Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 920/525/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування; залізницею.
Надіслано для оприлюднення: 15.07.2021. Зареєстровано: 15.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.07.2021.
Дата набрання законної сили: 20.10.2021
Результат оскарження 20.10.2021 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: 2119

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		 
		15.07.2021 Справа № 920/525/21м. Суми
		Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/525/21 в порядку спрощеного позовного провадження
		за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108, ідентифікаційний код 40081237),
		до відповідача: Державного підприємства «Охтирське лісове господарство» (42760, Сумська область, Охтирський район, Пологівська сільрада, Урочище Ківшар, 1, ідентифікаційний код 00992898),
		про стягнення 57 790,00 грн,
		за участю представників сторін:
		позивача: Серьогіна С.В. за довіреністю від 20.06.2021 № 404 приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції,
		відповідача: Дидишко О.М. за довіреністю від 25.01.2021 б/н.
		ВСТАНОВИВ:
		 
		17.05.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача штраф за неправильно зазначену масу вантажу у накладній у сумі 57 790,00 грн, а також покласти на відповідача судові витрати у сумі 2 270,00 грн. 
		Позов обґрунтовано посиланням на положення статті 307 Господарського кодексу України, статей 3, 10 Закону України «Про залізничний транспорт», статей 2, 5, 6, 23, 24, 37, 118, 122, 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі  Статут залізниць України); неправильним зазначенням у залізничній накладній від 07.10.2020 № 43623339 маси вантажу у вагоні № 61837209, який прямував зі станції Охтирка Південної залізниці на станцію Шмакове Придніпровської залізниці, що є підставою для нарахування і стягнення з відправника штрафу у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення, тобто у сумі, заявленій до стягнення.
		У позовній заяві позивачем наведено, що попередні (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з суми судового збору та становить 2 270,00 грн.
		Ухвалою від 24.05.2021 постановлено відкрити провадження у справі № 920/525/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити на 15.07.2020, 10:30; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України до 15.06.2020; встановити позивач строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 30.06.2020.
		27.05.2021 представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи з викликом сторін від 26.05.2021 б/н (вх. № 2200 від 27.05.2021), в якому представник відповідача посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої не від`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції), заява № 10563/83, п. 24-33) та право на ефек тивну участь (Т. проти Сполученого Королівства), заява № 24724/94, п. 83-89), зазначає, що принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних еле ментів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією. 
		Також представник відповідача у клопотанні зазначає, що Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 у справі №369/1923/15-ц та від 26.09.2018 у справі № 346/2946/16-ц виходив також з того, що одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (п.п. 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційсь кою Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року); ідея справе дливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін; у п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (зая ва № 7460/03) та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» (заява № 38789/04) наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати ро зумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній сто роні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankeri v. Switzeriand» від 23.10.1996, заява № 17748/91, п. 38).
		З урахуванням викладеного, представник відповідача, керуючись статтями 2, 13, 249-252 Господарського процесуального кодексу України, просить розгляд справи № 920/483/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		Ухвалою від 27.05.2021 у справі № 920/525/21 постановлено задовольнити клопотання представника відповідача - Державного підприємства «Охтирське лісове господарство» (42760, Сумська область, Охтирський район, Пологівська сільрада, урочище Ківшар, 1, ідентифікаційний код 00992898) про розгляд справи з викликом сторін від 26.05.2021 б/н (вх. № 2200 від 27.05.2021); розгляд справи № 920/525/21 по суті, призначений на 15.07.2021, 10:30, здійснювати в судовому засіданні з викликом сторін; явку представників учасників справи в судове засідання по суті, призначене на 15.07.2021, 10:30, визнати обов`язковою.
