Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/5714/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 06.07.2021. Зареєстровано: 07.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: A/855/9665/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/5714/20                                        Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 червня 2021 року                                                                      м. Київ
		          Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого - судді Земляної Г. В.
		суддів:           Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.
		за участю секретаря Масловської К.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021року
		у справі № 320/5714/20 (розглянуто у відкритому судовому засіданні)
		за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 
		до відповідача Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради,
		          Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3 
		про визнання нечинними та скасування рішень,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		У липні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (надалі - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради (надалі - відповідач 1), Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради (надалі - відповідач 2), в якому просили суд: 
		- визнати нечинними та скасувати містобудівні умови та обмеження від 21 грудня 2018 року №0172-12-2018 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 ", видані Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ірпінської міської ради;
		- визнати нечинним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт КС №112192771312 об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 ",  виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради;
		- в порядку судового контролю зобов`язати Відділ містобудування та архітектури Ірпінської міської ради та Інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради подати у місячний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
		В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що третьою особою на земельних ділянках, розташованих в АДРЕСА_4 , на підставі оскаржуваних містобудівних умов та обмежень проводяться будівельні роботи з будівництва двох багатоквартирних житлових будинків. Позивачі, посилаючись на креслення Генерального плану міста Ірпеня, викопіювання з нього, що були отримані у відповідь на адвокатський запит, доводить, що вказаний квартал є територією, в якій допускається виключно садова або котеджна забудова, а тому будівництво багатоквартирних житлових будинків третя особа там здійснює на підставі незаконно виданих містобудівних вимог та обмежень, а також дозволу на початок виконання будівельних робіт.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - відмовлено повністю. 
		Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивачем 1 (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольни позовні вимоги позивача у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було не правильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 18, 25, 26, 29, 33 З У «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 1, 4, 11 Закону України «Про будівельні норми», ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ст.ст. 16, 17, 18, 19 Закону України «Про основи містобудування», ст.ст. 1, 7 «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду».
		Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив рішення суду скасувати, а позовні вимоги задоволено.
		Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили. 
		Відповідач 1 та третя особа заперечували проти апеляційної скарги апелянта в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
		Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до про відмову в задоволенні позовних вимог.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 є власником земельних ділянок:
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0186, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0063, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0011, , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0148, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0145, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0140, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;
		- кадастровий номер 3210900000:01:053:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури", що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стор. 81-96 том І).
		ОСОБА_3 12 грудня 2018 року звернувся до Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень вказаних земельних ділянок, загальна площа яких становить 0,559 га (стор. 80 том І).
		Відповідно до містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками, доданого до заяви про видачу містобудівних умов та обмежень, ОСОБА_3 мав намір звести два багатоквартирні житлові будинки з вбудованими нежитловими приміщеннями: восьмиповерховий 112-квартирний житловий будинок та восьмиповерховий 80-квартирний житловий будинок (стор. 110-117 том І).
		Наказом Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 21 грудня 2018 року №194 затверджені Містобудівні умови та обмеження від 21 грудня 2018 року №0172-12-2018 для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлової групи у складі двох багатоквартирних житлових будинків з вбудованими нежитловими приміщеннями" (далі - МУО №0172), відповідно до яких гранично допустима висотність будинків становить 30 метрів, максимально допустимий відсоток забудови земельних ділянок - 36%, максимально допустима щільність населення - 450 осіб на 1 га (стор. 105-106 том І).
		Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради 04 жовтня 2019 року видано ОСОБА_3 дозвіл на виконання будівельних  робіт №КС112192771312 (стор. 240 том І).
		Вважаючи, що Містобудівні умови та обмеження №0172 та вказаний дозвіл третій особі були видані незаконно, позивачі звернулися до суду.
		Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено невідповідності Містобудівних умов та обмежень №0172 (надалі - МУО №0172) вимогам містобудівної документації, про які стверджують позивачі та не порушено прав позивача.
		Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
		Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI), Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 р. № 553 (надалі - Порядок № 553), Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466 (надалі - Порядок № 466, у редакціях на момент їх виникнення).
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону №3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		За приписами пункту 7 частини 1 статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.
		Згідно із статтею 26 Закону № 3038-VI суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		За приписами частини першої статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є, у тому числі, (…) містобудівні умови та обмеження.
		Частиною 2 статті 29 вказаного Закону встановлено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
		Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (ч. 3 вказаної норми).
		Згідно з приписами наведеної норм, спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі поданих заявником документів визначає, зокрема, відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Разом з цим, частиною 5 статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що містобудівні умови та обмеження містять:
		1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;
		2) інформацію про замовника;
		3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;
		4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;
		5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;
		6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);
		7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;
		8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);
		9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.
		Перелік зазначених умов є вичерпним.
		Відповідно до частини 8 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
		Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.
		Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що внесення змін до містобудівних умов та обмежень за наявності для цього правових підстав, включаючи невідповідність окремих положень містобудівних умов та обмежень вимогам містобудівної документації, законодавству України, може здійснюватися, у тому числі за рішенням суду.
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема:
		- розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів;
		- урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
		- урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва;
		- інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів;
		- участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій;
		- захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.
		Відповідно до статті 17 цього Закону містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій.
		У постанові від 04 вересня 2019 року по справі №826/13852/17 Верховний Суд вказав, що рішення у цій сфері істотно та протягом тривалого часу впливають на життєвий простір мешканців міста, навколишнє середовище, розвиток міста. Тому під час розробки містобудівної документації вкрай важливим є врахування інтересів держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Досить часто ці інтереси розходяться.
		З урахуванням викладеного, судова колегія враховує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року по справі № 826/13584/16.
		Отже, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для внесення змін до затверджених відповідачем Містобудівних умов та обмежень, в оскаржуваній позивачем частині, колегія суддів зазначає про таке.
		За змістом частини 1 статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
		Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Згідно статті 25 Закону № 3038 режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
		Частинами 1, 2 статті 18 Закону №3038-VI встановлено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
		План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
		Приписами частини 4 статті 26 цього Закону регламентовано, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Разом з цим, положеннями частини 2 статті 24 Закону № 3038-VI передбачено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
		Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Рішенням Ірпінської міської ради від 20 грудня 2012 року №2639-39-VI затверджено Генеральний план міста Ірпеня, відповідно до якого територія житлового кварталу, обмеженого АДРЕСА_4 , відноситься до зони мішаної багатоквартирної, садибної та котеджної житлової забудови, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану 2012 року (стор. 31 том ІІ).
		Згідно плану зонування території (зонінг) міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 27 червня 2013 року №3260-45-VI, територія житлового кварталу, обмеженого АДРЕСА_4 , відноситься до зони мішаної забудови середньої поверховості "Ж-4" (стор. 30 том ІІ).
		Рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII затверджено оновлений Генеральний план міста Ірпеня, розроблений ДП "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя" (стор. 29 том ІІ), викопіюванням з якого підтверджується, що територія житлового кварталу, обмеженого АДРЕСА_4 відноситься до території, що "зарезервована під багатоквартирну житлову забудову (реконструкція)" (стор. 144б том ІІІ).
		Отже, наявними у матеріалах справи викопіюваннями з Генеральних планів міста Ірпеня 2012 та 2018 років, викопіюванням із плану зонування території (зонінгу) міста Ірпеня підтверджується відповідність МУО №0172 в частині наміру забудови вимогам містобудівної документації та відсутність в ній обмежень на будівництво багатоквартирних житлових будинків у спірному кварталі.
		Посилання апелянта на лист Відділу Містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 04 квітня 2019 року №116 (стор. 234 том І) як на доказ невідповідності МУО №0172 вимогам Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII, суд відхиляє, адже його зміст в частині того, що Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради було враховано колективне звернення мешканців житлового кварталу, обмеженого АДРЕСА_4 , шляхом встановлення в оновленому Генеральному плані міста Ірпеня 2018 року у вказаному кварталі зони садибної забудови не відповідає наявним у матеріалах справи графічним кресленням Генерального плану міста Ірпеня.
