Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/5726/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Лізингові правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.06.2021
Номер судового провадження: 12-95гс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		 
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		15 червня2021 року           
		м. Київ                                                                      
		Справа № 904/5726/19
		Провадження № 12-95гс20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Рогач Л. І.,
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В.,  Ситнік О. М.,  Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П. та представників:
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» - Мирошніченко І. В., 
		Терентьєвої Олени Юріївни - Павлової Ю. М. 
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи Терентьєвої Олени Юріївни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року (судді Березкіна О. В., Антонік С. Г., Широбокова Л. П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») до фізичної особи  - підприємця (далі - ФОП ) Терентьєвої О. Ю. про стягнення заборгованості за договором.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		1.1. У грудні 2019 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Терентьєвої О. Ю. про стягнення 2 426 526,05 грн заборгованості за договором фінансового лізингу, з яких:
		- 96 462,75 грн заборгованості за лізинговими платежами (під час дії договору за період з листопада 2015 року по січень 2016 року); 
		- 1 816 533,46 грн заборгованості за фактичне використання об`єкта лізингу (після відмови від договору, за період з лютого 2016 року по жовтень 2019 року);
		 - 11 344,72 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 
		- 110 515,56 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 
		- 44 056,41 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 
		- 336 696,29 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за фактичне використання об`єкта лізингу; 
		- 4 612,21 грн - сума нарахованої пені в розмірі 10 % від простроченої заборгованості; 
		- 2 104,65 грн - сума несплачених штрафів за направлення повідомлень-нагадувань; 
		- 4 200,00 грн - сума інших витрат за договором про фінансовий лізинг.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою умов договору про фінансовий лізинг від 16 жовтня 2014 року № 00010485 у частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості. Позивач зазначав, що договір фінансового лізингу є розірваним на підставі односторонньої відмови лізингодавця, однак об`єкт лізингу відповідачка не повернула, у зв`язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість з лізингових платежів, а також платежів за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення дії договору.
		1.3. Терентьєва О. Ю. в письмових поясненнях проти задоволення позову заперечувала з тих підстав, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачці і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати, а тому за наявності факту розірвання договору про фінансовий лізинг № 00010485 у позивача відсутнє право вимагати від відповідачки оплати об`єкта лізингу, а отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за лізинговими платежами та за користуванням об`єктом лізингу після звернення позивача про вилучення цього об`єкта в примусовому порядку задоволенню не підлягають. Також відповідачка подала до суду заяву про застосування позовної давності.
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням від 14 травня 2020 року Господарський суд Дніпропетровської області в позові відмовив.
		2.2. Суд першої інстанції з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тож оскільки договір фінансового лізингу було розірвано в односторонньому порядку, то в лізингодавця відсутнє право вимагати від лізингоодержувача оплати об`єкта лізингу, а отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки заборгованості за лізинговими платежами задоволенню не підлягають. 
		2.3. Також суд був позбавлений можливості встановити власника об`єкта лізингу та визначити, у чиєму користуванні він перебував після розірвання договору, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки на користь позивача плати за фактичний час користування об`єктом лізингу задоволенню не підлягають; відповідно не підлягають задоволенню вимоги по стягнення штрафів, пені, 3% річних, інфляційних витрат. 
		2.4. Суд також указав про пропуск позовної давності позивачем, про застосування наслідків якого заявила відповідачка, проте, позаяк позов визнано необґрунтованим, підставою для відмови в позові є саме відсутність правових підстав для його задоволення, а не позовна давність.
		2.5. Постановою від 12 серпня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з відповідачки на користь позивача:
		-  96 462,75 грн заборгованості за лізинговими платежами (під час дії договору, за період з листопада 2015 року по січень 2016 року); 
		- 1 816 533,46 грн заборгованості за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу (після відмови від договору за період з лютого 2016 року по жовтень 2019 року);
		- 11 344,72 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 
		- 110 515,56 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 
		- 44 056,41 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 
		- 336 696,29 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 
		- 4 612,21 грн пені в розмірі 10 % від простроченої заборгованості. 