		14.06.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив від 11.06.2021 б/н (вх. № 5585/21 від 14.06.2021), в якому представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що відповідачем були придбані кранові ваги для більш точного визначення маси. Кранові ваги ВЕК-10Д, що належать відповідачу, на яких відбувалося зважування вантажу були прийняті на облік Департаментом комерційної роботи станції Корчаківка. Кранові ваги на яких відбувалося зважування вантажу знаходяться в справному стані, були повірені належним чином, тому на момент зважування вантажу та внесення отриманих даних (маса вантажу) в накладну № 43623339, жодних сумнівів щодо точності маси вантажу не було. У накладній № 43623339 від 07.10.2020, в графі «спосіб визначення маси», ДП «Охтирський лісгосп» зазначив «на кранових вагах», як це передбачено пунктом 9 Правил приймання вантажів до перевезення. Як видно з накладної № 43623339 від 07.10.2020 на відправлення лісопродукції залізницею відповідачем зазначено, що маса вантажу вагону № 61837209 складає нетто 49000 кг. Заявлена по документам тара вагону 23000 кг ніким не перевірена. Додаткова маса у вагоні могла з`явитися за рахунок підвищення вологості лісоматеріалів.
		Як зазначає представник відповідача, вагон з вантажем по залізничній накладній № 43623339 від 07.10.2020 прийнятий залізницею до перевезення без будь-яких зауважень, про що свідчать відмітки у залізничних накладних. Комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2020 за своїм змістом акт не відповідає вимогам вищезазначених Правил складання актів та не може бути підставою для застосування до відповідача матеріальної відповідальності у вигляді нарахування штрафу. Телеграма члена правління ПАТ «Укрзалізниця» від 08.02.2017 вих. № Ц-1-25/315-17, має розпорядчий характер та містить пряму вказівку - зобов`язання, яка без посередньо стосується випадків для застосування штрафних санкцій. 
		Як вказує представник відповідача, у накладній № 43623339 від 07.10.2020, а саме графі 19 зазначено, що вантажопідйомність вагону, яким здійснювалось перевезення вантажу, складає 70500 кг, при цьому вага вантажу, зазначена відповідачем у накладній, складає 49000 кг, вага вантажу, зазначена позивачем у комерційному акті, складає 53800 кг. Таким чином, на думку представника відповідача, вантажопідйомність вагону не перевищена. При цьому, в накладній відсутня інформація про загальну масу вантажу та вагону (брутто), що також відображено у комерційному акті № 450003/609 від 15.10.2020. Виходячи із інформації, вказаної у комерційному акті, при перезважуванні позивачем на електронно-тензометричних вагах визначено загальну масу вагону та вантажу (брутто), а потім шляхом віднімання від маси брутто маси вагону, вказаної у накладній, отримано результат маси вантажу, який є більшим, ніж зазначено відправником (відповідачем). Отже, співставлення способів отримання результатів маси вантажу на станції відправлення та на залізничній станції під час перезважування вагону з вантажем, свідчить, що такі способи не є однаковими, а тому відсутні підстави для ствердження, що результати перезважування вагону на станції отримання є об`єктивними.
		Окрім наведеного представник відповідача зазначає, що відповідно до комерційного акту № 450003/609 від 15.10.2020, перевірка маси вантажу вагону № 61837209 здійснена позивачем на електронно-тензометричних вагах - вантаж разом з тарою, що є порушенням порядку, встановленого пунктом 22 Правил видачі вантажів, оскільки маса вантажу визначалась вантажовідправником та перевізником різними способами.
		Таким чином представник відповідача вважає, що позивачем не доведено правильність визначення маси вантажу, який перевозився у вагоні № 61837209, під час зважування цього вагону.
		Також, представник відповідача у відзиві на позов, посилаючись на норми частини першої статті 223, частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України, якими встановлено шестимісячний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення штрафу за неправильне зазначення у накладній маси вантажу, зазначає, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, пропустив шестимісячний строк, оскільки комерційний акт було складено 15.10.2020, а позов пред`явлено 13.05.2021 (з порушенням шестимісячного строку). Поважні причини щодо пропущення строку позовної давності позивачем надані не були.
		25.06.2021 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив від 22.06.2021 б/н (вх. № 6013/21), де останній підтримує позовні вимоги повністю та зазначає, що маса вантажу визначалась без участі працівників залізниці, а сам вантаж було прийнято лише шляхом візуального огляду, то залізниця не могла знати про невідповідність маси вантажу, а тому вантаж відправнику не повертався та не переоформлялися нові перевізні документи. Комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2021 містить повну інформацію про відправника та одержувача вантажу, на ньому проставлено штемпель станції, а також у зазначеному документі детально описано відомості про вагон, його вантажопідйомність, технічний стан, спосіб завантаження вантажу, особу відповідальну за його навантаження, спосіб визначення маси вантажу (розділ А); обставини, за яких виявлено порушення (розділи Б, В, Г, Д).