		Лист Відділу Містобудування та архітектури Ірпінської міської ради від 04 квітня 2019 року №116, в якому надана інтерпретація окремих креслень та положень Генерального плану міста Ірпеня не набуває статусу містобудівної документації, а тому за умови наявності між ними розбіжностей пріоритет мають креслення чинного Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII.
		Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що у вказаному кварталі на момент направлення такого колективного звернення вже були зведені та введені в експлуатацію багатоквартирні житлові будинки, зокрема п`ятиповерховий житловий будинок, розташований по АДРЕСА_6 , введений в експлуатацію в четвертому кварталі 2015 року відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації №КС143153501129 (стор. 100 том І); десятиповерховий будинок по АДРЕСА_6 , введений в експлуатацію в четвертому кварталі 2016 року відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації №КС143163511050 (стор. 101 том І).
		З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у вказаному кварталі на момент складання колективного звернення про встановлення у ньому зони "садибна та котеджна забудова" багатоквартирних житлових будинків, що були зведені відповідно до чинних на той час Генерального плану 2012 року та зонінгу 2013 року, виключало можливість його задоволення.
		Крім того, судом першої інстанції встановлено, що під час громадських слухань проекту оновленого Генерального плану міста Ірпеня у період з 26 жовтня 2018 року по 26 листопада 2018 року від ОСОБА_3 надійшла пропозиція врахувати в оновленому Генплані цільове призначення належних йому на праві власності земельних ділянок (стор. 16 том ІІІ). 
		Виконавчий комітет Ірпінської міської ради 03 грудня 2018 року за наслідками громадських обговорень проекту оновлення Генерального плану міста Ірпеня направив до ДП "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя" лист №01-14-3966, у якому просив внести зміни до містобудівної документації за виключенням реконструкції кварталу, обмеженого АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 під багатоквартирну забудову (стор. 35-36 том ІІІ).
		З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що оновленим Генеральним планом міста Ірпеня, який затверджений рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII, було враховано пропозиції, викладені у колективному зверненні мешканців кварталу, обмеженого АДРЕСА_4 , щодо встановлення у ньому зони виключно садибної та котеджної забудови.
		Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що зонінг міста Ірпеня, затверджений рішенням Ірпінської міської ради від 27 червня 2013 року №3260-45-VI, є неналежним доказом у справі, адже суперечить оновленому Генеральному плану міста Ірпеня та вимогам ДБН Б2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" в частині неможливості розміщення багатоквартирних будинків у зоні садибної забудови.
		Як було встановлено судом першої інстанції, що квартал, обмежений АДРЕСА_4 ) ані в Генеральному плані міста Ірпеня в редакції 2012 року, ані в редакції 2018 року не був кварталом виключно садової/котеджної забудови.
		Також, судом першої інстанції було встановлено, що викопіювання з Генерального плану міста Ірпеня, що були приєднані позивачем до позову (стор. 26 том І) та відповідачем 1 до клопотання від 06 жовтня 2020 року (стор. 28 том ІІ) не узгоджуються між собою в частині меж земельних ділянок, що в кварталі, обмеженому АДРЕСА_4 , відведені під багатоквартирну житлову забудову.
		Представник позивачів також наполягав, що під час розгляду справи підлягає дослідження Генеральний план міста Ірпеня, який розміщений на офіційному веб-сайті Ірпінської міської ради в мережі Інтернет.
		Так, представником відповідача 1 надано пояснення в яких зазначив, що окрім оновленого Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII, у Відділі містобудування та архітектури Ірпінської міської також ведеться робота над проектом Генерального плану міста Ірпеня з урахуванням стратегічної екологічної оцінки (СЕО), що здійснена відповідно до Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку", та над проектом Генерального плану міста Ірпеня за наслідками СЕО та змін, внесених до нього після громадських обговорень. 
