Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/1463/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: 20.07.2021. Зареєстровано: 20.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.07.2021.
Дата набрання законної сили: 16.06.2021
Номер судового провадження: 11-кп/4809/85/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018251010005027

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Кропивницький апеляційнийсуд 
		 
		№ провадження 11-кп/4809/85/21 Головуючий у суді І-ї інстанції  ОСОБА_1  
		Категорія 122 (102) Доповідач в колегії апеляційного суду         ОСОБА_2  
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16.06.2021 року. Кропивницький апеляційнийсуд колегієюсуддів судовоїпалати зрозгляду кримінальнихсправ у складі: 
		головуючого судді   ОСОБА_2 ,
		суддів   ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		із секретарями  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		за участю прокурора  ОСОБА_7 ,
		потерпілої  ОСОБА_8 ,
		представника потерпілої  ОСОБА_9 ,
		захисника-адвоката  ОСОБА_10 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_11 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції в залі суду у м. Кропивницькому кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , представника потерпілої  адвоката ОСОБА_9 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 вересня 2020 року, яким: 
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Черкаси, українця, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не маючого малолітніх дітей на утриманні, не працюючого, депутатом, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не являється, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.
		На підставі ч.1 п.1,2 , ч.3 п.2 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_11 не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (кримінально-виконавчу інспекцію); періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (кримінально-виконавчу інспекцію); повідомляти уповноважений орган з питань пробації (кримінально-виконавчу інспекцію) про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 15000 грн. моральної шкоди, витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн.
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно довироку судупершої інстанції ОСОБА_11 визнаний винуватиму вчиненніумисного середньоїтяжкості тілеснеушкодження,тобто умиснеушкодження,яке неє небезпечнимдля життяі непотягло засобою наслідків,передбачених устатті 121цього Кодексу, алетаке,що спричинилотривалий розладздоров`яабо значнустійку втратупрацездатності меншяк наодну третину за наступних обставин.
		ОСОБА_11 , 10.07.2018, близько 19 год. 50 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , в ході конфлікту на ґрунті тривалих неприязних відносин з ОСОБА_8 , схопив останню за ліву руку та фізичним зусиллям почав її утримувати. При спробі ОСОБА_8 звільнитися, ОСОБА_11 продовжив хапати її за руки та схопив за ліву руку та в подальшому, утримуючи ОСОБА_8 за руку, і за ліву ногу, в подальшому тією рукою (правою), якою тримав ліву руку вдарив кулаком по тулубу зліва, два рази, схопив за шию, вдарив у грудну клітину останньої, в результаті чого, відповідно до висновку експерта №02-01/1079 від 20.09.2018, ОСОБА_8 отримала наступні тілесні ушкодження: переломи шостого, сьомого ребер та травма лівої нирки, які за ступенем тяжкості належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Всі інші ушкодження (синці та садна) у ОСОБА_8 за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень.
		Не погоджуючись з вказаним вироком, захисник ОСОБА_10 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_11 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення та відсутності в його діях складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 122 КК України.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що на його думку судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 409 КПК України була допущена неповнота розгляду, а вирок ухвалений за невідповідності суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, також судом неправильно застосований закон про кримінальну відповідальність.
		Так, захисник зазначає, що на час складання обвинувального акту, в матеріалах справи відсутні оригінали медичних документів ОСОБА_8 , а також відсутнє будь-яке підтвердження їх вилучення, огляду та подальшого приєднання до матеріалів справи, що було підтверджено і прокурором в судовому засіданні 25.09.2019 року, а саме, що доказів в матеріалах справи того, що ОСОБА_8 надавала слідчому для проведення експертизи оригінали медичних документів - немає, а відтак прокурор повідомив суд, що відмовляється від дослідження медичних документів в судовому засіданні і які відповідно судом також не були досліджені.
		Не зміг підтвердити факту проведення судово-медичної експертизи №02-01/1079 від 20.09.2018 року (а.с. 87 письмових матеріалів прокуратури) по оригіналам медичних документів і судово-медичний експерт ОСОБА_12 в ході допиту 03.10.2019 року) зазначивши: «Я не пам`ятаю ... але навіть якщо нам надають копії, то вони надаються за підписом слідчого і з мокрою печаткою».
		Надання слідчому саме копій медичних документів потерпілою підтверджується клопотанням адвоката ОСОБА_9 від 13.08.2018 року (а.с. 39 письмових матеріалів прокуратури), де були надані саме копії медичних документів.
		Тож, експертиза фактично проводилася по копіям медичних документів, які по своїй суті є неналежними та недопустимими доказами та що прямо суперечить п. 4.1 та 4.4 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень».
		У будь-якому разі речові докази та документи, які надаються експертові, повинні бути отримані у спосіб, передбачений ст. 93 КПК, належним чином залучені до кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК і набути відповідного процесуального статусу.
		Відсутність в матеріалах кримінального провадження оригіналів медичної документації ОСОБА_8 , на які посилається судово-медичний експерт, з огляду на положення ч.12 ст.290 КПК України, виключає допустимість залучення, як доказів, як самої медичної документації так і висновку експерта, формування якого здійснювалося на основі цієї документації.
		Також, на переконання захисника, судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної оцінки показам слідчого ОСОБА_13 , який повідомив, що заяви потерпілої про приєднання та добровільну видачу медичних документів в матеріалах справи немає.
		Крім того свідок ОСОБА_13 підтвердив, що в ході розгляду клопотання про призначення судово-медичної експертизи ОСОБА_8 , будь якої медичної документації слідчому судді не надавалося, а також те, що будь якого огляду медичних документів він не проводив та не визнавав їх письмовими чи речовими доказами.
		На підтвердження цього свідчить і те, що в Дорученні експертів «Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи» від 29.01.2020 року (а.с. 83 т.3) мова йде про необхідність надання їм оригіналів медичних документів, в тому числі оригіналу «Медичної карти стаціонарного хворого» № 12305 «Третьої Черкаської міської лікарні ШМД ОСОБА_8 від 11.07.2018-23.07.2018 року на ім`я ОСОБА_8 , «Медичної картки амбулаторного хворого» на ім`я ОСОБА_8 , Рентгенограми № 4784 від 11.07.2018 на ім`я ОСОБА_8 та «Довідки» КЗ «Третьої Черкаської міської лікарні ШМД» від 10.07.2018 року (а.с.84, 85 т.3) у роздрукованому варіанті у зв`язку з поганою читабельністю, оскільки без вказаних документів неможливо провести повної та законної медичної експертизи.
		Незважаючи на це, в задоволенні клопотання сторони захисту від 22.07.2020 року (а.с.82 т.3) про витребування оригіналів медичних документів для проведення судово-медичної експертизи було безпідставно відмовлено, що призвело до порушення права на захист та порушення принципу змагальності сторін.
		Таким чином, суд першої інстанції грубо порушив вимоги ч.3 ст. 99, ч.1, 2, 3, 5 ст. 100 КПК України, що призвело до недопустимості медичних документів, як доказів, подальшому недопустимість Висновку експерту, отриманого на підставі недопустимих доказів за принципом «плодів отруєного дерева».
		Судом не було надано належної оцінки тому факту, що судово-медична експертиза містить в собі істотні порушення, які роблять її неналежним та недопустимим доказом по справі та ставлять під сумнів, як механізм та спосіб отримання травм, так і взагалі наявність будь-яких травм у потерпілої, а відтак незаконно відмовлено у задоволенні клопотання захисту від 22.11.2019 року (а.с.79 т.2) про визнання недопустимим доказом висновку експерта № 02-01/1079 від 20.09.2018 року попри те, що вона виконана з очевидними порушеннями, оскільки експерт спирався не на особисто проведене повне дослідження Рентгенограми, Ехограми та результати лабораторних та інструментальних досліджень, а на висновки лікарів рентгенолога та уролога, які не залучалися експертом до експертизи, та які, на відміну від експерта, не несуть жодної, в тому числі і кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих висновків і які не можуть бути процесуальним джерелом доказів, чим фактично в порушення ст. 84 КПК України легалізував та зробив висновки лікарів процесуальним джерелом доказів в кримінальному провадженні, а лікаря рентгенолога, який робив цей висновок, суд навіть не допитав, незважаючи на заявлене стороною захисту клопотання від 27.11.2019 року (а.с.119 т.2), чим допустив неповноту судового розгляду.
		Крім того, висновок експерта №02-01/1079 від 20.09.2018 року (а.с. 87 письмових матеріалів прокуратури) в своїй описовій частині, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки помилково констатує, що подія відбулась 10 січня 2018 року об 11:50 год., що не відповідає висунутому обвинуваченню та фактичним обставинам які відбувалися 10 липня 2018 року, тобто на пів року пізніше. В порушення ст. 356 КПК України суд замість призначення повторної експертизи обмежився лише допитом експерта, однак, така невідповідність не може бути усунута шляхом допиту, оскільки експерт за вказаною правовою нормою може бути допитаний лише з приводу роз`яснення свого висновку, однак, в жодному випадку не для усунення недоліків та помилок експертного висновку.
