Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/11065/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.07.2021.
Дата набрання законної сили: 28.07.2021
Номер судового провадження: 61-5768ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 липня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 686/11065/20
		 
		провадження № 61-5768св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,             Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Проскурів», Хмельницька районна державна адміністрація,
		третя особа - Управління житлової політики і майна Хмельницької міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року у складі судді Палінчака О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Проскурів» (далі - ПАТ «Проскурів»), Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа - Управління житлової політики і майна Хмельницької міської ради, про визнання квартири не службовою та визнання запису в ордері незаконним.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що у 1980-х роках колгосп «Комунар» Хмельницького району Хмельницької області, в якому він працював з                   1987 року до 2002 року, побудував за свій рахунок п`ять багатоквартирних будинків на вул. Кирпоноса (нині В. Глушенкова) у м. Хмельницькому .                  31 грудня 1987 на засіданні правління колгоспу була прийнята постанова про виділення йому трикімнатної квартири АДРЕСА_1 і на підставі цієї постанови у січні 1988 року він разом зі своєю сім`єю вселився та зареєструвався у цій квартирі. 
		Вказував, що на ордері для вселення № 042468, що виданий у 1993 році на підставі рішення правління агрофірми «Проскурів», зроблений запис «службовий» і через це було відмовлено в приватизації спірної квартири, оскільки службові квартири не підлягають приватизації. 
		Проте, вказував, що житловий будинок АДРЕСА_1 не був включений до числа службових, а тому запис в ордері «службовий» є неправильним.
		 
		Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд визнати, що квартира АДРЕСА_1 , наймачем якої він є, не відноситься до числа службових, а запис в ордері № 42468, серія ХМО «службовий» визнати незаконним.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Проскурів», Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа - Управління комунального майна Хмельницької міської ради, про визнання квартири не службовою відмовлено.
		 
		Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року доповнено резолютивну частину рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року таким текстом:
		«У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Проскурів», Хмельницької районної державної адміністрації, третя особа - Управління комунального майна Хмельницької міської ради, про визнання запису в ордері недійсним відмовити».
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом доказування у даному спорі було наявність або відсутність рішення загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів щодо включення квартири АДРЕСА_1 до числа службових, проте позивач не довів тих обставин, на які посилався у позові.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року задоволено частково.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
		Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого                  2021 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що задоволення позовної вимоги    ОСОБА_1 про визнання спірноїквартири, наймачем якої він є, такою, що не відноситься до числа службових, не призведе до поновлення порушеного права позивача.
		Суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту порушеного, на його думку, цивільного права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,                    ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого               2021 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 березня                 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну правову оцінку поданим ним доказам та не взяли до уваги встановлені обставини справи.
		Вважає, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову через неефективний спосіб захисту, оскільки визнання його квартири не службовою дало б можливість управлінню комунального майна виконати свій обов`язок - надати йому дозвіл на приватизацію квартири.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу учасники процесу до суду не поадли.
		 
		У червні 2021 року  ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень                             ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява № 22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. 
		 
		Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№ 13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).
		 
		ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 05 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року пункт 103 та рішення у справі                           Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).
		 
		Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2010 року, що набрало законної сили                 02 вересня 2010 року, у цивільній справі № 22ц-3781 за позовом               ОСОБА_1 до ВАТ «Проскурів» про надання дозволу на приватизацію встановлено, що квартири в багатоквартирному будинку                                                на АДРЕСА_1 не є об`єктами державної чи комунальної власності, а тому відсутні підстави для їх приватизації.
		 
		Рішенням четвертої сесії Хмельницької міської ради від 09 лютого 2011 року № 7 надано згоду на безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків на АДРЕСА_1 та зовнішніх мереж, що призначені для їх обслуговування, які перебувають на обслуговуванні ВАТ «Проскурів».
		 
		Рішеннями виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 09 червня 2016 № 401 та від 22 серпня 2019 року № 728 затверджено акти безоплатної приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади міста крім інших, квартир АДРЕСА_1 , які перебувають у власності ПАТ «Проскурів».
		 
		При цьому, ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просив суд визнати, що квартира АДРЕСА_1 , якою він користується, є такою, що не відноситься до числа службових, а запис в ордері за № 42468, серія ХМО «службовий» визнати незаконним. У ході розгляду справи позивач зазначав, що вирішення цього питання необхідно для приватизації зазначеної квартири і, крім того, запис на ордері «службовий» перешкоджає у її проведенні. При цьому, позивач не оскаржує відмову Управління комунального майна Хмельницької міської ради у наданні дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Встановивши, зокрема, вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту своїх прав у частині вимог про визнання спірної квартири, наймачем якої він є, такою, що не відноситься до числа службових, оскільки це не призведе до поновлення порушеного, на його думку, права позивача.
		 
		При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що нормами ЖК УРСР та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень у Українській РСР, що затверджені Постановою Ради міністрів Української РСР Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року за №470 (у редакціях, чинних на час отримання ОСОБА_1 ордеру) не передбачено можливість визнання незаконними окремих записів в ордері, як правовстановлюючому акті індивідуальної дії. А сам ордер позивачем з часу його отримання не оскаржувався.
		 
		З огляду на встановлені судом обставини, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову через неефективний спосіб захисту, не заслуговують на увагу та не спростувують висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		Інші доводи касаційної скарги щодо надання неправильної правової оцінки судами доказам у справі не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, у незміненій після апеляційного перегляду частині, без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 листопада 2020 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду від 12 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Р. А. Лідовець
		І. А. Воробйова
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...