Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/10328/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 06.07.2021. Зареєстровано: 07.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2021.
Дата набрання законної сили: 25.10.2022
Результат оскарження 25.10.2022 Львівський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/466/170/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 466/10328/18
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		18 червня 2021 року м.Львів
		Шевченківський районний суд м. Львова
		у складі: головуючого судді Невойта П.С.,
		 секретаря с/з Семків Х.І.,
		Справа № 466/10328/18
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою прокурора Львівської області Квятківського Ю. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння,
		за участю прокурора Мручка Н.Ю.,
		представника позивача ОСОБА_3 ,
		представника відповідача адвоката Перунова В.В., 
		 в с т а н о в и в:
		28.12.2018 року прокурор Львівської області Квятківський Ю., в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на те, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 18.09.2012 у судовій справі №1328/970/12 позов прокурора задоволено в повному обсязі, витребувано в ОСОБА_4 земельну ділянку кадастровий №4610166300:04:003:0061, площею 0,7000 га, державний акт серії ЯЖ №907041, зобов`язано повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2013 рішення суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки залишено без змін.
		У подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2013 рішення Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2013 залишено без змін.
		При прийнятті рішень про підставність позовних вимог прокурора встановлено, що згідно з проектом організації і розвитку лісового господарства Львівського державного лісового господарства, затвердженого Державним комітетом лісового господарства України, квартал 44 Брюховицького лісництва за функціональним зонуванням лісопарку, віднесений до зони масового відпочинку.
		Також, судом зазначено, що: «на момент прийняття спірного рішення від 23.10.2008 та на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008, остання перебувала у власності держави та в постійному користуванні Львівського державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс» та не була вилучена в його користування. Відтак, Брюховицька селищна рада не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки не була її власником та не могла розпоряджатися нею, а відповідно ТзОВ «Новобуддизайн» не мав правових підстав набувати у власність та відчужувати іншим особам, а відповідач ОСОБА_4 виходячи з наведеного, набув земельну ділянку без достатньої правової підстави».
		Зазначає, що, належність земельної ділянки за кадастровим №4610166300.04:003:0061 до лісового фонду, її перебування у державній власності, не вилучення останньої, відсутність повноважень у Брюховицької селищної ради на її відчуження та набуття ОСОБА_4 земельної ділянки без достатньої правової підстави вже встановлено судовими рішеннями у вищевказаній справі і повторному дослідженню, згідно приписів до ч.4 ст.82 ЦПК України, не підлягають.
		На стадії виконання рішення суду у вищевказаній справі встановлено, що витребувана земельна ділянка за кадастровим №4610166300:04:003:0061, площею 0,7000 га роз`єднана в 7 земельних ділянок.
		Так, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно №121691987 за запитом «кадастровий №4610166300:04:003:0061» та даних Публічної кадастрової карти України відомості щодо земельної ділянки - відсутні.
		Разом з тим, відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у м.Львові №10- 13-0.37-529/109-18 від 14.05.2018, земельна ділянка із вказаним кадастровим номером є архівною в результаті її поділу на 7 земельних ділянок, у тому числі: земельна ділянка за кадастровим №4610166300:04:003:0100 площею 0,0412га.
		Згідно вказаної інформації встановлено, що земельна ділянка за кадастровим №4610166300:04:003:0100 площею 0,0412га перебувала у власності ОСОБА_5 . На даний час земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_1 .
		Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру прав на нерухоме майно, інформація про право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі дублікату договору купівлі- продажу частини земельної ділянки №4155 від 21.10.2010 посвідченого приватним нотаріусом ЛМЕО Стефанюк О.І.
		В подальшому вказана земельна ділянка 21.12.2015 відчужена ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки №1860 від 21.12.2015, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Моргун О.С.
		Також, згідно виготовленого Львівською регіональною філією Центру ДЗК картографічного матеріалу з нанесенням меж земельних ділянок у відповідності до наданих обмінних файлів на земельні ділянки та викопіювання з планшету меж угідь лісового фонду, земельна ділянка за кадастровим номером №4610166300:04:003:0061 відноситься до земель держлісфонду.
		Підставою представництва прокуратурою в даній справі шляхом подання позову є необхідність захисту інтересів держави від імені яких діє Кабінет Міністрів України, як власник земельної ділянки.