		В іншій частині позову (несплачені штрафи за направлення повідомлень-нагадувань та інші витрати за договором) відмовив.
		2.6. Мотивував постанову тим, що невиплачені до моменту розірвання договору лізингоодержувачем платежі мають бути ним сплачені і після розірвання договору лізингу; пунктом 6.18 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Загальні умови) сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу, а відповідний обов`язок зі сплати зазначеної плати випливає із Загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника. Відповідно сума за фактичне користування об`єктом лізингу після розірвання договору нарахована позивачем також обґрунтовано і на зазначені суми позивач мав право нарахувати три відсотки річних, інфляційні втрати та пеню, визначену умовами договору.
		2.7. Разом з тим штрафні санкції за направлення вимоги щодо сплати заборгованості нормами цивільного та господарського законодавства не передбачені; окрім того, позивач не надав доказів понесення ним інших витрат за договором у сумі 4200 грн, а тому в цій частині вимоги позивача  також задоволенню не підлягають.
		2.8. Щодо заяви про позовну давність суд апеляційної інстанції врахував, що в червні 2016 року позивач звертався до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з аналогічним позовом, який був прийнятий судом до розгляду і провадження за яким тривало понад три роки, однак постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц провадження було закрито у зв`язку з тим, що спір у справі підлягає розгляду в порядку іншого (господарського) судочинства, а відтак суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та необхідність захисту його порушеного права.
		3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
		3.1. У вересні 2020 року Терентьєва О. Ю. подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року в цій справі скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		3.2. Скаржниця посилалася як на підстави касаційного оскарження на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних відносинах, а саме статті 653, частини шостої статті 762, частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо можливості нарахування плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору.
		3.3. Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржниця посилалась на те, що суд апеляційної інстанції порушив статті 74, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо дослідження доказів як окремо, так і в сукупності, оцінюючи їх вірогідність, адже позивач не надав доказів того, що наданий в лізинг автотранспортний засіб із часу розірвання договору перебував у користуванні відповідачки та/або в чиєму користуванні перебував транспортний засіб, тобто неповно дослідив обставини справи. Не дослідив суд апеляційної інстанції і докази щодо примусового виконання вчиненого виконавчого напису про повернення лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу. Також суд не дослідив різницю між сумою заборгованості, визначеної позивачем у претензії від 18 січня 2016 року, та сумою, яку фактично просить стягнути позивач, а також не дослідив позовні вимоги, які були заявлені позивачем у межах цивільної справи № 212/3182/16-ц. Заявниця наголошувала, що позовні вимоги, заявлені в межахцивільної справи № 212/3182/16-ц, є відмінними від вимог, заявлених позивачем у цій справі, а відтак відсутні підстави для визнання причин пропуску позовної давності поважними.
		3.4. Також, на думку Терентьєвої О. Ю. , суд апеляційної інстанції помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме щодо позовної давності, що, на її думку, є підставою для відступу від вказаної позиції. 
		3.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Терентьєвої О. Ю. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 22 грудня 2020 року справу № 904/5726/19 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		3.6. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що в цій справі суди попередніх інстанцій виходили із встановлених обставин справи про те, що укладений сторонами договір про фінансовий лізинг був розірваний, а також з того, що в пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.
		3.7. При цьому за результатами розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних правових висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, у тому числі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору лізингу, посилаючись на різні за змістом правові висновки, викладені Касаційним цивільним та Касаційним господарським судами у складі Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.
		3.8. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, посилався на правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, у якій суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов`язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору. Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 655, 692 ЦК України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати; тобто в разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача в зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця з передання в майбутньому об`єкта лізингу у власність.
		3.9. Разом з тим у постановах від 3 липня 2018 року у справі № 904/6270/16, від 13 травня 2019 року у справі № 924/569/18, від 17 травня 2019 року у справі № 924/570/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходячи з аналогічних положень пункту 6.18 Загальних умов, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин погодився з висновками суду про те, що відповідно до пункту 6.18 Умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 Умов лізингу лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу. Отже, сторони договору лізингу погодили його умови щодо розміру плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, а відповідний обов`язок зі сплати випливає із загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника.
