Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1336/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2021.
Дата набрання законної сили: 08.06.2021
Номер судового провадження: 12-2гс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		08 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		Справа № 906/1336/19
		Провадження № 12-2гс21
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		 
		за участю: секретаря судового засідання Лавринчук О. Ю.,
		представника позивача - Лева Романа Васильовича,
		представника відповідача 1 - Яшина Володимира Юрійовича,
		 
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2020 року (головуючий суддя Василишин А. Р., судді Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2020 року (суддя Тимошенко О. М.) у справі № 906/1336/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мейсон Ентертеймент» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЗІДЗІДЗІ» про визнання рішення загальних зборів учасників товариства та договору недійсними та
		В С Т А Н О В И Л А
		1.     Короткий зміст позовних вимог
		1.1. 14 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі -  ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мейсон Ентертеймент» (далі - ТОВ «Мейсон Ентертеймент», відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЗІДЗІДЗІ» (далі - ТОВ «ДЗІДЗІДЗІ», відповідач 2) про: 
		-визнання недійсним договору № 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02 листопада 2018 року (далі - Договір № 02-1/11), укладеного між відповідачами, та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача 1, оформленого протоколом № 19-06/2017 від 21 серпня 2017 року, яким попередньо погоджено таке відчуження.
		1.2. Позовну заяву мотивував так.
		1.2.1. Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів:
		- позивачу стало відомо, що 21 серпня 2017 року відбулися загальні збори учасників відповідача 1, оформлені протоколом № 19-06/2017, за участі ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_3 (особисто) та ОСОБА_1 в особі представника Білецької О. В., яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності;
		- позивачем поставлено під сумнів дійсність проведення оскаржуваних зборів та надано суду нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_4 , яка повідомила, що 21 серпня 2017 року жодних загальних зборів учасників відповідача 1 проведено не було, участі в цих зборах як представник ОСОБА_1 вона не брала;
		- позивач доводив, що протокол загальних зборів учасників відповідача 1 виготовлено значно пізніше у часі, без фактичного проведення зборів та голосування на них учасників товариства; 
		- зазначені порушення позивачем визначено підставою для визнання недійсним прийнятого зборами від 21 серпня 2017 року рішення, оформленого протоколом № 19-06/2017.
		1.2.2. Щодо визнання недійсним оспорюваного правочину:
		- 02 листопада 2018 року на виконання рішення загальних зборів учасників від 21 серпня 2017 року щодо відчуження належних відповідачу 1 прав інтелектуальної власності укладено Договір № 02-1/11, за умовами якого відповідач 1 передав відповідачу 2 за ціною 40 000 грн виключні майнові права на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1»;
		- позивач доводив, що ОСОБА_3 як учасник ТОВ «Мейсон Ентертеймент» (25 % голосів) не мав права голосувати на зборах 21 серпня 2017 року по питанню продажу майнових прав товариства, зважаючи на його участь у ТОВ «ДЗІДЗІДЗІ» з часткою 50 %, яке набуло спірні права відповідача 1 за оспорюваним правочином;
		- покупець (відповідач 2) є заінтересованою особою щодо продавця (відповідача 1), а ціна продажу майнових прав товариства значно нижча від їх ринкової вартості;
		- оспорюваний правочин вчинено директором відповідача 1 ( ОСОБА_3 ) за відсутності згоди повноважних загальних зборів учасників відповідача 1 щодо відчуження належних товариству об`єктів права інтелектуальної власності;
		- як підставу позову в цій частині вимог визначено положення частини другої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		1.2.3. Щодо обґрунтування порушення відповідачами прав позивача:
		- у вересні 2012 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заснували юридичну особу ТОВ «Мейсон Ентертеймент»;
		- згідно з пунктом 6.6 Статуту ТОВ «Мейсон Ентертеймент», затвердженого протоколом № 1 загальних зборів засновників від 18 вересня 2012 року (далі - Статут), ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 передали до статутного капіталу відповідача 1 майнові права на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», свідоцтво №  НОМЕР_1 ;
		- 12 червня 2018 рокупозивач за договором купівлі-продажу відчужив третій особі ( ОСОБА_5 ) належну йому частку (25 %) у статутному капіталі відповідача 1, а 13 грудня 2018 року частку позивача передано покупцю за актом приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, який посвідчено нотаріально;
		-14 грудня 2018 року відомості про ОСОБА_5 як нового учасника ТОВ «Мейсон Ентертеймент» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРЮОФОПГФ);
		- позивач аргументував, що з моменту заснування ТОВ «Мейсон Ентертеймент» і до дня державної реєстрації змін щодо учасників товариства (14 грудня 2018 року) він володів корпоративними правами в розмірі 25 % частки у статутному капіталі відповідача 1; зазначені обставини підтверджуються даними ЄДРЮОФОПГФ;
		- за наслідком вчинення 02 листопада 2018 року оспорюваного правочину відповідач 1 відчужив на користь відповідача 2 належні товариству права інтелектуальної власності, що зумовило значне зниження вартості його корпоративної частки у ТОВ «Мейсон Ентертеймент» і подальше пред`явлення позивачу майнових претензій ОСОБА_5 щодо завищення вартості відчуженої йому корпоративної частки у статутному капіталі відповідача 1, що, на його думку, підтверджує порушення прав позивача на час звернення з позовом до суду в грудні 2019 року. 
