Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/4113/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг; енергоносіїв.
Надіслано для оприлюднення: 25.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2021.
Дата набрання законної сили: 24.06.2021
Номер судового провадження: 1088 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"24" червня 2021 р. Справа № 922/4113/20 
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А. , суддя Россолов В.В. 
		за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
		за участю представників учасників справи:
		позивача  не з`явився
		відповідача  Рибак Я.В.
		розглянувши апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" (вх.№1088Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2021 у справі № 922/4113/20, повний текст якого складено та підписано 15.03.2021 суддею О.В. Бринцевим у приміщенні господарського суду Харківської області,
		за позовом АТ "НАК "Нафтогаз України",
		до КП "Харківські теплові мережі",
		про стягнення 1 784 620 932,56грн.,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		21.12.2020 позивач АТ НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача КП "ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ", в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 1.470.523.477,36 грн., пеню в сумі 181.845.918,11 грн., 3% річних у сумі 74.132.803,06 грн., інфляційні втрати в сумі 58.118.734,03 грн., а також судові витрати.
		В обґрунтування позову позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 09.10.2018 №1539/18-ТЕ-32 в частині здійснення розрахунків за фактично переданий природний газ з жовтня 2018 року по вересень 2019 року. В якості правових підстав позову посилався на норми статей 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України, статей 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України.
		Рішенням господарського суду Харківської області від 04.03.2021 у справі № 922/4113/20 позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, код ЄДРПОУ 31557119) на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720):
		- основний борг у сумі 1.470.523.477,36 грн.;
		- пеню в сумі 26.165.012,96 грн.;
		- 3% річних у сумі 74.132.803,06 грн.;
		- інфляційні втрати в сумі 58.118.734,03 грн.;
		- витрати зі сплати судового збору в розмірі 367.850,00 грн.
		В решті позову відмовлено.
		АТ "НАК "Нафтогаз України" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2021 у справі №922/4113/20 в частині відмови у стягненні пені у сумі 155 680 905,15 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати покласти на відповідача. 
		Так, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимоги про стягнення пені, нарахованої з 18.04.2020, з посиланням на те, що починаючи з 18.04.2020 пеня не нараховується за положеннями Закону України від 3 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», оскільки правовідносини між Компанією та відповідачем регулюються нормами Цивільного та Господарського законодавства, а не ЗУ «Про Державний бюджет України», в зв`язку з цим, нарахування пені, на думку апелянта, є правомірним.
		Також апелянт вважає, що судом першої інстанції було безпідставно зменшено розмір пені на 85,6%, оскільки, на думку апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, який складає всього 63,1 % від вартості поставленого природного газу: 100 %-(1 470 523 477,36 грн. (основний борг) / 3 987187 500,66 грн. (загальна вартість поставленого газу)) х 100% = 63,1%, при цьому, заборгованість за поставлений природний газ відповідач мав сплатити в жовтні 2019, і станом на день ухвалення оскаржуваного рішення минуло майже півтора року, що свідчить на грубе порушення відповідачем прав позивача на своєчасний розрахунок за поставлений природний газ. Тобто, має місце низький ступінь виконання зобов`язань відповідачем та значне прострочення у виконанні цього зобов`язання.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 у справі № 922/4113/20, зокрема, відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 25.05.2021.
		20.05.2021 до Східного апеляційного господарського суду від представника АТ "НАК "Нафтогаз України" надійшла заява (вх.5746) про проведення судового засідання, призначеного на 25.05.2021 о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", в якому представник, що надає цю заяву, зареєстрований за допомогою електронного цифрового підпису (ЕЦП).
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2021, зокрема, задоволено клопотання представника АТ "НАК "Нафтогаз України" про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі № 922/4113/20, яке призначено на 25.05.2021 о 10:00 год., поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів представника, який подав вказану заяву.
		20.05.2021 від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду  без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 оголошено про перерву у розгляді справи до 15.06.2021. Крім того, в тексті даної ухвали колегією суддів зазначено про те, що оскільки ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2021 задоволено клопотання представника АТ "НАК "Нафтогаз України" про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, то в подальшому судові засідання у справі № 922/4113/20 відбуватимуться в режимі відеоконференції.
