Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 506/450/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2021.
Дата набрання законної сили: 14.07.2021
Номер судового провадження: 61-3296ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		                    
		14 липня 2021 року                                                                       
		м. Київ
		                                                                                
		справа № 506/450/19
		провадження № 61-3296св21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Флора», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у складі судді                          Чеботаренко О. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флора», Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання недійсними договорів оренди землі та визнання незаконними рішень про реєстрацію договорів оренди землі,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ОД № 061510 вона є власником земельної ділянки площею 4,10 га, що розташована на території Красноокнянської селищної ради Красноокнянського району Одеської області. 
		Крім того, після смерті батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вона успадкувала на підставі державних актів серії ОД № 061508 та № 061509 земельні ділянки площею 4,15 та                        4,10 га відповідно, що розташовані на території Красноокнянської селищної ради Красноокнянського району Одеської області. 
		До отримання державних актів у неї та її батьків були сертифікати на право на земельну частку (пай), на підставі яких вона та її батьки у 2000 році уклали з відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Флора»(далі - ТОВ «Флора») договори оренди земельних часток строком на 15 років.
		Після виготовлення державних актів зазначені земельні ділянки в оренду відповідачу не передавалися, хоча за усною домовленістю, укладеною між нею і її батьками та відповідачем останній користувався земельними ділянками, а умови щодо відшкодування за тимчасове використання землі щоразу встановлювалися інші. 
		У 2015 році вона повідомила ТОВ «Флора» про намір самостійно обробляти земельні ділянки, однак їй було повідомлено про існування договорів оренди землі від 2006 року, які були зареєстровані у 2007 році. 
		Вона була впевнена в тому, що жодних договорів ні вона, ні її батьки не підписували, вона приступила до самостійного оброблення зазначених земельних ділянок. Лише коли у 2019 році ТОВ «Флора» звернулося з позовом до неї, вона отримала копії договорів. Крім того, самостійно витребувала у ГУ ДГК копії договорів та пересвідчилася, що такі договори дійсно існують.
		Вважає оспорювані договори недійсними, оскільки ні вона, ні її батьки вказані договори не підписували, тобто відсутнє підтвердження їх волевиявлення на укладення зазначених договорів, крім того, на її думку, зазначені договори є недійсними у зв`язку з недодержанням в момент їх вчинення вимог діючого на той час законодавства у зв`язку з тим, що у договорах не зазначено ряд істотних умов, а саме: не зазначено нормативну грошову оцінку земельних ділянок, не зазначено строк до завершення договору оренди, в який орендар повинен письмово повідомити про намір продовжити договір оренди, не зазначено щодо застосування індексу інфляції, не зазначено умови збереження стану об`єкта оренди, не зазначено права орендаря та орендодавця, не встановлено, хто несе ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкту оренди, не зазначено щодо досягнення згоди про страхування об`єкту оренди, не зазначено умови розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, форма договору не відповідає вимогам закону, а сам договір скріплений печаткою для трудових книжок, ділових паперів та довідок. Саме ці підстави, на її думку, свідчать про недійсність вказаних договорів.
		Враховуючи, що у договорах оренди відсутні декілька істотних умов, визначених статтею 14 Закону України «Про оренду землі» орган, що проводив державну реєстрацію, відповідно до частини дев`ятої цієї ж статті, мав би відмовити у державній реєстрації вказаних договорів.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належним чином підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України та статтею 15 Закону України «Про оренду землі», для визнання оспорюваних договорів оренди землі недійсними. Зазначені договори укладені у встановленій законом формі та порядку й законних підстав для визнання їх недійсними немає. Тому права позивача у зв`язку з укладеними договорами оренди землі не порушені й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України не підлягають захисту судом.
		Позовні вимоги про скасування реєстрації договорів оренди є похідними від вимог про визнання договорів недійними через відсутність істотних умов, а ці вимоги не визнані обґрунтованими через ненадання достатніх доказів, тому й підстави для визнання незаконними рішень про реєстрацію договорів оренди  відсутні.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колосовича В. В. залишено без задоволення, а рішення Красноокнянського районного суду Одеської області                             від 19 грудня 2019 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішень, не допустив, а наведені у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові                          від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, згідно з якими відсутність у договорі однієї істотної умови є підставою для відмови у реєстрації такого договору оренди землі.
		В оспорюваних договорах відсутні п`ять істотних умов договору оренди.
		Суди попередніх інстанцій повинні були застосувати правові висновки, викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, а не попередні, а також застосувати Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, оскільки зазначений порядок містить пряму заборону вчиняти реєстрацію договорів оренди землі за відсутності індексацій без зазначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У квітні 2021 року ТОВ «Флора» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно з яким відсутність однієї із істотних у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом (постанови від 02 липня 2014 року № 6-88цс14, від 03 вересня 2014 року № 6-94цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16).
		Враховуючи викладене суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними через відсутність у договорі однієї чи більше істотних умов.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновок суду і зводяться до його незгоди без наведення будь-яких обставин.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Красноокнянського районного суду Одеської області.
