Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/5381/21-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.07.2021. Зареєстровано: 09.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2021.
Дата набрання законної сили: 05.08.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		м. Вінниця
		 
		05 липня 2021 р.                                                       Справа № 120/5381/21-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності. Однак, за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 виплата пенсії не здійснювалась. З метою з`ясування підстав невиплати пенсії за вказаний період позивач звернулася до відповідача з відповідною заявою. У відповідь на вказане звернення відповідач листом від 05.05.2021 повідомив, що недоотримані кошти за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 в сумі 43496 грн будуть виплачені на умовах окремого порядку, як тільки даний порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України. Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, оскільки норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення та не можуть регулюватися підзаконними актами.  Позивач вважає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії за відсутності передбачених законом підстав, порушив її (позивача) право на отримання пенсії, яке є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
		За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Ухвалою від 03.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено останню до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
		23.06.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що нараховані позивачеві кошти в сумі 40808,53 грн будуть виплачені  після прийняття відповідного порядку Кабінетом Міністрів України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365". При цьому відповідач зазначає, що згідно з пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак станом на сьогодні Порядок не затверджений Кабінетом Міністрів України.
		Крім того, представник відповідача зауважує, що позивач звернувся з позовними вимогами про виплату йому пенсії за віком за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 з пропуском строків звернення до адміністративного суду, передбачених статтею 122 КАС України.
		Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
		Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від  10.05.2019 № 509-50000122484
		У період з 01.02.2015 по 31.12.2017 виплата пенсії позивачеві не здійснювалась.
		07.04.2021 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила повідомити період і суму невиплаченої пенсії, та в разі наявності заборгованості повідомити період такої виплати.
		Листом від 05.05.2021 № 4371-4132/К-02/8-0200/21 відповідач повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова № 788) затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова № 637), відповідно до яких суми пенсій, не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також відповідач зазначив, що недоотримані кошти за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 у сумі 43496 грн будуть виплачені позивачеві після прийняття Порядку Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнято.
		Наведене слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
		Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
		Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
		Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон № 1058-IV).
		Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
		Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
		За змістом пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
		За правилами статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
		Згідно з частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
		Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
		Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), за приписами якої, це особа, яка перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема, адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
		Згідно зі ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
		Суд зазначає, що за правилами пункту першого Постанови № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
		Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
		Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
		Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
		Відповідність позивача вказаним вимогам відповідач не заперечує.
		Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком № 365, який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відповідно до пункту 4 Порядку № 365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
		Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
		В матеріалах справи наявна довідка від 10.05.2019 № 509-50000122484 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої позивачу.
		Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів про прийняття уповноваженим на це органом рішення про скасування вказаної довідки.
		Розмір нарахованої, але невиплаченої позивачу пенсії за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 становить 43496 грн, що визнається відповідачем та є безспірним фактом.
		Доводи відповідача, викладені у листі від 05.05.2021 № 4371-4132/К-02/8-0200/21, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України, як на підставу припинення пенсійних виплат, суд оцінює критично, оскільки порядок та умови отримання таких виплат регулюються виключно Законом № 1058-IV.
		Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
		Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
		За приписами пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
		Разом із тим, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
		При вирішенні даного спору, судом також враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, стосовно того, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
		Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Також частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
		У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
		Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
		Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
		Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 33).
		Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
		У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.
		У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
		Отже, виходячи з принципу верховенства права та беручи до уваги практику ЄСПЛ, суд вважає, що відмова відповідача у випалі позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав для цього може бути розцінена як порушення права особи на отримання соціальної виплати. Тому втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах закону і є протиправним.
		Враховуючи викладене, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачеві за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 пенсії в сумі 43496 грн та наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачеві невиплаченої пенсії.
		Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, суд зауважує, що пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
		У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
		Тобто, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
		Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
		Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат.
		Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
		Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 569/19123/17,  від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.
		Суд звертає увагу, що хоча правовідносини у межах даної справи не є цілком тотожними справі № 815/1226/18, проте підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у згаданій справі, слід застосувати і до спірних правовідносин, з огляду на таке: судом встановлено відсутність вини позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була незаконною; відсутні положення закону, які зобов`язують позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії.
		Зважаючи на наведене правове регулювання та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що відновлення виплати пенсії позивачу має проводитися з дати припинення виплати пенсії без обмеження жодними строками.
		Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Частиною 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
		Водночас, ураховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, рішення суду в частині присудження позивачу виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць належить звернути до негайного виконання.
		Про наявність підстав для негайного виконання рішення суду у подібних справах також звернув увагу Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.
		Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а інших витрат, що пов`язані з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
		Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 у сумі 43496 грн (сорок три тисячі чотириста дев`яносто шість гривень).
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 у сумі 43496 грн (сорок три тисячі чотириста дев`яносто шість гривень).
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах стягнення суми за один місяць.
		 
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його  проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,  якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 )
		Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403)
		 
		Суддя                                                             Вільчинський Олександр Ванадійович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...