Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/4838/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої внаслідок ДТП.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2021.
Дата набрання законної сили: 09.06.2021
Номер судового провадження: 61-9158ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                   
		Постанова
		Іменем України                                   
		 
		09 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 229/4838/17-ц
		провадження № 61-9158св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз»,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 
		27 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Агєєва О. В., Мальованого Ю. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2017 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (далі - ПАТ «Донецькоблгаз»), третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої злочином.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 28 вересня 2011 року з вини ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з Ремонтно-будівельним управлінням «Газ-Сервіс» ПАТ «Донецькоблгаз» та керував транспортним засобом ГАЗ-2705, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом ВАЗ 21130, реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров`я, а транспортний засіб, яким він керував та власником якого є ОСОБА_2 , був знищений.
		 
		Вироком Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2013 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 листопада 2013 року зазначений вирок в частині вирішення цивільного позову скасовано, справу направлено на новий розгляд в порядку цивільного судочинства, оскільки цивільний позов був заявлений не до юридичної особи ПАТ «Донецькоблгаз», а до його відокремленого підрозділу - Ремонтно-будівельного управління «Газ-Сервіс».
		 
		Внаслідок ДТП ОСОБА_1 поніс витрати:
		- на лікування у загальному розмірі 11 312,37 грн;
		- на придбання пошкодженого в ДТП одягу у загальному розмірі 
		1 570,00 грн;
		- на роботи пов`язані з транспортуванням, оглядом (частковим розібранням) та зберіганням пошкодженого автомобіля у розмірі 4 585,00 грн;
		- на проїзд, участь в судових засіданнях та проживання під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи у розмірі 8 836,67 грн.
		 
		Внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, у зв`язку із скасуванням угоди за договором комісії від 02 серпня 2011 року, гонорар позивача ОСОБА_1 за умовами якої складав 41 250,00 грн.
		 
		Крім того, внаслідок отриманих у ДТП ушкоджень, ОСОБА_1 переніс три хірургічні операції, тривалий час відчував сильний фізичний та був непрацездатний, перебував у депресії та відчував страх за своє життя, що завдавало йому моральних страждань. 
		 
		Позивачка ОСОБА_2 зазначала, що внаслідок ДТП був пошкоджений належний їй автомобіль марки ВАЗ 21130, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який згідно з висновком автотоварознавчого дослідження від 30 листопада 2011 року не підлягає відновленню. Розмір майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження транспортного засобу складає 41 311,54 грн.
		 
		Крім того, внаслідок заподіяних її чоловіку ОСОБА_1 травм, вона пережила сильний стрес, тривалий час відчувала страх за його життя, що спричинило погіршення стану здоров`я та порушення сну, а також зазнала моральних страждань внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу, у зв`язку з чим вона вимушена разом з маленькою дитиною користуватися громадським транспортом. 
		 
		Посилаючись на наведене, позивачі просили стягнути з відповідача:
		1) на відшкодування майнової шкоди з урахуванням індексу інфляції за весь період затримки її  виплати (з вересня 2011 року по вересень 2017 року):
		- на користь ОСОБА_1  - 58 658,00 грн (26 304,04 грн х 2,23 (індекс інфляції)) та упущену вигоду у розмірі 91 987,50 грн (41 250,00 грн х 2,23 (індекс інфляції));
		- на користь ОСОБА_2  - 93 685,73 грн (42 011,54 грн х 2,23 (індекс інфляції)); 
		2) на відшкодування моральної шкоди: 
		- на користь ОСОБА_1 - 1 500 000,00 грн;
		- на користь ОСОБА_2 - 500 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій 
		 
		Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 листопада 
		2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди - 5 041,65 грн, на відшкодування моральної шкоди - 
		20 000,00 грн.
		 
		Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди - 42 011,54 грн, на відшкодування моральної шкоди - 
		10 000,00 грн
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, судовий збір у розмірі 8,53 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок вчинення  
		ОСОБА_3 злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, під час виконання ним трудових обов`язків, позивачам було завдано майнову та моральну шкоду, яка відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає відшкодуванню відповідачем. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, суд вважав недоведеними його позовні вимоги про відшкодування витрат на лікування, витрат на купівлю одягу, витрат на транспортування, огляд та зберігання пошкодженого автомобіля, а також упущеної вигоди. Зауважив, що витрати на проїзд та проживання позивачів, пов`язані з розглядом кримінальної та цивільної справ несуть сторони, а тому відсутні правові підстави для їх відшкодування відповідачем. 
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження належного їй автомобіля, суд вважав обґрунтованими. 
		 
		При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачам моральної шкоди, суд урахував глибину та тривалість завданих позивачам душевних страждань, та виходячи із засад розумності і справедливості, вважав достатнім розмір відшкодування: ОСОБА_1 у сумі 20 000,00 грн, ОСОБА_2 - 10 000,00 грн. 
		 
		Вирішуючи питання про розподіл витрат на правову допомогу, суд вказав, що ураховує складність справи, принципи виваженості, співмірності та пропорційності, а також, що договір про надання правової допомоги був укладення лише з позивачем ОСОБА_1 . 
		 
		Постановою Донецького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 27 листопада 2018 року змінено.
		 
		Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_1 111 627,23 грн, з яких:
		- на відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням - 6 168, 72 грн;
		- на відшкодування витрат, пов`язаних з транспортуванням пошкодженого транспортного засобу та його тимчасовим зберіганням - 2 585,00 грн;
		- упущену вигоду -  41 250,00 грн;
		- на відшкодування моральної шкоди - 60 000,00 грн;
		- на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції - 1 623,51 грн.
		 
		Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_2 58 751,76 грн, з яких:
		- на відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу - 42 011,54 грн;
		- на відшкодування моральної шкоди - 15 000,00 грн; 
		- на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції - 65,99 грн;
		- на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції - 1 674,23 грн.
		 
		Стягнуто з ПАТ «Донецькоблгаз» на користь держави судовий збір у розмірі 920,15 грн.
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно вважав неналежними надані позивачами докази на підтвердження витрат, пов`язаних з транспортуванням пошкодженого автомобіля, його оглядом та тимчасовим зберіганням. Витрати на проїзд, проживання та участь у судових засіданнях при здійсненні досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 відносяться до процесуальних витрат понесених позивачами у межах кримінальної справи, а тому відсутні підстави для їх відшкодування у цивільній справі. Вирішуючи питання про належність доказів, що підтверджують понесення ОСОБА_1 витрат на лікування, місцевий суд помилково не відшкодував витрати на купівлю препарату булівакаїну, а також препаратів, зазначених у квитанції від 22 жовтня 2012 року на суму 86,65 грн, які були придбані позивачем під час проходження лікування після отриманих ним травм у ДТП. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування витрат, пов`язаних із послугами перевезення ОСОБА_1 службою «Айболіт» з огляду на призначене йому стаціонарне лікування та відсутності необхідності його перевезення. Витрати на купівлю двох пар черевиків та гантелей апеляційний суд вважав такими, що не підлягають відшкодуванню за відсутності відповідних призначень лікаря. Додатково зауважив, що суд першої інстанції допустив арифметичну помилку при обчисленні загальної суми витрат на лікування, які підлягають відшкодуванню, а також при визначенні вартості милиць та ліків на операцію, у зв`язку із чим замість 6 052,53 грн стягнув 5 041,65 грн.
		 
		Апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність вимог ОСОБА_1 про відшкодування упущеної вигоди. При вирішенні зазначених вимог суд урахував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 та у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 672/778/16-ц, та дійшов висновку, що визначена договором комісії плата є реально очікуваним доходом позивача. Збитками у даному випадку є не реальні втрати, а доходи, які позивач не отримав внаслідок ушкодження його здоров`я заподіяного винними діями працівника відповідача. Вимоги про нарахування інфляції на суму понесених збитків суд визнав безпідставними з посиланням на відсутність між сторонами договірних зобов`язальних правовідносин.
		 
		Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав недостатнім, оскільки він не в повній мірі ураховує обсяг фізичних та душевних страждань позивача, зокрема ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, що потребувало проведення трьох операції, тривалого його лікування та непрацездатний стан, що позбавляло його можливості матеріально забезпечувати сім`ю.
		 
		При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачці 
		ОСОБА_2 , суд першої інстанції не урахував глибину її душевних страждань, які вона зазнала у зв`язку з отриманими в ДТП її чоловіком тяжкими тілесними ушкодженнями, що потребувало необхідності здійснення тривалого догляду за ним та переживаннями щодо можливої його інвалідності.
		 
		Також вважав помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 23 000,00 грн, розмір яких є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на їх виконання та ціною позову, а тому з урахуванням наведеного та передбаченого статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) пропорційного розподілу судових витрат, стягнув з відповідача на користь позивача 1 674,23 грн. 
		 
		Зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що понесені позивачами витрати на проїзд та проживання у зв`язку з розглядом цієї справи у суді першої інстанції несуть сторони, суперечить положенням частини другої статті 141 ЦПК України. Визначаючи розмір відшкодування таких витрат, апеляційний суд виходив з визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 
		2011 року № 98 граничних сум витрат на найм житлового приміщення за добу в Україні. Витрати на придбання пального та проїзд не підлягають відшкодуванню, оскільки позивачі не надали квитків на підтвердження відшкодування вартості поїздок у транспорті загального користування або довідки про вартість такого перевезення.
		 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, суд виходив з доведеності витрат на правову допомогу у розмірі 22 217,00 грн, їх співмірності зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, та ціною позову, а тому з урахуванням принципу пропорційного розподілу зазначених витрат, а також фактичної їх сплати позивачкою ОСОБА_2 (як одним із подружжя), стягнув  на її користь 1 674,23 грн.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи 
		 
		У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій заявники просили змінити постанову Донецького апеляційного суду від 27 березня 2019 року та стягнути з 
		ПАТ «Донецькоблгаз»:
		 
		- на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат пов`язаних: з лікуванням - 10 117,22 грн; транспортуванням пошкодженого транспортного засобу та його тимчасовим зберіганням - 2 585,00 грн; упущену вигоду - 41 250,00 грн; на відшкодування судового збору - 640,00 грн; на відшкодування витрат на правову допомогу - 23 000,00 грн; на відшкодування моральної шкоди - 1 500 000,00 грн, а всього 1 577 592,22 грн.
		 
		- на користь ОСОБА_2 на відшкодування: майнової шкоди, завданої пошкодженням транспортного засобу - 144 249,39 грн; судового збору - 640,00 грн; судових витрат у суді першої інстанції - 6 279,20 грн; витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції - 22 217,00 грн; витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції - 6 000,00 грн; моральної шкоди - 500 000,00 грн, а всього 
		679 385,59 грн. 
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на купівлю двох пар ортопедичних черевиків апеляційний суд не урахував висновки Європейського суду з прав людини щодо необхідності обґрунтування судового рішення з урахуванням принципу ймовірності. Той факт, що при травмуванні ніг потрібне зручне взуття, а при набряку ніг - взуття на розмір більше є цілком ймовірним, а тому суд необґрунтовано відмовив у задоволенні таких вимог, та у відшкодуванні витрат на перевезення позивача службою «Айболіт», ураховуючи, що внаслідок отриманих під час ДТП травм він не міг самостійно пересуватися.
		 
		При вирішенні питання про відшкодування шкоди позивачці ОСОБА_2 , завданої пошкодженням автомобіля, апеляційний суд в порушення вимог статті 1192 ЦК України не визначив розмір вартості втраченого майна на момент розгляду справи. При цьому суд мав можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це було необхідно для правильного застосування норм матеріального права та ефективного захисту прав позивачки.
		 
		Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції значно занизив її розмір, не урахував характер, обсяг та тяжкість фізичних та душевних страждань, яких зазнали позивачі протягом восьми років, відсутність вибачень з боку відповідача, та добровільного відшкодування ним хоча б частини завданої їм майнової шкоди. З огляду на наведене вважали, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає їх очікуванням на справедливе вирішення справи.
		 
