Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/191/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів.
Надіслано для оприлюднення: 23.07.2021. Зареєстровано: 25.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2021.
Дата набрання законної сили: 21.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21 липня 2021 року Справа № 918/191/21 
		 
		Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б. 
		секретар судового засідання Ткач Ю.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 р. у справі № 918/191/21 (суддя Торчинюк В.Г., повний текст складено 08.06.2021 р.)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ждан-Сервіс" 
		до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
		про визнання договору оренди поновленим, визнання незаконними дій
		за участю представників сторін:
		позивача - Терещенко О.М.
		відповідача - Беркута Є.В.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Ждан-Сервіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання договору оренди поновленим, визнання незаконними дій.
		Правовими підставами позову є положення ст. ст. 16, 764 ЦК України, ст. ст. 283, 284 ГК України, ст. ст. 2, 17, 18, 21 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 4 ЗУ "Про Фонд державного майна України", п. п. 2, 3, 143, 144 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна та п. 4.4., 5.4., 5.7., 7.2., 10.4, 10.7. договору від 18.10.2018 р. № 1640-2018.
		 
		Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 р. у справі № 918/191/21 позов задоволено частково. Визнано договір оренди державного майна № 1640 - 2018 від 18.10.2018 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ждан-Сервіс" поновленим на строк до 18.10.2021 р. Визнано незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна (комплексу будівель і споруд загальною площею 1350,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 108ж) згідно листа від 21.08.2020 р. №1 1-02.2-2560. Визнано протиправним (незаконним) та скасовано п. 1 наказу Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 р. №578 наступного змісту "Вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єкту державної власності, а саме: комплекс будівель та споруд за адресою: м.Рівне, вул. Київська, 108 ж". Здійснено розподіл судових витрат.
		Судове рішення мотивоване правомірністю вимог позивача в частині визнання договору поновленим на новий строк, визнання незаконними дії відповідача щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна та визнання протиправним п. 1 спірного наказу відповідача; в іншій частині місцевий господарський суд в позові відмовив за безпідставністю.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що спірний договір неодноразово продовжувався за згодою сторін, а відтак його подальше продовження за вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-1Х можливе лише на аукціоні.
		Апелянт звертає увагу суду, що орендар не звертався до нього із заявою щодо продовження договору оренди не пізніші ніж за три місяці до закінчення його дії (28.10.2020 р.), а також не подав звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт, тому за таких обставин поновлення договору без аукціону є неможливим, а відтак суд першої інстанції дійшов невірного висновку, застосувавши до даних правовідносин ст. 764 ЦК України. Разом з тим, право орендаря взяти участь у подальшому аукціоні відповідачем ніяким чином не обмежується.
		Таким чином, на переконання відповідача обраний позивачем спосіб захисту, а саме поновлення договору оренди без проведення аукціону суперечить Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
		 
		Листом від 17.06.2021 р. № 918/191/21/3770/21, Північно-західним апеляційним господарським судом було витребувано матеріали справи № 918/191/21 з Господарського суду Рівненської області.
		18.06.2021 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях надіслало до суду клопотання про долучення до матеріалів справи докази сплати судового збору.
		24.06.2021 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 918/191/21.
		Розпорядженням керівника апарату суду від 01.07.2021 р. № 01-04/368 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у даній справі - Мельника О.В., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Маціщук А.В.
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.07.2021 об 14:30 год.
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Ждан-Сервіс" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. а апеляційну скаргу без задоволення.
		Позивач зазначає, що він не заперечував той факт, що договір вже був продовжений один раз. А також звертає увагу суду, що він не заперечує проти того, що ним не було подано заяву відповідачу не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Про це позивачем було зазначено у позовній заяві. Проте позивач звертає увагу суду, що зацікавленість у продовженні договору оренди виражалася у поданні листів про продовження договору, а саме: №03-20 від 28.12.2020 р та № 23-02/21 від 23.02.2021 р.
		Відповідач безпідставно посилається на норми ч. 8 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки зазначені норми регулюють продовження договорів без проведення аукціону, та безпідставно посилається на приписи ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки рішення про відмову у продовженні договору оренди відповідачем прийнято не було, відповідач суперечить своїм твердженням. Також позивач звертає увагу суду, що відповідач не спростував того факту, що ним не було повідомлено позивача не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений законом строк, та не було повідомлено про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майно, як це передбачено п. 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна. Продовження договору оренди державного майна регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна.
		Позивач звертає увагу суду, що обраний ним спосіб захисту, а саме поновлення договору оренди є належним та ефективним, жодним чином не суперечить ЦК України, ГК України, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування сторона позивача не вбачає.
		 
