Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/674/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 08.07.2021. Зареєстровано: 09.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.07.2021.
Дата набрання законної сили: 08.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/18291/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 160/674/19
		адміністративне провадження № К/9901/18291/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та нечинним рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування шкоди за касаційною скаргою Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Верби І.О. від 24 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П., Малиш Н.І. від 14 квітня 2021 року,
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - виконком Дніпровської МР, відповідач 1), Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради (далі - Інспекція з питань благоустрою, відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради (далі - КП «УРЕА», третя особа 1), Комунальне підприємство «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (далі - КП «Благоустрій міста», третя особа 2), в якому просила:
		- визнати дії виконкому Дніпровської МР щодо прийняття рішення № 636 від 5 липня 2018 року та Інспекції з питань благоустрою та КП «УРЕА» щодо демонтажу тимчасових споруд позивача противоправними;
		- протягом двох тижнів з моменту вступу рішення суду в законну силу зобов`язати виконком Дніпровської МР, Інспекцію з питань благоустрою та КП «УРЕА» вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод та інтересів позивача за якими вона звернулась до суду:
		а) повернути непошкодженою тимчасову споруду площею 10 кв. м, розміром 2,5 на 4 м, металеву сірого кольору з коричневим дахом, на місце демонтажу та підключити до електромереж або стягнути з виконкому Дніпровської МР, Інспекції з питань благоустрою та КП «УРЕА» вартість тимчасової споруди площею 10 кв. м у розмірі 59333 грн;
		б) стягнути солідарно з виконкому Дніпровської МР, Інспекції з питань благоустрою та КП «УРЕА»: вартість знищеної тимчасової споруди площею 9 м. кв 53405 грн; вартість знищеної тимчасової споруди площею 6 кв. м 35595 грн; вартість будівельних матеріалів 38952,04 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані рішення та дії відповідачів є протиправними, оскільки демонтовані тимчасові споруди розміщені не самовільно, про що свідчать договори про використання об`єктів благоустрою строком до 31 жовтня 2018 року. Крім того, позивач зауважив, що акт про демонтаж не складався, а самі дії щодо демонтажу проведені до закінчення встановленого у приписі строку на подання правовстановлюючих документів.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Дніпровської МР від 5 липня 2018 року № 636 «Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста» в частині припинення функціонування та демонтажу встановлених тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_1 : тимчасова споруда без назви, вид діяльності - торгівля продовольчими та непродовольчими товарами; тимчасова споруда « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вид діяльності - торгівля товарами колишнього вжитку (пункт 36 додатку); тимчасова споруда без назви, вид діяльності - торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, належних ОСОБА_1 ; стягнуто з виконкому Дніпровської МР на користь ОСОБА_1 171502 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за наявності договірних правовідносин, які не були припинені у встановленому порядку, вирішення оскаржуваним рішенням питання про демонтаж тимчасових споруд було передчасним; договори були розірвані лише 11 липня 2018 року. Також за висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у результаті передчасного прийняття оскаржуваного рішення були порушені майнові права позивача, оскільки не було забезпечено право добровільного виконання припису у семиденний термін до 17 липня 2018 року включно, фактично 12 липня 2018 року здійснено руйнування двох кіосків, а не їх демонтаж згідно із пунктами 5.5-5.12 рішення Дніпропетровської міської ради від 24 липня 2013 року № 43/37 (далі - Порядок № 43/37).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, виконком Дніпровської МР звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційну скаргу подано до суду 18 травня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/674/19, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу виконкому Дніпровської МР.
		ОСОБА_1 подано клопотання про її участь у судовому засіданні під час касаційного розгляду справи, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 7 липня 2021 року.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: положення пункту 44 частини першої статті 26, статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1, пункту 9 частини першої статті 10, пункту 5 частини першої статті 16, частини першої статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пунктів 2.1, 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 (далі - Порядок № 244). 
		Скаржник наголошує, що вищевказане спричинило прийняття необґрунтованого та безпідставного рішення про передчасність демонтажу тимчасових споруд через наявність договірних правовідносин, які не були припинені у встановленому порядку.
		Крім того, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування судами правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 6 серпня 2020 року у справі № 727/7347/16-а, від 10 листопада 2020 року у справі № 161/16132/16-а, а також від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20, що передбачають відсутність необхідності скасування оскаржуваного рішення відповідача з огляду на недотримання виконкомом міської ради порядку повідомлення позивача про виявлений об`єкт, оскільки це не може слугувати самостійною підставою скасування правомірного по суті рішення суб`єкта владних повноважень. Зокрема, при ненаданні позивачем до суду дозвільних документів таке порушення не може вказувати на протиправність оскаржуваного рішення, яке, крім іншого, не було реалізовано, а отже не потягло будь-яких правових наслідків для позивача.
		Скаржник також звертає увагу на необхідність врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 13 листопада 2018 року у справі № 910/2145/18, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/2686/18 та від 12 грудня 2018 року у справі № 826/10330/17. Вказані висновки визначають, що положеннями Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).