		В порушення ч. 2 ст. 9 КПК України стороні захисту щонайменше чотири рази було відмовлено в проведенні судово-медичної експертизи відповідно до клопотань від 27.11.2018, 12.12.2018 року (а.с. 26 та 48 письмових матеріалів сторони захисту), 02.12.2019 року (а.с.133 т.2) та 22.07.2020 року (а.с. 82 т.3), де серед іншого ставилося питання про проведення повторного медичного обстеження ОСОБА_8 на предмет виявлення наявності залишкових ознак переламів ребер для остаточного та об`єктивного розуміння того, чи були такі перелами взагалі, оскільки, ОСОБА_11 її не бив, не штовхав і жодної сили не застосовував, що унеможливило отримання об`єктивної інформації чи були взагалі якісь травми, а відтак отримати докази, які виправдовують ОСОБА_11 .
		Таким чином були порушені загальні засади кримінального провадження, а саме право на захист, законність, змагальність сторін та диспозитивність.
		Тако, захисник зазначає, що судом не було взято до уваги, що 10.07.2018 року при зверненні ОСОБА_8 до приймального відділення «Третьої Черкаської міської лікарні ШМД» їй була надана довідка про результати обстеження з встановленим діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, забій грудної клітини та садно (а.с. 84, 85 т.3) і де серед іншого, жодних переламів ребер та забою нирки виявлено не було. Більше того, ОСОБА_8 відмовилася від проходження призначених лікарем обов`язкових обстежень, в тому числі рентгенологічних та відмовилася від консультації лікаря травматолога в травмпункті. Крім того, суд не встановив, ким було здійснене закреслення призначення лікаря ОСОБА_14 , щодо рентгенобстеження на офіційному документі, навіть не викликавши та не допитавши посадову особу ( ОСОБА_14 ), що видала вказаний документ, хоча сторона захисту про це і заявляла в клопотанні від 27.11.2019 року (а.с. 117 т. 2).
		Так, при допиті 09.07.2019 року ОСОБА_8 заявила, що будучи в стані афекту припустилася помилки, неадекватно оцінила свій стан здоров`я, бо вирішила, що з нею нічого страшного не сталося і тому від обстежень, призначених - черговим лікарем - відмовилася, на що мала повне право.
		Однак, стан афекту ОСОБА_8 не встановлений ані судом, ані висновком експерта, тому суд мав би поставитися до цього критично та мав би перевірити.
		Проте, зазначене було також спростоване відеоматеріалами, дослідженими в судовому засіданні, а саме, що ніякого стану афекту не було і одразу після події ОСОБА_8 разом з адвокатом ОСОБА_9 спеціально поїхали до лікарні знімати побої. Все це вказує на те, що 10.07.2018 року ОСОБА_8 не вдалося одразу домовитися про фальшування медичних документів в «Третій Черкаській міській лікарні ШМД», а проведене обстеження могло в подальшому унеможливити таке фальшування, а відтак вона усвідомлено відмовилася від проходження призначених черговим лікарем обстежень в цей день та консультації у травматолога травмпункту з метою подальшого їх фальшування 11.07.2018 року через своїх знайомих друзів та колег по роботі та поза межами закладу її стаціонарного лікування, що робить покази ОСОБА_8 взагалі сумнівними та такими, що не повинні братися судом до уваги, чи принаймні повинні бути ретельно перевірені судом.
		На наступний день, 11.07.2018 року, потерпіла повторно звертається до приймального відділення, проте о 8:45 год., згідно «Журналу обліку прийому хворих у стаціонар...» (а.с.68, 69 т.2) їй повторно ставиться діагноз: «ЗЧМТ, струс головного мозку та забій грудної клітини», ніяких переломів та травми нирки виявлено не було, і лише після цього, вже нібито «перебуваючи на лікуванні» в стаціонарі травматологічного відділення «Третьої Черкаської міської лікарні ШМД» ОСОБА_8 , в обхід встановлених правил, нормативів та процедур, проходить обстеження поза цією лікарнею в КНП «Філія №3 Черкаської міської консультативно-діагностичної поліклініки», де вона пропрацювала більше десяти років та є заступником головного лікаря і отримує у своїх підлеглих необхідні їй медичні документи з встановленим діагнозом «перелами ребер» та «підозра на травму нирки», які в подальшому стали підставою для порушення кримінальної справи та проведення судово-медичної експертизи.
		В порушення вимог ч.2 ст. 9 КПК України судом не було взято до уваги, що слідством розглядалася виключно одна версія подій, а саме версія винуватості ОСОБА_11 і не була перевірена інша версія, а відтак не досліджені обставини, що його виправдовують, про яку ОСОБА_11 заявляв ще у заяві від 26.07.2018 року (а.с.2 письмових матеріалів сторони захисту), що до фальшування ОСОБА_8 медичної документації та симулювання отриманих травм, оскільки ОСОБА_8 з 1998 року більше десяти років пропрацювала лікарем в «Третій Черкаській міській поліклініці», потім близько 7 років працювала заступником головного лікаря в «Черкаському обласному центрі медико - соціальної експертизи ЧОР» будучи медичним експертом в галузі охорони здоров`я та на час події 10 липня 2018 року працювала заступником директора КНП «Черкаської міської консультативно-діагностичної поліклініки», тож мала необхідні професійні знання та адміністративні можливості для фальшування медичних документів, тим більше, що з завідуючим травматологічного відділення Бейкуном, де вона начебто лікувалася, ОСОБА_8 навчалася в одній групі медичного інституту (12:33:17 год. допиту ОСОБА_8 ), з урологом ОСОБА_15 вона разом проходила інтернатуру в м. Черкаси 11:44:40 допиту ОСОБА_15 ), а обстеження вона робила не в «Третій Черкаській міській лікарні ШМД» під час оформлення до стаціонару в приймальному відділенні, як це робиться зазвичай, а згодом в підпорядкованій їй «Третій філії Черкаської міської консультативно-діагностичної поліклініки», що в сукупності з іншими обставинами ставить під сумнів наявність тілесних ушкоджень.
		Також на думку захисника, судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної оцінки тому факту, що в описовій частині експертизи зазначено, що потерпіла під час події 10.07.2018 року вдарялася спиною об хвіртку воріт (коли намагалася прорватися через хвіртку на подвір`я), проте на запитання сторони захисту при допиті експерта 03.10.2019 року (14:39:50 год.) чи могли бути отримані подряпини в ділянці попереку від ударів об хвіртку (згідно наданих фотокарток а.с.70, 71 т.1, а.с.61, 62, 63 письмових матеріалів прокуратури), експерт ОСОБА_12 заявив: «На мою думку, потрібно провести слідчий експеримент», чого в порушення вимог ч.2 ст. 9 КПК України не було зроблено ні під час досудового розслідування, ні під час судового слідства, хоча про це стороною захисту подавалися неодноразово клопотання, як до слідчого 12.12.2018 р. (а.с. 46 матеріалів сторони захисту), так і до суду 09.07.2019 р. (а.с.240 т.1), що унеможливило отримання доказів, що виправдовують обвинуваченого, чим були порушені загальні засади кримінального провадження, а саме право на захист, законність, змагальність сторін та диспозитивність у відповідності до ст. 7, 9, 20, 22 та 26 КПК України.
		Також, було порушено право обвинуваченого на захист, оскільки за клопотанням сторони захисту від 09.07.2019 р. (а.с.240 т.1) та за участі обвинуваченого ОСОБА_11 слідчого експерименту на місці події проведено не було. Покази обвинуваченого ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_16 та свідка експерта ОСОБА_12 перевірені не були, а при проведенні слідчих експериментів 29.08.2018 року за участі ОСОБА_8 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 (а.с.85, 90, 95 т. письмових матеріалів прокуратури) на подвір`ї Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області, що не відповідало обстановці на місці події, ні обвинувачений ОСОБА_11 , ні захисник не запрошувалися, тож були позбавлені можливості приймати в них участь, ставити учасникам свої запитання, з метою уточнення та перевірки показів свідків при слідчому експерименті, а від так протоколи слідчих експериментів від 29.08.2018 року за участі ОСОБА_8 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 є недопустимими доказами, отриманими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Крім того, районним судом не було взято до уваги та не надано належної оцінки показам лікаря-уролога ОСОБА_15 , який так і не зміг конкретно назвати, навіть спираючись на свій висновок спеціаліста від 13.07.2018 року (а.с.51 письмових матеріалів прокуратури), а на підставі яких саме об`єктивних даних (підтверджених інструментальними дослідженнями) ним був встановлений діагноз, який в свою чергу ліг в основу встановлення діагнозу у виписці з «Третьої Черкаської міської лікарні ШМД» від 23.07.2018 року та в подальшому знайшов своє відображення у висновку експерта від 20.09.2018 при визначенні ступеню тяжкості тілесних ушкоджень в частині травми нирки.
