Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/531/18 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2021. Зареєстровано: 27.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2021.
Дата набрання законної сили: 15.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 липня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа № 927/531/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Погребняка В. Я.
		за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
		 
		за участю представників:
		ТзОВ "Агрілайн": Шаровки В. П.,
		ТзОВ "Промагролізинг-Україна": Лобача І. А.,
		арбітражного керуючого Косякевича С. О. (особисто)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрілайн"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020
		у складі колегії суддів: Сотнікова С. В. - головуючого, Остапенка С. В.,               Копитової О. С.
		та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020
		у складі судді Сидоренка А. С.
		 
		у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олкар"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрілайн"
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
		1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкріс-агро"
		2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна"
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 
		про визнання правочину недійсним
		в межах справи № 927/531/18
		за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-агро"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олкар"
		про банкрутство 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень відповідача
		 
		1. Господарським судом Чернігівської області здійснюється провадження у справі № 927/531/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-агро" (далі - ТзОВ "Інкріс-агро") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олкар" (далі - ТзОВ  "Олкар", боржник) про банкрутство.
		 
		2. 10.04.2020 ліквідатор ТзОВ  "Олкар" арбітражний керуючий Косякевич Сергій Олексійович (далі - ліквідатор ТзОВ "Олкар" Косякевич С. О.) звернувся до Господарського суду Чернігівської області в межах справи № 927/531/18 про банкрутство ТзОВ "Олкар" із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрілайн" (далі - ТзОВ "Агрілайн", скаржник) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.11.2017 № 09/11, укладеного між ТзОВ "Олкар" та ТзОВ "Агрілайн".
		 
		3. Заява ліквідатора ТзОВ "Олкар" Косякевича С. О. мотивована укладенням  боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, договору купівлі-продажу від 09.11.2017 № 09/11 на вкрай невигідних для товариства умовах (фактично в кілька разів дешевше ціни придбання), згідно якого відчужено на користь ТзОВ "Агрілайн" рухоме майно боржника (сільськогосподарське обладнання) в кількості 15 одиниць за ціною            3 341 060,43 грн, в той час, як залишкова вартість майна ТзОВ "Олкар" станом на 28.10.2017 складала 8 554 520,16 грн.
		 
		4. До того ж, як зазначає ліквідатор, частина спірного майна не належала боржнику на праві власності, а перебувала у нього в користуванні як лізингоодержувача на підставі договору фінансового лізингу від 23.11.2016              № 40/11Л, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промагролізинг-Україна" (далі - ТзОВ "Промагролізинг-Україна"), тому боржник не мав права розпоряджатись предметом лізингу та здійснювати його продаж, оскільки такі дії порушують права та інтереси кредитора                                     ТзОВ "Промагролізинг-Україна" як власника предмету лізингу. 
		 
		5. Наведене, на переконання ліквідатора, свідчить, що оспорюваний правочин був вчинений не з метою отримання ТзОВ "Олкар" як продавцем грошових коштів та використання їх з правомірною цілю, зокрема для здійснення розрахунків з кредиторами, а мав на меті позбавлення власності товариства. Більш того, після продажу спірного рухомого майна у боржника не залишилось засобів виробництва, необхідних для ведення господарської діяльності. Відтак укладення спірного правочину призвело до значних фінансових втрат, неможливості погашення кредиторської заборгованості боржника та його банкрутства, що стало наслідком завдання шкоди як інтересам самого банкрута, так і інтересам кредиторів, які могли б задовольнити свої вимоги за рахунок продажу відповідного майна в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство.
		 
		6. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви визначено приписи статей 7, 12, 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ),            статей 15, 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		 
		7. ТзОВ "Агрілайн" щодо вимог заяви ліквідатора боржника заперечує, зазначаючи, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 09.11.2017 № 09/11 укладено сторонами користуючись правами на свободу господарського договору та виконано в повному обсязі, а тому підстави для визнання недійсним такого договору відсутні.
		 
		Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
		 
		8. 09.11.2017 між ТзОВ "Олкар" (продавець) та ТзОВ "Агрілайн" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 09/11 (далі - договір від 09.11.2017                № 09/11), за умовами якого продавець продав, а покупець купив рухоме майно (обладнання), вид, кількість, комплектація, ціна та асортимент якого вказані в додатку № 1 до договору. 
		 
		9. Загальна вартість обладнання та загальна сума договору складає                             2 865 230,43 грн. Оплата за договором проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця в строк 15 днів з моменту підписання договору. 
		 
		10. Право власності на обладнання переходить до покупця з моменту підписання договору та акту прийому-передачі. Обладнання має бути передано комплектно (у повній комплектації) продавцем покупцю за адресою: Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, с. Лоска, вул. Зарічна, 26, виробничі приміщення продавця, в наступні терміни: до 05 робочих днів з дати підписання договору.
		 
		11. Додатком до договору купівлі-продажу від 09.11.2017 № 09/11 є перелік майна, до якого включено майно, вартість якого встановлена згідно експертної оцінки станом на 30.10.2017 (грн (в т.ч. ПДВ)): 
		- переробний комплекс, що складається з: бункеру приймального, інвентарний номер 25, вартість - 49 992,56 грн; дозатору вагового, інвентарний номер 29, вартість - 145 923,56 грн; конвеєру перевантажувального КПП-600, інвентарний номер 28, вартість - 32 875,88 грн; машини авт. д/пакування в сітку,        інвентарний номер 30, вартість - 187 711,88 грн; машини д/сухої                      очистки картоплі, інвентарний номер 27, вартість - 77 647,31 грн; пункту приймально-сортувального, інвентарний номер 26, вартість - 643 556,25 грн; скутеру-підбирача, інвентарний номер 31, вартість - 120  870,00 грн.;
		- картоплекопальна машина причіпна, інвентарний номер 15, вартість -                   505  665,00 грн;
		- картоплесажалка Гримме, інвентарний номер 12, вартість - 249 772,50 грн;
		- комбайн картоплезбиральний Grimme SE 150-60, інвентарний номер 23, вартість - 531 675,00 грн;
		- навантажувач TOYOTA 8FG25, інвентарний номер 18, вартість - 134 448,75 грн;
		- оприскувач ОПК-200, інвентарний номер 13, вартість - 124 216,88 грн;
		- стабілізатор напруги, інвентарний номер 19, вартість - 17 862,75 грн;
		- цистерна для води, інвентарний номер 14, вартість - 43 012,13 грн.
		Загальна вартість майна становить 2 865 230,43 грн. 
		 
		12. За актом прийому-передачі обладнання від 09.11.2017 ТзОВ "Олкар" передав ТзОВ "Агрілайн" майно перелічене в додатку до договору від 09.11.2017 № 09/11.
		 
		13. Судом першої інстанції встановлено, що частина відчуженого ТзОВ "Олкар" за оспорюваним правочином майна була власністю ТзОВ "Промагролізинг-Україна" (пункт приймально-сортувальний ППС-20-60, бункер приймальний БП-600, машина для сухої очистки картоплі МСОК-5 та машина автоматична для пакування в сітку МАУС-25), яке на підставі укладеного з ТзОВ "Олкар" договору фінансового лізингу від 26.11.2016 № 40/11Л передало останньому таке майно на умовах лізингу в строкове платне володіння та користування з правом викупу. 
		 