		На протиправність вказаних судових рішень, на думку скаржника, впливає також неврахування при вирішенні спірних правовідносин позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 8 травня 2018 року у справі № 672/455/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 826/11106/17 щодо неможливості скасування правильного по суті рішення лише задля правового пуризму, зокрема вказане стосується рішень суб`єктів владних повноважень.
		Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу виконкому Дніпровської МР, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, а вимоги касаційної скарги - безпідставними, оскільки суди правильно встановили, що тимчасові споруди були розміщені не самовільно, а за наявності відповідних правовстановлюючих документів, а відповідачі, здійснивши демонтаж до закінчення строку на пред`явлення цих документів, фактично позбавили позивача можливості пред`явити документи, на підставі яких були встановлені тимчасові споруди. 
		Також ОСОБА_1 вказує на необґрунтованість посилання відповідача у касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, висловлену, зокрема, у постановах від 6 серпня 2020 року у справі № 727/7347/16-а, від 10 листопада 2020 року у справі № 161/16132/16-а, а також від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20, оскільки у цих справах було з`ясовано самовільне встановлення тимчасових споруд, а відповідачами було дотримано порядку проведення їх демонтажу. 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 наполягає на правомірності розміщення тимчасових споруд, що було встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та недоведеності відповідачами відсутності у позивача правовстановлюючих документів.
		З огляду на це, позивач просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 9 грудня 1998 року, з 1 січня 2018 року обрала спрощену систему оподаткування.
		Рішенням Дніпропетровської МР від 18 березня 2003 року № 34/10 визначено, що оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки під кіоски площею до 9 м кв., які фактично розміщені на території міста, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим рішенням міської ради від 19 червня 2002 року № 70/2, та вирішено взяти до уваги дислокацію існуючих торгівельних кіосків на 2003-2004 роки.
		На підтвердження права власності на тимчасові споруди та місць розташування кіосків позивачем надано договори купівлі-продажу, акти встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, договори ордери на право розміщення кіоску.
		Актом № 1-0764 встановлення зовнішніх між земельної ділянки в натурі, на якій фактично розміщений кіоск (оренда) від 8 серпня 2003 року, складеним на виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 19 червня 2002 року № 70/2, представником ДП «Дніпропетровський міський центр ДЗК» підтверджено проведення встановлення в натурі меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		31 березня 2016 року між КП «Управління з організації контролю благоустрою об`єктів сфери відпочинку, споживчого ринку інтелектуальної власності» Дніпровської МР (орган контролю) та ФОП ОСОБА_1 (користувач) укладені договори про використання об`єктів благоустрою міста не за їх цільовим призначенням, із схемами об`єктів благоустрою, на яких були розташовані тимчасові споруди, калькуляціями вартості плати за тимчасове використання об`єктів благоустрою, актами приймання-передачі об`єктів благоустрою до договорів:
		- № 328 ТС, відповідно до якого об`єкт благоустрою (скорочено ОБ), який надається для використання: частина території загального користування - зона міського та зовнішнього транспорту, що складається з зони природного походження площею 9 кв. м. Місцезнаходження ОБ - АДРЕСА_1 (пункт 1.2 договору). Право на використання ОБ не за цільовим призначенням виникає у користувача з моменту підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі ОБ у використання і діє строком до 31 березня 2018 року (пункт 1.3 договору);
		- № 329 ТС , відповідно до якого об`єкт благоустрою (скорочено ОБ), який надається для використання: частина території загального користування - зона міського та зовнішнього транспорту, що складається із зони природного походження площею 6 кв. м. Місцезнаходження ОБ - АДРЕСА_1 (пункт 1.2 договору). Право на використання ОБ не за цільовим призначенням виникає у користувача з моменту підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі ОБ у використання і діє строком до 31 березня 2018 року (пункт 1.3 договору);
		- № 330 ТС, відповідно до якого об`єкт благоустрою (скорочено ОБ), який надається для використання: частина території загального користування - зона міського та зовнішнього транспорту, що складається з зони природного походження площею 10 кв. м. Місцезнаходження ОБ - АДРЕСА_1 (пункт 1.2 договору). Право на використання ОБ не за цільовим призначенням виникає у користувача з моменту підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі ОБ у використання і діє строком до 31 березня 2018 року (пункт 1.3 договору).
		Згідно із пунктами 1.2 договорів, найменування ОБ, який надається для використання: частина території загального користування - зона міського та зовнішнього транспорту, що складається з зони природного походження площею 9 кв. м, 6 кв. м, 10 кв. м. Спосіб, в який об`єкт благоустрою буде використано не за цільовим призначенням - встановлення невластивих об`єкту благоустрою елементів, які призначені і використовуються для викладення, демонстрації товарів, обслуговування покупців і проведення грошових розрахунків з покупцями при продажі товарів при здійсненні торгівельної діяльності поза стаціонарними торгівельними об`єктами. Місцезнаходження ОБ - АДРЕСА_2 , у межах, визначених схемою ОБ (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору.
		Пунктами 1.3 договорів визначено, що право на використання ОБ не за цільовим призначенням виникає у користувача з моменту підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі ОБ у використання і діє строком до 31 березня 2018 року.