		В судовому засіданні 15.06.2021 колегією суддів оголошено про перерву у судовому засіданні до 24.06.2021.
		23.06.2021 від представника відповідача надійшли пояснення щодо окремого питання, а саме, щодо максимального відсотка зменшення розміру нарахованої та заявленої позивачем до стягнення пені.
		23.06.2021 від представник позивача надійшли пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.
		В судове засідання 24.06.2021 представник позивача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.
		Так, колегія суддів зазначає, що, як зазначено вище, апеляційним судом було задоволено клопотання представника АТ "НАК "Нафтогаз України" про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі № 922/4113/20, в свою чергу, відеоконференцзв`язок з представником позивача не відбувся, через відсутність можливості встановити зв`язок з представником позивача АТ "НАК "Нафтогаз України" - Коваленко С. В. За даними системи онлайн сервісу "EasyCon" користувач знаходився "Не в мережі", що підтверджується актом Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 № 12-33 / 330.
		Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.
		 
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ НАК НАФТОГАЗ УКРАЇНИ (в подальшому перейменоване на АТ "НАК " НАФТОГАЗ УКРАЇНИ, Постачальник) та КП ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ (Споживач) було укладено договір постачання природного газу від 09.10.2018 №1539/18-ТЕ-32 (надалі  Договір, т. I, а.с. 11-21). Додатковими угодами від 24.10.2018 №1, від 27.10.2018 №2, від 05.11.2018 №3, від 26.11.2018 №4, від 20.03.2019 №5, від 20.03.2019 №6, від 29.03.2019 №7, від 23.04.2019 №8, від 23.04.2019 №9, від 24.05.2019 №10, від 29.05.2019 №11, від 27.06.2019 №12, від 27.06.2019 №13, від 29.07.2019 №14 від 29.07.2019 №15, від 30.08.2019 №16, від 30.08.2019 №17, від 12.09.2019 №18, від 30.09.2019 №19 (т. I, а.с. 22-52) сторонами було внесено зміни до окремих пунктів Договору.
		У відповідності до предмету Договору (пункти 1.1., 1.2. в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 №4) Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
		Згідно з пунктом 4.6. Договору (в редакції додаткової угоди від 24.05.2019 №10) загальна вартість цього Договору дорівнює вартості фактично використаного за цим Договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
		Пунктом 5.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 26.11.2018 №4) сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
		Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 вересня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків  до їх повного здійснення (пункт 11.1. Договору в редакції додаткової угоди від 24.05.2019 №10).
		Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору протягом жовтня-грудня 2018 року, лютого-вересня 2019 року було поставлено природний газ на загальну суму 3.987.187.500,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками підприємств (т.I, а.с. 66-78).
		Відповідач за поставлений природний газ розрахувався лише частково в сумі 2.516.664.023,30 грн. Станом на 31.08.2020 заборгованість відповідача за Договором становить 1.470.523.477,36 грн. Цей факт визнається відповідачем.
		За твердженням позивача, яке також не спростовується відповідачем оплата за договором здійснювалась несвоєчасно  з порушенням встановлених договором строків. Це стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення умов господарського зобов`язання.
		Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
		У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
		У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		 
		Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідач доказів на спростування тверджень позивача про наявність у відповідача заборгованості за Договором у розмірі вказаному у позові не надав.
		Навпаки, у відзиві на позов відповідач повністю визнає вимоги в частині стягнення 1.470.523.477,36 грн. основного боргу.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором постачання природного газу від 09.10.2018 №1539/18-ТЕ-32 у розмірі 1.470.523.477,36 грн.
		Вирішуючи спір в частині стягнення 74.132.803,06 грн. 3% річних та 58.118.734,03 грн. інфляційних втрат колегія суддів виходить з наступного. 
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		З урахуванням цього, враховуючи факт порушення відповідачем строків виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань, а також факт визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 74.132.803,06 грн. та інфляційних втрат у розмірі 58.118.734,03 грн., колегія суддів, перевіривши надані позивачем розрахунки пред`явлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимог про стягнення вказаних сум. Тому в цій частині позов також підлягає задоволенню.
