Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 692/100/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2021. Зареєстровано: 06.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.07.2021.
Дата набрання законної сили: 11.05.2021
Номер судового провадження: 22-ц/821/752/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		 
		Номер провадження 22-ц/821/752/21Головуючий по 1 інстанціїСправа №692/100/21 Категорія: 304090000 Чепурний О. П.   Доповідач в апеляційній інстанції  Нерушак Л. В. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		   11 травня 2021 року Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		 
		Головуючого     Нерушак Л.В. ( суддя  доповідач) 
		Суддів         Карпенко О.В., Василенко Л. І.
		    
		учасники справи:
		позивач  Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
		відповідач   ОСОБА_1 ; 
		особа, яка подає апеляційну скаргу  відповідач   ОСОБА_1 
		 
		розглянувши вм. Черкаси у письмовому провадженніапеляційну скаргу відповідача  ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 09 березня 2021 року, постановленого під головуванням судді Чепурного О.П., у Драбівському районному суді Черкаської області 09.03.2021 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		02 лютого 2021 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом довідповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
		В обґрунтування позовних вимог банк вказує,що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 29.02.2008 року. 
		Позивач зазначає в позовній заяві, що відповідач ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між ОСОБА_2 та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. 
		АТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору надання банківських послуг відкрив відповідачу ОСОБА_2 картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що вказаний у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. 
		Банк посилається у позовній заяві, що кредитний ліміт відповідачу ОСОБА_2 був змінений 29.02. 2008 року та складав 700 гривень, а потім неодноразово змінювався протягом 2010 -2017 років в сторону збільшення, та станом на 31 січня 2017 року розмір кредитного ліміту збільшився до 14 200 грн., а 24.09. 2019 року змінився в сторону зменшення та складав 0, 00 гривень. 
		Позивач вказує в позовній заяві, що стосовно встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.3.2, 3.3 договору, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого кредитного ліміту, його зміну за рішенням та ініціативою банку. 
		Таким чином, позивач свої зобов`язання за договором виконав. 
		Відповідач ОСОБА_2 зобов`язувався повертати витрачену частину кредитного ліміту щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, проте не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, тому внаслідок несплати грошових коштів утворилась заборгованість відповідача перед банком.
		     АТКБ «ПриватБанк» вказує,що узв`язку іззазначеними порушеннямизобов`язань закредитним договором,відповідач ОСОБА_2 станом на30.11.2020року маєзаборгованість урозмірі 57267,11грн.,яка складаєтьсяз наступного:41652,96грн. заборгованістьза тіломкредиту,в т.ч.:20,00грн. заборгованістьза поточнимтілом кредиту;41632,96грн. заборгованістьза простроченимтілом кредиту;0,00грн. заборгованістьза нарахованимивідсотками;12964,18грн. заборгованістьза простроченимивідсотками;2649,97грн. заборгованістьза відсоткаминарахованими напрострочений кредитзгідно ст.625ЦК України;0,00грн. нарахованапеня;0,00 грн.  нарахована комісія.
		    Банк,заявляючи позовнівимоги до відповідача ОСОБА_2 ,скориставшись своїмправом частковогостягнення заборгованості,вимагає відборжника лишечастину сумизаборгованості закредитом,яка становить 54617,14грн., таскладається із:41652,96грн. заборгованостіза тіломкредиту;12964,18 грн.  заборгованості за простроченими відсотками.
		Позивач посилається, що на даний час відповідач ОСОБА_2 продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк», тому банк просить стягнути із відповідача ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 57 267,11 грн.
		Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 09 березня 2021 року позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 29.02.2008 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 41 652 гривні 96 копійок та заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 12964 гривні 18 копійок, а всього 54 617 гривень 14 копійок.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у сумі 2270 гривень.
		Ухвалою Драбівського районного суду Черкаської області від 22 березня 2021 року виправлено описку в рішенні суду від 09.03. 2021 року, а саме : у другому абзаці та третьому абзаці резолютивної частини рішення зазначити вірно прізвище відповідача як « ОСОБА_3 », оскільки невірно вказано ОСОБА_4 .
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 оскаржив рішення в суд апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу 02.03.2021 року через суд першої інстанції.
		Вобґрунтування доводівапеляційної скаргискаржником ОСОБА_1 вказується,що з ухваленим рішенням суду відповідач не погоджується, вважає, що рішення районного суду є незаконним у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не відповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.
		В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилається, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що позивач довів належним чином як факт отримання відповідачем кредиту, так і факт безпідставного його неповернення та невиплати нарахувань на вказані кредитні кошти. Із наведеною позицією відповідач не погоджується, оскільки вважає висновки суду помилковими. 