		Пунктами 3.1.3 договорів визначено право органу контролю в односторонньому порядку розірвати договір з користувачем, в тому числі з таких підстав:
		- виникнення ситуації внаслідок дій користувача, яка загрожує безпечній життєдіяльності людей, спричиняє пошкодження їх майна, призводить до непередбачуваного руйнування об`єкту (об`єктів) благоустрою;
		- визнання у встановленому порядку такими, що втратили чинність, документів, на підставі яких укладено договір;
		- на підставі рішення суду;
		- неодноразове грубе порушення користувачем умов договору;
		- невнесення плати за використання ОБ протягом двох місяців підряд.
		Рішення про припинення договору приймається керівником органу контролю, оформлюється письмовим повідомленням про розірвання договору.
		27 лютого 2018 року позивач звернулась до КП «Благоустрій міста» із заявами про продовження дії договорів № 328 ТС, № 329 ТС, № 330 ТС від 31 березня 2016 року, до яких додано схеми розташування об`єктів благоустрою, їх актуальні фото, копії договорів про використання об`єктів благоустрою та договорів про вивезення та утилізацію твердих побутових відходів.
		Додатковими угодами від 29 березня 2018 року до договорів № 328 ТС, № 329 ТС, № 330 ТС від 31 березня 2016 року, укладеними між ФОП ОСОБА_1 та КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, продовжено строк дії договорів до 1 жовтня 2018 року, укладено калькуляції для визначення розмірів платежів.
		Рішенням виконавчого комітету від 23 березня 2017 року № 169 «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста» для приведення об`єктів благоустрою до належного стану і можливості їх використання за цільовим призначенням, у зв`язку з самовільним розташуванням на території міста Дніпра тимчасових споруд господарського, побутового призначення, некапітальних споруд, вагончиків, контейнерів, ємностей, гаражів встановлено:
		- Інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР провести обстеження території міста Дніпра на предмет розташування тимчасових споруд господарського, побутового призначення, некапітальних споруд, вагончиків, контейнерів, ємностей, гаражів, вжити заходів щодо встановлення власників таких споруд і правомірності їх розміщення на міській території. Результати обстеження, отримані відомості про власників та підстави їх розміщення зафіксувати в актах обстеження;
		- Інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР та Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської МР із залученням комунальних підприємств вжити заходів щодо звільнення об`єктів благоустрою території міста Дніпра від розташованих без дозвільних Документів споруд (пункт 1 цього рішення) на підставі складених актів обстеження, в тому числі шляхом їх демонтажу;
		- Департаменту громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської МР вжити заходів щодо забезпечення громадського порядку та збереження комунального майна під час проведення демонтажу (пункт 2 цього Рішення).
		19 червня 2018 року комісією у складі: Трегубов В.В. начальника відділу контролю тимчасових споруд інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР (голова комісії), Кучер В.О. головного спеціаліста відділу контролю тимчасових споруд інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР (заступник голови комісії), Єгулевич А.Я. головного спеціаліста відділу контролю тимчасових споруд інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР (секретар комісії) складено акт комісійного обстеження об`єктів благоустрою:
		- за результатами обстеження міської території по АДРЕСА_1 виявлені малі архітектурні форми (тимчасові споруди) у кількості 28 одиниць, які встановлені на міській території загального користування з порушенням вимоги Містобудівної концепції розміщення тимчасових споруд торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Дніпро, затвердженої рішенням Дніпровської МР від 30 травня 2012 року № 47/24 (далі - Містобудівна концепція), згідно з якою підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС;
		- висновок комісії: з метою виконання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою території міста Дніпра необхідно вжити заходи та усунути недоліки, а саме звільнити ділянку від малих архітектурних форм (тимчасових споруд) по АДРЕСА_1 та забезпечити загальний доступ до прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку шляхом прибирання малих архітектурних форм (тимчасових споруд) з міської території.
		21 червня 2018 року листом за вих. № 3/3-433 Інспекція з питань благоустрою Дніпровської МР звернулась до міського голови із клопотанням надати доручення Інспекції з питань благоустрою підготувати проєкт рішення виконавчого комітету Дніпровської МР про усунення наслідків порушень Правил благоустрою на території міста.
		5 липня 2018 року виконавчим комітетом Дніпровської МР прийнято оскаржуване рішення «Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста» № 636, яким вирішено:
		1) усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпра шляхом припинення функціонування та демонтажу встановлених тимчасових споруд, холодильного обладнання, незаконних бензинових, дизельних і газових автозаправних станцій, літніх майданчиків у місцях загального користування згідно з переліком (додаток);
		2) Інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР спільно з КП «УРЕА» попередити власників тимчасових споруд, незаконних бензинових, дизельних і газових автозаправних станцій, літніх майданчиків про необхідність власними силами та за власні кошти усунути наслідки порушень Правил, звільнити зайняті земельні ділянки та привести їх до первісного стану для подальшого використання за цільовим призначенням;
		3) комунальним підприємствам Дніпровської МР:
		3.1) за наявності укладених договорів про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням, договорів передачі в платне користування об`єктів благоустрою вулично-дорожньої мережі та інших договорів оренди тимчасових споруд здійснити їх розірвання відповідно до чинного законодавства;
		3.2) забезпечити укладання договорів на демонтаж, транспортування та зберігання тимчасових споруд і матеріалів;
		4) Департаменту громадського порядку і цивільного захисту Дніпровської МР погодити з Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області питання щодо забезпечення охорони громадського порядку під час усунення наслідків порушень Правил.
