Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/10522/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на майно, з них; податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: 14.07.2021. Зареєстровано: 15.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.07.2021.
Дата набрання законної сили: 14.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/9847/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 240/10522/19
		адміністративне провадження № К/9901/9847/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року (суддя Майстренко Н.М.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року (головуючий суддя - Драчук Т.О., судді: Ватаманюк Р.В., Полотнянко Ю.П.)
		у справі за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління ДФС у Житомирській області (правонаступник Головне управління ДПС у Житомирській області)  
		про скасування податкового повідомлення-рішення,
		ВСТАНОВИВ
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1.Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до суду, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області (надалі також - Відповідач, правонаступник Головне управління ДПС у Житомирській області) від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608, яким визначено суму податкового зобов`язання за  платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що належні Позивачу виробничі приміщення не є об`єктом оподаткування згідно з пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України). Також вказує на невірність розрахунку сум податкового зобов`язання за спірним рішенням контролюючого органу, оскільки органом місцевого самоврядування не приймалось рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік та 2018 рік відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року №1791-VIII. Тому вважає, що ставка податку, встановлена рішенням Житомирської міської ради від 10 червня 2015 року №932, має застосовуватись з коефіцієнтом 0,5.
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608 в частині визначення суми податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період 2018 рік у розмірі 8234,65 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Зазначаючи про відповідність лише одній з обов`язкових умов суди дійшли висновку, що належні Позивачу виробничі приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно. Перебування відповідних виробничих приміщень у власності Позивача у 2018 році лише протягом десяти місяців слугувало підставою для визнання протиправним визначення суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за інших два місяці 2018 року та скасування спірного акта індивідуальної дії у відповідній частині.
		В основу рішення суду першої інстанції про відмову в позові у іншій частині позовних вимог, що було предметом апеляційного перегляду, покладено висновки про віднесення до об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належних Позивачу протягом 10 місяців 2018 року, виробничих приміщень та відсутністю обов`язку органу місцевого самоврядування щорічного прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів у порядку статті 12 ПК України. Враховуючи ухвалення місцевою радою відповідного рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про застосування ставки податку згідно з цим рішенням також у 2018 році, тому застосування коефіцієнта 0,5 згідно з положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року №1791-VIII суди визнали безпідставним.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у цій частині і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
		Відповідач      у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення   судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, на підставі договору дарування виробничих приміщень від 20 грудня 2011 року ОСОБА_2 (дарувальник) передав майно у власність ОСОБА_1 (обдарованої) безоплатно (пункт 1 договору).
		Відповідно до пункту 2 зазначеного договору виробничі приміщення комплексу, що відчужуються за даним договором, розташовані в АДРЕСА_1 . Виробничі приміщення комплексу складаються з: приміщення «А, А1» металево-каркасного, обкладеного цеглою, контори, котельної, майстерні і для працівників гаража, столярного цеху камінного «Б», складу будівельних та сипучих матеріалів металевого «В, В1», столярного цегляного цеху «Г», складу будівельних матеріалів металевого «Д». Виробничі приміщення комплексу загальною площею 1327,10 кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,4879 га, кадастровий номер 1810136300:03:018:0013.
		Рішенням Житомирської міської ради 47 сесії VI скликання від 10 червня 2015 року №932 «Про місцеві податки та збори» внесено зміни до пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 3 березня 2011 року №61 «Про встановлення податків і зборів на території м. Житомира відповідно до Податкового кодексу України» та вирішено затвердити Положення про порядок обчислення та сплати податку па нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1.
		Відповідно до пункту 6.1, пункту 6.4 цього Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в тому числі на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.
		Контролюючим органом в порядку підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2019 року №0111470-5113-0608, яким Позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.
		3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам та ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		У касаційній скарзі Позивач акцентує на невірному визначенні суми грошового зобов`язання за оскарженим податковим повідомленням-рішенням. Стверджує, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на конкретний рік, до справляння податку має застосовуватись його мінімальна ставка - 0%. 
		Також вважає, що належні виробничі приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно на підставі підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки для використання вказаної податкової пільги достатньо однієї умови, як то наявності спеціального статусу будівлі як будівлі промисловості.
		Враховуючи не прийняття Житомирською міською радою рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік, Позивач також зазначає про те, що положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» підлягають застосуванню у 2018 році. На думку Позивача, при визначенні сум податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно за 2018 рік на підставі ухваленого Житомирською міською радою у 2015 році рішення слід застосовувати ставки податку, визначені у попередньому періоді з коефіцієнтом 0,5. 
