Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/7805/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 27.07.2021. Зареєстровано: 29.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2021.
Дата набрання законної сили: 08.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		27 липня 2021 року                               м. Київ                              № 640/7805/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 дозаступника голови Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Непопа Вячеслава Івановичапро визнання протиправними дій
		Прийняв до уваги наступне
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом в якому просить визнати протиправними дії заступника голови Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Непопа Вячеслава Івановича, який відповіддю № 004-145 від 15.01.2020 відмовив у задоволенні викладених у скарзі гр. ОСОБА_1 № 17/12-11 від 17.12.2019 вимог.
		Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про звернення громадян» та вказує, що відповідачем порушено його право бути присутнім при розгляді скарги останнього.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2020 відкрито провадження у адміністративній справі № 640/7805/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
		Відповідач своїм правом, передбаченим КАС України, на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		17.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Заступника голови виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Непопа В.І. зі скаргою № 17/12-11, в якій просив провести службову перевірку на предмет притягнення першого заступника директора департаменту земельних ресурсів ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за фактом вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 65 ЗУ "Про державну службу", при цьому просив розглянути скаргу в присутності скаржника.
		За результатами розгляду скарги від 17.12.2019 № 17/12-11 позивач отримав відповідь за підписом заступника голови виконавчого органу КМДА Непопа В.І. від 15.01.2020 № 004-145 про відсутність підстав для притягнення першого заступника директора департаменту.
		Отже, скарга ОСОБА_1 була розглянута за відсутності останнього.
		Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
		Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення врегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №396/96-ВР (далі - Закон №396/96-ВР).
		Частиною 1 ст. 1 вказаного закону визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону (ч. 1 ст. 2 Закону №396/96-ВР).
		Приписами ст. 3 Закону №396/96-ВР встановлено, зокрема, що скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
		При цьому, забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (ч. 4 ст. 7 Закону №396/96-ВР).
		З вказаного слідує, що Законом №396/96-ВР чітко встановлено імперативну норму щодо заборони направлення скарги громадян тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
		У відповідності до Розділу 7 Тимчасового розподілу обов`язків між Київським міським головою, першим заступником голови Київської міської державної адміністрації, заступниками голови Київської міської державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 вересня 2014 року N 979 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26 грудня 2018 року N 2349) (заступник голови Київської міської державної адміністрації Непоп В.І.), забезпечує здійснення повноважень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зокрема, у сфері використання та охорони земель, а також у сфері регулювання земельних відносин.
		Відповідно до п. 12 Розділу 7 в межах своїх повноважень заступник голови в межах своїх повноважень спрямовує, координує та контролює діяльність структурних підрозділів безпосереднього підпорядкування - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Ст. 18 Закону № 396/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
		особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
		знайомитися з матеріалами перевірки;
		подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
		бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
		користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
		одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
		висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
		вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
		З тексту скарги № 17/12-11 вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з проханням здійснити розгляд скарги у присутності заявника, про що повідомити останнього належним чином засобами поштового зв`язку: АДРЕСА_1 та на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 
		Суд відмічає, що статтею 19 Закону № 396/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:
		об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
		у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
		на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
		скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
		забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;
		письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
		вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;
		у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
		не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
		особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
		У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.
		З наведеного вбачається, що праву заявника, передбаченому у ст. 18 Закону № 396/96-ВР, щодо можливості бути присутнім при розгляді заяви чи скарги кореспондує обов`язок органів та посадових осіб на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
		Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов`язаний був запросити позивача для розгляду його скарги, оскільки, в іншому випадку, унеможливлюється практична реалізація права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви та бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
		Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31.01.2019 року у справі № 826/12287/16, від 28.11.2018 року у справі №820/4881/17, від 31.10.2019 року у справі № 826/13435/15, від 24.10.2019 року у справі № 826/5333/17.
		Судом з матеріалів справи встановлено, що скаргу ОСОБА_1 № 17/12-11 розглянуто Заступником голови Виконавчого органу Київської місткої ради (КМДА) Непопом В.І., при цьому розгляд вказаної скарги відбувся без повідомлення заявника та без участі останнього у розгляді скарги.
		Таким чином, відповідачем не було дотримано вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР, зокрема, щодо забезпечення участі позивача при розгляді його звернення (скарги), вказане, в свою чергу, зумовлює наявність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.
		Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України)
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
		Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
		Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
		Статтею 90 КАС України, передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
		З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
		Разом з цим, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд враховує наступне.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
		За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		За визначенням п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Позивачем на підтвердження судових витрат надано:
		1) договір про надання правової (правничої) допомоги № 11/06-1 від 11.06.2018;
		2) акт виконаних робіт від 28.04.2020;
		3) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6075;
		4) посвідчення адвоката Калька Д.О.;
		5) ордер серії КВ № 407321 від 08.01.2019;
		6) квитанцію від 26.03.2020 на суму 5600,00 грн.
		7) уточнюючий лист ПАТ «Приватбанк».
		Суд відмічає, що Договором про надання правової (правничої) допомоги № 11/06-1 від 11.06.2018 не передбачено детального порядку оплати гонорару адвоката та немає положень про визначення його розміру.
		З акту виконаних робіт вбачається, що вартість роботи адвоката протягом 7 годин зі складення позовної заяви у цій справі становить 5600,00 грн., що включає ознайомлення з предметом спору, пошук та аналіз судової практики з реєстру судових рішень, написання та безпосередній друк матеріалів справи.
		Разом з тим, суд зазначає, що складена адвокатом позовна заява є аналогічною за змістом до інших позовних заяв, сканкопії яких наявні в КП «ДСС» (№№ 640/8113/20, 640/8351/20, 640/12741/20, 640/12743/20 640/12914/20, 640/12916/20, 640/12923/20, 640/12925/20, 640/12935/20, 640/12938/20, 640/12939/20, 640/13400/20, 640/13402/20, 640/13404/20, 640/13406/20), складених ОСОБА_3 як представником інтересів ОСОБА_1 , що були подані до Окружного адміністративного суду міста Києва у схожих спірних правовідносинах, при цьому представником позивача подано незначну кількість документів, що в сукупності свідчить по те, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу загальною тривалістю 7 годин є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
		Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Суд вважає, що розмір витрат позивача на оплату правничої допомоги у розмірі 840,80  грн у справі є співмірним із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.
		Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправними дії заступника голови Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Непопа Вячеслава Івановича, який відповіддю № 004-145 від 15.01.2020 відмовив у задоволенні викладених у скарзі гр. ОСОБА_1 № 17/12-11 від 17.12.2019 вимог.
		3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) понесені ним витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 00022527).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.
		 
		Суддя                                                                                                Р.О. Арсірій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...