Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/6831/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.07.2021. Зареєстровано: 23.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.07.2021.
Дата набрання законної сили: 22.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/17181/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 560/6831/20
		адміністративне провадження № К/9901/17181/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Губської О. А.,
		суддів: Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року, прийняте у складі судді Петричковича А.І. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мацького Є.М. (головуючий), Залімського І. Г.,  Сушка О.О.,
		І. Суть спору:
		1.  ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області  , в якому просила:
		1.1. визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмежень, встановлених  ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»  із змінами та доповненнями, внесеними  Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ;
		1.2. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), на підставі ч. 2,3  ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум податків та обов`язкових платежів.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона працює суддею Теофіпольського районного суду Хмельницької області, однак суддівську винагороду за спірний період їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України  «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не  ст. 130 Конституції України  та ст. 135 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
		3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4. Позивач працює суддею Теофіпольського районного суду Хмельницької області, що підтверджено, зокрема, наказом Теофіпольського районного суду Хмельницької області №81 від 07.12.2009.
		5. 13.04.2020 прийнято  Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким зазначений Закон доповнено статтею 29, що встановлює у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітну плату, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховувати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказане обмеження поширено також на нарахування суддівської винагороди.
		6. Відповідно до довідки відповідача №783/20-вих від 16.11.2020 сума невиплаченої суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить: квітень 2020 року - 18041,91 грн, травень 2020 року - 24926,31 грн, червень 2020 року -  42624,00 грн, липень 2020 рок - 47360,00 грн, серпень 2020 року - 11840,00 гривень.
		7. Не погоджуючись із такими діями щодо обмеження розміру суддівської винагороди, позивач звернулася з даним позовом до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		8. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 22 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, позов задовольнив.
		8.1. Визнав протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень встановлених ст. 29 Закону України  «Про Державний бюджет України» на 2020 рік  із змінами та доповненнями, внесеними  Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
		8.2. Зобов`язав територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частини третьої статті 135 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів»  виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, з врахуванням виплачених сум.
		8.3. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць - 18041,91 гривень.
		9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно  Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування  статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"  прямо суперечить  статті 130 Конституції України.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції 
		10. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій,  посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		11.1. При цьому, відповідач посилається на те, що Верховним Судом 03    березня 2021 року прийнято постанову у справі № 340/1916/20, якою касаційну скаргу ДСА України задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 в цій справі скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, було питання стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		11.2. Скаржник зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03    березня 2021 року у справі № 340/1916/20 відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно- правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294- IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) була правомірною. Скаржник зазначає, що із рішення суду апеляційної інстанції не вбачається чому дії територіального управління під час виконання вимог закону, який не був визнаний неконституційним, вважаються неправомірними.
		11.3. Зазначив також, що у період з квітня по серпень 2020 року  стаття 29 Закону №    294-IX  у редакції, викладеній згідно із  Законом № 553-ІХ, була чинною. Конституційний Суд України визнав її такою, що не відповідає  Конституції України  (неконституційною) Рішенням від 28    серпня 2020    року № 10-р/2020, яке, наголосив відповідач, не має зворотної дії у часі. Отож, з 28 серпня 2020 року суддівська винагорода виплачується у повному обсязі. Водночас, з 18 квітня 2020 року і до дати ухвалення вказаного Рішення діяли законодавчо встановлені обмеження щодо розміру виплати суддівської винагороди, не виконувати яких ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів не могло.
		12. Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до  статті 338 КАС України  не перешкоджає касаційному перегляду справи.
		V. Джерела права й акти їх застосування
		13. Відповідно до частини другої  статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією  та законами України. 
		14. Відповідно до  статті 8 Конституції України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  Конституція України  має найвищу юридичну силу.  Закони  та інші нормативно-правові акти приймаються на основі  Конституції України  і повинні відповідати їй. Норми  Конституції України  є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		15. Відповідно до  статті 130 Конституції України  держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		16. У преамбулі  Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі -  Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей  Закон  визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		17. За частинами першою, другою  статті 4 Закону № 1402-VIII  судоустрій і статус суддів в Україні визначаються  Конституцією України  та законом.
		Зміни до цього  Закону  можуть вноситися виключно законами про внесення змін до  Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		18. Відповідно до частини першої  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода регулюється цим  Законом  та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		19. За частиною другою  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		20. Відповідно до частини третьої  статті 135 Закону № 1402-VIII  (яка згідно з  Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року  діє в редакції  Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
		21. 18 квітня 2020 року набрав чинності    Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ  (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого   Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14  листопада 2019 року №    294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію  Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення  Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)» (частина третя).
		22.  Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020  визнав такими, що не відповідають  Конституції України  (є неконституційними), положення частин першої, третьої  статті 29 Закону № 294-IX  зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
		23. За текстом цього  Рішення, указані положення  законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня  ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		VI. Висновок Верховного Суду
		24. Відповідно до частини першої  статті 341 КАС України  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		25.  Згідно з приписами частини четвертої  статті 328 КАС України  підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою  статті 353 цього Кодексу.
