Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/14002/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про визнання шлюбного договору недійсним.
Надіслано для оприлюднення: 01.07.2021. Зареєстровано: 02.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2021.
Дата набрання законної сили: 01.07.2021
Номер судового провадження: 22-ц/801/1179/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/14002/20
		Провадження № 22-ц/801/1179/2021
		Категорія: 73
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
		Доповідач:Медвецький С. К.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 липня 2021 рокуСправа № 127/14002/20м. Вінниця
		 
		 
		 
		Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),
		 
		суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Очеретної М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач  ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 127/14002/20 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 з доповненнями та адвоката Дудчика О. М. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Дернової В. В. у залі суду, повний текст якого складено 27 квітня 2021 року,
		 
		встановив:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		 
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним шлюбного договору.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 15 липня 1998 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
		 
		У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		30 червня 2017 року між сторонами укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І., зареєстрований в реєстрі за № 704 (далі  шлюбний договір, договір), яким вирішено питання про правовий режим майна набутого ними до та після укладення договору.
		 
		Пунктом 4 шлюбного договору сторони визначили, що все майно, в тому числі рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте подружжям за час шлюбу на ім`я чоловіка є особистою приватною власністю чоловіка, оскільки набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто, за виключенням деякого нерухомого майна, зазначеного у договорі.
		 
		Указує, що відповідач під час укладення договору не зазначив весь обсяг нерухомого майна набутого під час шлюбу, що свідчить про його свідомі дії щодо приховування майна під час укладення шлюбного договору.
		 
		У пункті 13.2 шлюбного договору сторони визначили, що згода дружини на розпорядження (продаж, міну, оренду, суперфіцій) вищевказаного нерухомого майна, надана шляхом підписання відповідної заяви, справжність підпису заявника під якою засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк Валентиною Іванівною 30 червня 2017 року, яка не може бути відізвана.
		 
		Зазначала, що укладаючи договір вона добросовісно помилялась з приводу обставин, що мають істотне значення для договору, а саме обсягу нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. 
		 
		У порушення частин четвертої, п`ятої статті 93 СК України вказані умови шлюбного договору поставили її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому повинні бути визнані недійсними у відповідності до статті 103 СК України.
		 
		Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними з моменту вчинення пункти 4, 13.2 шлюбного договору від 30 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. зареєстрований в реєстрі за № 704 та стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		 
		 
		Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2019 року позов задоволено частково. 
		 
		Визнано недійсним пункт 13.2 шлюбного договору від 30 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. зареєстрований в реєстрі за № 704, згідно якого: «Згода дружини на розпорядження (продаж, міну, оренду, суперфіцій) вищевказаного нерухомого майна, надана шляхом підписання відповідної заяви, справжність підпису заявника під якою засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. 30 червня 2017 року, яка не може бути відізвана».
		 
		В іншій частині позовних вимог відмовлено
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний пункт 13.2 шлюбного договору ставить позивачку у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
		 
		Разом з тим, місцевий суд вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним п. 4 шлюбного договору, оскільки положення пунктів 3, 13.4 договору виключають кваліфікацію його умов як таких, що ставлять ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційних скарг 
		 
		 
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 13.2 шлюбного договору скасувати й ухвали в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		 
		У доповненні до апеляційної скарги просив прийняти викладені доводи та задовольнити апеляційну скаргу повністю.
		 
		У травні 2021 року адвокат Дудчик О. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати й ухвали в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
		 
		Рух справи в суді апеляційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя  Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Оніщук В. В.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано ОСОБА_1 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2021 року справу призначено до розгляду на 17 червня 2021 року о 9:20 год у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Дудчика О. М. в інтересах ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано ОСОБА_2 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2021 року справу призначено до розгляду на 01 липня 2021 року о 9:00 год у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
		 
		 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		 
		 
		Доводи осіб, які подали апеляційні скарги
		 
		 
		 
		Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції не аргументував, чим саме пункт 13.2 шлюбного договору ставить ОСОБА_1 у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
		 
		 
		 
		Указував, що спірний пункт шлюбного договору є істотним, а тому визнання його недійсним призведе до нікчемності усього правочину.
		 
		Апеляційна скарга адвоката Дудчика О. М. мотивована тим, що, вирішуючи спір в частині визнання недійсним пункту 4 шлюбного договору, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не було відомо про весь обсяг майна набутого відповідачем в період шлюбу, чим поставлено її у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що є самостійною підставою для визнання шлюбного договору недійсним.
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
		 
		 
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 указував на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній ОСОБА_1 частині є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому апеляційну скаргу останньої слід залишити без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		 
		 
		Судом установлено, що з 15 липня 1998 року по 08 грудня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.10).
		 
		30 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І., зареєстрований в реєстрі за № 704 (а.с.11-13).
		 
		За умовами шлюбного договору все майно, в тому числі рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте подружжям за час шлюбу на ім`я дружини чи чоловіка, є їх особистою приватною власністю, оскільки набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто, крім нерухомого майна визначеним цим договором (пункти 3,4).
		 
		Зі шлюбного договору слідує, що сторони домовились про те, що все майно, в тому числі рухоме та нерухоме майно, яке буде придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення договору є особистою власністю того, на чиє ім`я воно було придбане або набуте, за виключенням деякого нерухомого майна, зазначеного у пункті 5 Договору.
		 
		Сторони договору підтвердили, що жодна зі сторін не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить фіктивного характеру та удаваного правочину, укладається ними у відповідності із її справжньої волею, без будь якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосовування обману чи приховання фактів які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення умов договору, його природу і правові наслідки, та бажають їх настання, а також засвідчили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі (пункт 16, 17).
		 