		Додатком до рішення виконавчого комітету міської ради 5 липня 2018 року № 638 є Перелік тимчасових споруд, холодильного обладнання, незаконних бензинових, дизельних і газових автозаправних станцій, літніх майданчиків у місцях загального користування, що підлягають демонтажу у кількості 53 одиниці, з них за адресою АДРЕСА_1 за порядковими номерами 15-42, у тому числі за номером 36 тимчасова споруда « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та за порядковими номерами 18, 22, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 тимчасові споруди «без назви», вид діяльності - торгівля продовольчими та непродовольчими товарами.
		Рішення від 5 липня 2018 року № 636 оприлюднено на офіційному веб-сайті Дніпровської МР 5 липня 2018 року згідно із інформацією, наданою листом від 25 лютого 2019 року № 212-12.
		10 липня 2018 року Інспекцією з питань благоустрою Дніпровської МР складені приписи власнику павільйону з овочами та фруктами, власнику т/с без назви, власнику т/с без назви щодо виявлених недоліків у сфері благоустрою при перевірці території АДРЕСА_1 порушень, якими:
		- вимагалось вжити заходів щодо звільнення об`єктів благоустрою шляхом демонтування самовільно встановлених тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- контрольний термін здійснення заходів для усунення порушень: 17 липня 2018 року;
		- про виконання припису повідомити Інспекцію до: 17 липня 2018 року.
		11 липня 2018 року КП «Благоустрій міста» складені повідомлення про розірвання договору ФОП ОСОБА_1 за вих. № 1.9.609 щодо договору № 329 ТС від 31 березня 2016 року, за вих. № 1.9.610 щодо договору № 328 ТС від 31 березня 2016 року, за вих. № 1.9.616 щодо договору № 330 ТС від 31 березня 2016 року, якими:
		- пунктом 2.1.2 договору визначено, що орган контролю у разі виявлення порушень правил благоустрою території міста зобов`язаний видати користувачу приписи щодо їх усунення;
		- в ході комплексної перевірки інспектором відділу благоустрою підприємства було виявлено, що при встановленні тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за вищезазначеною адресою були порушені вимоги Містобудівної концепції розміщення тимчасових споруд торгівельного, побутового, культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську, затвердженої рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 травня 2012 року № 47/24, згідно з якою підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС;
		- розміщення тимчасової споруди створює значну небезпеку для безпечної життєдіяльності людей, оскільки відповідно до пункту 1.14 Правил пожежної безпеки України, затверджених наказом МВС України від 30 грудня 2014 року № 1417, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, крім тих, що розміщуються на території ринків, відповідно до затвердженого плану-схеми повинні розміщуватися на відстані не менше 10 м від інших будівель та споруд, крім випадків, коли згідно з будівельними нормами потрібна більша протипожежна відстань або коли їх можна встановлювати біля зовнішніх стін без отворів, які відповідають вимогам будівельних норм до протипожежних стін, а також через відсутність паспорту прив`язки;
		- пунктом 3.1.3 договору передбачено право органу контролю в односторонньому порядку розірвати договір з користувачем, зокрема, на підставі, виникнення ситуації в наслідок дій користувача, яка загрожує безпечній життєдіяльності людей, спричиняє пошкодження їх майна, призводить до непередбачуваного руйнування об`єкту (об`єктів) благоустрою;
		- на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської МР від 5 липня 2018 року № 636, КП «Благоустрій міста» доручено розірвати укладені договори про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням та здійснити їх розірвання згідно з чинним законодавством;
		- з огляду на вищезазначене, керуючись пунктом 3.1.3 договору, повідомлено про розірвання договору від 31 березня 2016 року в односторонньому порядку з 11 липня 2018 року.
		Повідомлення про розірвання договорів направлені поштовим зв`язком рекомендованим відправленням з описом вкладення 11 липня 2018 року о 20:00.
		12 липня 2018 року один з кіосків було демонтовано, а інші два зруйновані.
		Акт демонтажу не складався.
		1 червня 2020 року оцінювачем ФОП ОСОБА_5 складено звітами про оцінку майна, кіосків, що розташовані за адресою:  
		АДРЕСА_5 ) кіоск загальною площею 6 кв. м: 41163 грн;
		2) кіоск загальною площею 9 кв. м: 61744 грн;
		3) кіоск загальною площею 10 кв. м: 68595 грн.
		На підставі цієї оцінки судами визначено розмір відшкодування вартості демонтованих та знищених тимчасових споруд. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Повноваження відповідачів у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів».
