Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 29/5005/6325/2011 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:.
Надіслано судом: 05.07.2021. Зареєстровано: 05.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30.06.2021 м. Дніпро Справа № 29/5005/6325/2011
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
		суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.,
		розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021 (повний текст складено 02.04.2021, суддя Владимиренко І.В.) у справі №29/5005/6325/2011
		за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", м. Дніпро 
		до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (м. Дніпро, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) 
		про визнання банкрутом
		 
		учасники у справі про банкрутство - Спільне українсько - американське підприємство "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		про витребування майна та визнання права власності, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.
		Провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Таміра» триває на стадії процедури ліквідації.
		16.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Таміра» звернулось в особі ліквідатора із заявою про витребування майна та визнання права власності на майно, що є його власністю: нежитлове приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 257, реєстраційний номер 947872663101;
		- нежитлове приміщення 1-го поверху, № 1-1-:1-5- площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 257, реєстраційний номер 947900663101 (надалі - спірне майно). 
		Заявник посилався на ті обставини, що у часі провадження у справі про банкрутство його майно було включено до ліквідаційної маси і внаслідок проведення аукціону 28.12.2012 продано ТОВ «Харківспецнадра», яке грошові кошти за придбане майно не сплатило і договір купівлі-продажу майна не уклало. Набувач майна звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до банкрута про визнання права власності на спірне майно. 
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 позов задоволено. Вказане рішення скасоване постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/295/13-г від 18.12.2014.
		Надалі, перший набувач майна вніс його до статутного капіталу ТОВ «Легат 2013», який зареєстрував за собою право власності на спірне майно 17.03.2014. Він же здійснив і реконструкцію майна, внаслідок чого воно зазнало поділу, з внесенням відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		Заявником було оспорено результати аукціону і 24.03.2015 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи про банкрутство ТОВ «Таміра» визнано недійсними результати прилюдних торгів, проведених у формі аукціону, що відбувся 28.12.2012. 
		Тим часом, ТОВ «Легат» продовжувало здійснювати реконструкцію спірного майна, здійснило його поділ , який був зареєстрований 08.08.2017. 
		Надалі спірне майно, вже у вигляді двох об`єктів, було відчужене 15.06.2016 на користь двох фізичних осіб ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 , які 02.04.2018 продали його відповідачеві. 
		Заявник зазначав, що ніколи не втрачав право власності на майно, право власності не припинялось, вважав себе власником спірного майна, таким, що втратив володіння ним. Майно вибуло не з волі власника з його володіння на підставі рішення суду, яке було скасовано, на безоплатній основі не у процедурі банкрутства, а шляхом прийняття незаконного судового рішення про визнання права власності на майно за ТОВ «Харківспецнадра». Посилався на відповідну правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24.06.2015 у справі №6-251цс15. 
		Заявник не вважав своє майно новоствореним внаслідок реконструкції, посилаючись на відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011. 
		Наполягаючи на застосуванні ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин, заявник посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі № 921/369/17-г/13.
		Стосовно вимоги про визнання одночасно і права власності нарівні з віндикаційними вимогами заявник послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-209цс14.
		Справа розглядалась судами неодноразово. 
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2019 (суддя Калініченко Л.М.) відмовлено в задоволенні заяви. Суд вважав, що поділ майна не є створенням нової речі, але заявник пропустив строк позовної давності.
		Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2019 встановлено, що заявник є власником майна, яке вибуло з володіння поза його волею, з урахуванням пред`явлення позову 18.08.2015 до Господарського суду Харківської області, строк позовної давності перервано і він не сплив станом на 16.08.2018. Заяву задоволено (головуючий суддя Чус О.В., судді Вечірко І.О., Коваль Л.А.).
		Постановою Верховного Суду від 10.07.2019 судові рішення у цій справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд, оскільки судами не надана оцінка рішенню Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15.
		Новий розгляд заяви. 
		31.03.2021 Господарським судом Дніпропетровської області (суддя Владимиренко І.В.) розглянуто ряд заяв/клопотань учасників провадження у справі про банкрутство боржника, у т.ч. заяву ліквідатора боржника арбітражного керуючого Куліченка М.В. № 02-14/335 від 15.08.2018 про витребування майна та визнання права власності, про що постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви. 
		Відмовляючи в задоволенні наведеної заяви арбітражного керуючого Куліченка М.В., господарський суд посилався на:
		- застереження та рекомендації, що були прийняті КГС ВС за наслідками розгляду в порядку ст. ст. 300, 308 та 310 ГПК України постанови Центрального апеляційного господарського суду у цій справі від 08.04.2019. 
		- обставини, встановлені у справі № 922/4709/15, стосовно того, що спірне майно заявника як індивідуально визначена річ перестало існувати в натурі. Колегією суддів Вищого господарського суду України встановлено, що позивач намагається витребувати майно, яке йому ніколи не належало і має при цьому інші відмінні характеристики від того майна, яке належало йому на праві власності. Суд вважав такі висновки преюдиційно встановленими фактами.
		- спірне майно, як втрачена власником річ, спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, тому вимога власника про захист права власності за своєю суттю вже не являтиме собою віндикаційний позов, а розглядається як позов зобов`язального характеру про надання власникові іншої речі і відшкодування збитків. 
		2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
		Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, боржник  ТОВ «Таміра» звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду від 31.03.2021 у даній справі в частині відмови в задоволенні заяви арбітражного керуючого Куліченка М.В. № 02-14/335 від 15.08.2018 про витребування майна та визнання права власності і прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги арбітражного керуючого Куліченка М.В.
		В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на таке:
		- не з`ясовано обов`язкову обставину, що входить до предмету доказування у віндикаційному позові, збереження майна в натурі у незаконному володінні (станом на дату розгляду заяви у даній справі). Не з`ясовано обставин змін, яких зазнало спірне майно та не надано правової оцінки обставин, за яких майно припинило своє існування (створення нового майна); зазначає, що відбулась фактично зміна опису майна, 16.09.2015, реєстраційний номер майна не змінювався, і надалі відбувся поділ майна 14.06.2016. 
		- поділ об`єкта нерухомості відбувся 14.06.2016, за результатами чого спірне майно поділено на два об`єкти, однак відсутні докази проведення поділу на ТОВ «Легат 2013» внаслідок проведення будь-яких будівельних робіт, що свідчить про формальність поділу об`єкта без реальної його зміни;
		- згідно висновків ВСУ, поділ майна не є новостворенням об`єкту нерухомого майно, з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів;
		- під час проведення змін спірного об`єкта нерухомості його реєстраційний номер залишився незмінний, а зміни, що були вчинені, не призвели до припинення існування витребуваного майна в натурі, жодного новоствореного майна в розумінні Цивільного кодексу України не виникло;
		- висновки суду, покладені в основу судового рішення у справі №922/4709/15, є правовою оцінкою фактів, яка не має преюдиційного значення для цієї справи в силу положень ч. 7 ст. 75 ГПК України, а силу преюдиції мають тільки обставини, а не їх юридична оцінка;
		- до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 388 ЦК України, що не були застосовані місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення,
		Окремо скаржник звертає увагу на ряд порушень процесуального законодавства, що, на його думку, мали місце під час розгляду заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння в суді першої інстанції:
		- під час розгляду заяви по суті місцевим судом не досліджувались докази, надані заявником, пропущено стадію дебатів, що є порушенням ст.ст. 210, 218 ГПК України.
		3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
		У відзиві на апеляційну скаргу Підприємство "Європоль" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
		4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021 у справі №29/5005/6325/2011; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 16.06.2021.
		Розпорядженням керівника апарату суду від 15.06.2021 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді  члена колегії Паруснікова Ю.Б. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи для розгляду апеляційної скарги, визначена колегія у складі: головуючий суддя Білецька Л.М. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Вечірко І.О.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021 задоволено заяву судді Центрального апеляційного господарського суду Вечірка І.О. про самовідвід у справі №29/5005/6325/2011 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021; матеріали справи №29/5005/6325/2011 передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до норм статті 32 ГПК України.
		Розпорядженням керівника апарату суду від 16.06.2021 у зв`язку із задоволенням заяви судді Вечірка І.О. про самовідвід проведено повторний автоматизований розподіл судової справи для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Білецька Л.М. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2021 у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021 у справі №29/5005/6325/2011 до свого провадження.
		У судовому засіданні 16.06.2021 оголошена перерва до 30.06.2021, про що повідомлено учасників провадження ухвалою від 17.06.2021.
		30.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
		У судовому засіданні присутні представники учасників провадження надали пояснення у справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ним ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувану ухвалу слід скасувати, позовні вимоги задовольнити частково. 
		5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" придбало за договором купівлі-продажу від 08.04.2005 нежитлову будівлю літ. "Г-1" у складі нежитлових приміщень підвалу №№ 32-37 загальною площею 555,5 кв.м і нежитлових приміщень в літ. "Г-1" № 9, 10, 50-77 загальною площею 1827,2 кв.м, нежитлову будівлю автогаражу з адміністративно-побутовими приміщеннями літ. "Л-2" загальною площею 851,8 кв.м, нежитлову будівлю літ "Щ-1" (брикетна) загальною площею 228,2 кв.м, нежитлову будівлю літ. "Ь-1" (склад фільтруючих елементів та арматури) загальною площею 348,2 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 257 (т. 1 а.с. 43-50).
		5.1. Обставини вибуття майна від власника поза його волею на підставі скасованого рішення суду.
		Через шість років ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2011 за заявою Товариства "Таміра" було порушено провадження у справі про банкрутство останнього.
		02.06.2011 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №29/5005/6325/2011 прийнято постанову в порядку ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про визнання Товариства "Таміра" банкрутом. 
		До складу ліквідаційної маси Товариства "Таміра" включено нежитлові приміщення літ. Г-1 загальною площею 2382,7 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належали йому на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель, який був укладений між Товариством "Таміра" та Спільним підприємством "Технопарк-Пожтехніка" та посвідчений 08.04.2005 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Христоєвою Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 1333. 
		28.12.2012 Товарною біржою "Європейська" проведено цільовий аукціон з реалізації нерухомого майна в процедурі банкрутства Товариства "Таміра".
		Відповідно до протоколу № 7 про проведення цільового аукціону від 28.12.2012 та Акту № 7 про проведення цільового аукціону від 28.12.2012 переможцем було визнано ТОВ "Харківспецнадра". Згідно з протоколом переможець зобов`язаний був оплатити протягом 30 днів з моменту придбання на цільовому аукціоні майна суму у розмірі 5276690,10 грн. за придбане майно на рахунок Товариства "Таміра".
		5.1.1. Перше вибуття. 
		ТОВ "Харківспецнадра" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства "Таміра" про визнання права власності на нерухоме майно. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 у справі № 922/295/13-г визнано за ТОВ "Харківспецнадра" право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 2382,7 кв.м, частини підвалу першого поверху нежилої будівлі літ."Г-1", розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що придбані на цільовому аукціоні, проведеному Товарною біржою "Європейська", згідно з протоколом № 7 про проведення цільового аукціону від 28.12.2012 та Акту № 7 про проведений цільовий аукціон від 28.12.2012.
		5.1.2. Подальше відчуження. 
		Після реєстрації права власності ТОВ "Харківспецнадра" майно, загальною площею 2382,7 кв.м, частини підвалу першого поверху нежилої будівлі літ."Г-1", розташованих за адресою: м. Харків, проспект Московський, 257, внесено до статутного фонду ТОВ "Легат 2013".