		26. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 21 травня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої  статті 328 КАС України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		27. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених  статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства  (далі -  КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
		28. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28    серпня 2020 року на підставі  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними згідно із  Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020    року у справі №    340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
		29. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень  статті 135 Закону № 1402-VIII  при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень  Закону №  553-ІХ, яким  Закон №  294-ІХ  було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище). Тобто у попередній справі Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
		30. Так, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у  статті 135 Закону №    1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої  статті 130 Конституції України  (пункт 54). Зміни до цього  Закону  в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).    
		31. Щодо  Закону № 553-ІХ  (яким внесено зміни до  Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10  розділу І Закону № 553-ІХ), на який посилається відповідач у спірному Наказі (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей  Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим  законом  не вносилися зміни до  Закону №1402-VIII  (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності  Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь  Закону № 1402-VIII  (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми  статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей  закон  прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень  Закону №294-ІХ  (у редакції  Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що  Основний Закон України  має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність»  Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний  закон  з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
		32. Водночас, згаданою постановою Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
		33. У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям  Закону № 553-ІХ  і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
		34. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18    квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_2 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Відповідно для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
		35. Такий основний мотив закладено у пункті 73 постанови Верховного Суду    від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20, інтерпретувати який, на думку колегії суддів, потрібно з урахуванням усього контексту, а не вибірково, акцентуючи на «непричетності» розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня до порушення прав судді на отримання суддівської винагороди відповідно до  статті 135 Закону № 1402-VIII  як підстави для відмови у задоволенні позову.    
		36. Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.
		37. Оцінюючи з правової позиції відповідність такого підходу наведеним висновкам Верховного Суду, спершу зауважимо, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми  статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей  закон  є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачці суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі  статті 29 Закону № 294-ІХ  (у редакції  Закону № 553-ІХ).
		38. Треба додати також, що цей позов не стосувався відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом (законом), визнаним неконституційним.  Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020  у контексті спірних правовідносин цієї справи не є підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із виплати суддівської винагороди за період квітень-серпень 2020 року. Аргументація позивача ґрунтується на неправильному застосуванні відповідачем положень  Закону № 1402-VIII, яким визначено розмір суддівської винагороди і, як наслідок, виплати цієї винагороди у значно меншому розмірі, що якраз і зумовило появу заборгованості. Тому доводи відповідача про недопустимість зворотної дії у часі  Рішення Конституційного Суду України від 28    серпня 2020 року № 10-р/2020  у цій справі є недоречними.
		39. З приводу належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права у зіставленні з аргументацією Верховного Суду, на яку покликається відповідач, колегія суддів зазначає таке.
		40. У постанові від 03 березня 2020 року №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
		41. Аналогічне питання виникло також в рамках спірних правовідносин цієї справи і якраз на ньому акцентує відповідач у касаційній скарзі, переконуючи що як розпорядник бюджетних коштів діяв правомірно, тому позов не підлягав задоволенню.
		42. Судячи зі змісту оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза їхньою увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Теофіпольського районного суду Хмельницької області, та, безпосередньо, судді ОСОБА_1, протягом спірного періоду.
		43. Зважаючи на аргументи ТУ ДСА, викладені у касаційній скарзі, у зіставленні з мотивами, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року у справі №  340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№  340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
		44. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) ТУ ДСА провести нарахування та виплату судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року <…> та допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць - 18041,91 гривень, є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої  статті 353 КАС, є підставою для скасування судових рішень в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
		45. Водночас, з метою запобігти неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи    колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		46. Відповідно до частин третьої, четвертої  статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
		47. Відповідно до  статті 149 Закону № 1402-VIII  суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього  Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому  Бюджетним кодексом України.
		48. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
		49. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
		50. Зважаючи на наведені положення статей  148,  149 Закону № 1402-VIII  у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті  22, частини першої статті  23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
		51. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті  2, частини першої статті  3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
		52. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Теофіпольського районного суду Хмельницької області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди і зробили.
		53. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
		54. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя  статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта  статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди попередніх інстанцій спірних правовідносин не розглядали. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковими.
		55. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.
		56. Відповідно до частин першої, другої  статті 341 КАС  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		57. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		58. Відповідно до часини другої  статті 353 КАС  підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої  статті 328 цього Кодексу; або <…>.
		59. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин (у вимірі порушених у касаційній скарзі питань) колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ТУ ДСА провести нарахування та виплату судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частини третьої статті 135 Закону України  Про судоустрій і статус суддів  виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, з врахуванням виплачених сум та допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць - 18041,91 гривень є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд (в цій частині).
		VII. Судові витрати
		60. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями  341,  345,  349,  350,  353,  355,  356,  359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області задовольнити частково.
		2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі №560/6831/20 в частині  зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частини третьої статті 135 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів»  виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, з врахуванням виплачених сум та допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди в межах суми стягнення за один місяць - 18041,91 гривень - скасувати і направити (в цій частині) на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
		3. У решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року в цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                          О.В. Калашнікова
		 
		                                                                                          Ж.М. Мельник-Томенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...