Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/5205/14 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 22.07.2021. Зареєстровано: 23.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2021.
Дата набрання законної сили: 19.07.2021
Номер судового провадження: 1774 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"19" липня 2021 р. Справа № 908/5205/14 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Попков Д.О. 
		секретар судового засідання Бірчак К.Є.
		за участю представників:
		від стягувача  не з`явився; 
		від боржника  Корсун Ю.О. (адвокат), за довіреністю та посвідченням;
		від органу ДВС  Богуцька В.В., згідно з реєстром;
		від ТОВ «ФК «Тілмарк» - Крат Ю.М. (адвокат), за ордером та свідоцтвом;
		розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ вх. № 1774Д/З та апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ, вх. № 1918 Д/З на ухвалу господарського суду Донецької області від 31.05.2021 у справі № 908/5205/14 (суддя  Паляниця Ю.О., повний текст складено та підписано 08.06.2021)
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», м.Київ (якого замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста», м.Київ (що змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста») на підставі ухвали суду від 30.05.2019)
		до Державного підприємства «Донецька залізниця», м.Донецьк (якого замінено на Акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ на підставі ухвали суду від 15.07.2020)
		про стягнення 12510947 доларів США заборгованості за кредитом, 1009116,41 доларів США заборгованості по процентам, 91746,94 доларів США поточної суми заборгованості по процентам, 75021,17 доларів США пені за простроченими процентами
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.02.2015, яке постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2015 залишено без змін, позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» 12510947 доларів США заборгованості по кредитним коштам, 1100863,35 доларів США заборгованості по процентам, 1156257,56 грн. пені за простроченими процентами, а також стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця» в доход державного бюджету України 73080 грн. судового збору. 
		На виконання рішення суду господарським судом Запорізької області 11.06.2015 видано відповідні накази.
		Постановою суду касаційної інстанції від 28.07.2015 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.05.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2015 у справі №908/5205/14 скасовано в частині стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця» 1156257,56 грн. пені за простроченими процентами; в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.11.2015 справу № 908/5205/14 направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області. 
		Рішенням господарського суду Донецької області від 15.12.2015 відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення пені за простроченими процентами в розмірі 75021,17 доларів США.
		На підставі ухвали суду від 30.05.2020 замінено стягувача з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на його правонаступника  Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста», яким в подальшому змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
		Ухвалою ГСДО від 15.07.2020р., яка постановою САГС від 15.09.2020 та постановою ВС від 28.12.2020 залишена без змін, замінено боржника з Державного підприємства «Донецька залізниця» на його правонаступника  Акціонерне товариство «Українська залізниця».
		02.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ №02/04/21-1 від 02.04.2021р. з вимогами про:
		- визнання неправомірною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області за наказом господарського суду Запорізької області по справі №908/5205/14, в тому числі не накладення арешту на грошові кошти Акціонерного товариства «Українська залізниця», що знаходяться на банківських рахунках боржника, в межах розміру боргу та не стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових коштів в розмірі 13611810 доларів США 35 центів;
		- зобов`язання ВПВР Департаменту ДВС МЮУ поновити порушене право заявника шляхом невідкладного вжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області за наказом господарського суду Запорізької області по справі №908/5205/14, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
		В обґрунтування вимог скарги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» посилається на те, що Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а органом ДВС не встановлено того, що все майно боржника на яке може бути здійснено примусове стягнення знаходиться на території АТО, тому мораторій на звернення стягнення на активи підприємства залізничного транспорту не може застосовуватися в даному випадку.
		09.02.2021 АТ «Укрзалізниця» звернулося до ГСЗО зі скаргою на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ та зобов`язання вчинити дії щодо виконання наказу суду у цій справі.
		Ухвалою ГСЗО від 15.02.2021 передано матеріали скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 09.02.2021 на розгляд за підсудністю до ГСДО.