		Одним із доводів касаційної скарги є неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 44 частини першої статті 26, статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1, пункту 9 частини першої статті 10, пункту 5 частини першої статті 16, частини першої статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пунктів 2.1, 2.30 Порядку № 244, у зв`язку з чим, на думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку про передчасність демонтажу тимчасових споруд через наявність договірних правовідносин, які не були припинені у встановленому порядку. Зокрема, неправильне застосування судами попередніх інстанцій вищезазначених норм матеріального права скаржник вбачає у тому, що суди не врахували, що відсутність паспорта прив`язки тимчасової споруди є самостійною та достатньою підставою для проведення демонтажу.
		З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
		Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено перелік власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку.
		Зокрема, цією статтею врегульовано право виконавчих органів відповідних рад на організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, тощо.
		За визначенням статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля; утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою; заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
		До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» належить, зокрема: здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
		До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
		Статтею 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» на об`єктах благоустрою забороняється:
		1) виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом;
		2) самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо;
		3) вивозити і звалювати в не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг;
		4) складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків;
		5) самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо;
		6) встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Національної поліції;
		7) влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів;
		8) випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у невідведених для цього місцях;
		9) здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).
		Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» порушення об`єктів благоустрою, пов`язане з виконанням суб`єктами господарювання земляних та ремонтних робіт, здійснюється на підставі дозволу на порушення об`єктів благоустрою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - дозвіл), крім випадків, встановлених абзацами другим - четвертим частини першої цієї статті, а саме дозвіл на порушення об`єктів благоустрою не вимагається, якщо земляні та ремонтні роботи здійснюються: особами, які мають документ, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, у тому числі право земельного сервітуту; у складі підготовчих або будівельних робіт, право на виконання яких оформлене у встановленому законодавством порядку.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
		Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
		Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
		У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.
		Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.
		Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
		Правила не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.
		Згідно з положеннями частини першої статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
		Порядком № 244 визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
		Зокрема, відповідно до пункту 2.1 Порядку № 244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.
		Пунктами 2.30 та 2.31 Порядку № 244 передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу.
		Розміщення тимчасових споруд самовільно забороняється.
		З метою реалізації своїх повноважень щодо затвердження правил благоустрою населеного пункту рішенням Дніпропетровської МР від 27 листопада 2013 року № 44/43 затверджено Правила благоустрою м. Дніпропетровська (далі - Правила благоустрою). 
		Крім того, 30 січня 2013 року рішенням Дніпропетровської МР № 33/31 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Дніпропетровську (далі - Порядок № 33/31). 
		Пунктами 3 та 4 Порядку № 33/31 відзначено, що реалізація суб`єктами господарювання права на розміщення тимчасових споруд здійснюється за умови оформлення в установленому порядку паспорта прив`язки цих споруд. Фізичним та юридичним особам, які є власниками або користувачами тимчасових споруд, протягом трьох місяців з моменту прийняття цього рішення привести документи щодо їх розміщення у відповідність до вимог чинного законодавства України та цього рішення.
		Підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди (пункт 1.5 Порядку № 33/31).
		Тимчасові споруди, які розміщені (встановлені) без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від паспорта прив`язки, вважаються самочинно розміщеними тимчасовими спорудами і підлягають демонтажу за кошти особи, що здійснила встановлення (пункт 3.12 Порядку № 33/31).
		Зі змісту наведених норм вбачається, що розміщення тимчасової споруди після 2011 року має здійснюватися виключно на підставі оформленого у встановленому порядку паспорта прив`язки. При цьому тимчасові споруди, що були розміщені до набуття чинності Порядком № 244, мали бути приведені у відповідність до вимог цього Порядку.
		Водночас, колегія суддів зазначає, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 травня 2013 року № 39/35 затверджено Порядок передачі об`єктів (елементів) благоустрою м. Дніпропетровська в тимчасове використання не за цільовим призначенням при реалізації потреб для об`єктів сфери споживчого ринку та сфери послуг (чинним на момент укладення договорів з позивачем), яким встановлено альтернативний спосіб розміщення та експлуатації деяких видів тимчасових споруд, зокрема, кіосків у м. Дніпрі. 
		Відповідно до пункту 1.2 Порядок є регуляторним актом, застосування та виконання якого є обов`язковим суб`єктами господарювання усіх форм власності, підприємствами, установами, організаціями, закладами та фізичними особами при проведенні на території м. Дніпра та об`єктах загального користування, віднесених до сфери відпочинку, розваг, споживчого ринку та послуг, робіт (здійсненні заходів), зазначених у пункті 1.5 Порядку.
		Пунктом 1.4 Порядку № 39/35 визначено, що використання об`єктів благоустрою не за цільовим призначенням - вчинення дій стосовно об`єкта благоустрою, які викликають зміну складу елементів об`єкта благоустрою, встановлення непередбачених або не властивих об`єкту благоустрою елементів, інші зміни складу елементів об`єкта благоустрою, що існував, руйнування, деформація, знищення, погіршення стану, видалення, переміщення об`єкта благоустрою або його елементів, створення перешкод у користуванні та обмеження доступу до об`єкта благоустрою або його елементів.