		2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		2.1. 29 травня 2020 року Господарський суд Житомирської області прийняв рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову; скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 24 грудня 2019 року в цій справі. Мотивував рішення так.
		2.2. 21 серпня 2017 року збори учасників відповідача 1 не проводилися, оскільки показання свідків на стороні позивача та відповідачів є прямо суперечливими; відповідачем 1 не надано належних доказів повідомлення позивача про час і місце проведення оспорюваних зборів, оскільки світлокопії фіскальних документів не читаються, докази реєстрації учасників товариства на зборах 21 серпня 2017 року відсутні; оригіналу протоколу зборів учасників відповідач 1 на вимогу суду не надав.
		2.3. Установлені судом обставини фактичного непроведення оскаржуваних зборів є підставою для висновку про недійсність рішень загальних зборів учасників відповідача 1, які відображені у протоколі № 19-06/2017 від 21 серпня 2017 року, як таких, що суперечать частині першій статті 60 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, чинній на час проведення цих зборів. 
		2.4. Укладений відповідачами Договір № 02-1/11 є недійсним у силу статей 203 (частина друга), 215 (частина перша) ЦК України, оскільки оспорюваний правочин вчинено від імені відповідача 1 його директором за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про відчуження належних відповідачу 1 об`єктів інтелектуальної власності, всупереч вимогам пункту 8.15 Статуту ТОВ «Мейсон Ентертеймент», яким прийняття рішення про відчуження об`єктів інтелектуальної власності, належних товариству, віднесено до виключної компетенції зборів учасників. 
		2.5. Однак судом встановлено, що на час звернення з позовом до суду у грудні 2019 року позивач вже не був носієм корпоративних прав у статутному капіталі відповідача 1, оскільки 12 червня 2018 року продав свою частку в розмірі 25 % ОСОБА_5 , передавши її набувачу за актом приймання-передачі від 13 грудня 2018 року; відомості про передачу цієї частки було внесено в той же день до ЄДРЮОФОПГФ (том 2, а. с. 186-189).
		2.6.Місцевий суд дійшов висновку, що з моменту припинення права власності позивача на частку у статутному капіталі внаслідок державної реєстрації права на цю частку за набувачем корпоративних прав ОСОБА_5 з 13 грудня 2018 року, відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV«Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-ІV) позивач втратив статус учасника ТОВ «Мейсон Ентертеймент» та не довів порушення своїх корпоративних прав. Рішення суду в разі задоволення його позовних вимог не приведе до захисту корпоративних прав позивача, про порушення яких ним стверджувалося у позовній заяві.
		2.7. З огляду на недоведення позивачем порушення його корпоративних прав укладенням оспорюваного правочину, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в цілому, зокрема й щодо визнання недійсним оспорюваного правочину.
		3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		3.1. 11 вересня 2020 року Північно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою частково змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2020 року та виклав її у редакції постанови апеляційного суду, в решті рішення суду залишив без змін. Мотивував постанову так.
		3.2. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд взяв до уваги в сукупності подані відповідачем 1 докази на обґрунтування дотримання ним вимог Статуту про належне скликання зборів засновників 21 серпня 2017 року: повідомлення від 17 липня 2017 року за № 17/07 з належними доказами його направлення позивачу з описом поштового вкладення, що підтверджується штемпелем поштового відправлення на адресу ОСОБА_1 цього повідомлення 19 липня 2017 року (том 2, а. с. 231-233) та протоколом загальних зборів 21 серпня 2017 року, в якому відображено інформацію про присутність учасників, які володіють 100 % голосів у статутному капіталі: ОСОБА_3 (25 % частки), ОСОБА_2 (50 % частки), ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 , що діяла на підставі довіреності від 12 червня 2017 року (25 % частки) (том 1, а. с. 22-26), письмовими заявами    ОСОБА_3 та    ОСОБА_2 з нотаріальним посвідченням їх підписів, які підтвердили факт проведення зборів засновників із порядком денним, який зазначено у протоколі від 21 серпня 2017 року, та відповідне голосування учасників по порядку денному цих зборів, яке зафіксовано у протоколі. Письмову заяву ОСОБА_4 , яка заперечувала щодо участі у зборах 21 серпня 2017 року, та голосування по порядку денному зборів суд оцінив критично.
