Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/31846/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Номер судового провадження: 61-2410ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15 липня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/31846/14
		провадження № 61-2410св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Дмитро Валентинович,
		стягувач - Акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»,
		боржник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: 
		Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У квітні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Д. В. звернувся до суду з поданням про визначення частки майна в спільній сумісній власності.
		 
		Подання обґрунтовував тим, що у нього в провадженні перебуває виконавче провадження № 61203857 з виконання виконавчого листа від 15 червня 2015 року 
		№ 761/31846/14-ц, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» (далі - АТ «Кредит Європа Банк») суму боргу у розмірі 1 861 866,79 грн.
		 
		Зазначав, що боржником добровільно вимоги виконавчого документа не виконано.
		 
		Вказував, що відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження», ним винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 
		від 07 лютого 2020 року № 61203857. Зазначеною постановою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно, попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Лист із копією постанови отриманий боржником 13 лютого 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаний особисто 
		ОСОБА_1 . Боржник вважається належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, відповідно до приписів статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», відповідні докази додані до матеріалів справи.
		 
		Оскільки рішення суду не виконано, 07 лютого 2020 року приватним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на будь-яких рахунках відкритих боржником у банківських та інших фінансових установах та на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Постанова про арешт коштів направлена боржнику. З метою забезпечення реального виконання судового рішення приватним виконавцем 07 лютого 2020 року винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника. Крім того, до Державних реєстрів обтяжень рухомого та нерухомого майна внесено відповідні реєстраційні записи.
		 
		Виконавець також вказував, що рішення на час звернення до суду, боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено, що свідчить про невиконання боржником зобов`язань, передбачених частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Посилався на ту обставину, що під час виконання рішення встановлено, що у боржника відсутні грошові кошти та цінності, на які можливо звернути стягнення. При цьому зазначав, що за інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (від 17 лютого 2020 року вих. № 10/01/2924), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. За інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 
		(від 17 лютого 2020 року вих. № 10/01/2924), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. Відповідно до інформації з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві документи, що посвідчують право власності/користування земельними ділянками на території 
		м. Києва, за боржником не реєструвались. За даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області (від 13 лютого 2020 року вих. № 8-10-0.222-2504/2-20), відомості щодо реєстрації земельних ділянок у межах Київської області за боржником відсутні. За інформацією Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України (від 14 лютого 2020 року вих. № 40-304-159/20), відповідно до даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Держархбудінспекції, інформація щодо видачі/реєстрації боржнику, як замовнику будівництва, документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів відсутня. Відповідно до повідомлення регіонального сервісного центру в м. Києві за боржником зареєстровано транспортний засіб, а саме: автомобіль Skoda «Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому, 20 лютого 2020 року, як зазначає приватний виконавець, ним винесено постанови про арешт та розшук майна боржника. Згідно з повідомленням Територіального сервісного центру № 8046 
		РСЦ МВС в м. Києві (від 19 січня 2020 року вих. № 31/26-198) за боржником зареєстровано вищезазначений транспортний засіб. Однак, на момент звернення з поданням до суду, розшукати транспортний засіб не вдалося.
		 
		У подальшому приватним виконавцем у лютому 2020 року двічі здійснено вихід з метою перевірки майнового стану боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, проте доступу до житлового приміщення надано не було, транспортного засобу, як і іншого належного боржнику майна, виявити не вдалось.
		 
		У процесі виконання рішення суду 18 лютого 2020 року до приватного виконавця надійшла заява стягувача про визначення частки майна боржника.
		 
		У поданні зазначено, що з урахуванням положень статті 60 СК України, ОСОБА_1 належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 , так як вказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Посилаючись на вказані обставини, приватний виконавець виконавчого округу 
		м. Києва Ляпін Д. В. просив визначити частку майна боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , якою вона володіє спільно з ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В. задоволено. Визначено частку боржника ОСОБА_1 у розмірі Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Ухвала мотивована тим, що боржник має заборгованість та наявного у неї майна недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість вимог приватного виконавця щодо визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя для подальшого погашення вказаної заборгованості.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду 
		м. Києва від 30 вересня 2020 року залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення подання виконавця щодо визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності у розмірі Ѕ частини у квартирі, відповідно до статті 443 ЦПК України, оскільки при розгляді зазначеного подання приватного виконавця вирішується питання саме про визначення частки, яка до цього не була визначена у спільної сумісної власності і спрямоване лише на забезпечення примусового виконання рішення суду відповідно до законодавства про виконавче провадження, адже вжиті приватним виконавцем всі відповідні заходи, передбачені чинним законодавством щодо примусового виконання рішення, не призвели до його виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів, достатніх для погашення боргу.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг
		 
		У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду 
		м. Києва від 30 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 19 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 мотивована тим, що квартира АДРЕСА_2 є об`єктом особистої власності 
		ОСОБА_2 , отже, ОСОБА_1 не володіє часткою у цій квартирі, тому подання приватного виконавця не підлягає задоволенню. Крім того, обов`язок контролю за сумою, яка підлягає стягненню, покладено саме на виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження, а отже, саме виконавець повинен надати суду обґрунтовані відомості щодо необхідності визначення частки майна боржника, яким він спільно володіє з іншими особами, оскільки ця дія пов`язується з подальшою можливістю виконавця звертати стягнення на майно боржника. Також боржник вказувала, що вона володіє іншим майном, відносно якого виконавець не здійснював дії спрямовані на його розшук та реалізацію для подальшого виконання рішення суду, тому звернення виконавця з поданням про визначення частки майна боржника є передчасним.
		 