		Згідно з пунктом 1.5 цей Порядок застосовується у випадках проведення таких робіт (здійснення заходів) на території м. Дніпра загального користування з нефункціональним використанням об`єктів благоустрою, віднесених до сфери контролю, зокрема, розташування контейнерів, штучних архітектурно-об`ємних елементів, у тому числі, але не виключно, альтанок, бесідок, ротонд, пергол, трельяжів, арок, кіосків, павільйонів, палаток, знаків, садово-паркових меблів, обладнання ігрових та господарських майданчиків, декоративних ваз, паркових скульптур, урн, питних фонтанчиків тощо.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, торгівельні кіоски, придбані позивачем, були розміщені ще у 2003 році на підставі рішення Дніпропетровської МР від 18 березня 2003 року № 34/10. У подальшому, 31 березня 2016 року відповідно до Порядку № 39/35 між позивачем та КП «Благоустрій міста» Дніпровської МР було укладено договори № 328 ТС, № 329 ТС, № 330 ТС на розміщення тимчасових споруд, до яких додано схеми розташування об`єктів благоустрою, їх актуальні фото, копії договорів про використання об`єктів благоустрою та договорів про вивезення та утилізацію твердих побутових відходів. Строк дії цих договорів було продовжено до 1 жовтня 2018 року.
		На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що розміщення та експлуатація кіосків на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваного рішення не були самочинними, оскільки їх розміщення здійснено до набрання чинності Порядком № 244, а експлуатація здійснювалась відповідно до договорів, укладених відповідно до Порядку № 39/35. Оскільки договори були розірвані лише 11 липня 2018 року, суди дійшли правильного висновку про те, що рішення виконкому Дніпровської МР № 636 від 5 липня 2018 року у частині демонтажу кіосків, експлуатація яких здійснюється відповідно до договорів № 328 ТС, № 329 ТС, № 330 ТС від 31 березня 2016 року, було передчасним. 
		При цьому колегія суддів не заперечує право та обов`язок відповідачів вживати заходів щодо забезпечення благоустрою населеного пункту, визначення правил розміщення тимчасових споруд, внесення до них змін, проте такі заходи мають бути правомірними та послідовними, здійснюватися з дотриманням встановленої процедури. У справі, що розглядається у відповідачів право щодо прийняття рішення про демонтаж тимчасових споруд позивача виникло після розірвання договорів № 328 ТС, № 329 ТС, № 330 ТС, а демонтаж кіосків міг бути проведений лише у разі невиконання позивачем у встановлений строк вимог припису про самостійне усунення порушення правил благоустрою.
		Зокрема, порядок здійснення демонтажу тимчасових споруд у м. Дніпрі на момент виникнення спірних правовідносин визначався рішенням Дніпропетровської міської ради від 24 липня 2013 року № 43/37, яким внесено зміни до Порядку № 33/31 (далі - Порядок № 43/37).
		Відповідно до пункту 5.2 Порядку № 43/37 факт порушення фіксується в акті обстеження території, який складається уповноваженими на те представниками департаменту споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради, департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради або іншим виконавчим органом Дніпропетровської міської ради, визначеним окремим рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради.
		Пунктом 5.3 Порядку № 43/37 порушнику, за результатами виявленого порушення, зафіксованого в акті обстеження території, також видається попередження (припис) з вимогою демонтажу самочинно встановленої тимчасової споруди у письмовій формі, який надсилається йому поштою (рекомендованим листом з повідомленням) або вручається особисто під розпис. У приписі встановлюється семиденний термін для усунення виявлених порушень.
		Згідно з пунктом 5.4 Порядку № 43/37 у випадку невиконання припису, демонтаж здійснюється на підставі акта обстеження території та наказу по департаменту споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради чи департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради або іншого виконавчого органу Дніпропетровської міської ради, визначеного окремим рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради;
		Пунктом 5.5 цього ж Порядку встановлено, що у разі невиконання припису, демонтаж здійснює департамент споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради чи департамент взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради або інший виконавчий орган Дніпропетровської міської ради, визначений окремим рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради. До демонтажу залучаються представники Дніпропетровського міського управління ГУМВС в Дніпропетровській області, відповідні комунальні підприємства, інші суб`єкти господарювання, залучені на договірних засадах для зазначених цілей, тощо.
		При здійсненні демонтажу тимчасової споруди власник або особа, яка здійснює в ньому підприємницьку діяльність, самостійно відкриває об`єкт та звільняє його від товарно-матеріальних цінностей і особистого майна/речей, про, що представниками департаменту споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради чи департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради або іншого виконавчого органу Дніпропетровської міської ради, визначеного окремим рішенням виконавчого комітету міської ради, складається акт в довільній формі, який підписують вказані особи, після чого здійснюється процес демонтажу тимчасової споруди (пункт 5.6 Порядку № 43/37).