		14. Факт укладення між ТзОВ "Промагролізинг-Україна" (лізингодавець) та         ТзОВ "Олкар" (лізингоодержувач) договору фінансового лізингу, передачі лізингодавцем майна за цим договором та отримання його лізингоодержувачем встановлено рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.02.2018 у справі № 927/37/18 згідно якого суд стягнув з ТзОВ "Олкар" на користь           ТзОВ "Промагролізинг-Україна" 1 190 500,00 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 141 448,78 грн пені, 16 110,25 грн - 3 % річних, 47 670,38 грн інфляційних втрат та 20 935,95 грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		15. Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що 27.02.2018 Господарський суд Чернігівської області прийняв у справі № 927/1159/17 рішення, яким стягнув з ТзОВ "Олкар" на користь ТзОВ "Інкріс-Агро" заборгованість за договором поставки від 27.03.2017 у сумі 9 527 029,47 грн, штраф у суму 1 905 405,89 грн, 28 % річних у сумі 926 073,47 грн, інфляційних нарахувань у сумі 319 783,96 грн, відсотки за користування кредитом (1 %) разом з ПДВ у сумі 78 571,65 грн, суму втрат курсових коливань у сумі                   516 240,27 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 199 096,57 грн.
		 
		16. Ухвалою від 30.07.2018 Господарський суду Чернігівської області відкрив  провадження у справі № 927/531/18 про банкрутство ТзОВ "Олкар".
		 
		17. Постановою від 20.11.2018 Господарський суд Чернігівської області визнав ТзОВ "Олкар" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора боржника арбітражного керуючого Жураковську Л. В., яку, згодом, ухвалою від 26.03.2019 звільнено від виконання повноважень ліквідатора              ТзОВ "Олкар" з покладенням обов`язків останнього на арбітражного керуючого Косякевича С. О.
		 
		18. Судом першої інстанції встановлено, що ліквідатору Косякевичу С. О. від колишнього ліквідатора ТзОВ "Олкар" - арбітражного керуючого              Жураковської Л. В. було передано серед іншого акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей (інвентаризація проводилась станом на 28.10.2017) та інвентаризаційний опис на 28.10.2017, згідно яких в наявності у банкрута значились 36 найменувань товарно-матеріальних цінностей на суму                      19 472 526,99 грн.
		 
		19. Згідно акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей та інвентаризаційного опису залишкова вартість відчуженого майна станом на 28.10.2017 становила 7 354 520,16 грн. При цьому залишкова вартість 7 одиниць техніки наданої ТзОВ "Олкар" у строкове платне володіння та користування на умовах лізингу згідно договору фінансового лізингу від 23.11.2016 № 40/11Л становила 3 250 000,00 грн; залишкова вартість інших 7 одиниць техніки та обладнання - 4 104 520,16 грн.
		 
		20. Залишкова вартість 7 одиниць техніки наданої ТзОВ "Олкар" у лізинг становила 83,33 % від договірної вартості об`єкту лізингу (3 900 000,00 грн), тоді як згідно договору купівлі - продажу від 09.11.2017 № 09/11 ТзОВ "Олкар" продало ТзОВ "Агрілайн" 7 одиниць техніки наданої ТзОВ "Олкар" у лізинг за ціною 1 258 577,44 грн, що становить 32,27 % від договірної вартості об`єкту лізингу (3 900 000,00 грн). 
		 
		21. Інші 7 одиниць техніки та обладнання, як встановлено місцевим господарським судом, ТзОВ "Олкар" були продані згідно договору                      купівлі-продажу від 09.11.2017 № 09/11 за ціною 1 606 652,99 грн, що становить 39,14 % від її залишкової вартості (4 104 520,16 грн). 
		 
		22. Внаслідок відчуження майна за оспорюваним правочином у ТзОВ "Олкар" залишилось майна на загальну суму 12 118 006,83 грн (19 472 526,99 грн -                 7 354 520,16 грн). Натомість, на момент укладення цього правочину підтверджена сума заборгованості ТзОВ "Олкар" перед кредиторами становила 12 157 435,36 грн, яка складається з 11 432 435,36 грн (9 527 029,47 грн        боргу + 1 905 405,89 грн штрафу) боргу перед ТзОВ "Інкріс-Агро" та 725 000,00 грн боргу перед ТзОВ "Промагролізинг-Україна" (довідка від 22.09.2020 № 414).
		 