		Крім того, у даному висновку спеціаліста відсутні будь які додатки, що могли б об`єктивно підтвердити поставлений діагноз, як то рентгенографія, MPT, КТ чи інші інструментальні обстеження, що робить такий висновок неналежним доказом та окрім того, оригінал якого відсутній в матеріалах До того ж форма висновку спеціаліста лікаря-уролога ОСОБА_15 від 13.07.2018 року не відповідає офіційному державному бланку Форми № 028/о (а.с.96 т.2), а його зміст «Інструкції заповнення форми № 028/о «Консультаційний висновок спеціаліста» (а.с.95 т.2) затверджених Наказом МОЗ України №110 від 14.02.2012 року, що автоматично робить його недопустимим доказом та про що стороною захисту заявлялося в Клопотанні від 22.11.2019 р. про визнання недопустимим доказом висновку експерта (а.с. 84, 85 т.2).справи. 
		Також, судом не взято до уваги та не надано належної оцінки тому, що свідок ОСОБА_17 є дочкою потерпілої, які мають тісні родинні стосунки, проживають разом та ОСОБА_17 навчається у вищому навчальному закладі та є цілком матеріально залежною від ОСОБА_8 , а відтак робить все, що їй каже матір. ЇЇ покази є суперечливими та плутаними.
		Також, на думку захисника, районним судом не взято до уваги та не надано належної оцінки тому, що свідка ОСОБА_16 на місці події взагалі ніхто не бачив окрім ОСОБА_8 та її дочки ОСОБА_17 , ні адвокат ОСОБА_9 , ні ОСОБА_11 ні патрульна поліція, ніхто.
		Більше того, вказана особа навіть не була зазначена в якості свідка та очевидця в первинній заяві (а.с.94 т. письмових матеріалів захисту), та поясненнях (а.с.95 т. письмових матеріалів захисту) ОСОБА_8 складеного патрульним ОСОБА_18 про вчинення правопорушення від 10.07.2018 року, де остання зазначає, що єдиним свідком є дочка ОСОБА_17 , а отже є всі підстави вважати, що вказана особа є лжесвідком.
		Крім того всі без винятку протоколи слідчих експериментів від 29.08.2018 року на які послався суд, як на докази, не можуть вважатися доказами, оскільки проведені не на місці події, а в приміщенні райвідділу, проведені без участі сторони захисту при освітленні та постановці відмінної від тієї, що були під час події 10.07.2018 року та містять в собі численні суперечності, а тому є недопустимими доказами та неповинні були братися судом до уваги.
		Виходячи з вищенаведеного захисник вважає, що під час судового розгляду даного не встановлені достатні статні докази для доведення винуватості ОСОБА_11 у даному кримінальному провадженні та вичерпані можливості їх отримання.
		Представник потерпілої адвокат ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КК України та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі. Цивільний позов задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 100 000 (сто тисяч) грн. моральної шкоди, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) грн.
		Свої вимоги мотивує тим, що потерпіла та він, як її представник вважають оскаржуваний вирок таким, що не відповідає фактичним обставинам справи (кримінального провадження) та прийнятим з порушенням норм процесуального права.
		Представник зазначає, що приймаючи оскаржуваний вирок, районний суд дійшов висновку, що обвинувачення висунуте ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 122 КК України не доведене. Однак, на його думку, суд помилково дійшов вказаного висновку.
		Так, обвинувачений ОСОБА_11 у період скоєння правопорушення не визнавав за потерпілою ОСОБА_8 права сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_2 і всілякими діями із застосуванням фізичної сили у позасудовий спосіб намагався та спонукав потерпілу ОСОБА_8 відмовитися від позовних вимог з приводу розподілу вказаного домоволодіння. Погрози ОСОБА_11 були неодноразові.
		У судових засіданнях по даному кримінальному провадженню обвинувачений ОСОБА_11 постійно заперечував право сумісної власності потерпілої ОСОБА_8 на вказане домоволодіння, де він і спричинив потерпілій тілесні ушкодження.
		Під час допиту в суді, ОСОБА_11 наголошував, що потерпіла ОСОБА_8 10.07.2018 року прийшла до нього на подвір`я, у його домоволодіння. Тобто, 10.07.2018 року обвинувачений ОСОБА_11 наніс тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_8 з метою примусу її до відмови від позовних вимог стосовно домоволодіння АДРЕСА_2 .
		Вищевикладене підтверджується показами свідка у справі - ОСОБА_17 , яка є донькою обвинуваченого ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_8 .
		Обґрунтування суду, що потерпіла могла передбачити негативні наслідки від відвідування домоволодіння, в якому проживав обвинувачений не є об`єктивними, адже які б не були стосунки ніхто не давав права обвинуваченому наносити тілесні ушкодження останній. Крім того, з показів як обвинуваченого, так і потерпілої, свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вбачається, що ОСОБА_11 не впускав ОСОБА_8 до будинку, оскільки вважав його своєю власністю. Приходу потерпілої в певний день та час він не міг передбачити, а тому, на думку суду, нанесені тілесні ушкодження виникли в результаті сутички, яка виникла саме на ґрунті неприязних відносин, а не з метою примусу потерпілої до певних дій.
		Отже, представник потерпілої вважає, що вирок суду першої інстанції має бути змінений і ОСОБА_11 має бути визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
		Також, представник потерпілої зазначає, що районним судом було частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 в частині стягнення моральної шкоди, а саме стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 15000 грн. моральної шкоди, замість заявленого розміру у 100000 грн.
		Однак, у вироку суду взагалі відсутня аргументація, чому було прийнято рішення щодо саме такого розміру моральної шкоди, не враховано позиції сторін і їхні аргументи. Суд обмежився лише цитуванням норм закону. Проте, при визначенні розміру моральної шкоди суд обмежився лише констатацією факту про завдання з вини обвинуваченого ОСОБА_11 потерпілій ОСОБА_8 моральних страждань через багатоденний фізичний біль у зв`язку з втратою здоров`я, у зв`язку з чим дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у сумі 15000 грн., з чим не можна погодитися з огляду на наступне.
		Скоєння злочину ОСОБА_11 відносно ОСОБА_8 завдало останній непоправної моральної шкоди, адже остання втратила здоров`я, відбулося порушення цілісності кісток (ребер), забій нирки, синці, перенесла тривалий психологічний стрес та приниження.
		ОСОБА_11 навмисне наносив тілесні ушкодження ОСОБА_8 , (яка є інвалідом з дитинства і по даний час), на очах у спільної дитини - ОСОБА_17 та свідка ОСОБА_16 , з метою подавлення її волі та небажання в судовому порядку ділити спільне майно з нею - домоволодіння АДРЕСА_2 .
		Додаткових моральних страждань потерпілій завдало небажання ОСОБА_11 визнавати свою вину та вибачитися за скоєне, покаятися і допомогти в лікуванні.
		З часу отримання тілесних ушкоджень, потерпіла не може повноцінно спати, часто прокидається посеред ночі від болів в спині та пригніченого стану. Через порушення сну не може повноцінно відпочити. Через погіршення стану свого здоров`я часто відвідує заклади охорони здоров`я та пункти аптеки, що унеможливлює повноцінне відвідування нею роботи, якісної та ефективної праці. ОСОБА_8 відчуває себе пригніченою, адже була принижена та побита на очах у доньки та свідка ОСОБА_16 в своєму спільному із ОСОБА_11 домоволодінні.
		Обвинувачений з часу скоєння кримінального правопорушення (12.07.2018 року) ні разу не вибачився за скоєне та навіть не запропонував допомогти матеріально і надати грошову компенсацію на відшкодування витрат, які були понесені при лікуванні. Більше того, ОСОБА_11 звертався із заявами про злочин до правоохоронних органів з приводу його побиття ОСОБА_8 . Такі дії обвинуваченого є ні чим іншим, як психологічним знущанням, оскільки чи може тендітна жінка побити чоловіка, який є фізично сильніший за неї апріорі і більший за статурою.
		Також зазначає, що судовий процес щодо ОСОБА_11 тривав два роки. Тобто протягом двох років потерпіла ОСОБА_8 змушена була щоразу переживати події, які відбулися у 2018 році, щоразу бачити ОСОБА_11 , який посміхався, радів життю та принципово не визнавав своєї провини. Весь цей час вона відчувала страх, сором, душевний біль, депресію, приниження.