		Також зазначали, що у суді першої інстанції вони незаконно сплатили судовий збір у розмірі по 640,00 грн кожен, однак, апеляційний суд на це уваги не звернув та не виконав вимоги Закону України «Про судовий збір» про його повернення у повному обсязі.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалами Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , витребувано справу з місцевого суду.
		 
		Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 11 червня 2019 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		 
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 вересня 2011 року о 12:40 год ОСОБА_3 , керуючи належним ПАТ «Донецькоблгаз» технічно справним автомобілем марки ГАЗ-2705, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по другорядній дорозі, що примикає до головної автодороги Знаменка - Луганськ - Ізварино 436 км + 500 м в Ясинуватському районі Донецької області, не переконавшись у безпеці своїх дій, виїхав на автодорогу Знаменка - Луганськ - Ізваріно, діючи у порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 «б», 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України, маючи реальну та об`єктивну можливість своєчасно виявити небезпеку для подальшого свого руху, не переконавшись у безпеці своїх дій, які виразились у злочинній самовпевненості, виїхав на автодорогу 
		Знаменка - Луганськ - Ізваріно, не надав перевагу в русі водію автомобіля 
		ВАЗ-21130, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , внаслідок чого сталось зіткнення між зазначеними автомобілями. 
		 
		У результаті ДТП ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості: забиття м`яких тканин голови в області чола, забиті рани обох колінних суглобів; закритий перелом лівої ключиці в середній третині зі зміщенням; закриті оскольчаті переломи 4-5 плюсневих кісток правої стопи; оскольчатий субкапітальний перелом 2-ої плюсневої кістки зі зміщенням відламків. 
		 
		Вироком Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2013 року, який набрав законної сили 05 листопада 2013 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України.
		 
		Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05 листопада 2013 року вирок Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2013 року скасовано в частині вирішення цивільного позову, справа направлена на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.
		 
		Згідно з наказом Ремонтно-будівельного управління «Газ-сервіс» 
		ПАТ «Донецькоблгаз» від 17 травня 2005 року № 54/к ОСОБА_3 прийнято водієм Ремонтно-будівельного управління «Газ-сервіс».
		 
		Власником транспортного засобу марки ВАЗ-21130 ЗНГ, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) VIN- НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 . 
		 
		ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ВАЗ-21130, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої ОСОБА_2 28 квітня 2010 року строком до 28 квітня 2013 року.
		 
		З 28 по 30 вересня 2011 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в Обласній травматологічній лікарні м. Донецька, поступив в ургентному порядку, діагноз: забиті рани обох колінних суглобів; закритий перелом лівої ключиці з помірним зміщенням; закриті оскольчаті переломи 4-5 плюсневих кісток правої стопи; оскольчатий субкапітальний перелом 2-ої плюсневої кістки з помірним зміщенням, забиття м`яких тканин голови, підшкірна гематома.
		 
		З 10 жовтня по 26 жовтня 2011 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні травматології СМСЧ-6 м. Дніпропетровська з діагнозом: закритий перелом с/з лівої ключиці зі зміщенням відламків; закриті оскольчаті переломи 4-5 плюсневих кісток правої стопи зі зміщенням; закритий оскольчатий субкапітальний перелом 2-ої плюсневої кістки правої стопи зі зміщенням відламків. 11 жовтня 2011 року здійснена операція - з/репозиція підголовчатого перелому 2-й плюснової кістки правої стопи з чрезшкірною фіксацією спицею Кіршнера та діафіксацією спіцами Кіршнера оскольчатого перелому 5-ої плюсневої кістки правої стопи, гіпсовий лангет до в/з голені. 
		13 жовтня 2011 року проведена операція - відкрита репозиція, накостний остеосинтез лівої ключиці LСР пластиною системи Medimetall.
		 
		Всього, згідно з листками непрацездатності, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з 28 вересня 2011 року по 26 грудня 2011 року.
		 