		Вирішуючи спір в частині стягнення пені в розмірі 181.845.918,11 грн., колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з частиною другою статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
		Відповідно положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Відповідно до пункту 7.2. Договору (в редакції Додаткової угоди від 26.11.2018 №4) у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
		У відзиві на позов відповідач позовну вимогу про стягнення пені визнає частково  за період з 27.11.2018 по 11.03.2020 в сумі 174.149.710,44 грн.
		Пеню нараховану поза межами зазначеного періоду відповідач не визнає, просив в задоволенні вимог про її стягнення відмовити. При цьому відповідач посилався на положення пункту 15 Розділу II Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX, у відповідності до яких було вирішено тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
		З урахуванням наведених положень Закону України від 13.04.2020 №553-IX, а також беручи до уваги Постанову Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11.03.2020 №211, якою з 12.03.2020 на усій території України було установлено карантин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заперечень відповідача щодо безпідставності нарахування пені після набрання чинності Законом України від 13.04.2020 №553-IX.
		Натомість, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що згідно Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX пеня не повинна нараховуватись починаючи вже з 12.03.2020.
		Так, у пункті 1 Розділу II Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX зазначено, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Вказаний Закон опублікований у газеті Голос України від 17.04.2020 №68. А отже, цей Закон набрав чинності 18.04.2020. Прямої вказівки про надання нормам цього Закону зворотної сили у часі не міститься.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. При цьому положення ч. 1 ст. 58 Конституції, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи).
		У зв`язку з цим, Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX зворотної дії в часі щодо юридичних осіб не має і його положення щодо звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій починають діяти з моменту набрання цим Законом чинності, тобто з 18.04.2020.
		Таким чином, нарахування пені за період до дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13.04.2020 №553-IX є правомірним.
		Враховуючи вищевикладене, нарахування позивачем пені за зобов`язаннями серпня 2019 року, в т.ч. за період з 12.03.2020 по 25.03.2020, та за зобов`язаннями вересня 2019 року, в т.ч. за період з 12.03.2020 по 17.04.2020 (включно), є законним та обґрунтованим.
		Позовні вимоги в частині нарахування пені за зобов`язаннями вересня 2019 року за період з 18.04.2020 по 25.04.2020 у сумі 144.439,22 грн. є безпідставними та такими, що не відповідають діючому законодавству України, в зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
		В решті (181.701.478,89грн.) пеня нарахована правомірно, з урахуванням положень законодавства.
		Вирішуючи заявлене відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення суми пені на 85,6% колегія суддів враховує наступне.
		 
		Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
		У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення.
		Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
		Тобто, у відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (зокрема, пені) є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
		При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
		Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
		З дослідження матеріалів справи та пояснень представників сторін колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість тверджень відповідача про те, що наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно є великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для споживача.
		Підставами для такого висновку є матеріали справи, які свідчать про тяжкий фінансовий стан відповідача, викликаний зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. В підтвердження даних обставин відповідачем надано: довідку про заборгованість за спожиту теплову енергію від 12.01.2021; довідку про кількість теплової енергії, відпущеної КП ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ споживачам за 2019 рік; інформацію щодо Моніторингу виконання Закону України Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію на 01.12.2020 по КП ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ; баланс (Звіт про фінансовий стан) на 30.09.2020.
		Обсяг заборгованості перед КП ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ за спожиту теплову енергію станом на 01.01.2021 становить 4,0 млрд. грн., з яких 3,6 млрд. грн. заборгованість населення, що підтверджується довідкою від 12.01.2021. З балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.09.2020 вбачається, що сума збитків Підприємства становить 7,9 млрд. грн.
		Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі.
		Також, колегія суддів враховує статус відповідача, який здійснює свою діяльність, спрямовану на повне та якісне задоволення потреб населення, бюджетних установ та організацій. Колегія суддів зазначає, що КП ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова та його основним видом діяльності є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплової енергії усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства.
		Як вбачається з наданих відповідачем доказів, в 2019 році 85,6% від загального обсягу виробленої теплової енергії споживається населенням.