		У своїй скарзі боржник просить господарський суд:
		- визнати неправомірними дії ВПВР Департаменту ДВС МЮУ, які полягають у не зупиненні вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню ВП №59956198, відкритому на підставі наказу по справі №908/5205/14;
		- усунути порушене право Акціонерного товариства «Українська залізниця» шляхом зобов`язання ВПВР Департаменту ДВС МЮУ зупинити вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження ВП №59956198, відкритого на підставі наказу по справі №908/5204/14.
		В обґрунтування своєї скарги боржник посилається на те, що:
		- 17.02.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції, за змістом якого до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції та затвердження передавального акту цього майна АТ Укрзалізниця як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств, встановлено мораторій на звернення стягнення на активи АТ Укрзалізниця за зобов`язаннями таких підприємств, в тому числі і за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця, у зв`язку з чим дії ВПВР Управління суперечать вимогам п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
		Ухвалою ГСДО від 31.05.2021:
		- задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» №02/04/21-1 від 02.04.2021;
		- визнано неправомірною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області за наказом господарського суду Запорізької області по справі №908/5205/14, в тому числі не накладення арешту на грошові кошти Акціонерного товариства «Українська залізниця», що знаходяться на банківських рахунках боржника, в межах розміру боргу та не стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошових коштів в розмірі 13611810 доларів США 35 центів;
		- зобов`язано ВПВР Департаменту ДВС МЮУ поновити порушене право заявника шляхом невідкладного вжиття всіх необхідних заходів з примусового виконання рішення господарського суду Запорізької області за наказом господарського суду Запорізької області по справі №908/5205/14, передбачених Законом України «Про виконавче провадження»;
		- скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 09.02.2021р. на бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮУ залишено без задоволення.
		Ухвала суду мотивована, зокрема, з тих підстав, що:
		- пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами;
		- АТ Укрзалізниця не доведено, що все майно боржника на яке може бути здійснено примусове стягнення знаходиться на території проведення антитерористичної операції.
		Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, АТ «Укрзалізниця» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким скаргу АТ «Укрзалізниця» задовольнити повністю, а у задоволенні скарги ТОВ «ФК Інвестохіллс Веста» відмовити.
		В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
		В обґрунтування наявності підстав для застосування спеціальних норм щодо мораторію скаржник посилається на п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 р. у справі № 910/5953/17 та стверджує, що цей мораторій не пов`язаний з неможливістю звернути стягнення на майно таких підприємств, оскільки воно знаходиться на непідконтрольній органам державної влади території, а спрямований на захист майнових інтересів АТ «Укрзалізниця» як стратегічно важливого підприємства державного сектору економіки, що обумовлюється можливістю приведення АТ «Укрзалізниця» до банкрутства через виконання значного обсягу зобов`язань ДП «Донецька залізниця» (близько 6,5 млрд. грн.) без фактичного отримання його активів.
		Крім того, в апеляційній скарзі скаржник також наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.05.2021 у справі № 905/1987/19.
		01.07.2021 через канцелярію суду від ВПВР Департаменту ДВС МЮУ надійшла апеляційна скарга на ухвалу ГСДО від 31.05.2021 в частині задоволення скарги стягувача, в якій орган ДВС просить скасувати оскаржувану ухвалу в означеній частині та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» до органу ДВС відмовити.
		За доводами апеляційної скарги:
		- на даний час з метою забезпечення реального виконання рішення держвиконавцем здійснюються заходи щодо виявлення майна (коштів) боржника для подальшого накладення арешту шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника на підставі ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження»;
		- дії держвиконавця щодо виконання виконавчого документу здійснюються у відповідності до вимог чинного законодавства.
		У судовому засіданні, яке відбулося 12.07.2021, представник боржника заявив клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття рішення Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2999/17, яке обґрунтовано тим, що ухвалою Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 905/2999/17 дану справу разом з касаційними скаргами АТ «Укрзалізниця» та РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.