		3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
		У відзиві на касаційну скаргу Відповідач зазначає, що належний Позивачу на праві власності об`єкт нерухомості в розумінні статті 266 ПК України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому Позивач несе обов`язок належної та своєчасної сплати сум податкового зобов`язання. Стверджує, що встановлення місцевих податків і зборів є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, в той час як податковий орган уповноважений застосовувати прийняті нормативно-правові акти шляхом визначення сум податкових зобов`язань. Зауважує, що визначенням у спірному рішенні суми грошового зобов`язання Позивача по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік на підставі рішення Житомирської міської ради від 10 червня 2015 року №932 про встановлення ставок податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, Відповідачем реалізовано надані повноваження відповідно до норм ПК України.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених   статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також -   КАС України), колегія суддів зазначає таке.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями   ПК України, який підлягає до застосування у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.
		З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
		Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
		Нормами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлена податкова пільга (звільнення від оподаткування ) щодо визначених в цих нормах об`єктів нерухомості.
		Так, підпунктом «є» зазначеного підпункту встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
		Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
		Приймаючи оскаржувані рішення, що переглядаються, суди попередніх інстанцій виходили з того, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що об`єкти нежитлової нерухомості, які належать Позивачу, є виробничими приміщеннями. При цьому суди взяли до уваги також і таку обставину, як не заперечення Позивачем факту не використання означених нежитлових приміщень за промисловим призначенням.
		Разом з тим, визначальним критерієм для висновків судів попередніх інстанцій щодо не застосування до спірних правовідносин норми пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було те, що адресатом пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства. 
		Верховний Суд зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень вказаної норми ПК України як наслідку неправильного тлумачення її змістовного навантаження, яку суди помилково застосували за критерієм суб`єктного складу платника податку на нерухоме майно, внаслідок чого зробили неправильний висновок, що вона стосується тільки промислових підприємств. 
		Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
		Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		При цьому, cамостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
		Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
		Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.
		Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
		Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.
		У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
		Як свідчать встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи Позивачем відповідне виробниче приміщення за функціональним призначенням не використовувалось, що ним не заперечувалось у суді.
		Тому, за недотриманням другої умови надання податкової пільги за підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України - використання у промисловому виробництві, належні Позивачу виробничі приміщення є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а Позивач не є адресатом означеної податкової пільги.
		Отже, суди попередніх інстанцій вірно встановили предмет спору та правильно визначили правові норми, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, однак надали невірного тлумачення змістовного навантаження норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, що зумовило неправильне правозастосування наведеної норми до спірних правовідносин у цій справі.
		Разом з тим, у касаційній скарзі скаржник насамперед наполягає на невірному визначенні суми податкового зобов`язання за спірним індивідуальним актом, зокрема, без урахування норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, відповідно до якої нарахування податкового зобов`язання має здійснюватися виходячи з його мінімальної ставки. Також, стверджує про застосування коефіцієнта 0,5 до ставки податку, визначеної Житомирською міською радою у 2015 році.  
		Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника Суд зазначає таке.
		Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є встановлення місцевих податків і зборів, затвердження їх ставок, а також прийняття рішень щодо надання пільг з їх сплати відповідно до вимог ПК України.
		Відповідно до пункту 12.3  статті  12 ПК України cільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		Згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
		Стверджуючи про застосування до ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, коефіцієнту 0,5 Позивач посилається на норму пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року №1791-VIII.
		В контексті наведених доводів скаржника, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що оскарженим актом індивідуальної дії Позивачу визначено суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік, що не охоплюється сферою правового регулювання цього Закону. 
		Разом з тим, стала та послідовна практика Верховного Суду з розгляду податкових спорів виходить з того, що у спорах про визнання протиправними рішень про визначення грошових зобов`язань предметом судової перевірки також має бути розрахунок податкового зобов`язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов`язання, а саме застосовані контролюючим органом розмір ставки податку, база оподаткування якщо платник податку заперечує правильність податкового нарахування.
		В контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи надаючи оцінки доводам Позивача судам слід було перевірити порядок визначення грошового зобов`язання Позивача по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік згідно зі спірним індивідуальним актом, в тому числі визначення суми податкового зобов`язання із застосуванням мінімальної ставки відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України.
		Суди попередніх інстанцій не встановлювали та не досліджували обставин визначення Позивачу суми грошового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в контексті застосування наведених норм матеріального закону.
		Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.
		Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.
		Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
		Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів в частині відмови в позові не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставинах у даній справі. Тому, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частин першої, другої та третьої   статті 242 КАС України   судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Верховний Суд вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог такими, що ухвалені з порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення обставин, необхідних для вирішення спору, а тому такі рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а справа у цій частині відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог   статті 242 КАС України.
		Керуючись статтями   341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
		Справу №240/10522/19 у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                    Н.Є. Блажівська
		Судді                                                                                                                 О.В. Білоус
		                                                                                                                                     І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...