		Представник відповідача в судовому засіданні 21.07.2021 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		Представник позивача в судовому засіданні 21.07.2021 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Заслухавши пояснення сторін,дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		 
		Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 18.10.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖДАН-СЕРВІС" (надалі - орендар), було укладено Договір оренди державного майна № 1640-2018 (а. с. 19 - 21), предметом якого є нерухоме майно: комплекс будівель та споруд, а саме: ремонтна майстерня, площею 235,1 кв.м., склад для матеріалів, площею 107,2 кв.м., прохідна, площею 6,8 кв.м., навіс №1, площею 39,8 кв.м., навіс №2, площею 19,1 кв.м., естакада (інв. № 101303002), огорожа №1 та №2 (інв. № 10103003) за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, 108ж, що перебуває на балансі Рівненського обласного управління водних ресурсів (надалі - балансоутримувач).
		Згідно п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів.
		У відповідності до п. 10.1. договору, договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 18.10.2018 року до 18.10.2019 року включно.
		 
		Факт приймання-передачі майна в оренду позивачу підтверджується актом прийому- передачі нерухомого майна від 18.10.2018 року (а. с. 22).
		 
		Відповідно до п. 10.4. договору, у разі якщо уповноважений орган управління майном не попередив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб за три місяці до закінчення строку цього договору, орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за цим договором, має право продовжити його на новий строк відповідно до вимог цього договору. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця цей договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах - які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною цього договору.
		 
		10.09.2019 року між орендодавцем та орендарем було укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна №1640-2018 від 10.09.2019 року, яким внесено зміни до пунктів: 2.2., 10.7., 6.5. договору (а. с. 24).
		Договором про внесення змін від 09.12.2019 року дію договору оренди № 1640-2018 від 18.10.2018 року продовжено на строк до 18 жовтня 2020 року (а. с. 25).
		 
		Договір та договори про внесення змін, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток зазначених юридичних осіб, на час розгляду справи, доказів розірвання або визнання недійсним зазначених правочинів суду не надано, зокрема відповідних судових рішень, тощо.
		 
		Отже, дію договору оренди № 1640-2018 від 18.10.2018 року з урахуванням внесених змін, було продовжено до 18.10.2020 року.
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна та визнання протиправними (незаконним) та скасувати пункт 1 Наказу Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 року №578, суд зазначає наступне.
		 
		Пунктом 5.4. договору передбачено, що орендар зобов`язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
		Відповідно до пункту 4.4. договору для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 25.05.2018 року № 686, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.06.2018 року за № 11/32163.
		З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖДАН-СЕРВІС" було підготовано пакет документів щодо надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого нерухомого майна.
		Пунктом 5.7. договору встановлено, що орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень.
		Пунктом 7.2. договору на орендодавця покладений обов`язок не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.
		Згідно з пунктом 10.7. договору (зі змінами) поліпшення майна, зроблені орендарем за згодою орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, органом приватизації не компенсується, крім випадків приватизації об`єкта у відповідності до чинного законодавства України. Поліпшення майна, зроблені без згоди орендодавця, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.
		 