		3.10. Таким чином, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц.
		3.11. Ухвалою від 20 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 904/5726/19 та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
		4. Позиція учасників справи
		4.1. ТОВ «Порше Лізинг Україна» проти задоволення касаційної скарги заперечує, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що в цій справі позов подано у зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору фінансового лізингу, що полягали в несплаті лізингових платежів та неповерненням об`єкта лізингу після розірвання договору з ініціативи лізингодавця, у зв`язку із чим предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення заборгованості за лізинговими платежами за період до розірвання договору, платежами за фактичне використання об`єкта лізингу після його розірвання, розмір яких погоджено в пункті 6.18 Загальних умов, а також інших сум, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань та пені, передбаченої договором. 
		4.2. При цьому позивач зазначає, що позовні вимоги в цій справі дійсно не є тотожними тим, що були заявлені в межах цивільної справи № 212/3182/16-ц, оскільки позов у справі № 212/3182/16-ц був заявлений у червні 2016 року, тоді як у справі, що розглядається, заборгованість розрахована станом на 29 листопада 2019 року, а враховуючи, що транспортний засіб - об`єкт лізингу відповідачка не повернула, заборгованість збільшилась у частині платежів за фактичне використання об`єкта лізингу та інших сум, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань, що відповідає положенням частини другої статті 625 ЦК України.
		4.3. Також позивач указує на те, що перебування справи в провадженні іншого судового органу протягом більше ніж трьох років є поважною причиною для захисту прав позивача, що узгоджується з висновками Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18. 
		4.4. Позивач надав також додаткові пояснення та просить стягнути з Терентьєвої О. Ю. 10 800 грн витрат на правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді касаційної інстанції.  
		5. Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		5.1. 16 квітня 2014 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ФОП Терентьєва О. Ю. (лізингоодержувач) уклали договір про фінансовий лізинг № 00010485, об`єктом якого є транспортний засіб VW Touareg NF 3/0 I V6 TDI, рік випуску - 2014. Умовами лізингу погоджено вартість об`єкта, авансовий платіж, обсяг фінансування, залишкова вартість і процентна ставка та визначено, що всі платежі повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4. Загальних умов. 
		5.2. Згідно з пунктом 3.1. Загальних умов предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті (надалі - об`єкт лізингу). Об`єкт лізингу був обраний відповідно до специфікації лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір дилера-продавця, у якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбало об`єкт лізингу. ТОВ «Порше Лізинг Україна» придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосованого українського законодавства та його контракту (пункт 3.2.).
		5.3. За пунктом 3.4. Загальних умов після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об`єкт лізингу в ТОВ «Порше Лізинг Україна» за купівельною ціною, що буде визначена ТОВ «Порше Лізинг Україна» з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем усіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об`єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом розмір купівельної ціни буде визначений відповідним чином.
		5.4. Пунктом 6.5. Загальних умов встановлено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений ТОВ «Порше Лізинг Україна» у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування), не пізніше дати, вказаної в Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі в будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом.
		5.5. У пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.
		5.6. Якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів (відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг»), ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право розірвати контракт/відмовитися від контракту і витребувати об`єкт лізингу від лізингоодержувача, у тому числі в примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса (пункт 8.3.2. Загальних умов).