		07 квітня 2021 року справа № 506/450/19 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		01 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Флора» було укладено договір оренди землі № 102, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,10 га, що належить орендодавцю на підставі державного акта серії ОД № 061510, який зареєстровано 27 серпня 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК. Договір укладено строком на 15 років.
		01 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Флора» було укладено договір оренди землі     № 138, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,10 га, що належить орендодавцю на підставі державного акта серії ОД № 061509, який зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК. Договір укладено строком на 15 років. 
		01 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Флора» було укладено договір оренди землі                  № 140, згідно з яким орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 4,15 га, що належить орендодавцю на підставі державного акта серії ОД № 061508, яки зареєстровано 20 листопада 2007 року Красноокнянським відділом Одеської регіональної філії центру ДЗК. Договір укладено строком на 15 років.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками позивача, яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_1 .
		ОСОБА_3 та ОСОБА_2 померли відповідно ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позивач в порядку спадкування після смерті батьків 31 березня 2014 року отримала свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВТТ № 758832 та ВТТ № 758833 на земельну ділянку площею 4,15 га, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта серії ОД № 061508, та на земельну ділянку площею 4,10 га, яка належала                       ОСОБА_2 після смерті його дружини ОСОБА_3 на підставі державного акта серії ОД № 061509.
		Апеляційним судом також встановлено, що за умовами оспорюваних договорів оренди землі орендодавці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали орендарю належні їм на праві власності земельні ділянки загальними площами 4,15 га, 4,10 га та 05,10 га відповідно, а останній зобов`язався прийняти їх в строкове платне користування протягом 15 років зі щорічною сплатою орендної плати в обумовленому сторонами розмірі та виді. У пунктах 1, 2, кожного із оспорюваних договорів оренди зазначено місце розташування кожної земельної ділянки, яка передається в оренду та її площа.
		Відповідно до пунктів 9, 11, договорів оренди землі орендна плата встановлена в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить                     584,86 грн. Орендна плата вноситься в натуральній формі до 01 січня наступного року.
		У пункті 38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадку знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Договір підписано сторонами із зазначенням реквізитів сторін.
		Сторонами також був підписаний акт прийому-передачі зазначеної земельної ділянки.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
		У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорювані договори не містять усіх передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов, зокрема щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначення строку до завершення договору оренди, в який орендар повинен письмово повідомити про намір продовжити договір оренди, застосування індексу інфляції, не зазначення умови збереження стану об`єкта оренди, не зазначення прав орендаря та орендодавця, не встановлення, хто несе ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкту оренди, не зазначення щодо досягнення згоди про страхування об`єкту оренди, не зазначення умови розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, позивач послався на те, що форма договору не відповідає вимогам закону, а сам договір скріплений печаткою для трудових книжок, ділових паперів та довідок.
		Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей            4-6, і 1, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.
		У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.
		Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду України, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду, а також конкретні обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.
		У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», - об`єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15.
		Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалися на те, що оспорювані договори оренди земельних ділянок не містять усіх передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотних умов. 
		Суди встановили, що на початку січня 2006 року ТОВ  «Флора» ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягли згоди про укладення договорів оренди землі та підписали ці договори. Договори оренди землі є укладеними, договори з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набрали чинності 20 листопада 2007 року, а договір з ОСОБА_1 набрав чинності  27 серпня 2007 року (з дня їх реєстрації в Державному реєстрі).
		Укладені договори містять істотні умови щодо індексації, збереження стану об`єктів оренди, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення  об`єкта оренди. При цьому сторони склали документи, які є невід`ємними частинами договорів оренди землі, зокрема кадастрові плани, в яких указані кадастрові номери земельних ділянок та акти приймання-передачі предметів оренди.
		Ураховуючи, що орендодавець та орендар врегулювали у договорах свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договорів узгодженим способом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачі не довели обставин, що свідчили б про недійсність спірних договорів оренди землі та порушення їх прав при укладанні оспорюваних правочинів. 
		Позивач належними доказами не підтвердила порушення її прав з підстав відсутності у спірних договорах оренди землі істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі».
		Відповідно до частини першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
		Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
		Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
		Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав відсутності волевиявлення на їх укладення, оскільки позивачем не доведено, що підписи на оспорюваних договорах виконані іншими особами, які не мали на це відповідних повноважень від орендодавців.
		Набувши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання договорів оренди землі недійсними, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку про те, що вимоги про визнання рішення про державну реєстрацію договорів оренди землі незаконними є похідними від задоволення вимог про недійсність договорів оренди землі, тому не підлягають задоволенню.
		Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 506/826/15-ц (провадження № 61-10364св19).
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові                                  від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, згідно з якими відсутність у договорі однієї істотної умови є підставою для відмови у реєстрації такого договору оренди землі не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду розглядаючи спір дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), тобто укладений без волевиявлення позивача, не підлягає визнанню недійсним.
		У справі, яка є предметом касаційного перегляду, ОСОБА_1 не доведено факт укладення оспорюваних договір поза волею її та її батьків, тому фактичні обставини у цій справі та у справі, яка була предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду не є тотожними.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		                                                                   
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька   А. І. Грушицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...