		Щодо способу визначення маси вантажу представник позивача зазначає, що зважування на вагонних вагах є одним із передбачених Правилами способів визначення маси вантажу. При цьому, саме зважування є найбільш точним способом визначення маси вантажу. В пункті 22 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, вказано, що перевірка маси вантажу на станції призначення проводиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення. Пунктом 27 Правил визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить, зокрема, 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, для вантажів рідких або зданих до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; 0,5 % маси всіх інших вантажів. Зазначене свідчить, що вказана умова не містить імперативного припису щодо перевірки маси вантажу саме таким способом, яким остання визначалась на станції відправлення. Порядок та способи визначення маси вантажу наведено у Правилах приймання вантажів до перевезення, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, що за своїм змістом кореспондується зі статтею 37 Статуту залізниць України. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач визначив масу вантажу способом зважування на Кранових вагах, про що зазначено у п. 26 накладної на виконання вимог статті 37 Статуту. На станції Нижньодніпровськ-вузол Придніпровської залізниці зважування вагону проводилось на 150-ти тонних статистичних тензометричних вагах. Позивач зазначає, що відповідачем безпідставно ототожнюється спосіб визначення/перевірки маси вантажу (регламентований статтею 37 Статуту) зі способом зважування на вагах, тоді як у пункті 22 Правил видачі вантажів йдеться саме про спосіб визначення маси вантажу, який в даному випадку є один і той же - шляхом зважування на вагонних вагах.
		Щодо телеграми № Ц-1-25/315-17 від 08.02.2017 представник позивача зазначає, що зазначена телеграма не є нормативно-правовим документом і має виключно інформаційно-розпорядчий характер та за своєю суттю не вносить зміни до Статуту залізниць щодо підстав та виду відповідальності за неправильне зазначення маси вантажу у перевізному документі у вигляді стягнення штрафу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 906/27/17 від 08.08.2017 року.
		Щодо пропущеного строку позовної давності, представник позивача зазначає, що порядок обчислення строків позовної давності під час карантину, визначений ЦК України. Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (з урахуванням змін) установлено з 12 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року на всій території України карантин. П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (з урахуванням змін) визначено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211... Відтак, якщо строк позовної давності припадає на одну із дат карантину, проте позов подано пізніше, але в межах карантину, вважається поданим в строк. Для позовів залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, встановлена спеціальна позовна давність, яка складає 6 місяців. Представник позивача звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк, визначений статтею 258 цього кодексу, продовжується на строк дії карантину, пов`язаного з запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Отже, кінцевий строк для подачі позовної заяви, який припадав на день карантину, автоматично продовжується до кінця карантину.
		Як зазначає представник позивача, у спірних правовідносинах між сторонами строк позовної давності починає свій перебіг 15.10.2020 й закінчується відповідно 15.04.2020, позивач звернувся до суду з позовом 13.05.2021. Представник позивача вважає, що оскільки, строк позовної давності припадав на дату карантину (15.10.2020), позов подано в межах карантину (13.05.2021).
		На підставі наведеного представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		09.07.2021 представником відповідача подано до суду письмові заперечення на відповідь на відзив від 06.07.2021 б/н (вх. № 6376/21), де представник відповідача зазначає, що не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив та посилаючись на норми частини першої статті 223, частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України якими встановлено шестимісячний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення штрафу за неправильне зазначення у накладній маси вантажу, зазначає, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, пропустив шестимісячний строк, оскільки комерційний акт було складено 15.10.2020, а позов пред`явлено 13.05.2021 (з порушенням шестимісячного строку). Поважні причини щодо пропущення строку позовної давності позивачем надані не були. Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, на яку посилається позивач у відповіді на відзив, визначено вичерпний перелік протиепідемічних обмежень, які встановлюються на період дії карантину та затверджено Перелік основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов`язані із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Діяльність вантажного залізничного транспорту (КВЕД 49.20) серед зазначеного Переліку відсутня.
