Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 301/395/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: 61-5476ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		30 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 301/395/19
		провадження № 61-5476св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 травня 2019 року у складі судді Марковича І. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що 16 березня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики у письмовій формі у вигляді розписки, згідно з якою ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти у розмірі 6 500,00 дол. США та 3 500,00 євро і зобов`язався сплатити 60 відсотків на місяць від суми позики та повернути зазначену суму позики в строк до 16 червня 2017 року. Однак взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти не повернув.
		За період з 17 червня 2017 року до 15 лютого 2019 року ним обчислено розмір відсотків за прострочення користування позиченими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) у сумі, відповідно, 1 716,27 дол. США та 924,15 євро.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 409 607,15 грн, що еквівалентно 9 386,27 дол. США та 5 054,15 євро, яка складається з: 6 500,00 дол. США - сума основного боргу, 1 170,00 дол. США - відсотки за три місяці користування коштами, 1 716,27 дол. США - відсотки за прострочення користування позиченими коштами; 3 500,00 євро - сума основного боргу, 630,00 євро - відсотки за три місяці користування коштами, 924,15 євро - відсотки за прострочення користування позиченими коштами; а також стягнути судовий збір у розмірі 4 096,07 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
		 
		Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 409 607,15 грн, що еквівалентна 9 386,27 дол. США та 5 054,15 євро.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення суми позики позивачу, тому позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості за позикою є обґрунтованими, також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ за період з 17 червня 2017 року до 15 лютого 2019 року відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 травня 2019 року в частині стягнення нарахованих відсотків за прострочення користування позиченими коштами у розмірі 1 716,27 дол. США та 630,00 євро і в частині судових витрат змінено, викладено резолютивну частину рішення у новій редакції.
		Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 7 670,00 доларів США та 4 130,00 євро.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення нарахованих відсотків за прострочення користування позиченими коштами у розмірі 1 716,27 дол. США та 630,00 євро відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Суд апеляційної інстанції постановив, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за позикою в розмірі 7 670,00 дол. США та 4 130,00 євро, з яких: 6 500,00 дол. США - сума основного боргу, 1 170,00 дол. США - відсотки за три місяці користування коштами, 3 500,00 євро - сума основного боргу, 630,00 євро - відсотки за три місяці користування коштами, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вказаних вимог та того, що відповідач договірні зобов`язання не виконав, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу з урахуванням відсотків, передбачених договором.
		Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за прострочення користування позиченими коштами у розмірі 1 726,27 дол. США та 630,00 євро, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що фактично нарахування процентів за договором позики між сторонами охоплює період дії договору, а саме з 16 березня 2017 року до 16 червня 2017 року, а після 17 червня 2017 року відповідач несе відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно з вимогами статті 625 ЦК України, а не статті 1048 ЦК України. 
		Також оскільки договір позики між сторонами було укладено в іноземній валюті, то з відповідача підлягають стягненню борг за договором позики і відсотки за користування коштами саме у валюті позики. 
		Судові витрати підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 551/408/16-ц (провадження № 61-13329св18), від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), а також порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції усупереч вимогам чинного законодавства України розглянуто справу за відсутності ОСОБА_2 , якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, та в порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені обставини, а також на те, що ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги в повному обсязі.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
		 
		У квітні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження і витребувано із Іршавського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 301/395/19.
		 
		У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди, укладеної ними 20 травня 2021 року, та закриття провадження у справі № 301/395/19 (у порядку статей 207, 408 ЦПК України). 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Перевіривши доводи заяви про затвердження мирової угоди та дослідивши проект мирової угоди, колегія суддів дійшла такого висновку.
		 
		Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Статтею 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.
		 
		Мета, зміст, порядок укладення сторонами мирової угоди та її затвердження судом визначені у статті 207 ЦПК України.
		 
		Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
		 
		Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
		 
		До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
		 
		Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
		 
		Частиною п`ятою статті 207 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
		 
		Виходячи зі змісту статті 207 ЦПК України, обов`язковою умовою затвердження судом мирової угоди є її відповідність вимогам закону і відсутність порушення прав чи законних інтересів третіх осіб. Йдеться про дотримання як вимог, передбачених процесуальних законодавством, так і вимог, які випливають з цивільного законодавства. Відповідність змісту мирової угоди вимогам матеріального закону передбачає, зокрема, аналіз об`єкта мирової угоди - майна, яким за умовами мирової угоди розпоряджаються її суб`єкти. Для того, щоб з'ясувати, що мирова угода не порушує права та законні інтереси інших осіб, суд повинен встановити, що: 1) майно, яке передається за мировою угодою, не вилучено з обігу і не обмежено в обігу; 2) учасники мирової угоди мають право розпоряджатися цим майном, що підтверджується правовстановлюючими документами; 3) майно, яке передається за мировою угодою, не перебуває під арештом і щодо нього відсутній спір з іншими особами. 
		 
