Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 703/1518/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2021.
Дата набрання законної сили: 07.07.2021
Номер судового провадження: 61-6537ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                                          
		 
		07 липня 2021 року                                                          
		м. Київ
		 
		справа 703/1518/18
		 
		провадження № 61-6537 св 20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,  
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ;
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»; 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня 2019 року у складі судді             Опалинської О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності правочину, відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що 18 червня 2014 року між ним та                             ПАТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір споживчого кредиту, за яким він отримав кредит у сумі 24 960 грн строком на 36 місяців з 18 червня 2014 року по 17 червня 2017 року.
		Згідно з пунктом 1.2 договору кредит надано на споживчі потреби.
		Відповідно до пункту 1.3 договору за користування кредитом позичальник сплачує процентну винагороду щомісячно у розмірі 9 % річних, комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (супутня послуга) щомісячно у розмірі 1,80 % в місяць від суми кредиту зазначеної у пункті 1.1. Відповідно до змісту додатку № 1 договору сума комісії за супутньою послугою щомісячно складала 449,28 грн.
		Також, відповідно до Умов надання, обслуговування та погашення кредиту позичальник зобов`язаний оплатити вартість супутньої послуги (страхування свого життя) в розмірі 960 грн.
		23 грудня 2016 року він виконав свої зобов`язання за кредитним договором, повернувши суму отриманого кредиту банку та сплатив всі обумовлені договором платежі.
		У березні 2017 року після перевірки ним наявних у нього документів щодо стану взаємовідносин та взаєморозрахунків з банком в зв`язку з укладенням та виконанням умов договору ним встановлено, що банк порушив його права споживача, а саме: надав йому неповну та недостовірну інформацію щодо Порядку та Правил надання послуг з кредитування та обов`язків його особового страхування, здійснив страхування своїх власних фінансових ризиків за його рахунок, отримав кошти за супутні послуги, які договором не визначені та, відповідно, банком йому не надані.
		23 травня 2017 року він звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовною заявою про захист прав споживача, зобов`язання вчинити дії, застосування наслідків нікчемності договору в частині правочину із здійснення страхування життя позичальника, відшкодування завданої шкоди шляхом стягнення коштів за ненадані відповідачем послуги.
		Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області                              від 14 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року, його позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на його користь 960 грн за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору.
		Вказував, що підставою подання даного позову є факт вчинення відповідачем нікчемного правочину в частині надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості за наданим споживчим кредитом, що здійснено відповідачем із застосуванням обману, нечесної підприємницької практики та недобросовісної конкуренції, про що позивачу стало відомо під час розгляду попередньої справи.
		Підставою подання позову у справі № 703/1617/17 було визнання факту прострочення відповідача надання оплаченої ним супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості.
		Предметом позову у справі № 703/1617/17 була сума сплачених коштів за супутні послуги з обслуговування кредитної заборгованості в розмірі                                13 478 грн 40 коп., сума інфляційних втрат та 3 % річних, що стосуються сплачених коштів за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги в сумі 4 444 грн 53 коп. та 630 грн відповідно,  всього 18 552 грн 93 коп.
		Вказував, що цей позов не є тотожним позову у цивільній справі                                              № 703/1617/17 та підлягає розгляду на загальних підставах в порядку ЦПК України. В ході розгляду цивільної справи № 703/1617/17 йому стало відомо, що банк скористався відсутністю у нього спеціальних знань в сфері банківської діяльності та цинічно його обманув, отримавши кошти за неіснуючу послугу.
		Статтями 1, 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» № 236/96-ВР надано визначення та розкрито поняття «недобросовісної конкуренції». Такою визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечить торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності, зокрема поширення інформації, що вводить в оману. Інформацією, що вводить в оману є відомості, які містять неповні, неточні або неправдиві дані.
		Посилаючись на положення абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», вказував, що зазначена у кредитному договорі супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості не є кредитною чи іншою банківською послугою, а тому є нікчемною.
		Такими неправомірними діями відповідача йому завдано також моральної шкоди.
		Посилаючись на статті 215, 216, 217 та частину другу статті 230 ЦПК України вказував, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (недійсний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається. Сторона яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням правочину.
		Ураховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь завдані йому збитки в загальній сумі 40 435 грн 20 коп., з яких:                        13 478 грн 40 коп. за нікчемним правочином з надання супутньої послуги із обслуговування кредитної заборгованості у подвійному розмірі внаслідок застосованого відповідачем обману під час укладення договору, всього                      26 956 грн 80 коп., та 13 478 грн 40 коп. на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області                                    від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішенням суду                            від 14 лютого 2018 року було встановлено відсутність факту прострочення ПАТ «Креді Агріколь Банк» зобов`язань щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості, крім того, положення договору про надання послуги з обслуговування кредитної заборгованості нікчемними не визнавалися.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів введення банком позивача в оману та вчинення кредитного договору між сторонами під впливом обману зі сторони банку, оскільки умови кредитного договору передбачають сплату комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,8 % від суми кредиту, про що вказано у пункті 1.3.2 кредитного договору, сума щомісячного платежу вказана у додатку № 1 до кредитного договору, з якими позивач був ознайомлений, погодився, підписав та примірник яких він отримав від банку.
		При цьому позивач при зверненні до суду з даним позовом заявив вимогу про стягнення з відповідача збитків у подвійному розмірі та моральної шкоди внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору, тобто в порядку передбаченому статтею 230 ЦК України, на що він посилається в позовні заяві, при цьому вимогу про визнання кредитного договору чи його окремих положень недійсними не заявляв, вимогу про повернення йому стороною (відповідачем) одержаного на виконання правочину також не заявляв. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:                                                від 28 листопада 2018 року у справі № 213/2478/16-ц, від 12 серпня 2019 року у справі № 387/129/17, від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 703/1518/18 Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
		 
