Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/3141/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2021.
Дата набрання законної сили: 23.06.2021
Номер судового провадження: 51-583км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014140090004129

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		23 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 466/3141/15-к
		провадження № 51-583км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		потерпілого ОСОБА_6 ,
		представника потерпілого ОСОБА_7 ,
		засудженого  ОСОБА_8 ,
		захисника ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_8 , навирок Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12014140090004129 від 11 грудня 2014 року, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року ОСОБА_8 визнано винуватим за ч. 3 ст. 358 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_8 звільнено відпризначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
		За вироком ОСОБА_8 24 лютого 2004 року подав до Франківського районного суду м. Львова, розташованого за адресою: вул. Генерала Чупринки, 69, м. Львів, позовну заяву про стягнення боргу з ОСОБА_10 та ОСОБА_10 в розмірі 185900 грн, а 15 червня того ж року, з метою підтвердження своїх позовних вимог подав в судовому засіданні завідомо підроблений договір від 04 листопада 1999року купівлі-продажу приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між директором Організації торгівельно-виробничих процесів уформі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярмарх» (далі  ТОВ«Ярмарх») ОСОБА_11 (продавець) та директором Приватного підприємства «Бізнес» (далі  ПП «Бізнес») ОСОБА_8 (покупець).
		Надалі ОСОБА_8 , маючи умисел на подальше використання завідомо підробленого документа, 12 жовтня 2007 року повторно подав копію вказаного договору до Сихівського районного суду м. Львова за адресою: вул.Чоловського,2, м. Львів, на обґрунтування своїх позовних вимог щодо переведення прав покупця на ПП «Бізнес» вищевказаного магазину та визнання недійсним договору його купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року, укладеного між ТОВ«Ярмарх» та фізичними особами ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 .
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 листопада 2020 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року стосовно ОСОБА_8 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9  беззадоволення.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України). Вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази на підтвердження факту подання ОСОБА_8 до місцевих судів завідомо підробленого договору купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року та його використання. Посилається на те, що до Сихівського районного суду м. Львова було подано лише його копію. Судом першої інстанції безпосередньо не досліджено документів, які стали підставою для проведення експертних досліджень. Вважає, що висновок судово-технічної експертизи реквізитів документів та судово-технічної експертизи друкарських форм від 02 лютого 2009 року №204/235 складений бездодержання вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки тапризначення судових експертиз та експертних досліджень і є недопустимим доказом. З порушеннями вимог КПК України частину експертних висновків, наякіпосилається суд, отримано з цивільної справи. Зазначає, що стороні захисту всупереч ч. 12 ст. 290 КПК України не було відкрито і судом не було досліджено постанови про призначення експертиз, матеріалів, які були предметом вивчення експертів, а також процесуальних документів щодо їх огляду, визнання речовими доказами та залучення до матеріалів кримінального провадження. Тому вважає, що вказані висновки є недостовірними і недопустимими. Порушуючи ст. 94 КПКУкраїни, суд не дав оцінки показанням потерпілого ОСОБА_6 тасвідків ОСОБА_10 і ОСОБА_14 . Вважає, що рапорт про виявлення кримінального правопорушення від 11 грудня 2014 року не є доказом у справі. Вказує, що протокол зборів учасників ТОВ «Ярмарх» не суперечить укладеному договору купівлі-продажу. Цей договір є недопустимим, оскільки протокол його огляду та постанова слідчого про приєднання його до справи в матеріалах провадження відсутні та всупереч вимогам ст. 290 КПК України стороні захисту небули відкриті. Вважає, що копія позовної заяви ОСОБА_8 у цивільній справі не свідчить про використання засудженим завідомо підробленого документа. Напереконання захисника під час досудового розслідування було порушено вимоги ст. 218 КПК України, тому всі докази, отримані на цій стадії, єнедопустимими. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано послався на копію пояснень ОСОБА_8 , яка в матеріалах кримінального провадження відсутня. Затвердженням захисника, суд апеляційної інстанції лише формально перелічив встановлені судом першої інстанції докази, не давши їм правової оцінки. Вказує, щоапеляційний суд порушив вимоги статей 290 та 404 КПК України, при цьому доказів безпосередньо також не дослідив. Ухвала суду апеляційної інстанції невідповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_9 і засуджений ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
		Прокурор  ОСОБА_5 , потерпілий ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_7 вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити їїбез задоволення, а оскаржені судові рішення  без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла дотаких висновків.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		За змістом касаційної скарги захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав їм належну оцінку.
		Так, свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_6 , свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , даними протоколу зборів учасників ТОВ «Ярмарх» від 15 жовтня 1999року, оригіналу договору купівліпродажу від 04 листопада 1999 року, копією позовної заяви ОСОБА_8 у цивільній справі № 5171/04, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами.