		Позивач на дату подачі заяви (17.02.2020 року) про надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень керувався Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, який затверджений наказом Фонду державного майна України 25 травня 2018 року № 686 (надалі - Порядок).
		Згідно із п. 2 Порядку процедура надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна включає такі етапи: подання заяви і пакета документів орендарем; розгляд заяви і документації орендаря; прийняття відповідного рішення.
		Відповідно до п. 3 Порядку, для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна орендар подає заяву і такі документи: опис передбачуваних поліпшень і кошторис витрат на їх проведення; інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна; приписи органів пожежного нагляду, охорони праці (за їх наявності); довідку балансоутримувача про вартість об`єкта оренди згідно з даними бухгалтерського обліку на початок поточного року; завірену копію проектно-кошторисної документації, якщо інше не встановлено договором оренди; звіт за результатами експертизи кошторисної частини проектної документації на здійснення невід`ємних поліпшень.
		17.02.2020 року листом вих. № 17-02/20 позивач звернувся до відповідача з проханням надати згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна - комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108ж.
		12.03.2020 р. відповідачем на засіданні комісії по розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна було розглянуто заяву позивача та пакет відповідних документів.
		Листом від 17.03.2020 р. № 11-02-0932 щодо надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна Відповідач надав згоду на проведення невід`ємних поліпшень (капітального ремонту - заміна покрівлі, Існуючих віконних та дверних блоків, капітальний ремонт внутрішньої системи електропостачання, ремонт опорядження) комплексу будівель і споруд загальною площею 1350,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська, І08ж.
		Згідно листа від 21.08.2020 р. № 11-02.2-2560 щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на підставі вимог статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відкликало дозвіл на проведення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна - комплексу будівель і споруд загальною площею 1350,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 108ж.
		Листом про прийняте рішення щодо відмови у погодженні клопотання про здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна від 01.12.2020 р. № 11-02-3813, відповідач повідомив позивача, що наказом регіонального відділення від 09.07.2020 року №578 прийнято рішення щодо відмови у наданні згоди здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна позивача, на підставі листа Фонду державного майна Україні від 03 листопада 2020 року №10-46-22250 "Щодо надання згоди на поліпшення майна, переданого в оренду", керуючись вимогами частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
		Відмовляючи у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна та прийнятті відповідного рішення відповідач наказав вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим.
		Згідно листа ФДМУ від 03.11.2020 р. №10-46-22250 "Щодо надання згоди на поліпшення майна переданого в оренду", керуючись яким відповідач прийняв вищезазначений наказ, зазначено, що РВ Фонду має вжити заходів для приведення рішень щодо падання погодження на здійснення невід`ємних поліпшень за договорами оренди, зокрема від 06.12.2018 р. № 21656-2018, від 25.09.2018 р. № 1634-2018 у відповідність до вимог закону. Із зазначеною метою РВ Фонду необхідно прийняти наказ про відмову у погодженні клопотання орендарів про здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, переданого в оренду за договорами оренди, зокрема від 06.12.2018 р. № 1656-2018, від 25.09.2018 р. № 1634-2018, з підстав визначених статтею 21 Закону.
		Разом з тим, суд зазначає, договір оренди був укладений 18.10.2018 року, до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 р. Під час укладання даного договору сторони керувалися Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року №2269-ХІІ (зі змінами та доповненнями).
		У відповідності до ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень є: отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу; прийняття балансоутримувачем майна рішення, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.
		Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" балансоутримувач орендованого майна приймає рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень, якщо майно перебуває у задовільному стані і не вимагає додаткових поліпшень для здійснення орендарем виду діяльності, передбаченого договором оренди, або якщо поліпшення можуть бути виконані в межах поточного ремонту.
		Отже, вимогою статті 21 вищезазначеного закону передбачено виключні підстави для відмови у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень.
		З матеріалів справи суд вбачає, так як орендодавець надав згоду позивачеві на проведення невід`ємних поліпшень орендованого ним майна, позивач почав здійснювати невід`ємні поліпшення.
		Суд зазначає, що орендодавець не правомірно відкликав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, в тому числі не правомірно після надання згоди прийняв рішення про відмову у наданні такої згоди.
		Згідно Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.1992 року (зі змінами та доповненнями), чинного на момент укладання договору, не передбачались обмеження та заборони щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендарями, що уклали договори оренди без проведення конкурсу.
		Отже, відповідач безпідставно відкликав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, а також прийняв наказ про відмову у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень, згідно якого вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим, та як зазначено у листі від 01.12.2020 р. № 11-02-3813, керуючись вимогами ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки договір оренди державного майна був укладений до набрання чинності цим Законом, і право орендаря на здійснення невід`ємних поліпшень визначено умовами зазначеного договору.
		Крім того, ні Законом України "Про Фонд державного майна", ні Положенням про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, затвердженого Наказом Фонду державного майна України 22.04.2019 р. № 402 не передбачено, що зазначені органи можуть після надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень відкликати свою згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, в тому числі не може після надання згоди прийняти рішення про відмову у наданні такої згоди, прийняти рішення у Формі наказу, яким вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим.
		Таким чином, зазначена відмова виходить за межі повноважень Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
		Відтак, відповідач, який відноситься до виконавчої гілки влади та належить до єдиної системи державних органів, відповідно до чинного законодавства після надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень не наділено правом відкликати надану згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, в тому числі приймати рішення щодо відмови у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень, вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим.
		Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19). У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що прямо передбачено законом).
		ЄСПЛ у своїй практиці підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").
		Отже, процедура відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень, яка здійснювалася Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, а також прийнятий наказ, яким рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень вважається не прийнятим , є протиправними, непрозорими, та такими, що не містить підстав для вчинення відповідних дій.
		 