		З 22 жовтня по 05 листопада 2012 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у СМСЧ-6 м. Дніпропетровська, у відділенні травматології, 23 жовтня 2012 року йому була проведена операція з видалення пластини з лівої ключиці.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
		 
		Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
		 
		Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Спірні правовідносини є деліктним зобов`язанням, стосуються відшкодування роботодавцем шкоди, завданої його працівником під час виконання ним трудових обов`язків внаслідок ДТП, та регулюються положеннями статей 1166, 1167, 1187, 1188, 1172 ЦК України.
		 
		За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
		 
		Згідно частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.
		 
		З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
		 
		Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).
		 
		Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
		 
		Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
		 
		Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
		 
		Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
		 
		Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом  (частина перша статті 1172 ЦК України).
		 
		Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).
		 
		В такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
		 
		Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року №6-108цс13.
		 
		Вирішуючи зазначений спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що майнова та моральна шкода була завдана позивачам з вини ОСОБА_3 під час виконання ним трудових обов`язків, що встановлено вироком Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 17 липня 2013 року, а тому обов`язок по відшкодуванню завданої внаслідок ДТП шкоди покладається на власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода - відповідача у справі ПАТ «Донецькоблгаз». 
		 
		Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати вимоги статей 1166, 1187 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		 
		З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд апеляційної інстанції надав обґрунтовану оцінку наявним у матеріалах справи доказам понесення позивачами витрат на лікування ОСОБА_1 , транспортування, огляд (часткове розбирання) та тимчасове зберігання пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, упущеної вигоди, майнової шкоди, завданої внаслідок ушкодження автомобіля, який не підлягає відновленню, а також завданої позивачам моральної шкоди. У оскаржуваному судовому рішенні апеляційним судом здійснено належний правовий аналіз доказів у їх сукупності, а також кожного доказу окремо, зазначено мотиви відхилення поданих позивачами доказів (витрат на купівлю двох пар черевиків, гантелей, перевезення службою «Айболіт», зберігання пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля в частині платежу на суму 2 000,00 грн).
		 
		Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди позивачів з ухваленим судовим рішення апеляційного суду в частині визначеного розміру відшкодування майнової та моральної шкоди.
		 
		Посилання заявників на не урахування судом апеляційної інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування, зокрема купівлі двох пар ортопедичних черевиків та гантелей з урахуванням принципу ймовірності є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд  обґрунтовано зазначив про відсутність рекомендацій лікаря про потребу ОСОБА_1 у придбанні саме такого виду взуття та використання у післяопераційній реабілітації гантелей вагою 15 кг. Натомість суд урахував наявність рекомендацій лікаря щодо необхідності придбання устілок-супінаторів та стягнув з відповідача відповідну суму на відшкодування таких витрат.
		 
		Не спростовують доводи касаційної скарги і правильність висновків апеляційного суду про відмову у відшкодуванні витрат на перевезення службою «Айболіт», оскільки відповідно до виписного епікрізу СМСЧ-6 м. Дніпропетровська лікування ОСОБА_1 було стаціонарним, а тому посилання позивача на необхідність його відлучення з медичної установи додому, суперечить режиму такого лікування, що передбачає цілодобове знаходження пацієнта у стаціонарному відділенні лікарні під наглядом лікарів. Доводи заявників у цій частині зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.  
		 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження її автомобіля, який не підлягає відновленню, апеляційний суд обґрунтовано покладався на наданий позивачами висновок автоварознавчого дослідження спеціаліста від 30 листопада 2011 року № 1323/11-09, відповідно до якого розмір майнової шкоди становить 
		41 311,54 грн. Посилання заявників на необхідність виходу за межі позовних вимог та стягнення зазначеної шкоди у вартості втраченого майна на момент розгляду справи за відсутності уточнень позовних вимог, суперечать загальним принципам цивільного процесу, зокрема принципу диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) та змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).
		 
		Необґрунтованими є також посилання заявників на недостатній розмір відшкодування моральної шкоди, що не відповідає їх очікуванням на справедливе вирішення справи. Суд апеляційної інстанції вмотивовано зазначив чинники, які він урахував при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, зокрема характер, обсяг та тяжкість фізичних і душевних страждань, яких зазнали позивачі, з урахуванням засад розумності та справедливості. 
		 
		Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Отже, переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України, пунктом 3 частини другої якої передбачено, що  у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір». 
		 
		Пунктами 2, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1 просив відшкодувати майнову шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також моральну шкоду, заподіяну ушкодженням його здоров`я, ОСОБА_2 - відшкодувати майнову та моральну шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у редакції, яка діяла на момент подання позовної заяви, у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», у зазначеній редакції, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640,00 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8 000,00 грн).
		 
		При зверненні до суду, кожен з позивачів сплатив по 640,00 грн судового збору.
		 
		Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачі звільнені від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		 
		Ураховуючи, що моральна шкода, завдана ОСОБА_1 саме у зв`язку із ушкодженням внаслідок ДТП його здоров`я, він звільнений від сплати судового збору також і щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		 
		Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		 
		З огляду на те, що за подання у грудні 2017 року позовної заяви про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн підлягала сплаті максимальна ставка судового збору за подання майнового позову фізичною особою 8 000,00 грн, з відповідача на його користь підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 320,00 грн (розмір задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди 
		60 000,00 грн * розмір судового збору 8 000,00 грн / розмір заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди 1 500 000,00 грн), інша ж частина судового збору компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково не компенсував за рахунок держави частину сплаченого ОСОБА_1 судового збору, яка не підлягає стягненню з відповідача, а саме у розмірі 320,00 грн.
		 
		Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_2 суми сплаченого нею судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, зокрема внаслідок пошкодження у ДТП її майна та у зв`язку з переживаннями за здоров`я чоловіка, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на її користь судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України. Однак, судом не ураховано, що при зверненні до суду у грудні 2017 року з вимогами про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, судовий збір становив 5 000,00 грн (500 000,00 грн*1%), а тому з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат з відповідача підлягає стягненню 150,00 грн (розмір задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди 
		15 000,00 грн * розмір судового збору 5 000,00 грн / розмір заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди 500 000,00 грн).
		 
		Ураховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо неправильного розподілу судового збору підлягає задоволенню частково.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції належним чином встановив фактичні обставини справи, надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		 
		Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції неправильно вирішив питання розподілу судових витрат, оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення.
		 
		Щодо розподілу судових витрат за подання касаційної скарги
		 
		Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Ураховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, Верховний Суд вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Касаційна скарга містить вимоги про відшкодування ОСОБА_2 судових витрат на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн, надану заявникам в суді касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		 
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		На підтвердження факту понесених витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції, заявники надали договір про надання правової допомоги від 
		09 квітня 2019 року, ордери, розрахунок зазначених витрат та платіжне доручення від 10 квітня 2019 року № Р24А589815365А30279 про сплату ОСОБА_2 зазначених витрат у розмірі 6 030,15 грн.
		 
		З урахуванням складності справи та ціни позову, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованою та співмірною понесену ОСОБА_2 суму витрат на правову допомогу, надану обом заявникам у суді касаційної інстанції, у розмірі 6 000,00 грн (у межах заявлених вимог).
		 
		Зважаючи на те, що вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 та 
		ОСОБА_2 підлягають задоволенню у розмірі 640,00 грн (сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 ) та 150,00 грн (сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 ) із заявлених ними 2 256 977,81 грн (1 577 592,22 грн + 679 385,59 грн), що становить 
		0,03 проценти, сума витрат на правову допомогу, надану заявникам у суді касаційної інстанції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь 
		ОСОБА_2 , становить 1,80 грн (6 000,00 грн*0,03 %).
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Постанову Донецького апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасувати в частині розподілу судового збору, ухвалити в цій частині нове рішення.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 150,00 грн.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на користь  ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 320,00 грн.
		 
		Судовий збір у розмірі 320,00 грн компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		В іншій частині постанову Донецького апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_2 на відшкодування понесених витрат на правову допомогу, надану у суді касаційної інстанції, - 1,80 грн.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                            О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		 
		С. О. Погрібний
		 
		Г. І. Усик
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...