		23. 13.04.2020 до Господарського суду Чернігівської області в межах справи про банкрутство ТзОВ "Олкар" надійшла заява від 10.04.2020 № 02-36/178 ліквідатора Косякевича С. О. про визнання недійсним правочину, яка є предметом цього судового розгляду.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		24. Ухвалою від 25.09.2020 Господарський суд Чернігівської області задовольнив заяву ліквідатора ТзОВ "Олкар" арбітражного керуючого Косякевича С. О. від 10.04.2020 № 02-36/178 про визнання недійсним правочину. Визнав недійсним договір купівлі-продажу від 09.11.2017 № 09/11, укладений між ТзОВ "Олкар" та ТзОВ "Агрілайн". Стягнув з ТзОВ "Агрілайн" на користь           ТзОВ "Олкар" 4  204,00 грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		25. Ухвала суду першої інстанції мотивована з посиланням на приписи частини першої статті 42 КУзПБ відчуженням боржником згідно оспорюваного правочину, який на момент його вчинення мав підтверджену суму заборгованості перед кредиторами в розмірі 12 157 435,36 грн, рухомого майна за цінами нижчими ринкових внаслідок чого у нього залишилося майна на загальну суму 12 118 006,83 грн, яке є недостатнім та унеможливлює задоволення вимог кредиторів. До того ж боржником до предмету продажу також включено майно, яке перебувало у нього в лізингу та належить на праві власності ТзОВ "Промагролізинг-Україна".
		 
		26. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.12.2020                                                            ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020 у справі                                  № 927/531/18 залишив без змін з аналогічних підстав.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		 
		27. 30.12.2020 ТзОВ "Агрілайн" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020 у справі № 927/531/18, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рух касаційної скарги
		 
		28. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи                             визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого,               Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.01.2021.
		 
		29. У зв`язку з обранням судді Катеринчук Л. Й. згідно з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 № 13 до Великої Палати Верховного Суду, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 28.01.2021 для розгляду справи                 № 927/531/18 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.
		 
		30. Ухвалою від 28.01.2021 Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу ТзОВ "Агрілайн" та надав скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		31. 03.03.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у справі № 927/531/18 за касаційною скаргою ТзОВ "Агрілайн"; призначив розгляд скарги на 01.04.2021; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.03.2021.
		 
		32. Ухвалою від 01.04.2021 Верховний Суд зупинив провадження у справі                        № 927/531/18 за касаційною скаргою ТзОВ "Агрілайн" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020 до закінчення розгляду палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду справи                    № 904/7905/16. 
		 
		33. У зв`язку з перебуванням судді Васьковського О. В. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи                           визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого,                    Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 29.06.2021.
		 
		34. 05.07.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою прийняв справу                    № 927/531/18 за касаційною скаргою ТзОВ "Агрілайн" до провадження; поновив касаційне провадження у справі № 927/531/18 за касаційною скаргою                ТзОВ "Агрілайн" та призначив скаргу до розгляду на 15.07.2021.
		 
		35. У зв`язку з перебуванням судді Пєскова В. Г. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В, Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 12.07.2021.
		 
		36. Ухвалою від 14.07.2021 Верховний Суд прийняв справу № 927/531/18 за касаційною скаргою ТзОВ "Агрілайн" до провадження та постановив здійснити розгляд скарги у раніше визначену дату - 15.07.2021.
		 
		37. У судове засідання 15.07.2021 з`явилися представники ТзОВ "Агрілайн",   ТзОВ "Промагролізинг-Україна" та арбітражний керуючий Косякевич С. О., які надали пояснення у справі. 
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		(ТзОВ "Агрілайн")
		 