		18.12.2014 постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі № 922/295/13-г задоволено апеляційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" та скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 у справі №922/295/13-г, відповідно до якого ТОВ "Харківспецнадра" набуло право власності на нерухоме майно. 
		5.1.3. Спростування результатів аукціону. 
		24.03.2015 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 29/5005/6325/2011 про банкрутство Товариства "Таміра" було визнано недійсними результати прилюдних торгів у формі цільового аукціону з реалізації майна, що належить на праві власності Товариству "Таміра", проведеного в процедурі банкрутства, а саме: лот. № 3 - нежитлові приміщення частина підвалу № 32-37 літера "Г-1" площею 555,5 кв.м, нежитлові приміщення першого поверху №№ 9, 10, 50-66 нежитлової будівлі літера "Г-1" площею 1721,1 кв.м, нежитлові приміщення антресолі № 67-77 нежитлової будівлі літера "Г-1" площею 106,1 кв.м, які разом складають загальну площу 2382,7 кв.м та розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, 257, що відбулись 28.12.2012 на Товарній біржі "Європейська", шляхом визнання недійсним протоколу № 7 від 28.12.2012 про проведення цільового аукціону від 28.12.2012.
		5.2. Обставини реконструкції спірного майна. 
		Згодом, ТОВ «Легат 2013» з травня по серпень 2015 проведено на об`єкті будівельні роботи щодо реконструкції існуючого майна, внаслідок чого площа спірного нерухомого майна зменшилась до 2 303,9 кв.м, що підтверджується Декларацією про початок виконання будівельних робіт та Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації.
		З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що під час реконструкції спірного майна у період з травня по серпень 2015 було проведено такі будівельні роботи: демонтування антресолі 1-го поверху загальною площею 106,1 кв.м; зменшення площі підвалу; збільшення за площею приміщень 0-2 та 0-3 у підвалі та встановлення сходової клітини; на першому поверсі збільшення площі з 1721,1 кв.м до 1737,2 кв.м; з 18 приміщень першого поверху залишено лише 4; загальна площа майна зменшилась з 2382,7 кв.м до 2303,9 кв.м.
		Результати реконструкцій, проведених у період з травня по серпень 2015, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відображені шляхом зміни опису нерухомого майна, під тим самим реєстраційним номером та в тому ж розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: 16.09.2015 - зміна опису спірного майна, а саме: змінено на нежитлову будівлю літ. «АГ-1», загальною площею 2303,9 кв.м (тобто зменшено загальну площу об`єкту); 16.09.2015 - зміна опису спірного майна, а саме: змінено на нежитлове приміщення підвалу №0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м, нежитлове приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-5 площею 1737,2 кв.м в літ. «АГ-1» загальною площею 2303,9 кв.м (тобто деталізовано перелік окремих приміщень як складових частин майна після зменшення його площі).
		При цьому, індивідуальний реєстраційний номер спірного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишився незмінним.
		Надалі, відкритий в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірне майно розділ було закрито на підставі поділу спірного майна на 2 частини. Внаслідок такого поділу відкрито два нових розділи на:
		- нежитлове приміщення підвалу №0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ «АГ-1», реєстраційний номер об`єкта  947872663101;
		- нежитлове приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-5 площею 1737,2 кв.м в літ. «АГ-1», реєстраційний номер об`єкта  947900663101.
		На підставі декларацій, зареєстрованих в ДАБК у Харківській області, 16.09.2015 Реєстраційною службою ХМУЮ в Харківській області зареєстровано право власності на нежитлові приміщення підвалу № 0-1-:-0-3, нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1- :-1 -5, загальною площею 2303,9 м.кв в літ. АГ-1 по проспекту Московському, 257 у м. Харкові за ТОВ Легат 2013.
		5.3. Обставини подальшого відчудження спірного майна і набуття його відповідачем. 
		15.06.2016 ТОВ Легат 2013 уклало договір купівлі-продажу з  ОСОБА_1 , за яким остання придбала нежитлове приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. АГ-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 , за яким ОСОБА_2 придбав нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-1-:1-5- площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		02.04.2018 Підприємство "Європоль" уклало договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо придбання нежитлових приміщень, які належали останнім на підставі договорів купівлі-продажу від 15.06.2016. Таким чином, Підприємство "Європоль" придбало нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 257, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-1-:1-5- площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1"; нежитлове приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. АГ-1.
		5.4. Обставини вжиття заходів власником майна щодо захисту свого права власності.
		Господарськими судами розглядалась справа № 922/4709/15 за позовом Товариства "Таміра" до ТОВ "Легат 2013" про витребування у ТОВ "Легат 2013" нежитлових приміщень підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м, нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-5 площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1" загальною площею 2303,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, 257.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі №922/4709/15 у позові Товариства "Таміра" до ТОВ "Легат 2013" відмовлено повністю.
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2016 рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15 залишено без змін.
		Товариство "Таміра", зважаючи на вказані судові рішення, якими скасовані результати торгів і скасовано рішення суду про визнання права власності за ТОВ "Харківспецнадра", знову звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про витребування майна та визнання права власності на спірне майно.
		Підприємство "Європоль" позов не визнало та заявило про застосування строку позовної давності.
		Крім того, низкою судових рішень, перелічених у п. 8 постанови, встановлено незаконність аукціону, неправомірність дій ліквідатора і його зобов`язано витребувати майно та повернути його до ліквідаційної маси.
		6. Судові рішення у цій справі.
		6.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2019 у справі № 29/5005/6325/2011 відмовлено у задоволенні заяви Товариства "Таміра" про витребування майна та визнання права власності.
		Відмовляючи у задоволенні заяви, місцевий господарський суд вважав, що вимоги Товариства "Таміра" про витребування майна та визнання права власності на спірне майно обгрунтовані. Проте, звертаючись до суду із заявою, Товариство "Таміра" пропустило трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні заяви та унеможливлює повернення спірного нерухомого майна у ліквідаційну масу Товариства "Таміра" з огляду на приписи ч. 4 ст. 267 ЦК України.
		6.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2019 апеляційну скаргу Підприємства "Європоль" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства "Таміра" задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2019 скасовано. Задоволено заяву Товариства "Таміра" про витребування майна та визнання права власності: витребувано у Підприємства "Європоль" на користь Товариства "Таміра" нежитлове приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. "АГ-1", нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-1-:1-5- площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходяться за адресою: м. Харків, проспект Московський, 257; визнано за Товариством "Таміра" право власності на нежитлове приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. "АГ-1", на нежитлове приміщення 1-го поверху № 1-1-:1-5- площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходяться за адресою: м. Харків, проспект Московський, 257.
		Приймаючи постанову, Центральний апеляційний господарський суд виходив з того, що 02.06.2011, відповідно до ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Товариство "Таміра" було визнано банкрутом. 28.12.2012.
		Товарною біржею "Європейська" проведено цільовий аукціон з реалізації нерухомого майна в ліквідаційній процедурі. 24.03.2015 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №29/5005/6325/2011 про банкрутство Товариства "Таміра" визнано недійсними результати прилюдних торгів у формі цільового аукціону з реалізації майна Товариства "Таміра". Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 вищезазначена ухвала залишена без змін. Таким чином, строк позовної давності слід відраховувати від 14.05.2015. В матеріалах справи є рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15, яким у задоволенні позову Товариства "Таміра" було відмовлено. Звернення Товариства "Таміра" 18.08.2015 із позовом до Господарського суду Харківської області, в силу вимог ст. 264 ЦК України, мало наслідком переривання строку позовної давності. Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що, починаючи з 18.08.2015, перебіг позовної давності розпочався заново та на час звернення Товариства "Таміра" з позовом до Підприємства "Європоль" про витребування майна та визнання права власності (16.08.2018) не сплив.
		6.3. Постановою Верховного Суду від 10.07.2019 судові рішення у справі скасовано, справа передана на новий розгляд. В мотивувальній частині постанови касаційна інстанція зазначила, що в порушення положень ст. 86 ГПК України судами попередніх інстанцій не надано оцінки наявному в матеріалах справи рішенню Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі №922/4709/15.
		Так, дослідивши рішення у справі №922/4709/15 від 02.11.2015, колегія суддів встановила такі обставини.
		У серпні 2015 ТОВ "Таміра" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Легат 2013" про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України: 
		- витребування майна - нежитлової будівлі літ. "АГ-1" загальною площею 2382,7 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257; 
		- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності №6767463 на підставі Свідоцтва про право власності, серія та номер 25928614, виданого 22.08.2014 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 153264 від 22.08.2014);
		- визнання права власності на нежитлову будівлю літ. "АГ-1" загальною площею 2 382,7 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257, за ТОВ "Таміра".
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Господарський суд Харківської області у рішенні від 02.11.2015, залишеному без змін апеляційною та касаційною (на той час ВГСУ) інстанціями, встановив, що нежитлові приміщення першого поверху та підвалу у будівлі літ. "Г-1", за адресою: м. Харків, проспект Московський, 257, на які мало право власності ТОВ "Таміра" (індивідуально визначена річ) перестали фактично (в натурі) в тому ж вигляді існувати з того часу, як були проведені будівельні роботи з реконструкції приміщень й право власності на об`єкт у літ. "АГ-1" було зареєстровано за ТОВ "Легат 2013".
		ТОВ "Таміра" належали нежитлові приміщення 1-го поверху №9, 10, 50-:-66 площею 1721,1 кв. м в літ. "Г-1", нежитлові приміщення антресолі №№67-:- 77 площею 106,1 кв. м, загальною площею 1 827,2 кв.м в літ. "Г-1", нежитлові приміщення підвалу №32-:-37 загальною площею 555,5 кв.м в літ. "Г-1", загальна площа всіх приміщень - 2 382,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, будинок 257.
		ТОВ "Легат 2013" належать нежитлові приміщення підвалу № 0-1-:-0-3, нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-5, площею 1737,2 кв.м в літ. "АГ-1", загальною площею 2 303,9 кв.м по проспекту Московському, буд. 257 у м. Харкові.
		Судом також зазначено, що, звернувшись із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, боржник мав усвідомлювати наслідки свого звернення із заявою про визнання себе банкрутом та ризик втрати належного йому майна шляхом його продажу, що дає підстави стверджувати, що спірне майно вибуло з володіння позивача з його волі; крім того, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що спірне майно, яке належало йому на праві власності, існує в натурі та саме на це майно зареєстроване право власності відповідача.
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду у цій справі від 14.12.2015 висновки місцевого господарського суду в частині відсутності спірного майна підтримані.
		Постановою ВГСУ у цій справі від 05.04.2016 доводи щодо відсутності спірного майна підтримані, водночас, колегія суддів зазначила, що за таких обставин відсутності спірного майна встановлення факту наявності у діях власника волі на передачу майна іншій особі в порядку ст. 388 ЦК України в даному випадку не має юридичного значення.
		7. Доводи, за якими апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції.
		Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Наведені висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №477/221/16-ц.
		Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження майном.
		Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційного позову) може бути індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі №924/60/18.
		Відповідно до ст. 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і в якої майно фактично знаходиться.
		За змістом статей 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
		Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
		Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.
		Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
		Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
		Правила частини 1 статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).
		Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		За змістом статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.
		Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України.
		Аналогічна правова позиція висловлена 28.08.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/17971/15-ц, провадження № 61-11692св18 (ЄДРСРУ № 83925662).
		Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у п.115 постанови від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), особа, яка звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести:
		- своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача; 
		- незаконність, без відповідної правової підстави заволодіння ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним (предмет доказування).