		3.3. Оцінивши зазначені докази із застосуванням принципів вірогідності та в їх взаємозв`язкувідповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зваживши на зазначення у протоколі від 21 серпня 2017 року реквізитів нотаріально посвідченої довіреності уповноваженої особи ОСОБА_4 , які могли стати відомими голові зборів ОСОБА_2 тільки внаслідок подання такої довіреності уповноваженою особою ОСОБА_4 на зборах, оцінивши змінність голосування представника на зборах учасників по різних питаннях порядку денного та те, що вона «утрималась» щодо голосування по питанню відчуження (продажу) інтелектуальних прав, взявши до уваги, що для прийняття рішення про погодження питання продажу інтелектуальних прав Статутом відповідача 1 вимагається проста більшість голосів (пункт 8.1.6 Статуту), апеляційний суд дійшов висновку, що учасники були належно повідомлені про проведення зборів 21 серпня 2017 року з визначеним у повідомленні від 17 липня 2017 року порядком денним, протокол зборів від 21 серпня 2017 року відображає волевиявлення всіх учасників щодо відчуження (продажу) прав інтелектуальної власності, що належали відповідачу 1, рішення про продаж прийнято більшістю голосів учасників, що відповідає вимогам Статуту відповідача 1 (том 2, а. с. 223-226).
		3.4. З огляду на власну оцінку доказів апеляційний суд зазначив про помилковість висновків місцевого суду про те, що оскаржувані збори фактично не відбулися, а рішення про відчуження прав інтелектуальної власності відповідача 1 учасниками товариства не приймалося. Отже, мотивувальна частина рішення місцевого суду була частково змінена апеляційним судом з урахуванням того, що збори учасників відповідача 1 мали місце 21 серпня 2017 року та ними приймалося рішення про відчуження прав інтелектуальної власності відповідача 1, що є предметом оспорюваного договору.
		3.5. Апеляційний суд погодився з повнотою встановлення місцевим судом обставин відчуження позивачем своєї частки в розмірі 25 % за договором купівлі-продажу від 12 червня 2018 року, укладеним у простій письмовій формі, ОСОБА_5 , з оформленням 13 грудня 2018 року акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Мейсон Ентертеймент» від  ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , підписи уповноважених осіб на якому було посвідчено нотаріально. 
		3.6. Судом установлено внесення 13 грудня 2018 року до ЄДРЮОФОПГФ запису про зміну учасників товариства на підставі цього акта та підтвердження витягом з державного реєстру станом на 14 грудня 2018 року прав на відчужену частку за  ОСОБА_5 .
		3.7. Судпогодився з тим, що позивач як учасник товариства вибув із товариства з моменту внесення відповідного запису про зміну учасників юридичної особи відповідача 1 до ЄДРЮОФОПГФ - з 13 грудня 2018 року. 
		3.8. Суд аргументував, що учасник, який вибув із товариства, може бути стороною корпоративного спору про визнання недійсними рішень товариства, якщо ці рішення прийняті в період до виходу учасника з товариства, а відповідні вимоги обґрунтовано порушенням корпоративних прав учасника на момент прийняття оспорюваного рішення зборів учасників.
		3.9. На момент проведення 21 серпня 2017 року оскаржуваних зборів позивач був учасником відповідача 1 з огляду на відчуження ним частки у статутному капіталі товариства за договором лише у червні 2018 року, яке було завершено оформленням акта приймання передачі корпоративної частки 13 грудня 2018 року. Суд погодився, що спір у справі має ознаки корпоративного, оскільки позивач доводив порушення своїх прав саме як учасника товариства. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем, який відчужив свої корпоративні права до звернення із цим позовом до суду, не доведено порушення його особистих корпоративних прав на час розгляду спору судами, оскільки такі права перейшли до набувача ОСОБА_5 . Суд виснував, що є незрозумілим - як позивач, припустивши задоволення його позовних вимог та повернувши знак для товарів і послуг до статутного капіталу відповідача 1, зможе користуватися та володіти корпоративним правом, яке ним відчужено на момент подання позовної заяви. З огляду на таке апеляційний суд зазначив, що позивач не є носієм корпоративних прав на час звернення з позовом до суду та з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18 про процедуру та черговість дослідження обставин по предмету доказування (підпункт 8.5 пункту 8 постанови), дійшов висновку про те, що позивач на момент звернення до суду і на момент ухвалення судового рішення не є носієм корпоративних прав товариства, а відтак рішення суду в разі задоволення позову не приведе до захисту його корпоративних прав та інтересів, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним рішення зборів учасників заявлялися позивачем тільки в контексті визнання недійсним оспорюваного договору про відчуження інтелектуальних прав.