		5.7. Частина 12 Загальних умов «Строк та закінчення лізингу/розірвання контракту» визначає, що:
		строк лізингу за цим контрактом визначається в договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) (пункт 12.1);
		контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 12.3);
		5.8. ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, а також серед іншого право на повернення об`єкта лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково і строк невиконання зобов`язання сплати перевищує 30 календарних днів (пункт 12.6.1);
		5.9. День, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається ТОВ «Порше Лізинг Україна» у відповідному повідомленні/вимозі. ТОВ «Порше Лізинг Україна» надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв`язується з ним доступними телефону засобами зв`язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається ТОВ «Порше Лізинг Україна» на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання такого повідомлення з будь-яких причин лізингоодержувач вважається повідомленим на 10-й календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки. Негайно після розірвання/відмови від контракту ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення (пункт 12.7);
		5.10. У разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ «Порше Лізинг Україна», якщо інша адреса не вказана цим товариством, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ «Порше Лізинг Україна» будь-яку різницю між вартістю об`єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ «Порше Лізинг Україна» та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту (пункт 12.9);
		5.11. У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт вважається припиненим на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13).
		5.12. Пунктом 13.1 Загальних умов визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені ТОВ «Порше Лізинг Україна», повернути об`єкт лізингу товариству у всіх випадках дострокового закінчення строку договору лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов договору. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право вилучити (повернути) об`єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку, у тому числі в примусовому порядку, відповідно до виконавчого напису нотаріуса (пункт 13.6. Загальних умов).
		5.13. Суди встановили, що на виконання умов договору та Загальних умов транспортний засіб - об`єкт лізингу передано Терентьєвій О. Ю. за актом приймання-передачі від 24 жовтня 2014 року. 
		5.14. Відповідно до Графіка платежів перший лізинговий платіж підлягав сплаті 16 жовтня 2014 року, а останній - 15 жовтня 2019 року, проте в порушення умов договору та Графіку платежів відповідач не сплатив рахунки з листопада 2015 року по січень 2016 року.
		5.15. 18 січня 2016 року позивач направив на адресу відповідача третю вимогу про сплату заборгованості за договором фінансового лізингу, що складала 98 567,40 грн, у тому числі 96 462,75 грн несплачених лізингових платежів та 2 104,65 грн штрафних санкцій, а також повідомив, що відмовляється від договору та вимагав упродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця знаходження відповідача повернути об`єкт лізингу.
		5.16. 10 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В. вчинила виконавчий напис № 335 про повернення лізінгоодержувачем Терентьєвою О. Ю. на користь лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна» об`єкта фінансового лізингу - транспортного засобу, що був переданий у користування на підставі договору фінансового лізингу від 16 жовтня 2014 року.
		5.17. 25 березня 2016 року старший державний виконавець відділу ДВС Літинського районного управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 50610673 про примусове виконання виконавчого напису № 335, виданого 10 березня 2016 року.
		5.18. Однак, як зазначає позивач, об`єкт лізингу фактично повернуто не було, а постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Літинського районного управління юстиції від 6 квітня 2016 року транспортний засіб оголошено в розшук.
		5.19. У зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору та неповерненням об`єкта лізингу в червні 2016 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Терентьєвої Олени Юріївни про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг.
		5.20. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2018 року в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Постановою від 27 листопада 2018 року Дніпровський апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		5.21. Постановою від 7 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду судові рішення в зазначеній справі скасував, провадження у справі закрив, роз`яснив сторонам, що, ураховуючи суб`єктний склад правовідносин, з яких виник спір,  цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
		6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
		6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 
		 
		 
		 
		6.2. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		6.3. За пунктом 1 частини першої статі 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
		6.4. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		6.5. Згідно із частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		6.6. Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
		6.7. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. 
		6.8. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.
		6.9. За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. 
		6.10. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		6.11. За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).
		6.12. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 цього Кодексу).
		6.13. Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
		6.14. Як уже зазначалось, суди попередніх інстанцій з`ясували, що правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.
		6.15. Частиною першою статті 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
		6.16. За приписами частин другої та третьої статі 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		6.17. Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		6.18. Аналогічне визначення договору лізингу міститься у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг». За статтею 4 цього Закону лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
		6.19. За частинами другою, третьою статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов`язками лізингодавця є: у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров`я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;  відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу; відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу. Лізингодавець може мати інші права та обов`язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
		6.20. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (частина друга статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
		6.21. Пунктами 3, 7 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
		6.22. З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
		6.23. Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
		6.24. Належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
		6.25. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
		6.26. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачці і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу. 