		Судові прецеденти, які враховані апеляційним судом при прийнятті судового рішення. 
		"Володіння": значення терміну.
		Постанова ВП ВС, 04.07.2018, справа №653/1096/16-ц (провадження №14-181 цс 18).
		Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина 1 статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини 1 статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (пункт 40 постанови).
		Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови).
		"Володіння": принцип реєстраційного підтвердження.
		Постанова ВП ВС, 04.07.2018, справа №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18).
		Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватись, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 90 постанови).
		Віндикаційний позов: загальні правила.
		Стаття 387 ЦК України. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Постанова ВП ВС, 14.11.2018, справа №183/1617/16 (провадження №14-208 цс 18).
		Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння (пункт 145 постанови).
		Віндикаційний позов: мета витребування майна.
		Постанова ВП ВС, 14.11.2018, справа №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).
		Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 142 постанови).
		Віндикаційний позов: рішення щодо реєстрації права власності.
		Постанова ВП ВС, 14.11.2018, справа №183/1617/16 (провадження №14-208 цс 18).
		Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 143 постанови).
		Віндикаційний позов: витребувати, а не зобов`язати повернути.
		Постанова ВП ВС, 14.11.2018, справа №183/1617/16 (провадження №14-208 цс 18).
		У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 144 постанови).
		Віндикаційний позов: ефективність захисту прав власника.
		Постанова ВП ВС, 14.11.2018, справа №183/1617/16.
		Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 146 постанови).
		Постанова ВП ВС, 14.11.2018, справа №183/1617/16 (провадження №14-208 цс 18).
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови).
		Віндикаційний позов: необхідність врахування останнього висновку ВП ВС.
		Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові ВСУ від 05.10.2016 у справі №916/2129/15 та у постанові ВС від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16 (постанова КЦС у складі ВС, 29.08.2019, справа №367/7450/16-ц (провадження №61-30449св18)).
		У разі, коли ВП ВС відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ ВСУ, ВП ВС чи ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд ВП ВС, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові ВП ВС (пункт 88 постанови ВП ВС, 31.10.2018, справа № 161/12771/15-ц (провадження № 14-402 цс 18)).
		Незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила ВП ВС, суди під час вирішення тотожних справ мають враховувати саме останню правову позицію ВП ВС (постанова ВП ВС, 30.01.2019, справа № 755/10947/17 (провадження №14-435 цс 18)).
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (пункт 37 постанови).
		Отже, як зазначено місцевим господарським судом, ТОВ "Легат 2013" у липні 2014 звернулось до КП "Харківське міське БТІ" щодо технічної можливості виділення приміщень підвалу № 32-37, 1-го поверху № 9, 10, 50-77, загальною площею 2382,7 м. кв, по АДРЕСА_1 у самостійну нежитлову будівлю. Згідно з листом КП "Харківське міське БТІ" від 05.08.2014 та доданими до нього документами така технічна можливість існувала. На підставі Висновку про можливість поділу об`єкту нерухомого майна від 05.08.2014 №1790097, 18.08.2014 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю "АГ-1", загальною площею 2382,7 м. кв за ТОВ "Легат 2013", свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.08.2014 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.08.2014.
		ТОВ "Легат 2013" з травня по серпень 2015 провело реконструкцію нежитлової будівлі літ. "АГ-1" у багатофункціональний комплекс (шляхом демонтажу приміщень першого поверху, антресолі першого поверху, підвалу). Про початок та закінчення будівельних робіт подавалися відповідні декларації до ДАБК у Харківський області.
		Реєстраційною службою ХМУЮ в Харківській області 16.09.2015 на підставі декларацій, зареєстрованих в ДАБК у Харківській області, зареєстровано право власності на нежитлові приміщення підвалу № 0-1-:-0-3, нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1- :-1 -5, загальною площею 2 303,9 м. кв в літ. "АГ-1" по проспекту Московському, буд. 257 у м. Харкові за ТОВ "Легат 2013".
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що індивідуально визначена річ, на яку мало право власності ТОВ "Таміра" (нежитлові приміщення першого поверху та підвалу у будівлі літ. "Г-1", за адресою: АДРЕСА_1 ) перестало існувати в натурі, у тому ж вигляді з того часу, як були проведені будівельні роботи з реконструкції приміщень й право власності на об`єкт у літ. "АГ-1" зареєстровано за ТОВ "Легат 2013".
		З матеріалів справи вбачається, що, дійсно, у серпні 2014 відбулась реєстрація права власності за ТОВ «Легат 2013» в ДРРП на об`єкт нерухомості, який з вересня 2015 є відмінним від того, що просить витребувати ліквідатор, що підтверджено Господарським судом Харківської області у справі №922/4709/15.
		Суд вважав, що державна реєстрація нерухомого майна підтверджує факт виникнення в особи права власності на таке майно, що відповідає обставинам реєстрації права власності спірного майна за ТОВ «Легат 2013» у серпні 2014 та у вересні 2015.
		Суд вважав, що у даній справі право власності у ТОВ «Легат 2013» виникло на нову річ, внаслідок виділення об`єктів в самостійну будівлю, відмінну за своїми характеристиками, від майна, що існувало до вересня 2015 та до прийняття рішення від 02.11.2015 у справі №922/4709/15. 
		Частинами 1, 2 статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше присвоюється реєстраційний номер, який є індивідуальним, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.
		У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.
		За змістом ст. 14 наведеного Закону у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів.
		Як було зазначено вище, у вересні 2015 відкрито новий розділ Державного реєстру прав з присвоєнням нового реєстраційного номеру об`єкту нерухомості - багатофункціональний комплекс літ. "АГ-1" по проспекту Московському, буд. 257 у м. Харкові, що утворився шляхом демонтажу приміщень першого поверху, антресолі першого поверху, підвалу. Закрито відповідний розділ Державного реєстру прав щодо майна, яке існувало до вересня 2015 та прийняття рішення Господарським судом Харківської області в листопаді 2015.
		У постанові від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18 Верховний Суд наголосив, що згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Суд першої інстанції послався на висновки суду, викладені у рішенні від 02.11.2015 у справі №922/4709/15, як на преюдиціальні в частині: а) будівельних робіт щодо реконструкції спірного майна, проведеної ТОВ «Легат 2013», б) здійснення внаслідок реконструкції видозміни спірного майна, в) відсутність підстав для застосування ст. 388 ЦК України.
		Верховний Суд у постанові у цій справі зазначив про те, що судами попередніх інстанцій допущена неповнота в частині ненадання юридичної оцінки рішенням судів у справі № 922/4709/15. 
		Колегія суддів зазначає, що юридичну оцінку можна надати тільки встановленим фактичним обставинам справи № 922/4709/15, для цього слід виокремити у цій справі, що наразі досліджується на виконання вказівок ВС, фактичні обставини справи та їх юридичну оцінку, оскільки преюдиціальне значення згідно з вимогами процесуального закону надається саме встановленим судом фактам.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 753/22010/14-ц вказала на порушення з боку апеляційного суду, який встановив на підставі судових рішень, які не мають преюдиціального значення, необхідні для вирішення суперечки обставини справи (пункт 46 постанови). Велика Палата Верховного Суду розтлумачила правила про преюдицію таким чином: «Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи» (пункт 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17). 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц виклала такі висновки: «Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доводяться при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні, тому немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. У разі преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду  на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображено в мотивувальній частині судового акта». 
		Також у постанові від 24.05.2018 (§ 34 44) у справі № 922/2391/16 Верховний Суд (Касаційний господарський суд) ґрунтовно розтлумачив норми процесуального закону стосовно преюдиції. Відзначаючи преюдиціальні факти серед підстав звільнення від обов`язку доказування, він водночас вказав на те, що преюдиціальність  це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суд у цій постанові наголосив на тому, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом того самого питання між тими самими сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду  на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з погляду процесуальної економії. 
		Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт: обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду); встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання щодо того, чи відбулося діяння та чи вчинене воно особою (при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи). 
		Отже, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. 
		Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. 
		Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. 
		Питання факту  це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт  передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. 
		Аналогічний висновок щодо застосування ст. 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, на який посилається відповідач та який враховується судом апеляційної інстанції у цій справі.
		На підставі викладеного колегія суддів вважає, що обставини, які стосуються реконструкції спірного майна, встановлені у справі № 922/4709/15, є фактами. Кваліфікація ж цих фактів як правововідносин щодо новоствореного майна, внаслідок чого майно позивача перестало існувати, є юридичною оцінкою, і оцінка ця є помилковою. 
		За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.07.2016 у справі №6-1213цс16 та від 11.06.2019 у справі №902/1414/13, не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. 
		8. Мотиви прийняття аргументів апеляційної скарги.
		З матеріалів справи вбачаються такі факти, які не оспорюються сторонами: 
		Товариство "Таміра" купило спірні нежитлові приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 257, реєстраційний номер 947872663101; підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 257, реєстраційний номер 947872663101 за договором купівлі-продажу від 08.04.2005 (т. 1 а.с. 43-50).
		Товариство "Таміра" є власником спірного майна, оскільки жодна з підстав, зазначених у ст. 343 ЦК України, як підстави припинення права власності, відсутня. 
		Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2011 заявника визнано банкрутом, щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.
		У межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство ТОВ "Таміра" 28.12.2012 відбувся цільовий аукціон з реалізації майна боржника за допомогою організатора ТБ «Європейська». 
		Переможцем аукціону визнано ТОВ «Харківспецнадра», що оформлено Протоколом №7 від 28.12.2012, згідно якого переможець протягом 30-ти днів з моменту придбання на цільовому аукціоні майна має провести розрахунок в сумі 5 276 690,10 грн. без ПДВ за придбаний лот шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Таміра» (т.1 а.с. 54). Кошти перераховані не були.
		ТОВ «Харківспецнадра», як перший набувач без проведення розрахунку і не сплативши гарантійний внесок, звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Таміра» про визнання права власності на майно, що задоволений в повному обсязі рішенням суду від 29.01.2013 у справі №922/295/13-г, яке скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014. Отже, майно від заявника вибуло на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 у справі №922/295/13-г .
		За новим власником майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав (запис про право власності №154670 від 14.02.2013) саме на підставі рішення.
		Очевидно, що ТОВ «Харківспецнадра» є недобросовісним набувачем, що встановлено такими судовими рішеннями:
		- ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2015 у справі № 29/5005/6325/2011 (не сплатив гарантійний внесок, не здійснив розрахунок, вчинив взаємозалік зустрічних однорідних вимог, порушивши баланс інтересів кредиторів);
		- постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі № 922/295/13-г, яким відмовлено у визнанні права власності, встановлено факти відсутності договору купівлі-продажу та реєстрації;
		- постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 у справі №29/5005/6325/2011 визнано незаконними дії арбітражного керуючого Дубницької Н.Ю. з підготовки, організації та проведення прилюдних торгів у формі цільового аукціону та зобов`язано ліквідатор повернути майно до ліквідаційної маси. Встановлено факти: а) договір не укладався; б) залік взаємних однорідних зустрічних вимог порушує інтереси кредиторів І і ІІІ черг.
		Очевидно, що спірне майно вибуло з власності позивача не у порядку та спосіб, визначений приписами ст. 44 чинного на той час Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що свідчить про вибуття майна не з волі боржника.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією КГС ВС (п. 24 постанови ВС від 07.10.2020 у справі № 908/6183/15).
