Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22113/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 22.07.2021. Зареєстровано: 23.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2021.
Дата набрання законної сили: 19.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" липня 2021 р.           Справа№ 910/22113/17
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Пономаренка  Є.Ю.
		суддів:            Кропивної Л.В. 
		          Буравльова  С.І. 
		 
		 
		при секретарі судового засідання Денисевич К.Ю.,
		за участю представників: 
		від позивача - Невмержицький В.П., довіреність б/н від 23.02.2021;
		від відповідача - Ємець О.А., ордер серії ВІ №1044012 від 27.05.2021;
		від третьої особи - Будова Н.М., ордер серії КС №757541 від 06.07.2021,
		розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/22113/17 (суддя Трофименко Т.Ю., повний текст складено - 19.05.2021) за позовом Віер Глобал Партнерс, Л.П. до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 12  936  354,17 дол. США, що еквівалентно 348  164  456,66 грн. та 115  123  501,23 грн. 
		 
		встановив наступне.
		 
		Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 12  936  354,17 дол. США та 115 123 501,23 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» взятих на себе зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011 у загальному розмірі 12 936 354,17 дол. США та 115 123 501,23 грн.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 замінено позивача у справі №910/22113/17 - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його правонаступника - Віер Глобал Партнерс, Л.П.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/22113/17 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Віер Глобал Партнерс, Л.П. 12 500 000 доларів США 00 центів заборгованості по кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011, 3 182 650 грн. 16 коп. 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 01.08.2017 по 26.11.2017, 84 737 165 грн. 75 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту за період з 08.12.2016 по 26.11.2017, та 219 888 грн. 00 коп. судового збору за подання позову; стягнуто з Віер Глобал Партнерс, Л.П. на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 9  634 грн. 65 коп. витрат на проведення судової експертизи.  В іншій частині позову відмовлено.
		Рішення суду мотивоване тим, що відповідач в порушення покладеного договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011 обов`язку, своє зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
		  Зокрема, відмовляючи    в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 436  354,17 доларів США, суд врахував правову позицію викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі №910/1238/17, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №902/5/19, від 02.07.2020 у справі №910/18618/17 та зазначив, що умовами кредитного договору не передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов`язання, тому відповідно до  ст. 625 ЦК України  підлягають стягненню 3% річних, а не 10,65% річних. З огляду на викладене, у стягненні нарахованих 10,65% відмовлено, однак, оскільки відповідачем в добровільному порядку у період з 23.12.2014 по 31.07.2017 сплачувалися проценти із розрахунку 10,65% річних, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3% річних по тілу кредиту за період з 01.08.2017 по 26.11.2017 у розмірі 3  182  650,16 грн.
		Водночас, суд відхилив доводи відповідача    про необхідність зменшення тіла кредиту (за рахунок надмірно сплачених боржником коштів в рахунок погашення процентів), яка є базою нарахування для інших заявлених вимог, пославшись на те, що: позичальник до 31.07.2017 самостійно та в добровільному порядку здійснював платежі в рахунок погашення процентів, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту; на момент звернення до суду та на момент відступлення права вимоги на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом не були зараховані на погашення суми тіла кредиту; в матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту; з умов договору не вбачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом.
		В свою чергу, часткова відмова суду у стягненні пені по кредиту обґрунтована застосуванням спеціальних строків позовної давності для стягнення неустойки.
		Крім того, у зв`язку з неправомірністю нарахування процентів за користування кредитом після 22.12.2014 (закінчення строку кредитування), суд дійшов висновку щодо відмови у стягненні пені за прострочення сплати таких процентів з 05.07.2017 по 09.07.2017 та з 05.09.2017 по 26.11.2017 у розмірі 347  687,03 грн. і 3% річних по процентам у розмірі 123  331,77 грн. При цьому, суд вказав, що кредитор має право на стягнення 3% річних, нарахованих 05.11.2014 на суму прострочених до сплати процентів у розмірі 127,17 грн., проте, у зв`язку із застосуванням позовної давності, у стягненні зазначеної суми відмовлено. 