		08.07.2021 електронною поштою та 12.07.2021 засобами поштового зв`язку до суду від представника позивача надійшли клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 15.07.2021, 10:30 в режимі відеоконференції у приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65).
		Ухвалою від 12.07.2021 у справі № 920/525/21 постановлено задовольнити клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції; провести зазначене судове засідання в режимі відеоконференції; доручити Центральному апеляційному господарському суду (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65) забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні, призначеному на 15.07.2021, 10:30 у приміщенні зазначеного суду.
		Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі  ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
		За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
		Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті 12.07.2020 в режимі відеоконференції в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65) у відповідності до статті 197 ГПК України.
		Представник позивача у судовому засіданні по суті заначив, що підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом в повному обсязі.
		Представник відповідача у судовому засіданні по суті заначив, що проти позову заперечує та підтримує заявлене ним клопотання про зменшення розміру штрафу на 30 %.
		Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
		Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. 
		За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
		Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання для розгляду даної справи по суті та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
		Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
		В судовому засіданні 15.07.2021 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
		07.10.2020 згідно з накладною № 43623339, яка у відповідності до статті 6 Статуту залізниць України є основним перевізним документом та обов`язковою двосторонньою формою угоди на перевезення вантажу, зі станції Охтирка Південної залізниці на станцію Шмакове Придніпровської залізниці відповідачем здійснено відправлення вагону № 61837209 з вантажем  «лісоматеріали круглі».
		15.10.2020 на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, на підставі статті 24 Статуту залізниць України та акту загальної форми № 1401 від 15.10.2020 позивачем здійснено контрольне комісійне переважування вагону № 61837209, під час якого виявлено, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі, вказаній відповідачем в накладній № 43623339 від 07.10.2020, про що складено комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2020. Результат зафіксовано в Журналі контрольного зважування вхідних вантажів та відомості зважування, на станцію відправлення направлена телеграма.
		Зазначені комерційні акти засвідчують, що під час комісійного зважування вагона № 61837209 відправленого за накладною № 43623339 від 07.10.2020, встановлено розбіжності фактичної маси вантажу із зазначеною відповідачем у накладній масою, а саме фактична маса вантажу більше ваги вказаної в документі на 4850 кг. Фактично встановлено: брутто 76850 кг, тара 23000 кг, нетто 53850 кг. В накладній № 43623339 від 07.10.2020 зроблено відмітку про складання комерційного акту № 450003/609 від 15.10.2020. 
		Як встановлено судом, відповідно до накладної № 43623339 від 07.10.2020 відправником вантажу є відповідач у справі, маса вантажу визначена вантажовідправником (відповідачем) без участі представників позивача, завантаження проводилося силами та засобами вантажовідправника, що підтверджується відповідними відмітками у графах 24, 26, 28 перевізних документів.
		Факт невідповідності маси вантажу у спірному вагоні даним про його масу, зазначеним у перевізних документах, став підставою для складання залізницею комерційного акта 450003/609 від 15.10.2020. 
		Комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2020 станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, складений у відповідності з пунктом 10 «Правил складання актів», затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 № 334, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, є належним та допустимим доказом, оскільки підписаний трьома працівниками залізниці станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці: заст. ДС Швець А.О, прийомоздавальником Петренко Н.М. та АРВ Кузьміч Т.І. У зазначених комерційному акті зроблено помітку, що зав. вантажним двором за штатом розкладом відсутній.
		Акт загальної форми № 1401 від 15.10.2020 та комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2020 підтверджують факт невідповідності маси вантажу у вагоні і маси вантажу, що зазначена в накладній, що є підставою для матеріальної відповідальності відповідача.
		У зв`язку із неправильним зазначенням у спірній залізничній накладній маси вантажу позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України нарахував відповідачеві штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати в сумі 57 790,00 грн.
		Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
		Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
		Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (стаття 307 Господарського кодексу України).
		Аналогічні положення містить і стаття 908 Цивільного кодексу України.