		Відповідно до пунктів 5.7 та 5.8 Порядку № 43/37 у випадку невиконання власником тимчасової споруди припису щодо демонтажу без повідомлення поважних причин (переховування, хвороба, знаходження у відрядженні), відкриття об`єкта проводиться в присутності співробітника правоохоронних органів, про що представниками департаменту споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради чи департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради або іншого виконавчого органу Дніпропетровської міської ради, визначеного окремим рішенням виконавчого комітету міської ради, складається акт у довільній формі та здійснюється опис товарно-матеріальних цінностей і особистого майна, що знаходиться в тимчасовій споруді та прилеглій до нього території. Після проведення опису, самочинно встановлена тимчасова споруда закривається та опечатується. Тимчасова споруда може бути демонтована та переміщена до місця зберігання в опечатаному вигляді.
		Акти та опис, зазначені в підпунктах 6.6, 6.7 Порядку, складаються в двох примірниках, які підписуються представниками департаменту споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради чи департаменту взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради чи іншого виконавчого органу Дніпропетровської міської ради, визначеного окремим рішенням виконавчого комітету міської ради та власником (особою: яка здійснює підприємницьку діяльність) відповідної самочинно встановленої тимчасової споруди. Один примірник із вищезазначених документів надається власнику тимчасової споруди, а інший - зберігається в департаменті споживчого ринку та сфери послуг Дніпропетровської міської ради чи департаменті взаємодії з правоохоронними органами, мобілізаційної та оборонної роботи і з питань надзвичайних ситуацій Дніпропетровської міської ради або іншому виконавчому органу Дніпропетровської міської ради, визначеного окремим рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради. Якщо власник самочинно встановленої тимчасової споруди відсутній при виконанні робіт з демонтажу, невідомий, переховується чи відмовляється підписувати вказані документи в акті про це робиться відповідна позначка. У такому випадку примірник акта, призначений власнику об`єкта, зберігається у відповідному виконавчому органі Дніпропетровської міської ради, яким було складено ці документи.
		З вищенаведених положень вбачається, що проведенню демонтажу тимчасової споруди передує відповідна процедура, яка включає проведення обстеження території розміщення тимчасової споруди та складання акта обстеження із зазначенням виявлених порушень, винесення припису з вимогою демонтажу самочинно встановленої тимчасової споруди у письмовій формі, в якому встановлюється семиденний термін для усунення виявлених порушень. При цьому, підставами для винесення припису про здійснення демонтажу тимчасової споруди є її самовільне розміщення, тобто розміщення за відсутності проєктно-дозвільної документації, а саме: її відсутності, анулювання дії або закінчення строку дії паспорту прив`язки. Відповідний припис має бути вручений власнику тимчасової споруди у встановленому порядку.
		Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 826/9030/17, від 10 липня 2019 року у справі № 826/6063/18, від 26 травня 2020 року у справі № 826/13792/16 та від 5 жовтня 2020 року у справі № 755/12736/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17074/18.
		Зокрема, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, передумовою для прийняття оскаржуваного рішення був складений 19 червня 2018 року акт комісійного обстеження об`єктів благоустрою, яким за результатами обстеження міської території виявлені малі архітектурні форми (тимчасові споруди) у кількості 28 одиниць без додержання підстав для розміщення тимчасових споруд.
		При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, вказаний акт обстеження не містить додатку, креслень, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення та внесення до його переліку тимчасових споруд позивача.
		Водночас, саме вказаний акт обстеження відповідно до пункту 5 Порядку № 47/24, оформлений належним чином, є підставою для видання попередження (припису) з вимогою демонтажу, із наданням семиденного строку на усунення порушень. Лише у разі невиконання такого припису у встановлений строк, згідно пункту 5.4 Порядку № 47/24, акт обстеження є підставою для вирішення питання про демонтаж.
		Крім того, колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується відповідачами, що на момент складання акта обстеження та прийняття оскаржуваного рішення позивач мала укладені договори про використання об`єктів благоустрою міста не за їх цільовим призначенням від 31 березня 2016 року № 328 ТС, № 329 ТС, № 330 ТС, із схемами об`єктів благоустрою, на яких були розташовані тимчасові споруди, строком дії до 1 жовтня 2018 року. Тому розміщення цих тимчасових споруд до розірвання вказаних договорів не може вважатися самочинним.
		При цьому факт розірвання відповідних договорів 11 липня 2018 року на відповідність законодавству рішення та дій відповідачів, вчинених та прийнятих раніше (19 червня та 5 липня 2018 року), не впливають.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17074/18.
		Судами попередніх інстанцій також встановлено та не заперечується учасниками справи, що пунктом 2 оскаржуваного рішення доручено Інспекції з питань благоустрою Дніпровської МР спільно з КП «УРЕА» попередити власників тимчасових споруд про необхідність власними силами та за власні кошти усунути наслідки порушень Правил, звільнити зайняті земельні ділянки та привести їх до первісного стану для подальшого використання за цільовим призначенням, а пунктом 3 доручено комунальним підприємствам за наявності укладених договорів про використання об`єктів благоустрою міста не за цільовим призначенням здійснити їх розірвання відповідно до чинного законодавства, забезпечити укладання договорів на демонтаж, транспортування та зберігання тимчасових споруд і матеріалів.
