Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 530/1006/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2021. Зареєстровано: 06.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2021.
Дата набрання законної сили: 17.11.2021 (частково)
Результат оскарження 17.11.2021 Апеляційний суд Полтавської області: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/530/36/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                                     Справа № 530/1006/20
		2/530/36/21 
		                                        
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А І Н И
		                                   
		 
		 
		05.07.2021 року                                                 м. Зіньків
		 
		Зіньківський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Дем`янченка С.М., за участю секретаря Тараненко Т.І., представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Петренка В.П., представника співвідповідача ОСОБА_2 , адвоката Школьного В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в режимі відеоконференції з Ленінським районним судом м. Полтава, в місті Зіньків Полтавської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , співвідповідач ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації -
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року житель села Пірки Полтавської області ОСОБА_3 зняв відео та розмістив його у засобах масової інформації, якими є соціальні мережі та мережа інтернет в якому необгрунтовано та безпідставно звинуватив ОСОБА_1 в скоєнні кримінальних правопорушень передбачених ст. 190, ст. 146 КК України. Доступ до відео отримали 9000 осіб. Згідно викладеної інформації : "ІНФОРМАЦІЯ_5". Інформація була поширена відповідачем через мережу інтернет, зокрема відео викладене на сайт ОСОБА_5 в соціальній мережі "Facebook". Зазначена інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності. Позивач вважає, що поширення вказаної інформації порушує її немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.
		У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду в якому просила суд ухвалити рішення яким визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію розповсюджену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 року через розміщення відео у засобах масової інформації, якими є соціальні мережі, а саме її причетність до зникнення людини та вчинення шахрайських дій із заволодіння земельними ділянками. Зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію розміщену у засобах масової інформації якою є соціальна мережа "Facebook" інформацію викладену у відео від ІНФОРМАЦІЯ_6 року про те, що "ІНФОРМАЦІЯ_7" та викласти це спростування у соціальній мережі "Facebook" стягнути з ОСОБА_3 10000 грн моральної шкоди, судовий збір та 5000 грн за правову допомогу.
		Ухвалою суду від 13.08.2020 року відкрито провадження по справі ( а.с.20).
		Ухвалою суду від 07.12.2020 року залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 ( а.с.70)
		Ухвалою суду від 08.02.2021 року прийнято до провадження заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації ( а.с.99).
		З заяви про уточнення позовних вимог ( а.с.95) вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення яким визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію розповсюджену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 року та ОСОБА_2 через розміщення відео у засобах масової інформації, якими є соціальні мережі, а саме її причетність до зникнення людини та вчинення шахрайських дій із заволодіння земельними ділянками. Зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію розміщену у засобах масової інформації якою є соціальна мережа "Facebook" інформацію викладену у відео від ІНФОРМАЦІЯ_6 року про те, що "ІНФОРМАЦІЯ_8" стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 7000 грн з кожного моральної шкоди, судовий збір та 5000 грн за правову допомогу.
		     Ухвалою суду від 24.02.2021 року призначено по справі судовий розгляд (а.с.128).
		Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву (а.с.115-117), в якому виклав заперечення проти позову, вказав, що між ним та ОСОБА_1 виникло непорозуміння. Весною 2020 року позивач порушуючи права вдерлася на частину земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, підтверджуючих документів не надала, а провокувала на агресивну поведінку. Після чого він разом з сусідом змушений звернутися до правоохоронних органів де було проведено перевірку. Весь конфлікт зафіксовано на диски. Після цього конфлікту у ОСОБА_3 погіршився стан здоров`я внаслідок чого він звертався до лікарів про допомогу. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Позивач ОСОБА_1 у відповіді на відзив вказала, що ОСОБА_3 поширив відносно неї відео викладене на сайт ІНФОРМАЦІЯ_6 року в соціальній мережі "Facebook" внаслідок чого вона змушена була звертатися в ДП "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" з заявою про проведення дослідження та встановлення осіб, які розповсюдили відносно неї неправдиву інформацію в соціальній мережі Інтернет. Уповноваженим органом встановлено, що розповсюдження недостовірної інформації мало місце з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Крім цього, що стосується повноважень на представлення інтересів ОСОБА_6 в інтересах якої вона діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності виданої 22.08.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкодою О.М. ( а.с.135-136).
		В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Петренко В.П. уточнені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, послався на відзив, який приєднано до матеріалів справи, співвідповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Школьний В.А. позовні вимоги не визнали.