		Ця обставина  факт вибуття майна поза волею власника і, додатково, на підставі скасованого судового рішення набуття права власності ТОВ «Харківспецнадра» залишилась поза увагою місцевого господарського суду. Між тим, це і є неодмінною умовою застосування до правовідносин учасників ст. 388 ЦК України, чого судом зроблено не було, і чим порушено норми матеріального права. Адже судове рішення не породжує права власності, а може лише підтвердити наявне право за умови його існування, чого у ТОВ «Харківспецнадра» не встановлено і за таких обставин виключено, і з чим погоджується також останній набувач спірного майна в особі відповідача.
		І саме наявність або відсутність волі власника на передачу спірного майна за першим вибуттям входить до предмета доказування у віндикаційних позовах і є не фактом, а результатом оцінки фактів. І тому вищевикладеним повністю спростовується оцінка, надана обставинам справи № 922/4709/15 у рішенні від 02.11.2015, а саме: «позивач чітко усвідомлював наслідки свого звернення із заявою про визнання себе банкрутом та ризик втрати належного йому майна шляхом його продажу, що дає підстави суду стверджувати, що спірне майно вибуло з володіння позивача з його волі…» (стор. 9 рішення суду від 02.11.2015).
		Колегія суддів зазначає, що за наявних у справі обставин неправомірного заволодіння майном позивача першим «набувачем» ТОВ «Харківспецнадра» позивач не міг навіть прогнозувати таке незаконне безоплатне заволодіння своїм майном, що повністю спростовує ту оцінку, яка надана волі власника у рішенні від 02.11.2015.
		Наслідком цього є те, що ТОВ «Харківспецнадра», не будучи власником, не мав жодних правових підстав розпорядження спірним майном і протиправно внести його до статуного капіталу другого «набувача».
		Факт безоплатного заволодіння майном позивача встановлено колегією суддів і визнано учасниками провадження.
		Отже, у листопаді 2013 ТОВ «Харківспецнадра» передало спірне відшукуване майно ТОВ «Легат 2013» шляхом передачі його до статутного капіталу ТОВ «Легат 2013» (т.1 а.с.65).
		16.09.2015, після реконструкції нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , новим власником - ТОВ «Легат 2013» змінено опис майна на нежитлову будівлю літ. «АГ-1» загальною площею 2303,9 кв.м (нежитлове приміщення підвалу №0-1-:-0-3 площею 565,7кв.м, нежитлове приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-5 площею 1737,2 кв.м в літ. «АГ-1», загальною площею 2303,9кв.м). У червні 2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме спірне майно в результаті поділу відкрито два нових розділи (т. 1 а.с.169).
		Надалі ТОВ «Легат 2013» 15.06.2016 укладено договори купівлі-продажу окремих об`єктів нежитлових приміщень: підвалу №0-1-:-0-3 площею 566,7кв.м в літ «АГ-1» та приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-5 площею 1737,2 кв.м в літ. «АГ-1», які наступними власниками були перепродані відповідачеві у справі. 
		Колегія суддів зауважує, зважаючи на наявні фактичні обставини справи, що спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею на підставі скасованого рішення суду. ТОВ «Харківспецнадра» не набуло права власності на спірне майно, оскільки рішення, яким було визнане таке право власності, скасоване, відтак, воно і не мало права відчужувати спірне майно на користь ТОВ «Легат 2013». Отже, право власності ТОВ "Таміра" на спірне майно не припинялось.
		Місцевий господарський суд також вважав, що станом на листопад 2015 індивідуально-визначене майно, зазначене у поданій заяві ліквідатора ТОВ «Таміра» (№02-14/335 від 15.08.2018) про витребування майна із чужого незаконного володіння, не існувало, спираючись на висновки у справі № 922/4709/15, з чим колегія суддів не погодилась і що спростовано у попередньому розділі постанови. 
		Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, які викладені у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, згідно з яким обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Тоді як правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
		Керуючись нормою ч. 4 ст. 75 ГПК України та аналізуючи зміст судових рішень у справі № 922/4709/15, колегія суддів доходить висновку, що юридичними фактами (життєвими обставинами), які були встановлені рішеннями судів у справі № 922/4709/15, та які мають преюдиційне значення в цій справі, є такі факти: (1) факт звернення ТОВ «Легат 2013» у липні 2014 до КП «Харківське міське БТІ» щодо технічної можливості виділення приміщень підвалу № 32-37, 1-го поверху № 9, 10, 50-77, загальною площею 2382,7 м. кв, по пр. Московському 257 у самостійну нежитлову будівлю; (2) факт надання КП «Харківське міське БТІ» Висновку про можливість поділу об`єкту нерухомого майна від 05.08.2014 №1790097; (3) факт реєстрації 18.08.2014 за ТОВ «Легат 2013» права власності на нежитлову будівлю «АГ-1», загальною площею 2 382,7 м. кв на підставі висновку про можливість поділу об`єкту нерухомого майна від 05.08.2014 №1790097; (4) факт проведення ТОВ «Легат 2013» з травня по серпень 2015 реконструкції нежитлової будівлі літ. «АГ-1»; (5) факт реєстрації 16.09.2015 за ТОВ «Легат 2013» права власності на нежитлові приміщення підвалу № 0-1-:-0-3, нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1 -5, загальною площею 2 303,9 м. кв в літ. «АГ-1» по проспекту Московському, буд. 257 у м. Харкові за ТОВ «Легат 2013» на підставі декларацій, зареєстрованих в ДАБК у Харківській області.
		У свою чергу, судовими рішеннями у справі № 922/4709/15 на підставі встановлених та зазначених вище обставин було зроблено висновки про те, що «майно, на яке мало право власності ТОВ «Таміра» (індивідуально визначена річ) перестало існувати в натурі в тому ж вигляді, у зв`язку з чим, ТОВ «Таміра» намагається витребувати майно, котре йому ніколи не належало і має інші відмінні характеристики від того майна, яке належало йому на праві власності». 
		Так само посилання СУАП «Європоль» у формі ТОВ у відзиві на апеляційну скаргу на цитати з судових рішень у справі № 922/4709/15 про те, що спірне майно «є новоствореним майном», а належні ТОВ "Таміра" приміщення «перестали фактично (в натурі) існувати як індивідуально визначена річ з того часу, як були проведені будівельні роботи з реконструкції приміщень» висновком судів у справі № 922/4709/15.
		Тому висновки судів у справі № 922/4709/15 щодо настання юридичних наслідків у вигляді припинення існування в натурі витребуваного майна і намагання у зв`язку з цим ТОВ «Таміра» витребувати майно, яке йому ніколи не належало, є правовою оцінкою фактів, яка не має жодного преюдиційного значення для цієї справи в силу положень ч. 7 ст. 75 ГПК України.
		Текст мотивувальної частини постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі № 922/4709/15 додатково підтверджує, що начебто фактичне припинення існування належного ТОВ «Таміра» майна в натурі є саме висновком, а не фактичною обставиною. Так, у вказаній постанові від 14.12.2015 колегія суддів апеляційного суду зазначає: «Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що майно, яке визнано позивачем в предметі позову, ніколи не належало позивачу. … Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим …».
		Крім цього, колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові від 05.04.2016 у справі № 922/4709/15, використовуючи аналогічні формулювання, зазначає, що «суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач намагається витребувати майно, котре йому ніколи не належало і має при цьому інші відмінні характеристики від того майна, яке належало йому на праві власності, адже, як встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, доказів на підтвердження того, що спірне майно, яке належало позивачу на праві власності, існує в натурі та саме на це майно зареєстроване право власності відповідача, ТОВ «Таміра» господарському суду не надано».
		Таким чином, зміст судових рішень у справі № 922/4709/15, вказівки щодо аналізу яких надав Верховний Суд у постанові від 10.07.2019 у цій справі, свідчить, що твердження про припинення існування належного ТОВ «Таміра» майна в натурі є висновком судів у справі № 922/4709/15, тобто правовою оцінкою встановлених судами фактів. Тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку, надавши правовій оцінці фактів у справі № 922/4709/15 преюдиційне значення, чим порушив ч. 7 ст. 75 ГПК України.
		Суд першої інстанції був зобов`язаний дослідити всі долучені до заяви ТОВ «Таміра» про витребування майна докази, на їх підставі з`ясувати обставини змін витребовуваного майна та надати їм правову оцінку.
		Однак, суд першої інстанції, вдавшись лише до формального цитування висновків судів у справі № 922/4709/15, порушив вимоги частини першої та частини третьої статті 86 ГПК України та частини п`ятої статті 236 ГПК України, не надав належної оцінки наявним у цій справі доказам та не перевірив факт припинення існування в натурі того майна, яке намагається витребувати ТОВ «Таміра», а також не перевірив, чи було припинено право власності ТОВ «Таміра» на спірне майно з підстав, передбачених ст. 346 ЦК України, та чи є майно, яке намагається витребувати ТОВ «Таміра», новоствореним майном у розумінні ст. 331 ЦК України.
		Вказане порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення цієї справи, адже правова оцінка судів у справі № 922/4709/15 щодо припинення існування в натурі витребуваного ТОВ «Таміра» майна є не правильною, такою, що суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 388, 331, 346 ЦК України, з огляду на таке.
		У своєму відзиві СУАП «Європоль» у формі ТОВ зазначає, що згідно технічних паспортів, які містяться в матеріалах справи (від 13.01.2009 та від 23.08.2015), нежитлові приміщення, про витребування яких подано позов, є зовсім іншими об`єктами нерухомого майна, ніж ті, що належали ТОВ «Таміра», зокрема, (1) загальна площа будівлі зменшилась до 2303,9 кв.м, (2) в приміщеннях підвалу встановлено сходову клітину; (3) в приміщеннях 1-го поверху демонтовано сходи, (4) збільшено висоту 1-го поверху з 13,3 м до 14,3 м.
		Повно та всебічно дослідивши обставини проведення ТОВ «Легат 2013» робіт з реконструкції приміщень та проаналізувавши зміни, які були відображені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного майна за результатами проведення зазначених робіт, колегія суддів встановила, що за результатами проведення ТОВ «Легат 2013» реконструкції мало місце поліпшення спірного майна в натурі. Описані вище та наведені СУАП «Європоль» у формі ТОВ роботи є навпаки доказом того, що всі вони відбувались в межах існуючого об`єкта нерухомості шляхом його поліпшення, з використанням його функціональних (складових структурних) елементів, а змінились лише зовнішні та внутрішні параметри належного ТОВ «Таміра» об`єкта.
		Тоді як в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.09.2015 за наслідками таких поліпшень відбулась лише зміна опису спірного об`єкта шляхом деталізації окремих приміщень як його складових частин після зменшення загальної площі об`єкта на 78,8 кв.м. При цьому, незважаючи на зміни опису спірного майна внаслідок проведених ТОВ «Легат 2013» робіт з реконструкції, його реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишався незмінним.
		Вперше зміна індивідуального номера спірного майна після заволодіння ним ТОВ «Харківспецнадра» відбулась 14.06.2016 (тобто після завершення розгляду спору у справі № 922/4709/15) внаслідок проведення державної реєстрації поділу спірного майна на два об`єкта нерухомого майна - об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 947872663101 та об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 947900663101. Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що такий поділ спірного майна на два об`єкта нерухомості був наслідком проведення певних будівельних робіт.
