Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 142/252/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 07.07.2021. Зареєстровано: 08.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2021.
Дата набрання законної сили: 07.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/34448/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 142/252/19
		адміністративне провадження № К/9901/34448/19
		Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
		суддя-доповідач Гусак М.   Б.,
		судді Гімон М.  М., Усенко Є.  А.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року (суддя Поліщук І.  М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року (судді Сушко О.  О., Залімський І.  Г., Мацький Є.  М.) у справі №  142/252/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області від 8 листопада 2018 №  Ф-145082-54 та рішення ДФС України від 14 січня 2019 року, яким залишено без змін вимогу.
		 
		В обґрунтування своїх вимог, зокрема посилалася на те, що фізичною особою-підприємцем вона була зареєстрована, однак господарською діяльністю з 2010 року не займалася; з 12 серпня 2002 року працює в структурній одиниці «Піщанські електричні мережі» Публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго».
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5  листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
		 
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
		 
		ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 23 березня 2009  року, а 4 грудня 2018 року підприємницька діяльність позивача була припинена, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		 
		У зв`язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, Головне управління ДФС у Вінницькій області сформувало та надіслало на її адресу податкову вимогу від 8 листопада 2018 року №  Ф-145082-54, відповідно до якої вона зобов`язана сплатити 15  819,54 грн заборгованості зі сплати єдиного внеску.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив, зокрема з того, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону  пенсію або соціальну допомогу; доказів існування зазначених обставин, позивачем на надано; єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.
		 
		При цьому, суди відхилили доводи позивача про те, що вона звільнена від сплати єдиного внеску, оскільки нею сплачено внески із заробітної плати за основним місцем роботи, з тих підстав, що спірною вимогою їй нараховано єдиний внесок, який вона зобов`язана сплачувати як фізична особа-підприємець відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року №  2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №  2464-VI).
		 
		Не погодившись із такими висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		 
		Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
		 
		Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», що набрав чинності у зазначену вище дату. 
		 
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		 
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		 
		Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
		 
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: 
		для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		 
		Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №  2464-VI не врегульовано.
		 
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір цього внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		 
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		 
		На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. 
		 
		Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
		 
		Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає податковий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. 
		 
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27  листопада 2019 року (справа №  160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №  440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №  480/4656/18).
		 
		ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що з 2002 року працює в структурній одиниці «Піщанські електричні мережі» Публічного акціонерного товариства «Вінницяобленерго», тобто протягом 2017 - 2018 років була найманим працівником. 
		 
		Таким чином, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були перевірити обставини щодо нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Колегія суддів не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного та всебічного з`ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                М.  Б. Гусак
		 
		 
		Судді:                                                                                                     М.  М. Гімон
		 
		 
		                                                                                                    Є.  А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...