		ОСОБА_11 завдав потерпілій фізичних ушкоджень: зламані два ребра та ушкоджена нирка, у зв`язку з чим відбувся стійкий розлад здоров`я. Величезний синець на шкірі, постійний ниючий біль в лівій половині тулуба, неможливість вести звичайний спосіб життя, а саме: важкість у самообслуговуванні (вдягтися, зачесатися, адже наявний біль при піднятті кінцівки, неможливість виконувати хатню роботу (проживає одна)). Майже місяць вона лікувалася. Станом на сьогодні залишився рубець на тулубі на місці травми через що присутнє постійне відчуття дискомфорту. Вона не може тривало стояти, а тому врешті решт була змушена відмовитися від підборів, так як відчуває різкий біль у попереку. Це стало причиною, що потерпіла ОСОБА_8 не почуває себе гарною, впевненою жінкою.
		Потерпіла вимушена була змінити свій звичайний спосіб життя. Якщо раніше вона займалася спортом, то перші три місяці після травми, змушена була відмовитися від занять взагалі. І лише зараз почала потрохи відновлюватися.
		Крім стійкого розладу здоров`я, змінився психічний стан потерпілої. Будучі лікарем, вона розуміє усі наслідки події, намагається впоратися з депресією та почуттям власної провини. Вона була вихована батьками в доброзичливості та переконанні в тому, що ні при яких обставинах чоловік не може вдарити жінку. Однак, її колишній чоловік зміг підняти руку на неї - жінку, матір своєї дитини, та ще й у присутності цієї дитини і, більше того, вважає це нормою. У зв`язку з викладеним, потерпіла з 2018 року має стійке почуття страху. Вона не може позбавитися думки, що подібна ситуація може повторитися, що пов`язано наразі з недовірою до усіх чоловіків і стало на заваді для можливості побудови нових стосунків, адже вона ще є молодою, гарною, привабливою жінкою. Але все вищевикладене несе за собою великий психічний і психологічний тягар.
		Також даним суспільно-небезпечним діянням було завдано удару по професійній репутації потерпілої ОСОБА_8 . Вона працює заступником директора в КНП «ЧМКДП». Щоразу була змушена покидати своє робоче місце і відвідувати судові засідання протягом двох років, через що було знижено об`єм та якість виконаної нею роботи. Внаслідок чого страждали її пацієнти, адже вона була змушена переносити їхній прийом заради судових засідань. Крім того, електронний ресурс «Судова влада» доступний усім бажаючим, а тому і її колеги, і керівництво, а також пацієнти знають, що відбувається. Вони ставлять потерпілій ОСОБА_8 різні, не завжди зручні, питання, обговорюють між собою її сімейну ситуацію. Все відбувається поза очі, за її спиною, внаслідок чого порушуються нормальні життєві та ділові зв`язки. Тобто, такий процес значно впливає на її гідність, престиж та ділову репутацію.
		До того ж, зі сторони ОСОБА_11 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 , у кожному засіданні лунали звинувачення у фальшуванні потерпілою ОСОБА_8 медичних документів, що не підтверджено жодним документом. Неодноразово указані особи звинувачували потерпілу у відносинах різноманітного характеру з колегами лікарями та суддями, що сприяло знищенню її репутації, як жінки, так і ділової людини. Зазначені події відобразилися на всіх сферах її життя.
		Таким чином, потерпілій ОСОБА_8 даним суспільно-небезпечним діянням було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала внаслідок злочину, адже весь час потому вона відчувала і відчуває страх, сором, душевний біль, депресію, приниження, у неї погіршився сон, що відобразилося на її здоров`ї та самопочутті, було завдано непоправного удару по її честі, гідності та діловій репутації.
		Перелічені та пережиті моральні страждання та приниження важко оцінити в матеріальному еквіваленті, як і не можна оцінити втрачене здоров`я, і все ж, через необхідність такої оцінки потерпіла оцінює моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
		Також, представник потерпілої зазначає, що при вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу, суд послався на складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом та прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., яка, на думку суду, відповідає ступеню складності справи, часу витраченого адвокатом на надання правової допомоги та обсягу наданих послуг.
		Проте, у позовній заяві позивачкою було вказано про орієнтовний розрахунок судових витрат, які вона мала намір в подальшому стягнути з обвинуваченого, а саме в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень за надання професійної правової допомоги згідно до Акту № 1 прийому-передачі наданих юридичних послуг від 06.02.2019 року під час досудового слідства та 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. за кожне судове засідання.
		У той же час, представником ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_9 під час оголошення цивільного позову наголошувалося на тому, що розмір судових витрат буде збільшений по завершенню судового розгляду справи, адже кожне судове засідання, що відбувалося, згідно додаткової угоди від 06.02.2019 року до договору, оплачується потерпілим в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень на рахунок Адвокатського об`єднання «Вовк та Партнери».
		По даній справі відбулося 23 судові засідання загальним часом 40 годин, в яких прийняв участь представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 .
		Враховуючи вищезазначені обставини, потерпілою ОСОБА_8 було заявлено про стягнення з ОСОБА_11 , понесені потерпілою витрати на правову (правничу) допомогу в рамках кримінальної справи в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень, оскільки за участь адвоката ОСОБА_9 в одному судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 сплачувала 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. У перерахунку за всі 23 судові засідання, вона сплатила 34500 (тридцять чотири тисячі п`ятсот) грн.
		Тобто, заявлена у цивільному позову сума судових витрат навіть не покриває витрат позивачки, сплачених за безпосередню участь адвоката у судових засіданнях.
		Враховуючи викладене, чітко вбачається, що вартість наданих послуг адвоката ОСОБА_9 , які були фактично оплачені потерпілою є співмірною з кількістю витраченого часу і об`ємом роботи, виконаною її представником.
		Також, представник зазначає, що після оголошення вироку була проведена робота адвоката по ознайомленню з матеріалами справи та по підготовці і складенню апеляційної скарги, на що було витрачено 8 годин.
		При врахуванні вартості однієї години, затраченої на надання послуг у розмірі 500 грн.. загальна вартість послуг по підготовці апеляційної скарги склала 4000 гри., що підтверджується додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги, актом прийому-передачі наданих юридичних послуг (виконаних робіт), копіями фіскального чеку та квитанції № 10159122836 від 09 жовтня 2020 року.
		А тому, представник потерпілої просить врахувати указані витрати у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. на правничу допомогу, пов`язану з підготовкою та складанням апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю доповідача, провівши судове слідство за клопотанням апелянтів, заслухавши в дебатах обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення апеляційних вимог представника потерпілої, думку прокурора про залишення вироку районного суду без змін, потерпілої та її представника, які заперечили щодо задоволення апеляційних вимог сторони захисту та підтримали свою апеляційну скаргу, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія приходить до таких висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Розглянувши справу в межах поданих апеляційних скарг, встановлено що викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КК України, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які є взаємоузгодженими між собою, відповідають фактичним обставинам справи, і яким суд першої інстанції дав правильну та об`єктивну оцінку.
		На підставі цих доказів, достатність та достовірність яких не була поставлена під сумнів вагомими доводами чи доказами стороною захисту під час судового розгляду, суд першої інстанції правильно визнав обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, кваліфікувавши його дії, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
		Так, органом досудового розслідування дії ОСОБА_11 були кваліфіковані за ч.2 ст.122 КК України, а саме: умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, вчинене з метою примусу потерпілого до певних дій.
		Проте, суд першої інстанції дійшов висновку, що у ході судового слідства не здобуто доказів, які б у їх сукупності об`єктивно підтверджували скоєння ОСОБА_11 злочину, передбаченого ч.2 ст.122 КК України, оскільки не надано фактичних доказів, які б підтверджували примус потерпілої з боку обвинуваченого до певних дій.
		Із таким висновком районного суду погоджується і колегія суддів.
