Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1509/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Зміна договорів (правочинів); оренди; комунального та державного майна.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2021. Зареєстровано: 13.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2021.
Дата набрання законної сили: 21.10.2021
Результат оскарження 21.10.2021 Східний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 
		тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		_______________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"08" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1509/21
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Лавровой Л.С. 
		при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу 
		за позовом Приватної фірми "ГАММА-55" до РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ  третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР МЕТАЛУРГІЙНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ "ЕНЕРГОСТАЛЬ" про визнання додаткової угоди укладеною за участю представників:
		позивача  Бондаренко Я.О.
		відповідача  Зучик Є.Н.
		третьої особи  не з`явилась 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Господарського суду Харківської області звернулася Приватна фірма "ГАММА-55" з позовом до РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО ХАРКІВСЬКІЙ, ДОНЕЦЬКІЙ ТА ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ та просить суд ухвалити судового рішення яким визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди № А-35 від 31.12.2003 у редакції позивача.
		Ухвалою від 14.05.2021 р. було відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи та призначено судове засідання на 26.05.2021 р. о 11:00. Засідання відкладалося з 26.05.2021 по 07.06.2021.
		03.06.2021 ДП «УкрНТЦ «Енергосталь» було надано до суду письмові пояснення (вх. 13065) на позовну заяву про визнання додаткової угоди укладеною, в якому повідомляється, що позивачем належним чином виконуються умови договору оренди № А-36, майно використовується за призначенням, заборгованість з орендної плати та компенсації комунальних послуг відсутня.
		04.06.2021 за вх. 13148 до суду надійшов відзив РЕГІОНАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ФОНДУ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ ПО ХАРКІВСЬКІЙ, ДОНЕЦЬКІЙ ТА ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ, в якому відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог. У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що на підставі листа орендаря від 27.12.2018 №479.12, Регіональним відділенням було надіслано на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України лист № 4324 03.01.2019 щодо надання дозволу на продовження договору оренди № А-35 від 31.12.2003 на 20 років, однак відповідь не було отримано. Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
		08.07.2021 відповідачем було надано додаткові пояснення (вх. 15926), в яких зазначено, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції на час виникнення спірних відносин), термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору, тому відповідач вважає, що позивач, маючи на меті продовження дії договору, намагається змінити строк дії договору в бік збільшення.
		Представник позивача у судовому засіданні 08.07.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
		Представник відповідача підтримав надані до суду письмові пояснення та висловив часткові заперечення на заявлені позовні вимоги.
		Третя особа свого представника у судове засідання не направила.
		Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.
		31.12.2003 між ПП «Гамма-55» та ДП «УкрНТЦ «Енергосталь» було укладено договір оренди державного майна № А-35 (зі змінами та доповненнями), предметом якого є нежитлові приміщення кім. 14-16 та 18-20 в цокольному поверсі, загальною площею 323,7 кв.м. за адресою: м. Харків, пр. Науки, 9 (надалі - Договір). Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.11.2016 у справі № 922/3047/16, внесено зміни до Договору в частині зміни орендодавця державного майна, яким стало - регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській, Донецькій та Луганській областях). Термін дії договору до 30.11.2021 (згідно додаткової угоди № 7 від 26.11.2018).
		27 грудня 2018 року Позивач звернувся до Відповідача листом № 479.12 з проханням продовжити термін дії договору на 20 років, тобто до 31.12.2038. Разом з листом Відповідачу також було направлено Додаткову угоду від 27.12.2018 до Договору в частині продовження терміну дії договору. Вищезазначений лист та Додаткова угода були отримані Відповідачем 27.12.2018. Однак, Додаткова угода від 27.12.2018 до Договору не була підписана, а термін дії Договору не був продовжений.
		Позивач вказував, що Додаткова угода від 27.12.2018 до Договору до не була укладена, в Відповідач ухиляється від її підписання, тому Позивач вважав за необхідне звернутися до суду із позовом про визнання укладеною такої додаткової угоди.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом  ЦК України) встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно з частиною 1 статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Частинами 1, 2, 4 статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
		Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 Глави 29 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
		Зі змісту приписів статті 1, частини 2 статті 9, частини 2 статті 759, частини 3 статті 760 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 4, частини 6 статті 283 Господарського кодексу України випливає, що Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
		Приписами статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1). У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (частина 2). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання (частина 3). Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також встановлено статтею 764 Цивільного кодексу України. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об`єктом оренди.
		Відповідно до ст. 287 ГК України орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом; 4) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.
		Організаційні та майнові відносини, пов`язані з передачею в оренду цілісних майнових комплексів державного сектора економіки, а також цілісних майнових комплексів, що є комунальною власністю, регулюються законодавством відповідно до цього Кодексу.
		Статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
		Відповідно до наведеної норми договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором та укладеним на новий строк, користуючись переважним правом перед іншими особами на укладення цього договору.
		У статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		Згідно з положеннями статті 285 Господарського кодексу України орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди. Відповідно до частини 1 статті 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
		Тобто, реалізацією переважного права є укладення договору оренди на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне продовження (поновлення).