		Надаючи оцінку зазначеним обставинам проведення ТОВ «Легат 2013» робіт з реконструкції спірного майна у 2014-2015 роках та обставинам державної реєстрації поділу спірного майна у червні 2016 року, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права (ст.ст. 331, 388 ЦК України), викладені у постановах від?10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011, від 05.02.2020 у справі №?Б?-?50/232-09, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11. У вказаних справах Верховний Суд зазначав, що об`єкти нерухомого майна, створені внаслідок формального поділу іншого?(-?их) об`єкту/об`єктів, не можуть вважатись новоствореними в розумінні норм ЦК України. Також не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.
		Також колегія суддів, спростовуючи висновок суду першої інстанції про припинення існування належного ТОВ «Таміра» майна в натурі, тобто його знищення, зазначає, що однією з передбачених ст.ст. 346, 349 ЦК України підстав припинення права власності на нерухоме майно є знищення майна.
		У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції враховує висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 349 ЦК України, викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18 та від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, згідно з яким умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статті 349 ЦК України, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.
		Разом з тим, в результаті дослідження матеріалів справи колегією суддів не виявлено будь-яких доказів, які б підтверджували, що спірні приміщення є фактично знищеними. Жодна зі змін у характеристиках спірного майна та жоден з технічних паспортів, на які посилається СУАП «Європоль» у формі ТОВ у своєму відзиві, не є доказом знищення майна ТОВ «Таміра», тобто припинення його фактичного існування в натурі. Також у матеріалах справи відсутні докази звернення власників спірних приміщень щодо припинення права власності через знищення майна, що є однією із обов`язкових підстав для суду вважати, що спірні приміщення знищені.
		Тому обставини, які були встановлені судовими рішеннями у справі № 922/4709/15, не виключають можливість задоволення заяви ТОВ «Таміра» про витребування майна у цій справі № 29/5005/6325/2011 та не свідчать про те, що спірне майно, яке належало ТОВ «Таміра», перестало існувати в натурі та було знищено.
		Натомість, колегією суддів встановлено, що ТОВ «Легат 2013» у 2014-2015 роках проводило роботи з реконструкції вже існуючого об`єкта нерухомого майна, власником якого було ТОВ «Таміра», а у червні 2016 провело поділ спірного майна без проведення будь-яких будівельних робіт. Тому колегія суддів доходить висновку, що майно, право власності на яке станом на сьогодні зареєстровано за відповідачем, на жодному етапі його існування не знищувалось та не припиняло його фактичного існування, а будь-які факти, які б свідчили про припинення права власності ТОВ «Таміра» на це майно, відсутні.
		Тому суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги ТОВ «Таміра» про те, що здійснена судами правова оцінка обставин у справі № 922/4709/15 щодо припинення існування в натурі витребуваного майна через формальні зміни в описі майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та проведені будівельні роботи щодо його реконструкції є необґрунтованою, застарілою, такою що без будь-яких належних підстав обмежує право законного власника витребувати своє майно в незаконного володільця. З цих самих підстав колегія суддів не може погодитись з доводами СУАП «Європоль» у формі ТОВ щодо неможливості задоволення заяви ТОВ «Таміра» у зв`язку з ухваленням рішень у справі № 922/4709/15, адже підхід, на який посилається СУАП «Європоль» у формі ТОВ, є формалістичним підходом у тлумаченні збереження нерухомого майна в натурі та створює не передбачені законодавством України перешкоди законному власнику у витребуванні належного йому майна з чужого незаконного володіння.
		У своєму відзиві СУАП «Європоль» у формі ТОВ посилається на приписи ст. 330 ЦК України та зазначає про неможливість витребування у нього спірного майна у цій справі з огляду на те, що у справі № 922/4709/15 суди відмовили у задоволенні позову ТОВ «Таміра» про витребування цього ж майна у ТОВ «Легат 2013» як у добросовісного набувача. На думку СУАП «Європоль» у формі ТОВ, ТОВ «Легат 2013» (проміжний володілець спірного майна) набуло право власності на це майно, оскільки рішеннями судів у справі № 922/4709/15 відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Таміра» про витребування цього майна.
		Однак, з такими твердженнями відповідача колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно з п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014, на яку посилається СУАП «Європоль» у формі ТОВ, відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього. Виходячи зі змісту статті 330 ЦК, добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 330 ЦК України та вказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ набуття права власності на майно обумовлюється двома обставинами: добросовісність набувача; набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами ТОВ «Таміра» про те, що у правовідносинах, що склались між ТОВ «Легат 2013» та ТОВ «Таміра» у справі № 922/4709/15, відсутні вказані вище обов`язкові умови, тому ТОВ «Легат 2013» ніколи не набувало право власності на спірне майно, з огляду на таке.
		Віндикаційний позов до добросовісного набувача може бути заявлено на підставі ст. 388 ЦК. Відповідно до положень ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати майно у добросовісного від набувача у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Відтак, суд при розгляді віндикаційного позову до добросовісного набувача має обов`язково дослідити та встановити всі обставини для застосування ст. 388 ЦК України, в тому числі щодо наявності волі власника або титульного володільця на вибуття з їх володіння витребовуваного майна. Тобто, для ухвалення рішення про відмову в задоволенні віндикаційного позову до добросовісного набувача суд має на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи зробити висновок про відсутність підстав для витребування майна в добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК.
		На виконання вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 10.07.2019 у цій справі, судом апеляційної інстанції досліджено мотивувальну частину постанови Вищого господарського суду України від 05.04.2016 у справі № 922/4709/15. У цій постанові Вищий господарський суд України за наслідками перегляду рішень судів попередніх інстанцій в цій справі, зазначив таке: «Щодо доводів заявника касаційної скарги стосовно необхідності дослідження наявності у діях власника волі на передачу майна іншій особі, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що судами обґрунтовано встановлено, що нежитлові приміщення першого поверху та підвалу у будівлі літ. «Г-1», за адресою АДРЕСА_1 , на які мало право власності ТОВ «Таміра» (індивідуально визначена річ) перестали фактично (в натурі) в тому ж вигляді існувати з того часу, як були проведені будівельні роботи з реконструкції приміщень й право власності на об`єкт у літ. «АГ-1» було зареєстровано за ТОВ «Легат 2013», позивач намагається витребувати майно, котре йому ніколи не належало і має при цьому інші відмінні характеристики від того майна, яке належало позивачу на праві власності, в зв`язку з чим, встановлення факту наявності у діях власника волі на передачу майна іншій особі в порядку ст. 388 ЦК України, в даному випадку не має юридичного значення в силу відсутності підстав для застосування норм ст. 387 ЦК України, а саме майно, яке хоче повернути в натурі позивач, не збереглося в натурі на момент звернення з віндикаційним позовом».
		З викладеного вбачається, що Вищим господарським судом України у справі № 922/4709/15 прямо зазначено, що в цій справі не підлягають дослідженню підстави застосування ст. 388 ЦК України, зокрема, щодо наявності у діях власника волі на передачу майна. Крім того, суд зазначає, що відсутні й підстави для застосування ст. 387 ЦК України. При цьому, рішення судів у справі № 922/4709/15 засновуються виключно на їх хибному висновку про те, що ТОВ «Таміра» намагається витребувати майно, котре йому ніколи не належало, без встановлення судами обставин, які є обов`язковими для встановлення при розгляді та вирішенні віндикаційного позову.
		У справі № 922/4709/15 судами не було встановлено жодних обставин та не було зроблено жодних висновків про те, що ТОВ «Легат 2013» набуло право власності на спірне майно.
		З викладеного вбачається, що остаточним судовим рішенням у справі № 922/4709/15 не було встановлено неможливість витребування майна з чужого незаконного володіння ТОВ «Легат 2013» на підставі ст. 388 ЦК України, оскільки судом навіть не досліджувались підстави для застосування ст. 388 ЦК України. Натомість в остаточному судовому рішенні у справі № 922/4709/15 зазначено, що встановлення підстав добросовісності ТОВ «Легат 2013» не має юридичного значення. Таким чином, передбачена статтею 330 ЦК України умова щодо набрання законної сили рішенням суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння не є дотриманою щодо ТОВ «Легат 2013».
		Водночас, дослідивши встановлені судами обставини у справі № 922/4709/15, колегія суддів у цій справі доходить висновку, що ТОВ «Легат 2013» було недобросовісним набувачем спірного майна, з огляду на таке.
		Колегія суддів застосовує висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 911/2674/17, від 30.08.2019 у справі № 914/970/18.
		Згідно з цими висновками, ЦК України розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.
		Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.
		Зі змісту рішень у справі № 922/4709/15 вбачається, що ТОВ «Легат 2013» знало і могло знати про те, що спірне майно відчужується йому особою (ТОВ «Харківспецнадра»), яка не має на це права.
		У рішенні Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15 було встановлено, що перехід права власності від ТОВ «Харківспецнадра» (першого незаконного володільця спірного майна) до ТОВ «Легат 2013» відбувся таким чином. 
		Згідно з протоколом № 1 від 11.11.2013 на загальних зборах засновників ТОВ «Легат 2013», в яких брали участь ТОВ «Харківспецнадра» та ОСОБА_3 , було вирішено створити ТОВ «Легат 2013». На порядку денному вирішено питання щодо визначення статутного капіталу ТОВ «Легат 2013» у розмірі 4246295,88 грн., який буде сформований за рахунок внесення засновниками (учасниками) товариства майна та/або грошових коштів. Вклади учасників до статутного капіталу ТОВ «Легат 2013» було розподілено таким чином: частка ТОВ «Харківспецнадра» складає 4 203 832,93 грн., що становить 99 % статутного капіталу, та вноситься нерухомим майном, яке належить ТОВ «Харківспецнадра» на праві власності, яким було саме спірне у цій справі майно; частка фізичної особи ОСОБА_3 складає 42 462,95 грн., що становить 1 % статутного капіталу ТОВ «Легат 2013».
		Отже, з обставин, встановлених Господарським судом Харківської області у справі № 922/4709/15, вбачається, що ТОВ «Харківспецнадра», яке є першим незаконним та недобросовісним набувачем спірного майна, який, відповідно, знав про незаконність свого володіння майном, відчужило це майно ТОВ «Легат 2013» шляхом його внесення до статутного капіталу товариства.
		ТОВ «Харківспецнадра» було засновником та учасником ТОВ «Легат 2013» з часткою 99% статутного капіталу товариства. Відповідно ТОВ «Харківспецнадра» входило до вищого органу управління ТОВ «Легат 2013»  загальних зборів його учасником з правом вирішального голосу (99% голосів).
		Із зазначеного слідує, що вищому органу управління ТОВ «Легат 2013» - загальним зборам його учасників було відомо про те, що ТОВ «Харківспецнадра» є незаконним володільцем спірного майна та не має права на його відчуження ТОВ «Легат 2013».
		Відповідно до ст. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		Отже, оскільки вищому органу управління ТОВ «Легат 2013», через який товариство реалізує права і обов`язки, було відомо про незаконність володіння ТОВ «Харківспецнадра» спірним майном, то ТОВ «Легат 2013» як юридична особа знало про набуття спірного майна від особи, яка не має права на його відчуження. Отже, ТОВ «Легат 2013» не є добросовісним набувачем майна. Виходячи з цього, ТОВ «Легат 2013» ніколи не набувало право власності на спірне майно, а його власником завжди було ТОВ «Таміра», адже законодавство України не передбачає можливості набуття недобросовісним набувачем права власності на майно.
		У зв`язку з цим, колегія суддів відхиляє доводи СУАП «Європоль» у формі ТОВ про те, що на підставі ст. 330 ЦК України ТОВ «Легат 2013» набуло право власності на спірне майно внаслідок постановлення рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/4709/15, яким відмовлено ТОВ «Таміра» у позові до ТОВ «Легат 2013» про витребування майна.