		Як пояснив представник відповідача 1, викопіювання з Генерального плану міста Ірпеня, що було приєднано позивачем до матеріалів справи (стор. 26 том І), є викопіюванням з проекту Генерального плану міста Ірпеня з урахуванням СЕО, проте до внесення до нього змін за наслідками громадських обговорень, тоді як викопіювання з Генерального плану міста Ірпеня, що приєднано в суді першої інстанції (стор. 28 том ІІ), є викопіюванням з проекту Генерального плану міста Ірпеня з урахуванням СЕО і громадських обговорень.
		Суд першої інстанції звернув увагу, що проекти Генерального плану за наслідками СЕО та з урахуванням СЕО і громадських обговорень на момент розгляду справи в суді Ірпінською міською радою не затверджувалися.
		Колегією суддів досліджено графічну (основне креслення) і текстову частину оновленого Генерального плану міста Ірпеня, затвердженого рішенням Ірпінської міської ради від 19 грудня 2018 року №4574-62-VII, з якого вбачається, що весь квартал, обмежений вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська (провулком Садовим) в місті Ірпені, відведений під багатоквартирну житлову забудову, які містяться в матеріалах справи (стор. 144а-144б том ІІІ).
		Так, креслення, що містяться у викопіюванні оновленого Генерального плану міста Ірпеня 2018 року у взаємозв`язку з основним кресленням та роз`ясненням умовних позначень до них не дають підстав вважати, що квартал, обмежений вулицями Павленка, Українська, Садова та Університетська (провулком Садовим), виключає можливість нового будівництва і передбачає лише реконструкцію.
		Висновки позивачів у цій частині ґрунтуються на обмеженому текстуальному тлумаченні умовних позначень оновленого Генерального плану міста Ірпеня 2018 року (наявності слова "реконструкція" в поясненні до зони, якою позначений спірний квартал) і не враховують дійсного призначення кварталу, зарезервованого під багатоквартирну забудову. 
		З аналізу матеріалів справи та норм права колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що МУО №0172 не суперечать вимогам містобудівної документації, про які стверджує позивач 1.
		Решта позовних вимог не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.
		Крім того, Отже, обов`язковою умовою для звернення до адміністративного суду повинно бути порушення прав та інтересів фізичної особи відповідним рішенням суб`єкта владних повноважень.
		У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених  Конституцією  і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".
		Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
		Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
		Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
		Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		За змістом статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
		Отже, згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
		Таким чином, у даній адміністративній справі насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
		Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Апелянт в апеляційній скарзі зазначає на потенційну загрозу життю і здоров`ю людей (не можливість прибуття надзвичайних служб) через вказаний об`єкт будівництва. 
		Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 цього Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.
		З моменту реєстрації права власності на новостворений об`єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта експлуатації та рішення про видачу сертифікату готовності.
		Як вбачається з матеріалів справи та з офіційних даних, які розміщенні в мережі Інтернет, на оскаржуваній ділянці збудовано декілька будинків та, які здані в експлуатацію.
		Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що в даному випадку відсутні порушення прав позивача 1, оскільки оскаржуване рішення є актом одноразового застосування, яке на час розгляду справи в суді першої інстанції вичерпало свою дію фактом його виконання (реєстрація права власності), а відтак не буде мати на меті відновлення прав та інтересів позивача через неналежно обраний спосіб судового захисту.
		Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачам в задоволенні позовних вимог, а отже апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою. 
		Також, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги апелянта є ідентичним позовній заяві поданою позивачем під час розгляду справи на першій інстанції, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. 
		Суд апеляційної інстанції звертає увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які він висловив, зокрема, в п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
		Тобто, встановлюючи істину в справі суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
		З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
		При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.
		Головуючий суддя                                                                                Г. В. Земляна
		Судді:                                                                                                    Є. І. Мєзєнцев
		                                                                                                              В. В. Файдюк
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 05 липня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...