		Зі змісту статей 759, 763, 764 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 291 Господарського кодексу України, частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
		Частина 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Відповідна заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.
		При цьому, частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
		Виходячи зі змісту наведених норм, слід мати на увазі, що орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін. Винятком є намір власника майна використовувати зазначене майно для власних потреб, про такий намір власник повинен попередити орендаря письмово не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. Окрім того, за умовами наведених положень закону, для використання переважного права орендар повинен повідомити орендодавця про укладення договору оренди у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.
		Отже, законодавцем визначено два правові інститути на продовження договірних відносин з оренди нерухомого майна (пролонгація та продовження його дії). Помилково ототожнювати правовий інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря, сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
		Зазначені правові інститути є взаємовиключними, оскільки реалізація орендарем переважного права є можливою тільки у разі припинення дії попереднього договору оренди і суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами на рівних запропонованих орендодавцем умовах договору оренди.
		В даному випадку позивачем обраний інститут реалізації переважного права на продовження дії договору оренди із відповідачем.
		Так, як вже було вище зазначено, із 31 грудня 2003 року між сторонами тривають орендні правовідносини пов`язані із орендною державного окремо визначеного майна. Орендар повністю виконує свої обов`язки, вчасно та в повному обсязі сплачує орендні платежі, даний факт підтвердила у своїх поясненнях третя особа, що відповідачем не було спростовано.
		27.12.2018 року Позивач звернувся до Відповідача листом № 479.12 з проханням продовжити термін дії договору на 20 років, тобто до 31.12.2038. Разом з листом Відповідачу також було направлено Додаткову угоду від 27.12.2018 до Договору в частині продовження терміну дії договору. Тобто, наймач повідомив наймодавця про своє переважне право в розумний строк до закінчення строку договору найму чим відобразив своє волевиявлення на продовження правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції додаткової угоди до договору.
		На підставі листа орендаря від 27.12.2018 №479.12, Регіональним відділенням було надіслано на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України лист № 4324 03.01.2019 щодо надання дозволу на продовження договору оренди № А-35 від 31.12.2003 на 20 років, однак відповідь не було отримано.
		Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених а них завдань надають орендодавцям об`єктів держаної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
		При цьому, заява (повідомлення) орендодавця про припинення договору оренди є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України. Частина 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди та її направлення у межах строку, встановленого законом. Отже, сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 906/742/18, постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 914/120/19, постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року по справі № 902/862/15.
		Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України.
		Враховуючи, що спеціальний закон не містить конкретної процедури щодо розгляду листів орендаря на продовження дії договору оренди, суд користуючись принципом аналогії звертається до статті, яка регулює споріднена відносини, а саме до статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка визначає, що орган уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.
		Юридично допустимими вважаються рішення, які приймаються відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Таким чином, відповідач має право вибору між рішеннями про погодження терміну договору оренди або про відмову у його погоджені лише за умови, коли вибране рішення ґрунтується на законі. В даному разі, пасивна поведінка органів, уповноважених управляти державним майном, що виявилась у відсутності реагування у визначений проміжок часу на лист позивача, та мала своїм наслідком погодження орендарю умов додаткової угоди в частині дії договору оренди на 20 років. В суду відсутні докази попередження відповідачем чи будь-яким іншим органом, в управлінні якого перебуває орендоване майно, про намір використовувати майно для власних потреб.
		Наявність відповідної заяви орендаря та належних доказів її надсилання орендодавцю, свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача.
		Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (частина 2 статті 759 ЦК України). Тобто, сторони на власний розсуд можуть визначати умови договору оренди, однією із істотних умов якого є строк оренди, який, в свою чергу, може встановлюватись та регулюватися окремим законом (спеціальними нормами) в залежності від виду майна, що передається в найм (оренду).
		Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що цей Закон регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Отже, норми зазначеного Закону визначають, зокрема особливості та строки оренди державного майна, ці норми Закону є спеціальними по відношенню до відповідних норм Цивільного кодексу України, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Так, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовані умови щодо мінімального строку, на який укладається договір оренди державного майна, щодо підстав для договору на менший строк, щодо передумов для продовження договору на той самий строк, на новий строк, а також щодо спеціальних підстав (винятків), за яких договір оренди на новий строк з орендарем не укладається. Виходячи зі змісту частини 1 статті 17 цього Закону, строк оренди в договорі оренди держаного майна може бути меншим, ніж визначений у цій нормі строк, лише за наявності про це пропозиції орендаря, а орендодавець позбавлений права зобов`язувати (примушувати) орендаря укладати договір оренди зазначеного майна на менший строк, ніж той, який визначений законом (5 років) або той, який запропонований орендарем.
		Тобто, внесення змін до договору оренди комунального майна в частині строку (терміну) оренди допускається у порядку, визначеному частиною 2 статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та з урахуванням вимог щодо терміну, визначених частиною 1 цієї статті. Самостійна зміна орендодавцем нового терміну оренди з узгодженого сторонами терміну на інший суперечить приписам частини першої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
		У спірних правовідносинах сторони укладали додаткові угоди, якими поновлювали дію Договору, та кожен раз визначали нову дату його закінчення, таким чином щоразу встановлюючи строк, протягом якого Договір діє від моменту, коли спливав раніше встановлений сторонами строк.