		У своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18 зазначив, що процедури органів державної влади та місцевого самоврядування повинні бути прозорі та зрозумілі. В іншому випадку рішення органів влади не може вважатися правомірним.
		Відповідач погодив звернення позивача на проведення невід`ємних поліпшень, що є його волевиявленням, у зв`язку з чим відповідно до рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем права на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого ними державного майна.
		 
		Як свідчать матеріали справи, позивач скористався правом, щодо наданого дозволу на здійснення поліпшень, та виконав поліпшення орендованого майна, що стверджується копією договору №20/60-001-АРХ від 05.05.2020 року, копією рахунку №10 від 30.06.2020 р., копією акту №1 приймання виконаних будівельних робіт за червень-липень 2020 року та платіжними дорученнями щодо оплати отриманих послуг з будівництва.
		 
		Суд констатує, що відповідач, відкликаючи згоду на здійснення невід`ємних поліпшень та видаючи наказ про відмову у погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень від 09.11.2020 р. №578 через 6 місяців після її надання, діяв усупереч наданих йому повноважень, без належного обґрунтування та з порушенням принципу "належного урядування", крім того своїми діями завдаючи збитків для позивача.
		 
		При цьому, згідно з абз. 3 ч. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 року, Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені. Тобто, з наведеного вбачається, що норма ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" розповсюджується на договори оренди, укладені саме за цим законом, а не ті, що були укладенні до набрання його чинності.
		 
		Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 року було введено в дію 01.02.2020 року. Таким чином, станом на 17.03.2020 р. (під час надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень позивачу) відповідачу достеменно було відомо про вимоги ст. 21 вищевказаного Закону.
		 
		Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Частиною 2 ст. 284 Господарського кодексу України визначено, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
		Норма ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 р., яка встановлює правила, що погіршують становище орендаря, не розповсюджується на договір оренди №1640- 2018 від 18.10.2018 р., який був укладений до набрання чинності цим Законом, а також під час строку дії відповідного договору оренди відповідачем була надана для позивача згода на здійснення невід`ємних поліпшень у формі листів.
		 
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р. "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія Нав`єра С.А." та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 р. визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).
		 
		У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
		 
		При цьому слід зазначити, що правомірні очікування позивача, є об`єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод національного законодавства України.
		 
		Враховуючи усе наведене вище, вбачається що наказ Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 р. № 578 в частині "Вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єктах державної власності, а саме: комплекс будівель і споруд, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 108ж" порушує права позивача, суперечить умовам договору оренди № 1640-2018 від 18.10.2018 р., та законодавству, яке зазначалося вище.
		 
		Судом з матеріалів справи встановлено, позивачем дотримана процедура вимог законодавства та умов договору оренди, правомірно та обґрунтовано звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень, а відповідач, в свою чергу, надав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, а 21.08.2020 р. безпідставно відкликав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, а також 09.11.2020 р. з посиланням на вимоги законодавства, безпідставно прийняв наказ, яким наказав "Вважати рішення про наданню дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єктах державної власності: комплекс будівель та споруд, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108 ж".
		 
		Підсумовуючи усе зазначене вище, суд вбачає, що вимоги позивача про визнання незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна (комплексу будівель і споруд загальною площею 1350,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 108ж) згідно листа від 21.08.2020 р. № 1 1-02.2-2560 та визнання протиправним (незаконним) та скасувати пункт 1 наказу Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 р. №578 наступного змісту "Вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єкту державної власності, а саме: комплекс будівель та споруд, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108 ж", є обґрунтованими та доведеними належними доказами, а тому підлягають до задоволення.
		 