		6.27. У справі, що розглядається, лізингоодержувач не виконував зобов`язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв`язку із чим позивач скористався своїм правом на відмову від договору та просив погасити заборгованість за договором і повернути предмет лізингу відповідно до умов договору та чинного законодавства.
		6.28. Лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів. 
		6.29. Суди з`ясували, що позивач до моменту розірвання договору виставив до оплати рахунки-фактури: від 2 листопада 2015 року на загальну суму 38432,69 грн, з яких 18820,00 грн - відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та 19612,58 грн проценти та комісії; від 4 грудня 2015 року на загальну суму 38499,50 грн, з яких 19017,63 грн - відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та 19481,87 грн - проценти та комісії; від 6 січня 2016 року на загальну суму 39752,19 грн з яких 19808,26грн - відшкодування частини вартості об`єкта лізингу та 19943,93 грн - проценти та комісії.
		6.30. За частиною другою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
		6.31. Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.
		6.32. Водночас у Загальних умовах сторони врегулювали свої відносини таким чином, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу (пункт 6.18 Загальних умов). 
		6.33. Суд апеляційної інстанції з`ясував, що за умовами договору лізингу до структури лізингових платежів входили відшкодування частини вартості об`єкта лізингу, проценти та комісії; про наявність у складі структури лізингових платежів такої складової, як плата за фактичне користування предметом лізингу, не йдеться в досліджених судом доказах.
		6.34. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		6.35. За своєю правовою природою відносини лізингу передбачають право лізингоодержувача користуватися предметом лізингу, тобто містять елементи договору оренди (найму), у яких користування предметом оренди є платним, тож узгоджене сторонами регулювання не суперечить змісту лізингових відносин, за якими лізингоодержувачу майно надається у виключне користування на визначений термін,та положенням законодавства.
		6.36. Ураховуючи викладене, вимоги про стягнення заборгованості за договором підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідачки заборгованості за платою за користування об`єктом лізингу до припинення дії договору. Разом із цим відповідачка здійснила оплату за рахунком-фактурою від 2 листопада 2015 року на суму 20 221,63 грн, а відтак стягненню підлягає несплачена частина заборгованості за листопад 2015 року, заборгованість за грудень 2015 року та січень 2016 року в загальному розмірі 96 462,75 грн. 
		6.37. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
		6.38. З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення нарахованих на суму заборгованості інфляційних втрат та 3 % річних також підлягають задоволенню. 
		6.39. Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		6.40. Так, пунктом 8.2 Загальних умов сторони погодили нарахування пені у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувачем, яка стягнута судом апеляційної інстанції в повному обсязі. Матеріали справи не містять жодного наданого відповідачем контррозрахунку чи заперечень у періоді нарахування, розмір нарахованої до стягнення пені за весь час прострочення не перевищує 5 % від суми заборгованості, тобто не є несправедливим чи неспівмірним. Відтак висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4 612,21 грн доводами касаційної скарги не спростовані. 
		6.41. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу після його розірвання та нарахованих на ці платежі 3 % річних та інфляційних втрат Велика Палата Верховного Суду зважає на таке. 
		6.42. За частиною третьою статті 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.
		6.43. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана з правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. З припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Відповідні висновки є застосовними і до відносин лізингу у випадках дострокового припинення договору у зв`язку з порушеннями лізингоодержувача.
		6.44. Отже, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця в лізингоодержувача припиняється обов`язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов`язок негайно повернути об`єкт лізингу у відповідному стані.
		6.45. Доказів у підтвердження повернення об`єкта лізингу лізингодавцю відповідачка не надала.
		6.46. Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов`язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.
		6.47. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина друга статті 218 ГК України).
		6.48. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
		6.49. Зазначене вище кореспондує спеціальним положенням Закону України «Про фінансовий лізинг», за якими лізингодавцю надано право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу в передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
		6.50. Як уже зазначалося вище, у пункті 12.9 Загальних умов сторони погодили, що в разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ «Порше Лізинг Україна», якщо інша адреса не вказана цим товариством, упродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ «Порше Лізинг Україна» будь-яку різницю між вартістю об`єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ «Порше Лізинг Україна» та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.