		Боржник стверджує, що у справах № 908/5205/14 та № 905/2999/17 розглядається питання мораторію, що встановлений на виконання рішень суду за зобов`язаннями підприємств, які знаходяться в зоні проведення АТО.
		14.07.2021 на електронну пошту суду від ТОВ «ФК «Тілмарк» надійшов відзив на апеляційні скарги боржника та органу ДВС, проте без засвідчення його ЕЦП особи, якою підписаний цей відзив, що підтверджується актом САГС № 09-29/328 від 14.07.2021.
		Оскільки даний відзив оформлено з порушенням вимог ст.ст. 77, 91 ГПК України, ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», ЗУ «Про електронні довірчі послуги», тому він не може бути прийнятий судовою колегією до уваги.
		16.07.2021 від боржника надійшло доповнене та уточнене клопотання про зупинення провадження у справі № 908/5205/14 до ухвалення рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2999/17, до якого ним додано копію ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 905/1237/20.
		Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
		У зв`язку з відсутністю доказів прийняття об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/2999/17, а також відповідних касаційних скарг до провадження, на момент проведення судового засідання у справі судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання боржника про зупинення провадження у справі № 908/5205/14 відмовлено.
		При цьому, судова колегія зауважує, що у розумінні вимог ст. 74 ГПК України наявність зазначених у своєму клопотанні підстав для здійснення судом апеляційної інстанції означеної процесуальної дії у судовому засіданні 19.07.2021 мав доводити боржник, проте відповідних відомостей ним надано не було.
		Крім того, 19.07.2021 до початку судового засідання у справі на виконання ухвали САГС від 12.07.2021 від органу ДВС надійшли матеріали зведеного виконавчого провадження № 59378449.
		Представник стягувача (ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи всі учасники апеляційного провадження повідомлені належним чином.
		Представник боржника у судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу у повному обсязі.
		Представник органу ДВС у судовому засіданні також підтримав свою апеляційну скаргу у повному обсязі.
		Представник ТОВ «ФК «Тілмарк» у судовому засіданні проти апеляційних скарг заперечив та просив оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
		20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (далі  Закон від 02.10.2019 № 145-ІХ).
		Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
		У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбачені пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.10.2019 № 145-IX, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.
		20 грудня 2016 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» № 1787-VIII (набрав чинності 17.02.2017), яким розділ III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" доповнено пунктами 5 -1 і 5 -2 такого змісту:
		"5-1. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств.
		5-2. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5 1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції".
		Цим же Законом були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження", зокрема:
		частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі "встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження";
		розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 10-1 такого змісту: "на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5 1 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження".
		18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон України № 2604-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції" (надалі - Закон від 18.10.2018 № 2604-VIII), яким внесено зміни до цих Законів, зокрема, після слів "що розміщене на території проведення антитерористичної операції" доповнено словами "здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях", а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
		Отже, законодавець визначив такі умови мораторію:
		1) Строк мораторію - з 17.02.2017 і втрачає чинність (залежно від того, яка подія настане раніше):
		- проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ "Укрзалізниця" як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств,
		- через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
		2) Мораторій встановлено щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця", в т.ч. й на грошові кошти.
		3) Мораторій стосується не всіх зобов`язань АТ "Укрзалізниця", а лише зобов`язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. При цьому, у Законі від 02.06.2016 № 1404-VIII відсутня вказівка, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту.
		4) Наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язанням таких підприємств (Закон від 02.06.2016 N 1404-VIII), а також зупинення вчинення виконавчих дій (пункт 11 частини 1 статті 34 цього ж Закону).
		З огляду на те, що майно ДП "Донецька залізниця" знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, то відповідно до прямої вказівки про це в законі (пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016 N 1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012 N 4442-VI згідно із Законом від 20.12.2016 N 1787-VIII із змінами, внесеними згідно із Законом від 18.10.2018 N 2604-VIII), на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця", а також зупинення вчинення виконавчих дій.