		Предметом даного спору є стягнення залізницею штрафу за неправильне зазначення у накладній маси вантажу.
		Відповідно до статті 909 цього Кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
		Приписами статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина перша стаття Господарського кодексу України).
		Статтею 3 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України «Про транспорт», Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариствазалізничного транспорту загального користування», Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
		Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статутузалізниць України). На підставі цього Статуту залізниць України затверджені Мінтрасом Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статутузалізниць України).
		Статтею 6 Статуту залізниць України унормовано, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
		Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 затверджено Правила оформлення перевізних документів. Наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів» внесено зміни до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та викладено їх в новій редакції.
		Так, згідно пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила), накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил.
		Виникнення між сторонами у цій справі господарських договірних відносин у сфері перевезення вантажу залізничним транспортом підтверджується перевізним документом накладною від 07.10.2020 № 43623339. Накладна як основний перевізний документ повинна відповідати вимогам, встановленим Правилами оформлення перевізних документів.
		Відповідно до пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 542 від 20.08.2001, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001р. за №798/5989).
		Обов`язок відправника зазначати у накладній відповідні реквізити, в т.ч. масу вантажу, установлено пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Правил оформлення перевізних документів. Вантажовідправником заповнюється, зокрема, графа накладної «маса вантажу в кг, визначена відправником», де вказується маса вантажу у кілограмах. У разі визначення маси на вагонних вагах у відповідних графах зазначається маса брутто, тари вагона і нетто вантажу. Відправником також заповнюються графи: «Спосіб визначення маси», де зазначається, яким способом визначено масу вантажу. При зважуванні вантажу необхідно зазначити тип ваг: «на товарних вагах», «на вагонних вагах вантажопідйомністю...т», «на елеваторних вагах» чи інших вагах; «Навантаження засобами» зазначається «відправника», якщо навантаження здійснюється відправником. У графі 55 «Правильність внесених відомостей підтверджую» представник відправника вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреність на оформлення перевезення.
		Маса вантажу вважається правильною, якщо різниця між фактично виявленою масою і зазначеною в перевізних документах не перевищує 0,2 % (пункт 2.6 Правил оформлення перевізних документів).
		Якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статті 118 Статуту залізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт (пункт 5.5 Правил оформлення перевізних документів).
		Відповідно до статті 23 Статут залізниць України відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
		За приписами статті 24 Статут залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
		Пунктом 28 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 передбачено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
		Додатком 3 до Правил встановлено, що за виключенням випадків, коли вагони завантажуються залізницею, графа 19 заповнюється відправником.
		Із графи 28 накладної № 43623339 від 07.10.2020 вбачається, що вантаж у вагон завантажено вантажовідправником, що автоматично свідчить про заповнення графи 19 представником відповідача.
		Залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами (стаття 105 Статут залізниць України).
		Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
		За пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення (стаття 118 зазначеного Статуту).
		Частиною першою статті 26 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами. 
		Аналогічну норму містить стаття 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць. За правилами цієї статті комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеними у транспортних документах. Вищевказаною статтею передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002.
		Правила складання актів (стаття 129 Статуту залізниць України) затверджено наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334.
		Згідно з пунктом 10 Правила складання актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
		Отже, у пункті 10 цих Правил визначено перелік осіб-працівників залізниці, які мають право підписувати комерційні акти в силу їх посадового становища (начальник станції (його заступник) і начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), а також працівники залежно від обставин їх особистої участі у перевірці вантажу, який прибув на станцію залізниці. За наявності трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт вважатиметься таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.
		Таким чином, у наведеному пункті імперативно визначено суб`єктний склад працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів, однак зазначена норма не виключає можливості залучення до складання комерційного акта й інших працівників залізниці поряд з особами, підписи яких є обов`язковим реквізитами комерційного акта.
		За змістом частин першої, третьої статті 64 та частини третьої статті 65 Господарського кодексу України, підприємство як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, який призначається (обирається) власником (власниками) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов`язків між працівниками підприємства.
		Комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2020 станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, складений у відповідності з пунктом 10 «Правил складання актів», затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 № 334, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, є належним та допустимим доказом, оскільки підписаний трьома працівниками залізниці станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці: заст. ДС Швець А.О, прийомоздавальником Петренко Н.М. та АРВ Кузьміч Т.І. У зазначених комерційному акті зроблено помітку, що зав. вантажним двором за штатом розкладом відсутній.
		Дослідивши обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд установив, що факт невідповідності маси вантажу, відправленого відповідачем, зафіксовано позивачем у комерційному акті № 450003/609 від 15.10.2020, які складено залізницею із дотриманням вимог Правил складання актів; ці акт підписано трьома уповноваженими на його складання особами, повноваження яких підтверджуються матеріалами справи.
		Комерційним актом № 450003/609 від 15.10.2020 підтверджується, що в накладній № 43623339 від 07.10.2020 вказана маса вантажу 49000 кг, а фактично маса вантажу вагона № 61837209 складає 53850 кг, що на 4850 кг більше від маси, вказаної у накладній на перевезення.
		Зазначений комерційний акт № 450003/609 від 15.10.2020 у передбаченому порядку відповідачем не оскаржувався. 
		А тому суд приходить до висновку, що до даних правовідносин підлягають застосуванню приписи вищенаведених норм статей 118, 122 Статуту залізниць України, оскільки штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитків. 
		Такої ж думки дотримується Верховний Суд у постановах від 21.08.2019 у справі № 905/2360/18, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19 та від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17.
		Відповідно до пункту 6.1 Роз`яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29.05.2002 за № 04-5/601 із змінами та доповненнями, підставою покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статуту залізниць України. 
		Пунктом 5.5 розділу 4 Правил перевезення вантажів встановлено, що якщо під час перевезення або на стадії його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній відомостей про адресу одержувача, його код, назву вантажу, його кількість, то з відправника стягується штраф згідно статті 122 Статуту залізниць України. Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей зазначених у накладній. Відповідно до статті 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені в накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код, адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно статті 118 цього Статуту, якою встановлено стягнення штрафу у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення.
		Згідно пункту 6.2 роз`яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29.05.2002 за № 04-5/601 із змінами та доповненнями та частини четвертої пункту 21 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» від 29.11.2007 № 01-8/917, у застосуванні пунктів 118 та 122 Статуту залізниць України слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитки.
		З аналізу вищевказаних норм, можна зробити висновок, що зазначення у накладній маси вантажу є обов`язком вантажовідправника, перевірка правильності заповнення цього реквізиту є правом залізниці, факт неправильного зазначення відправником відомостей про масу вантажу засвідчується комерційним актом, а з відправника за невірно зазначену у накладній масу вантажу стягується штраф у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення.
		Відповідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку сума штрафу за вищевказане порушення складає: 11 558,00 х 5 = 57 790,00 грн, де, 11 558,00 грн - провізна плата по накладній № 43623339 від 07.10.2020 за вагон № 61837209 за вагон від станції Охтирка Південної залізниці на станцію Шмакове Придніпровської залізниці. 
		Судом встановлено, що розрахунок суми штрафу виконано позивачем арифметично вірно.
		За приписами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
		Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Згідно з частиною першою статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
		Приписами Статуту залізниць України прямо передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. 
		 Статтею 118 Статуту залізниць України встановлено, що за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.
		Зазначений штраф, відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.
		Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17.
		На підставі викладеного, позовні вимоги є законними та обґрунтованими.
		Судом встановлено, що відповідачем подано до суду заяву про застосування строку позовної давності, яка викладена останнім у відзиві на позов.
		Заява обґрунтована тим, що штраф за неправильно зазначену масу вантажу у залізничній накладній від 07.10.2020 № 43623339 у сумі 57 790,00 грн, нарахований відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України на підставі комерційного акту № 450003/609 від 15.10.2020, тому право звернення до суду виникло у позивача з моменту складення комерційного акту, тобто з 15.10.2020, а позов пред`явлено 13.05.2021. Таким чином позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення штрафу за неправильне зазначення у накладній маси вантажу, який встановлено норми частини першої статті 223, частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту залізниць України. Поважні причини щодо пропущення строку позовної давності позивачем не наведено.