		Щодо позовної вимоги, про поновлення договору оренди, суд зазначає наступне.
		Враховуючи зазначене вище, вбачається, що орендодавець надав згоду на здійснення невід`ємних поліпшення і орендар здійснив такі поліпшення, що стверджується матеріалами справи, при цьому дотримавшись усієї необхідної процедури, відповідно орендар здійснюючи невід`ємні поліпшення мав на меті продовжувати користуватися майном та продовжувати договір оренди.
		Суд зазначає, відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-ХІІ від 10.04.1992 р. (зі змінами та доповненнями) чинним на момент укладення Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		01.07.2020 р. набув чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019.
		Відповідно до ч.1 ст. 18 Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 р. продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону.
		Враховуючи те, що договір оренди державного майна № 1640-2018 від 18.10.2018 р. уже було продовжено, тому такий договір продовжується з урахуванням вимог закону в новій редакції, який набрав чинності 01.07.2020 р., а саме мав бути продовжений за результатами проведення аукціону.
		У відповідності до пункту 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, Орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв' язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.
		Матеріалами справи стверджено, позивачем заяву про продовження договору оренди у зазначений строк подано не було.
		З урахуванням законодавства, яке зазначалося вище, відповідач зобов`язаний був не пізніше ніж до 18.09.2020 р. повідомити орендаря про те, що договір оренди державного майна № 1640-2018 підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено 18.10.2018 р.
		Отже, вбачається, що відповідач не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди не повідомив орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений законом строк, та не повідомив про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
		Судом встановлено, орендар не подав відповідну заяву про продовження терміну дії договору оренди у визначений законом строк, та орендодавець не повідомив орендаря про припинення договору оренди на підставі закінчення строку та необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
		Тобто сторони не виконали вимог, визначених у Законі України "Про оренду державного та комунального майна".
		 
		Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 764 ПК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
		За умовами договору та законодавства істотне значення для унеможливлення пролонгації договору і, як наслідок, його припинення має факт існування заперечень орендодавця у формі заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, факт її надсилання та отримання іншою стороною у визначений строк.
		 
		Строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна, з врахуванням договорів про внесення змін до нього закінчився 18.10.2020 р., отже орендодавець мав право заявити заперечення стосовно продовження договору оренди протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, тобто до 18.11.2020 р.
		З матеріалів справи судом встановлено, станом на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення такого строку відповідачем не заявлено заперечення орендодавця щодо продовження договору.
		 
		Крім того, відповідно до п. 10.4. договору уповноважений орган управління майном (Державне агентство водних ресурсів України) не попередив позивача за три місяці до закінчення строку договору оренди про намір використовувати майно для власних потреб.
		Суд зазначає, що виконання вимог 10.4 договору, а саме вчасне попередження відповідним органом управління орендаря, слугувало би безумовною перешкодою для пролонгації договору оренди нарівні з запереченням орендодавця проти продовження договору, вчиненим у належний спосіб і строк.
		 
		Отже, після закінчення строку договору оренди, зокрема станом на час спливу одного місяця від такої дати, одночасно існували всі обставини, які в силу вказівки закону та договору разом становлять підстави для визнання договору поновлений на той самий строк: нездійснення за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, попередження про намір використовувати майно для власних потреб; відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (відсутність доказів направлення орендодавцем заяви про припинення та її отримання орендарем); продовження користування майном орендарем після закінчення строку договору оренди.
		 
		28.12.2020 р. позивач звернувся листом № 03-20 до відповідача, з проханням продовжити термін оренди державного майна - комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Рівне, вул. Київська. 108ж.
		 
		Відповідно до п. 144 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону.
		Відповідно до ч. 9 ст. 18 закону України "Про оренду державного та комунального майна" після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.
		Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем рішення про продовження чи рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна № 1640-2018 від 18.10.2018 р. прийнято не було та жодної відповіді на лист від 28.12.2020 р. не надіслано, доказів протилежного матеріали справи не містять.
		 
		23.02.2021 р. позивач звернувся листом № 23-02/21 (а. с. 31) до відповідача з проханням вважати договір оренди державного майна № 1640-2018 від 18.10.2018 р. поновленим (продовженим) на тих самих умовах і на той самий строк, оскільки продовжує користуватися державним майном, комплексом будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108ж, добросовісно сплачує орендну плату та виконує всі обов`язки орендаря, передбачені договором.
		 
		24.02.2021 р. відповідач надав позивачу відповідь листом № 11-01-0571 (а. с. 32), де зазначив, що договір оренди державного майна від 18.10.2018 р. № 1640-2018 об`єкта державної власності комплексу будівель та споруд, за адресою м. Рівне, вул. Київська, 108 ж не може вважатися продовженим на тих самих умовах і на той самий строк, оскільки його продовження має здійснюватися за результатами проведення аукціону відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
		 
		Матеріалами справи стверджено, що у період із 18.10.2020 р. по дату подання позовної заяви позивач продовжує користуватися орендованим майном, сплачує орендну плату та виконує всі обов`язки орендаря, передбачені договором, що стверджується актами наданих послуг за період листопад 2020 року по - квітень 2021 року підписані балансоутримувачем та скріплені відтисками печаток без жодних зауважень, також оплачені орендарем, крім того стверджується актами виконаних робіт щодо комунальних послуг за період жовтня 2020 року по травень 2021 року.
		Суд зазначає, що продовження договору оренди державного майна регулюється Законом України "Про оренду державного та комунальною майна". Порядком передачі в оренду державного та комунального майна.
		 