		Скаржник ОСОБА_1 вказує, що анкета  заява не може бути кредитним договором, за яким нараховується і відсотки і пеня та посилається на те, що будь  які підписи відповідача на Умовах та Правилах надання банківських послуг в банку та тарифах відсутні, тому позивачем не доведено кредитних правовідносин між сторонами. 
		ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі, що банк, стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту шляхом емісії та передачі ОСОБА_1 кредитної картки, тим не менш не надав до суду жодного доказу з приводу того, що така картка взагалі видавалася відповідачу ОСОБА_1 , адже жодний з наданих до суду документів не містить будь - якого посилання на це. 
		На думку скаржника ОСОБА_1 , будь  яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять. Тому, вважає скаржник, за таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь банку в порядку повернення кредиту будь  яких коштів. 
		Скаржник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що позовні вимоги позивача пред`являються також із порушенням термінів позовної давності. 
		Відповідач ОСОБА_1 вважає, що наявність розрахунку заборгованості не є підтверджуючим доказом отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів і не зрозуміло, із яких доказів виходив суд першої інстанції, посилаючись, що банком надавалися кредитні кошти відповідачу ОСОБА_1 
		ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що підпис в анкеті  заяві не зрозуміло кому належить, оскільки біля підпису не видно, хто саме його підписував, коли, а відповідач ОСОБА_1 заперечує факт підписання ним анкети  заяви. Також скаржник посилається, що в матеріалах справи відсутній обґрунтований розрахунок саме відповідної суми заборгованості, а судом першої інстанції не перевірено обґрунтованості нарахованої суми банком. 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 09 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог. Стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати.
		Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. 
		Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. 
		Частиною 13ст. 7 ЦПК Українивизначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 
		Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
		Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
		Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України. 
		Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
		   За встановлених судом обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі сторін на підставі наявних у справі доказів, що передбачено вимогами цивільно  процесуального закону.
		Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Згідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із часткової доведеності позовних вимог банком, пославшись у рішенні, що позивач довів належним чином, як факт отримання відповідачем кредиту, так і факт безпідставного його неповернення та невиплати нарахувань на вказані кредитні кошти.
		Суд дійшов висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, керуючись вимогами ч. 2ст. 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому районний суд вказав, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, та заборгованості за простроченими відсотками. Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту простроченим тілом кредиту та заборгованості за простроченими відсотками.
		Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вважає їх такими, що не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції не встановлено дійсні обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та ухвалення у справі незаконного рішення суду, яке підлягає скасуванню згідно до вимог ст. 376 ЦПК України, виходячи з наступного. 
		Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Статтями12,81 ЦПК Українипередбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.
		Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
		Колегія суддів апеляційного суду вважає, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме: заборгованості по тілу кредиту, за простроченими відсотками, заборгованості за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, а також пені.
		Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи тавстановлено судом 29 лютого 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву, за змістом якої вбачається, що позичальник просив відкрити рахунок та визнав, що ця заява разом із Пам?яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг ( а. с. 52).
		Зі змісту заяви від 29.02.2008 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 підтвердив своїм підписом, що тип кредитного ліміту: фінансовий, порядок погашення заборгованості щомісячними платежами  7% від суми заборгованості, сума кредитного ліміту 700 грн., строк дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки, порядок погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнта, так і списанням з дебетної карти. 
		Згідно даних довідки АТ КБ «Приватбанк» відповідачу ОСОБА_1 29.02.2008 року видана картка НОМЕР_1 ( а. с. 50).
		Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 29.02.2008 року була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», з якої вбачається, що базова процентна ставка за кредитом на залишок заборгованості складає 3,0 % на місяць, розмір щомісячних платежів становить 7% від заборгованості та вносять до 25 числа місяця наступного за звітним; при порушенні ним строків платежів по будь-якому з грошових зобов?язань, передбачених договором більш, ніж на 120 днів, позичальник зобов?язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. + 5 % від суми позову( а. с. 53). 
		Із даних довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», що була надана позивачем на підтвердження позовних вимог, і з якою особисто ознайомився відповідач ОСОБА_1 , засвідчивши власним підписом, вбачається, що в довідці визначено, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентну ставку, розмір обов`язкового щомісячного платежу, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов?язань та їх розміри і порядок нарахування.
		Станом на 30.11.2020 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 57267,11 грн., яка складається з наступного: 41652,96 грн.  заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 20,00 грн.  заборгованість за поточним тілом кредиту; 41632,96 грн.  заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн.  заборгованість за нарахованими відсотками; 12964,18 грн.  заборгованість за простроченими відсотками; 2649,97 грн.  заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 грн.  нарахована пеня; 0,00 грн.  нарахована комісія ( а. с. 20-29). 