		38. ТзОВ "Агрілайн" в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке:
		- суди попередніх інстанцій неналежно дослідили докази у справі та дійшли суперечливих висновків визнавши акт контрольної перевірки цінностей майна від 28.10.2017 належним та допустимим доказом;
		- заява ліквідатора боржника могла бути задоволена у разі доведення ним факту відчуження майна за ціною нижчою за ринкову. Суди попередніх інстанцій при досліджені доказів неправильно встановили, що ціна обладнання була нижчою за ринкову;
		- матеріали справи не містять доказів заниження ринкової ціни сторонами договору. Подані ліквідатором звіт про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ТзОВ "Олкар" від 27.06.2019 та акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей станом на 28.10.2017 не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази;
		- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки, що на момент укладення оскаржуваного договору в розпорядженні боржника знаходилося інше майно для задоволення вимог кредиторів;
		- сторони під час укладення оспорюваного договору виходили з того, що обладнання є вживаним та його оцінку було проведено станом на 30.10.2017 експертом;
		- боржник у договорі гарантував, що він є власником обладнання та не має обмежень щодо розпорядження ним, майно не є предметом обтяження. Договір є дійсним, ТзОВ "Агрілайн" повністю оплатило вартість переданого за договором обладнання;
		- суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 42 КУзПБ щодо встановлення та дослідження підстав для визнання правочину недійсним.
		 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		 
		Доводи ліквідатора ТзОВ "Олкар" Косякевич С. О.
		 
		39. Ліквідатор ТзОВ "Олкар" арбітражний керуючий Косякевич С. О. у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу              ТзОВ "Агрілайн" без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін зазначаючи, зокрема, таке:
		- оскаржуваний правочин вчинено ТзОВ "Олкар" протягом одного року, що передував порушенню щодо нього справи про банкрутство на вкрай невигідних для боржника умовах з метою уникнення розрахунків з кредиторами;
		- реалізація майна боржником не залишила засобів виробництва необхідних для подальшого належного ведення господарської діяльності;
		- боржник відчужив належне на праві власності ТзОВ "Промагролізинг-Україна" майно чим завдав останньому збитків. Укладаючи договір боржник діяв недобросовісно, оскільки знав, що частина відчужуваного ним майна йому не належить;
		- доказів того, що ціна відчужуваного боржником майна була визначена згідно експертної оцінки станом на 30.10.2017 відповідачем не надано. Водночас інвентаризація майна боржника була фактично проведена напередодні укладення оспорюваного договору.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		40. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		41. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		42. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		 
		43. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції 
		 
		44. Предметом судового розгляду у цій справі є заява ліквідатора ТзОВ "Олкар" Косякевича С. О. про визнання правочину недійсним, яка обґрунтована вчиненням боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, правочину на вкрай невигідних для нього умовах не для здійснення розрахунків з кредиторами, а з метою позбавлення власності           ТзОВ "Олкар".
		 
		45. За результатом розгляду заявлених ліквідатором вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку з посиланням, зокрема, на приписи частини першої статті 42 КУзПБ про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки його вчинення та відчуження майна за зниженою ціною мало наслідком, зокрема зменшення залишкової вартості майна боржника та унеможливлення задоволення вимог кредиторів, тоді як скаржник вважає цей висновок судів помилковим та зазначає про недоведення ліквідатором умов та підстав для визнання договору недійсним в порядку статті 42 КУзПБ.
		 
		46. З огляду на зміст предмету спору, доводів касаційної скарги, відзиву на неї та висновки судів попередніх інстанцій в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень необхідним є вирішення питання щодо поширення на правовідносини й застосування судами статті 42 КУзПБ та наявності підстав для відмови у задоволенні заяви ліквідатора боржника із урахуванням визначеної в ній правової підстави заявлених вимог.
		 
		47. Вирішуючи наведені питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті                           300 ГПК України, виходить з такого.
		 
		Щодо поширення на правовідносини та застосування судами статті 42 КУзПБ
		 
		48. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		49. За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
		 
		50. Відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.
		 
		51. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним Господарським процесуальним кодексом України.
		 
		52. Спірним питаннями у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним. 
		 
		53. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин                   (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
		 
		54. Ліквідатор боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ, з урахуванням якої суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та визнання оспорюваного правочину недійсним. 
		 
		55. Тож для правильного вирішення спору у цій справі дослідженню та оцінці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування статті 42 КУзПБ до правовідносин сторін.
		 
