Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/2426/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.07.2021. Зареєстровано: 18.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/38403/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 127/2426/17
		адміністративне провадження № К/9901/38403/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючий - Стародуб О.П., 
		судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М., 
		розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 (судді - Гонтарук В.М., Біла Л.М., Граб Л.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,  
		встановив: 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з врахуванням уточнення, просив:
		-визнати неправомірними дії управління ПФУ в м. Вінниці щодо відмови йому у виплаті призначеної пенсії за віком; 
		-зобов`язати управління ПФУ в м. Вінниці виплатити йому нараховану пенсію за період з 07.05.2016 року по 15.12.2016 року в розмірі 71 959,30 грн.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ в м. Вінниці як отримувач пенсії  за віком, яку йому призначено з 07.05.2016 року згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Проте, виплату пенсії позивачу було того ж дня припинено на підставі п.12 Закону України №213-VІІІ від 02.03.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
		21.11.2016 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці з заявою, в якій просив виплатити йому пенсію за віком починаючи з 07.05.2016.
		Листом від 05.12.2016 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав щодо виплати йому пенсії, посилаючись на те, що починаючи з 01.04.2015 по 31.12.2015 відповідно до Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у період роботи пенсіонера на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не виплачуються.
		З 15.12.2016 позивачу призначене довічне грошове утримання в зв`язку із звільненням з посади судді.
		Вважаючи дії відповідача щодо невиплати йому пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що з 01.06.2015 він втратив право на призначення щомісячного довічного грошового утримання на підставі пункту 5 Розділу III Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII), а відтак, з цієї дати відпали обставини, які в силу абзацу 2 частини першої статті 47 Закону №1058-IV перешкоджали б виплачувати йому пенсію.
		Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2017 у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між позивачем і відповідачем виникли з 07.05.2016 - дня призначення пенсії за віком, на момент призначення якої діяла редакція ст. 47 Закону №1058  із змінами, внесеними відповідно до Закону №911-VII, відповідно до якого тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року: особам (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
		Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження щодо виплати пенсії позивачу у спірний період було встановлено на законодавчому рівні, а тому дії відповідача щодо не виплати позивачу пенсії є правомірними.
		При цьому, суд визнав помилковим посилання позивача на п. 5 Прикінцевих положень Закону №213, як на підставу для виплати йому пенсії, оскільки такий не містить приписів щодо відновлення виплати пенсії як такої, в тому числі, призначеної на підставі Закону №1058.
		Також суд дійшов висновку щодо не поширення на спірні   правовідносини   рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016, оскільки таке стосується виключно  виплати щомісячного довічного грошового утримання, яке призначене відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», водночас позивачу пенсію призначено відповідно до Закону України   «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є чинними та не визнавались   неконституційними. 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2017 скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено частково.
		Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті призначеної пенсії за віком.
		Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 призначену пенсію за віком з 07.05.2016 по 15.12.2016.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки до 01.06.2015 не було прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з 01.06.2015 позивач втратив право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому з 07.05.2016 по 15.12.2016 позивач має право на виплату пенсії за віком, призначеної йому відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», через відсутність підстав для припинення її виплати.
		Крім того, апеляційним судом зроблено посилання на рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-зрп/2016, яким визнано неконституційною заборону виплати з 01.04.2015 і з 01.01.2016 пенсій, призначених відповідно до    Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV    особам, які працюють на окремих посадах, у тому числі на посаді судді відповідно до    Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача неотриманої позивачем суми пенсії, апеляційний суд виходив з того, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб`єктів владних повноважень незаконними і зобов`язувати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум, з огляду на що дійшов висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу призначену пенсію за віком з 07.05.2016 по 15.12.2016.
		З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що позивачу правомірно не здійснювалась виплата пенсії у спірний період, оскільки така не виплата відбувалась на виконання Закону №911, положення якого є чинними, не конституційними не визнавались, а тому підлягали обов`язковому виконанню та застосуванню  всіма органами державної влади.
		Крім того, посилався на те, що апеляційним судом безпідставно здійснено посилання на рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-зрп/2016, оскільки таке стосується виключно виплати щомісячного довічного грошового утримання.
		Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
		Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із положеннями частини 1 статті 47    Закону    №1058-IV (в редакції Закону №911-VIII, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених    законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються».
		Отже, з 1 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України  "Про судоустрій і статус суддів".
		Судами встановлено, що після призначення позивачу 07.05.2016 пенсії за віком, він продовжував працювати на посаді заступника голови Апеляційного суду Вінницької області.
		Таким чином, оскільки в період з 01.01.2016 по 31.12.2016    Законом №911-VIII    було встановлено обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам, у разі їх роботи на   посадах та на умовах, передбачених зокрема,    Законом України "Про судоустрій і статус суддів", то підстави для здійснення позивачу виплати призначеної йому пенсії на підставі Закону №1058-ІV у спірний період були відсутні.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.06.2018 у справі №607/592/17, від 18.10.2018 у справі №201/6474/17, від 14.11.2018 у справі №703/220/17, від 20.11.2019 у справі №753/13304/16-а, від 31.01.2020 у справі №607/3564/17. 
		Посилання суду апеляційної інстанції на рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) є безпідставним, оскільки зазначеним рішенням були визнані неконституційними положення статті 141 «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, зокрема, щодо обмеження та припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, тоді, як позивачу у цій справі було призначено пенсію за віком відповідно до положень Закону №1058-ІV, які не були предметом розгляду Конституційного Суду України та відповідно є чинними.
		Також безпідставними є покликання суду апеляційної інстанції у своїх висновках на положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, оскільки Закон №911 на відміну від Закону №213-VIII обмеження щодо виплати пенсії пов`язував не з правом відповідних осіб на пенсійне забезпечення за Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а з фактом їх роботи у спірний період на відповідних посадах.
		Посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду України у постанові від 24.05.2016 (справа №33/6710/15-а) є безпідставними, оскільки спірні у цій справі правовідносини, на відміну від справи, яка розглядається, виникли у 2015 році протягом якого діяли положення Закону №213-VIII.
		За правилами статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 349 КАС України   суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених    статтею 341    цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		З огляду на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального права та обгрунтованість висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 скасувати, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2017  залишити в силі.
		Керуючись статтями    341,    345,    349,    352,    355,    356 Кодексу адміністративного судочинства України,
		постановив:
		Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці задовольнити.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 - скасувати, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від  13.03.2017  залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		О.П. Стародуб
		А.А. Єзеров
		В.М. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...