Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1927/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2021.
Дата набрання законної сили: 14.07.2021
Номер судового провадження: 61-18070ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                           
		Іменем  України             
		 
		14 липня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 509/1927/18
		 
		провадження № 61-18070св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), 
		Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 
		У травні 2018 року ОСОБА_1 завернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільно сумісного майна подружжя. 
		Позов мотивовано тим, що 14 травня 2010 року між нею та ОСОБА_3 було укладено шлюб, в якому народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Під час шлюбу за спільні кошти 24 грудня 2013 року вони придбали нерухоме майно, у вигляді однокімнатної квартири, загальною площею 36 кв. м, житловою 15,1 кв. м, за адресою: квартира  АДРЕСА_1 .
		У подальшому вона отримала кредит у банківських установах, який особисто витратила на ремонт квартири та за особисті кошти сплачувала комунальні послуги за квартиру. Зазначала, що ОСОБА_3 під час шлюбу не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, без поважних причин тривалий час не працював, на її утриманні знаходилось двоє дітей, не брав участь в утриманні їх спільної дитини.
		Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя та, відступивши від засад рівності часток подружжя, виділити їй 2/3 частини спірної квартири на підставі частин першої, другої статті 70 СК України.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нерухоме майно - однокімнатну квартиру 
		АДРЕСА_2 .
		Виділено у приватну власність ОСОБА_5 1/2 частину вищевказаної квартири. В іншій частині позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти, а тому квартира є спільним сумісним майном подружжя. З урахування принципу рівності права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності є підстави виділити у власність 
		ОСОБА_1 1/2 частину спірної квартири. Підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя відсутні.
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_5 та визнавши майно спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що з боку позивача були надані докази того, що нею були здійсненні витрати на придбання будівельних матеріалів та виконання будівельно-ремонтних робіт. Крім того, як позивачем та відповідачем під час спільного життя здійсненні спільні витрати, з різних джерел, які були направлені на спільне придбання вищевказаної квартири, тому спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти, є спільним сумісним майном подружжя, в зв`язку з чим є підстави виділити позивачу у власність 
		1/2 частину спірної квартири.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року скасовано. 
		У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя відмовлено.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , які він отримав від продажу квартири 
		АДРЕСА_3 , частка якої йому належала на праві власності до шлюбу з ОСОБА_1 . Вказані обставини підтверджено договором купівлі-продажу від 19 червня 2012 року, відкриттям поточного банківського рахунку № НОМЕР_1 від 20 червня 2012 року на його ім`я, на який зараховані 20 червня 2012 року отримані кошти в сумі 214 055 грн, які з рахунку № НОМЕР_1 перераховані в сумі 214 055 грн на рахунок ООО «Руніком Стройінвест» 20 червня 2012 року, як сплата вартості майнових прав на придбання вказаної спірної квартири.
		Апеляційний суд також зазначив, що доказів про те, що вартість квартири збільшилась у період проживання сторін у шлюбі, позивачем також не надано. Під час розгляду справи нею та її представником не заявлялось клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи для визначення варіантів поділу коштів витрачених на ремонт, не визначена частка коштів позивачки із сімейного бюджету, які є спільної власністю та були нею витрачені для проведення ремонту, не з`ясована вартість квартири до ремонту й після ремонту за якою вартість квартири збільшилась.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, у якій представник заявника просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Факт перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною безпосередньо у період купівлі квартири не може свідчити про відсутність у неї накопичених коштів та неможливість її вкладу у набуття майна. 
		Кошти з продажу квартири за договором купівлі-продажу від 19 червня 
		2012 року відповідачем були отримані в готівковій формі. Угода від 31 травня 2012 року не може бути документом, що безспірно підтверджує відступлення від принципу рівності при поділі коштів з продажу квартири 
		АДРЕСА_4 , оскільки не відповідає фактичним обставинам, а тому не свідчить і про наявність у відповідача достатньої суми для покупки оскаржуваної квартири. Оскільки гроші не мають будь-яких індивідуальних ознак, неможливо встановити, як була витрачена частка ОСОБА_3 та якого розміру вона була насправді за цих обставин. Наявність у матеріалах справи документів щодо відкриття відповідачем банківського рахунку на своє ім`я на наступний день після продажу, свідчить лише про безготівковий розрахунок між сторонами при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири, та аж ніяк не про те, що саме кошти від продажу квартири № 40 як особисті кошти ОСОБА_3 , були внесені на рахунок і саме за них була здійснена покупка. Отже, відсутній прямий зв`язок між отриманими коштами за продаж квартири і покладеними коштами на банківський рахунок № НОМЕР_2 від 20 червня 2012 року.  