		Разом з тим, зі змісту позовної заяви банку вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом лише частково у розмірі 54617,14 грн., а саме - 41652,96 грн.  заборгованість за простроченим тілом кредиту; 12964,18 грн.  заборгованість за простроченими відсотками, що є правом банку визначати розмір стягнення з відповідача в повному обсязі чи лише частково.
		Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи скаржника в апеляційній скарзі стосовно того, що анкета  заява не може бути кредитним договором, за яким нараховується і відсотки і пеня та його посилання, що будь  які підписи відповідачем ОСОБА_1 на Умовах та Правилах надання банківських послуг в банку та тарифах відсутні, тому позивачем не доведено кредитних правовідносин між сторонами, є безпідставними та необґрунтованими, спростовуються доказами в матеріалах справи, з яких слідує, що відповідач підписував не лише анкету  заяву 29.02. 2008 року, а ОСОБА_1 також підписувалась довідка про умови кредитування ( а.с.52, 53), оскільки відповідачем не надано доказів того, що згідно висновку експертизи підпис на вказаних документах йому не належить, так як про призначення експертизи він клопотання не заявляв, маючи можливість самостійно надати висновок експертизи також таким правом відповідача не скористався. Тому вказані доводи скаржника не приймаються до уваги апеляційним судом і не підлягають задоволенню. 
		Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Устатті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до частини 1статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч.1статті 1048 ЦК України.
		Частиною 2 статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним відповідно до статті 1055 ЦК України.
		Згідно із частиною 1статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв?язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістомстатті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
		За змістомстатті 1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Відповідно до частини 1статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зістаттею 1049 ЦК Українипозичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		За змістомстатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.
		Частинами 1, 2статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Згідно із частиною 1статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов?язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цьогоКодексу.
		Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
		У заяві позичальника від 29.02.2008 року процентна ставка зазначена у розмірі 3 % на місяць.
		Таким чином, вищезазначена заява, як посилається представник банку, визначає, зокрема, ставку процентів за користування кредитом в розмірі 36 % річних.
		Вимогами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд зобов?язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. 
		Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Згідно вимогЦПК Україниучасники справи мають, передбачені процесуальним законом права і обов?язки.
		Обов?язок доказування певних обставин покладається на сторону, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, для відхилення його заперечень проти позову.
		У випадку невиконання учасником справи його обов?язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.
		За змістом частин другої, третьоїстатті 89 ЦПК Українижодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. 
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що процентна ставка, узгоджена із позичальником в розмірі 36 % річних, тобто 3 % в місяць. 
		Однак, у розрахунку заборгованості банком нараховані проценти, починаючи з 04.09.2008 року за ставкою 36% річних, а з 01.01.2013 року - 30 % річних, з 01.09.2014 року  34, 8 % річних; з 01.04 2015 року - 43,20 % річних, що свідчить про неправомірні дії банку щодо підвищення процентної ставки, оскільки це виходить за межі узгодженого сторонами договору розміру процентів за користування грошовими коштами.
		Підтверджень узгодження з відповідачем ОСОБА_1 таких відсоткових ставок банк не надав та матеріали справи належних доказів не містять.
		При цьому, посилання банку, як на правомірність своїх дій щодо підвищення розміру процентної ставки на Умови та Правила надання банківських послуг, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними, з огляду на таке.
		Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв?язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. 
		Тому, виходячи із змісту статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
		Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
		Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
		Крім того, в анкеті - заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
		Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути, зокрема, заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками, штраф (фіксована частина), штраф процентна складова, проте зменшив позовні вимоги та просив про стягнення лише заборгованості за прострочене тіло кредиту та заборгованості за простроченими відсотками.
		Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.02. 2008 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.
		Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе відзначити, що умови кредитування з використанням кредитних карт «Універсальна» не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 28.02.2008 року відповідача ОСОБА_1 .
		Суд враховує, що заборгованість нарахована банком за значний період, з моменту видачі кредитної карти 28.02. 2008 року та до 31.05. 2020 року, тіло кредиту згідно до даних виписки по рахунку та розрахунку заборгованості за весь період змінювалось, банк не надав розрахунок заборгованості по відсоткам за узгодженою з відповідачем ОСОБА_1 у анкеті-заяві ставкою 3% на місяць, 36 % на рік.
