Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/4297/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2021.
Дата набрання законної сили: 23.06.2021
Номер судового провадження: 14-105цс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У х в а л а
		23 червня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 303/4297/20
		Провадження № 14-105цс21
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
		ознайомилася з матеріалами справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - позивач; ТзОВ «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (далі - третя особа) - про звернення стягнення на предмет іпотеки 
		за касаційною скаргою позивача на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 серпня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року і
		в с т а н о в и л а :
		5 серпня 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року № МL-801/080/2008 (далі - кредитний договір) у розмірі 978 749,19 грн звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 1 серпня 2008 року № PML-801/080/2008 (майнова порука) (далі - договір іпотеки), а саме на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є відповідачка, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. 
		Мотивував позов такими обставинами:
		-                   1 серпня 2008 року Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»; далі - АТ «ОТП Банк») та третя особа уклали кредитний договір, згідно з яким позивач надав третій особі кредит у сумі 35 000,00 дол США;
		-                   того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк уклав із відповідачкою договір іпотеки, предметом якого була її квартира;
		-                   26 жовтня 2010 року АТ «ОТП Банк» уклало з позивачем договір купівлі-продажу кредитного портфеля, а 26 листопада 2010 року - договір відступлення права вимоги, згідно з якими АТ «ОТП Банк» відступило, а позивач прийняв права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки;
		-                   згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та у строки, визначені у графіку погашення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок;
		-                   третя особа порушила умови кредитного договору зі сплати тіла кредиту та процентів за користування ним;
		-                   6 листопада 2013 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення у справі № 0707/10826/13, згідно з яким задовольнив вимоги позивача до третьої особи та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором;
		-                   заборгованість третьої особи за кредитним договором становить 978 749,19 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 277 981,75 грн, проценти за користування кредитом - 22 562,72 грн, пеня - 678 204,72 грн;
		-                   25 червня 2020 року позивач надіслав відповідачці досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яку відповідачка не виконала, тому позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки;
		-                   згідно з пунктом 4.4 договору іпотеки вартість предмета іпотеки визначається за згодою іпотекодавця з іпотекодержателем і становить 262 628,00 грн; початкову ціну предмета іпотеки слід встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час його реалізації; відповідну оцінку позивач проведе на тій стадії, тобто після ухвалення судом рішення на користь позивача та набрання чинності цим рішенням.
		6 серпня 2020 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області постановив ухвалу, згідно з якою позовну заяву повернув. Мотивував ухвалу так:
		-                   позовну заяву підписав і подав представник позивача Гичка Богдан Іванович (далі - представник позивача), який для підтвердження його повноважень надав копію довіреності від 12 травня 2020 року, видану директором ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_4;
		-                   предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому справа не є малозначною, що унеможливлює представництво позивача у суді особою, яка діє на підставі довіреності та не має статусу адвоката. Проте до позовної заяви не долучені докази того, що представник позивача є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність. Оскільки цю заяву підписала особа, яка не має права її підписувати, позовну заяву слід повернути особі, яка її подала.
		21 жовтня 2020 року Закарпатський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 серпня 2020 року без змін. Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції, вважав їх законними й обґрунтованими.
		12 листопада 2020 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій стверджує про порушення норм процесуального права та просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Мотивував касаційну скаргу так:
		-                  Закарпатський апеляційний суд в ухвалі від 25 вересня 2020 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача виснував, що форма і зміст апеляційної скарги відповідає вимогам статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Але апеляційну скаргу підписав і подав той самий представник позивача, який діяв на підставі довіреності, виданої директором ТзОВ «ОТП Факторинг Україна»;
		-                  висновки судів першої й апеляційної інстанцій суперечать приписам частини третьої статті 58 ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» (далі - Закон № 390-ІХ);
		-                  представник позивача діяв у межах повноважень, визначених довіреністю, та згідно з вимогами частини третьої статті 58 ЦПК України.
		18 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.