		У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що банк не надав доказів надання йому для ознайомлення документів крім тих, що підписані ним особисто та які конкретизують зміст супутньої послуги «з обслуговування кредитної заборгованості», порядок надання даної послуги, порядок її споживання, її споживчі якості послуги та строки надання даної послуги.
		Супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості не є послугою банку в розумінні пункту 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а є комісією.
		Вказана супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості не надає споживачу жодного матеріального чи нематеріального блага.
		В контексті Закону України «Про захист прав споживача» супутня послуга з обслуговування кредитної заборгованості (моніторинг, тощо) унаслідок її невідповідності змісту терміну «послуга» є нікчемною, тому наявні підстави для задоволення його позову.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У травні 2020 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		18 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді Агріколь Банк» було укладено комплексний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 24 960 грн строком на 36 місяців з 18 червня                  2014 року до 17 червня 2017 року (а.с. 13).
		 
		23 грудня 2016 року ОСОБА_1 достроково виконав умови кредитного договору у повному обсязі, у тому числі сплатив 13 478 грн 40 коп. комісії, що не заперечується сторонами.
		 
		Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно з договором та Правилами надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді Агріколь Банк» та умовах страхування життя позичальника, які є невід`ємною частиною договору та розміщені на офіційному сайті банку.  
		 
		Відповідно до пункту 1.3.2 вищевказаного договору за користування кредиту позичальник сплачує щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,80 % (одна ціла, вісім десятих) в місяць від суми кредиту, зазначеної в пункті 1.1 договору (а.с.14).
		 
		Згідно з пунктом 2.2 додатку № 2 до комплексного договору № 3/1793828                 від 18 червня 2014 року Умови надання, обслуговування та погашення кредиту, порядок обчислення та сплати комісійної винагороди та розрахована за методом: комісійна винагорода розраховується в процентному співвідношенні від первинної суми кредиту. Розрахунок комісійної винагороди здійснюється за такою формулою: С=S*STc/100, де С - сума комісійної винагороди; S - сума кредиту; STc - розмір щомісячної комісії (%); нарахування та сплата: нарахування здійснюється щомісячно в день, що є числом видачі кредиту. Сплачується щомісячно до числа місяця, що є числом видачі кредиту.
		 