		З апеляційною скаргою ОСОБА_3 надав до суду апеляційної інстанції нові докази: договір банківського рахунку № 37070 від 20 червня 2012 року, квитанцію № 4836285 від 20 червня 2012 року, платіжне доручення № 37 
		від 20 червня 2012 року, квитанції про оплату комунальних послуг.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 
		У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу за позовом 
		ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя призначено до розгляду.
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		14 травня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб (а. с. 16, т. 1).
		У шлюбі у сторін народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із ОСОБА_1 
		(а. с. 17, т. 1).
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 липня 2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано. Вирішено питання про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на дочку ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 27, т. 2).
		29 березня 2002 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в рівних частках подарована квартира 
		АДРЕСА_3 (а. с. 105, т. 1).
		Згідно із угодою від 31 травня 2012 року, укладеною між ОСОБА_9 (до шлюбу ОСОБА_10 ), ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , сторони дійшли згоди продати зазначену квартиру № 40 за 75 000 доларів США, із яких ОСОБА_3 отримає 29 000 доларів США (а. с. 108, т. 1).
		19 червня 2012 року ОСОБА_9 (до шлюбу ОСОБА_10 ), ОСОБА_8 та ОСОБА_3 продали квартиру   
		АДРЕСА_3 за 498 532 грн (а. с. 106-107, т. 1).
		Відповідно до копії договору банківського рахунку від 20 червня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 в національній валюті для обліку коштів і здійснення операцій відповідно до вимог чинного законодавства (а. с. 108-109, т. 2).
		20 червня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 на вказаний поточний рахунок зараховані кошти в сумі 214 055 грн (а. с. 110, т. 2).
		У той же день, 20 червня 2012 року, кошти в розмірі 214 055 грн з вказаного рахунку ОСОБА_3 надійшли отримувачу ООО «Руніком Стройінвест» як сплата вартості майнових прав згідно договору № 11445В від 19 червня 
		2012 року, в т.ч. ПДВ 35 673,33 грн (а. с. 111, т. 2).
		Згідно зі свідоцтвом про право власності від 24 грудня 2013 року квартира 
		 АДРЕСА_1 , видано та зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 (а. с. 26-28, т. 1).
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
		Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
		Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
		Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17.
		Разом з тим аналіз статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності майна подружжя, набутого ними у період шлюбу.
		Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 
		від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
		Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.
		Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.
		Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.
		Визначаючи правовий режим спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, яке є особистою приватною власністю одного із подружжя, у придбанні (набутті) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
		Обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин та досліджених доказів про те, що спірна квартира 
		АДРЕСА_1 придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , які він отримав від продажу квартири АДРЕСА_3 , частка якої йому належала на праві власності до шлюбу з позивачем.
		Вказані обставини підтверджено договором купівлі-продажу від 19 червня 2012 року, відкриттям поточного банківського рахунку № НОМЕР_1 
		від 20 червня 2012 року на його ім`я, на який зараховані 20 червня 2012 року отримані кошти в сумі 214 055 грн, які з рахунку № НОМЕР_1 перераховані в сумі 214 055 грн на рахунок ООО «Руніком Стройінвест» 
		20 червня 2012 року, як сплата вартості майнових прав на придбання вказаної спірної квартири.
		При встановлених обставинах та на підставі наданих доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, оскільки спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
		Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 отримувала кредити для здійснення ремонтних робіт у цій квартирі, а тому ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя є необґрунтованими, оскільки здійснення погашення кредиту, який був використаний в інтересах сім`ї, є спільним обов`язком подружжя. Тільки за наявності непогашеного зобов`язання за кредитним зобов`язанням, таке має бути враховано при поділі майна подружжя, оскільки у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
		Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16 та від 14 вересня 
		2016 року у справі № 6-539цс16.
		Інші доводи касаційної скарги у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		С. Ф. Хопта
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...