Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1066/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо приватизації майна; про укладення, зміну, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними.
Надіслано для оприлюднення: 07.07.2021. Зареєстровано: 07.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2021.
Дата набрання законної сили: 06.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 липня 2021 рокум. ОдесаСправа № 916/1066/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Діброви Г.І.
		суддів: Принцевська Н.М., Ярош А.І. 
		секретар судового засідання: Іванов І.В.
		 
		за участю представників учасників справи:
		від прокуратури  Тунік В.М.;
		від Одеської обласної ради, м. Одеса  не з`явився;
		від Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, м. Одеса  не з`явився;
		від Міністерства культури та інформаційної політики України, м. Київ  не з`явився;
		від Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса  не з`явився;
		від Управління обласної ради з майнових відносин, м. Одеса  Касьянова О.В.;
		від Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний очний шпиталь інвалідів війни Одеської обласної ради, м. Одеса  не з`явився.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса 
		на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову, м. Одеса, суддя Малярчук І.А., повний текст складено та підписано 28.04.2021 року
		у справі № 916/1066/21
		за позовом Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, м. Одеса, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, м. Одеса, Міністерства культури та інформаційної політики України, м.Київ
		до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса, Управління обласної ради з майнових відносин, м. Одеса
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний очний шпиталь інвалідів війни Одеської обласної ради, м. Одеса
		про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання повернути майно, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
		 
		У квітні 2021 року Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м.Одеса в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, м. Одеса, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, м. Одеса, Міністерства культури та інформаційної політики України, м.Київ звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та Управління обласної ради з майнових відносин, м. Одеса, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу майна  нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3» - площею 117,3 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леотовича (Бєлінського), 2/1, укладений 12.11.2020 року між Управлінням обласної ради з майнових відносин, м. Одеса і Товариством з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса повернути на користь територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул.Леотовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м., вартістю 2 255 883,60 грн.; а також відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що нежитлові приміщення, які є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу, знаходяться в будівлі, яка Законом України від 23.09.2008 року № 574-VI включена до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а тому купівля-продаж відбулась всупереч прямої вказівки закону, що є підставою для визнання відповідного договору недійсним.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.04.2021 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі № 916/1066/21. 
		26.04.2021 року до Господарського суду Одеської області від Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса надійшла заява про забезпечення позову, в якій прокурор просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежитлові приміщення підвалу та першого поверху «а2», «а3», розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1725797251101); заборони Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3», які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1725797251101). 
		Заява про забезпечення позову мотивована тим, що нерухомість, яка є предметом спірного договору купівлі-продажу, є пам`яткою архітектури місцевого значення, що включена до Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, такий об`єкт нерухомості протиправно став предметом цивільного обігу, з огляду на що наразі він може бути відчужений, переданий в оренду тощо іншим фізичним або юридичним особам, що в свою чергу може утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року у справі №916/1066/21 (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні заяви Одеської обласної прокуратури від 26.04.2021 року за вх. № 2-578/21 про забезпечення позову відмовлено.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження свого припущення щодо можливості відчуження тощо відповідачем вказаного нерухомого майна, а тому вказані припущення не можуть визнаватися судом як достатні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом, про який просить заявник.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
		 
		Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року у справі №916/1066/21 та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю; відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги. 
		Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що позовні вимоги у цій справі спрямовані на захист порушених прав держави щодо повернення до державної власності державного майна - об`єкта нерухомої власності - пам`ятки культурної спадщини. У разі відчуження вказаного об`єкта нерухомого майна, його перебудови тощо, такі дії відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса призведуть до неможливості реального поновлення інтересів держави, повернення до державної власності пам`ятки архітектури у придатному для використання стані, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду. Припущення прокурора щодо можливого ухилення Товариством з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса від виконання судового рішення та неможливості у зв`язку із цим забезпечення ефективного захисту порушених інтересів держави, є обґрунтованим.
		Більш того, як зазначає прокурор, можливе відчуження відповідачем об`єкта нерухомого майна або його частки, внесення запису про реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у випадку задоволення позову, нівелює мету звернення прокурора з позовом, адже задля належного відновлення порушених прав, прокурору необхідно ініціювати інший позов - про скасування запису про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння тощо, що потребуватиме фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем.
		Також, як вказує прокурор, заходи забезпечення позову, про застосування яких просить останній, жодним чином не вплинуть на можливість Товариством з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса здійснювати господарську діяльність тощо, в тому числі шляхом використання приміщень будівлі пам`ятки архітектури по вулиці Леонтовича (Бєлінського), 2 в м. Одесі.
		Враховуючи викладене, на думку прокурора, судом першої інстанції безпідставно відхилено докази, надані прокуратурою, що призвело до передчасного прийняття рішення про відмову в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 року за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року прийнято апеляційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 до свого провадження колегією суддів у новому складі  головуючий суддя Діброва Г.І., судді Ярош А.І., Принцевська Н.М.
		Учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
		В судовому засіданні представник прокуратури підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. 
		Представник Управління обласної ради з майнових відносин, м. Одеса не заперечувала проти вимог апеляційної скарги прокурора. 
		Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином шляхом направлення копії ухвали суду про призначення справи до розгляду на електронну адресу таких осіб. 
		Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
		Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
		Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").
		В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
		Так, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень», у відповідності до ст. 2, 4 якого скаржник (інші учасники справи), проявивши належну обачність, оскільки є апелянтом по даній справі, міг дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про рух справи, ініціатором перегляду якої в апеляційному порядку він є. 
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.
		Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
		Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса потребує часткового задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 частково не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України, з огляду на що, наявні підстави для її часткового скасування, виходячи з наступного.
		 
		Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
		 
		У квітні 2021 року Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м.Одеса в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, м. Одеса, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, м. Одеса, Міністерства культури та інформаційної політики України, м.Київ звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та Управління обласної ради з майнових відносин, м. Одеса, в якій просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу майна  нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3» - площею 117,3 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леотовича (Бєлінського), 2/1, укладений 12.11.2020 року між Управлінням обласної ради з майнових відносин, м. Одеса і Товариством з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса повернути на користь територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул.Леотовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м., вартістю 2 255 883,60 грн.; а також відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що нежитлові приміщення, які є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу, знаходяться в будівлі, яка Законом України від 23.09.2008 року № 574-VI включена до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а тому купівля-продаж відбулась всупереч прямої вказівки закону, що є підставою для визнання відповідного договору недійсним.