		З огляду на викладене, а також термін дії Договору оренди та його продовження додатковими угодами в спосіб, що не суперечив вимогам частини 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд вважає, що в даному випадку орендарем не порушено жодної із загальної і спеціальної норми, пов`язаної із продовженням договірних відносин пов`язаних із отриманням у тимчасове користування окремого індивідуально визначеного державного майна.
		Юридичний аналіз частини 1 статті 764 ЦК України, частини 4 статті 284 ГК України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" дозволяє зробити висновок про те, що як норми цивільного законодавства, так норми господарського права, зокрема, й спеціальні норми, що регламентують здачу в оренду державного та комунального майна, однаково та в імперативному порядку визнають продовженим договір оренди на той же строк та на тих же умовах, якщо орендодавець не заявить про припинення або зміну умов договору оренди . В даному випадку, ще у 2018 році орендодавець виявив бажання на продовження дії договору оренди, втім у визначений час ані від відповідача, ані від Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, не виразили заперечення з приводу відсутності бажання про продовження орендних правовідносин із позивачем, чим, як-то вже вказано вище, погодили йому (позивачу) умови додаткової угоди та продовження дії договору на 20 років.
		Слід звернути увагу, що продовження договору оренди в судовому порядку в передбачений договором спосіб вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин, а й необхідності укладення додаткової угоди як підстави продовження орендних прав і обов`язків. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права. Правове регулювання процедури продовження орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм, настання наслідків у вигляді продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").
		Отже, реалізація наданих відповідачу Законом України "Про оренду державного та комунального майна" прав, зокрема права на пролонгацію договору, повинна гарантувати йому вільне володіння тими майновими правами, яких він уже набув в силу закону, що сприятиме юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси сторін спору та відповідатиме принципам застосування статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України та яка захищає майнові інтереси сторін до тієї ж міри, як право власності на речові права. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 910/321/18.
		Неврахування переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, на укладання договору найму на новий строк, свідчитиме про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54). Крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власність у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є оренда майна. Так, у справі "Меллахер та Інші проти Австрії (1989 року)", ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.
		Суд враховує, що згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам. У рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях статті 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
		Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. За приписами статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		Відтак, вимога позивача про визнання укладеною додаткової угоди в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.
		У даній справі позивач, з метою захисту порушеного права, звернувся до суду із позовом про оформлення (укладення) відповідного додаткового договору, а суд, вивчивши обставини справи, встановив наявність усіх підстав для визнання договору продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, що тягне за собою визнання додаткової угоди укладеною на умовах, запропонованих позивачем.
		Враховуючи зазначені положення діючого законодавства України, встановлені обставини, наявність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, суд задовольняє вимоги позивача у повному обсязі.
		З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 165, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд  
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити повністю.
		Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди № А-35 від 31.12.2003 року у наступній редакції:
		Додаткова угода
		до договору оренди № А-35 від 31.12.2003 р.
		м.Харків 27 грудня 2018 року
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, ідентифікаційний код 23148337, місцезнаходження якого: 61057 м.Харків, майдан Театральний, 1 в особі начальника Кравченка Олега Олександровича, що діє на підстав Положення затвердженого Головою Фонду 16.07.2021 р., іменований надалі "Орендодавець" з одного боку, і Приватна фірма" Гамма-55" , в особі директора Грігоряна Арама Андраніковича, що діє на підставі Статуту, іменований надалі "Орендар" уклали цю Додаткову угоду про наступне : 
		1. Розділ 10 "Строк чинності , умови зміни та припинення Договору" п. 10.1 викласти в наступній редакції :
		Цей договір продовжено на 20 (двадцять) років, тобто до 31.12.2038 року.
		2. Ця Додаткова угода складена у 3-х примірниках, що мають однакову юридичну силу та є неві*ємною частиною Договору оренди № А-35 від 31.12.2003 р.
		 
		Орендодавець Орендар
		Регіональне відділення Фонду державного ПФ" Гамма-55"
		майна України по Харківській області Юр.адреса: 61052 м.Харків, 
		ідентифікаційний код 23148337 вул.Полтавський шлях,27 кв.2 
		місцезнаходження: 31057, м.Харків, майдан код ЄДРПОУ 24482251
		Театральний,1
		 
		Начальник ________ Кравченко О.О. Директор 
		ПФ "Гамма-55" 
		_________ Грігорян А.А.
		 
		Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (61057, місто Харків, майдан Театральний, 1 ідентифікаційний код юридичної особи 43023403) на користь Приватної фірми "Гамма-55" (61052, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 27, квартира 2, ідентифікаційний код юридичної особи 24482251) 2 270,00 грн. судового збору.
		Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу. 
		Повне рішення складено "13" липня 2021 р. 
		 
		СуддяЛ.С. Лаврова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...