Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 923/1804/14 (923/727/20) : не визначено.
Надіслано судом: 25.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2021.
Дата набрання законної сили: 24.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 червня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  923/1804/14 (923/727/20) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючого - Пєскова В. Г.,
		суддів: Білоуса В. В.,  Погребняка В. Я.,
		за участю помічника судді Діденко Ю.В. (за дорученням судді)
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія", 
		представники учасників справи в судове засідання не з`явилися, 
		розглянувши у відкритому  судовому засіданні касаційну скаргу керуючого санацією Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" Селезньова Андрія Вікторовича за вх. №  4541/2021
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021
		у складі колегії суддів: Лавриненко Л.В. (головуючий), Аленіна О.Ю., Мишкіної  М.А.
		за позовом ОСОБА_1 
		до відповідача Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"
		про стягнення заробітної плати
		в межах справи про банкрутство 
		за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шпліт.УА"
		до боржника Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія"
		про банкрутство,
		 
		ВСТАНОВИВ
		Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		1.          24.12.2014 ухвалою Господарського суду Херсонської області порушено провадження у справі № 923/1804/14 про банкрутство Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (далі - АТ "Херсонська будівельна компанія"). 
		2.          З 01.12.2016 на підставі наказу №36к/пр від 24.11.2016 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) працював в АТ "Таврійська будівельна компанія" на посаді випалювач вапна 5-го розряду в цеху №1.
		3.          04.09.2017 місцевим господарським судом відкрито процедуру санації АТ "Херсонська будівельна компанія", керуючим санацією призначено генерального директора АТ "Херсонська будівельна компанія" - Малоока О.В.
		4.          01.04.2020 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі наказу №11к/зв від 19.03.2020 відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		5.          18.06.2020 рішенням Господарського суду Херсонської області у справі №  923/1804/14 (923/126/20) з АТ "Херсонська будівельна компанія" було стягнуто на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з травня 2019 року по листопад 2019 року та з лютого 2020 року по квітень 2020 рок в сумі 67 705,06 грн, без відрахування (утримання) з цієї суми податку і інших обов`язкових платежів. Рішення обґрунтовано тим, що як вбачається із наданого стороною відповідача розрахунку заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , який не заперечувався зі сторони позивача, за період березень 2019 року - квітень 2020 року заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за період з березня 2019 року по квітень 2020 року станом на 01.04.2020 складає 67 705,06 грн.
		6.          03.07.2020 на виконання зазначеного рішення у справі  №  923/1804/14 (923/126/20) відповідач виплатив позивачу заробітну плату в повному обсязі.
		 