		У пункті 13.4 сторони погодили порядок поділу коштів, що будуть одержані за договором купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі та на умовах, що відповідають їхній волі та намірам. 
		 
		У пункті 13.2 шлюбного договору сторони визначили, що згода дружини на розпорядження (продаж, міну, оренду, суперфіцій) вищевказаного нерухомого майна, надана шляхом підписання відповідної заяви, справжність підпису заявника під якою засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк Валентиною Іванівною 30 червня 2017 року, яка не може бути відізвана.
		 
		 
		 
		Позиція суду апеляційної інстанції
		 
		 
		 
		Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг дійшов наступних висновків.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		 
		За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 13.2 шлюбного договору не відповідає.
		 
		Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
		 
		Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
		 
		Згідно зі статтею 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
		 
		Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
		 
		Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
		 
		Аналізуючи положення статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, можна дійти висновку, що підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
		 
		Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
		 
		У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 320/3970/18 (провадження № 61-13223св19) зазначено, що: 
		 
		«свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя. 
		 
		Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права. 
		 
		Верховний Суд зазначив, що шлюбний договір є видом цивільного договору, тому на відносини з приводу його укладення також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки учасників відносин, заборони зловживання правом, вимоги дотримання моральних засад суспільства тощо.
		 
		Повне та беззастережне скасування у певних відносинах презумпції спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, є можливим виключно за умови, якщо це не призводитиме до виникнення ситуації, коли одному із подружжя передбачається передання в особисту власність фактично усього майна, набутого ними спільно за час шлюбу.
		 
		Зокрема, шлюбний договір може містити особливі умови про розподіл спільного майна певним чином, відмінним від визначеного законодавством, а не запроваджувати дискримінаційну умову про безумовну передачу усього майна одному із подружжя».
		 
		З шлюбного договору слідує, що сторони домовились про те, що все майно, в тому числі рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте подружжям за час шлюбу на ім`я дружини чи чоловіка, є їх особистою приватною власністю, оскільки набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто, крім нерухомого майна визначеного цим договором (пункти 3, 4). Майно набуте після укладення договору є особистою власністю того, на чиє ім`я воно було придбане або набуте (пункт 5).
		 
		Пунктом 16 шлюбного договору погоджено, що жодна зі сторін не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище. 
		 
		У пункті 17 шлюбного договору сторони узгодили, що указаний договір відповідає їх дійсним намірам і не носить фіктивного характеру та удаваного правочину, укладається ними у відповідності із її справжньої волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається без застосовування обману чи приховання фактів які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення умов договору, його природу і правові наслідки, та бажають їх настання, а також засвідчили, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі.
		 
		Отже, сторони шлюбного договору визначили правовий режим майна подружжя.
		 
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюбний договір було вчинено під впливом обставин, які б давали підстави визнанню його недійсним у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України, статті п`ятої 93 СК України.
		 
		Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що в спірному договорі, одну із сторін поставлено у надзвичайно невигідне матеріальне становище та істотно порушено дисбаланс між правами та обов`язками кожного із подружжя, оскільки умовами шлюбного договору передбачено взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного чи удаваного правочину.
		 
		Критерієм правозгідності (правомірності) шлюбного договору є, по-перше, відсутність суперечностей між його змістом та вимогами закону, тобто відповідність договору імперативним нормам та, по-друге, дотримання моральних засад суспільства. 
		 
		З огляду на принцип свободи договору, що полягає у праві на власний розсуд реалізувати свої права, шляхом визначення змісту договору, внесення обмежень у його зміст та укладення чи утриматися від укладення договорів, зміст укладеного шлюбного договору та договору про поділ майна не суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства. 
		 
		На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства. 
		 
		Сторони підтвердили, що при укладенні договору вони діяли добровільно, розуміли наслідки його укладення, тобто ці дії були вільними і відповідали внутрішній волі ОСОБА_1 , договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
		 
		Зі змісту листа приватного нотаріуса Майструк В. І. від 23 жовтня 2020 року № 106/01-16 слідує, що проєкт шлюбного договору був розроблений ОСОБА_1 , яка і була ініціатором укладення такого договору.
		 
		Contra proferentem(лат.verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem- слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
		 
		Доводи позивачки про те, що оспорювані пункти договору поставили її у надзвичайно невигідне матеріальне становище не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, оскільки ОСОБА_1 не обґрунтувала в чому саме полягають надзвичайно невигідні для неї умови оспорюваних пунктів шлюбного договору та не довела, яким чином вони порушують її права.
		 
		Отже підстав для визнання пункту четвертого шлюбного договору недійсним, з урахуванням встановлених у справі обставин немає.
		 
		З огляду на те, що місцевий суд при тлумаченні пункту 13.2 шлюбного договору неправильно застосував положення СК України та ЦК України, то в цій частині судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		 
		Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
		 
		У решті рішення місцевого суду слід залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		 
		Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		 
		За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 був сплачений судовий збір в розмірі 630,6 грн., які необхідно стягнути з позивачки на його користь. 
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381  384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу адвоката Дудчика О. М. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2021 року в частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 13.2 шлюбного договору від 30 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І., зареєстрованим в реєстрі за № 704 відмовити.
		 
		В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 квітня 2021 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 630,6 грн судового збору. 
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.
		 
		Головуючий     С. К. Медвецький
		 
		судді:     Т. О. Денишенко
		 
		    В. В. Оніщук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...