		Відповідно до частини другої статті 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
		Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг. Тому відповідач позбавлений можливості компенсувати за рахунок збільшення тарифу суми пені, які можуть бути стягнуті на користь постачальників природного газу. Отже, компенсація цих сум може бути здійснена лише за рахунок зменшення кількості та/або якості послуг, що надаються відповідачем.
		Таким чином, враховуючи, що основним споживачем послуг відповідача є населення, сплата штрафних санкцій в повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси територіальної громади, зокрема щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання населенню міста Харкова. Надмірно великі суми штрафних санкцій, джерел покриття яких у КП ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ немає, може привести до численних аварій у зв`язку з недостатністю коштів на ремонт і заміну трубопроводів, строк експлуатації яких давно минув.
		Колегія суддів зазначає, що в сукупності із об`єктивними обставинами, складної ситуації у державі та її економічного становища, обставини, на які посилався відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру пені, свідчать про їх винятковість, а отже наявність підстав для задоволення такого клопотання.
		При цьому, позивачем взагалі не надано доказів завдання йому збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором постачання природного газу від 09.10.2018 №1539/18-ТЕ-32. За таких обставин вбачається правомірним висновок про те, що втрати позивача від знецінення коштів в повній мірі компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних за час, в який позивач не міг користуватися коштами.
		В решті заперечення позивача проти клопотання про зменшення розміру пені є такими, що не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони суперечать наявним у справі доказам, що містять інформацію про майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інші фактори, які вплинули на неможливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого газу.
		З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 85,6% до 26.165.012,96 грн.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Щодо застосування підчас вирішення справи рішень Конституційного Суду України в частині неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» колегія суддів зазначає наступне.
		Судом першої інстанції було відмовлено в стягненні пені в розмірі 144 439,22 грн. через безпідставність її нарахування. При цьому суд першої інстанції керувався постановами Кабінету Міністрів України від 11 травня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19 з 12 березня 2020 року по 28 лютого 2021 року встановлений карантин.
		З метою підтримки підприємств в умовах карантину, відповідно до пункту 15 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020. № 553-ІХ (далі - Закон від 13.04.2020 № 553-ІХ) тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням короновірусної хвороби (СОУГО-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
		Закон України від 13.04.2020 р. № 553-ІХ набрав чинності. 18,04.2020.
		Відтак, як зазначив суд першої інстанції в оскарженому рішенні, нарахування за зобов`язаннями вересня 2019 р. за період з 18.04.2020 по 25.04.2020 у сумі 1 44439,22 грн. є безпідставним.
		В апеляційній скарзі апелянт послався на положення п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020 та зазначив, що Закон від 13.04.2020 р. № 553-ІХ є неконституційним і його положення не підлягали застосування підчас вирішення справи.
		В свою чергу, колегія суддів вважає, що при вирішення цієї справи вищенаведене рішення КСУ правомірно не було прийнято судом першої інстанції до уваги.
		По-перше, в рішенні КСУ № 10-р/2020 від 28.08.2020, та в інших рішеннях КСУ, на які посилається наведене рішення йде мова про предмет регулювання Закону України «Про Державний бюджет України», в той же час, обмеження щодо нарахування штрафних санкцій були введені в прикінцевих положеннях Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік». При цьому вищенаведеним Законом України не вносились зміни до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині заборони нарахування штрафних санкцій, тобто предмет регулювання Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» в розумінні Конституційного Суду України не був порушений.
		Таким чином, прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік», які не вносять зміни до Державного бюджету України, не можуть розглядатись в якості частини Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік», і, як наслідок, не можуть оцінюватись на предмет їх відповідності Конституції України в контексті вищенаведеного рішення КСУ.
		Крім того, положення пункту 15 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. № 553-ІХ не були визнані неконституційними, відтак є діючими.
		По-друге, відповідно до ч. 6 ст. 11 ГПК України встановлено, що, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
		В той же час, Конституція України не регулює правовідносини щодо нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань. Тобто, суд під час розгляду цієї справи позбавлений можливості встановити суперечність прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині обмеження нарахування штрафних санкцій, а відтак у суду відсутні підстави для його незастосування.