		У лютому 2021 року  ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, здійснено без участі ОСОБА_2 , що позбавило останнього можливості надати суду свої доводи та заперечення щодо подання. Крім того, квартира АДРЕСА_2 придбана за особисті кошти 
		ОСОБА_2 , отримані ним в дар від батьків, тому не відноситься до спільного сумісного майна подружжя, а відтак і виділ частки боржника є неможливий, оскільки порушує його особисті майнові права, адже квартира придбана не за спільні кошти подружжя.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційні скарги.
		 
		У березні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Д. В. подав до суду відзив на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у якому заявник просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки судами рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг не відповідають дійсним обставинам справи та чинному законодавству України.
		 
		10 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла справа.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
		 
		Обставини встановлені судами
		 
		15 червня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь 
		ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 
		1 861 866,79 грн та судового збору у сумі 1 827,00 грн з кожного.
		 
		07 лютого 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва 
		Ляпіним Д. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 
		№ 61203857 та надано боржнику строк на добровільне виконання рішення суду.
		 
		Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В. 
		від 07 лютого 2020 року у межах виконавчого провадження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.
		 
		Згідно з інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 
		(від 17 лютого 2020 року вих. № 10/01/2924), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. За інформацією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (від 17 лютого 2020 року вих. № 10/01/2924), за наявними щоквартальними адміністративними даними, наданими депозитарними установами, боржник серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів відсутній. Відповідно до інформації 
		з ГУ Держгеокадастру у м. Києві документи що посвідчують право власності/користування земельними ділянками на території м. Києва за боржником не реєструвались. За даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області (від 13 лютого 2020 року вих. № 8-10-0.222-2504/2-20), відомості щодо реєстрації земельних ділянок в межах Київської області за боржником відсутні. За інформацією Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України (від 14 лютого 2020 року вих. № 40-304-159/20), відповідно до даних єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Держархбудінспекції, інформація щодо видачі/реєстрації боржнику, як замовнику будівництва, документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів відсутня.
		 
		Приватним виконавцем 20 та 22 лютого 2020 року здійснено виходи з метою перевірки майнового стану боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, однак доступу до житлового приміщення не надано. Наявність належного боржнику транспортного засобу на прибудинковій території не виявлено.
		 
		Постановою про відкриття виконавчого провадження від 07 лютого 2020 року 
		№ 61203857 боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно, попереджено про відповідальність за неподання такої декларації. Лист із копією постанови отриманий боржником, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаним особисто ОСОБА_1 13 лютого 2020 року. Отже, боржник належним чином повідомлена про відкриття виконавчого провадження, відповідно до приписів статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», проте відомостей стосовно свого майна та доходів не надала.
		 
		Приватним виконавцем здійснені дії із розшуку автомобіля марки Skoda, винесено постанови від 20 лютого 2020 року про арешт майна та про розшук майна боржника, проте на момент звернення до суду із поданням, транспортний засіб розшукати не вдалося.
		 
		Встановлено та не спростовано боржником, що з 03 вересня 1988 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У період перебування у шлюбі за боржником зареєстровано квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості, за ОСОБА_5 зареєстровано квартиру № 142 (реєстраційний номер 11359374) загальною площею 135,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності є договір дарування квартири від 28 вересня 2015 року.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у справі 
		№ 761/40427/16 позов ПАТ «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування задоволено та визнано недійсним договір дарування квартири 
		АДРЕСА_1 , укладений 28 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
		 
		Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 761/40427/16 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишено без змін.
		 
		Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка відчужена ОСОБА_2 за спірним договором дарування, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		 
		Розгляду справи у суді апеляційної інстанції
		 
		02 листопада 2020 року апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 разом із справою № 761/31846/14 надійшла до апеляційного суду.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою від 09 грудня 2020 року справу за апеляційною скаргою представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року призначено до розгляду на 19 січня 2021 року об 12 год 15 хв.
		 
		23 грудня 2020 року телефонограмами повідомлено представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В. про призначення справи до розгляду на 19 січня 2021 року об 12 год 15 хв 
		у приміщенні Київського апеляційного суду (а. с. 178, 179).
		 
		Крім того, 23 грудня 2020 року на електронні адреси приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д. В. та АТ «Кредит Європа Банк» направлені судові повістки-повідомлення про призначення справи до розгляду на 19 січня 
		2021 року об 12 год 15 хв у приміщенні Київського апеляційного суду (а. с. 180, 181).
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		 
		Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
		 
		Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (частина перша статті 26 
		Закону України «Про виконавче провадження»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
		 
		Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і стаття 368 ЦК України.
		 