		Так, в судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_11 свою винуватість у інкримінованому органами досудового слідства кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.122 КК України не визнав повністю. Суду показав, що в кінці грудня 2014 року ОСОБА_8 разом з їх донькою виїхала з будинку по АДРЕСА_1 , де вони проживали сім`єю. ОСОБА_8 вимагала, щоб він сплатив 50 тис.доларів США за частину будинку. В 2016 році шлюб між ними був розірваний, після чого, вони не спілкувалися. Потім в 2016 році потерпіла подала позов до суду про поділ майна. 06.07.2018 він пішов до салону краси, що належить ОСОБА_8 , там між ними виник конфлікт, бо він побачив бігову доріжку (яка була предметом поділу майна). В цей же день ОСОБА_8 намагалася потрапити до його будинку. 10.07.2018 о 20-00год. він почув у себе вдома стукіт у двері і ворота, вийшов, відчинив хвіртку, там стояла ОСОБА_8 та їхня донька, вимагали щоб він пустив їх у двір. Оскільки, ОСОБА_8 в будинку не проживає та не зареєстрована, він відмовив. Потерпіла повідомила, що викликала поліцію, потім різко подалася вперед, щоб проникнути у двір, уперлася спиною і почала махати руками, від чого він отримав тілесні ушкодження, після чого відступив у двір та викликав поліцію. ОСОБА_8 спільно з донькою зайшли у подвір`я та знімали на телефон. Потім ОСОБА_8 намагалася попасти у будинок, але не змогла, так як двері були зачинені на замок, тоді вона почала бити у привідкрите вікно і він став між нею і будинком щоб вона не нашкодила майну. Право спільної сумісної власності на будинок встановлено тільки в 2019 році. ОСОБА_8 схопила цеглину і погрожувала розбити вікно. Він повторно зателефонував в поліцію і повідомив, що ОСОБА_8 псує його майно. ОСОБА_8 комусь телефонувала і повідомила, що він її побив, через якийсь час приїхав адвокат. Коли приїхала поліція ОСОБА_8 вийшла з двору, за нею вийшов він, коли почав зачиняти хвіртку потерпіла поставила ногу, щоб хвіртка не зачинилася. Поліцейські пояснили, що дали потерпілій направлення на експертизу. Він ОСОБА_8 не бив, не штовхав, а тільки захищав своє майно. Потерпіла отримала тілесні ушкодження, коли намагалася проникнути до двору і спиною опираралася на ворота. 
		Незважаючи на повне невизнання своєї вини обвинуваченим, його винуватість, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України підтверджується та повністю доведена належними та допустимими доказами, дослідженими, перевіреними районним судом, які є взаємоузгодженими між собою і відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
		Потерпіла ОСОБА_8 під час допиту в суді першої інстанції показала, що 06.07.2018 в її приватну власність по АДРЕСА_3 увірвався обвинувачений, чинив злочинні дії, фотографував, вона змушена була викликати охорону та поліцію. 06.07.2018 вечером вона зі своєю донькою пішли до свого домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , але ОСОБА_11 не вийшов, двері не відчинив. 10.07.2018 близько 18.00год. до її будинку за адресою: АДРЕСА_4 приїхав ОСОБА_16 , з метою перевірки відеоспостереження, оскільки він є фахівцем в цій галузі. Після того, як він зробив свою роботу, вона його повідомила, що має на меті поїхати за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_16 , знаючи неадекватну поведінку ОСОБА_11 , оскільки одного разу був присутній при їх сутичці, запропонував її підвезти. Тому, 10.07.2018 близько 19 год. 50 хв. вона з донькою та ОСОБА_16 приїхали до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Коли приїхали, то вони вийшли з автомобіля, а ОСОБА_16 запропонували їх почекати. Вони постукали, ніхто не відчинив, вона викликала поліцію, і десь через 10 хв. відкрилися ворота, вийшов ОСОБА_11 , відкрив калітку та почав кричати, щоб вона забрала свій позов, бо пошкодує. Вона сказала, що не відступиться. Потім, вона повідомила йому про те, що викликала поліцію, він сказав щоб вони чекали на дворі, а він зайде в дім. Вона не погодилася і пройшла через калітку, переступивши відступ, який був біля калітки, десь 30см в вишину. Після чого, обвинувачений накинувся на неї, наніс 2 удари кулаком в частину тулубу, по голові і грудній клітці. Донька була в стані аффекту, а вона намагалася захищатися, ОСОБА_11 сильної статури. Почала кричати донька і тоді він зупинився, але вона бачила, що він був в стані агресії. Коли сутичка закінчилася, вона відчула різку біль в лівій частині тулупу, вона телефонувала адвокату Вовку. В цей час ОСОБА_16 намагався приблизитись, але вона сказала, що не потрібно втручатися. ОСОБА_16 повернувся до свого автомобіля. Вона знову повернулася на територію подвір`я, знаходилася в збудженому стані. Відчуваючи біль, вона почали йти до будинку. Донька побачила кров на футболці, побачили рану. Намагалися потрапити до будинку, але ОСОБА_11 не пускав. Вікна були закриті, потім приїхала поліція, склали заяви. Приїхав адвокат сказав, що треба їхати до медзакладу, і вони поїхали до Третьої міської лікарні. В приймальні вона поскаржилася на травми, прийшов лікар нейрохірург, надали домопомогу, вкололи заспокійливе. Будучи в стані аффекту, вона відмовилася від обстеження на ренгені, додому її забрали батьки. Вночі їй стало погано і ранком вона поїхала до лікаря травмотолога, він сказав, що скоріше зламані ребра, робили цифрове ренгенівське обстеження, виявлили 6-7 зломані ребра. Оформившись у відділення, її оглянув лікар уролог, були додаткові аналізи, УЗД обстеження. Потім, лікар уролог запропонував поїхати на консультацію до обласного уролога. На наступний день вона поїхала до лікаря ОСОБА_19 , він провів обстеження. 11.07.2018 лікар травматолог та адвокат рекомендували звернутися до судового експерта і вона звернулася, маючи ренгент снімок і УЗД. Їй видали висновок про тілесні ушкодження середньої тяжкості. В стаціонарі перебулава тиждень і ще 2 тижні на амбулаторному лікуванні. Погрози ОСОБА_11 були неодноразові, він писав в слідчі органи, що дескридитувало її репутацію, з вересня 2014 вони сім`єю офіційно не проживають, намагалися вирішити спір мирним шляхом. В березні 2016 вона подала позов до суду. Домоводіння на час шлюбу 1999 року складалося з половини будинку та належало ОСОБА_11 , в 2008 будували новий будинок, в 2012 він був зданий в експлуатацію, але ОСОБА_11 зареєстрував його тільки на себе. Рішенням суду за нею була визнана частка будинку. Коли 10.07.2018 вони потрапили на територію домолодіння, донька стояла за нею. Донька спочатку не могла знімати на камеру бо була у шоці, а коли прийшла до тями включила камеру. З ОСОБА_19 вона знайома, він її коллега, позаштатний обласний уролог. В стаціонарі вона лежала в 507 палаті. ОСОБА_16 приїздив до неї у вечері після роботи. 11.07.2018 її оглядав черговий уролог, а консультативне заключення у обласного уролога вона зробила 13.07.2018.
		Свідок ОСОБА_16 будучи допитаний судом першої інстанції пояснив, що 10.07.2018 ОСОБА_8 зателефонувала на його номер і повідомила, що у неї проблеми із відеоспостереженням. Він є спеціалістом у цій галузі, тому разом з помічником ОСОБА_20 приїхав до неї десь о 10год. до дому, по пров. Будівельному. Потім ОСОБА_8 сказала, що буде їхати в домоволодіння по АДРЕСА_1 . Він з ОСОБА_11 познайомився напередодні в клубі, куди прийшов тренуватися, а обвинувачений прийшов з поліцією чи то щось забрати, чи з`ясовувати відносини, відбулася сутичка між останнім і ОСОБА_8 . Він з обвинуваченим особисто не спілкувався, а лише з поліцією, бо його обурило, що він прийшов і щось вимагав. Тому знаючи, що ОСОБА_11 неадекватний, він запропонував підвезти потерпілу з дочкою на своєму автомобілі «Субару». Коли приїхали він вийшов з машини і стояв на протилежному боці, спочатку стояв на зупинці, а коли йому стало не видно потерпілу з донькою змінив положення і змістився в ліву сторону. ОСОБА_8 з донькою почали стукати, ОСОБА_11 спочатку не відчиняв, потім відчинив, він чув, що була перепалка. Коли почалася сутичка він побіг до двору, але не вспів бо вже все закінчилося. ОСОБА_8 казала не втручатися, бо викликали поліцію. Коли приїхала, поліція він поїхав звідти, бо ОСОБА_8 викликала адвоката, і він вважав, що розберуться без нього. Бачив нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_8 , удари правою рукою в лівий бік, кулаком. Була подряпина на спині. Вона трималася за бік. Він так зрозумів, що ОСОБА_11 поводив себе, як власник домоволодіння. Відносини між ним і ОСОБА_21 були сугубу ділові. Він зрозумів, що потерпіла з обвинуваченим ділили майно. Він на подвір`я не заходив, тому ОСОБА_11 міг його не бачити, але міг чути, бо він кричав. ОСОБА_8 захищалася, бо ОСОБА_11 виштовхував її, бив, хапав за руку, ногу. В клубі він тренується за кошти, у нього є картка клубу. Слідчий експеримент за участі його автомобіля не проводився, а проводився відносно сутички. ОСОБА_8 була одягнута в сині джинси. В період перерви між судовими засіданнями ОСОБА_8 до нього не підходила.