		3.10. За таких обставин апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про недоведення позивачем порушення своїх корпоративних прав під час звернення з позовом до суду як у спорі про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача 1 від 21 серпня 2017 року, так і щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу прав інтелектуальної власності від 02 листопада 2018 року, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. З огляду на таке апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові в частині вимог про визнання недійсним Договору № 02-1/11 від 02 листопада 2018 року.
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
		4.1. У жовтні 2020 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення судом відсутності порушення корпоративних прав позивача та в частині відмови в позові, прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог. Скарга мотивована так.
		4.2. Суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи, однак в цілому дійшов правильних висновків про недійсність рішень загальних зборів учасників товариства 21 серпня 2017 року, які фактично не проводилися, та недійсність Договору № 02-1/11, укладеного всупереч вимогам Статуту без попереднього погодження зборів учасників відповідача 1.
		4.3.Апеляційний суд не надав оцінки обставинам відсутності кворуму під час прийняття зборами оскаржуваних рішень, у зв`язку з тим, що учаснику ОСОБА_3 було заборонено голосувати по питанню відчуження майнових прав товариства на свою користь згідно з пунктом 9.3 Статуту, а також не звернув увагу на наявність в діях ОСОБА_3 конфлікту інтересів при вчиненні від імені відповідача 1 оспорюваного правочину, продажу спірних прав товариства за заниженою ціною.
		4.4.Висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень зборів учасників та оспорюваного правочину зроблено без урахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 86, 238 ГПК України, які викладено в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 щодо правил оцінки доказів.
		4.5. Судом апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 102 ГПК України та не взято до уваги правового висновку щодо дій суду в разі ухилення учасника справи від участі в експертизі, який висловлено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 916/939/15-г.
		4.6. Є помилковими висновки судів про те, що задоволення позову не приведе до захисту корпоративних прав позивача. Позивач зауважив, що брав участь у створенні відповідача 1 та вніс до статутного капіталу товариства вклад, у тому числі знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (пункт 6.6 Статуту). Судами не враховано правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 913/399/15 щодо належності способу захисту учасником товариства, який брав участь у його створенні, своїх корпоративних прав, що були порушені внаслідок відчуження іншими учасниками товариства майна, шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання недійсним правочину з купівлі-продажу спірного майна товариства.
		4.7. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правового висновку Верховного Суду України в постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-147цс17, згідно з яким з огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме ця особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно/нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
		4.8. Зокрема,апеляційний суд не надав оцінки обставинам укладення оспорюваного Договору № 02-1/11 з відповідачем 2 як заінтересованою особою, яка знала про наявність обмежень щодо вчинення відповідачем 1 оспорюваного правочину та діяла недобросовісно. Відповідачу 2, учасниками якого є ОСОБА_6  (50 %) та ОСОБА_3  (50 %), було відомо про корпоративний конфлікт між учасниками відповідача 1 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ). Укладений відповідачами 1 та 2 Договір № 02-1/11 спрямовано на виведення прав інтелектуальної власності зі статутного капіталу відповідача 1 задля подальшої ліквідації товариства за рішенням засновників, рішення про ліквідацію оскаржується у справі № 906/461/19.
		5. Аргументи відповідачів 
		5.1. Відповідач 2у відзиві на касаційну скаргу просив її залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін з огляду на її законність та обґрунтованість. Відповідач 2 заперечував щодо порушення апеляційним судом правил оцінки доказів згідно з чинними нормами ГПК України та наполягав на правильному застосуванні апеляційним судом норм матеріального права, зазначав про те, що апеляційний суд скористався власними повноваженнями щодо оцінки доказів і дійшов правильного висновку про недоведення позивачем як колишнім учасником товариства порушення його корпоративних прав при укладенні цим товариством правочину з відчуження прав інтелектуальної власності, які належали товариству, та при проведенні загальних зборів учасників, які попередньо погодили таке відчуження. 
		5.2. Відповідач 2 аргументував свої висновки з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду згідно з постановами від 08 та 15 жовтня 2019 року у справах № 916/2084/17 і № 905/2559/17, а також від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 та від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, зауваживши, що вони мають загальний характер, а їх застосування не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства.
		5.3.Відповідач 1 відзив на касаційну скаргу не подав.
		6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		6.1. 14 січня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
		6.2. Справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, яка полягає в необхідності визначення моменту набуття майнових та немайнових прав новим власником частки у статутному капіталі юридичної особи за новою редакцією Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VІІІ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VІІІ), визначення, коли відбувається зміна складу учасників товариства (в разі відчуження учасником частки третій особі: з моменту укладення договору купівлі-продажу частки, з моменту складення акта приймання-передачі частки, з моменту прийняття рішення зборів учасників про прийняття нового учасника до складу товариства, якщо це вимагається згідно зі статутом, чи з моменту реєстрації у державному реєстрі прав на частку за її новим власником). Правова проблема полягає в тому, що відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону № 2275-VІІІ учасник вважається таким, що вийшов із товариства, з дня державної реєстрації його виходу, однак законодавцем чітко не передбачено моменту, з якого набувач частки у корпоративному капіталі вважається таким, що ввійшов до товариства, зокрема з урахуванням множинності юридичних фактів, з якими законодавець пов`язує державну реєстрацію прав набувача корпоративної частки відповідно до частини п`ятої статті 24 цього Закону. 