		Також, судом відмовлено у вимозі про стягнення штрафу через ненадання позивачем належних та допустимих доказів правомірності його нарахування, і відмовлено у клопотанні відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/22113/17 в частині задоволених вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:
		- висновки суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитом після 22.12.2014 та неврахування доводів відповідача про необхідність зменшення тіла кредиту на розмір сплачених після 22.12.2014 процентів є взаємосуперечливими та не відповідають правовим висновкам Верховного Суду.
		- суд допустив помилкове тлумачення умов кредитного договору, оскільки, кошти, сплачені після 22.12.2014, повинні бути направлені на погашення тіла кредиту;
		- суд не врахував, що у випадку дотримання/виконання банком п. 3.5 кредитного договору та відповідно зарахування коштів, сплачених відповідачем у встановленому порядку, станом на 04.08.2017 заборгованість по тілу кредиту становила б замість заявлених та неправомірно стягнутих судом першої інстанції 12 500 000 дол. США - 8 979 583,32 дол. США.; відповідно, зменшився б розмір 3% річних та пені, нарахованих на основну заборгованість;
		- також, за доводами скаржника, суд при застосуванні норм  ст. 549 ЦК України  та ст. 230  ГК України  не врахував положень  Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»  та відповідної судової практики, а саме постанов Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 та від 12.11.2020 у справі №905/86/15;
		- під час прийняття оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального права.
		Разом з апеляційною скаргою відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/22113/17 до набрання законної сили судовим рішенням рішення у справі №910/5617/21 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Віер Глобал Партнерс, Л.П. та публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019.
		Апелянт вважає, що існує об`єктивна неможливість розгляду справи №910/22113/17 до розгляду іншої справи №910/5617/21, в межах якої вирішуватиметься питання щодо правомірності заміни кредитора за кредитним договором, стягнення заборгованості за яким є предметом даної справи.
		За доводами скаржника, у випадку незупинення провадження у даній справі й виконання кредитного зобов`язання на користь компанії Віер Глобал Партнерс, Л.П. та визнання в подальшому недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 існує ризик подвійного стягнення (сплати) з боржника коштів на користь кредиторів.
		Враховуючи викладені обставини, апелянт просить зупинити провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.
		Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, з урахуванням наданих в засіданні пояснень учасників справи, дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення апеляційного провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі №910/5617/21, виходячи з наступного.
		Відповідно до пункту 5 частини 1  статті 227 Господарського процесуального кодексу України  суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
		Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються    іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
		Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з`ясувати, як пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому, наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування    пункту 5 частини 1  статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про    неможливість розгляду справи до прийняття рішення у іншій справі.
		Разом з тим, апеляційним судом не встановлено обставин унеможливлення розглядом справи №910/5617/21 розгляду заявлених у даній справі    позовних вимог та не встановлено наявності обставин, які перешкоджають суду апеляційної    інстанції самостійно здійснити оцінку зібраних у справі матеріалів.
		Так, предметом розгляду у справі №910/22113/17 є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, укладеним між AT «Українська залізниця» та ПАТ «Промінвестбанк» (правонаступником якого є ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019).
		В свою чергу, предметом розгляду у справі №910/5617/21 є вимога AT «Українська залізниця» про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, на підставі якого компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. отримала право вимоги до AT «Українська залізниця», зокрема, за спірним кредитним договором.
		Закріплена статтею 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
		В даному випадку відсутнє судове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, тобто вказаний договір є чинним і підлягає виконанню. Визнання його в подальшому недійсним може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
		Наведена вище позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 20.01.2021 у справі №906/129/20 та від 01.04.2021 у справі №902/1177/15.
		Крім того, провадження у справі №910/5617/21 за позовом АТ «Українська залізниця» до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. та    ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги від 22.02.2019, було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва - 12.05.2021, тобто вже після винесення оскаржуваного рішення у даній справі.