		Свідок ОСОБА_17 районному суду пояснила, що 10.07.2018 вона вже вдруге з матір`ю пішли в домоволодіння по АДРЕСА_1 там проживав її батько ОСОБА_11 , в неї там були особисті речі і вона хотіла їх забрати. До домоволодіння їх підвіз ОСОБА_16 , бо знав характер ОСОБА_11 . Він підвіз їх і чекав. Вона з матір`ю стукали, їм ніхто не відчинив, тоді вони викликали поліцію. Десь через 10 хвилин ОСОБА_11 відкрив, і сказав, щоб мати забрала позов, бо пошкодує. Вони сказали, що викликали поліцію і будуть чекати. В якийсь момент ОСОБА_11 відступив і вони зайшли у ворота. Обвинувачений почав погрожувати, мати сказала що позов не забере, він почав штовхати маму, схопив за ліву руку, за ліву ногу, потім тією рукою (правою) якою тримав ліву руку вдарив кулаком по тулубу зліва, два рази, схопив за шию, вдарив у грудну клітину. Коли ОСОБА_16 побачив, що ОСОБА_11 почав бити матір він побіг, але потім бійка припинилася і ОСОБА_16 пішов назад. Мати зателефонувала адвокату. ОСОБА_11 почав їх знімати, і тоді вона почала також його знімати. Вони підійшли до свого будинку, ОСОБА_11 в середину їх не пускав. Потім приїхала поліція, адвокат, вони написали заяву, матері дали довідку щоб зафіксувати побої, адвокат їх підвіз до лікарні. В автомобілі коли їхали їх було четверо, вона з матір`ю, ОСОБА_16 і помічник. Куди дівся помічник не знає. Батько погрожував матері фізичною розправою, якщо вона не відмовиться від позову. Мати захищалася від ОСОБА_11 . Вона бачила, як мати трималася за бік. Коли приїхали до лікарні помітили, що годинника в матері на руці не було. ОСОБА_16 поїхав, коли приїхала поліція. Мати просила ОСОБА_11 зупинитися. Коли жили разом з батьком фізичної сили до неї він не застосовував, а до матері вона не бачила. Після розірвання шлюбу з батьком зустрічалися тільки у суді. У домоволодінні по АДРЕСА_1 було її покривало, планшет, диски, книги. 06.07.2018 вони також приходили з метою забрати речі. ОСОБА_16 підвозив їх від їхнього будинку. ОСОБА_16 мати викликала бо не працювали відеокамери в будинку. ОСОБА_16 приїздив спочатку вранці, а потім вечором. Вона вважає, що ОСОБА_16 бачив ОСОБА_11 в спортивному клубі.
		Свідок ОСОБА_13 , допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що пояснення в потерпілої ОСОБА_8 він не відбирав, допитував після внесення відомостей в ЄРДР, в приміщенні поліції. Рішення про внесення в ЄРДР приймав начальник відділення. При допиті потерпіла вказала на осіб, які були разом з нею. Спочатку потерпіла ОСОБА_8 не хотіла давати дані про свідка, потім передумала. Були досліджені дані відеоматеріалів, на яких зафіксовано, як потерпіла та обвинувачений дають пояснення, його точний зміст не пам`ятає. Точний перелік слідчих дій не пам`ятає. Відповідно до вимог КПК потерпіла має право надавати докази, вона надавала докази в оригіналах. Неодноразово подавалися клопотання про долучення доказів. Оригінали медичних документів йому були надані потерпілою, включаючи рентгенівські знімки. В матеріалах наданих прокурором не всі документи, які передавалися слідчим. Розписка про передачу доказів не передбачена. Для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень він зобов`язаний призначити експертизу незалежно від документації. Основною метою слідчого експерименту було встановлення механізму отримання тілесних ушкоджень. Оригінали ренгензнімків надавалися обов`язково. Покази всіх учасників, крім підозрюваного узгоджувалися між собою. Протокол слідчого експерименту надавався експерту. З потерпілою була відтворена обстановка подій.
		Спеціаліст ОСОБА_15 суду першої інстанції показав, що надавав консультативний висновок ОСОБА_8 , чи було направлення він не пам`ятає. Коли пацієнт звертається за консультатцією, то робиться або запис в історію хвороби або в карту амбулаторного хворого. Він не пам`ятає чи була карта амбулаторного хворого. При складанні консультативного висновку не передбачено попередження про кримінальну відповідальність. Вона звернулася до нього в робочий час, попередньо не записувалася. В стаціонарі він знаходиться згідно графіку роботи. В поліклініці були визначені робочі години для нього. До нього може звернутися люба особа, яка хоче отримати консультацію. З ОСОБА_8 знайомий, перебуває в робочих відносинах, разом навчалися в інтернатурі в Київській академії. Він знає яку посаду на сьогодні займає ОСОБА_8 , лікар ендокринолог. Якщо амбулаторної карти немає, то видається консультативний висновок. ОСОБА_8 мала право звернутися до любого лікаря, так як він обласний уролог, вона мала право звернутися до нього і вона ним скористувалася. Він не може сказати чи робили якісь аналізи бо не пам`ятає. Діагноз виставляється з даних анамнезу, скарг, аналізів, об`єктивного обстеження. З того, що написано в висновку у ОСОБА_8 мабуть були результати УЗД і якісь аналізи, конкретно він не пам`ятає. УЗД є однією із складових для постановки діагнозу. Додаткового УЗД він не проводив. По знімкам він встановлює діагнози, це складова для постановки діагнозу. До нього правоохоронні органи не зверталися за медичною документацією. Гематома - це витік крові за межі судинного росту, скопичується кров між ниркою і капсулою. Розміщення нирки залежить від конституції людини. Гематорія можлива при низці хвороб і станів, онкопатологія. Призначати антибіотики не було потреби, не було температури. Навність ериктоцитів в сечі є ознакою гематорії. Не може підтвердити, що бланк не відповідає нормам.
		Експерт ОСОБА_12 під час допиту в судовому засіданні районного суду показав, що робив висновок № 02-01/1079, при проведенні експертизи не була присутня ОСОБА_8 бо в цьому не було необхідності, була надана вся необхідна інформація. Для проведення експертизи надійшли документи, був супровідний лист, спочатку в канцелярію, потім начальник розписує на кожного експерта. Процедурні питання потрібно задавати слідчому, а не йому. Спочату був огляд ОСОБА_8 на підставі самозвернення. Він частково посилався на висновок спеціаліста. Всі надані документи на експертизу перераховані у висновку. Він вважав недоцільне вивчення медичної картки бо у нього були всі необхідні документи. У виписці був зазначений анамнез. Йому не потрібен був УЗД в дінамиці. Він не є спеціалістом в галузі ренгенології, у нього вже був висновок ренгенолога. Вважає, що до дати утворення тілесного ушкодження це механічна помилка. Експертизу проводив у днівний час. У висновку є графа « зі слів», він зобов`язаний був запитати у людини, що сталося. Він почав експетизу 20.09.2018. Було виявлено два садна, переломи ребер він не може побачити на людині. Перелом діагностується інструментальними засобами. Садна можливо отримати внаслідок ударів кулаком. Ребра ідуть дугою, це індивідуальні властивості кожної людини. Все, що йому було надано на експертизу він досліджував. Йому на момент проведення експертизи не потрібно було проведення слідчого експерименту. Експертиза була проведена за медичними документами. Він з речовими доказами не працює. Він досліджував медичні документи в яких був аналіз сечі. При гематорії еретроцити 9-10. Кісткова тканина ребер зростається більше ніж 21день. Можливо одним ударом зламати ребра і завдати травму нирок. Забій нирки та переломи ребер це середня тяжкість тілесних ушкоджень. Він вважає, що його експертиза зроблена вірно. Забій нирок це наслідок.