		6.3. Також існує проблема застосування норм статутів товариств щодо регулювання правил відступлення корпоративної частки в перехідний період відповідно до пунктів 2, 3 глави VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2275-VІІІ, згідно з якими на один рік продовжено дію статутів товариств, прийнятих в час дії Закону України «Про господарські товариства», у випадках колізії положень статутів із положеннями Закону № 2275-VІІІ щодо підстав та моменту набуття особою прав учасника товариства. 
		Державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства, відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» пов`язана з можливістю подання різних документів, серед яких відсутні документи про укладення правочину з відчуження (купівлі-продажу, дарування, міни) частки у статутному капіталі, однак є такі документи: акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства, справжність підписів на якому засвідчується нотаріально; рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; заява про вступ до товариства; заява про вихід з товариства; судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників у такому товаристві; судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
		6.4.Колегія суддів зазначила, що укладення правочину з відчуження корпоративної частки, складення акта приймання-передачі корпоративної частки та його державна реєстрація зазвичай тривають певний період в часі, що має наслідком правову невизначеність щодо того, хто є носієм корпоративних прав у товаристві в зазначений період часу з моменту набрання чинності 17 червня 2018 року Законом № 2275-VІІІ, в той час як попередня редакція Закону України «Про господарські товариства» пов`язувала момент виходу учасника з товариства з поданням ним заяви такому товариству про вихід зі складу учасників, незалежно від моменту укладення правочину з відчуження корпоративної частки чи складення документів про її передання набувачу.
		7. Позиція Великої Палати Верховного Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		7.1. Щодо виключної правової проблеми
		7.1.1. У цій справі позивач продав свою частку ОСОБА_5 12 червня 2018 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
		7.1.2. Частка покупцю передана за актом та здійснена реєстрація змін відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРЮОФОПГФ, 13 грудня 2018 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
		7.1.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 906/461/19 дійшов таких висновків. Обставини набуття прав учасника товариства, в тому числі й момент такого набуття, не залежать від наявності/відсутності в ЄДРЮОФОПГФ відомостей щодо певного складу учасників товариства. Дослідження фактів прийняття/неприйняття рішень загальних зборів учасників товариства про виключення учасника, який передав свою частку іншій особі, про прийняття цієї особи (нового учасника) до складу учасників товариства, про внесення відповідних змін до статуту товариства, про зміну у складі учасників товариства, і, відповідно, доведеність факту порушення корпоративних прав позивача - нового учасника спірними рішеннями зборів учасників товариства, є необхідною передумовою вирішення спору у справі.
		7.1.4. Зазначені висновки не узгоджуються з висновками, раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду.
		7.1.5. У постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 909/1294/15 (провадження № 12-33гс19, пункти 45, 54, 55) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору. У разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін; включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству та містить інформацію про припинення в особи права на частку; заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.
		7.1.6. Питання застосування законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», в аспекті набуття особою статусу учасника товариства розглядалося також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19, пункти 7.63-7.66), де сформульовані такі висновки. Статут товариства з обмеженою відповідальністю мав містити, зокрема, відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника (статті 4, 51 Закону України «Про господарські товариства», абзац другий частини першої статті 143 ЦК України). У разі зміни складу учасників або розміру їх часток товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства на підставі волевиявлення учасника товариства та набувача частки про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та набувача частки, або могло бути доведено до відома товариства іншим чином. Рішення товариства про внесення змін до статуту товариства та його статут були, серед іншого, підставою для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРЮОФОПГФ. З моменту внесення відповідних змін до зазначеного Реєстру рішення товариства про внесення змін до статуту товариства вичерпувало свою дію. У разі відчуження учасником товариства своєї частки у статутному капіталі товариства законом не було передбачено ані погодження товариством такого відчуження, ані прийняття набувача частки до складу учасників товариства. Отже, рішення загальних зборів учасників товариства про погодження рішення учасника відступити належну йому частку в статутному капіталі та про включення набувача частки до складу учасників не спричинило юридичних наслідків щодо зміни складу учасників товариства. Такі зміни у складі учасників відбулися не внаслідок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства, а внаслідок звернення продавця та покупців частки до цих зборів, тобто внаслідок доведення їхнього волевиявлення до відома інших учасників, які з цього моменту мають вважати покупців учасниками товариства. У зв`язку із цим надалі були внесені зміни до статуту та здійснена реєстрація відповідних змін, які мають значення для третіх осіб. 
