Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 724/1783/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2021.
Дата набрання законної сили: 27.07.2021
Номер судового провадження: 2/724/144/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 724/1783/20Провадження № 2/724/144/21
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		23 червня 2021 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:
		         головуючого судді:                                                         Єфтеньєва О.Г.
		         при секретарі:                                                                  Татарчук Л.А. 
		         за участю сторін: представника позивача:                   ОСОБА_1 
		         представника відповідача:                                              Ліпенко Ю.К.        
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хотині Чернівецької області в порядку спрощеного позовного провадження  цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»  про визнання споживчого договору недійсним, -
		                                                                  В С Т А Н О В И В:
		25.11.2020 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Хотинського районного суду Чернівецької області із позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»  про визнання споживчого договору недійсним. В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Чернівецького апеляційного суду від 04.09.2019 року скасовано рішення Хотинського районного суду, та задоволено позовні вимоги позивача до неї про стягнення заборгованості за договором про надання послуг мобільного зв`язку в сумі 43250,17 грн., 3% річних в сумі 4184,00 грн., інфляційних втрат в сумі 19086,00 грн. та судових витрат в сумі 40802,00 грн.  
		Вказує, що Хотинським районним судом у 2019-му році розглядалася цивільна справа № 724/316/19 за позовом ПАТ «ВФ України» до неї про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги. З матеріалів вищезазначеної цивільної справи їй стало відомо про існування договору про надання послуг мобільного зв`язку № 2501153/1.11307805 від 17.10.2005 року (контракт № 395376391830) на номер телефону НОМЕР_1 , нібито укладеного між нею та відповідачем. В той же час, вона стверджує, що ніколи не підписувала ні з одною юридичною чи фізичною особою договір про надання телекомунікаційних послуг у сфері мобільного зв`язку.
		Зазначає, що у письмових доказах, які вона додає даної позовної заяви, візуально проглядається, що підпис на примірнику копії спірного договору не відповідає підпису, який стоїть у її паспорті, копії якого надавав суду відповідач. Підпис, який покладено у договорі, що приєднаний до даної заяви, належить не їй, що підтверджує приєднана до позову копія її паспорта, який невідомо яким чином опинився у відповідача. Номер її мобільного телефону НОМЕР_2 , і ніколи не був іншим. Вона була готова надати зразки підпису для проведення почеркознавчої експертизи для доведення вищезазначеного, проте вищезазначена цивільна справа розглядалася за правилами спрощеного провадження, і така експертиза не була призначена.
		Крім цього вказує, що вона з 1994 року не виїжджала за кордон, і, відповідно, не могла користуватися телекомунікаційними послугами мобільного зв`язку за межами України, чим, зокрема, і обґрунтовувалося вищезазначене рішення суду, а тому, відповідно і не могла скористатися послугою міжнародний роумінг, як про це зазначено в документах, що приєднані до позовної заяви.
		В листопаді 2019 року від її сина ОСОБА_3 їй стало відомо, що саме він, перебуваючи у робочій поїздці у м. Прага на початку жовтня 2015 року, використовував номер телефону НОМЕР_3 , за обслуговування якого і було нараховано борг, який став предметом розгляду в суді вищезазначеної цивільної справи. На підтвердження цього, як пояснив їй син, даний номер він використовував виключно для спілкування із клієнтами, а з нею він спілкувався за іншим номером.
		На підставі вищевикладеного просить постановити рішення про визнання недійсним договору про надання послуг мобільного зв`язку № 2501153/1.11307805 від 17.10.2005 року (контракт № 395376391830) на номер телефону НОМЕР_1 , сторонами якого зазначені ОСОБА_2 і ЗАТ «Український мобільний зв`язок».
		31.12.2020 року на адресу Хотинського районного суду Чернівецької області від представника відповідача ПАТ «ВФ Україна» Ліпенко Ю.К. надійшов відзив на позов, в якому він просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання споживчого договору недійсним відмовити. Посилається на те, що в заявленому позові Позивач стверджує, що нібито не підписувала договору про надання послуг мобільного зв`язку № 2501153/1.11307805 від 17.10.2005 року (контракт N2395376391830) на номер телефону НОМЕР_1 . При цьому, Позивач зазначає, що даним номером телефону НОМЕР_1 згідно договору, який нібито за неї підписала невідома їй особа, користується її рідний син ОСОБА_3 . Крім того, Позивач вказує, що її син ОСОБА_3 у 2005 році без її відома заволодів її паспортом та надав копію даного паспорта представникам ЗАТ «Український мобільний зв`язок» для укладення договору. В подальшому, за версією Позивача, починаючи з 2005 року вказаним номером НОМЕР_1 користувався її син ОСОБА_3 для здійснення адвокатської діяльності і саме через нього було нараховано борг за телекомунікаційні послуги, що став предметом судового розгляду у справі №724/316/19.