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Частиною першою статті 443 ЦПК України визначено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
		 
		Частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набув законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		 
		Щодо повідомлення сторін про розгляду справи
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
		 
		Згідно із положеннями статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
		 
		За правилами частини першої статті 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 
		2010 року).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
		 
		Згідно з статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що боржник у добровільному порядку рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» не виконала, борг не повернула, а здійснювані приватним виконавцем заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача не призвели до його повного виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів, достатніх для погашення боргу, та враховуючи, що квартира 
		АДРЕСА_1 придбана у період шлюбу, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання приватного виконавця шляхом визначення частки, належної ОСОБА_1 у об`єкті спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_2 є об`єктом особистої власності ОСОБА_2 , отже, ОСОБА_1 не володіє часткою у цій квартирі, тому подання приватного виконавця не підлягає задоволенню, не заслуговують на увагу, оскільки діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу і ця презумпція не спростована у цій справі ні боржницею ОСОБА_1 , ні її чоловіком ОСОБА_2 , який залучений до розгляду справи у якості заінтересованої особи.
		 
		Про те, що квартира АДРЕСА_2 належить до об`єктів спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 встановлено судами під час вирішення справи № 761/40427/16, за матеріалами якої ОСОБА_1 надавала своєму чоловікові ОСОБА_2 нотаріально посвідчену письмову згоду на укладення оспорюваного договору дарування квартири, яка набута ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
		 
		Наведені у касаційній скарзі представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 доводи про те, що обов`язок контролю за сумою, яка підлягає стягненню, покладено саме на виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження, а отже, саме виконавець повинен надати суду обґрунтовані відомості щодо необхідності визначення частки майна боржника, яким він спільно володіє з іншими особами, оскільки ця дія пов`язується з подальшою можливістю виконавця звертати стягнення на майно боржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій приватного виконавця при вжитті заходів, передбачених чинним законодавством, щодо примусового виконання рішення про стягнення заборгованості.
		 
		Необґрунтованими є доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - 
		ОСОБА_3 про те, що боржник вказувала, що вона володіє іншим майном, відносно якого виконавець не здійснював дії спрямовані на його розшук та реалізацію для подальшого виконання рішення суду, тому звернення виконавця з поданням про визначення частки майна боржника є передчасним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець вживав заходи щодо встановлення наявності у боржника майна та грошових коштів, достатніх для погашення заборгованості, проте такі дії не призвели до його виконання, а боржник ОСОБА_1 свій обов`язок, передбачений частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», щодо повідомлення приватного виконавця про наявність у неї майна чи коштів, за рахунок яких може бути погашено заборгованість, не виконала. Крім того, апеляційний суд неприймаючі докази про наявність іншого майна, за рахунок якого може бути виконано рішення, правильно зазначив, що ці докази до суду першої інстанції не подавалися, тому можуть бути прийняті тільки у виняткових випадках, проте клопотання про долучення цих доказів із зазначенням причин щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, заявником не подавалося.
		 
		Наведені у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що розгляд справи, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, здійснено без його участі, а тому він був позбавлений можливості надати суду свої доводи та заперечення щодо подання приватного виконавця, є частково обґрунтованими. ОСОБА_2 про розгляд справи у суді першої інстанції був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень, підписаними ОСОБА_2 , проте ніяких доводів чи заперечень останнім до суду першої інстанції не подавалось, що свідчить про не бажання останнього скористатися своїм правом та висловити свою позицію суду.
		 
		Водночас, ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в апеляційному суді, що є порушенням норм процесуального права, проте, враховуючи, що подружжя ОСОБА_1 є учасниками справи, проживають за одною адресою, їх пов`язує спільний інтерес у вирішенні подання державного виконавця, та саме ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_2 , подавала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 не був обізнаний про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Отже, доводи ОСОБА_2 про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неповідомлення його про час та місце розгляду справи, хоча і є обґрунтованими, проте за обставинами цієї справи не можуть бути підставами для скасування правильного по суді судового рішення. Про розгляд справи у суді апеляційної інстанції була обізнана дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , у суді першої інстанцій 
		ОСОБА_2 , жодних заперечень щодо вимог приватного виконавця не висловлював, заперечення ОСОБА_2 про те, що спірна квартир є його особистою власністтю, які аналогічні запереченням його дружини - ОСОБА_1 , були предметом оцінки судів у цій справі, а також під час розгляду справи № 761/40427/16.
		 
		Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи про те, що квартира 
		АДРЕСА_2 придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , отримані ним в дар від батьків, тому не відноситься до спільного сумісного майна подружжя, а відтак і виділ частки боржника є неможливий, оскільки порушує його особисті майнові права, адже квартира придбана не за спільні кошти подружжя, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки відповідних доказів матеріали справи не містять. Крім того, спростовується постановою Київського апеляційного суду у справі № 761/40427/16, де судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка відчужена ОСОБА_2 за спірним договором дарування, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		 
		Викладаючи мотиви відхилення доводів касаційних скарг, Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 
		2006 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи, що касаційні скарги є необґрунтованими, Верховний Суд дійшов висновку про залишення їх без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                                        О. В. Ступак
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...