		19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		2 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що існує виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, щодо застосуванням приписів частини третьої статті 58 та статті 62 ЦПК України у випадку звернення до суду представника юридичної особи на підставі довіреності. Також колегія суддів вказала, що є підстави відступити від висновку, викладеного в ухвалах Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі № 260/988/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 лютого 2021 року в справі № 908/183/20, а саме вказати про достатність довіреності дляпідтвердження повноважень з представництва інтересів юридичної особи, якщо повірений перебуває у трудових відносинах із довірителем.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що представник позивача працював у ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» на посаді юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи управління Західного регіону Дирекції зі збору проблемної заборгованості з 24 вересня 2015 року і до його посадових (трудових) обов`язків входило, зокрема, представництво інтересів роботодавця у суді.
		Дотримання кількісного критерію для обґрунтування виключної правової проблеми Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мотивував так:
		-                   5 червня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу у справі № 707/3014/19, в якій виснував про наявність підстав для повернення касаційної скарги, поданої в інтересах Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), з огляду на те, що справа не є малозначною, а цю скаргу підписала особа, яка не є адвокатом, тобто не мала права її підписувати;
		-                   27 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про закриття касаційного провадження у справі № 761/10218/19, в якій зазначив, що касаційну скаргу підписав представник за довіреністю, який не є адвокатом, а документи, що підтверджували би його право діяти від імені Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у порядку самопредставництва, відсутні. Отже, касаційну скаргу підписала особа, яка не має права її підписувати. Тому касаційне провадження за такою скаргою слід закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України;
		-                   18 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу у справі № 759/6167/18, в якій, залишаючи касаційну скаргу без руху та надаючи строк для усунення недоліків, вказав, що цю скаргу не можна прийняти до розгляду, оскільки всупереч положенням частини третьої статті 392 ЦПК України її підписала особа, повноваження якої на представництво інтересів АТ КБ «Приватбанк» у Верховному Суді належно не підтверджені. Касаційна скарга подана на судове рішення у справі, що не є малозначною, а в Єдиному реєстрі адвокатів України немає даних про те, що вказана особа є адвокатом. Отже, довіреність не може бути належним підтвердженням повноважень на підписання касаційної скарги від імені АТ КБ «Приватбанк»;
		-                   11 лютого 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу у справі № 260/988/19, згідно з якою повернув касаційну скаргу через відсутність документів, які би засвідчували повноваження на представництво (самопредставництво) інтересів Закарпатської митниці Державної фіскальної служби. Суд виснував, що копія довіреності на представництво інтересів митниці, видана за підписом її начальника, не належить до переліку документів, які надають право на самопредставництво юридичної особи;
		-                   25 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 183/5191/19, в якій вказав, що повноваження представника юридичної особи слід вважати підтвердженими на підставі завіреної копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати власним підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності за відсутності у ній відповідного застереження;
		-                   22 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу у справі № 908/183/20, згідно з якою повернув касаційну скаргу як таку, яку підписала особа, яка не має права її підписувати. Суд вважав, що відсутнє підтвердження того, що юрисконсульт підприємства, який підписав касаційну скаргу, має повноваження зі самопредставництва цього підприємства за частиною третьою статті 56 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) чи є адвокатом. Суд зазначив, що долучені до касаційної скарги наказ про прийняття на роботу на посаду юрисконсульта першої категорії відділу договірної та претензійно-позовної роботи концерну, посадова інструкція юрисконсульта, а також довіреність підтверджують лише право цієї особи здійснювати представництво інтересів концерну в установленому порядку і в межах наданих повноважень, зокрема, на підставі довіреності, однак немає інформації про те, що ця особа наділена повноваженнями на самопредставництво юридичної особи у розумінні частини третьої статті 56 ГПК України;
		-                   29 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв постанову у справі № 910/12238/18, у якій відхилив доводи ТзОВ «Юніверс медіа корпорейшн» про те, що відсутність повноважень на здійснення самопредставництва від імені ТзОВ «Новий канал», зокрема повноважень підписувати апеляційну скаргу, підтверджує відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про члена виконавчого органу товариства як про підписанта. Мотивував відхилення зазначеного аргументу тим, що згідно з пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про осіб інших, ніж керівник, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, здійснюється за бажанням юридичної особи. Отже, таке внесення є правом, а не обов`язком юридичної особи, яка має можливість надати право представництва у порядку, визначеному законодавством і статутом. Відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про певну особу як підписанта не зумовлює нечинності відповідних документів, які підтверджують надання повноважень з представництва. Суд зазначив, що вищий орган товариства (загальні збори) мав право як затвердити Положення про дирекцію, так і прийняти рішення про надання члену дирекції - директору юридичного департаменту - повноваження самостійно представляти інтереси товариства, зокрема підписати від імені товариства апеляційну скаргу без погодження (згоди) Генерального директора товариства;
		-                   у постановах від 4 лютого 2020 року у справі № 462/421/18 і від 28 січня 2021 року у справі № 824/244/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду виснував, що апеляційну скаргу може подати представник юридичної особи на підставі довіреності.
