Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 362/2406/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання владою або службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: 51-6287км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12012100140000067

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 червня 2021 року
		м. Київ
		справа 362/2406/17
		провадження № 51-6287 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		представника потерпілого ОСОБА_6 ,
		осіб, щодо яких кримінальне
		провадження закрито ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду від 22 квітня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012100140000067, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, котра народилася у с. Лосівка Семенівського району Чернігівської області, зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі  КК);
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, котра народилася у с. Саливонки Васильківського району Київської області, зареєстрована та проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимої, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася в тому, що вона у період з 15 жовтня 2002 року по 12 липня 2005 року, будучи службовою особою, неодноразово використовувала своє становище в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян та державним інтересам, а також у здійсненні нею службового підроблення, а саме внесенні завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів. 
		Крім того, органом досудового розслідування обвинувачувалася ОСОБА_8 у тому, що вона у період з 15 жовтня 2002 року по 12 липня 2005 року неодноразово здійснювала службове підроблення, а саме вносила завідомо неправдиві відомості до офіційних документів.
		В результаті вказані дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не призвели до реального настання будь-яких тяжких наслідків, оскільки підроблені останніми документи, а саме державні акти про право власності на землю, не були використані вподальшому для оформлення правочинів, а потерпілий ОСОБА_9 , який є спадкоємцем ОСОБА_10 , фактично не позбавлений права власності на земельні ділянки. 
		Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2020 року звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК, ч. 1 ст. 366 КК та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо останніх закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК). 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року ухвалу місцевого суду залишено без зміни. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвали місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На думку ОСОБА_9 , судами не усунуто недоліків у формулюванні обвинувачень, які інкримінувалися ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Також вказує, що клопотання прокурора про звільнення останніх від кримінальної відповідальності не відповідає вимогам ст. 287 КПК, при цьому судами першої та апеляційної інстанцій недотримано приписів ст. 288 КПК. Крім того, зазначає, що суди не виконали вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі  ВССУ), які є обов`язковими для виконання судами нижчих інстанцій.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_9  адвокат ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу потерпілого та просив її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 не підтримала касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 
		ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілого та просили залишити її без задоволення, а судові рішення щодо них  без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
		Разом з цим, касаційний суд уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412  414 КПК.
		Положеннями ч. 1 ст. 412 КПКістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або змінусудового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4)призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги потерпілого ОСОБА_9 щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з наступного.
		З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності  це передбачений ст. 49 КК певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
		Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
		Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК. Крім цього, ОСОБА_8 обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, та відповідно до висунутих обвинувачень інкриміновані їм дії вони вчиняли у період з 15 жовтня 2002 року по 12 липня 2005 року.
		Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 24 листопада 2017 року звернулися до суду з клопотаннями про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення останніми злочинів сплило понад 12 років. Прокурор не заперечував проти задоволення вказаних клопотань, натомість проти них заперечували потерпілий ОСОБА_9 та його представник  адвокат ОСОБА_6 .
		Суд першої інстанції 22 квітня 2020 року постановив ухвалу, якою звільнив  ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК, ч. 1 ст. 366 КК і ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо них.
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, потерпілий ОСОБА_9 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, який ухвалою від 29 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишив без зміни.
		На час постановлення ухвали місцевим судом та її перегляду в апеляційному порядку, положення ст. 12 КК та ст. 49 КК зазнали змін та діяли в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
		Злочини, у скоєнні яких обвинувачувалася  ОСОБА_7 , згідно з нормами ст. 12 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) є нетяжкими: за ч. 1 ст. 364 КК передбачено покарання у виді арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п`ятдесяти до семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів; за ч. 1 ст. 366 КК  покарання у виді штрафу від двох до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
		В свою чергу, злочин, у скоєнні якого обвинувачувалася ОСОБА_8 , за приписами ст. 12 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) є також нетяжким,за вчинення якого передбачене покарання у виді штрафу від двох до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
		Відповідно до положень ст. 49 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину); протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
		В даному кримінальному провадженні після внесення змін до вказаних статей мало місце поліпшення становища осіб  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 порівняно із попередніми редакціями ст. 12 КК та ст. 49 КК, що були чинними на час скоєння ними злочинів, у зв`язку з цим у кримінальному провадженні відносно останніх є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
		Вирішуючи питання про закриття кримінального провадження щодо  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у зв`язку із закінченням строків давності, суд першої інстанції, перевіривши передбачені ст. 49 КК підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, встановивши відсутність факту умисного вчинення останніми дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, дійшов висновку про необхідність звільнення від кримінальної відповідальності  ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 364 КК, ч. 1 ст. 366 КК, і ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК оскільки з дня вчинення обвинуваченими злочинів минуло понад п`ять років. 