		Отже, посилання апелянта на те, що у справі №910/5617/21 буде встановлено обставини дійсності/недійсності договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., на підставі якого остання отримала право вимоги за кредитним договором та стягує заборгованість у справі №910/22113/17, не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України.
		Відтак, у даному випадку відсутня така необхідна умова для зупинення провадження у справі,    як неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
		Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №910/5617/21 господарський суд у цій справі має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення спору по суті.
		При цьому, судом враховується, що ухвала Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 про заміну позивача його правонаступником - ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., відповідачем не оскаржувалась, жодних заперечень впродовж розгляду справи в першій інстанції стосовно правомірності укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 ним не висловлювалось.
		Також, слід зазначити, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до порушення розумного строку розгляду справи.
		Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що необґрунтоване зупинення провадження у справі має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне зупинення провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.
		За наведених обставин, колегія суддів вважає відсутніми підстави для зупинення провадження у даній справі.
		В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.
		Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
		Представник третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги АТ «Українська залізниця».
		Враховуючи надані учасниками справи пояснення, апеляційна скарга  розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
		Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
		Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.   Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
		Між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (банк) та Державним територіально - галузевим об`єднанням «Південно - західна залізниця» (позичальник) 29.12.2011 було укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1, за умовами якого, банк зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12     500 000 доларів США, на умовах, встановлених цим договором, (далі кредит або кредитна лінія), а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором (п. 2.1 договору). 
		Відповідно до п. 2.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012) кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014.
		Пунктом 3.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65  % (десять цілих шістдесят п`ять) річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
		Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.
		Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
		Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.
		Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів.
		При цьому сторони встановлюють, що зобов`язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п`ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).
		У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов`язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.
		Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному у цьому пункті договору.
		Пунктом 5.3 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
		Сторони у пункті 6.16 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012) встановили, що розрахунок неустойки (пені, штрафів), передбаченої цим договором, здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України. 
		Неустойка (пені, штрафи) сплачуються позичальником у національній валюті України.
		Відповідно до пункту 3.3 кредитного договору у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття.
		Пунктом 3.5 кредитного договору передбачено, що за наявності заборгованості по кредиту та/або плати за кредит, сторони встановлюють наступну черговість погашення позичальником заборгованості: 
		- в першу чергу сплаті підлягає нарахована, але не сплачена в строк плата за кредит; 
		- в другу чергу сплаті підлягає нарахована плата за кредит, строк сплати якої ще не сплинув; 
		- в третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом;
		- в четверту чергу сплаті підлягає неустойка, передбачена цим договором.
		Разом з тим, у договорі про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012 пункт 3.5 договору викладено в новій редакції та встановлено наступну черговість погашення позичальником заборгованості (згідно встановленого пріоритету - зверху вниз):
		на погашення прострочених до сплати понад 31 день проценти за користування кредитом;
		на погашення простроченої до сплати понад 31 день суми комісійної винагороди;
		на погашення прострочених до сплати не більше ніж на 31 день процентів за користування кредитом;
		на погашення простроченої до сплати не більше ніж 31 день суми комісійної винагороди;
		на погашення простроченої до сплати суми кредиту;
		сплата нарахованих процентів за користування кредитом;
		сплата нарахованої комісійної винагороди;
		сплата суми кредиту;
		сплата неустойки (пені, штрафів).
		Погашення позичальником заборгованості кожної наступної черги повинна відбуватися виключно після повного погашення заборгованості кожної попередньої черги.
		Сторони встановлюють, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно із встановленою черговістю.
		З підписанням цього договору, у відповідності з чинним законодавством України, позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором. У випадку зміни порядку погашення заборгованості, банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.
		У пункті 3.9 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін №20-3782/2-1 від 29.12.2011) встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 (триста мільйонів) гривень. У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20  000 (двадцять тисяч) гривень за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.