		У відповідності до статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX, етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС; прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
		Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.
		Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.
		Згідно з вимогами статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, визначено право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону.
		 
		Суд констатує, серед зазначених підстав відсутні обставини які б вказували на передачу для позивача в оренду державного майна, без аукціону. Разом з тим, суд наголошує в спеціальному законодавстві відсутні посилання на поновлення договору оренди державного майна, у разі продовження користування орендарем таким майном та незаперечення орендодавцем на таке користування та невитребування майна.
		 
		Таким чином, враховуючи усе зазначене вище, суд вбачає, у зв`язку з невиконанням позивачем та відповідачем умов Закону України "Про оренду державного та комунального майна", однак враховуючи факт продовження користування орендарем орендованим майно та незаперечення відповідачем щодо такого користування, вбачається, слід застосувати положення статті 764 ЦК України та поновити договір оренди державного майна № 1640-2018 на строк на тих самих умовах, до 18.10.2021 року.
		 
		Судом враховано, що орендар продовжує користуватися майном та сплачувати орендну плату, здійснив невід`ємні поліпшення, відповідачем не було вчинено жодних дій, щодо повернення оренованого майна.
		 
		Відтак, позов в частині визнання договору оренди державного майна № 1640 - 2018 від 18.10.2018 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖДАН-СЕРВІС" поновленим на строк до 18.10.2021 р. підлягає до задоволення.
		 
		Крім того, суд зазначає статтею 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
		Стаття 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України.
		Тобто, Фонд державного майна України є суб`єктом владних повноважень, рішення якого можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, але тільки у сфері публічно-правових відносин.
		 
		Суд зазначає, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (зазвичай майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (вказана позиція також викладена у постановах Верховного Суду України від 23.02.2016 р. у справі № 21-6551а 15 та від 02.03.2016 р. у справі № б- 14цс16).
		 
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наданим у постанові від 22.08.2018 р. по справі № 826/13571/17, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Зважаючи, що в основі даного спору є організаційні та майнові відносини, що склались між позивачем та відповідачем щодо реалізації прав орендаря в частині здійснення капітального ремонту та здійснення поліпшень орендованого майна - об`єкта державної власності, обґрунтовані порушенням приватного права суб`єкта господарювання, даний спір розглядається в порядку господарського судочинства.
		 
		Щодо позовної вимоги про визнання такою, що надана згода Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖДАН-СЕРВІС" на проведення невід`ємних поліпшень (капітального ремонту - заміна покрівлі, існуючих віконних та дверних блоків, капітальний ремонт внутрішньої системи електропостачання, ремонт опорядження) комплексу будівель і споруд загальною площею 1350,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108ж, що перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області, за договором оренди державного майна №1640 - 2018 від 18.10.2018 року, укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖДАН-СЕРВІС", колегія суддів, враховуючи визначений предмет оскарження судового рішення, приймаючи до уваги межі розгляду справи апеляційним судом, визначені у ст. 269 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржниками в апеляційному суді предмет оскарження унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення в частині даних позовних вимог.
		 
		Відповідач безпідставно посилається в апеляційній скарзі на норми ч. 8 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки зазначені норми регулюють продовження договорів без проведення аукціону, та безпідставно посилається на приписи ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки рішення про відмову у продовженні договору оренди відповідачем прийнято не було, відповідач суперечить своїм твердженням.
		Відповідач не спростував того факту, що ним не було повідомлено позивача не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений законом строк, та не було повідомлено про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майно, як це передбачено п. 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна. 
		 
		Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
		 
		При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
		 
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 р. у справі № 918/191/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях - без задоволення.
		 
		Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України.
		 
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 р. у справі № 918/191/21 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		 
		2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
		 
		3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.
		 
		Повний текст постанови складено 23 липня 2021р
		 
		Головуючий суддя Олексюк Г.Є. 
		 
		Суддя Маціщук А.В. 
		 
		Суддя Бучинська Г.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...