		Апеляційний суд, приймаючи до уваги вище викладене, за відсутності спеціального програмного забезпечення, за допомогою якого банк нараховував суму заборгованості, позбавлений можливості самостійно розрахувати розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом, виходячи із ставки, яка зазначена в довідці про умови кредитування в розмірі 36 % на рік, оскільки в подальшому згідно наданого банком розрахунку такий розмір відсотків неодноразово змінювався як у сторону зменшення до 30 % , так і збільшення до 43, 2 % у період з 01.04. 2015 року.
		Тому доводи скаржника щодо того, що судом безпідставно стягнуто прострочене тіло кредиту та заборгованість за простроченими відсотками є обґрунтованими та приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки банком не підтверджено належними доказами, виникла заборгованість за прострочене тіло кредиту та заборгованість за простроченими відсотками, враховуючи таке.
		Доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, в тому числі і за відсотками за користування кредитом, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов?язком саме позивача у справі.
		Частина 2ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначає, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У відповідності вимог до ч. 7ст. 81 ЦПК Українисуд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно до положеньст. 83 ЦПК Українипозивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, а тому є підстави для застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. 
		Тобто, позивач повинен довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини.
		Однак, апеляційний суд вважає, що банк доказів щодо наявності підстав для нарахування заборгованості за відсотками, що перевищують 36% річних (3% на місяць), не надав, а власних розрахунків заборгованості за відсотками в розмірі, що узгоджений з позичальником, не навів. 
		Також апеляційний суд приймає до уваги, що згідно розрахунку банку вказано 0 % заборгованості за нарахованими відсотками, а стягнення простроченого тіла кредиту та прострочених відсотків не передбачено умовами кредитних відносин сторін.
		У зв`язку з викладеним, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за ставкою 36 % річних (3% на місяць), але приймаючи до уваги, що із розрахунків банку вбачається відсутня заборгованість за відсотками, а прострочена заборгованість не доведена, то суд немає підстав для задоволення вимог банку, тому у задоволенні вимоги про стягнення прострочених відсотків слід відмовити у зв`язку з недоведеністю банком суми заборгованості за відсотками, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та безпідставно задовольнив вимоги банку.
		При цьому, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.
		За таких умов доведення вимог позивачем не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.
		Як вбачається із доводів відповідача у відзиві, та доводів і вимог скаржника ОСОБА_1 , що відповідачем повність заперечуються вимоги банку, він просить відмовити банку у задоволенні позовних вимог повністю.
		Апеляційний суд звертає увагу, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. 
		З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
		Отже, звертаючись до суду з позовом, ПриватБанк довів факт отримання кредитної карти ОСОБА_1 та користування нею, також банк довів право на стягнення поточного тіла кредиту, оскільки карта неодноразово пере випускалась з 2008 року та видавалась відповідачу, який нею активно користувався, що підтверджується доказами в матеріалах справи.
		Як вказувалось вище апеляційним судом, згідно даних розрахунку заборгованості - заборгованість за поточним тілом кредиту відповідача становить  20,00 грн., а у вказаних Умовах правилах надання банківських послуг та і в анкеті-заяві відсутнє поняття «прострочене тіло кредиту».
		Таким чином, вимога банку про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 за простроченим тілом кредиту є необґрунтованою та безпідставною, тому не підлягає задоволенню судом, як і не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, провадження № 61-10096св20, та у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року № 61-8855св20 та у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 720/1394/19 (№ 61-8855св20).
		Однак, колегія суддів враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за поточним тілом кредиту в сумі 20 грн., які вказані у позовній заяві банком, у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. 
		Тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
		За таких обставин, позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню, оскільки стягненню із відповідача ОСОБА_1 на користь банку підлягає 20 гривень заборгованості за поточним тілом кредиту. 
		Апеляційний суд вважає, що доводи скаржника щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за простроченим тілом поточним тілом кредиту та простроченими відсотками підлягають задоволенню, а тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення щодо часткового задоволення вимог про стягнення заборгованості в розмірі 54671 гривень 14 коп. підлягають задоволенню, але вимоги апеляційної скарги слід задовольнити частково , оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 20 гривень. 
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції, та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 028.02.2008 року в розмірі 20 грн. за поточним тілом кредиту.
		Банк, звертаючись до суду із даними позовними вимогами також просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідностатті 625 ЦК Україниу сумі 2649, 97 грн.
		При цьому, позивач послався на редакцію Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року, згідно п.2.1.1.2.12 яких сторони дійшли згоди, що в разі, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов?язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов?язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2ст. 625 ЦК Українивстановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна»-, 84% - для картки «Універсальна голд».