		Колегія суддів враховує висновки щодо застосування ч. 2 ст. 328 ЦК України «Підстави набуття права власності», які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 про те, що факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
		Однак, з огляду на встановлені у цій справі обставин, які спростовують правомірність набуття ТОВ «Легат 2013» права власності на спірне майно, вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 328 ЦК України не є перешкодою для задоволення заяви ТОВ «Таміра» про витребування майна.
		Колегія суддів також враховує висновки щодо застосування ст. 388 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 907/631/17, від 08.04.2021 у справі № 10/2180, від 28.07.2020 у справі № 916/1572/17 про те, що позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник; предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
		Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Таміра» було доведено наявність у нього прав власника спірного майна, зокрема, доведено, що таке право власності не втрачалось у зв`язку з державною реєстрацією права власності за ТОВ «Харківспецнадра», ТОВ «Легат 2013», СУАП «Європоль» у формі ТОВ, адже ці особи були лише незаконними володільцями належного ТОВ «Таміра» майна. Тому позов ТОВ «Таміра» як власника спірного майна про його витребування на підставі ст. 388 ЦК України підлягає задоволенню.
		Щодо тверджень СУАП «Європоль» у формі ТОВ про те, що сам позивач (ТОВ «Таміра») у справі № 922/4709/15 посилалось на добросовісність ТОВ «Легат 2013», колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
		Тобто, законодавством України встановлена так звана презумпція добросовісності поведінки особи, яка підлягає застосуванню, якщо інше не встановлено судом.
		Колегією суддів у цій справі надано оцінку копії позовної заяви ТОВ «Таміра» до ТОВ «Легат 2013» про витребування майна, яка розглядалась у справі № 922/4709/15, зі змісту якої вбачається, що ТОВ «Таміра» у цій позовній заяві справді посилалось на ст. 388 ЦК України. 
		Однак, як вбачається з цієї позовної заяви, станом на дату звернення з позовом у справі № 922/4709/15 ТОВ «Таміра» не було відомо, на якій саме підставі ТОВ «Легат 2013» набуло право власності на спірне майно. ТОВ «Таміра» у позовній заяві посилалось лише на те, що підставою для державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Легат 2013» стало свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 22.08.2014 реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції. 
		При цьому, підстави, на яких ТОВ «Легат 2013» було отримано вказане свідоцтво, та які б відповідно могли слугувати доказом добросовісності чи недобросовісності ТОВ «Легат 2013», ТОВ «Таміра» не зазначались у позові та не були відомі ТОВ «Таміра». Саме тому у позовній заяві ТОВ «Таміра» виходило з передбаченої законом презумпції добросовісності ТОВ «Легат 2013», яка могла бути спростована виключно судом у ході розгляду справи № 922/4709/15.
		Натомість, зі змісту рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15 вбачається, що докази, які підтверджували обставини набуття ТОВ «Легат 2013» спірного майна у його володіння, були долучені лише з відзивом ТОВ «Легат 2013» на позовну заяву. Саме до відзиву ТОВ «Легат 2013» було вперше долучено копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Легат 2013» № 1 від 11.11.2013, з якого вбачалось, що ТОВ «Харківспецнадра» як незаконний набувач спірного майна та як член вищого органу управління ТОВ «Легат 2013» вніс це майно до статутного капіталу ТОВ «Легат 2013». Надалі, саме такі обставини набуття ТОВ «Легат 2013» спірного майна у володіння були встановлені Господарським судом Харківської області у рішенні від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15.
		Відповідно до ст. 35 ГПК України у редакції, чинній на час звернення ТОВ «Таміра» з позовом до ТОВ «Легат 2013» у справі № 922/4709/15, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
		Однак, посилання ТОВ «Таміра» на презумпцію добросовісності ТОВ «Легат 2013» на момент звернення з віндикаційним позовом до суду, саме по собі не є визнанням ТОВ «Таміра» обставини добросовісності ТОВ «Легат 2013» та не спростовує висновок про недобросовісність ТОВ «Легат 2013», адже така недобросовісність ТОВ «Легат 2013» вбачається з обставин, які стали відомі ТОВ «Таміра» після звернення до суду та були згодом встановлені у рішенні Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15.
		У своєму відзиві СУАП «Європоль» у формі ТОВ також стверджує, що звернення з позовом та задоволення позову ТОВ «Таміра» до СУАП «Європоль» у формі ТОВ після того, як ТОВ «Таміра» було відмовлено у задоволенні позову до ТОВ «Легат 2013» про витребування цього ж майна у справі № 922/4709/15, є намаганням домогтися фактично повторного розгляду справи № 922/4709/15 та винесення нового рішення, що, на думку відповідача, є порушенням принципу res judicata, як елемента принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду.
		Однак, колегія суддів не може погодитись з таким твердженням СУАП «Європоль» у формі ТОВ, з огляду на таке.
		Право ТОВ «Таміра» на звернення з віндикаційним позовом до СУАП «Європоль» у формі ТОВ у процесуальному розумінні обумовлюється змістом п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, згідно з яким суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
		Натомість, склад сторін у справі № 922/4709/15 та у цій справі № 29/5005/6325/2011 (в частині розгляду заяви ТОВ «Таміра» про витребування майна) є різним.
		Право ТОВ «Таміра» на пред`явлення віндикаційного позову до СУАП «Європоль» у формі ТОВ у матеріальному розумінні після завершення розгляду справи № 922/4709/15 могло б бути обмеженим лише приписами ст. 330 ЦК України. Згідно з цією нормою, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Таким чином, у разі, якби у справі № 922/4709/15 суди відмовили у задоволенні позову ТОВ «Таміра» до ТОВ «Легат 2013» з підстав добросовісності останнього, то ТОВ «Легат 2013» могло би вважатись особою, яка набула право власності на спірне майно, що, у свою чергу, унеможливлювало б звернення ТОВ «Таміра» з віндикаційними позовами до наступних набувачів спірного майна. 
		Однак, як було встановлено колегією суддів та зазначено вище, у справі № 922/4709/15 питання добросовісності ТОВ «Легат 2013» взагалі не досліджувалось; Вищий господарський суд України у постанові від 05.04.2016 у справі № 922/4709/15 зазначив, що «встановлення факту наявності у діях власника волі на передачу майна іншій особі в порядку ст. 388 ЦК України, в даному випадку не має юридичного значення».
		З огляду на це, відмова у позові ТОВ «Таміра» до ТОВ «Легат 2013» у справі № 922/4709/15 за відсутності будь-яких висновків судів щодо добросовісності ТОВ «Легат 2013» у розумінні ст. 330 ЦК України не свідчить про набуття ТОВ «Легат 2013» права власності на спірне майно та не може бути перешкодою для звернення ТОВ «Таміра» з новим віндикаційним позовом до СУАП «Європоль» у формі ТОВ як до нового набувача спірного майна. Адже СУАП «Європоль» у формі ТОВ придбало спірне майно у двох фізичних осіб, які, у свою чергу, придбали вказане майно у ТОВ «Легат 2013».
		На думку колегії суддів, дії ТОВ «Таміра» щодо звернення з віндикаційним позовом до СУАП «Європоль» у формі ТОВ після завершення розгляду віндикаційного позову до ТОВ «Легат 2013» у справі № 922/4709/15 не можуть бути розцінені як намагання домогтися повторного розгляду справи №922/4709/15 та перегляду остаточного рішення про відмову у позові у зазначеній справі. ТОВ «Таміра» не подається заява про перегляд рішення у справі № 922/4709/15 за нововиявленими чи виключними обставинами, не подається повторна апеляційна та/або касаційна скарга на це рішення і не вчиняються жодні інші дії, які в розумінні практики Європейського суду з прав людини можуть бути розцінені як намагання домогтися скасування рішення у справі № 922/4709/15.
		Натомість, звернення ТОВ «Таміра» з новим віндикаційним позовом до іншого відповідача в межах іншої судової справи слід розцінювати як повторне намагання власника майна в іншому судовому процесі захистити своє порушене право власності. Обмеження такого права, за відсутності підстав для застосування ст. 330 ЦК України, є обмеженням конституційного права ТОВ «Таміра» на звернення до суду, яке закріплене ч. 6 ст. 55 Конституції України, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15 не можна вважати остаточним рішенням, яким остаточно вирішено спір щодо права власності ТОВ «Легат 2013», адже у цьому рішенні, по-перше, не було встановлено жодних обставин та не було зроблено жодних висновків про те, що ТОВ «Легат 2013» набуло право власності на спірне майно, а по-друге, встановлені у цьому рішенні обставини переконливо свідчили, що ТОВ «Легат 2013» є недобросовісним набувачем спірного майна та не може набувати на нього право власності. Відповідно, зміст цього рішення підтверджував правомірність імовірних подальших намагань власника витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.
		Рішення Господарського суду Харківської області від 02.11.2015 у справі № 922/4709/15 є рішенням про відмову у задоволенні конкретного позову до конкретної особи з конкретних підстав, заявлених на підставі сукупності конкретних доказів. Саме тому у вказаному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, «що позивачем суду не доведена наявність обов`язкових умов, які надають право витребування у добросовісного набувача (відповідача) спірного майна». 
		Однак, недоведеність певних обставин в одному судовому процесі не перешкоджає позивачу довести відповідні обставини в іншому судовому процесі, надавши додаткові (інші) докази чи навести додаткові обставини (підстави).
		У цій справі № 29/5005/6325/2011 ТОВ «Таміра» надано нові докази та наведено нові обставини (підстави), які не розглядались у справі № 922/4709/15, які підтверджують те, що спірне майно, яким володіло ТОВ «Легат 2013» та володіє СУАП «Європоль» у формі ТОВ, є тим самим об`єктом нерухомості, яким володіло ТОВ «Таміра».
		Зокрема, ТОВ «Таміра» до матеріалів справи № 29/5005/6325/2011 долучено копію технічного паспорта спірного майна, виготовленого станом на 13.01.2009, який відсутній у матеріалах справи № 922/4709/15 та не був предметом дослідження судів в іншій справі.
		Цей новий доказ спростовує доводи СУАП «Європоль» у формі ТОВ (які також заявлялись ТОВ «Легат 2013») про те, що функціональне призначення спірного нерухомого майна змінилось у зв`язку з його реконструкцією. Адже технічний паспорт станом на 13.01.2009 (дата, коли володільцем спірного майна було ТОВ «Таміра») вказує, що функціональним призначенням вказаного майна було «громадський будинок». Тоді як спірне майно як було нежитловою нерухомістю (громадським будинком) на час володіння ним ТОВ «Таміра», так нею і залишається станом на дату звернення з цим позовом на час володіння цим майном СУАП «Європоль» у формі ТОВ.
		Саме на підставі аналізу цього нового доказу колегія суддів у цій справі враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від?10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011, від 05.02.2020 у справі №?Б?-?50/232-09, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11 про те, що не є новоствореним об`єктом об`єкт нерухомого майна, створений з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.
		Крім цього, у цій справі № 29/5005/6381/2011 про витребування майна були досліджені ряд інших обставин, які не були предметом дослідження судів у справі № 922/4709/15, зокрема, обставини того, чи було фактично знищено належне ТОВ «Таміра» майно, обставини того, чи набуло ТОВ «Легат 2013» право власності на належне ТОВ «Таміра» майно в порядку ст. 330 ЦК України тощо.
		Доводи СУАП «Європоль» у формі ТОВ про начебто порушення принципу res judicata спростовуються тим, що новий позов ТОВ «Таміра» було подано у межах строків позовної давності.