		Однією з основних засад судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
		Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року N 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
		Отже, забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави, проте пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016 N 1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012 N 4442-VI унеможливлюють виконання остаточного судового рішення протягом тривалого часу, що очевидно обмежує конституційне право особи на судовий захист та порушує принцип верховенства права, зважаючи на відсутність встановленого законодавцем передбачуваного та ефективного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення відповідної заборгованості.
		У постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016 N 1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012 N 4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року N 10-р/2020, та практики Європейського Суду з прав людини щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
		В даній постанові Касаційним господарським судом також досліджувалося питання щодо впливу Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2021 № 4901-VІ на конституційність зазначених норм щодо необхідності зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» та означеного мораторію, за результатами чого судова колегія дійшла висновку про неефективність засобу захисту прав стягувача, передбаченого цим Законом, як практично, так і законодавчо.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, зокрема: "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...".
		У своєму пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини встановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з невиконанням або тривалим виконанням остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені поєднанням певних факторів, таких як брак бюджетних коштів, бездіяльність державних виконавців та недоліки національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники, які знаходились у подібній ситуації, не мали можливості домогтися виконання судових рішень. В інших справах, в яких порушуються аналогічні питання, заявники не мали змоги домогтися вчасної виплати присудженого судом відшкодування через невжиття органами влади певних бюджетних заходів або через запровадження заборони на арешт і продаж майна, що належить підприємствам, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Усі зазначені фактори перебували в межах контролю української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 84-85, від 15 жовтня 2009 року).
		Відповідно до статті 46 Європейський суд з прав людини постановив, що справа Іванов стосувалася двох повторюваних проблем: (а) тривалого невиконання остаточних рішень національних судів та (б) відсутності на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим. Ці проблеми лежать в основі порушень Конвенції, встановлених Судом з 2004 року у більш ніж 300 справах щодо України. Справа Іванов продемонструвала, що ці проблеми залишились невирішеними, незважаючи на рішення Суду із чіткими закликами до України вжити належних заходів для вирішення цих питань (див. зазначене рішення у справі Іванов, пункти 73, 74 та 83).
		Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (див. рішення у справі "Зубко та інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 і 11418/04, п. 70, ECHR 2006-VI).
		Судова колегія зазначає, що ця справа також стосується тривалого (більше 6 років) невиконання підприємством, яке перебуває у державній власності, остаточного рішення суду про сплату коштів через запроваджений законом мораторій, зокрема, щодо зобов`язань ДП "Донецька залізниця", частина майна якої залишилось на непідконтрольній території.
		В цьому аспекті, з урахуванням дослідження матеріалів зведеного виконавчого провадження № 59378449, до якого було приєднано ВП № 59956198 з примусового виконання наказу ГСЗО від 11.06.2015 у справі № 908/5205/14, судовою колегією встановлено наступні обставини.
		06.07.2020 до органу ДВС в межах ВП № 59947153 надійшла заява щодо вжиття заходів реагування, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема але не виключно не вчиняти виконавчі дії по відношенню до АТ «Укрзалізниця» як правонаступника ДП «Донецька залізниця» шляхом звернення стягнення на майно/активи товариства, накладення арештів, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
		В іншій заяві від 23.03.2021 (ВП № 59947153) АТ «Укрзалізниця» наголошувало на наявності підстав у держвиконавця для зупинення виконавчого провадження, про відсутність яких орган ДВС повідомив боржника відповідним листом.
		21.06.2019 до органу ДВС від ТОВ «ФК «Веста» надійшла заява про відновлення ВП з примусового виконання наказу ГСЗО від 11.06.2015 у справі № 908/5205/14, згідно з якою:
		- виконавче провадження № 49067893 щодо виконання зазначеного наказу було завершено на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.11.2018;
		- ухвалою ГСДО від 30.05.2019 такі дії держвиконавця визнані неправомірними, а саму постанову  недійсною;
		- ухвалою ГСДО від 30.05.2019 замінено стягувача з ПАТ «Банк Форум» на його правонаступника  ТОВ «ФК «Веста».