		При цьому, спростовуючи доводи сторони захисту, суд першої інстанції слушно визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, не містять істотних суперечностей та узгоджуються з іншими доказами. Натомість показання обвинуваченого, який заперечував факт вчинення злочину, суд визнав непідтвердженими й такими, що спростовуються наведеними у вироку доказами, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у обвинуваченого умислу на використання завідомо підробленого документа.
		Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд зробив умотивований висновок продоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону від05квітня 2001 року).
		Доводи у касаційній скарзі захисника про те, що копія договору купівлі-продажу від04 листопада 1999 року не відповідає критеріям офіційного документа єнеобґрунтованими.
		Так, ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції Закону від 05 квітня 2001 року) передбачено відповідальність за використання завідомо підробленого документа.
		Згідно з приміткою під офіційним документом у цій статті слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, якапідтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, що спричинили чиздатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана якдокументи  докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право узв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чипосвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
		Апеляційний суд правильно зазначив, що предметом указаного кримінального правопорушення визнаються також копії документів. Копія  це документ, щомістить інформацію, ідентичну до інформації на документі, і з яким законодавство пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків осіб, зазначених у цьому документі (оригіналі).Правовий статус оригіналу документа тайого копії однаковий. Для кваліфікації не має значення форма документа  оригінал чи копія, якщо вона має таке ж доказове значення, як оригінал, а тому доводи захисника про те, що предметом злочину, передбаченого ст. 358 ККУкраїни, може бути тільки оригінал документа, обґрунтовано визнані безпідставними.
		Як убачається із оскаржуваного вироку, суд першої інстанції визнав доведеним те, що, надаючи копію підробленого договору до суду як додаток до позовної заяви, ОСОБА_8 усвідомлював, що інформація, яка міститься в ній, не відповідає дійсності, проте може вплинути на вирішення цивільної справи за його позовом.
		На урахуванням аналізу наявних у провадженні доказів у їх сукупності суд першої інстанції дійшов аргументованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у використанні завідомо підробленого документа.
		З висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд, який під час апеляційного перегляду провадження ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, що аналогічні доводам, наведеним у його касаційній скарзі, танадав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення іпідстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Спростовуючи доводи сторони захисту, апеляційний суд визнав безпідставним їїпосилання на рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 грудня 2007року в цивільній справі №22-2792/07 (т. 1, а.п. 163166). За рішенням визнано договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 04 листопада 1999року, укладений між ОСОБА_11 , яка діяла від імені ТОВ «Ярмарх», та ОСОБА_8 , про продаж останньому приміщення майнового комплексу (магазину), за адресою: АДРЕСА_2 , дійсним, оскільки предметом дослідження суду взазначеній справі були не всі висновки експертиз, які покладені в основу обвинувального вироку. Крім того, рішенням Верховного Суду України від22лютого 2012 року (т. 1, а.п. 167169) вищезазначене рішення апеляційного вчастині визнання дійсним договору від 04 листопада 1999 року скасовано, упозові про визнання договору дійсним відмовлено.
		Доводи захисника ОСОБА_9 щодо порушення правил підслідності були предметом перевірки в апеляційному суді, який обґрунтовано визнав їхбезпідставними.
		Так, апеляційний суд установив, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі  ЄРДР) у цьому кримінальному провадженні було внесено 11грудня 2014 року за № 12014140090004129 у зв`язку із самостійним виявленням слідчим кримінального правопорушення під час досудового розслідування(т. 1, а.п. 14). Згідно з постановою від 11 грудня 2014 року про виокремлення матеріалів досудового розслідування (т. 1, а.п. 10) слідчим слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_15 розслідувалося кримінальне провадження №12013150090000187, внесене доЄРДР 15 січня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. В ході розслідування зазначеного кримінального провадження було встановлено, що невідомі особи в період ізвересня 2003 року по листопад 2004 року в м. Львові виготовили підроблений документ, а саме договір купівлі-продажу приміщення цілісного майнового комплексу від 04 листопада 1999 року, який надали ОСОБА_8 , а останній подав його до суду, у зв`язку із чим 24 грудня 2007 року Апеляційний суд Львівської області виніс рішення, відповідно до якого вказаний об`єкт вибув із володіння ОСОБА_6 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , що їм належав на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року №1084. У зв`язку з чим ізкримінального провадження №12013150090000187 були виділені матеріали досудового розслідування в кримінальне провадження №12014140090004129, відкрите ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 ККУкраїни.