		При цьому, ні суд першої інстанції, а ні апеляційний суд при перегляді ухвали місцевого суду, не застосували відносно  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 положення ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі дії, а саме ст. 12 КК та ст. 49 КК.
		Так, строк давності для звільнення їх від кримінальної відповідальності згідно з приписами ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) становить: п`ять років з дня вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, та три роки з дня вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
		У зв`язку з чим, на час постановлення ухвали Васильківським міськрайонним судом Київської області від 22 квітня 2020 року ОСОБА_7 підлягала звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364 КК, ч. 1 ст. 366 КК із застосування положень ч. 1 ст. 5 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) у зв`язку із закінчення строків давності, та ОСОБА_8 підлягала звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК із застосування положень ч. 1 ст. 5 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року), а кримінальне провадження щодо останніх мало бути закрито.
		Проте у даному випадку неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування щодо ОСОБА_8 п. 3 ч. 1 ст. 49 КК замість п. 2 ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року), та незастосування щодо обох обвинувачених положень ч. 1 ст. 5 КК не є достатньою підставою для скасування ухвал місцевого та апеляційного судів з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції оскільки строки давності для звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за інкриміновані їм злочини вже сплинули, а «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого щодо невідповідності клопотання прокурора про звільнення останніх від кримінальної відповідальності вимогам ст. 287 КПК та недотриманні судами першої та апеляційної інстанції приписів ст. 288 КПК є такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		Як вже зазначалося раніше, відповідно до приписів ч. 1ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 4 ст. 288 КПК, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, закрити кримінальне провадження, звільнивши обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Ці норми, як і положення ст. 49 КК, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, технічних записів та журналів судових засідань, під час розгляду вказаного кримінального провадження в місцевому суді прокурором не було ні подано, а ні заявлено такого клопотання, про яке зазначає ОСОБА_9 в своїй касаційній скарзі. Натомість, з такими клопотаннями звернулися до суду першої інстанції обвинувачені  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , проти задоволення яких прокурор не заперечував.
		Крім того, твердження ОСОБА_9 в касаційній скарзіпро те, що судом першої інстанції не проведено належного судового розгляду, під час якого необхідно було встановити всі обставини вчинення кримінальних правопорушень, усунути недоліки у формулюванні обвинувачень щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , є неспроможними.
		Так, суд першої інстанції об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, підтверджені доказами, які були досліджені та перевірені під час судового розгляду, отримавши клопотання обвинувачених про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності, керуючись вимогами кримінального і кримінального процесуального законів, розглянув зазначені клопотання та обґрунтовано задовольнив їх, звільнивши ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності та закривши кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
		Відповідно до положень ст. 337 КПК, якою визначено межі судового розгляду, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею, а ч. 3 вказаної норми встановлено, що суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Тобто, виходячи з даних процесуальних норм, проведення судового розгляду поза межами висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, що погіршувало би становище ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також з урахуванням їх позицій, котрі, будучи освідомленими про те, що звільнення їх від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК не носить реабілітуючого характеру, наполягали на застосуванні до них вказаної норми кримінального закону, виходило би за встановлені межі судового розгляду.
		Таким чином, оскільки статтями 284-288 КПКвстановлено сукупність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді, а саме: наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах, то звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності сукупності вказаних умов є обов`язковим.
		При цьому згода сторони обвинувачення на задоволення клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК чи визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення, кримінальним процесуальним законом не передбачено.
		Таким чином, доводи потерпілого про незаконність оскаржуваних судових рішень у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , не виконання вказівок ухвали ВССУ від 16 липня 2015 року, які є обов`язковими для виконання судами нижчих інстанцій, є необґрунтованими, та такими, що спростовуються матеріалами провадження, положеннями кримінального і кримінального процесуального закону.
		За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_9 не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Ухвалу Васильківського міськрайонного суду від 22 квітня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_9  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...