		Постановою держвиконавця від 04.09.2019 відкрито ВП № 59956198 з виконання наказу ГСЗО від 11.06.2015 у справі № 908/5205/14, а постановою від 09.09.2019 ВП № 59956198 приєднано зо ЗВП № 59378449.
		10.06.2020 стягувач (ВП № 59956198) звернувся до органу ДВС із заявою про необхідність оголошення в розшук та арешт майна, що належить боржнику на праві власності, до якої ним додано відповідь Головного сервісного центру МВС про те, що за ДП «Донецька залізниця» зареєстровано транспортні засоби у кількості 1385 одиниць.
		Листом органу ДВС стягувача повідомлено про те, що ВПВР надано інформацію щодо реєстрації за ДП «Донецька залізниця» 142 транспортних засобу, внаслідок чого Відділ просив ГСЦ МВС просив внести відомості до певного реєстру щодо всіх транспортних засобів, що зареєстровані за даним державним підприємством.
		15.02.2021 до ВПВР надійшла заява боржника про зупинення вчинення виконавчих дій (повторно), у відповідь на яку органом ДВС повторно проінформовано АТ «Укрзалізниця» про відсутність таких підстав.
		Постановою від 15.02.2021 на підставі ст. 30 ЗУ «Про виконавче провадження» та у зв`язку із заміною боржника у виконавчому провадженні, ВП № 59956198 виведено зі зведеного виконавчого провадження.
		Тобто, надані органом ДВС 19.07.2021 суду апеляційної інстанції матеріали зведеного виконавчого провадження не містять відомостей щодо реальних та ефективних виконавчих дій, спрямованих на фактичне виконання наказів, за якими були відкриті виконавчі провадження по відношенню до ДП «Донецька залізниця», в тому числі й щодо виконання наказу ГСЗО від 11.06.2015 у справі № 908/5205/14.
		В переважній більшості держвиконавці обмежилися лише здійсненням заміни сторін у виконавчих провадженнях та формальним вжиттям заходів, спрямованих на розшук майна боржника, які вчинялися з порушенням встановлених ЗУ «Про виконавче провадження» строків.
		Таким чином, відсутні підстави для незастосування відповідної практики Європейського суду з прав людини у справах, що стосується питань, подібних до тих, які розглядаються у цій справі. Застосування цієї практики, як джерело права, є обов`язком суду відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України.
		При цьому, така причина як неможливість проведення інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ "Укрзалізниця" як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств, могла спричинити певні затримки у виконанні рішень.
		Проте така затримка не може бути такою тривалою, що фактично право доступу до суду обмежується таким чином, що сама суть права зведена нанівець.
		До того ж, рішенням суду, яке не виконується, присуджено до стягнення грошові кошти, а спір у справі, яка переглядається, не стосується майна, яке знаходиться на непідконтрольній території.
		За цих обставин суд апеляційної інстанції вважає, що боржником не доведено зв`язку між виконанням рішення у цій справі та проведенням антитерористичної операції, здійсненням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
		Не передбачивши чіткий законодавчий механізм та розумні строки погашення відповідної заборгованості, а також не переглянувши відповідні положення закону, коли стало зрозуміло, що відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей не буде здійснено у короткі строки, відбулося порушення зобов`язання, передбачене статтею 6 Конвенції, оскільки виконання в повному обсязі рішення, винесеного на користь ПАТ «Банк Форум», не було здійснене в межах розумного строку (у цій справі суд розглядає затримку тривалістю понад 6 років).
		Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції передбачає:
		"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
		Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
		Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підґрунтя у національному законодавстві. Вона також стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був доступним, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні для зацікавлених осіб (див., наприклад, рішення у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), пункт 51).
		Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", п. 42 від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А,; "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року; "Парванов та інші проти Болгарії", заява N 74787/01, п. 44, від 07 січня 2010 року ).
		Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
		Питання, чи було забезпечено справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу і вимогами захисту основоположних прав особи, стає актуальним лише після того, як буде встановлено, що зазначене втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див рішення у справі "Федулов проти Росії" (Fedulov v. Russia), заява № 53068/08, пункт 75 від 8 жовтня 2019 року та наведені в ньому джерела).
		Матеріали справи свідчать про те, що заборгованість, що присуджена до стягнення рішенням суду, очевидно становила "майно" ПАТ "Банк Форум" (а згодом і його правонаступників) у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
		Проте, ні стягувач, ні орган державної виконавчої служби не висловлювали заперечень про те, чи було втручання у право заявника на майно. Доводи АТ "Укрзаліниця" зводилися до того, що таке втручання було законним, тобто передбачено у національному законодавстві, і переслідувало законну мету - "запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України" в "загальних інтересах" суспільства.
		За практикою Європейського Суду з прав людини відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого Протоколу Конвенції (див. серед інших джерел рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуніне проти Литви" (Jasiыnienл v. Lithuania), заява № 41510/98, п. 45, від 6 березня 2003 року, і "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пп. 53-55, від 29 червня 2004 року).
		Заперечення АТ "Укрзалізниця" судова колегія відхиляє, оскільки вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання не лише відповідних положень національного законодавства, а й відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Тобто сама по собі наявність законодавчих положень недостатньо для виконання вимоги законності у розмінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.
		Принцип верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію, передбачає, що затримка у виконанні судового рішення може бути виправдана в певних обставинах, але затримка не може бути такою, щоб порушувати саму суть права.
		Отже, у даному випадку встановлений законодавством мораторій призвів до того, що рішення суду не виконувалось більше 6 років, що очевидно не узгоджується з принципом верховенства права.
		Отже, хоча втручання і мало підставу в національному законодавстві, вимога законності в розумінні статті 1 Першого протоколу не була дотримана з огляду на порушення принципу верховенства права.
		За практикою Європейського Суду з прав людини цей висновок виключає необхідність визначення, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу, з одного боку, та вимогами захисту основоположних прав особи, з іншого (див., серед інших джерел, рішення у справі "Грудич проти Сербії" (Grudiж v. Serbia), заява № 31925/08, пункт 81, від 17 квітня 2012 року, рішення у справі "Федулов проти Росії" (Fedulov v. Russia), пункт 75).
		Пояснюючи легітимну мету та "суспільний інтерес" у втручанні у майнові права стягувача, АТ "Укрзалізниця" навела лише загальні доводи про "запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України", а також "запобігання та мінімізація завдання збитків АТ "Укрзалізниця" за невиконання зобов`язань перед іншими юридичними особами за боргами ДП "Донецька залізниця". Жоден з цих аргументів не є переконливим для пояснення причини невиконання рішення суду протягом тривалого строку. Тим більше, кредитор так само має збитки через неотримання коштів, і цей фактор взагалі не враховується.
		Окреме законодавче втручання у майно (наприклад, заборона щодо звернення стягнення на майно залізниці, що знаходиться саме на непідконтрольній території) могло б переслідувати законну мету в загальних інтересах суспільства, а саме: збереження майна залізниці, як важливої галузі промисловості, що неможливо контролювати. Однак, в даному випадку заборона стосується всього майна АТ "Укрзалізниця", незалежно від його місцезнаходження, а також всіх боргів ДП "Донецька залізниця" (незалежно від моменту виникнення: до чи після проведення антитерористичної операції).
		Судова колегія вважає, що визначена боржником мета "забезпечення національної безпеки і оборони та збереження державного майна, що знаходиться на території Донецької та Луганської областей" не перебуває у причинному зв`язку із встановленою законодавчою забороною на виконання судових рішень щодо стягнення грошових коштів протягом тривалого строку.