		На виконання цих вимог договори з позивачем було розірвано 11 липня 2018 року, а 12 липня 2018 року проведено демонтаж одного кіоску та зруйновано два інших на підставі рішення, прийнятого 5 липня 2018 року, що свідчить про те, що відповідачі володіли всією інформацією, яка надавала можливість зафіксувати у рішенні кіоски як індивідуально визначене майно та визначити їх належність конкретній особі (власнику).
		Судами попередніх інстанцій також обґрунтовано враховано, що відповідачами не надано договори, укладені з метою демонтажу; демонтаж споруд здійснено до закінчення строку, визначеного приписами, без забезпечення права особі самостійно відкрити об`єкт та звільнити його від товарно-матеріальних цінностей і речей, що оформлюється актом, без фактичного демонтажу двох кіосків, оскільки здійснено їх руйнування; щодо третього кіоску площею 10 м кв. відомості щодо складення акта, перевезення для зберігання не надано, що свідчить про характер свавілля при реалізації рішення виконавчого комітету.
		При цьому необґрунтованими є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 6 серпня 2020 року у справі № 727/7347/16-а, від 10 листопада 2020 року у справі № 161/16132/16-а, а також від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20, оскільки у вказаних справах, на відміну від справи, що переглядається, судами було встановлено самочинне, без наявності правової підстави, розміщення тимчасових споруд. Водночас, у справі, що переглядається, кіоски були розміщені та експлуатувались на законній підставі.
		Стосовно висновку Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постановах від 13 листопада 2018 року у справі № 910/2145/18, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/2686/18 та від 12 грудня 2018 року у справі № 826/10330/17, про те, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою), слід зазначити, що вказаний висновок врахований судами попередніх інстанцій, проте у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду не міститься висновок про позбавлення відповідачів обов`язку дотримуватися встановлених правил здійснення демонтажу.
		Стосовно неврахування при вирішенні спірних правовідносин позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 8 травня 2018 року у справі № 672/455/17 та від 18 жовтня 2018 року у справі № 826/11106/17, щодо неможливості скасування правильного по суті рішення лише задля правового пуризму, колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, виявлені порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення у відповідній частині не можна вважати правовим пуризмом. 
		Зокрема, відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість    -    одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. 
		Таким чином, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
		Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019    року №    5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
		Тому, коли йдеться про вчинення дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Правова процедура (fair procedure    -    справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
		Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
		Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
		Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №    826/13000/18.
		У справі, що розглядається, допущені відповідачами порушення не забезпечили послідовні дії, спрямовані на додержання балансу інтересів при реалізації повноважень та охорони прав власності на майно, гарантованих статтею 41 Конституції України, а також внаслідок цього були порушені майнові права позивача, який був протиправно позбавлений власності. При цьому відповідачем не було доведено необхідність, зокрема, зумовлену існуванням небезпеки або загрози для життя та здоров`я людей або іншими обставинами, що могли б призвести до неповоротних наслідків, для проведення демонтажу кіосків без дотримання встановленої процедури та ненадання позивачу можливості самостійно звільнити тимчасові споруди від матеріальних цінностей та перенести ці споруди в інше місце.
		Колегія суддів наголошує, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
		У цій справі предметом дослідження є правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, у контексті дотримання ним при його прийнятті положень статті 376 Цивільного кодексу України, у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (стаття 41 Конституції України).
		Суд також враховує, що відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden», заяви № 7151/75, № 7152/75; «James and others v. the United Kingdom», заява № 8793/79; «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Сєрков проти України», заява № 39766/05; «Трегубенко проти України», заява № 61333/00; «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, «Борисов проти України», заява № 2371/11) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
		«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		У рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).
		У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції констатовано, що суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява N 31443/96, пункт 115).
		У справі «Борисов проти України» (заява № 2371/11), яка насамперед стосувалася скарги за    статтею 1    Першого протоколу до Конвенції щодо знесення нерухомого майна заявника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і згодом було скасоване як незаконне, Суд встановив, що втручання у мирне володіння майном заявника спрямоване на забезпечення дотримання будівельних норм, тим самим відновлення верховенства права, здійснюється «відповідно до загальних інтересів» (див. рішення у справі    «Саліба проти Мальти» (Saliba v. Malta), заява № 4251/02, пункт 44). У цій справі суди ухвалили рішення про знесення, оскільки вважали, що заявник не отримав усіх необхідних дозволів від відповідних органів державної влади. Тому цей захід був вжитий «відповідно до загальних інтересів» (пункт 41).
		Водночас у цій справі ЄСПЛ визнав, що втручання у майнові права заявника був серйозним і суворим, оскільки повністю позбавив заявника права in rem, а тому є непропорційним (пункт 46), що зумовило констатацію порушення статті 6 Конвенції.
		На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуване рішення у відповідній частині не відповідає вимогам якості та юридичної визначеності, є таким, що прийнято недобросовісно, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення щодо його прийняття, непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому таке рішення у відповідній частині є протиправним та підлягає скасуванню.
		Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами    стаття 341 КАС України    суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Оскільки при ухваленні рішень судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Виконавчого комітету Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                  І.В. Желєзний
		                                                                                                          С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...