		Подання позову 
		7.          24.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до АТ "Херсонська будівельна компанія" в межах справи про банкрутство № 923/1804/14 про стягнення з боржника:
		- середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.04.2020 по 02.07.2020 в сумі 24 141,97 грн, 
		- вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 24 339,86 грн, 
		- компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з травня 2019 року по червень 2020 року в сумі 2 185,75 грн з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та обов`язкових платежів,
		- моральної шкоди в сумі 42 360 грн. 
		8.          Позовна заява ОСОБА_1 містила також вимогу про покладення на АТ "Таврійська будівельна компанія" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5  500 грн.
		9.          Позивач вважає, що внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати та непроведення остаточного розрахунку в день звільнення, відповідачем було грубо порушено його права, тому позивач звернувся до суду із даним позовом.
		10.          На думку ОСОБА_1 , несвоєчасне здійснення розрахунків по виплаті заробітної плати є підставою для виплати йому середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, вихідної допомоги, відповідно до статті 44 КЗпП, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" та статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а також моральної шкоди, відповідно до статті 237-1 КЗпП України та статті 23 Цивільного кодексу України.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		11.          23.12.2020 рішенням Господарського суду Херсонської області у справі №  923/1804/14 (923/727/20) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "Таврійська будівельна компанія" компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з травня 2019 року по червень 2020 року в сумі 680,20 грн з відрахуванням з цієї суми податків, моральну шкоду в сумі 3  000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 750 грн.
		12.          Відмова ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 24 141,97 грн обґрунтована судом першої інстанції тим, що в день звільнення - 01.04.2020 позивач не працював і не звертався до роботодавця з вимогою про виплату всіх належних йому при звільненні сум. 
		13.          Відмовляючи ОСОБА_1 у стягненні вихідної допомоги в сумі 24 339,86 грн, місцевий господарський суд послався на те, що положення статті 44 КЗпП України щодо виплати працівнику вихідної допомоги застосовуються лише у випадку розірвання трудового договору за ініціативою працівника у зв`язку з не виконанням роботодавцем законодавства про працю або умов трудового договору. Суд першої інстанції зазначив, що з наказу про припинення трудового договору № 11к/зв не вбачається, що позивач звільнений саме внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, тобто на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та дійшов висновку, що ОСОБА_1 було звільнено за його власним бажанням на загальних підставах, а тому підстави для виплати йому вихідної допомоги відсутні.
		14.          Часткове стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з травня 2019 року по червень 2020 року в сумі 680,20 грн обґрунтована судом першої інстанції тим, що рішенням Господарського суду Одеської області від 18.06.2020 у справі №  923/1804/14 (923/126/20) з АТ "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 стягнуто заробітну плату в сумі 67 705,06 грн. Відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 за період: березень 2019 року - квітень 2020 року позивачу після звільнення у квітні 2020 року нарахована та виплачена компенсація в сумі 3 365,11 грн, в т. ч. податки та збори, (2 708,91 грн з відрахуванням податків та зборів), яка включена до структури нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з травня 2019 року по квітень 2020 року в сумі 67 705,06 грн. Платіжним дорученням від 03.07.2020 № 14213 на суму 67 705,06 грн сплачено, в тому числі, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 584,55 грн. Відповідно до проведеного відповідачем розрахунку на дату виплати ОСОБА_1 заборгованості (03.07.2020) розмір компенсації до виплати складає 1 150,76 грн. Отже, різниця між виплаченою компенсацією втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за травень 2020 року - липень 2020 року розраховано місцевим господарським судом наступним чином: 1 150,76 грн - 470,56 грн (нарахована в день звільнення за період з травня 2019 року по квітень 2020 року) = різниця доплати складає 680,20 грн. (після утримання податків та обов`язкових платежів).
		15.          Місцевий господарський суд погодився з наявністю правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, але дійшов висновку, що достатнім є стягнення грошових коштів в сумі 3 000 грн замість заявлених 42 360 грн. 
		16.          Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що   процесуальні дії позивача відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката. За таких обставин, враховуючи, що позовні вимоги задовольняються судом частково, суд визнав суму 2  750  грн витрат позивача на оплату професійної правової допомоги справедливою.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		17.          22.04.2021 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Господарського суду Херсонської області від 23.12.2020 у справі №  923/1804/14(923/727/20) змінено, викладено пункт 2 резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з АТ "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 24  141,97 грн, вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 24  339,86 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 1 759, 53 грн, моральну шкоду в сумі 10 000 грн". Доручено Господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ, оформлений відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
		18.          Суд апеляційної інстанції із висновком місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 24 141,97 грн, не погодився та зазначив, що наявна в матеріалах справи копія заяви ОСОБА_1 про звільнення від 18.03.2020  містить в собі вимогу про проведення з ним повного розрахунку по заробітній платі. Отже, попри ту обставину, що 01.04.2020 ОСОБА_1 не працював, станом на цю дату вимога про проведення з ним повного розрахунку була заявлена, і в силу приписів статті 116 КЗпП України в день звільнення АТ "Херсонська будівельна компанія" повинно було виплатити всі належні працівнику суми.
		19.          Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загальне посилання АТ "Таврійська будівельна компанія" в наказі про припинення трудового договору від 19.03.2020 №  11к/зв на статтю 38 КЗпП України без визначення тієї її частини, якою обумовлено розірвання трудових правовідносин, не змінює фактичних обставин справи, а саме дійсної причини звільнення ОСОБА_1 , яка полягає у порушенні роботодавцем вимог законодавства про працю. Суд апеляційної інстанції погодився з наведеною у позовній заяві ОСОБА_1 формулою розрахунку суми вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, яку належить стягнути на користь ОСОБА_1 та складає 24 339,86 грн.