		Підставою для звернення до суду з даним позовом стало неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість по кредиту у розмірі 12 500  000,00 дол. США та заборгованість по процентам у розмірі 436 354,17 доларів США. Крім того, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» пеню по кредиту у розмірі 87 445 058,13 грн., пеню по процентах у розмірі 347 687,03 грн., 3% річних по кредиту у розмірі 26 897 297,13 грн., 3% річних по процентах у розмірі 123 458,94 грн., штраф у розмірі 310  000,00 грн.
		Як вже зазначалось, судом першої інстанції позов Віер Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 12 500 000 доларів США 00 центів заборгованості по кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011, 3 182 650 грн. 16 коп. 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 01.08.2017 по 26.11.2017, 84 737 165 грн. 75 коп. пені, нарахованої на тіло кредиту за період з 08.12.2016 по 26.11.2017, 219 888 грн. 00 коп. судового збору за подання позову.
		В іншій частині позову відмовлено.
		Зі змісту вимог апеляційної скарги слідує, що судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до положень ст. 269 ГПК України, апеляційним судом не переглядається.
		Колегія суддів погоджується з позицією суду щодо задоволення позову в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.
		Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		У відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011 публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» видано кредит Державному територіально-галузевому об`єднанню «Південно-Західна залізниця», що підтверджується меморіальним валютним ордером №02 від 30.12.2011 та виписками по рахунку відповідача за період з 29.12.2011 по 26.11.2017.
		В ході розгляду справи в першій інстанції, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 було призначено судову економічну експертизу.
		Відповідно до Висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №6811/6218/18-45 від 28.09.2018, наданого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, документально підтверджено отримання Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» кредитних коштів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011 у сумі 12 500 000,00 дол. США та документально підтверджено заборгованість позичальника за тілом кредиту у вказаному розмірі.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позичальник здійснював погашення основної заборгованості (тіла кредиту) за кредитним договором. 
		Таким чином, матеріалами справи підтверджено отримання Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», кредитних коштів за кредитним договором у розмірі 12 500 000 дол. США та підтверджено заборгованість позичальника за тілом кредиту у вказаному розмірі, про що вірно вказав місцевий господарський суд.
		Акціонерне товариство «Українська залізниця» в апеляційній скарзі зазначає, що з огляду на неправомірність нарахування кредитором процентів після закінчення визначеного договором строку кредитування, проценти, сплачені після 22.12.2014, необхідно направити на погашення тіла кредиту відповідно до встановленої п. 3.5. договору черговості, яке є базою для нарахування всіх інших заявлених до стягнення сум заборгованості. У зв`язку з чим, заборгованість по тілу кредиту склала 8 979 583,32 дол. США, замість 12  500  000,00 дол. США. Відповідно, зменшився б розмір 3% річних та пені, нарахованих на основну заборгованість.
		На думку апелянта, висновки місцевого господарського суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитом після 22.12.2014 та неврахування доводів відповідача про необхідність зменшення тіла кредиту на розмір сплачених після 22.12.2014 процентів є взаємосуперечливими та не відповідають правовим висновкам Верховного Суду.
		Крім того, відповідач вказує, що зазначаючи про відсутність підстав для зменшення основної заборгованості на суму процентів, сплачених після 22.12.2014, та про відсутність умови кредитного договору, яка передбачає автоматичне зарахування таких процентів в рахунок погашення тіла кредиту, суд першої інстанції допустив помилкове тлумачення умов кредитного договору.
		Колегією суддів відхиляються доводи відповідача про необхідність зменшення тіла кредиту, яка є базою нарахування для інших заявлених вимог, з огляду на наступне.
		Дослідивши платіжні доручення та меморіальні валютні ордери, судом встановлено, що після настання строку повернення кредиту (22.12.2014) Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» самостійно та в добровільному порядку до 31.07.2017, включно (останній платіж від 04.08.2017), сплачувались проценти за користування кредитом у розмірі 10,65  % річних. При цьому, у призначеннях платежу позичальником вказувалось: «погашення % за відповідний період, нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором».
		Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позичальник до 31.07.2017 самостійно та в добровільному порядку здійснював платежі в рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
		Тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у справі №910/22113/17 підлягає застосуванню доктрина заборони суперечливої ??поведінки (venire contra factum proprium), з огляду на наступне.
		В даному випадку суд враховує, що позичальник протягом тривалого строку (більше 2 років) добровільно сплачував проценти за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 10,65% річних, тобто, вже після закінчення визначеного кредитним договором терміну повернення кредиту - 22.12.2014 (п. 2.2). В той же час, з огляду на правові висновки Верховного Суду (щодо застосування ч. 2 ст. 625 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України) відповідач змінив свою позицію щодо обсягу власних зобов`язань за кредитним договором та заперечує правомірність нарахування та сплати процентів за неправомірне користування кредитними коштами в розмірі 10,65% річних.
		Така зміна Акціонерним товариством «Українська залізниця» своєї позиції свідчить, що позичальник діє всупереч своєї попередньої поведінки, що протирічить доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), згідно якої ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
		Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 в основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Суд зазначив наступне: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
		Аналогічні висновки щодо застосування доктрини заборони суперечливої поведінки містяться, зокрема, в постанові Верховного Суду у справі №915/411/19 від 19.02.2020, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №390/34/17 від 10.04.2019, постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №338/180/17 від 05.06.2018, постанові Верховного Суду у справі №917/803/18 від 15.05.2019.
		Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про невірне тлумачення місцевим господарським судом умов кредитного договору та про наявність умови кредитного договору, яка передбачає автоматичне зарахування процентів, сплачених після закінчення терміну повернення кредиту, визначеного п. 2.2. договору, в рахунок погашення основної заборгованості за кредитом.
		Підставою  для тлумачення судом договору  є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту,  невизначеність і незрозумілість  буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст договору/умов договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір,  при цьому тлумачення  не може створювати нових умов,  тільки  роз`яснювати вже існуючі умови договору (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/9525/19). 
		Дослідивши умови договору колегія суддів встановила, що кредитний договір не містить положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як проценти за користування кредитом, на погашення тіла кредиту, про що вірно зазначено місцевим господарським судом.
		Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. В свою чергу, матеріали справи не містять також доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (первісний кредитор) та Віер Глобал Партнерс, Л.П. (новий кредитор) 22.02.2019 було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого, до Віер Глобал Партнерс, Л.П. перейшли права вимоги до позичальника за кредитним договором станом на дату укладення договору купівлі-продажу у розмірі 21 004  804,77 дол. США (додаток 1 «Перелік прав вимоги за кредитом»), яка включає в себе: заборгованість по кредиту - 12 500  000,00 дол. США; заборгованість по процентам - 2 104 114,62 дол. США; заборгованість за штрафними санкціями - 6 400  690,15 дол. США; та будь-які інші існуючі та майбутні вимоги.
		Тобто, на момент звернення до суду та на момент відступлення права вимоги на користь Віер Глобал Партнерс, Л.П. кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту становила 12 500  000,00 дол. США.
		Відповідно до ч. 1 статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Із зазначеного вище слідує, що Віер Глобал Партнерс, Л.П. за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 отримало право вимоги до Акціонерного товариства «Українська залізниця» за тілом кредиту в розмірі 12 500  000,00 дол. США.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту поняття «права вимоги», яке перейшло до Віер Глобал Партнерс, Л.П. за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів. У зв`язку з чим, питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу. 
		З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про необхідність направлення сплачених Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» та Акціонерним товариством «Українська залізниця» процентів після 22.12.2014 на погашення простроченого до сплати тіла кредиту.
		Окрім того, суд відхиляє доводи Акціонерного товариства «Українська залізниця» про невідповідність висновків місцевого господарського суду правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 04.06.2020 у справі №902/5/19 та від 02.07.2020 у справі №910/18618/17, з огляду на наступне. 