		Однак, матеріали справи не містять доказів, що відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений із даними Умовами та Правилами, а також колегія суддів апеляційного суду враховує заявлені банком позовні вимоги банку, та що позивач зменшив розмір заборгованості, так як банк просив лише про стягнення коштів за тілом кредиту, простроченим тілом кредиту та за простроченими відсотками, що і задовольнив суд першої інстанції , але допустився помилки, не звернувши уваги на вимоги чинного законодавства, та судової практики в даній категорії справ касаційного суду, яка є обов`язковою для всіх судів.
		Тому колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним посилання, як на належний доказ, наданий представником банку - витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг із тарифів на обслуговування кредитних карт, оскільки вони не містять підпису відповідача ОСОБА_1 , як позичальника, так як це виключає можливість переконатися в тому, що саме ці умови діяли на момент укладення договору, і чи був відповідач ОСОБА_1 належно із ними ознайомлений, і саме на таких умовах погоджувався отримати кредит. 
		Крім того, апеляційний суд вважає, що слід звернути увагу, що , оскільки відсутні підстави для стягнення простроченого тіла кредиту, то відповідно і відсутні підстави для стягнення на користь банку заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пені та штрафів (фіксована та процентна складова) згідно викладеного обґрунтування апеляційного суду.
		Доводи апеляційної скарги скаржника фактично зводяться до посилань про недоведеність пред`явлених позовних вимог банку та незаконності стягнення частково заборгованості за кредитним договором № б/н від 28.02. 2008 року, тому спростовують висновки суду згідно наявних в матеріалах справи та наданих банком доказах, таким чином підлягають частковому задоволенню апеляційним судом.
		Щодо вимог апеляційної скарги про не застосування строку позовної давності районним судом, то колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі вимоги скаржника є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. 
		Згідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
		Відповідно дост. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов?язується його початок.
		За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно дост.264ЦК Україниперебіг позовноїдавності перериваєтьсявчиненням особоюдії,що свідчитьпро визнаннянею свого боргу або іншого обов`язку. Післяпереривання перебіг позовної давностіпочинається заново.Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
		До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов?язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
		Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 29.02.2008 року відповідач ОСОБА_1 здійснював періодичні погашення заборгованості. 
		Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості 02.02.2021 року, тоді як строк дії картки відповідача ОСОБА_1 закінчується у квітні 2022 року, у травні 2022 року у січні 2023 року та у жовтні 2023 року, тобто до закінчення трирічного строку позовної давності по даним вимогам, а тому районний суд правильно зазначив, що підстав для застосування до даних правовідносин строку позовної давності для відмови у позові не встановлено. 
		Отже, доводи скаржника є безпідставними та не підлягають задоволенню щодо вимог про застосування строку позовної давності три роки. 
		Статтею 12 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Враховуючи вищевикладені норми права, обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційного суду, приймаючи до уваги, що не всі вимоги скаржника щодо відмови у стягненні заборгованості задоволено, оскільки відсутні підстави для відмови у стягненні заборгованості за поточним тілом кредиту в розмірі 20 гривен, то колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга скаржника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткового задоволення позовних вимог банку. 
		Інші доводи скаржника не дають підстав для задоволення вимог апеляційної скарги в повному обсязі, оскільки відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог банку в повному обсязі.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Із врахуванням того, що апеляційним судом за результатами розгляду апеляційну скаргу банку задоволено часткового, позовні вимоги позивача задоволено частково, то перерозподілу підлягають судові витрати, які підлягають також частковому задоволенню, та стягненню відповідно до пропорційно задоволених частково позовних вимог. 
		Отже, підлягають стягненню частково судові витрати пропорційно задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за сплату судового збору у розмірі 2 грн. 50 коп., що складаються із судових витрат пропорційно задоволених вимог в розмірі 1 грн. за подання позовної заяви та витрат за сплату судового збору за подання апеляційної скарги банком в розмірі 1 грн. 50 коп. , а всього у розмірі 2 грн. 50 коп.
		Стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 частково пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 2355 гривень.
		   Керуючисьст.ст.367,368, 374,376,381,382, 384ЦПК України,апеляційний суд,- 
		п о с та н о в и в:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 -задовольнити частково.
		Рішення Драбівського районногосуду Черкаськоїобласті від09березня 2021року усправі запозовом Акціонерноготовариства Комерційнийбанк «ПриватБанк»до  ОСОБА_1 простягнення заборгованості-скасувати, прийняти нову постанову.
		Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 20 грн. за тілом кредиту. 
		Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» частково судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2 грн. 50 коп. пропорційно задоволених вимог.
		Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 частково пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 2355 гривень.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
		Повний текст постанови складений 10 червня 2021 року.
		 
		 
		Головуючий Нерушак Л.В.
		 
		Судді Карпенко О. В. 
		 
		Василенко Л. І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...