		Як встановлено апеляційним судом, така процесуальна дія була виконана іздотриманням вимог ч. 3 ст. 217 КПК України, згідно з якою у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 216 КПК України слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені допідслідності інших органів досудового розслідування. За змістом ст. 216 КПКУкраїни розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ст. 358 ККУкраїни, віднесено до підслідності органів Національної поліції.
		Приписами ст. 218 КПК України передбачено, що досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене дойого компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор невизначить іншу підслідність.
		Таким чином, оскільки у провадженні Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України уЛьвівській області перебувало кримінальне провадження №12013150090000187, з матеріалів якого виділено матеріали кримінального провадження №12014140090004129, Шевченківським РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області було проведено досудове розслідування цього кримінального провадження відповідно до ч. 2 ст. 218 КПК України, яка зобов`язує слідчого проводити розслідування, доки прокурор не визначить іншу підслідність, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині.
		Доводи захисника про недопустимість як доказів висновків судових почеркознавчих та технічних експертиз від 04 жовтня 2004 року №2486, від23лютого 2005 року №584, від 17 листопада 2006 року №9191/06, від02лютого 2009 року №204/235, від 23 лютого 2009 року № 530/531, від18березня 2009 року №2288, від 09 червня 2010 року №731/732, предметом дослідження яких були договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, відтиски печаток, рукописні тексти розписок тощо, через невідкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України вищезазначених документів та матеріалів, атакож постанов про призначення експертиз, огляду їх результатів і залучення доматеріалів кримінального провадження, не ґрунтуються на вимогах закону.
		Відповідно до частин 2, 3 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі абовсукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Також прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться уволодінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
		Законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права насправедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає сторонам майбутнього судового розгляду можливість ознайомитися із доказами (в тому числі, речовими доказами) кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
		Слід звернути увагу, що на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їхможливість ознайомитися із доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку завідсутності ініціативи сторони.
		Із протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від03листопада 2015 року встановлено, що стороні захисту були відкриті всі матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014140090004129 (т.1, а.п.331). Крім того, підозрюваному ОСОБА_8 тазахиснику ОСОБА_9 був вручений реєстр матеріалів досудового розслідування, в якому, зокрема, було зазначено про визнання та приєднання до кримінального провадження висновків експертиз.Сторона захисту не була позбавлена можливості у разі необхідності ознайомитися із цими доказами.
		Беручи до уваги те, що кримінальний процесуальний закон чітко встановлює процесуальні підстави для проведення експертизи у кримінальному провадженні (ст.242 КПК України), а у висновку експерта завжди вказується, на підставі якого рішення така експертиза проводилася, не можна говорити про те, що для сторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, а за його відсутності в матеріалах кримінального провадження  вимагати у сторони обвинувачення відкриття такого документа.
		Незважаючи на це, сторона захисту, будучи ознайомленою з висновками експертів, ані до, ані під час судового розгляду, не ставила під сумнів їх існування, неоспорювала повноважень слідчих та не посилалась на невідкриття вищезазначених матеріалів стороною обвинувачення в порядку ст. 290 КПК України під час судового розгляду.
		Про це, зокрема, свідчать відсутність будь-яких зауважень захисника ОСОБА_9 , яка в протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування хоч і зазначила, що зауваження будуть надалі надані в письмовому вигляді, однак в подальшому їх не подала, та процесуальна поведінка сторони захисту під час судового розгляду, в ході якого були досліджені вищезазначені висновки експертиз, оригінал підробленого договору купівлі-продажу від04листопада 1999 року та інші письмові докази. У процесі дослідження вказаних доказів сторона захисту будь-яких зауважень, заперечень, клопотань провизнання їх недопустимими з підстав відсутності відповідних процесуальних документів або ж невідкриття їй доказів у порядку ст. 290 КПК України не заявляла.
		Крім того, сторона захисту не була позбавлена процесуальної можливості занеобхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання з урахуванням ст. 22 КПК України слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, невважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом навідкриття їй відповідних документів та матеріалів.
		У наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України уїхвзаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновків експертів, що могло спричинити визнання їх недопустимими доказами на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу додокументів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновків експертів. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, щонесуперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Однак, як убачається з матеріалів провадження, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до документів та матеріалів, за результатами дослідження яких експертами були сформовані висновки, в тому числі під час судового та апеляційного розгляду кримінального провадження.
		Таким чином, з урахуванням наведеного, доводи захисника про недопустимість якдоказів висновків експертів у цьому кримінальному провадженні єнеприйнятними. Порушення вимог ст. 290 КПК України не було допущено.