		В ухвалі від 2 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що не можна застосувати до різних висновків Верховного Суду такий самий підхід, як і до вирішення темпоральної колізії юридичних норм, а саме застосовування останнього висновку, оскільки жодних законодавчих і доктринальних передумов для цього немає. На думку колегії суддів, якби існувала теоретична та практична можливість для застосування означеного підходу, то не виникала би проблема неоднакової судової практики, оскільки суди керувалися б останнім висновком, сформульованим Верховним Судом.
		Також Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на таке:
		-                     допуск уповноважених осіб юридичної особи, органів державної влади чи місцевого самоврядування до участі у справі та можливість вчинення ними процесуальних дій у порядку самопредставництва можливі у разі визначення права діяти від імені зазначених суб`єктів у відповідному документі, що визначає правовий статус таких уповноважених осіб (закон, положення про орган, структурний підрозділ, трудовий договір (контракт), посадова інструкція тощо), зокрема у довіреності, виданій на ім`я працівника, який перебуває з юридичною особою у трудових або службових відносинах. Підпункт 11 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України про те, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року, у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року, а у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року, врегулював питання представництва. А Закон № 390-ІХ і змінена ним стаття 58 ЦПК України врегулювали питання самопредставництва юридичних осіб;
		-                     за змістом частини третьої статті 58 та статті 62 ЦПК України працівник юридичної особи, який перебуває з нею у трудових відносинах, у немалозначних справах може діяти на підставі довіреності. Подання документів, що підтверджують факт перебування визначеної у довіреності особи у трудових відносинах з юридичною особою та самої довіреності є необхідним і достатнім для підтвердження повноважень діяти від імені юридичної особи у порядку самопредставництва.
		Суд, який розглядає справу у касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України). 
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. А з погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:
		-                  відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);
		-                  відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
		Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 2 червня 2021 року навів приклади різного вирішення Верховним Судом проблеми належного підтвердження повноважень юридичної особи в суді. Окрім того, обґрунтував ознаки наявності якісного критерію виключної правової проблеми, зокрема вказав, що справа матиме принципове значення, якщо правове питання потребує пояснення, зустрічається у невизначеній кількості справ, існують відмінні підходи до його вирішення, і як самостійну проблему Верховний Суд її ще не вирішував.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтував наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, та просить відступити від викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах. З огляду на те, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування таких норм про самопредставництво юридичних осіб, органів державної влади чи місцевого самоврядування, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
		Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами третьою та п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.           Прийняти до розгляду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 - про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 серпня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року.
		2.           Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 31 серпня 2021 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3.           Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:          Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Ж. М. ЄленінаВ. В. Пророк О. С. ЗолотніковЛ. І. Рогач Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік В. С. КнязєвВ. М. Сімоненко  І. В. Ткач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...