		20.          Суд апеляційної інстанції також зауважив на тому, що платіжне доручення від 03.07.2020 № 14213 на суму 67 705,06 грн, на яке послався місцевий господарський суд в оскарженому рішенні, в справі відсутнє. В свою чергу, зміст наявного в матеріалах справи рішення Господарського суду Херсонської області від 18.06.2020 у справі № 923/1804/14 (923/126/20), яким з АТ "Херсонська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти в сумі 67 705,06 грн, свідчить про те, що вказана сума є саме заборгованістю відповідача по заробітній платі за період з березня 2019 року по квітень 2020 року і визначити, чи включено до структури заробітної плати, стягнутої за цим рішенням, компенсацію втрати частини заробітної плати неможливо. В свою чергу, ОСОБА_1 , не заперечуючи факту нарахування йому у квітні 2020 року виплати в сумі 3 365,11 грн, вважає цю суму компенсацією за невикористану відпустку, а не компенсацією втрати частини заробітної плати. Місцевий господарський суд правової оцінки цим доводам позивача не надав, а відповідач належними та допустимими доказами не спростував. З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повної або часткової виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з травня 2019 року по червень 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення компенсації підлягає частковому задоволенню в сумі 1 759,53 грн.
		21.          Крім того, враховуючи тривалий період невиплати ОСОБА_1 заробітної плати, на яку він законно очікував та сподівався, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що співмірним та справедливим буде присудження на його користь моральної шкоди в сумі 10 000 грн. Крім того, апеляційної інстанції зауважив на тому, що щомісячне отримання ОСОБА_1 державної соціальної допомоги в сумі 1 638 грн, на яку послався відповідач в апеляційній скарзі як підставу для звільнення від відшкодування моральної шкоди,  жодним чином не може розглядатися як аргумент або правова підстава для зменшення заявленої до стягнення моральної шкоди.
		22.          Щодо витрат на професійну правничу допомогу, заявлені ОСОБА_1 до стягнення в сумі 9 500 грн (5 500 грн - гонорар адвоката за розгляд справи судом першої інстанції та 4 000 грн - гонорар адвоката за апеляційний перегляд справи), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони відповідають вимогам частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України і підстави для їх зменшення відсутні, що виключає можливість задоволення відповідного клопотання відповідача про їх зменшення. Проте, суд апеляційної інстанції дійшов висновку за необхідне розподіл витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 500 грн здійснити за аналогією з судовим збором, а саме, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 за рахунок АТ "Таврійська будівельна компанія" мають бути відшкодовані витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 151,86 грн (3 561,60 грн - гонорар адвоката за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції та 2 590,26 грн - гонорар адвоката за надання професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи).         
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		23.          14.05.2021 керуючим санацією АТ "Таврійська будівельна компанія" Селезньовим  А.В. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 23.12.2020 у справі №  923/1804/14 (923/727/20).
		24.          Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального права та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/24323/16, не враховано, що позивач не звертався до відповідача з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум за період з 02.04.2020 по 02.07.2020, у відповідача відповідно не виникло обов`язку з ним розраховуватись і тільки при зверненні з позовною вимогою до місцевого суду, 23.07.2020 ним була заявлена така вимога, відтак судом першої інстанції правильно встановлено, що підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.
		25.          Скаржник також посилається на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №  682/3060/16-ц, відповідно до якої у такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
		26.          Щодо стягнення вихідної допомоги за частиною третьою статті 38 КЗпП України, скаржник не погоджується з висновками апеляційного господарського суду в частині фактичної зміни судом формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , зазначених у наказі товариства за № 11К/ЗВ від 19.03.2020 про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, на "звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України" та стягнення вихідної допомоги за таких обставин. 
		27.          Скаржник вказує, що в даному випадку зазначені норми застосуванню не підлягають, оскільки з запису в трудовій книжці та наказу про припинення трудового договору № 11к/зв не вбачається, що позивач звільнений саме внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, тобто на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, натомість апеляційний суд не мав право відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП змінювати формулювання причини звільнення позивача викладені у наказі, який взагалі не містить підстав звільнення, як цього вимагає стаття 38 КЗпП, чим фактично переклав на суд обов`язки роботодавця, як сторони трудового договору приймати рішення про звільнення працівника шляхом прийняття відповідного розпорядчого документу, в даному випадку наказу.
		28.          Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати АТ "Таврійська будівельна компанія" стверджує, що апеляційним господарським судом, в порушення статті 76 Господарського процесуального кодексу  України, не приймаються докази (розрахунок заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 за період березень 2019 року - квітень 2020 року) та обставини встановлені, щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати досліджені в судовому засіданні під час розгляду справи № 923/1804/14 (923/126/20), та викладені в рішенні господарського суду Херсонської області яке набрало законної сили.
		29.          Крім того, стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, скаржник вважає, що виходячи з позовних вимог не вбачається причинний зв`язок між заподіяною позивачу моральною шкодою і неправомірними діями відповідача. У справі немає доказів, які б вказували на це. На думку скаржника, доказами, які дозволять встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків. Зазначаючи про моральну шкоду, позивач не обґрунтував належним чином та не надав доказів про взаємозв`язок моральних страждань позивача із фактом наявності спору щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, нарахування середнього заробітку за час остаточного розрахунку та вихідної допомоги.
		 
		Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
		30.          Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило. 
		 
		В. Надходження клопотань до Верховного Суду 
		31.          22.06.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 адвоката Плахотнюк М.О., в якому наведено прохання відкласти судове засідання на іншу дату та направити на адресу електронної пошти адвоката Плахотнюк М.О. копію касаційної скарги, мотивоване тим, що позивачу не надходила копія касаційної скарги, у зв`язку з чим, він побавлений можливості подати на неї відзив. 
		32.          Розглянувши вказане клопотання Верховний Суд дійшов висновку про залишення його без задоволення, зважаючи на таке. Положення статті 291 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують особу, яка подає касаційну скаргу, надсилати іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення. Водночас, норми процесуального законодавства не покладають на Верховний Суд обов`язок надсилання копії касаційної скарги представнику учасника справи на його електронну адресу. 
		33.          При цьому, Суд наголошує, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, а позивач, будучи заінтересованою особою у справі, учасником якої він є, не був позбавлений такого права. 
		34.          Також, Суд касаційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки у поданому клопотанні відсутня вказівка на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 24.06.2021. 
		35.          Враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалася Судом обов`язковою, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду цієї справи.  
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ           
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		36.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		37.          Оцінивши доводи касаційної скарги, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, з огляду на таке. 
		38.          Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання стягнення з відповідача (роботодавця) середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з  порушенням строків її виплати, а також моральної шкоди. 
		39.          Так, у даній справі судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 звільнено 01.04.2020 відповідно до статті 38 КЗпП України. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.06.2020 у справі №  923/1804/14 (923/126/20) стягнуто з АТ "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з травня 2019 року по листопад 2019 року та з лютого 2020 року по квітень 2020 року у сумі 67 705,06 грн.  Зазначена сума була перерахована відповідачем позивачу 03.07.2020. У зв`язку з несвоєчасним здійсненням відповідачем розрахунків, позивач звернувся із відповідним позовом до суду. 
		 