		7.1.7. Із зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається таке.
		7.1.8. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.
		7.1.9. Учинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону № 755-ІV передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.
		7.1.10. За загальним правилом частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		7.1.11. Відповідно до частини другої цієї статті ЦК України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
		7.1.12. Отже, як передання майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому як передання частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства. 
		7.1.13. За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.
		7.1.14. Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов`язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо.
		7.1.15. Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників в ЄДРЮОФОПГФ має значення для третіх осіб, оскільки статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРЮОФОПГФ. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 (провадження № 11-771апп19).
		7.1.16. За законодавством, яке діє після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (частина друга статті 21 Закону № 2275-VІІІ).
		7.1.17. Натомість відповідно до частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на такому акті засвідчується нотаріально. У випадку, якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально. 
		7.1.18. З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.
		7.1.19. Відтакмомент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін. 
		7.1.20. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року у справі № 906/461/19.
		7.1.21. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).
		7.2. Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 21 серпня 2017 року
		7.2.1. У цій справі, як установлено судами, позивач відчужив свою частку в розмірі 25 % у статутному капіталі відповідача 1 за договором купівлі-продажу від 12 червня 2018 року, передавши її ОСОБА_5 за актом від 13 грудня 2018 року, цього ж дня здійснена реєстрація змін відомостей про юридичну особу, що містяться у ЄДРЮОФОПГФ. Витяг з реєстру станом на 14 грудня 2018 року свідчить про те, що не позивач, а ОСОБА_5 є учасником ТОВ «Мейсон Ентертеймент».
		7.2.2. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає, що з дня державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРЮОФОПГФ, склад учасників ТОВ «Мейсон Ентертеймент» змінився: позивач втратив статус учасника товариства, оскільки такий статус набув ОСОБА_5 
		7.2.3. Водночас позивач звернувся з позовною заявою у грудні 2019 року, тобто тоді, коли він вже не був учасником ТОВ «Мейсон Ентертеймент». 
		7.2.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється. 
		7.2.5. Зокрема, учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства (частина перша статті 10 Закону України «Про господарські товариства», пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 2275-VІІІ). Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги.
		7.2.6. Натомість рішення загальних зборів учасників товариства, яке за своїм змістом не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Такі ж наслідки настають, якщо рішення загальних зборів учасників товариства за своїм змістом не відповідає правомірним нормам статуту, оскільки останній є локальним нормативним актом юридичної особи (підпункт 4.22 пункту 4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі № 910/10463/19). Не може створювати правових наслідків і рішення загальних зборів учасників товариства, які насправді не було проведено, хоча на підтвердження такого рішення складений протокол (помилковий, підроблений тощо). У подібних випадках позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, яке не створює правових наслідків незалежно від прийняття судом відповідного рішення, а на захист інтересу щодо правової визначеності. Судове рішення про задоволення відповідного позову не приводить до анулювання рішення загальних зборів учасників товариства, але знімає сумніви з цього приводу.
		7.2.7. Позивач вважає, що загальні збори товариства 21 серпня 2017 року насправді не відбулися, а протокол зборів виготовлено значно пізніше. За таких умов позовна вимога спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (оскільки, на думку позивача, таке рішення не було прийняте взагалі), а на захист інтересу в досягненні правової визначеності щодо рішень, які приймалися або не приймалися органом юридичної особи. Водночас такий інтерес можуть мати лише актуальні учасники товариства, зокрема ОСОБА_5 , який став учасником товариства замість позивача, але не сам позивач. 
		7.2.8. Встановивши, що позивач відчужив свою частку в статутному капіталі та передав її до моменту звернення до суду з позовом у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що в такому випадку позивач не довів порушення своїх корпоративних прав або інтересів на час звернення з позовом до суду, у зв`язку із чим у позові слід відмовити. 
		7.2.9. З огляду на таке Велика Палата Верховного Суду вважає, що відпала необхідність дослідження судами фактичних обставин, чи мали місце збори учасників 21 серпня 2017 року, оскільки такі висновки мотивувальної частини судових рішень можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору.
		7.2.10. Відтак з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду слід виключити висновки про встановлення обставин проведення чи непроведення зборів учасників відповідача 1 як такі, що не є релевантними щодо прийнятих судами рішень про відмову в задоволенні позову з підстав недоведення позивачем порушення його прав або інтересів оскаржуваним рішенням зборів учасників від 21 серпня 2017 року та договором купівлі-продажу прав інтелектуальної власності від 02 листопада 2018 року, стороною якого позивач не був, з огляду на відчуження ним своєї частки у статутному капіталі відповідача 1 та її передання до звернення із цим позовом. Також з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції слід виключити висновок такого змісту: «Таким чином в силу ст. 203 ч. 2 та ст. 215 ч. 1 ЦК України договір від 02.11.2018 є недійсним як такий, що укладений від імені 1-го відповідача особою, яка не мала на те повноважень, тобто продавець за договором не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності» на сторінці четвертій рішення суду від 29 травня 2020 року, оскільки такий висновок суперечить резолютивній частині судового рішення про відмову в задоволенні позову в цілому та мотивувальній частині судового рішення про недоведення позивачем порушення його прав або інтересів, що виключає в цілому можливість визнання недійсним оспорюваного правочину в цій справі.
