Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 726/959/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2021.
Дата набрання законної сили: 01.07.2021
Номер судового провадження: 51-5502км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020260000000311

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		01 липня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 726/959/20
		Провадження № 51  5502 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 ,
		його захисника  адвоката ОСОБА_7 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020260000000311 від 31 березня 2020 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Буча, Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ст. 286 ч. 2 КК України, 
		за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 жовтня 2020 року та ухвалу Івано  Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року щодо ОСОБА_6 . 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
		Вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		Строк відбуття покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня його фактичного затримання, тобто з 31 березня 2020 року.
		Частково задоволено цивільні позови ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_6 на їх користь по 500000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, кожному.
		Скасовано арешт, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 квітня 2020 року на автомобіль марки «ЗАЗ-Daewoo Lanos», номерний знак  НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 . 
		Прийнято рішення щодо речових доказів. 
		Вирішено питання про судові витрати та долю речових доказів. 
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. 
		ОСОБА_6 31 березня 2020 року приблизно о 07:00 год., керуючи транспортним засобом марки «ЗАЗ-Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного (3,25 проміле) та наркотичного сп`яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює здатність належним чином реагувати на зміну дорожньої обстановки, рухався по зустрічній смузі руху, порушуючи вимоги дорожньої розмітки 1.1 ПДР, по вул. Галицький Шлях зі сторони вул. Коломийська в напрямку вул. Хотинська в м. Чернівці із швидкістю, що перевищує максимально допустиму в межах населеного пункту. Наближаючись до будинку 114 вказаної вулиці, де наявний нерегульований пішохідний перехід позначений дорожнім знаком 5.35.1(2) ПДР України («Пішохідний перехід») та дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР («Зебра»), ОСОБА_6 проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме пішохода ОСОБА_11 , яка переходила проїзну частину дороги в межах пішохідного переходу, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля марки «ЗАЗ-Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , не надав перевагу у русі пішоходу та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд на останню.
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 померла. Згідно висновку комісійної СМЕ № 060 від 08.07.2020 смерть ОСОБА_11 настала від отриманої при житті черепно-мозкової травми у вигляді відкритого перелому кісток основи та склепіння черепа із забоєм довгастого мозку.
		Після вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 з місця події зник та в подальшому цього ж дня приблизно о 07:30 год. з метою приховування слідів вчинення злочину здійснив заїзд на земельну ділянку, що поблизу будинку АДРЕСА_2 , де шляхом занесення стороннього джерела запалювання у вигляді полум`я відкритого вогню в салон транспортного засобу на горючі матеріали з застосуванням горючої рідини (змінених світлих нафтопродуктів (бензин, гас, дизельне паливо), здійснив підпал керованого ним на момент ДТП транспортного засобу марки «ЗАЗ-Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , після чого з місця події пішов в напрямку свого дому за адресою 1-ий пров. Староленківський, 20, м. Чернівці, залишивши палаючий автомобіль.
		Ухвалою Івано  Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи осіб, які її подали, та короткий зміст поданих заперечень
		У спільній касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 просять скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважають, що судами обох інстанцій допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. В обґрунтування своїх вимог вказують на те, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 349 ч. 3, ст. 351 КПК України щодо скороченого порядку судового розгляду, не враховано того, що ОСОБА_6 не визнавав того, що скоїв злочин у стані наркотичного сп`яніння. Вважають, що суд першої інстанції не провів допиту ОСОБА_6 як того вимагає ст. 351 КПК України, не з`ясував чи правильно він розуміє зміст обставин, не впевнився у добровільності його позиції та належним чином не роз`яснив обвинуваченому відсутність права оскаржити обставини в апеляційному порядку. Крім того вказують на порушення вимог ст.ст. 107, 108 КПК України допущені судами обох інстанцій щодо застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження та ведення журналу судового засідання. Також зазначають, що матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 оформлені з недоліками, зафіксованими в акті апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, що також, на їх думку, мало стати підставою для скасування вироку суду апеляційним судом. Засуджений та захисник також не погоджуються із розміром стягнення моральної шкоди за цивільними позовами потерпілих по 500000 грн. кожному, вважаючи таку суму надмірною та вказують на те, що стягнення в розмірі по 100000 грн. буде справедливим та достатнім із врахуванням майнового стану засудженого ОСОБА_6 . В частині призначеного покарання вважають, що позбавлення волі на строк 3 роки буде достатнім для перевиховання ОСОБА_6 із врахуванням усіх даних про його особу та обставин кримінального провадження. 