		Верховний Суд у постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16 дійшов висновку, що фактично метою заходів щодо недопущення звернення стягнення на активи ПАТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території антитерористичної операції, щодо яких не відбулось правонаступництво у встановленому постановами Кабінету Міністрів України N 200 від 25.06.2014 та N 604 від 12.11.2014 порядку було звільнення (на невизначений строк) АТ "Укрзалізниця" від відповідальності перед кредиторами ДП "Донецька залізниця", що не може вважатися легітимною метою, тим більше враховуючи те, що у Законі відсутнє будь-яке пояснення, яка доля майна ДП "Донецька залізниця", що перебуває на підконтрольній території України, за рахунок якого можливо було б задовольнити вимоги кредиторів.
		Водночас, невизнання законодавцем ПАТ "Укрзалізниця" правонаступником ДП "Донецька залізниця" без визначення іншої особи, що відповідає за борги цієї юридичної особи, також не може бути поясненням наявності легітимної мети, оскільки як АТ "Укрзалізниця", так і ДП "Донецька залізниця", є державними підприємствами, а за практикою Європейського Суду з прав людини саме держава відповідальна за невиконання судових рішень у цій справі.
		Зважаючи на те, що держава, запровадивши мораторій на звернення стягнення на активи ПАТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця" фактично на невизначений строк, чітко не визначила механізм, який би забезпечив виконання судового рішення у цій справі протягом розумного строку, Верховний Суд, згідно з постановою від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16 вважає, що втручання у майнові права стягувача та наявності легітимної мети, поклало на стягувача непропорційний тягар.
		З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку, що внаслідок невиконання рішення проти державного підприємства протягом 6 років, неспроможність державної виконавчої служби здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь стягувача внаслідок прямої законодавчої заборони, відсутність ефективного засобу правового захисту, має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
		Єдиним можливим та ефективним способом захисту прав стягувача у цьому випадку є задоволення його скарги, поданої в порядку статті 343 Господарського процесуального кодексу України, що й правильно було зроблено судом першої інстанції. Натомість можливість задоволення скарги боржника та апеляційних скарг АТ «Укрзалізниця» й органу ДВС очевидно призводить до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
		Доводи Департаменту ДВС, викладені у його апеляційній скарзі, що державним виконавцем вживаються заходи щодо розшуку майна боржника, а тому відсутні підстави для визнання неправомірною бездіяльності, судова колегія відхиляє з огляду на недостатність та неефективність здійснених виконавчих дій та вжитих держвиконавцем заходів, про що зазначено вище при дослідженні матеріалів зведеного виконавчого провадження.
		Аргументи АТ "Укрзалізниця" щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.05.2021 у справі № 905/1987/19, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в цій постанові не вирішувалося питання щодо застосування пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а також статті 129-1 Конституції України, яке розглядалось в цій справі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.06.2021 у справі № 910/22748/16.
		Більше того, в даному випадку враховується правонаступництво, яке відбулося у цій справі, з урахуванням ухвали суду від 15.07.2020, яка набрала законної сили та є чинною.
		Підсумовуючи викладене, судом апеляційної інстанції враховано викладені у постановах ВС від 29.06.2021 у справі № 905/1987/19 висновки щодо меж та кола обставин, які підлягають дослідженню в межах цього апеляційного провадження, а також встановлено правомірність задоволення скарги стягувача судом першої інстанції та обґрунтованість відмови останнім у задоволенні скарги боржника.
		Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, є законною та обґрунтованою, а тому, підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги боржника та органу ДВС підлягають залишенню без задоволення.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржників.
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Ухвалу господарського суду Донецької області від 31.05.2021 у справі № 908/5205/14 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
		Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржників.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів. 
		Повний текст постанови складено 22.07.2021 
		 
		 
		Головуючий суддя В.І. Пушай
		 
		 
		Суддя С.В. Барбашова 
		 
		 
		Суддя Д.О. Попков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...