		Вказує, що як зазначається в постанові Чернівецького апеляційного суду від 04.09.2019р. у справі № 724/316/19 «апеляційний суд вважає, що користування послугами ПрАТ «ВФ Україна» підтверджується договором про надання послуг мобільного зв`язку від 17 жовтня 2005 року, рахунком за телекомунікаційний послуги ПрАТ «МТС Україна» від 30 вересня 2015 року, рахунком за телекомунікаційний послуги ПрАТ «МТС Україна» від 31 жовтня 2015 року, звітом з історії балансу абонента ОСОБА_2 за період з 1 вересня 2014 року по 1 січня 2016 року, довідковою інформацією про надані послуги абоненту ОСОБА_2 за період з 1 вересня по 31 жовтня 2015 року. Відповідачем належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані факти не надано»
		Крім цього зазначає, що абоненту ОСОБА_2 слід було заявляти відповідні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та доводити, що нею нібито не підписувався (не укладався) договір під час розгляду судами цивільної справи № 724/316/19 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги. 
		Вказує, що період з 2005 до 2015 року включно ПрАТ «МТС Україна» та ЗАТ «Український мобільний зв`язок» (правонаступником яких є ПрАТ «ВФ Україна») кожного місяця надсилались абоненту ОСОБА_2 рахунки на оплату наданих телекомунікаційних послуг згідно договору про надання послуг мобільного зв`язку №2501153I1.l1307805 від 17.10.2005 року за номером телефону НОМЕР_1 . Вказані рахунки надсилались щомісячно протягом десяти років за адресою реєстрації абонента ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 . На підставі надісланих рахунків абонентом впродовж десяти років щомісячно сплачувались одержувані телекомунікаційні послуги. Лише рахунки за вересень та жовтень 2015 року були несплачені абонентом, що призвело до виникнення заборгованості за надані послуги та подальшого її стягнення. 
		Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні посилаючись на доводи вказані в позовній заяві позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача Ліпенко Ю.К. в судовому засіданні посилаючись на доводи вказані у відзиві просив відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі, вказавши, що позивачка обрала невірний спосіб захисту.
		Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		Судом встановлено, що Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04.09.2019 року по цивільній справі № 724/316/19, стягнуто з ОСОБА_2 користь Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» заборгованість за договором про надання послуг мобільного зв`язку в сумі 43250 грн. 17 коп., три проценти річних в сумі 4184 грн., інфляційні втрати в сумі 19086 грн. 30 коп., а всього 66520 гривень 30 копійок та судовий збір в сумі 4802,50 грн.
		В матеріалах справи наявний оригінал договору від 17 жовтня 2005 року, про надання послуг мобільного зв`язку до особового рахунку НОМЕР_4 , телефон (GSM) НОМЕР_5 та додаткова угода № 3535431 до Договору про надання послуг мобільного зв`язку № 2501153/1.11307805 від 17.10.2005.
		Згідно висновку експерта № СЕ-19/126-21/2262-ПЧ від 01.06.2021 року, встановлено, що підписи у графах «Підпис», «Підпис Абонента» від імені ОСОБА_2 в договорі про надання послуг мобільного зв`язку від 17.10.2005 до особового рахунку № НОМЕР_4 за номером телефону НОМЕР_5 - виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
		Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
		Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
		Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
		Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
		За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
		Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
		У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
		Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
		Враховуючи наведене, оспорюваний договір від 17.10.2005 року про надання послуг мобільного звязку є неукладеним, тому у задоволенні позову про визнання його недійсним необхідно відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.
		Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що оспорюваний договір від 17.10.2005 року не може бути визнаний недійсним, а позов не підлягає задоволенню.
		На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 204, 205, 207, 215, 229-233, 627ЦК України, та керуючись статтями 12, 13, 81, 265-268 ЦПК України, суд, - 
		                                                                     В И Р І Ш И В:
		В задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»  про визнання споживчого договору недійсним - відмовити.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду через Хотинський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повне текст рішення виготовлено 25.06.2021 року
		 
		 
		 
		               Суддя:                                                                                      О.Г. Єфтеньєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...