		Також, винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, об`єктивно підтверджується наданими сторонами належними, допустимими письмовими доказами, які всебічно перевірені судом першої інстанції, зокрема:
		-протоколом прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 10.07.2018, згідно якої ОСОБА_8 повідомила, про те, що 10.07.2018 о 19-50год. вона прийшла з донькою ОСОБА_17 до спільного з колишнім чоловіком, ОСОБА_11 , помешкання, за адресою: АДРЕСА_2 . Відкривши двері, останній не впускав їх до помешкання та, почав штовхати і наносити їй тілесні ушкодження;
		-протоколом прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11.07.2018, згідно якої ОСОБА_8 повідомила про те, що 10.07.2018 о 19-50год. отримала тілесні ушкодження від свого колишнього чоловіка ОСОБА_11 ; 
		-     протоколом проведення слідчого експерименту від 29.08.2018 та фото таблицями до нього, згідно якого свідок ОСОБА_16 відтворює обстановку подій 10.07.2018, дані якого повністю співпадають з показами ОСОБА_16 наданих ним в судовому засіданні;
		-     протоколом проведення слідчого експерименту від 29.08.2018 та фототаблицями до нього, згідно якого потерпіла ОСОБА_8 відтворює обстановку подій 10.07.2018, дані якого повністю співпадають з її показами наданими в судовому засіданні; 
		- протоколом проведення слідчого експерименту від 29.08.2018 та фототаблицями до нього, згідно якого свідок ОСОБА_17 відтворює обстановку подій 10.07.2018, дані якого повністю співпадають з її показами наданих в судовому засіданні; 
		-     висновком експерта № 02-01/1079 від 20.09.2018, згідно якого на підставі даних судово-медичної експертизи за медичними документами на ім`я ОСОБА_8 , беручи до уваги повідомлені обставини справи та у відповідності до запропонованих запитань, у ОСОБА_8 було виявлено: два садна ділянки лівого передпліччя, синець ділянки правого передпліччя, синець із саднами ділянки спини зліва. Окрім цього, згідно із наданими висновками спеціалістів та даних додаткових методів дослідження (рентгенологічного та ультразвукового) на ім`я ОСОБА_8 , у неї було виявлено перелом шостого, сьомого ребер по задньо-пахвовій лінії із зміщення відламків; травму лівої нирки у вигляді забою лівої нирки із субкапсулярною гематомою. Вид та морфологічні властивості вказаних вище тілесних ушкоджень, вказують на те, що вони виникли внаслідок дії тупих предметів, незадовго до звернення ОСОБА_8 за медичною допомогою 10.07.18р. та приблизно за добу до проведення її огляду на підставі самозвернення - 11.07.18р. Утворення описаних вище тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 за обставин, які вказані у протоколах проведення слідчих експериментів (протокол проведення слідчого експерименту від 29.08.2018 р., проведеного за участю ОСОБА_17 , протокол проведення слідчого експерименту від 29.08.2018 р., проведеного за участю ОСОБА_8 , протокол проведення слідчого експерименту від 29.08.2018р., проведеного за участю ОСОБА_16 ) не виключається. Переломи шостого, сьомого ребер та травма лівої нирки у ОСОБА_8 в своєму звичайному клінічному перебігу супроводжуються тривалим (понад 21 добу) розладом здоров`я і за цією ознакою відповідно  п. п. 2.2.1 (в) і 2.2.2 "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - наказ № 6 (МОЗ України, Київ, 1995) за ступенем тяжкості належить до тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості. Всі інші тілесні ушкодження (синці та садна) у ОСОБА_8 за ступенем тяжкості належать до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень - п. 2.3.5. вищезазначених "Правил». Відмічений у виписці з медичної карти стаціонарного хворого №12305 діагноз - "Політравма: «ЗЧМТ. Струс головного мозку. Пошкодження ротаційного …( написано нерозбірливо)… лівого плеча», не може бути врахований при судово-медичній оцінці з приводу визначення виду і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки об`єктивні ознаки такого характеру травматичних змін у вказані вище виписці із історії хвороби не описані  п.4.6 "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - наказ № 6 (МОЗ України, Київ, 1995);
		-    висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи №2-01/797 від 11.07.2018, згідно якого час проведення огляду на підставі самозвернення ОСОБА_8 було встановлено: два садна ділянки лівого передпліччя, синець ділянки правого передпліччя, синець із саднами ділянки спини зліва. Окрім цього, згідно із наданими нею вивченими медичними документами на ім`я ОСОБА_8 лікарем-рентгенологом було описано перелом шостого, сьомого ребер по задньо-пахвовій лінії із зміщення відламків. Вид та морфологічні властивості вказаних вище тілесних ушкоджень, вказують на те, що вони виникли внаслідок дії тупих предметів, незадовго до її звернення за медичною допомогою 10.07.18р. та приблизно за добу до проведення її огляду - 11.07.18р. Переломи шостого, сьомого ребер у ОСОБА_8 в своєму звичайному клінічному перебігу супроводжуються тривалим (понад 21 добу) розладом здоров`я і за цією ознакою - відповідно п. п. 2.2.1 (в) і 2.2.2 "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - наказ № 6 (МОЗ України, Київ, 1995) за ступенем тяжкості належить до тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОГО ступеня тяжкості. Всі інші ушкодження ( синці та садна) у ОСОБА_8 зз ступенем тяжкості належать до Легких  п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - наказ № 6 (МОЗ України, Київ, 1995)
		Наведені вище та досліджені судом першої інстанції, перевірені за клопотанням апелянтів в суді апеляційної інстанції письмові докази є належними та допустимими, оскільки отримані органом досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства та містять в собі фактичні дані, які вказують на місце, час та спосіб вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
		Оцінивши наведені вище зібрані у кримінальному провадженні докази і доводи апеляційних скарг в їх сукупності, колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України доведена, а суд першої інстанції правильно кваліфікував його дії, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
		Твердження потерпілої та її представника про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_11 із ч.1 ст.122 на ч.2 ст. 122 КК України колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються належними та допустимими доказами у матеріалах кримінального провадження, досліджених районним судом у повному обсязі. Також, об`єктивно встановлено, що сутичка між потерпілою та обвинуваченим виникла саме на грунті неприязних відносин, а не з метою примусу потерпілої до вчинення певних дій. Переконливих доказів про те, що ОСОБА_11 наніс ОСОБА_8 тілесні ушкодження саме зметою примусити її до вчинення певних дій, зокрема відмови від позову про поділ майна, органом досудового розслідування районному суду не надано, в судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції такі обставини встановлені та доведені належними та допустимими доказами не були.
		Так, з показів потерпілої та свідків, які були безпосередніми очевидцями вказих подій убачається, що  ОСОБА_8 10.07.2018 разом з донькою самостійно, з власної ініціативи прибула до місця проживання ОСОБА_11 ,з метою забрати особисті речі. При цьому, як потерпіла так і свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_16 пояснювали суду, що між обвинуваченим та потерпілою були неприязні відносини. Також. напередодні вказаних подій між останніми відбулася сутичка щодо поділу майна. Таким чином, потерпіла мала б передбачити негативні наслідки від візиту до даного домоволодіння, в якому проживав обвинувачений.Водночас ОСОБА_11 не впускав потерпілу до будинку, оскільки вважав його своєю власністю, її візит у той день та час він не міг передбачити, а отже нанесені тілесні ушкодження є наслідком неприязних відносин між ними. Проте, факт примусу потерпілої з боку обвинуваченого до вчинення певних дій, зокрема відмови від позовних вимог щодо розподілу майна, встановлено не було.
		Водночас, колегія суддів вважає безпідставними апеляційні доводи захисника ОСОБА_10 про те, що судом першої інстанції було допущено неповноту розгляду, а висновки викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зважаючи на таке.
		Так, апеляційний суд не бере до уваги покази обвинуваченого, що потерпіла сама нанесла собі тілесні ушкодження коли спиною прихилилася до калітки, оскільки вони спростовуються висновком експерта № 02-01/1079 від 20.09.2018. З даного висновоку убачається, що утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 за обставин, які вказані у протоколі (проведення слідчих експериментів від 29.08.2018 за участі ОСОБА_17 ; протоколі проведення слідчого експерименту від 29.08.2018, за участю ОСОБА_8 , протоколі проведення слідчого експерименту від 29.08.2018 за участі ОСОБА_16 , а також показами вказаних осіб, які надані ними в судовому засіданні) не виключається. Колегія суддів вважає, вказані докази допустими, а доводи сторони захисту про визнання недопустимими вказаних протоколів слідчих експериментів не ґрунтується на вимогах закону, оскільки порушень прав учасників процесу при проведенні даних слідчих експериментів та судово-медичної експертизи не встановлено. 
		Вказані доводи сторони захисту були предметом дослідження в суді першої інстанції та у мотивувальній частині вироку їм надана належна оцінка, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції.
		Апеляційні доводи сторони захисту про те, що судово-медична експертиза №02-01/1079 від 20.09.2018 року є недопустимим доказом в наслідок її проведення по копіям медичних документів, які по своїй суті є неналежними та недопустимими доказами, колегія суддів також не приймає до уваги.
		Так, під час досудового розслідування вказаного кримінального ппровадження на підставі ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м.Черкаси від 05.09.2018, була призначена судово-медична експертиза. Висновок експерта від 20.09.2018 № 02-01/1079 міститься в матеріалах кримінального провадження. З вказаного висновку убачається, що СМЕ проведена на підставі оригіналів медичної документанці ОСОБА_8 , оскільки описова частина вказаного висновку містить посилання саме на оригінали документів. Крім того, проведення експертизи саме на підставі оригіналів медичних документів підтверджується супровідним листом слідчого СВ Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_13 від 13.09.2018 року №4621/46/03-18, згідно якого до КУ «Черкаське обласне бюро судово  медичної єкспертизи», було направлено ухвалу про призначення експертизи, протоколи слідчих експериментів та медична документація на ім`я ОСОБА_8 (том сторони обвинувачення а.с.85- 88).