		26.04.2021 року до Господарського суду Одеської області від Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса надійшла заява про забезпечення позову, в якій прокурор просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - нежитлові приміщення підвалу та першого поверху «а2», «а3», розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1725797251101); заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3», які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1725797251101). 
		Заява про забезпечення позову ґрунтується на таких обставинах:
		- об`єкт купівлі-продажу (об`єкт приватизації) виник на підставі п. 9 Рішення Одеської обласної ради від 21.12.2018 року № 862-VII «Про внесення змін до Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада», внаслідок поділу існуючої пам`ятки культурної спадщини - нежитлової будівлі Одеського обласного очного шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни, розташованої за адресою: вул. Леонтовича (Бєлінського), 2, м. Одеса, яка є пам`яткою архітектури місцевого значення і перебуває під охороною держави на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.12.1991 року № 580;
		- нежитлові приміщення підвалу та першого поверху «а2», «а3», загальною площею 117,3 кв.м. (розташовані за адресою: м. Одеса вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1), знаходились у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в особі Одеської обласної ради, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2018 року (номер запису 29531758, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1725797251101);
		- відповідно до укладеного (нова редакція договору від 25.06.2019 року) 09.08.2017 року між Управлінням обласної ради з майнових відносин та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анавік» договору оренди останнє отримало вищевказані приміщення у користування;
		- в подальшому, на підставі рішення Одеської обласної ради від 10.08.2020 року №1392-VII «Про схвалення Переліку об`єктів спільної власності територіальних громад області, які підлягають приватизації, та приватизацію цих об`єктів» спірне майно за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Анавік» включено до вказаного переліку;
		- з огляду на прийняття вказаного рішення, Управлінням обласної ради з майнових відносин з використанням веб-порталу «Прозоро. Продажі» проведено аукціон із приватизації вказаного об`єкту, за результатами якого 12.11.2020 року Управлінням обласної ради з майнових відносин укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Анавік» договір купівлі-продажу майна. Приватним нотаріусом ОМНО Іллічовою Н.А. 16.01.2021 року зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення підвалу та першого поверху «а2», «а3» - площею 117,3кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, за ТОВ «Анавік» (номер запису про право власності: 40178175);
		- відчуження частини пам`ятки архітектури місцевого значення 12.11.2020 року відбулось протиправно, оскільки ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. В ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» вказано, що приватизації не підлягають пам`ятки, включені до Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації. Законом України від 23.09.2008 року № 574-VI затверджено Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого включено будівлю Стурдзовської богадільні із Скорбященської церкви по вулиці Бєлінського, 2, м. Одеса. Із викладеного прокурор вбачає, що договір купівлі-продажу майна від 12.11.2020 року підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Також прокурор вбачає, що спірне майно підлягає поверненню до комунальної власності - власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в особі Одеської обласної ради;
		- оскільки спірна нерухомість наразі є предметом цивільного обігу, вона може бути відчужена, передана в оренду тощо іншим фізичним або юридичним особам, що в свою чергу може утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог прокурора;
		- внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інших записів про реєстрацію прав власності, у випадку задоволення позову, нівелює мету звернення з позовом, зумовить необхідність ініціювати інший позов до інших відповідачів про витребування майна, що потребуватиме значних фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем. 
		За таких обставин, на думку заявника, вжиття заходу забезпечення позову обумовлено необхідністю забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, виходячи з ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, вимоги стосовно забезпечення позову є обґрунтованими, законними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.
		 
		Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції.
		 
		Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
		1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
		2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
		3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;
		4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;
		5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
		6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
		7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
		8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;
		9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
		10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
		За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
		Забезпечення позову  це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
		Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
		Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
		При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
		Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
		Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
		Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
		При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Наведена правова позиція викладена і у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19.
		Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
		Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
		При цьому, судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
		Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
		Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. 
		При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Як було встановлено вище, предметом позову у даній справі є, як вимоги немайнового характеру  визнання недійсним договору купівлі-продажу майна  нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3» - площею 117,3 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леотовича (Бєлінського), 2/1, укладений 12.11.2020 року між Управлінням обласної ради з майнових відносин, м. Одеса і Товариством з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса, так і вимоги майнового характеру  зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса повернути на Одеської обласної ради спірне нерухоме майно.
		Оскільки в даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами як немайнового характеру, так і майнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.
		Так, в даному випадку заявник просив суд застосувати такі види заходу забезпечення позову, як накладання арешту на спірне нерухоме майно та заборони Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження спірного нерухомого майна.
		Підставою для вжиття запобіжних заходів, на яку посилається заявник, в даному випадку є твердження про те, що оскільки спірний об`єкт нерухомості неправомірно став предметом цивільного обігу, наразі він може бути відчужений, переданий в оренду тощо іншим фізичним або юридичним особам.
		Дослідивши предмет та підстави позову, а також доводи заяви про забезпечення позову та докази на підтвердження обставин, з якими заявник пов`язує необхідність застосування визначених ним заходів забезпечення позову судова колегія зазначає таке.
		Як вже було наголошено, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
		Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
		Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. 
		За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).
		Щодо такого виду забезпечення позову, як заборона Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження спірного нерухомого майна, судова колегія зазначає, що вказаний вид є співмірним із позовними вимогами у даній справі та їх обґрунтуванням, оскільки предметом спору у даній справі є визнання договору купівлі-продажу такого майна недійсним в зв`язку з тим, що об`єкт нерухомості, який є предметом такого договору та який відповідно за ним став власністю Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса, є пам`яткою культурної спадщини, приватизація якої прямо заборонена законом, тобто такий об`єкт обмежений у цивільному обороті з метою його збереження.
		З урахуванням викладеного судова колегія погоджується із твердженням прокурора про те, що оскільки наразі такий об`єкт знаходиться у приватній власності за спірним договором, будь-які заборони щодо здійснення повноважень власника такого об`єкту на нього не розповсюджуються, таке свідчить про можливість реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса реалізації його прав, як власника в частині розпорядження спірним майном та відповідно це може призвести до погіршення або втрати такого об`єкту, що є неприпустимим з огляду на стверджуваний прокурором статус такого об`єкту.
		Тобто, з огляду на предмет позову, вирішенням якого буде може бути припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса на спірний об`єкт нерухомості та підстави такого припинення, судова колегія вважає обґрунтованими посилання заявника щодо можливості реалізації Товариством своїх повноважень власника, наслідком чого, у разі задоволення позову у даній справі, виконання рішення суду буде неможливим.
		З огляду на вказане судова колегія вважає такий вид забезпечення позову як заборона Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти реєстраційні дії та дії щодо розпорядження, зокрема, відчуження спірного нерухомого майна обґрунтованим та співмірним із предметом та підставами позову у даній справі.
		При цьому вищевказаного судом першої інстанції враховано не було, з огляду на що колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає висновки суду першої інстанції в цій частині передчасними, а тому ухвала суду у вказаній частині підлягає скасуванню із частковим задоволенням вимоги прокурора про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса та суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти реєстраційні дії та дії щодо розпорядження, зокрема, відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3», які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1725797251101) до набрання рішенням у справі №916/1066/21 законної сили.
		Часткове задоволення заяви прокурора в даному випадку пов`язане з тим, що неможливо встановлювати заборону будь-якому невизначеному колу осіб здійснювати будь-які дії без конкретизації останніх та тільки на період розгляду справи в суді.
		Що стосується вимоги прокурора про накладання арешту на вищезазначений об`єкт нерухомості, судова колегія зазначає, що з урахуванням задоволення заяви прокурора про заборону вчиняти реєстраційні дії та дії щодо розпорядження, зокрема, відчуження спірного нерухомого майна, наслідком такої заборони буде внесення відповідних обмежень щодо такого майна до державного реєстру, що в повній мірі забезпечить виконання рішення суду за результатами розгляду даної справи, а тому одночасне застосування таких заходів та додаткове накладання арешту на спірне майно, за переконанням судової колегії, є недоцільним.
		До того ж, судова колегія наголошує, що обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
		З урахуванням викладеного судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині з урахуванням ще й того, що позивач не надав суду достатні докази для застосування судом саме такого виду забезпечення позову у даній справі.
		Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно із ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		За таких обставин судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 частково не відповідає вимогам процесуального законодавства і є достатні правові підстави для її часткового скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса (вх. 2-578/21 від 26.04.2021 року) про забезпечення позову у справі № 916/1066/21.
		Якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідних апеляційних скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись ст. 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 задовольнити частково.
		Ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 скасувати частково.
		Заяву Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса (вх. 2-578/21 від 26.04.2021 року) про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 задовольнити частково.
		Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса (65014, Одеська область, м. Одеса, вул. Леонтовича, 2/1, код ЄДРПОУ 39000956) та суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти реєстраційні дії та дії щодо відчуження нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу та першого поверху «а2», «а3», які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича (Бєлінського), 2/1, площею 117,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1725797251101 до набрання рішенням у справі № 916/1066/21 законної сили.
		Стягувач: Одеська обласна прокуратура, м. Одеса (65026, Одеська область, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552).
		Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю Анавік, м. Одеса (65014, Одеська область, м. Одеса, вул. Леонтовича, 2/1, код ЄДРПОУ 39000956).
		В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 року про забезпечення позову у справі № 916/1066/21 залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
		Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
		Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 06.07.2021 року. 
		Повний текст постанови складено 07 липня 2021 року.
		 
		Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...