		А.1 Щодо середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні
		40.          Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. 
		41.          Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
		42.          Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		43.          Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.
		44.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до відповідача із вимогою про стягнення належних сум при звільненні та не працював 01.04.2020, отже відповідальність відповідача відповідно до положень статті статей 116, 117 КЗпП України не настала. При цьому, місцевий господарський суд вказав, що звернення позивача до господарського суду із відповідним позовом є нічим іншим як вимогою позивача про проведення із ним остаточного розрахунку. 
		45.          Водночас, апеляційним господарським судом у даній справі встановлено, що заява ОСОБА_1 про звільнення від 18.03.2020 містить в собі вимогу про проведення з ним повного розрахунку по заробітній платі. 
		46.          Верховний Суд доходить висновку, що форма звернення працівника до роботодавця про проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні може бути виражена як шляхом звернення такого працівника із відповідним позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати, так і шляхом подання відповідної заяви до роботодавця, яка містить таку вимогу. 
		47.          За таких обставин, встановивши наявність вимоги ОСОБА_1 про проведення з ним повного розрахунку при звільненні у заяві від 18.03.2020, а також з огляду на фактичну виплату заробітної плати позивачу 03.07.2020, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.  
		48.          Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним господарським судом правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №  682/3060/16-ц та в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 року у справі № 910/24323/16 Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		49.          У зазначених справах №  682/3060/16-ц та № 910/24323/16 наведено правову позицію, відповідно до якої звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
		50.          При цьому, у справі №  682/3060/16-ц та № 910/24323/16 судами було встановлено, що до звернення із позовом до суду позивач (звільнений працівник) не звертався до роботодавця з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум. Отже у відповідача (роботодавця) відповідно не виникло обов`язку з ним розраховуватись і тільки при зверненні з позовною вимогою до місцевого суду, ним була заявлена така вимога, відтак підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається.
		51.          Водночас, у даній справі № 923/1804/14 (923/727/20), як вже зазначалося вище, вимога працівника про проведення із ним розрахунку при звільненні була заявлена в заяві про звільнення, що свідчить про неподібність встановлених обставин у даній справі № 923/1804/14 (923/727/20) та у справах №  682/3060/16-ц та № 910/24323/16, на які посилається скаржник, відтак Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним господарським судом правової позиції у зазначених постановах. 
		 
		А.2 Щодо стягнення вихідної допомоги
		52.          Звертаючись із позовом ОСОБА_1 також просив суд стягнути на його користь вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 24  339,86 грн, мотивуючи свою вимогу тим, що у своїй заяві про звільнення він вказував невиплату заробітної плати як безпосередню підставу для розірвання трудового договору. 
		53. Відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наказу про припинення трудового договору № 11к/зв не вбачається, що позивач  звільнений саме внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, тобто на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. 
		54. Водночас, суд апеляційної інстанції, оцінивши на підставі статей 73, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України копію заяви ОСОБА_1 про звільнення встановив, що причиною розірвання трудового договору стала систематична невиплата працівнику заробітної плати та дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь вихідної допомоги.
		55. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 в частині стягнення вихідної допомоги та зазначає таке. 
		56.          Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		57.          Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
		58.          Відповідно до статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно (постанова Верховного Суду від 20.06.2018 - № 161/10759/16-ц).
		59.          У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) вказано, що "розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору".
		60. Отже, встановивши, що причиною звільнення ОСОБА_1 стала систематична невиплата йому заробітної плати, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання АТ "Херсонський будівельний комбінат" в наказі про звільнення на статтю 38 КЗпП України без визначення тієї її частини, якою обумовлено розірвання трудових відносин, не змінює дійсної причини звільнення ОСОБА_1 , а саме - у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю.
		61.          Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, з огляду на положення статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України зазначила, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		62.          Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
		63.          Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
		64.          У зв`язку з наведеним, враховуючи, що причиною звільнення ОСОБА_1 стало порушення роботодавцем вимог законодавства про працю, Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми вихідної допомоги. 
		65.          Верховний Суд доходить висновку, що подібний підхід відповідає ефективному способу захисту порушених прав особи та меті правосуддя - забезпечення такого захисту, а також принципу процесуальної економії. 
		66.          Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції фактично змінено  формулювання причин звільнення ОСОБА_1 чим перекладено на суд обов`язки роботодавця приймати рішення про звільнення шляхом прийняття розпорядчого документу - наказу, Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції наказ про звільнення ОСОБА_1 взагалі не містить конкретно визначеного пункту статті 38 КЗпП України, натомість апеляційним господарським судом підстава, вказана в наказі не змінювалася, а встановлювалася дійсна причина звільнення працівника, що дає право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України. 
		 