		Як убачається з вказаного висновку експерта, судово  медична експертиза була проведена на підставі оригіналів медичної документації на гр. ОСОБА_8 направленої слідчим, яка 20.09.2018 разом з висновком експерта повернута з Черкаського обласного бюро СМЕ. Вказане підтвердив допитаний в суді першої інстанції слідчий ОСОБА_13 , який зазначив, що оригінали медичних документів йому були надані потерпілою, включаючи рентгенівські знімки.
		Той факт, що у матеріалах кримінального провадження знаходяться копії вказаної медичної документації ОСОБА_8 , не ставить під сумнів вказаний вище висновок експерта, оскільки відповідність оригінальних документів іх копіям не поставлена під сумнів стороною захисту. Окрім того, в суді апеляційної інстанції потерпіла надала суду для огляду оригінали вказаних документів. Тобто, виходячи з встановлених обставин колегія суддів вважає, що вказана судово- медична експертиза була призначена слідчим, уповноваженим відповідно до ст.ст. 39, 40 КПК України проводити досудове розслідування, проведена у встановленому законом порядку з дотриманням ст.ст. 69, 86 КПК України, а матеріали кримінального провадження містять підтверджуючі вказані обставини документи.
		Також в судовому засіданні суду першої інстанції допитувався експерт ОСОБА_12 з приводу висновків вищезазначеної експертизи і надав обґрунтовані пояснення, також зазначив, що експертиза була проведена за медичними документами потерпілої наданих слідчим.
		З огляду на викладене доводи захисника про недопустимість як доказу висновку експерта від 20.09.2018 № 02-01/1079 через відсутність саме оригіналів медичних документів потерпілої, на яких ґрунтується експертне дослідження, є безпідставним та необгрунтованим.
		Щодо посилання захисника на те, що в описовій частині висновоку експерта міститься помилкове посилання на дату події, яка відбулася 10.01.2018 замість 10.07.2018, то колегія суддів вважає дану обставину не суттєвою, а лише технічною опискою під час виготовлення висновку. Про що також зазначив експерт ОСОБА_12 під час допиту в суді першої інстанції. 
		Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що сумніви в достовірності та повноті висновку експерта від 20.09.2018 немає, а доводи сторони захисту є необґрунтованими, тому відсутні будь-які підстави для проведення повторної комісійної комплексної судово-медичної експертизи. Отже рішення суду першої інстанції про відмову у проведенні повторної судово-медичної експертизи є вірним, з яким і погоджується і колегія суддів.
		Апеляційні доводи захисника про фальшування медичних документів потерпілою ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимиму доказами є припущеннями, а тому не приймаються апеляційним судом при постановленні судового рішення.
		Також не заслуговують на увагу апеляційні доводи захисника щодо неправдивості показань свідка ОСОБА_16 оскільки вони узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, дані ним суду під присягою. Об`єктивних даних, які б ставили під сумнів неупередженість показів вказаного свідка стороною захисту не надано.
		Не приймає до уваги колегія суддів і посилання захисника на неналежну оцінку показів свідка ОСОБА_17 , яка є донькою потерпілої, оскільки остання є також і донькою обвинуваченого, що не ставить під сумнів правдивість наданих нею показів. Крім того, на підставі показів, в тому числі і свідка ОСОБА_17 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст. 122 КК України на ч.1 ст. 122 КК України. 
		Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи наведені в апеляційній скарзі захисника про необхідність скасування вироку та ухвалення нового вироку, яким виправдати ОСОБА_11 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення та відсутності в його діях складу кримінального правопорушення за ч 1 ст. 122 КК України є безпідставними та необґрунтованими.
		Окрім того слід зазначити, що положеннями ст. 420 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок.
		Так, у відповідності до ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
		Отже, із вказаних норм кримінального процесуального закону слідує, що ухвалення нового вироку, яким слід виправдати ОСОБА_11 , як про те просить захисник у своїй апеляційній скарзі, не відноситься до повноважень суду апеляційної інстанції.
		Призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання за своїм видом та розміром, а також рішення суду про його звільнення від відбування покарання з іспитовим строком відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, оскільки при його призначенні суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. 
		На думку колегії суддів призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
		Разом з цим, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами представника потерпілої в частині вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу та стягнення на користь потерпілої з обвинуваченого моральної шкоди завданої, неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_11 .
		З вироку суду першої інстанції убачається, що при визначенні розміру моральної шкоди, суд врахував, що потерпілій з вини обвинуваченого завдано моральних страждань через багатоденний фізичний біль у зв`язку втратою здоров`я, тому дійшов до висновку про стягнення з обвинуваченого в рахунок відшкодування ОСОБА_8 моральної шкоди в сумі 15000 грн.
		Також судом, першої інстанції зазначено, що при вирішенні питання стягнення витрат на правову допомогу врахована складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом та пришов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн., яка відповідає ступеню складності справи, часу витраченого адвокатом на надання правової допомоги та обсягу наданих послуг.
		Проте, з таким висновком колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.
		При вирішенні питань відшкодування процесуальних витрат, зокрема витрат понесених потерпіою і заявленим нею розмір витрат на правову допомогу в цивільному позові, суд повинен діяти у відповідності до глави 8 КПК України.
		Відповідно до ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої злочином та процесуальні витрати потерпілого, включно витрати на правову допомогу, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Тобто, в даному випадку потерпілою необхідно довести розмір коштів сплачених своєму представнику.
		Водночас, суд першої інстанції не дослідили належним чином аргументованість доказів та доводів розміру витрат на правову допомогу понесених потерпілою та, обмежився формальними фразами без розгорнутого пояснення чому слід стягнути кошти у відшкодування витрат на правову допомогу саме у такому обсязі, а не в іншому: меншому чи більшому. Таким чином, мало місце істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для зміни судового рішення.
		Так, потерпілою стороною надано у підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договорпро надання правової (правничої) допомоги від 10.07.2018, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду від 10.07.2018, акт- прийому передачі наданих юридичних послуг від 06.02.2019 до договору від 10.07.2018, квитанцію на суму 15000 грн. 07.02.2019, додаткову угоду від 06.02.2019, квитанцією від 07.02.2019 на суму 15000грн., випискою з рахунку. Фактична оплата потерпілою ОСОБА_8 підтверджена копіями чеків (т-2 а.м.к.п. 181 - 189). Також, витрати на правову допомогу понесена потерпілою підтверджується додатковою угодою № 4 від 30 вересня 2020 року до договору про надання правничої допомоги № 1/10/07/2018, актом прийому-передачі наданих юридичних послуг (виконаних робіт) від 06 жовтня 2020 року, копіями фіскального чеку ПН 215600426655 від 09 жовтня 2020 року та квитанції № 10159122836 від 09 жовтня 2020 року.
		Виходячи з вказаних обставин, а також те, що вказані витрати не перевищують граничні витрати встановлені Порядком оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів і Методикою обчислення розміру винагороди адвокатів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 465 від 17 вересня 2014 року, колегія суддів вважає, що сумма у розмірі тридцять чотири тисячі гривень у відшкодування послуг представника потерпілої підлягають стягненню з обвинуваченого.
		Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявност і її вини.
		Згідно положень п. 9,10 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При заподіянні особі моральної шкоди обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
		Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої моральної шкоди, разом з цим, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди вважає замалим, оскільки він не відповідає обсягу глибини фізичних та душевних страждань, які були заподіяні їй у наслідок вчинення протиправних дій, у зв`язку з чим в цій частині вирок суду першої інстанції підлягає зміні шляхом збільшення.
		Розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого, колегія суддів визначає з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнала потерпіла, втрату здоров`я, втрату цілісності кісток, забій внутрішніх органів, синці, тривалий психологічний стрес та приниження в присутності доньки, тривалістю відновлювального періоду, стану її здоров`я, тяжкості вимушених змін у їх життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Також враховується період часу, протягом якого потерпіла змушена захищати свої права в правоохоронних та судових органах, тривалість порушення її прав, необхідність вживати додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав.
		Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_11 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої сорок тисяч гривень.
		На переконання колегії суддів така сума за своїм розміром відповідатиме характеру і обсягу спричинених страждань потерпілої, як були заподіяні обвинуваченим та не призведе до безпідставного збагачення, а тільки компенсує їй завдану моральну шкоду.
		Виходячи з усього вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_10 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу представника потерпілої адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції змініти в частині вирішення цівільного позову та в частині стягнення витрат на правову допомогу.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
		Керуючись ст.376 ч.2, ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10  залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу представника потерпілої  адвоката ОСОБА_9  задовольнити частково.
		Вирок Соснівськогорайонного судум.Черкаси від21вересня 2020року стосовно  ОСОБА_11  змінити в частині вирішення цівільного позову та в частині стягнення витрат на правову допомогу.
		Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 40 000 (сорок тисяч) грн. моральної шкоди, а також витрати на правничу допомогу в сумі 34000 (тридцять чотири тисячі) грн.
		В решті вирок залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.
		Судді:
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...