		У відповіді на відзив щодо пропущеного строку позовної давності, представник позивача зазначає, що порядок обчислення строків позовної давності під час карантину, визначений нормами ЦК України. Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Для позовів залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, встановлена спеціальна позовна давність, яка складає 6 місяців. Представник позивача звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк, визначений статтею 258 цього кодексу, продовжується на строк дії карантину, пов`язаного з запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
		Як зазначає представник позивача, кінцевий строк для подачі позовної заяви, який припадав на день карантину, автоматично продовжується до кінця карантину, а тому у спірних правовідносинах між сторонами строк позовної давності починає свій перебіг 15.10.2020 й закінчується відповідно 15.04.2020, позивач звернувся до суду з позовом 13.05.2021, оскільки, строк позовної давності припадав на дату карантину (15.10.2020), позов подано в межах карантину (13.05.2021).
		Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		За змістом частини першої статті 261 названого Кодексу позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а статті 258 цього ж Кодексу - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.
		Частиною третьою статті 925 ЦК України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
		Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
		Відповідно до частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
		За нормами статті 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
		Отже, статті 137 Статуту залізниць України є спеціальною нормою законодавства, якою встановлено шестимісячний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення штрафу за неправильне зазначення у накладній масси вантажу.
		Вказане положення статті 137 Статуту залізниць України пов`язує шестимісячний термін для пред`явлення перевізником позову саме з моментом настання події, що є підставою для подання позову.
		У даній справі підставою для подання позову є відповідна подія - складення комерційного акту № 450003/609 від 15.10.2020. На підставі вказаного комерційного акту відповідачеві нараховано штраф за неправильно зазначену масу вантажу у залізничній накладній від 07.10.2020 № 43623339 у сумі 57 790,00 грн.
		Отже, строк позовної давності для пред`явлення вимог про стягнення з відповідача штрафу за неправильно зазначену масу вантажу у залізничній накладній від 07.10.2020 № 43623339 у сумі 57 790,00 грн на підставі зазначеного комерційного акту сплинув 15.04.2020.
		З позовною заявою про стягнення штрафу за неправильно зазначену масу вантажу у залізничній накладній від 07.10.2020 № 43623339 у сумі 57 790,00 грн позивач звернувся до суду 13.05.2021, тобто, з пропуском законодавчо встановленого строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
		Суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 було встановлено карантин.
		У подальшому строк дії карантину продовжувався з 03.04.2020 до 24.04.2020 року (постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239), з 24.04.2020 до 11.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291), з 11.05.2020 до 22.05.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343), з 22.05.2020 до 22.06.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392), з 22.06.2020 до 31.07.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500), з 31.07.2020 до 31.08.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641), з 31.08.2020 по 31.10.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760), з 31.10.2020 по 19.12.2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 № 956) з 19.12.2020 по 28.02.2021 (постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236), з 17.02.2021 до 30.04.2021 (постанова Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104), з 21.04.2021 до 31.08.2021 (постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.2021 № 611). На даний час карантинні обмеження також тривають.
		Однак, такі карантинні обмеження не призупинили роботу судів на території України та роботу самого позивача.
		Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/18125/19 зазначено, що оголошення карантину внаслідок поширення коронавірусу COVID-19 не зупиняє роботи судів, а правосуддя в Україні здійснюється і в період зазначеного карантину (з дотриманням карантинних обмежень).
		Пунктом 7 розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Зазначений перелік є вичерпним та не включає статтю 315 ГК України.
		Отже, обставини, про які зазначав позивач у клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не були перешкодою для його звернення з позовом в межах законодавчо встановленого строку, і не приймаються судом як обґрунтовані, оскільки їх наявність не перешкоджала своєчасному пред`явленню позовної заяви.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Отже, оскільки позивач звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв`язку зі спливом строку на звернення до суду з даним позовом.
		Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
		Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
		Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
		Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на позивача.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
		Згідно зі статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
		Повний текст рішення складено та підписано суддею 15 липня 2021 року. 
		 
		 
		 
		 
		СуддяЮ.А. Джепа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...