		56. Як зазначалося вище, ухвалою від 01.04.2021 Верховний Суд зупинив провадження у справі № 927/531/18 за касаційною скаргою ТзОВ "Агрілайн" на оскаржувані судові рішення до закінчення розгляду палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду справи № 904/7905/16. 
		 
		57. 02.06.2021 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду прийняв у справі                             № 904/7905/16 постанову, в пункті 111 якої сформував висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ згідно якого норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
		 
		58. Приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство (див. пункт 115 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
		 
		59. Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав (див. пункти 164-165 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
		 
		60. У справі, що переглядається спірний договір про купівлі-продажу було укладено сторонами 09.11.2017, а провадження у справі № 927/531/18 про банкрутство ТзОВ "Олкар" відкрито Господарським судом Чернігівської області ухвалою від 30.07.2018.
		 
		61. Отже оспорюваний правочин вчинено боржником протягом одного року, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, тобто у період дії Закону банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею              20 цього Закону.
		 
		62. Оскільки вчинення спірного правочину від 09.11.2017 та провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Олкар" мали місце (правочин вчинено боржником, провадження було порушено) до введення в дію КУзПБ, приписи статті 42 КУзПБ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а до таких правовідносин, з урахуванням вчинення боржником правочину в межах "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство) застосовуються приписи статті 20 Закону про банкрутство, що залишив поза увагою як місцевий так і апеляційний господарський суд під час апеляційного перегляду справи.
		 
		63. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій помилково розглянули заяву ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним із посиланням на приписи статті 42 КУзПБ, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
		 
		Щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви ліквідатора з урахуванням визначення у ній, в якості правових підстав заявлених вимог статті 42 КУзПБ
		 
		64. Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		 
		65. Частинами першою, другою статті 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		66. Відповідно до частини першої, пункту п`ятого частини другої статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		 
		67. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. 
		 
		68. У цій справі правовими підставами заявлених вимог ліквідатором визначено приписи статті 42 КУзПБ, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		 
		69. Пунктами 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
		 
		70. Тобто при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		 
		71. У господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в господарському процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		72. При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. 
		 
		73. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц).
		 
		74. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі                       № 487/10128/14-ц).
		 
		75. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).
		 
		76. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).
		 
		77. Тож посилання позивача у позовній заяві на норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) позовних вимог.
		 
		78. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
		 
		79. Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
		 
		80. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки щодо алгоритму розгляду спорів викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18,             від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
		 
		81. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини                   (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії").
		 
		82. У справі, що розглядається зміст підстав заявлених вимог ліквідатора складають обставини вчинення боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, правочину на вкрай невигідних для            ТзОВ "Олкар" умовах (фактично в кілька разів дешевше ціни придбання), з метою позбавлення власності боржника задля подальшого уникнення погашення наявної заборгованості перед кредиторами.
		 
		83. Аналіз змісту наведених позивачем обставин свідчить, що останні за свої характером та змістом підпадають під правове регулювання статті 20 Закону про банкрутство передбачена частиною першою якої підстава визнання правочину боржника недійсним, зокрема щодо відчуження боржником майна за цінами нижчими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів є аналогічною тій, що закріплена у частині першій статті 42 КУзПБ.
		 
		84. За цих умов, помилкове визначення ліквідатором боржника у позовній заяві в якості правової підстави заявлених вимог приписів статті 42 КУзПБ замість норм статті 20 Закону про банкрутство, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є таким, що спричиняє негативні наслідки для позивача, оскільки неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд. Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.
		 
		Щодо наявності підстав для визнання правочину боржника недійсним та суті касаційної скарги
		 
		85. Колегія суддів звертає увагу на те, що як нормами статті 20 Закону про банкрутство так і нормами статті 42 КУзПБ регулюються правовідносини щодо фраудаторних правочинів.
		 