		А.3 Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати
		67.          Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України "Про оплату праці").
		68.          Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		69.          Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати на суму 680,20  грн, суд першої інстанції вказав, що виплачена компенсація в розмірі 3 365,11грн увійшла до структури нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з травня 2019 року - квітень 2020 року у сумі 67 705,06грн та послався на платіжне доручення № 14213 від 03.07.2020. 
		70.          Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що платіжне доручення від 03.07.2020 № 14213 на суму 67 705,06 грн в справі відсутнє, а зміст наявного в матеріалах справи рішення Господарського суду Херсонської області від 18.06.2020 у справі № 923/1804/14 (923/126/20) про  стягнення з АТ "Херсонська будівельна компанія" на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 67 705,06 грн, свідчить про те, що вказана сума є саме заборгованістю відповідача по заробітній платі за період з березня 2019 року по квітень 2020 року і визначити, чи включено до структури заробітної плати, стягнутої за цим рішенням, компенсацію втрати частини заробітної плати неможливо.
		71.          Таким чином, встановивши порушення відповідачем строків виплати заробітної плати, відсутність в матеріалах справи доказів повної або часткової виплати позивачу компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а також здійснивши відповідний розрахунок сум, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 в сумі 1 759,53 грн компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
		72.          Посилання скаржника на проведений відповідачем розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати ОСОБА_1 . Верховний Суд відхиляє, оскільки такі доводи виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції та всупереч положенням статті 300 Господарського процесуального кодексу України вимагають переоцінки доказів у справі та встановлення обставин.
		 
		А.4 Щодо моральної шкоди
		73.          Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		74.          Суд також звертає увагу на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 681/1629/18, відповідно до якої судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій працедавця.
		75.          Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		76.          Крім того, в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у редакції, викладеній у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001, зазначено що судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		77. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. 
		78.          Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №  910/6968/16.
		79.          Судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом травня 2019 року - листопада 2019 року, лютого та березня 2020 року ОСОБА_1 заробітної плати не одержував, що змусило його звернутися до суду з відповідним позовом. Також, позивач є інвалідом дитинства з третьою групою інвалідності та йому протипоказана тяжка фізична праця з тривалим перебуванням на ногах. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені обставини свідчать про те, що тривала відсутність заробітної плати вочевидь не могла не призвести до виникнення у ОСОБА_1 моральних страждань з приводу неможливості самостійно забезпечити власні потреби, з огляду на що апеляційний господарський суд дійшов висновку, що співмірним та справедливим буде присудження на його користь моральної шкоди в сумі 10 000 грн. 
		80.          Колегія суддів Верховного Суду вважає висновки апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 10 000 грн такими, що відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства, а також вимогам розумності та співмірності.
		81.          Доводи касаційної скарги про відсутність доказів, які б вказували на причинний зв`язок між заподіяною позивачу моральною шкодою і неправомірними діями відповідача, а також відсутності доказів взаємозв`язку моральних страждань позивача із фактом наявності спору щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, нарахування середнього заробітку за час остаточного розрахунку та вихідної допомоги, Верховний Суд не приймає, оскільки такі доводи зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлення обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України. 
		82.          Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, наведені в касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження, а висновки суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові є правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законного судового акту. 
		83.          Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
		 
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		84.          Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що постанова у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга керуючого санацією Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" Селезньова А.В. підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 - залишенню без змін.
		 
		В. Розподіл судових витрат
		85.          У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308,  статтею 309,   315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		1.          Касаційну скаргу керуючого санацією Акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" Селезньова Андрія Вікторовича залишити без задоволення. 
		2.          Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 923/1804/14 (923/727/20) залишити без змін.
		3.          Поновити виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 923/1804/14 (923/727/20).  
		4.          Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          В. Пєсков
		 
		Судді                                                                                                    В. Білоус 
		                                                                                          
		                                                                                                    В. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...