		7.3. Щодо порушень норм процесуального права, допущених судами, про які зазначалося в доводах касаційної скарги
		7.3.1. З огляду на виключення з мотивувальної частини судових рішень взаємно протилежних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення обставин фактичного проведення (непроведення) зборів учасників, оформлених протоколом від 21 серпня 2017 року з посиланням судів першої та апеляційної інстанцій на різну оцінку доказів, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, доводи скаржника, зазначені в пунктах 4.2-4.4 описової частини цієї постанови про неповноту дослідження обставин справи, відсутність кворуму на зборах учасників 21 серпня 2017 року та відсутність підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень зборів учасників як такі, що є необґрунтованими.
		7.3.2. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на порядок застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 ГПК України з огляду на різне застосування судами першої та апеляційної інстанцій зазначених процесуальних норм. Відповідно до статті 91 ГПК України передбачено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа (частини п`ята - шоста статті 91 ГПК України).
		7.3.3. Разом тим, якщо предметом судової експертизи є письмовий документ однієї із сторін спору і внаслідок проведення експертизи оригінал (письмовий документ) може бути знищений, пошкоджений, то процесуальним законодавством передбачено обов`язок залученого експерта повідомити відповідного учасника справи про можливі наслідки проведеного експертного дослідження та одержати у такого учасника письмовий дозвіл на його проведення (частина четверта статті 103 ГПК України). Також відповідно до частини третьої статті 101 ГПК України висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює об`єкт експертизи як доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування. У випадку призначення судової експертизи письмового документа, ухилення учасника справи від подання на вимогу суду його оригіналу може мати різні наслідки: суд може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні (частина четверта статті 102 ГПК України). 
		7.3.4. З огляду на особливості регулювання процедури надання письмових документів для проведення їх експертного дослідження, необхідність аналізу судом дотримання вимог процесуального законодавства не тільки сторонами спору, але й судовим експертом до початку проведення експертизи, суд повинен досягнути балансу, з одного боку, у сприянні стороні щодо надання доказів у справі шляхом проведення судової експертизи, а з іншого, - у збереженні повноти та цілісності письмового документа, який є доказом протилежної сторони. Відтак у цьому випадку суд має право вибору процесуальних наслідків неподання документів, які є об`єктом експертного дослідження стороною у справі (щодо визнання встановленою обставини, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмови у її визнанні). 
		7.3.5. Доводи скаржника про порушення апеляційний судом правил оцінки доказів відповідно до статті 86 ГПК України за їх сукупністю та взаємозв`язком, з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду у справах № 911/1437/17 та № 923/876/16, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки у зазначених постановах суди вирішували проблему щодо застосування зазначеної норми процесуального права виходячи з інших (неподібних) обставин. 
		7.3.6. Велика Палата Верховного Суду зазначає про встановлення різних обставин у цій справі та у справі № 916/939/15-г, у якій суди застосували наслідки відмови учасника справи про банкрутство щодо надання доступу до майна для проведення його оцінки, зазначивши, що така відмова оцінюється ними як підтвердження доводів заявника про заниження оцінки спірного майна (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 916/939/15-г), що спростовує доводи скаржника згідно з пунктом 4.5 описової частини постанови.
		7.4. Щодо розгляду вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав інтелектуальної власності, укладеного між відповідачами 1 та 2
		7.4.1.  ОСОБА_1 оспорює укладений між двома юридичними особами (ТОВ «Мейсон Ентертеймент» та ТОВ «ДЗІДЗІДЗІ») договір від 02 листопада 2018 року про продаж виключних майнових прав на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», стороною якого він не був, з підстав його невідповідності вимогам частини другої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України з посиланням на порушення органом управління (директором, зборами засновників відповідача 1 його корпоративних прав).
		7.4.2. Апеляційним судом встановлено, що рішенням зборів учасників відповідача 1 від 21 серпня 2017 року не порушено корпоративних прав учасника, передбачених Статутом відповідача 1, щодо попереднього погодження на відчуження третій особі (відповідачу 2) прав інтелектуальної власності, належних юридичній особі - відповідачу 1. Оспорюваний правочин вчинено між двома юридичними особами.
		7.4.3. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Отже, для застосування способів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦК України, особа, яка не була учасником правочину, повинна довести, яке її особисте цивільне право чи інтерес порушені укладенням договору між іншими особами.
