Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/10348/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2021. Зареєстровано: 27.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2021.
Дата набрання законної сили: 26.07.2021
Номер судового провадження: 854/6937/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		26 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10348/20Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.
		          
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
		головуючого  судді - Вербицької Н.В.,
		                      суддів - Джабурії О.В.,
		Кравченка К.В.,
		при секретарі судового засідання - Яценюк О.Р.,
		за участю: представника відповідача -Сотнік О.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
		визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24.07.2020 № 304-20, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 
		зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 . 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки в даному випадку наявний ризик його переслідування за ознаками належності до певної соціальної групи, а також примусовий рекрут до лав Талібану. Позивач вказує, що не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Крім того, він постійно знаходився під фізичним та психологічним тиском з боку Талібан, який проявлявся в усних та письмових погрозах, залякуванні та побитті. На час проживання в Афганістані ОСОБА_1 мав свій бізнес, проте така діяльність призвела до переслідування з боку командира моджахедів, подальшого утримання в полоні з тортурами протягом двох днів, наслідком чого стало залишення країни походження. Відсутність можливості повернення до Афганістану обґрунтовується ситуацією загальнопоширеного насильства та військових дій. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що має всі підстави для визнання біженцем в України. 
		Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позовні вимоги є необґрунтовані, оскільки спірне рішення прийнято з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи. Співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
		Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував загальнодоступну інформацію по країні походження, зокрема, рекомендації Керівництва управління Верховного Комісару ООН у справах біженців з оцінки потреби в міжнародному захисті осіб, що шукають притулок з Афганістану.
		Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.залучено до участі у справі   №420/10348/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384).
		Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне. 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Афганістану, уродженцем м. Карача, до виїзду з країни проживав у с. Карача, р-н. Карабах, провінція Газні, за національністю - афганець, за віросповіданням - мусульманин-шиїт.
		Як зазначив позивач, країну постійного проживання він залишив 01.09.2018 року авіарейсом Кабул (Афганістан) - Дубай (ОАЕ), потім дістався до Києва (Україна) нелегально.
		При цьому, з протоколу співбесіди від 16.10.2018 вбачається, що виїзд з країни громадянської належності стався у червні 2018 року, а потрапляння до України відбулось після двомісячного перебування на території РФ у серпні 2018 року (а.с. 159).
		04.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		За результатами розгляду документів щодо надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проведених співбесід Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло висновок від 18.06.2020 по справі № 2018OD0158, яким рекомендувало відмовити ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Висновок мотивований тим, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з країни громадянського походження з позиції надання міжнародного захисту в Україні. Під час перебування на Батьківщині та перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження позивача можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання особі додаткового захисту в Україні, відповідно до визначення п.13 ч.1 статті 1 Закону, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
		Таким чином, відповідно до зазначеного висновку аналізом матеріалів особової справи ОСОБА_1 встановлено, що повідомлені заявником факти стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнаними підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до умов, що передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Державна міграційна служба України рішенням від 24.07.2020 № 304-20 підтримала висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відмовила ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, що передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		02.10.2020 ОСОБА_1 отримав повідомлення управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 155 від 05.08.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та законності оскаржуваного рішення. Визнав вірними висновки відповідача щодо неможливості обґрунтування причини звернення позивача з позиції надання міжнародного захисту в Україні, оскільки під час перебування в країні громадянської належності та перебуваючи поза її межами він не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Доводи позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами даної справи, а також суперечливими відомостями, що містяться в його особовій справі.
		Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
		Порядок правового регулювання суспільних відносин  у  сфері визнання особи біженцем,  особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є  біженцем  відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		Як передбачено  у  частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною  біженцем  в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику  у  сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання  біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання  біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або  відмови у визнанні біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання  біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику  у  сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає  рішення  про визнання  біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про  відмову у визнанні біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Спір  у  цій справі виник  у  зв`язку із прийняттям ДМС України  рішення  24.07.2020 № 304-20  про  відмову у визнанні біженцем  або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської Республіки  Афганістан  ОСОБА_1 .
		Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу  біженця  (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН  у  справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних  у  визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
		Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися  біженцем,  особа, яка клопоче про отримання статусу  біженця,  повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Відповідно до пункту 195 Керівництва  у  кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу  біженця,  повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
		Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус  біженця:  1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		Тож, при вирішенні питання щодо визнання або  відмови у  визнані  біженцем,  або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
		Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа  повинна  вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа  повинна  надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними  ознаками  (пункти  45, 66).
		Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації  у  його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу  біженця  Управління Верховного Комісара ООН  у  справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року),  у  кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу  біженця  (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу  біженця,  в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася  у  країні походження.
		Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН)  у  справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів  у  заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином,  у  заяві про надання статусу  біженця  позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником  у  формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне  рішення.  Проте  у  зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти , які стосуються справи. Це досягається  у  найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
		Вищенаведене свідчить, що  у  заяві про надання статусу  біженця  чи особи, яка потребує додаткового захисту, заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби  у  правдивості своїх фактичних тверджень.
		Побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним  у  переліку критеріїв щодо визначення  біженця.  Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає  у  наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала  біженцем.  При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від  біженця,  та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій  у  засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Готуючи висновок від 18.06.2020 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також приймаючи спірне в даній справі рішення відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якими погодився суд першої інстанції, ГУ ДМС України в Одеській області та ДМС України виходили з того, що надані позивачем твердження мають значні відмінності та виглядають цілком необґрунтованими.
		Судом першої інстанції достатньо досліджено особову справу позивача та висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 18.06.2020 в частині зазначення виявлених в ході проведених співбесід розбіжностей доводів позивача, які разом із загальною поверхнево наданою інформацією вказують лише на неправдоподібність тверджень останнього,  що в цілому свідчить про неможливість розгляду звернення позивача  з позиції існування підстав для визнання його   біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі заяви від 04.10.2018.
		Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, та співбесід останнього із посадовими особами третьої особи, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Афганістані жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність  у  заявника умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
		Слід звернути увагу, що стосовно цієї частини висновків суду першої інстанції апелянтом не наведено жодних доводів для їх спростування, а правова позиція щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог обґрунтовується необхідністю дослідження ситуації загальнопоширеного насильства в Афганістані, яка підтверджується інформацією про країну походження та є підставою для визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
		На думку суду, для вірного вирішення спірних правовідносин в рамках предмету спору слід дослідити чи існували на момент прийняття оскаржуваного рішення умови для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.  
		Аналіз актуальної інформації за країною походження станом на дату складення висновку ГУ ДМС України в Одеській області та прийняття оскаржуваного рішення ДМС України (ця інформація також досліджувалась відповідачем та третьою особою) свідчить про значні успіхи представників органів державної влади щодо нейтралізації діяльності антидержавних угруповань на території Афганістану, покращення ситуації в галузі безпеки у 2020 році.
		Згідно з інформацією за країною походження НАТО підтверджувало прихильність до співробітництва з Афганістаном. В Брюсселі відбулося відкриття зустрічі начальників штабів НАТО, в ході якої готується розгляд перспектив місії військового альянсу в Афганістані. Крім цього, голова військового комітету НАТО зазначив, що ситуація з безпекою залишається непростою, однак афганські сили оборони та охорони правопорядку докладають великих зусиль для того, щоб забезпечити безпеку країни і виключити її перетворення в притулок терористів.
		Судова колегія зазначає, що складна ситуація на території Афганістану у 2020 році в цілому та у регіоні попереднього постійного місця проживання позивача є загальновідомим фактом, що підтверджений міжнародним співтовариством, однак не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
		Судова колегія враховує загальновідомий факт підписання 29.02.2020 року між США і радикальним рухом «Талібан» історичного мирного договору, в якому зазначено, що США і «Талібан» прагнуть до позитивних відносин один з одним. Протягом 135 днів США та їх союзники виведуть війська з 5 військових баз в Афганістані. У відповідь «Талібан» гарантує, що країна не стане притулком для терористів та почне мирні переговори з урядом в Кабулі. Мирна угода може стати великим кроком до закінчення війни.
		За таких умов, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Державної міграційної служби України від 24.07.2020 № 304-20 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованим та законним, в зв`язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги не належать до задоволення.
		Разом з цим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
		Самостійно використана судом апеляційної інстанції загальнодоступна інформація про стан справ по країні походження позивача (Афганістан), не дозволяє однозначно стверджувати про відсутність умов, зазначених  у  пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI станом на липень 2021 року.
		Згідно дослідженої інформації вбачається, що за червень-липень 2021 року в зв`язку з виведенням західних військ з території Афганістану, посилилися активні дії талібів спрямовані на захоплення районів Афганістану, в тому числі, провінції Газні звідки родом позивач, що супроводжується відкритим збройним протистоянням з урядовими військами ( https://www.dw.com/uk/taliban-bez-boiv-zainiav-shche-odyn-raion-v-afhanistani/a-57786874, https://www.dw.com/uk/v-afhanistani-taliby-prodovzhuiut-nastup/a-57791852,, https://www.dw.com/uk/taliby-zakhopyly-shche-dva-raiony-v-afhanistani/a-57800674, https://www.dw.com/uk/taliby-zavyly-shcho-kontroliuiut-bilshu-chastynu-afhanistanu/a-58221044, https://www.radiosvoboda.org/a/news-afhanistan-taliby-hazni/31354377.html, https://www.radiosvoboda.org/a/news-us-afghanistan-prognoz/31323980.html, https://www.radiosvoboda.org/a/news-afhanistan-sutychky-nastup-uriadovyh-viisk/31326130.html).
		Також вказані обставини підтверджуються додатково наданою апелянтом інформацією по країні походження станом на 2021 рік.
		Наведене, на думку судової колегії, дає позивачу право на повторне звернення до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
		Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 12 жовтня 2021 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
		Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, 
		 
		                                                                                                                        П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -   залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року - залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
		Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 26 липня 2021 року.
		 
		Головуючий:                                                                                 Н.В.Вербицька
		 
		Суддя:                                                                                 О.В.Джабурія
		 
		          Суддя:                                                                                          К.В.Кравченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...