		Щодо тверджень апелянта про відсутність підстав для зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з п. 1.2. договору №1539/18-ТЕ-32 від 09.10.2018 р., за невиконання умов якого була заявлена до стягнення пеня, встановлено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
		Відповідно до п.п. 1 п. 3 Положення «Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 р. № 187 на НАК «Нафтогаз України» був покладений обов`язок постачати природний газ на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору).
		Відповідно до п. 2.1. Статуту відповідача встановлено, що метою діяльності відповідача є задоволення суспільних потреб населення міста Харкова, селища Пісочин Харківського району, селища Солоницівка Дергачівського району Харківської області, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності в якісній тепловій енергії. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30).
		Згідно з рішенням №946 від 30.09.2003 Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області відповідач визначений виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води.
		Відповідно до п. 3 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою КМУ від 18.06.2014 р. № 217 (далі - Порядок №217) встановлено, що теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
		Згідно з п. 8 Порядку №217 встановлено, що усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.
		Відповідно до п. 12. Порядку №217 встановлено, що Національна комісія з регулювання електроенергетики та комунальних послуги (далі - НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця:
		розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів:
		-на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації;
		-на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками).
		Відповідно до реєстрів нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, як були затверджені постановами НКРЕКП від 28.09.2018 р. № 1132, від 30.10.2018 р. № 1286, від 30.11.2018 р. № 1575, від 24.12.2019 р. № 3007, від 29.01.2019 р. №90, від 26.02.2019 р. № 245, від 26.03.2019 р. № 401, від 26.04.2019 р. № 634, від 31.05.2019 р. № 873, від 25.06.2019 р. № 1175, від 30.07.2019 р. № 1589, від 30.08.2019 р. № 1782, на поточний рахунок відповідача протягом жовтня 2018 р. - вересня 2019 р. (період постачання природного газу за договором №1539/18-ТЕ-32 від 09.10.2018 р.) перераховувалось 10,98%, 12,62%, 16,16%, 9,31%, 10,27%, 9,31%, 9,31%, 9,31%, 10,39%, 10,39%, 10,39%, 10,39% грошових коштів, які надходили в якості оплати за теплову енергію, що була спожита населенням. Інші грошові кошти спрямовувались в якості оплати за поставлений природний газ, послуги транспортування та розподілу природного газу відповідно до нормативу, який був встановлений НКРЕКП.
		За таких обставин, відповідач міг вільно розпоряджатись тільки коштами, які надходили на його поточні рахунки у відповідних відсотках до проведеної оплати та відповідно до вищенаведеного алгоритму, встановленого НКРЕКП. Проте, відповідно до даних звітів про фінансові результати за 2018 та 2019 р.р. протягом 2018 та 2019 року чистий дохід від реалізації продукції відповідача склав 5 340 млн. грн. та 5 438 млн. грн., в той час як собівартість реалізованої продукції склала 7 012 млн. грн. та 7 173 млн. грн. Наведене свідчить, що отримані грошові кошти, в т.ч. на поточні рахунки відповідача покривали тільки 76% собівартості виробленої продукції відповідачем.
		Відповідно до постанови НКРЕКП від 31.03.2015 р. № 1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» були встановлені тарифи для відповідача та затверджена їх структура, відповідно до якої відсоток паливної складової в структурі тарифу складає 83,79 %, всі інші витрати, в тому числі на оплату праці та сплату податків становлять 16,21 % структури тарифу.
		Таким чином, якщо відповідач отримував в якості оплати грошові кошти менше 16,21% від проведеної оплати, то навіть за наявності проведення 100% оплати населенням за спожиту теплову енергію, він не мав можливості виділяти додаткові кошти на оплату природного газу. В той же час, як було зазначено вище, відповідач за наслідками 2018-2019 р.р. отримав оплату тільки на 76% собівартості виробленої продукції.
		Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судового збору за подання позовної заяви.
		На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2021 у справі № 922/4113/20 залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2021 у справі № 922/4113/20 залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Повний тест постанови апеляційного суду складено 25.06.2021.
		Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий суддя М.М. Слободін
		 
		 
		Суддя І.А. Шутенко 
		 
		 
		Суддя В.В. Россолов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...