		В запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_8 вказують на безпідставність її доводів та просять залишити її без задоволення. 
		Заперечень на касаційну скаргу від інших учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження 
		Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримали свою касаційну скаргу та просили її задовольнити.
		В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК Україниу касаційній скарзі не оспорюються. 
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. 
		Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України. 
		Із оригінального примірника технічного носія інформації судового засідання суду першої інстанції та з журналу судового засідання Садгірського районного суду м. Чернівці від 16 вересня 2020 року вбачається, що головуючим суддею було виконано вимоги процесуального закону щодо порядку дослідження доказів, передбаченого ст. 349 ч. 3 КПК України. При цьому суд з`ясовував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, зокрема обвинуваченому ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_7 , що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_6 зазначили, що розуміють наслідки такого розгляду кримінального провадження та на уточнююче запитання головуючого зазначили, що просять здійснити його саме в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України.
		Суд першої інстанції допитав ОСОБА_6 відповідно до ст. 351 КПК України, в тому числі і щодо його стану під час вчинення кримінального правопорушення. Обвинувачений ОСОБА_6 дійсно зазначив, що не вживає наркотичних речовин, проте він не заперечував того, що вживає медичні препарати прописані йому лікарем та те, що він випив прописану йому лікарем психіатром таблетку ввечері напередодні події. Перебування у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_6 не заперечував.
		Отже, доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 349 ч. 3, ст. 351 КПК України є безпідставними.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, в тому числі у стані наркотичного сп`яніння. 
		При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. 
		При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Доводи касаційної скарги про суворість призначеного судом першої інстанції покарання ОСОБА_6 не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання з огляду на таке. 
		При вирішенні питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра не перебуває, зареєстрований 01.04.2020 року в КМУ «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок комбінованого вживання алкоголю та наркотичної речовини, за місцем проживання характеризується позитивно, на утриманні має одну неповнолітню дитину. Щире каяття та часткове відшкодування шкоди судом визнано обставинами, що пом`якшують покарання, а вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, - обставинами, що обтяжують покарання.
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності та виходячи з вимог ст.ст. 3, 27 Конституції України, згідно яких людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також взявши до уваги грубий характер допущених ОСОБА_6 порушень Правил дорожнього руху, внаслідок чого відбулася вказана дорожньо-транспортна подія та наступила смерть потерпілої ОСОБА_11 , конкретні обставини його вчинення, які носять підвищений суспільно небезпечний характер, особливо з урахуванням керування транспортним засобом у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, а також враховуючи думку потерпілих, які наполягали на суворому покаранні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців. 
		Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.
		Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості вироку та ухвали в частині прийнятого рішення щодо вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є безпідставними з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог ст. 128 ч. 5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Відповідно до частини першої статті 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення. 
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. 
		При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. 
		Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК Українишкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Врахувавши такі вимоги закону, характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань перенесених потерпілими ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у зв`язку із втратою єдиної своєї дочки, що призвело до істотних змін в їх житті та негативно позначилося на їх моральному стані, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність стягнути із ОСОБА_6 на користь кожного потерпілого по 500000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кожному з них кримінальним правопорушенням. 
		Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України. 
		Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення  підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого та захисника, належним чином перевірив її доводи та дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 вчинив злочин також і у стані наркотичного сп`яніння, навівши відповідні мотиви про спростування доводів апеляційної скарги в цій частині. 
		Не знайшов апеляційним суд обґрунтованими і доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання та надмірності стягнення моральної шкоди на користь потерпілих  ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , погодившись із вироком суду та належним чином мотивувавши своє рішення щодо залишення апеляційної скарги без задоволення. 