		Були перевірені апеляційним судом і визнані необґрунтованими доводи захисника щодо складення висновку судово-технічної експертизи реквізитів документів тасудово-технічної експертизи друкарських форм від 02 лютого 2009 року №204/235 з порушенням вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень від08жовтня 1998року №53/5. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, щозазначений висновок експерта відповідає вимогам п. 29 вказаних рекомендацій, оскільки для проведення експертизи було надано вільні зразки, зроблені приблизно в той же період часу, що і досліджуваний об`єкт, зокрема у2000 році. За результатами проведеного дослідження експерт, який був попереджений стосовно кримінальної відповідальності за ст. 384 КК України, надав висновок у категоричній формі про те, що відтиск круглої печатки ТОВ «Ярмарх» удоговорі про купівлю-продажу від 04 листопада 1999 року нанесений не круглою печаткою ТОВ «Ярмарх», вільні зразки якої надані на дослідження, а іншою рельєфною еластичною (гумовою, фотополімерною) друкарською формою задопомогою водорозчинної фарбувальної речовини типу штемпельної фарби тачорнила.
		Доводи захисника про отримання висновків експертів від 04 жовтня 2004 року №2486, від 23 лютого 2005 року № 584, від 17 листопада 2006 року № 9191/06 успосіб, не передбачений кримінальним процесуальним законом, необґрунтовані, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказані докази були зібрані слідчим шляхом отримання доступу до цивільної справи на підставі ухвал слідчих суддів у порядку тимчасового доступу до речей і документів, тобто запередбаченою КПК України процедурою (т. 1, а.п. 154, 155, 170, 171). Зазначені висновки експертів відповідають вимогам статей 101, 102 КПК України, а тому були слушно покладені судом в основу вироку.
		Відповідно до ч. 4 ст. 99 КПК Українидублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, що міститься вінформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом оригіналом документа.
		Як було зазначено вище, в кримінальне провадження № 12014140090004129 слідчим у копіях були виділені документи з кримінального провадження №12013150090000187. Отже, відповідно до наведених положень закону долучені слідчим копії матеріалів з іншого кримінального провадження аргументовано визнані судами як докази.
		Таким чином, доводи захисника ОСОБА_9 про те, що суд досліджував копії документів, які виділені з іншого кримінального провадження, чим порушені вимоги ч. 3 ст. 99 КПК України, є необґрунтованими.
		До того ж, як видно з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні 16 серпня 2016 року судом були досліджені письмові докази. В ході зазначеного засідання прокурор наголошував, що долучає копії документів з іншого кримінального провадження, стосовно чого сторона захисту будьяких сумнівів тазаперечень не висловлювала, клопотань про дослідження оригіналів документів не заявляла.
		Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що під час апеляційного розгляду були ретельно перевірені доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені укасаційній скарзі, та не було встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Наведені в ухвалі докладні мотиви, з яких суд визнав безпідставними доводи сторони захисту, є обґрунтованими і відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
		Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити іперевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, тасформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання абоякібуло отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
		Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі, атакож під час апеляційного розгляду клопотань про повторне дослідження доказів сторона захисту не заявляла, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи принцип змагальності сторін кримінального провадження, зберігаючи об`єктивність та неупередженість,створюючи необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, немав підстав для повторного дослідження доказів за відсутності відповідного клопотання.
		Таким чином, апеляційний суд, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, іншої оцінки доказам, яких безпосередньо не досліджував, не давав.
		Доводи захисника про те, що апеляційний суд послався в ухвалі на письмові пояснення ОСОБА_8 від 19 липня 2005 року, які стороні захисту в порядку ст.290 КПК України не були відкриті та судом першої інстанції не були досліджені, єнеобґрунтованими.
		За матеріалами кримінального провадження, вищезазначені пояснення ОСОБА_8 та інші матеріали в порядку ч. 11 ст. 290 КПК України були відкриті прокурором стороні захисту 11 травня 2018 року, про що свідчать відповідні розписки (підкріплені до обкладинки тому 2). Суд першої інстанції дослідив ціматеріали в судовому засіданні 11 травня 2018 року (т. 3, а.п. 147) та надав їмоцінку на виконання до вимог ст. 94 КПК України.
		Вищезазначені пояснення ОСОБА_8 від 19 липня 2005 року, які були здобуті вперіод дії КПК України 1960 року, обґрунтовано визнані судами допустимим доказом відповідно до п. 8 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012року, згідно з яким допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		Отже, не були підтверджені доводи касатора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення принципу безпосередності дослідження доказів.
		Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Із вироку суду першої інстанції вбачається, що після призначення покарання суд звільнив від нього ОСОБА_8 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України узв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності йобґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
		Вказані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.
		Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно дост.419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, які є аналогічними доводам у касаційній скарзі, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується йколегія суддів касаційного суду.
		Інші доводи касатора висновків судів першої та апеляційної інстанцій також неспростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених усправі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
		Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року стосовно  ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...