		Суд, заслухавши пояснення сторін, переглянувши диски зі сторони позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оглянувши в судовому засіданні матеріали перевірки за заявою ОСОБА_1 та зверненнями ОСОБА_3 про вчинення кримінальних правопорушень, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , співвідповідач ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
		 Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
		 Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники веб-сайті та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини.
		Вирішуючи позовні вимоги позивача про захист честі, гідності та ділової репутації, суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі ч. ч. 2, 3ст. 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Згідно із ч. 1ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин, на що також було звернуто увагу Верховним Судом України в п.4постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року.
		Також в п. 15 постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Також в п.12 постанови №1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року 'Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи' зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Зіньків Полтавської області ( а.с.8) та є працівником "АТП-15339". ІНФОРМАЦІЯ_6 року представляла інтереси ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченої довіреності виданої 22.08.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шкодою О.М. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» («Фейсбук») поширили інформацію наступного змісту "ІНФОРМАЦІЯ_9". На думку позивача вказана інформація є недостовірною та має негативний характер, а тому порушує її немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.
		Статтею 263 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно зі ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
		Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Частиною 1 ст.201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		Частинами 1,4,7 ст. 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		На думку позивача вказана інформація є недостовірною та має негативний характер, а тому порушує її немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Щодо поширення відповідачем інформації про позивача, суд вважає, що дана інформація є приниженням гідності та ділової репутації позивача ОСОБА_1 .
		Відповідно до ст. 2 Закону України Про інформацію основними принципами інформаційних відносин є достовірність і повнота інформації.
		Статтею 30 Закону України "Про інформацію" передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів ( вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Також представником позивача надано суду висновок № 337/2020 EВ від 16.11.2020 року за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет складеного ДП "Центр компетенції адресного простору мережі інтернет" Консорціуму "Український центр номерів і адрес" ( а.с.52-60).
		Відповідно до ч.-ч.1-5 статті 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
		У поданому до суду висновку зазначено, що за результатами дослідження змісту досліджуваної веб-сторінки №1 було встановлено що в її структурі міститься пост ( публікація) користувача соціальної мережі Фейсбук з іменем ОСОБА_2 розміщений останнім ІНФОРМАЦІЯ_11 року, цей пост (публікація) містить зокрема відео-програвач, який дозволяє переглядати відеоряд із звуковим супроводом. Оператором центру компетенції адресного простору мережі Інтернет було здійснено відеозапис дій на екрані монітора під час перегляду зазначеного відеоряду на досліджуваній веб-сторінці №1. За результатами дослідження змісту досліджувальної веб-сторінки №3 було встановлено що в її структурі міститься пост ( публікація) користувача соціальної мережі Фейсбук з іменем ОСОБА_7 розміщений останнім ІНФОРМАЦІЯ_10 року, цей пост ( публікація) містить зокрема відео-програвач, який дозволяє переглядати відеоряд із звуковим супроводом. Оператором центру компетенції адресного простору мережі Інтернет було здійснено відеозапис дій на екрані монітора під час перегляду зазначеного відеоряду на досліджуваній веб-сторінці №3.
		Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
		Судом не встановлено будь-яких обставин, які б спростовували, або ставили під сумнів правильність проведення експертного дослідження складеного ДП "Центр компетенції адресного простору мережі інтернет" Консорціуму "Український центр номерів і адрес" № 337/2020 EВ від 16.11.2020 року. Отже, спірна інформація, з урахуванням прямо вказаного імені ОСОБА_1 , є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності, соціально образливою для будь-якої особи, є негативною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, була доведена і поширена ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до відому необмеженого кола осіб. Оскільки, розповсюджена інформація про ОСОБА_1 є недостовірною, містить пряме обвинувачення у неправомірній поведінці позивача, то немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності.
		Згідно ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України  від 06 жовтня 2015 року).
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (ІНФОРМАЦІЯ_12) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).
		Суд, враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено.   У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
		Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
		Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
		Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
		При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно  визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
		Отже, оцінюючи зібрані у справі докази як в цілому, так і кожний доказ окремо суд вважає, що поширена відповідачами інформація є недостовірною, відповідачами не надано належних доказів щодо спростування опублікованої ним інформації, та є фактичним твердженням, а не оціночними судженнями. У викладеній відповідачем ОСОБА_3 інформації присутні факти, які мотивовані цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділової репутації позивача.
		Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 15,21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року " Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
		Відповідно до п.27 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі.
		Враховуючи вищевикладене, а також те, що відсутній обвинувальний вирок, який набрав законної сили щодо незаконних дій позивача, поширена інформація про позивача не є оціночним судженням, а тому суд приходить до висновку про задоволення уточнених позовних вимог позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , співвідповідач ОСОБА_2 в частині визнання недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію розповсюджену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 року та ОСОБА_2 через розміщення відео у засобах масової інформації, якими є соціальні мережі . 
		Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то суд виходить з наступного:
		Відповідно дост.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
		Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд враховує правову позицію Пленуму Верховного Суду України ( постанова від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		У п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судам роз`яснено, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
		Позивач вказала, що неправомірними діями відповідачів їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку поширенням щодо неї недостовірної інформації, а тому вважає, що їй завдано моральну шкоду у розмірі 14000 грн.
		Згідно з п.9 Постанови ВСУ №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
		За такого, суд вбачає підстави для застосування до спірних правовідносин сторін загальної норми цивільного законодавства України щодо підстав для відшкодування моральної шкоди, що найбільш відповідатиме вимогам розумності та справедливості, основним засадам соціальної та правової держави України, як закріплено в ст. 3 Конституції України що саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди, суд виходить із принципів виваженості, розумності та справедливості, враховує глибину понесених позивачем моральних страждань, суд вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_3 , оскільки він є автором відповідного інформаційного матеріалу на користь позивача ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 7000 гривень, а в задоволенні позовних вимог до співвідповідача ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки вона не є належним співвідповідачем.
		За правилами статей 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		На підставі наданих сторонами доказів, суд вважає що вимога позивача про визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати таку у тому ж засобі масової інформації підлягає визнанню, оскільки така інформація на думку суду є фактичним твердженням, а тому ці вимоги слід задовольнити повністю. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 14000 грн, суд вважає, що позивачем завищено суму моральної шкоди, а тому позов в цій частині слід задовольнити частково.
		Що стосується стягнення витрат на користь позивача за професійну правничу допомогу то суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_1 скористалась своїм правом, на правову допомогу, та уклала договір з адвокатом (Ордер серія ВІ №1010275) від 21.09.2020 року, в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодилася позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 5000 гривень за професійну правничу допомогу, які підтверджуються квитанцією від 15.03.2021 року. За таких підстав, оскільки позов задоволено частково виходячи з цього витрати за надання професійної правничої допомоги підлягають задоволенню. 
		Згідно ч.1.ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		15 березня 2021 року до суду представником позивача було подано заяву про стягнення судових витрат з відповідача в якій просить стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 6060 грн., за проведення експертного дослідження та 840 грн 80 коп судового збору, а всього 6900 грн 80 коп, то суд приходить до висновку що судовий збір в сумі 840 грн 80 коп судового збору підлягає задоволенню, а витрати у розмірі 6060 грн., за проведення експертного дослідження задоволенню не підлягають, оскільки не є судовими витратами.
		На підставі наведеного та керуючись ст. 3, 28, 32,  68 Конституції України, ст.2, 30 ЗУ «Про інформацію» , ст. 12, 81, 106, 110, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суд,-
		 
		 
		 
		в и р і ш и в:
		 
		Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , співвідповідач ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди та судових витрат - задовольнити частково.
		 
		Визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, інформацію розповсюджену ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 через розміщення відео у засобах масової інформації, якими є соціальні мережі, а саме її причетність до зникнення людини та вчинення шахрайських дій із заволодіння земельними ділянками. 
		 
		Зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію розміщену у засобах масової інформації якою є соціальна мережа "Facebook" інформацію викладену у відео від ІНФОРМАЦІЯ_6 року про те, що "ІНФОРМАЦІЯ_13
		 
		Стягнути з ОСОБА_3 , жителя с. Пірки Зіньківського району Полтавської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
		 
		Стягнути з ОСОБА_3 , жителя с. Пірки Зіньківського району Полтавської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн.80 коп. та 5000 ( п`ять тисяч) грн - за правову допомогу, а всього 5840 ( п`ять тисяч вісімсот сорок) грн 80 коп.
		 
		В іншій частині уточнених позовних вимог відмовити.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Повний текст виготовлено: 05.07.2021 р.
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...