		Зі змісту мирової угоди, поданої сторонами до суду, встановлено, що ця угода укладається сторонами справи з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, які стосуються прав і обов`язків сторін, однак деякі її умови суперечать закону. 
		Зокрема, сторони домовились, що ОСОБА_2 визнає борг за договором позики, укладеним 16 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнення якого, разом з нарахованими витратами у формі 3 % річних та індексу інфляції, є предметом позову в цій справі.
		З метою позасудового врегулювання спору в цій справі ОСОБА_2 передає у приватну власність ОСОБА_1 рухоме майно, а саме напівпричіп бортовий марки SCHWARZMULLER S1, номер шасі (кузова)       НОМЕР_1 , повною масою 39 000 кг, чорного кольору, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 23 листопада 2012 року Іршавським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України у Закарпатській області; напівпричіп бортовий марки SCHWARZMULLER SPA 3/Е, номер шасі (кузова)   НОМЕР_4 , повною масою 33 550 кг, сірого кольору, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , виданого 10 липня 2010 року Іршавським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України; вантажний сідловий тягач марки VOLVO FH, номер шасі (кузова)           НОМЕР_7 , повною масою 20 000 кг, чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , виданого 06 травня 2014 року Іршавським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України.
		Сторони за даною мировою угодою домовились, що передача у власність ОСОБА_1 зазначених транспортних засобів має наслідком відмову ОСОБА_1 від позову в цій справі та відсутність будь-яких претензій матеріального характеру до ОСОБА_2 у майбутньому, а обсяг врегулювання спору між сторонами, крім основної заборгованості ОСОБА_2 за договором позики, також включає і понесені ОСОБА_1 судові витрати під час розгляду судами цієї справи, зокрема сплачений ОСОБА_1 судовий збір та витрати на правничу допомогу (оплата адвокатських послуг).
		З метою виконання цієї мирової угоди сторони домовились провести такі дії: до моменту підписання мирової угоди ОСОБА_2 передає на зберігання ОСОБА_1 зазначені транспортні засоби; після підписання сторонами тексту мирової угоди сторони передають її на затвердження до Верховного Суду разом із спільною заявою в порядку статті 408 ЦПК України; після затвердження тексту мирової угоди, до затвердження її касаційним судом, сторони зобов`язані вжити заходів щодо зняття арешту з майна, зокрема транспортних засобів, що накладено приватним виконавцем Ярошевським Д. А. в межах виконавчого провадження № 61802144; ОСОБА_2 зобов`язується повністю сплатити всі витрати у виконавчому провадженні, які виникли у зв`язку з виконанням приватним виконавцем Ярошевським Д. А. виконавчого провадження № 61802144, зокрема, сплатити виконавчий збір, винагороду приватного виконавця та інші платежі, розмір та порядок сплати яких визначено приватним виконавцем Ярошевським Д. А. і на підтвердження чого останнім буде винесено відповідну постанову; після затвердження мирової угоди судом ОСОБА_2 зобов`язується в день закінчення приватним виконавцем Ярошевським Д. А. виконавчого провадження № 61802144 та зняття арештів з рухомого майна, зокрема транспортних засобів, зняти з реєстрації та передати у власність ОСОБА_1 ці транспортні засоби в порядку, визначеному чинним законодавством.
		У разі добровільного невиконання сторонами даної мирової угоди, кожна із сторін залишає за собою право на звернення з позовом до суду про спонукання іншої сторони до виконання такої мирової угоди.
		Також у разі не виконання ОСОБА_2 цієї мирової угоди, яка буде полягати у простроченні строків її виконання, останній зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 пеню у розмірі 100,00 євро у гривневому еквіваленті за кожен день прострочення за офіційним курсом НБУ, який буде визначений на день виникнення такого прострочення та права у ОСОБА_1 на стягнення такої пені.
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів про право власності ОСОБА_2 на зазначені у мировій угоді транспортні засоби, що перешкоджає встановленню того, чи дійсно ОСОБА_2 має право розпоряджатися ними і чи не будуть порушені у результаті передачі зазначених транспортних засобів  ОСОБА_1 права та обов`язки третіх осіб.
		 
		Суд не вправі корегувати умови мирової угоди або вносити пропозиції щодо неї.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 207 ЦПК України якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.  
		 
		Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Д. А. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 61802144 на підставі виконавчого листа Закарпатського апеляційного суду від 24 березня 2020 року в справі № 301/395/19. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.
		 
		Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований в статті 434 ЦПК України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. 
		 
		У постанові Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 753/16296/14-ц (провадження № 61-8665св20) сформульовано висновок про те, що на рівні частини першої статті 434 ЦПК України встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб`єктів, які уповноважені звернутися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, який розширеному тлумаченню не підлягає.
		 
		Так, на відміну від раніше чинної частини першої статті 372 ЦПК України 2004 року, викладеної в новій редакції відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, яка дозволяла укладення мирової угоди як до відкриття виконавчого провадження, так і під час виконавчого провадження, частиною першою статті 434 ЦПК України встановлено, що зазначене право може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження. 
		 
		Суб`єктами, які уповноважені звертатися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.
		 
		Отже, оскільки в цій справі відкрито виконавче провадження, сторони відповідно до статті 434 ЦПК України та статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» вправі звернутися до приватного виконавця з мировою угодою для вирішення питання про виконання оскаржуваних судових рішень.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у затвердженні мирової угоди необхідно відмовити і продовжити судовий розгляд справи.
		 
		Керуючись статтями 207, 408 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у затвердженні мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
		 
		Продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                                       І. А. Воробйова
		 
		 
		                                                                                                                  Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                                   Р. А. Лідовець
		 
		 
		                                                                                                                   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...