		7.4.4. Корпоративні права учасника товариства як правомочності на участь в управлінні господарським товариством, зокрема, шляхом участі в загальних зборах товариства, правомочності на отримання певної частки у прибутку від діяльності товариства (дивідендів), а також частини активів від діяльності товариства у випадку його ліквідації, які визначені статтею 167 ГК України, не є тотожними повноваженням органів управління товариством, зокрема зборів учасників товариства, які при прийнятті рішень щодо розпорядження майном товариства відповідно до положень статуту мають керуватися інтересами власне товариства. 
		7.4.5. Відтак майнові інтереси окремих учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління, зокрема зборів учасників про розпорядження майном товариства.
		7.4.6. Таке неспівпадіння не означає безумовного порушення корпоративних прав учасника товариства та наявності підстав для визнання недійсними правочинів, укладених органом управління товариством із третіми особами.
		7.4.7. Згода загальних зборів учасників товариства на укладення певного договору є згодою його найвищого органу управління, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства на надання зазначеної згоди не можна ототожнювати з корпоративними правами учасників товариства, які діяти від імені товариства не мають права. Відтак укладення товариством правочину з відчуження належних йому на праві власності активів не є прямим порушенням прав та інтересів учасника товариства на участь у товаристві та управління ним, навіть якщо волевиявлення учасника на зборах учасників щодо можливості певного розпорядження активами товариства не збігається з колективним рішенням зборів учасників. Таке рішення зборів учасників є результатом діяльності найвищого органу управління товариством, і навіть у випадку визнання його недійсним за рішенням суду - це не може бути безумовною підставою для визнання недійсним укладеного правочину в порядку статті 215 ЦК України. Такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (пункти 79-81).
		7.4.8. Тому, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Відтак, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (чи приведуть вони до реального захисту прав третьої особи, яка оспорює правочин, стороною якого вона не була).
		7.4.9. Учасник товариства, який вважає порушеними свої корпоративні права, може захищати їх різними способами, які не перешкоджають господарській діяльності самого товариства та не ставлять інтереси третіх осіб, які вступають з товариством у зобов`язальні правовідносини, під ризик їх невиконання (скликання зборів учасників з метою покращення роботи органів управління товариством; вихід з товариства з виплатою йому частки у майні товариства). Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), пункти 84-85. 
		7.4.10. Про недоведення учасником товариства з корпоративною часткою 90 % статутного капіталу порушення його корпоративних прав при зверненні з вимогою про визнання недійсними правочинів товариства, укладених його директором з перевищенням повноважень, за відсутності рішення зборів учасників зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, провадження № 12-264гс18 (пункти 6.10, 6.11 постанови).
		7.4.11. З огляду на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду необґрунтованими є доводи скаржника з посиланнями на неврахування правового висновку в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 913/399/15, відступ від якого фактично здійснено Великою Палатою Верховного Суду у справах № 904/10956/16, № 916/2084/17, № 923/876/16.
		7.4.12. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. The Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, провадження № 12-264гс18).
		7.4.13.Ураховуючи відсутність порушення оспорюваним договором корпоративних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку оспорюваному договору на предмет його відповідності вимогам статей 203, 215 ЦК України. 
		7.4.14. З огляду на таке є необґрунтованими доводи скаржника відповідно до пунктів 4.6-4.8 описової частини цієї постанови, які ґрунтувались на порушенні корпоративних прав позивача, невідповідності оспорюваного договору нормам цивільного законодавства. 
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		8.1. Щодо суті касаційної скарги
		8.1.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 та частиною першою статті 311 ГПК України суд касаційної інстанції має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 
		Скаржник просив скасувати постанову апеляційного суду, скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення судом відсутності порушення корпоративних прав позивача та в частині відмови в позові, прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог.
		8.1.2. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги, неправильне застосування судами статей 15, 16 ЦК України та необхідність виключення з мотивувальної частини постанови апеляційного суду та рішення місцевого суду окремих висновків судів, про що зазначено в пунктах 7.2.9-7.2.10 мотивувальної частини цієї постанови. Зазначене в цілому не змінює правильності висновків судів про відмову у задоволенні позову за недоведенням позивачем порушення його корпоративних прав та інтересів у зв`язку з відчуженням їх третій особі до звернення до суду з таким предметом позову та резолютивної частини постанови апеляційного суду і резолютивної частини рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову.
		8.2. Щодо судових витрат
		8.2.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин постанови апеляційного суду і рішення суду першої інстанції та залишення їх без змін у незміненій частині судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 240, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково.
		2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. 
		3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 29 травня 2020 року у незміненій частині залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя доповідач Л. Й. КатеринчукСуддіВ. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор'єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач Г. Р.  КретС. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...