		Колегія суддів зазначає, що у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 викладено правовий висновок, за змістом якого: за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
		У постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №902/5/19 та від 02.07.2020 у справі №910/18618/17 міститься висновок про те, що: якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку ч. 2  ст. 625 ЦК України  іншим способом, ніж той, який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими  ст. 1048 цього Кодексу, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
		Зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення вбачається, що при визначенні розміру відсотків за користування кредитом, місцевим господарським судом було враховано вказані висновки Верховного Суду, та обґрунтовано зазначено, що після дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, банк неправомірно продовжував нарахування відсотків по кредиту в розмірі 10,65% річних, в той час як у період з 01.08.2017 по 26.11.2017 відсотки нараховані на тіло кредиту підлягали обчисленню на підставі  ст. 625 ЦК України. А тому судом правомірно стягнуто з відповідача 3% річних за період з 01.08.2017 по 26.11.2017 по тілу кредиту в розмірі 3  182  650,16 грн., що також підтверджується розрахунком експертів, наведеним у Висновку експертів №6811/6812/18-45 від 28.09.2018.
		Водночас, постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 не містять висновків щодо необхідності автоматичного зарахування добровільно сплачених після закінчення строку кредитування процентів в рахунок погашення основної заборгованості, а тому посилання на наведені постанови Верховного Суду в контексті вказаних скаржником висновків є безпідставними.
		Отже, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовна вимога про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованості по сплаті кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3765/2-1 від 29.12.2011 у розмірі 12 500  000,00 дол. США є правомірною та підлягає задоволенню.
		З огляду на правомірність стягнення основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 12  500  000, 00 дол. США, судом визнається обґрунтованим  рішення в частині стягнення нарахованих на таку заборгованість суми 3% річних за період з 01.08.2017 по 26.11.2017 у розмірі 3 182  650,16 грн.
		Стосовно доводів апеляційної скарги про неправомірність оскаржуваного рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на заборгованість по тілу кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Відповідно до ч. 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Як вбачається з кредитного договору, пунктом 5.3 (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
		Сторони у пункті 6.16 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3390/2-1 від 28.09.2012) встановили, що розрахунок неустойки (пені, штрафів), передбаченої цим договором, здійснюється у гривневому еквіваленті, з використанням офіційного щоденного курсу іноземних валют, встановленого Національним банком України.
		Згідно з ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Разом з тим, згідно з п. 3.3 кредитного договору у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно.
		Тобто, сторони кредитного договору погодили інший строк нарахування штрафних санкцій (пені) - до дати фактичної сплати кредиту в повному обсязі.
		Колегія суддів відхиляє доводи Акціонерного товариства «Українська залізниця» про те, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 та від 12.11.2020 у справі №  905/86/15, з огляду на наступне.
		Так, указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» введено у дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.
		Відповідно ч. 1     ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Частиною 2     ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014  встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» №405/2014 від 14.04.2014.
		За змістом     ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
		На виконання абз. 3 п. 5 ст.     11     Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р і  від 02.12.2015 №1275-р  затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого не включено місто Київ.
		Заявляючи про необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 2 Закону №1669-VII, відповідач зазначає, що Акціонерне товариство «Українська залізниця», як національний перевізник вантажів та пасажирів, здійснює свою діяльність на всій території України, в тому числі, на території проведення АТО (Донецька, Луганська та Харківська області). 
		Разом з тим, матеріалами судової справи та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» та правонаступник його прав та обов`язків за кредитним договором - Акціонерне товариство «Українська залізниця» зареєстровані в місті Києві, а господарська діяльність скаржника не обмежується територією проведення АТО (господарська діяльність провадиться на всій території України, доказів протилежного надано не було), тому відсутні підстави для застосування положень  Закону №1669-VII.
		Отже, на Акціонерне товариство «Українська залізниця» - як на особу, яка отримала обсяг прав та обов`язків позичальника за кредитним договором, які існували у Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця», не розповсюджуються положення Закону №1669-VII.
		Щодо доводів скаржника про неврахування місцевим господарським судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №905/2852/16, від 12.11.2020 у справі №905/86/15, слід зазначити таке.
