Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/5163/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2021. Зареєстровано: 15.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2021.

Номер судового провадження: П/380/5231/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		30 червня 2021 року                                                                                        справа №380/5163/21
		Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу № 380/5163/21 за позовом  ОСОБА_1 до Львівської міської ради за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівського міського голови Садового Андрія Івановича про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30 березня 2021 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 березня 2021 року Міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняла рішення, оформлене протоколом № 13, яким у пункті 1.13 призупинила пільги для всіх категорій населення, що стосуються перевезення міським громадським транспортом (авто - та електротранспортом), передбачені чинним законодавством України, ухвалами сесії Львівської міської ради та рішеннями виконавчого комітету - з 31 березня 2021 року постійно до прийняття окремого рішення.
		Позивач вважає, що пункт 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30 березня 2021 року, є незаконним, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.
		Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Нещодавно, 27 лютого 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 3-р/2020, яким підкреслив, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Водночас невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни підриває довіру до держави.
		Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, яке долучається до позову. Пункт 7 частини 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
		Прийняття Міською комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради оскаржуваного рішення обмежило права позивача на безоплатний проїзд міським громадським транспортом (авто - та електротранспортом).
		Позивач та його представник в судових засіданнях позовні вимоги підтримали надали суду додаткові докази та пояснення просили суд позов задоволити повністю.
		Відповідач - Львівська міська рада, проти позову заперечила з підстав, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 р. на території України встановлено карантин.
		Пунктом 2 вказаної постанови визначено, що залежно від епідемічної ситуації на території України в цілому або на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) встановлюється «зелений», «жовтий», «помаранчевий» або «червоний» рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки).
		На території Львівської області з 00 годин 00 хвилин 25 березня 2021 року встановлено червоний рівень епідемічної небезпеки. Таке рішення прийняте на позачерговому засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій 23 березня 2021.
		Згідно з підпунктом 11 пункту 3-5 постанови Кабінету Міністрів України від
		09 грудня 2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції Постанови КМУ №230 від 22.03.2021) на території регіонів, на яких установлений "червоний" рівень епідемічної небезпеки здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним та залізничним транспортом у межах відповідних регіонів, крім транзитних перевезень здійснюється за окремим рішенням регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
		На позаплановому засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій (протокол №13 від 30.03.2021) прийнято рішення, яким заборонено перевезення пасажирів у міському автомобільному транспорті, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах та міському електричному транспорті, крім перевезення в режимі «спецперевезення», а також призупинено пільги, які стосуються перевезення міським громадським транспортом, для усіх категорій населення.
		Вказане рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій прийнято з метою забезпечення належного перевезення медичного персоналу та осіб, які забезпечують безпеку та життєдіяльність міста.
		Також відповідач вказав, що пунктом 18 протокол № 22 позапланового засідання  Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій скасовано пункт 1.13 рішення Міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформлене протоколом № 13 від 30.03.2021 року.
		Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою від 09.04.2021 року у даній справі відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі. Ухвалою судді від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Судом встановлені наступні обставини:
		30.03.2021 року Міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняла рішення, оформлене протоколом № 13, яким у пункті 1.13 вирішила:
		«На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), у зв`язку з встановленням «червоного» рівня епідеміологічної небезпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і враховуючи різке збільшення кількості захворювань на території Львівської міської територіальної громади, з метою забезпечення належного перевезення медичного персоналу та осіб, які забезпечують безпеку та життєдіяльність міста, призупинити пільги для всіх категорій населення, що стосуються перевезення міським громадським транспортом (авто - та електротранспортом), передбачені чинним законодавством України, ухвалами сесії Львівської міської ради та рішеннями виконавчого комітету. Термін з 31 березня 2021 року постійно до прийняття окремого рішення».
		Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправним спірне рішення відповідача, оскільки таке порушує його права, свободи та інтересів щодо наданих йому законом пільг на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, позивач є особою, щодо якої його застосовано, а також особою, який є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей спірний акт.
		Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
		Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного рішення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
		Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із  ст. 22 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
		Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
		При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Згідно із ст. 46 Конституції України, Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Згідно із пунктом 7 частини 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
		Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
		Так спірним рішенням, з метою забезпечення належного перевезення медичного персоналу та осіб, які забезпечують безпеку та життєдіяльність міста, призупинено пільги для всіх категорій населення, в тому числі і позивача, що стосуються перевезення міським громадським транспортом (авто - та електротранспортом), передбачені чинним законодавством України, ухвалами сесії Львівської міської ради та рішеннями виконавчого комітету.
		Згідно із ст. 264 КАС України, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.
		1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
		1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених  частиною першою  статті 266-1  цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
		2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
		2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		3. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		4. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
		5. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.
		6. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.
		7. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
		8. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.
		9. Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
		10. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
		11. Рішення суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.
		12. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання протиправності нормативно-правового акта постало під час розгляду іншої адміністративної справи.
		З метою окреслити коло суспільних правовідносин, які врегульовано спірним рішенням, а отже й визначити чи порушує спірне рішення права, свободи чи інтереси позивача, необхідно проаналізувати фактичні обставини.
		З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, та згідно із пунктом 7 частини 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учасник бойових дій має пільгу щодо безплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту.
		Отже спірним рішенням фактично обмежено права позивача на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту.
		Відповідно до частини другої     статті 55 Конституції України     кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й рішення органу місцевого самоврядування, що є предметом цього спору.
		Положеннями частини першої     статті 2 КАС України,     передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною першою  статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої  статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Притому суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. 
		Відповідачем порушено надану законом позивачу пільгу щодо безплатного проїзду усіма видами міського пасажирського транспорту, однак позивачем та його представником, не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем в період дії спірного рішення здійснювалась саме оплата за проїзд міським пасажирським транспортом.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.
		В справі відсутні докази того, що безпосередньо позивач, внаслідок прийняття спірного рішення, зазнав реальну шкоду.
		З`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивачів передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення. 
		За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним рішенням відповідача, відсутніми є й підстави для задоволення позову.
		Доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
		Вказана позиція суду по суті узгоджується із позицією ВС викладеною у постанові від 15 серпня 2019 року по справі №1340/4630/18.
		Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Відповідно позовні вимоги позивача, задоволенню не підлягають.
		Щодо заяви представника позивача про компенсацію судових витрат в розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.
		Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача правничі витрати.
		Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати на користь позивача не присуджуються.
		Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
		                                            
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Львівського міського голови Садового Андрія Івановича (79008, м. Львів, пл. Ринок, буд. 1) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, - відмовити повністю.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
		Рішення суду складено в повному обсязі 12.07.2021 року.
		 
		           Суддя                                                                                           Гавдик З.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...