		Відповідно до ст. 1193 ч. 4 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди завданої фізичною особою залежно від її матеріального становища, крім випадків коли шкоди завдано вчиненням злочину.
		Врахувавши такі вимоги закону, апеляційний суд зазначив про безпідставність доводів сторони захисту щодо необхідності зменшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих з підстав скрутного матеріального становища обвинуваченого ОСОБА_6 , який не був працевлаштований, заробляв кошти для сім`ї шляхом надання зварювальних послуг, не має права власності на майно, оскільки шкода ОСОБА_9 та ОСОБА_8 завдана саме внаслідок вчинення ОСОБА_6 злочину і така шкода є незворотною.
		При цьому матеріальний стан потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 суд апеляційної інстанції не визнав підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди на їх користь.
		Приймаючи рішення щодо призначеного ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд, крім встановлених обставин судом першої інстанції, врахував і те, що обвинувачений відшкодував потерпілим по 10 000 гривень моральної шкоди під час апеляційного розгляду, проте, врахувавши усі обставини у сукупності, підстав для задоволення апеляційної скарги та зменшення йому призначеного покарання за ст. 286 ч. 2 КК України до 3 років позбавлення волі не знайшов.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України за обставин встановлених у вироку суду. 
		З приводу неповноти фіксування судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій технічними засобами, а також щодо неналежного оформлення матеріалів кримінального провадження, на яку посилаються обвинувачений та захисник у касаційній скарзі, слід зазначити, що за змістом ст. 412 КПК України невід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 оскаржили вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку лише з підстави суворості призначеного покарання, заперечивши одну з обставин, що обтяжує покарання, та в частині вирішення цивільного позову. При цьому вони не вказували на вищезазначені порушення щодо неповноти фіксування судового провадження та неналежного оформлення матеріалів кримінального провадження як на такі, що, на їх думку, є підставою для скасування або зміни вироку суду щодо ОСОБА_6 . 
		Захисником та обвинуваченим не обґрунтовано в касаційній скарзі яким чином зазначені, на їх думку, недоліки щодо оформлення матеріалів кримінального провадження вплинули на здатність суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення щодо ОСОБА_6 . При цьому частина обґрунтування таких доводів зводиться до припущень про те, що журнали судових засідань від 24.07.2020 року, від 16.09.2020 року створені не в ті ж дні, а пізніше, проте будь які докази, які б вказували на такі обставини, у кримінальному провадженні відсутні. 
		Не є істотним порушеннями вимог закону і те, що у журналі судового засідання від 16 вересня 2020 року відсутній підпис одного із секретарів судового засідання та не зазначено у журналі судового засідання повної назви суду, який здійснював судовий розгляд з повними реквізитами кримінального провадження. 
		Посилання на акт апеляційного суду від 26.11.2020 року як на підтвердження істотних порушень вимог процесуального закону також є необґрунтованим, оскільки в ньому зафіксовано лише недоліки щодо оформлення (підшиття та нумерація) матеріалів кримінального провадження, проте ці недоліки не вказують на будь які істотні порушення вимог процесуального закону, які б відповідно до ст. 412 КПК України могли бути підставою для скасування судових рішень. 
		Доводи касаційної скарги про те, що технічний запис засідання апеляційного суду від 13 січня 2021 року є неналежної якості також є безпідставними, оскільки такий запис наявний в матеріалах кримінального провадження, є достатньої якості для прослуховування та сприйняття із врахуванням відеозапису цього судового засідання. Крім того, апеляційний суд зазначив в ухвалі висловлені думки обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду і будь яких заперечень щодо цих зазначених в ухвалі думок касаційна скарга не містить. 
		Відсутність в матеріалах кримінального провадження журналів судових засідань від 21 вересня та 01 жовтня 2020 року не може бути визнано істотним порушенням вимог КПК України в розумінні ст. 412 КПК України, оскільки в матеріалах провадження є технічний запис вказаних судових засідань з відповідною фіксацією та зафіксованими даними. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7 , скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 жовтня 2020 року та ухвалу Івано  Франківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року щодо  ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...