		Пунктом 2.1.2 Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді Агріколь Банк» та умов страхування життя позичальника (в редакції від 01 листопада 2013 року) визначено, що банк зобов`язується забезпечити позичальника інформацією стосовно сукупної вартості кредиту, консультаційними послугами з питань виконання кредитного договору, за письмовим запитом позичальника надавати виписки про стан кредитної заборгованості, здійснювати інше, передбачене чинним законодавством України, обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 81-91).
		 
		Згідно з пунктом 2.3 вказаного договору підписанням договору позичальник підтверджує, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та/або іншими нормативними актами, що регулюють це питання.
		 
		Пунктом 6.1. кредитного договору встановлено, що позичальник шляхом підписання договору підтвердив, що він в день укладення договору особисто отримав свій примірник договору, умови якого йому зрозумілі, ознайомлений з правилами, що розміщенні на офіційному сайті банку та ознайомлений з тарифами банку і страхової компанії.
		 
		Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що у всьому іншому, що не передбачено договором, сторони керуються Правилами та чинним законодавством України.
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звертався до суду із позовом, в якому просив: встановити факт прострочення боржника щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості загальною вартістю                     13 478 грн 40 коп., стягнути з ПАТ «Креді Агріколь Банк» завдані йому збитки в загальній сумі 21 391 грн 45 коп., в тому числі: 960 грн за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі в наслідок застосування обману під час укладення договору, а всього 1 920 грн; суму інфляційних втрат та 3 % річних, що стосуються сплаченого страхового платежу за нікчемним правочином в розмірі 838 грн 52 коп. та 80 грн відповідно; 13 478 грн 40 коп. коштів сплачених за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги; суму інфляційних втрат та 3 % річних, що стосується сплачених коштів за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги в розмірі 4 444 грн 53 коп. та 630 грн відповідно.
		Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області                                   від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 960 грн за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору, а всього                       1 920 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Постановою апеляційного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року залишено без змін.
		 
		Постановою апеляційного суду Черкаської області від 03 жовтня 2018 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання правочину із страхування життя нікчемним, застосування наслідків його нікчемності та стягнення завданих збитків скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 03 жовтня 2018 року відмовлено.
		 
		2.    Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають. 
		 
		Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
		Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
		Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
		Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
		Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
		Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
		16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю   забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою                                у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту,  яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою                         у визначенні цього Закону, є нікчемною. 
		За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року                                    № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22,                   23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
		Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. 
		Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України                             від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
		 
		Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. 
		 
		Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
		 
		Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту (пункт 1.3.2) не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. 
		 
		Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція як обслуговування кредитної заборгованості відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. 
		Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
		З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення спірного кредитного договору від 18 червня 2014 року про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1,8 % від суми кредиту, про що вказано                    у пункті 1.3.2 кредитного договору, є нікчемними, оскільки на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, а умова договору про надання споживчого кредиту,  яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.  
		 
		У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня       2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. 
		 
		За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		 
		Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).
		 
		Враховуючи всі обставини цієї справи, Верховний Суд приходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про стягнення комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості та ухвалення нового про часткове задоволення позову у зв`язку з тим, що суди в оскаржуваних судових рішення не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Отже, оскільки судом підтверджено обставини нікчемності пункту 1.3.2 кредитного договору від 18 червня 2014 року в частині комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості (супутня послуга), а позивачем сплачено в рахунок цієї винагороди 13 478 грн 40 коп., то вказана сума підлягає стягнення з ПАТ «Креді Агріколь Банк»на користь ОСОБА_1 .
		 
		Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачем не доведено факту введення його в оману та вчинення кредитного договору під впливом обману, а тому підстав для застосування частини другої статті 230 ЦК України немає. Також позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання йому моральної шкоди та її розмір.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 грудня                 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 березня                     2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості скасувати. 
		 
		Позов  ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності правочину, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
		 
		Стягнути з публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1  суму, сплачену в рахунок комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості (супутня послуга) за кредитним договором від 18 червня 2014 року, у розмірі 13 478 грн 40 коп. 
		 
		В іншій частині судові рішення залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                            О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...