		У постанові від 12.11.2019 у справі №905/86/15 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, врахувавши норми  ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Разом з тим, відповідачами у вказаній справі були юридичні особи, які зареєстровані у населених пунктах, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а саме: ПАТ «Корум Україна» (м. Донецьк), ПрАТ «Горлівський машинобудівник» (м. Донецьк), ТОВ «Укртрансмаш» (м. Донецьк), ПАТ «Донецький енергозавод» (м. Донецьк), ПАТ «Дружківський машинобудівний завод» (м. Дружківка), ПАТ «Донецькгірмаш» (м. Донецьк), ПАТ «Гірничі машини-Дружківський машинобудівний завод» (м. Дружківка), ТОВ «Корум Донецький енергозавод» (м. Донецьк), ТОВ «Корум Донецькгірмаш» (м. Донецьк), ТОВ «Корум Горлівський машинобудівний завод» (м. Горлівка).
		У постанові від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 про банкрутство боржника суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відхилення вимоги ПАТ «Промінвестбанк» (кредитора) по пені за зобов`язаннями за кредитним договором, яку нараховано за період з 26.07.2015 по 20.10.2016, з огляду на встановлений  ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»  мораторій на нарахування штрафу та/або пені після 14.04.2014, оскільки боржник (ПрАТ «АВК») є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність в зоні проведення антитерористичної операції у місті Маріуполі.
		Отже, доводи апеляційної скарги АТ «Українська залізниця» про те, що у даній справі судом першої інстанції не було враховано практику застосування  Верховним Судом Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є безпідставними, оскільки у даній справі та у справах №905/86/15, №905/2852/16 суди дійшли відповідних висновків, з огляду на різні фактичні обставини справи.
		Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для нарахування та стягнення пені за прострочення сплати кредиту за період з 27.11.2016 по 26.11.2017 відповідно до умов кредитного договору.
		Стосовно поданого відповідачем в першій інстанції клопотання про зменшення штрафних санкцій, в якому останній, зокрема, просив застосувати строки позовної давності до позовних вимог, в тому числі до нарахованих позивачем штрафних санкцій, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги про стягнення пені за прострочення сплати тіла кредиту, правомірно застосував до вимог про стягнення пені за період з 27.11.2016 по 07.12.2016 спеціальні строки позовної давності, з урахуванням дати звернення з позовом - 08.12.2017 та відмовив у їх задоволенні.
		Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за прострочення сплати тіла кредиту, який також підтверджується Висновком експертів №6811/6218/18-45 від 28.09.2018, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені по кредиту за період з 08.12.2016 по 26.11.2017 у розмірі 84 737  165,75 грн.
		Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог у даній справі та правомірно стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Віер Глобал Партнерс, Л.П. 12  500  000,00 дол. США заборгованості по кредиту за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3765/2-1 від 29.12.2011, 3 182  650,16 грн. 3% річних, нарахованих на тіло кредиту за період з 01.08.2017 по 26.11.2017, та 84 737  165,75 грн. пені, нарахованої на тіло кредиту за період з 08.12.2016 по 26.11.2017.
		При цьому, апеляційним господарським судом у даній справі були враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.04.2021 у справі №910/21454/17, від 20.04.2021 у справі №910/20947/17, від 20.04.2021 у справі №910/19925/17, від 20.04.2021 у справі №910/7252/17 (в яких характер правовідносин є аналогічним правовідносинам даної справи, та в яких знайшли своє відображення висновки з тих самих доводів, що є аналогічними доводам апеляційної скарги у даній справі).
		Також, слід зазначити, що апеляційним судом не виявлено порушень норм процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, чим спростовуються доводи апелянта про протилежне.
		З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
		Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
		Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281   - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/22113/17 - без змін.
		2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
		3.  Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
		          Повний текст постанови   складено: 22.07.2021 року.
		 
		Головуючий суддя                                                            Є.Ю. Пономаренко 
		 
		Судді                                                                                Л.В. Кропивна
		 
		                                                                                С.І. Буравльов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...