		Як встановлено прокурором, після поділу ОСОБА_4 земельної ділянки за кадастровим №4610166300:04:003:0061 площею 0,7000 га на нові, Кабінетом Міністрів України, як уповноваженим суб`єктом, по даний час, не вжито заходів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення у власність держави. Вказане свідчить про неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави.
		Наведене є підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави як власника земельної ділянки в особі уповноваженого органу - Кабінету Міністрів України.
		Відповідачем 06.03.2019 подано відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтовує тим, що інтереси держави повинні захищати відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Вважає, що виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить ньому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали їх копії
		Зазначає, що прокурор не мав права на звернення до суду з даним позовом, а також прокурором не обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави та необхідності їх захисту, а тому просить відмовити в позові.
		Окрім цього просить застосувати строк позовної давності, оскільки такий перебіг сплив ще в 2013 році, а з позовом прокурор звернувся лише 28.12.2018, тобто через 5 років після дізнання про порушене право /з часу, коли ВССУ залишило постанову від 23.05.2013 року Апеляційного суду Львівської області без змін/.
		20.03.2019 прокурором подано відповідь на відзив та зазначає, що строк позовної давності потрібно рахувати з моменту, коли суб`єкт владних повноважень довідався про порушення прав і законних інтересів. Зазначає, що прокуратура Львівської області звернулася до КМУ із запитом №05/1-630 вих.18 від 26.10.2018, щодо наявності інформації про незаконне вибуття з державної власності земельної ділянки лісового фонду площею, що розташована в районі смт. Брюховичі Шевченківського району м. Львова. Зазначає, що в Секретаріаті Кабінету Міністрів України відсутня інформація про обставини поділу архівної земельної ділянки площею 0,7000га за кадастровим номером №4610166300:04:003:0061 на земельну ділянку за кадастровим №4610166300:04:003:0100 площею 0,0412га. Про зазначені обставини КМУ стало відомо лише зі запиту органу прокуратури, а тому доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам.
		Прокуратурою Львівської області подано відповідь на відзив в якому зазначають, що поняття «інтереси держави» є оцінюючим поняттям і визначається в кожному конкретному випадку. Зазначає, що рішенням Шевченківського суду м.Львова від 18. 09.2012 справа №1328/970/12 спірну ділянку за позовом прокурора витребувано у власність держави в особі Кабінету Міністрів України. Зазначає, що судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи та перебувала у власності держави, а вибула поза волею власника.
		Щодо наділення прокурора статусом самостійного позивача для відліку позовної давності, то Верховний Суд України у справах №224гс16, 6-178цс15 дійшов висновку, що вимоги прокурора є похідними від вимог державного органу, а тому перебіг строку позовної давності починається з часу, коли про порушення державних інтересів дізнався або міг дізнатися орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій, а не прокурор.
		28.03.2019 відповідачем подано заперечення на письмовий відзив на позовну заяву. Просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
		23.10.2019 представник Кабінету Міністрів О.С.Курса подала відповідь на відзив в якому зазначає про порушення відповідачем інтересів держави та просить позов задовольнити.
		Ухвалою від 02.01.2019 відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою від 31.01.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.
		На підставі розпорядження №227 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 10.03.2021 передано на розгляд цивільну справу за позовною заявою прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння.
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 справу передано судді Невойту П.С.
		Ухвалою від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду. Вирішено розгляд справи проводити в загальному позовному провадженні .
		Ухвалою від 09.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		В судовому засіданні прокурор Мручок Н.Ю. та представник позивача Кабінету Міністрів України - Курса О.С. позовні вимоги підтримали, покликаючись на вказані у позовній заяві обставини, просять позов задовольнити.
		Представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також просив застосувати строки позовної давності. Як додаткова підстава для відмови у задовленні позову також зазначив, що його довіритель ОСОБА_1 станом на час проведення підготовчого судового засідання вже не є власником земельної ділянки, а тому не є належним відповідачем. Так, згідно рішення від 27.03.2019 року Шевченківського районного суду м.Львова визнано недійсним Договір дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року площею 0,0412 га за кадастровим номером 4610166300.04.003.0100, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Щодо відсутності реєстрації земельної ділянки за ОСОБА_2 , то така не визначає права власності, до того ж на час набрання рішенням законної існувала заборона щодо будь яких дій щодо ділянки.
		Вислухавши прокурора, представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд приходить такого.
		Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		У відповідності до вимог ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
		Відповідно до вимог ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
		Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
		Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. 
		Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
		Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Крім того, відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18.09.2012 у судовій справі №1328/970/12 позов прокурора задоволено в повному обсязі, витребувано в ОСОБА_4 земельну ділянку кадастровий №4610166300:04:003:0061, площею 0,7000 га, державний акт серії ЯЖ №907041, зобов`язано повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2013 рішення суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки залишено без змін.
		У подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2013 рішення Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2013 залишено без змін.
		Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру прав на нерухоме майно, інформація про право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі дублікату договору купівлі- продажу частини земельної ділянки №4155 від 21.10.2010, посвідченого приватним нотаріусом ЛМЕО Стефанюк О.І.
		В подальшому вказана земельна ділянка 21.12.2015 відчужена ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки №1860 від 21.12.2015, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Моргун О.С.
		Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 27.03.2019 (справа №466/1691/19) визнано недійсним Договір дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року площею 0,0412 га за кадастровим номером 4610166300.04.003.0100, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Рішення не оскаржувалося, набрало законної сили 02.05.2019 року /том.1арк.спр.243-245/.
		Тобто, станом на день розгляду справи власником земельної ділянки є ОСОБА_2 .
		Заперечення прокурора та предстаника позивача, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 , оскільки така зареєстрована за ним, то необхідно зазначити таке.
		Відповідно до пунктів 1, 8, 9 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
		Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
		Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
		Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року в справа № 910/10987/18).
		За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
		Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		У відповідності до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
		Як зазначалося вище, рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 27.03.2019 визнано недійсним Договір дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року площею 0,0412 га за кадастровим номером 4610166300.04.003.0100, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Судом встановлено, що первинною правовою підставою набуття подружжям спірної земельної ділянки був договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.04.2009 року і таке право вже реєструвалося за ОСОБА_2 . Тому відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4610166300.04.003.0100 за ОСОБА_2 на час розгляду справи не свідчить про відсутність набутого нею права власності. До того ж сторони не заперечували того факту, що станом на час набрання рішенням від 27.03.2019 року законної сили існувала заборона у кримінальному провадженні на вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки.
		Так, предметом позову у справі №466/1691/19 було визнання недійсним Договору дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року, однак судом встановлювалися також і факти щодо правової природи набутого нерухомого майна між подружжям. Тоді і в цьому випадку слід зазначити, що власниками спірної земельної ділянки можуть бути двоє фізичних осіб.
		У відповідності до ч.1,2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
		Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Згідно клопотання від 25.06.2019 року адвоката Якиміва А.В., який діяв в інтересах ОСОБА_2 та протокольної ухвали суду від 26.09.2019 (арк.спр.90-98, 103,104) ОСОБА_2 залучено у справі третьою особою. Клопотань прокурора та/або представника позивача про залучення ОСОБА_2 у справі як співвідповідача у даній справі. суду не подавалося.
		За таких обставин, суд дійшов переконання, що власником спірної земельної ділянки 4610166300.04.003.0100 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.04.2009 року є ОСОБА_2 , а тому позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.
		Оцінюючи аргументи сторони відповідача щодо неналежності прокурора як позивача, суд зазначає, що з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
		Аналіз частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу, відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду або нездійснення (в тому числі неналежне здійснення) захисту інтересів держави таким органом прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він набуває статусу позивача (абзац 2 частини 2 ст. 45 ЦПК України).
		Перевіривши причини звернення прокурора з позовом до суду, суд доходить переконання, що такі є належним чином обґрунтовані і у прокурора були обґрунтовані підстави вважати, що захист інтересів держави належним суб`єктом (Кабінетом Міністрів України) не здійснюється, в зв`язку з чим і було подано даний позов. Відтак, вказані аргументи сторін відповідача суд вважає необґрунтованими.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладається на позивача.
		Керуючись ст. 3, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд, 
		 у х в а л и в:
		У задоволенні позову прокурора Львівської області Квятківського Ю. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про витребування з приватної власності ОСОБА_1 в державну власність на користь Кабінету Міністрів України земельну ділянку за кадастровим №4610166300:04:003:0100, площею 0,0412 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 378877746101, номер запису про право власності 12647109, що розташована в АДРЕСА_1  відмовити.
		Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
		Позивач: Кабінет Міністрів України, місцезнаходження м.Київ, вул.Грушевського, 12/2
		Відповідач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
		Третя особа: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_2 
		Повний текст судового рішення складений 29.06.2021 року
		Суддя  П.  С.  Невойт

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...