		86. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012                № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016                         № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
		 
		87. За змістом частини першої статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів. 
		88. Стаття 20 Закону про банкрутство регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Зазначена стаття визначає спеціальні підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси. 
		 
		89. Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною першою статті 20 Закону про банкрутство встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у наведених нормах строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17). 
		 
		90. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
		 
		91. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		92. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
		 
		93. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		94. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
		 
		95. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
		 
		96. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
		 
		97. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника (див. висновки сформовані у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
		 
		98. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
		 
		99. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. 
		 
		100. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
		 
		101. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
		 
		102. Дії боржника, зокрема але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
		 
		103. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. 
		 
		104. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду              від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17,            від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15,           від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі                                             № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17,                         від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі         № 904/7905/16).
		 
		105. Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. 
		 
		106. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
		 
		107. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
		 
		108. Із установлених судами обставин справи вбачається, що 09.11.2017 між ТзОВ "Олкар" (продавець) та ТзОВ "Агрілайн" (покупець) укладено договір від 09.11.2017 № 09/11 за умовами якого продавець продав, а покупець придбав рухоме майно (обладнання), перелік якого наведено в додатку до цього договору. Загальна вартість обладнання та загальна сума договору складає                             2 865 230,43 грн.
		 
		109. Разом з тим місцевим господарським судом встановлено, що згідно акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей та інвентаризаційного опису залишкова вартість відчуженого майна станом на 28.10.2017 становила                     7 354 520,16 грн, зокрема:
		- залишкова вартість 7 одиниць техніки наданої ТзОВ "Олкар" у строкове платне володіння та користування на умовах лізингу згідно договору фінансового лізингу від 23.11.2016 № 40/11Л складала 3 250 000,00 грн; 
		- залишкова вартість інших 7 одиниць техніки та обладнання - 4 104 520,16 грн.
		 
		110. Як з`ясовано судом першої інстанції, залишкова вартість 7 одиниць техніки наданої ТзОВ "Олкар" у лізинг становила 83,33 % від договірної вартості об`єкту лізингу (3 900 000,00 грн), тоді як згідно договору від 09.11.2017 № 09/11 відчужено таку техніку за ціною 1 258 577,44 грн, що становить 32,27 % від договірної вартості об`єкту лізингу (3 900 000,00 грн). Інші 7 одиниць техніки та обладнання, ТзОВ "Олкар" були відчужені згідно договору від 09.11.2017 № 09/11 за ціною 1 606 652,99 грн, що становить 39,14 % від її залишкової вартості              (4 104 520,16 грн). 
		 
		111. Судом першої інстанції враховано, що відповідачем не надано доказів визначення відповідачем ціни 14 одиниць майна, яке є предметом договору від 09.11.2017 № 09/11 згідно експертної оцінки станом на 30.10.2017, тоді як інвентаризація майна боржника була проведена фактично напередодні укладення оспорюваного договору.
		 
		112. Окрім того місцевим господарським судом встановлено, що на момент укладення правочину підтверджена сума заборгованості ТзОВ "Олкар" перед кредиторами становила 12 157 435,36 грн, яка складається з 11 432 435,36 грн (9 527 029,47 грн боргу + 1 905 405,89 грн штрафу) боргу перед ТзОВ "Інкріс-Агро" та 725 000,00 грн боргу перед ТзОВ "Промагролізинг-Україна".
		 
		113. Натомість внаслідок відчуження майна за оспорюваним правочином у         ТзОВ "Олкар" залишилось майна на загальну суму 12 118 006,83 грн                        (19 472 526,99 грн (загальна вартість майнових активів) - 7 354 520,16 грн (залишкова вартість відчуженого майна)). 
		 
		114. Суд звертає увагу, що будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення. 
		 