		Практика Європейського суду з прав людини, в якій було сформовано принцип res judicata у справах про захист права власності, зокрема, справа «Брумареску проти Румунії», на яку посилається відповідач у відзиві, спрямована на захист порушених прав саме власника, а не добросовісного набувача майна.
		Так, у справі «Брумареску проти Румунії» ЄСПЛ став на захист власника, на користь якого судовим рішенням об`єкт нерухомості було повернуто (витребувано) з володіння держави та повернуто у власність заявника. В подальшому за касаційною скаргою держави вказане судове рішення (після набрання ним законної сили) було скасовано, а заявник позбувся права власності на належне йому майно. У даній справі ЄСПЛ зазначив, що скасування судового рішення, яким за заявником визнано право власності, є порушенням принципу res judicata. 
		Тому подання ТОВ «Таміра» як власником нового позову з нових підстав, під час розгляду якого спростовуються висновки суду в іншій справі, в якій у позові ТОВ «Таміра» відмовлено, не є порушенням принципу res judicata.
		Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.06.2018 у справі № 910/14227/15, на який посилається відповідач, згідно з яким винятки з принципу res judicata можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення «суттєвих недоліків» або «судової помилки» («Сутяжник проти Росії» (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).
		Колегія суддів зауважує, що суттєвим недоліком судових рішень у справі № 922/4709/15, який підлягає виправленню під час розгляду цієї заяви ТОВ «Таміра» про витребування майна, є дослідження питання про добросовісність ТОВ «Легат 2013» як набувача спірного майна (адже це питання взагалі не було предметом дослідження у справі № 922/4709/15), в результаті чого не вирішеним залишилось питання, чи набув ТОВ «Легат 2013» право власності на спірне майно у розумінні ст. 330 ЦК і чи мав він в подальшому право розпоряджатись і відчужувати це майно на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які в подальшому відчужили це майно на користь СУАП « ОСОБА_4 » у формі ТОВ. 
		Тобто, у справі № 922/4709/15 судами не було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Тоді як відповідь на ці питання є вкрай важливою, адже від відповіді на це залежить правовий режим спірного майна і можливість розпорядження цим майном особами, за якими зареєстровано право власності на нього.
		З відзиву СУАП «Європоль» у формі ТОВ від 08.11.2018 на позовну заяву ТОВ «Таміра» вбачається, що СУАП «Європоль» у формі ТОВ перед придбанням спірного майна не ознайомлювалось з рішеннями судів у справі № 922/4709/15. Тому подання ТОВ «Таміра» позову до СУАП «Європоль» у формі ТОВ за наявності судових рішень у справі № 922/4709/15, з якими відповідач навіть не ознайомився, не може бути порушенням прав відповідача та порушенням принципу остаточності цих судових рішень.
		Вирішуючи питання щодо добросовісності СУАП «Європоль» у формі ТОВ як відповідача у цій справі № 29/5005/6325/2011, колегія суддів зазначає таке.
		У судових засіданнях представник ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», яке є кредитором ТОВ «Таміра», вказував на те, що СУАП «Європоль» у формі ТОВ є недобросовісним набувачем спірного майна, а тому це майно може бути витребувано у нього на підставі ст. 387 ЦК України.
		Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 911/2674/17, від 30.08.2019 у справі № 914/970/18.
		Згідно з цими висновками, ЦК України розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.
		Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.
		Колегією суддів встановлено, що СУАП «Європоль» у формі ТОВ придбало спірне майно 02.04.2018 за договорами купівлі-продажу, укладеними з  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Станом на дату придбання спірного майна СУАП «Європоль» у формі ТОВ у Єдиному державному реєстрі судових рішень у вільному доступі були опубліковані судові рішення у справі № 922/4709/15 (зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 05.06.2016), якими відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Таміра» до ТОВ «Легат 2013» про витребування майна.
		Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.03.2021 у справі № 922/634/19 про витребування майна, в якій Верховний Суд зазначив, що набувач майна (покупець) повинен проявити добросовісну та розумну обачність і «дослідити історію вибуття майна у попередніх власників - учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою», зокрема, дізнатися про результати розгляду судових справ щодо долі спірного майна.
		Однак, в судовому засіданні 30.06.2021 представник СУАП "Європоль" у формі ТОВ, відповідаючи на запитання представника ТОВ "Фінансова компанія "Поліс", зазначив, що перед придбанням спірного майна 02.04.2018 СУАП "Європоль" у формі ТОВ взагалі не встановлювало осіб - попередніх володільців майна, не перевіряло історію переходу прав володіння на спірне майно, зокрема, не перевіряло її за останні три роки, а також не перевіряло правовстановлюючі документи продавців ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) на спірне майно; не проводило аналіз наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень відомостей про судові спори щодо нього і не цікавилось результатами їх розгляду. Зокрема, представник СУАП "Європоль" у формі ТОВ зазначив, що перед придбанням спірного майна відповідач не ознайомлювався зі змістом судових рішень у справах №№ 922/4709/15, 922/295/13-г, 29/5005/6325/2011.
		Тому колегія суддів доходить висновку, що купляючи спірне майно 02.04.2018 СУАП «Європоль» у формі ТОВ мало та вочевидь могло ознайомитись зі змістом судових рішень у справі № 922/4709/15 та бути обізнаним з обставинами, які встановлені судами, однак не проявило достатньої та розумної обачності. Тоді як зі змісту судових рішень у справі № 922/4709/15 вбачалось, що спірне майно протиправно вибуло з володіння ТОВ «Таміра» на підставі аукціону (результати якого визнані недійсними) та судового рішення у справі № 922/295/13 (яке в подальшому скасовано) на користь ТОВ «Харківспецнадра», яке розрахунків за придбане майно з ТОВ «Таміра» не провело. Зі змісту судових рішень у справі № 922/4709/15 вбачалось, що саме ТОВ «Харківспецнадра», як учасник та член вищого органу управління ТОВ «Легат 2013», внесло вказане майно до статутного капіталу ТОВ «Легат 2013». У зв`язку з цим ТОВ «Легат 2013», як юридичній особі в особі вищого органу управління, було відомо про всі дефекти вибуття спірного майна з володіння ТОВ «Таміра».
		Тому обставини, встановлені у рішеннях судів у справі № 922/4709/15, текст яких починаючи з 22.12.2015 є у вільному доступі, вказують на недобросовісність ТОВ «Легат 2013» та, як наслідок, свідчать про те, що ТОВ «Легат 2013» не набуло і не могло набути право власності на спірне майно та не мало права його відчужувати на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що СУАП «Європоль» у формі ТОВ станом на дату придбання у них спірного майна (02.04.2018) могло бути відомо за умови прояву ним добросовісної та розумної обачності.
		Посилання СУАП «Європоль» у формі ТОВ на те, що у судових рішеннях у справі № 922/4709/15 суди дійшли висновку про припинення існування належного ТОВ «Таміра» майна в натурі, що начебто дозволяло відповідачу придбати спірне майно, спростовуються фактом придбання цього самого майна відповідачем за договорами купівлі-продажу у квітні 2018 року. Роботи з реконструкції, які, на думку відповідача, призвели до знищення належного ТОВ «Таміра» майна, були проведені ТОВ «Легат 2013» як недобросовісним набувачем, тобто особою, яка не може бути власником набутого майна і дії якої в юридичному розумінні не можуть мати наслідком створення так званого нового об`єкта нерухомості за відсутності факту знищення раніше побудованого та існуючого об`єкта нерухомості.
		Крім цього, станом на дату придбання спірного майна СУАП «Європоль» у формі ТОВ 02.04.2018 у вільному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень також була розміщена ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2015 у справі №29/5005/6325/2011 про банкрутство ТОВ «Таміра», якою було визнано недійсними результати прилюдних торгів у формі цільового аукціону з реалізації спірного майна, що належить на праві власності ТОВ «Таміра», проведеного в процедурі банкрутства, що відбулись 28.12.2012, переможцем якого стало ТОВ «Харківспецнадра».
		До того ж, станом на дату придбання спірного майна СУАП «Європоль» у формі ТОВ 02.04.2018 у вільному доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень також була розміщена постанова Харківського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 у справі № 922/295/13, якою скасовано як незаконне рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 у справі № 922/295/13-г та прийнято нове рішення, яким в позові ТОВ «Харківспецнадра» до ТОВ «Таміра» про визнання права власності на спірне майно відмовлено.
		Таким чином, проявивши добросовісну та розумну обачність під час придбання спірного майна, СУАП «Європоль» у формі ТОВ могло б довідатись про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які придбали спірне майно у ТОВ «Легат 2013», не мали права його відчужувати, адже не набули на нього право власності. Однак, внаслідок грубої необережності СУАП " ОСОБА_4 " у формі ТОВ не проаналізувало зміст судових рішень у справах №№ 922/4709/15, 922/295/13-г, 29/5005/6325/2011, з яких могло би довідатись про відсутність права відчужувати спірне майно в особи, в якої відповідач його придбав. 
		Тому колегія суддів погоджується з доводами кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» про те, що СУАП «Європоль» у формі ТОВ є недобросовісним набувачем спірного майна, а тому це майно може бути витребувано на користь ТОВ «Таміра» на підставі ст. 387 ЦК України.
		З цих підстав колегія суддів також критично ставиться до посилань СУАП «Європоль» у формі ТОВ на те, що внаслідок задоволення позову ТОВ «Таміра» порушується його право на мирне володіння майном та покладається на нього як на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
		Водночас, колегія суддів зазначає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №?914/3224/16).
		Отже, з урахуванням викладених вище норм матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи вибуло це майно не з волі позивача іншим шляхом.
		Колегією суддів враховано висновок щодо застосування ст. 388 ЦК України, згідно з яким майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. 
		Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №?522/2202/15-ц; у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №?1522/25684/12, від 24.06.2015 у справі № 6-251цс15; у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 оку у справі № 916/1860/17.
		Враховуючи те, що спірне майно вибуло з володіння ТОВ «Таміра» на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 29.01.2013 у справі № 922/295/13-г, яке було скасоване як незаконне постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 у справі № 922/295/13, колегія суддів доходить висновку, що спірне майно вибуло з володіння ТОВ «Таміра» не з його волі.
		Крім цього, колегією суддів встановлено, що СУАП «Європоль» у формі ТОВ придбало спірне майно за відплатними договорами купівлі-продажу від 02.04.2018, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно з пунктами 2.1. вказаних договорів купівлі-продажу продаж спірних нежитлових приміщень вчиняється сукупно за 1 360 900,00 грн.
		Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що спірне майно було придбано СУАП «Європоль» у формі ТОВ за відплатним договором.
		Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 388 ЦК України, викладений у постанові від 28.07.2020 у справі № 916/1572/17, згідно з яким предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
		Отже, спірне майно вибуло з володіння ТОВ «Таміра» не з його волі та було придбано СУАП «Європоль» у формі ТОВ за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати. Тому позовна заява ТОВ «Таміра» про витребування спірного майна підлягає задоволенню; у свою чергу, обставини недобросовісності СУАП «Європоль» у формі ТОВ не впливають на можливість задоволення позову, адже ТОВ «Таміра» доведено всі обставини, які входять до предмета доказування в позові про витребування майна у добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.
