Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 290/853/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Номер судового провадження: 61-9671ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                 
		Іменем України                                   
		 
		15 липня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 290/853/19
		провадження № 61-9671св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 2020 року у складі судді Бабича С. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 
		27 травня 2020 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		 ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яку він придбав з електронних торгів, організованих та проведених Державним підприємством «Сетам» Міністерства юстиції України.
		 
		Посилаючись на те, що попередній власник зазначеної квартири - ОСОБА_2 без належних правових підстав продовжує проживати у ній та чинить йому перешкоди у здійсненні ним права власності, ОСОБА_1 просив: усунути перешкоди у користуванні належною йому квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення та визнання останнього таким, що втратив право користування спірною квартирою.
		 
		Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій 
		 
		Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 
		2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування зазначеною квартирою. 
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право вимагати від відповідача, який не є членом його сім`ї, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають з ним та ведуть з ним спільне господарство, усунення порушення свого права власності шляхом визнання відповідача, який є попереднім власником квартири, таким, що втратив право користування спірною квартирою. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначав, що у порушення частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки не забезпечив іпотекодавця іншим житловим приміщенням, а тому новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення до продавця із вимогами про відшкодування шкоди, з підстав неналежного виконання обов`язку щодо інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку з вимогами про виконання ним свого обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 
		2020 року в частині розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким компенсовано ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн, сплачений ним за подання позовної заяви, за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до норм статей 319, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з ним, усунення будь-яких порушень у здійсненні ним права користування належним йому на праві власності майном. Право власності ОСОБА_2 на спірне майно припинено на підставі пункту 8 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника), а тому після переходу права власності на спірну квартиру до позивача припинилося його право користування зазначеним майном.
		 
		Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача, з посиланням на положення статті 109 ЖК УРСР, статті 40 Закону України «Про іпотеку», та неможливість виселення останнього без надання іншого постійного приміщення відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 
		2018 року у справі № 753/12729/15-ц.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи 
		 
		У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 у якій він просив рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, не урахував, що позивач такого клопотання не заявляв, а також те, що справа має виняткове значення для відповідача, оскільки позбавляє його права на житло. Крім того, суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті зустрічного позову.
		 
		Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на зазначені порушення норм процесуального права, та незаконно відмовив у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 290/78/20 за його позовом до ОСОБА_1 , Романівського районного відділу Державної виконавчої служби, Державного підприємства «Сетам», треті особи: Служба у справах дітей Романівської районної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальність «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Романівського нотаріального округу Прогонного Є. М., про визнання незаконними дій начальника Романівського районного відділу державної виконавчої служби, визнання електронних торгів, протоколу їх проведення та свідоцтва про право власності недійсними. Судом не ураховано, що ним оспорюється право власності позивача на спірну квартиру, а тому у разі задоволення позову у справі № 290/78/20 відсутні підстави для задоволення позовних вимог 
		ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні зазначеним нерухомим майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування та її виселення.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано справу з місцевого суду.
		 
		Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 17 вересня 2020 року.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 березня 2008 року між 
		ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір іпотеки, згідно пункту 1.2 якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Романівською державною нотаріальною конторою 07 серпня 2004 року (№ 1492 у реєстрі), зареєстрованого у Бердичівському бюро технічної інвентаризації за 
		№ 1441.
		 
		07 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуЧуловським В. А. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 183 944,99 грн.
		 
		28 березня 2019 року Державним підприємством «Сетам» Міністерства юстиції України проведено електронні торги з реалізації зазначеного вище об`єкта нерухомості, переможцем яких став ОСОБА_1 
		 
		23 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчене приватним нотаріусом Романівського районного нотаріального округу Житомирської області Прогонним Є.М., зареєстровано у реєстрі за №677. Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_1 за № 31686443.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів не спростовують.
		 
		Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		 
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
		 
		Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		 
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що новий власник житла ОСОБА_1 , який придбав житло на електронних торгах, проведених у порядку примусового виконання виконавчого напису нотаріуса Чуловського В. А. від 07 грудня 
		2014 року № 7825, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник квартири відмовляється з нього виселятися.
		 
		Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
		 
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
		 
		Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
		 
		Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
		 
		Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
		 
		Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.
		 
		Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки, придбаним не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
		 
		При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
		 
		Установивши, що предмет іпотеки належав іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Романівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1492 від 07 серпня 2004 року та зареєстрованим в Бердичівському БТІ за № 1441, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для виселення відповідача зі спірної квартири, оскільки вона придбана не за рахунок кредитних коштів, отриманих відповідно до кредитного договору від 05 березня 2008 року № ф-173, а тому його виселення неможливе без надання іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР має бути надане одночасно з його виселенням.
		 
		Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18) та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі справа № 359/10886/15-ц (провадження № 61-9180св19).
		 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.
		 
		Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права.
		 
		Установивши, що право власності на спірну квартиру належить позивачу, якому чиняться перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном, відповідач не є членом його сім'ї та не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть спільне господарство в розумінні статей 64, 156 ЖК УРСР, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, захистив права власника одним із способів, заявлених позивачем - визнання відповідача, як попереднього власника квартири, таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 звертав увагу на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема на те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у спрощеному позовному провадженні та незаконно відмовив у прийнятті його зустрічного позову та, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі.
		 
		Статтею 274 ЦПК України визначено справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження, зокрема відповідно до частини першої зазначеної норми: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
		 
		Відповідно до частини другої зазначеної статті, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		 
		Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
		 
		Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі ( частина перша статті 277 ЦПК України). 
		 
		За змістом частини четвертої 4 статті 277 ЦПК України, якщо відповідач у встановлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
		 
		Частиною п`ятою статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що справа не відноситься до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, заперечень від сторін проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, або заяви про необхідність виклику сторін у судове засідання не надходили. Зважаючи на наведене, посилання ОСОБА_2 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи в спрощеному позовному провадження є безпідставними.
		 
		Верховний Суд ураховує, що розгляд справи в суді першої інстанції тривав з серпня 2019 року по 17 січня 2020 року, а тому сторони не були позбавлені права подати суду докази на обґрунтування своєї позиції, висловити свої доводи та заперечення. При цьому розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувався з викликом сторін, а тому необґрунтованими є аргументи заявника про  порушення його права на доступ до правосуддя.
		 
		Неспроможними є також посилання заявника на безпідставність неприйняття судом першої інстанції його зустрічного позову, з огляду на те, що зазначені аргументи були предметом перевірки у суді апеляційної інстанції, зокрема постановою Житомирського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 21 жовтня 2019 року про повернення зустрічної заяви заявнику з підстав пропуску строку для її подання залишено без змін. 
		 
		Щодо доводів заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання про зупинення провадження у справі.
		 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		 
		Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
		 
		Визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли у іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
		 
		З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.
		 
		Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі.
		 
		Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
		 
		Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що відсутня об`єктивна неможливість розгляду та встановлення обставин у справі, яка переглядається та з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на час його ухвалення.
		 
		Верховний Суд ураховує, що справа № 290/78/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Романівського районного відділу державної виконавчої служби, Державного підприємства «Сетам», треті особи: Служба у справах дітей Романівської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного нотаріуса Романівського нотаріального округу Прогонного Є. М., про визнання незаконними дій начальника Романівського районного відділу державної виконавчої служби, визнання електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та свідоцтва про право власності недійсними та справа, що переглядається, є пов`язаними, оскільки обставини, встановлені справі № 290/78/20 мали б преюдиційне значення для розгляду справи, яка переглядається. Разом з тим, оскільки ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 
		21 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду за заявою позивача, відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі до розгляду справи № 290/78/20.
		 
		За змістом пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд, виключно у випадку, коли зазначене унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.
		 
		Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, переглядає законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Інших доводів, які могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить, а тому відсутні підстави для її задоволення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скаргиОСОБА_2 .
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 17 січня 
		2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 травня 
		2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                      Г. І. Усик
		 
		І. Ю. Гулейков 
		 
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...