		115. Оскільки оспорюваний договір вчинено боржником протягом одного року, що передував відкриттю Господарським судом Чернігівської області ухвалою від 30.07.2018 провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Олкар" ("підозрілий період" згідно частини першої статті 20 Закону про банкрутство), такий правочин та дії боржника щодо відчуження майна у цей період є сумнівними, при вирішенні питання щодо недійсності цього договору належить враховувати дійсні мотиви, через які боржником вчинено правочин з відчуження наявного у нього майна, добросовісність цих мотивів.
		 
		116. У цій справі сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення  ТзОВ "Олкар" договору від 09.11.2017 № 09/11 та відчуження майна за ціною нижче ринкової призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника (недостатності майна для задоволення вимог кредиторів), його неплатоспроможності, відтак є спрямованим на завдання шкоди кредиторам. 
		 
		117. До того ж, як встановлено судом першої інстанції, частина відчуженого ТзОВ "Олкар" за договором від 09.11.2017 № 09/11 майна була власністю           ТзОВ "Промагролізинг-Україна" (пункт приймально-сортувальний ППС-20-60, бункер приймальний БП-600, машина для сухої очистки картоплі МСОК-5 та машина автоматична для пакування в сітку МАУС-25), яке на підставі укладеного з ТзОВ "Олкар" договору фінансового лізингу від 26.11.2016 № 40/11Л передало останньому таке майно на умовах лізингу в строкове платне володіння та користування з правом викупу.  
		 
		118. З урахуванням наведеного висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання договору від 09.11.2017 № 09/11 недійсним є правомірним та обґрунтованим, хоча зробленим із помилковим застосуванням до спірних правовідносин приписів статті 42 КУзПБ.
		 
		119. Доводи ТзОВ "Агрілайн" щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним з посиланням на дійсність умов договору та його виконання сторонами умов цього договору щодо передачі та оплати майна не спростовують встановлених судами обставин справи щодо вчинення оспорюваного правочину без очевидної економічної мети задля зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності. Такі дії боржника не можуть розцінюватися як добросовісні щодо кредиторів, тому не можуть бути підставою для висновку, навіть за умови вчинення певних дій на виконання цього правочину, що оспорюваний договір не містить ознак фраудаторного правочину. До того ж цей факт оцінюється судом у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, які в цьому разі не свідчать про легітимну мету укладеного договору.
		 
		120. Решта аргументів скаржника (щодо неналежної оцінки судами наданих позивачем доказів у справі, неправильної оцінки доказів щодо ціни обладнання, урахування сторонами під час укладення договору, що оцінка майна була проведена станом на 30.10.2017 тощо) в цілому зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, які за твердження скаржника не підтверджують наявність підстав для визнання договору недійсним, що відповідно до статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		121. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви ліквідатора та визнання оспорюваного договору недійсним. Однак, незважаючи на правильність вирішення спору по суті, суди помилково застосували до спірних правовідносин приписи                   статті 42 КУЗПБ замість статті 20 Закону про банкрутство.
		 
		Щодо суті касаційної скарги
		 
		122. З урахуванням викладеного касаційна скарга ТзОВ "Агрілайн" підлягає задоволенню судом частково.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		123. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		124. Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		125. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвала Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020 у справі № 927/531/18 підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		126. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		127. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
		 
		128. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо задоволення заяви ТзОВ "Олкар", судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника (аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2020 у справі                             № 908/299/18).
		 
		Висновки щодо застосування норм права 
		 
		129. Тлумачення пунктів 1-3 частини першої статті 237 ГПК України свідчить при ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		 
		130. Посилання позивача у позовній заяві на норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) позовних вимог. 
		 
		131. Помилкове визначення позивачем у позовній заяві в якості правової підстави заявлених вимог приписів статті 42 КУзПБ замість норм                        статті 20 Закону про банкрутство, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є таким, що спричиняє негативні наслідки для позивача, оскільки неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд. Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.
		 
		132. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
		 
		133. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрілайн" задовольнити частково.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020 у справі                        № 927/531/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		 
		3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2020 у справі № 927/531/18 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. О. Банасько
		 
		Судді                                                                                                    В. В. Білоус
		 
		                                                                                                    В. Я. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...