		Крім цього, при вирішенні цього спору колегія суддів враховує те, що позивач, який є законним власником оспорюваного майна, на момент розгляду цієї справи вже зазнав значних негативних наслідків у вигляді незаконного позбавлення права власності на це майно за результатами аукціону без виплати йому ціни продажу майна та за результатами постановлення незаконного рішення суду, у подальшому скасованого, необхідності захисту свого права власності у судах у двох судових процесах (справа № 922/4709/11 та № 29/5005/6325/2011), у зв`язку з чим був змушений шукати способи компенсації своїх втрат та поніс індивідуальний та надмірний тягар, що також є підставою для задоволення заяви про витребування майна.
		Згідно з нормами чинного законодавства особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, у свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд виходить із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права.
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17. 
		Пунктом 100 постанови ВП ВС від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 встановлено, що Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11. 2018 у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).
		Колегія суддів не погоджується з доводами ТОВ «Таміра» про необхідність задоволення вимоги про визнання права власності за ТОВ «Таміра» на спірне майно з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. 
		Однак, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зроблено такий висновок: «задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними». 
		При цьому, колегія суддів зазначає, що рішення (постанова) суду про витребування спірного майна з володіння СУАП «Європоль» у формі ТОВ на користь ТОВ «Таміра» є достатньою підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ?"Таміра" у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тому задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння СУАП «Європоль» у формі ТОВ призведе до ефективного захисту прав власника, з огляду на що задоволення вимоги про визнання права власності у цій справі є неефективним та недоцільним. 
		Отже, позивачем бузпідставно поєднано дві вимоги  віндикаційну і про визнання права власності, а тому його заява підлягає частковому задоволенню, тільки в частині віндикаційної вимоги. 
		З матеріалів справи вбачається, що позивач був і є власником спірного майна. Воно вибуло з його володіння поза волею позивача на підставі скасованого судового рішення, а не законно в процедурі банкрутства, оскільки за наслідками аукціону розрахунок за спірне майно проведений не був, перший набувач спірного майна набув його на безоплатній основі, право власності його на майно спростовано, відтак, він не мав права відчужувати спірне майно, власником якого він не був. 
		Таким чином, щодо правовідносин сторін підлягають застосуванню вимоги ст. 388 ЦК України.
		Також, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню п. 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки ВГСУ у справі № 922/4709/15 встановлено, що «встановлення факту наявності у діях власника волі на передачу майна іншій особі в порядку ст. 388 ЦК України у даному випадку не має юридичного значення в силу відсутності підстав для застосування норм ст. 387 ЦК України».
		Отже, хоч позивач і навів цю норму в обгрунтування вимог, але вона судами не застосовувалась, що втім не є фактом, а тільки його оцінкою.
		Крім того, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було порушено норми ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства та норми статей 210, 218 ГПК України.
		Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про повернення (витребування) майна боржника. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
		Таким чином, заява ТОВ «Таміра» про витребування майна мала розглядатись Господарським судом Дніпропетровської області в межах справи № 29/5005/6325/2011 про банкрутство ТОВ «Таміра» за правилами, визначеними ГПК України, і за результатами її розгляду суд мав ухвалити рішення.
		Натомість, судом першої інстанції при розгляді та вирішенні заяви про витребування майна було допущено ряд порушень правил розгляду справ в порядку загального позовного провадження, які встановлені ГПК України. Зокрема, судом першої інстанції було порушено норму статті 210 ГПК України, оскільки в судовому засіданні 31.03.2021 був відсутній обов`язковий етап розгляду справи по суті, а саме - етап дослідження доказів. Крім цього, судом першої інстанції було порушено вимоги статті 218 ГПК України, оскільки в судовому засіданні 31.03.2021 був відсутній обов`язковий етап розгляду справи по суті, а саме - етап судових дебатів. 
		Вказані порушення процесуальних норм, допущені судом першої інстанції при розгляді заяви ТОВ «Таміра» про витребування майна, призвели до неправильного вирішення цієї справи, оскільки судом було пропущено одні з ключових етапів розгляду позовної заяви по суті, які мають істотне значення для правильного і всебічного дослідження доказів, встановлення всіх обставин справи та врахування правової позиції учасників справи. Крім того, недопустимим є вирішення позову по суті постановленням ухвали, якою паралельно вирішуються процедурні питання справи про банкрутство ТОВ «Таміра».
		Отже, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не було з`ясовано обставини, які мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: не застосовано ст.ст. 330, 331, 349, 387, 388 ЦК України, які підлягають застосуванню в даній справі, а також порушено норми процесуального права (ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства та норми статей 210, 218 ГПК України).
		Щодо строку позовної давності.
		Розглядаючи заяву СУАП «Європоль» у формі ТОВ про застосування наслідків спливу позовної давності для звернення ТОВ «Таміра» з даним позовом, колегія суддів зазначає таке.
		Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
		18.08.2015 ліквідатор ТОВ «Таміра» Куліченко М.В. звернувся з позовом до Господарського суду Харківської області в межах справи № 922/4709/15 про витребування спірного майна; позов було пред`явлено до одного з попередніх володільців майна - ТОВ «Легат-2013». Зазначеною дією ТОВ «Таміра» (поданням позову 18.08.2015) було перервано перебіг трирічного строку позовної давності щодо повернення спірного майна у власність ТОВ «Таміра».
		Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
		Тобто, з 19.08.2015 (з урахуванням правил початку перебігу строку, встановлених ст. 253 ЦК України) почався перебіг нового трирічного строку позовної давності щодо вимог ТОВ «Таміра» про повернення спірного майна у володіння ТОВ «Таміра». Зазначений строк мав би сплинути 19.08.2018.
		У той же час, 15.08.2018 (за чотири дні до спливу позовної давності) ліквідатором ТОВ «Таміра» подано другу заяву про витребування спірного майна, відповідачем за якою було СУАП «Європоль» у формі ТОВ. Тому заяву про витребування майна у цій справі подано ліквідатором ТОВ «Таміра» в межах трирічного строку позовної давності, відлік якого, з урахуванням наведеного, 18.08.2015 почався спочатку.
		Колегією суддів надано оцінку доказам, які підтверджують переривання позовної давності, а саме: проміжні звіти ліквідатора про проведену роботу станом на 25.08.2015 та станом на 26.10.2015, в яких ліквідатор неодноразово вказував на обставини подання до Господарського суду Харківської області позову щодо повернення спірного майна у володіння ТОВ «Таміра» та перебіг його розгляду в межах справи № 922/4709/15; копія позовної заяви про витребування майна від 14.08.2015 за вих. № 01-18/532 з відміткою про подання до суду 18.08.2015; копія ухвали Господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі № 922/4709/15.
		Незважаючи на те, що у справі № 922/4709/15 ТОВ «Таміра» було відмовлено у задоволенні позовних вимог, сам по собі факт звернення до суду з належним чином поданою позовною заявою є підставою для переривання строку позовної давності у порядку ст. 264 ЦК України. Достатньою підставою для переривання строку позовної давності згідно з приписами ЦК України є сама лише обставина звернення до суду з позовом, поданим з дотриманням вимог процесуального законодавства.
		Колегія суддів застосовує висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 264 ЦК України, які викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 904/191/18 та у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 522/31199/13-ц: «Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»)»; «позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення».
		Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що відмова у задоволенні позову ТОВ «Таміра» у справі № 922/4709/15 не впливає на факт переривання строку позовної давності, яка мала місце 18.08.2015, коли ТОВ «Таміра» звернулось до суду з позовом у вказаній справі.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що вжиття зі сторони особи, права якої порушені, заходів, спрямованих на досягнення одного результату  відновлення порушених прав, свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин частини 2 ст. 264 ЦК України.
		У свою чергу, дії, пов`язані з поданням позову у справі № 922/4709/15 і дії з подання другої заяви про витребування майна у межах справи про банкрутство ТОВ «Таміра», спрямовані на досягнення одного результату - відновлення порушених прав ТОВ «Таміра» шляхом повернення у власність спірного майна, а тому одна з таких дій (подання позову у справі № 922/4709/15) перервала строк позовної давності 18.08.2015.
		Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.01.2020 у справі № 916/521/18 та від 30.04.2020 у справі № 16/137б/83б/22б, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого додержанням вимог процесуального законодавства. Не перериває перебіг такого строку лише подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
		Отже, 18.08.2015, в день звернення ТОВ «Таміра» у справі № 922/4709/15 з позовом про витребування спірного майна та визнання права власності на нього, відбулось переривання строку позовної давності на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України, оскільки ТОВ «Таміра» пред`явило позов до проміжного володільця майна - ТОВ «Легат 2013» з предметом і матеріально-правовими підставами, серед яких, з-поміж інших, були підстави, зазначені у заяві про витребування майна у цій справі. Таким чином, з 18.08.2015 строк позовної розпочався заново та на час звернення з цією заявою про витребування майна  16.08.2018  не сплив.
		Також колегія суддів враховує те, що з вищезазначеною позицією щодо застосування ст. 264 ЦК України до спірних правовідносин у цій справі погодився Центральний апеляційний господарський суд в постанові від 08.04.2019 під час першого розгляду цієї справи. Скасовуючи постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у цій справі, Верховний Суд у постанові від 10.07.2019 не вказував на порушення судом апеляційної інстанції вказаної норми матеріального права (ст. 264 ЦК України). Тоді як відповідно до ч. 4 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній станом на 10.07.2019) суд касаційної інстанції не був обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.
		9. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду.
		Доводи, що зумовили звернення скаржника до суду з апеляційною скаргою, підтвердились, що свідчить про порушення прав та інтересів особи, за захистом яких вона звернулась до суду.
		10. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
		Порушення норм матеріального і процесуального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст . 277 ГПК України є підставою для скасування апеляційним судом судового рішення в повному обсязі і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
		11. Судові витрати.
		Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви ліквідатором до суду першої інстанції та за подання апеляційних скарг на ухвали від 24.01.2019, від 31.03.2021 покладаються порівну на ТОВ "Таміра" та Підприємство "Європоль". 
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 281-283 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" - задовольнити частково.
		Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2021 у справі №29/5005/6325/2011 - скасувати в частині відмови в задоволенні заяви № 02-14/335 від 15.08.2018 ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" арбітражного керуючого Куліченка М.В. про витребування майна.
		В цій частині ухвалити нове рішення.
		Задовольнити частково заяву № 02-14/335 від 15.08.2018 ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" арбітражного керуючого Куліченка Максима Валерійовича до відповідача: Спільного українсько - американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про витребування майна та визнання права власності.
		Витребувати у Спільного українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61093, м. Харків, пров. В. Усенка, буд.2, код ЄДРПОУ 30751167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпро, Красногвардійський район, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) нежитлове приміщення підвалу № 0-1-:-0-3 площею 566,7 кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 947872663101.
		Витребувати у Спільного українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61093, м. Харків, пров. В. Усенка, буд.2, код ЄДРПОУ 30751167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпро, Красногвардійський район, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) нежитлове приміщення 1-го поверху, № 1-1-:1-5- площею 1737,2кв.м в літ. "АГ-1", що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т. Московський, 257, реєстраційний номер 947900663101.
		В іншій частині заяви № 02-14/335 від 15.08.2018 - відмовити.
		Стягнути зі Спільного українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61093, м. Харків, пров. В. Усенка, буд.2, код ЄДРПОУ 30751167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпро, Красногвардійський район, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) судовий збір у розмірі 40 827,01 грн. (сорок тисяч вісімсот двадцять сім грн. 01 коп.), у тому числі за подання апеляційної скарги.
		Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати накази.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 05.07.2021
		 
		Головуючий суддя Л.М. Білецька 
		 
		Суддя Т.А. Верхогляд
		 
		Суддя А.Є. Чередко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...