		6.51. Якщо сума грошових коштів, що була фактично отримана лізингодавцем внаслідок продажу об`єкта лізингу (або у разі якщо об`єкт лізингу залишається у власності ТОВ «Порше Лізинг Україна» - ринкова вартість об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також інші платежі, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту, цей пункт 12.9 контракту не застосовується.
		6.52. У цьому випадку лізингоодержувач не повернув об`єкт лізингу позивачу, лізингові платежі здійснив частково, а різниця між вартістю об`єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими, становить 1 816 533,46 грн, які підлягають сплаті в порядку пункту 12.9 Загальних умов.
		6.53. Також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на ці суми, оскільки приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18). Апеляційний суд перевірив правильність розрахунку, а заперечень чи контррозрахунку цих нарахувань відповідачка не надала.
		6.54. У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
		6.55. Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. 
		6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		6.57. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
		6.58. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
		6.59. Як убачається зі змісту позовних вимог, предметом позову є стягнення коштів з підстав порушення відповідачкою договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної сплати платежів за договором під час його дії та застосування наслідків порушення обов`язку повернути предмет лізингу. 
		6.60. Ці обставини доведені позивачем належними, допустимими та достовірними доказами, які повно та всебічно дослідив суд апеляційної інстанції. Відповідачка, в свою чергу жодних доказів на доведення обставин належного виконання своїх обов`язків не подала. 
		6.61. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що в пункті 6.18 Загальних умов сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу, а цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого в силу статті 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		6.62. Разом з тим суд залишив поза увагою зміст договірних відносин сторін та, відповідно, правову природу таких платежів, при цьому дійшовши вірного висновку про стягнення нарахованих платежів.
		7. Щодо відступу від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		7.1. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, посилався на правовий висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, у якій суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов`язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору. Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 655, 692 ЦК України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати; тобто у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкта лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця з передання у майбутньому об`єкта лізингу у власність.
		7.2. За змістом судових рішень, предметом позову у справі № 357/15432/15-ц була заявлена до стягнення сума неоплачених відповідачем лізингових платежів за договором лізингу, строк сплати яких настав після розірвання договору про фінансовий лізинг.
		7.3. Разом з тим предметом розгляду в цій справі позивач визначив застосування наслідків порушення обов`язку сплачувати лізингові платежі та повернути лізингодавцю предмет лізингу в межах, тож обставини в цих справах не є подібними, а підстави для відступу від висновку від правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відсутні.
		8. Щодо позовної давності
		8.1. За положеннями статей 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		8.2. За змістом статті 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
		8.3. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
		8.4. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		8.5. Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з відповідним позовом у червні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності, а постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, якою провадження у справі було закрито та роз`яснено, що спір у цій справі підлягає розгляду господарським судом, винесена 7 серпня 2019 року, тобто більше ніж через три роки.
		8.6. Водночас перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
		8.7. Урахувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що строк для звернення до господарського суду із цим позовом позивачем пропущено з поважних причин.
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		9.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		9.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 
		9.3. З огляду на викладене постанову суду апеляційної інстанції слід змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків цієї постанови. В іншій частині постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року підлягає залишенню без змін.
		Щодо судових витрат
		9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги про зміну мотивувальної частини судових рішень суду і залишення без змін результатів розгляду справи в частині задоволеної суми, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317  Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Касаційну скаргу фізичної особи  - Терентьєвої Олени Юріївни задовольнити частково.
		Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року у справі № 904/5726/19 змінити у мотивувальній частині, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                                В. С. Князєв
		Суддя-доповідач                                                                                      Л. І. Рогач 
		Судді:                                Т.О. Анцупова  Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко                                                Ю. Л. Власов  К. М. Пільков І. В. Григор`єва  В. В. Пророк М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...