Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/7316/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.07.2021. Зареєстровано: 29.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2021.
Дата набрання законної сили: 27.07.2021
Результат оскарження 28.02.2023 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: 854/8325/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		_____________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 липня 2021 р. Категорія 108010000м.ОдесаСправа № 420/7316/21Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.
		час і місце ухвалення: не зазначено, м. Одеса
		 
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		судді-доповідача: Семенюка Г.В.
		суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. 
		 
		 
		 
		при секретаріВишневській А.В.
		за участю сторін: Департамент ОДАТкачук І.М. (витяг; паспорт)ТОВ "Одеса-сіті"Трофимчук О.В. (довіреність)
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса-сіті" до Міністерства культури та інформаційної політики України та до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Мартен Груп" про визнання протиправними та скасування рішень, -
		 
		встановиВ:
		 
		Позивач, звернувся до суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України та до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Мартен Груп" про визнання протиправними та скасування рішень.
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року заяву представника позивача про забезпечення позову у справі №420/7316/21 задоволено. Зупинено дію Припису Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації №05-02/33 від 03.06.2021 року.
		Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення позову.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи клопотання про забезпечення позову суд першої інстанції не врахував, що нанесення шкоди історичному ареалу міста Одеси ні в якій мірі не може порівнюватись з начебто можливим нанесенням матеріальної шкоди позивачу. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
		За правилами статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається, якщо:
		1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
		2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Частиною 1, 2 статті 151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено шляхом:
		1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
		2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
		4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
		5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
		Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
		Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб`єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
		Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).
		Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
		Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/5233/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 14 травня 2020 року у справі № 826/16269/17.
		Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20.
		Так, 02.09.2020 року між ТОВ Мартен Груп, як підрядником та ТОВ Одеса-Сіті, як замовником укладено Договір на виконання будівельних підрядних робіт №0209-ГП (надалі - Договір №0209-ГП), відповідно до умов якого ТОВ Мартен Груп зобов`язується в порядку і строки, передбачені Договором виконати будівельні роботи по будівництву Об`єкту.
		27.11.2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видано Дозвіл на виконання будівельних робіт на Об`єкті №ОД 012201127400.
		Після отримання зазначеного Дозволу, на виконання Договору №0209-ГП, ТОВ Мартен Груп та ТОВ Одеса-сіті укладено низку договорів із підрядними, організаціями та взято не себе обов`язки щодо оплати цих договорів.
		Між тим, оскаржуваним приписом №05-02/33 від 03.06.2021 року зобов`язано припинити проведення будь-яких будівельних робіт до моменту отримання дозвільної документації.
		Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 р. №1805-III, приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
		Таким чином, оскаржуваний припис є обов`язковим для виконання ТОВ Одеса-сіті, з огляду на що, позивач позбавлений права здійснювати будь-які роботи на об`єкті будівництва.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що зупинення виконання робіт призведе не лише до зупинення будівництва, а й до застосування штрафних санкцій перед ТОВ "Мартен Груп" відповідно до умов договору №0209-ГП на виконання будівельних підрядних робіт від 02.09.2020 року. При цьому, виконання оскаржуваного припису також може довести до стану банкрутства ТОВ "Мартен Груп" та TОB "Одеса-Сіті".
		Крім того, у своєму позові та під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач зазначив, згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
		Зазначена норма вимагає отримання дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць для фізичних осіб - виконавців відповідних робіт. Вона не покладає обов`язок отримання такого дозволу на юридичних осіб - замовників будівництва або підрядників.
		Отже, положення ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини не поширюються на ТОВ «Одеса-Сіті», яке є юридичною особою, оскільки воно не є особою, яка у відповідності до наведеної норми повинна одержувати дозвіл на проведення земляних та інших робіт на вищевказаному об`єкті.
		Інститут забезпечення адміністративного позову в Україні враховує європейський досвід щодо забезпечення адміністративного позову в адміністративному судочинстві, який акумульовано у Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року.
		Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. (ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних прав).
		Сама Конвенція та протокол до неї визнає широке коло прав та свобод (право на майно, право на справедливий суд та інші).
		Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.
		Співмірність вжиття заходів забезпечення позову відображено у практиці Європейського Суду з Прав Людини у своїй судовій практиці визнає можливість застосування попереднього заходу, такого як судова заборона (справа Verlagsgruppe News Gmbh проти Австрії" та "Libert проти Бельгії").
		У справі "Мікалефф проти Мальти" Суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
		Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа "Меркіка та інші пороти Мальти".
		Вказівка сторонам у справі на необхідність вжиття певних тимчасових заходів передбачена Правилом 39 Регламенту Європейського суду з прав людини:
		"Палата або, коли це доцільно, її голова може - на прохання сторони чи будь-якої іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи - вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі".
		Метою застосування тимчасових заходів є забезпечення заявлених прав сторін у разі виникнення ризику заподіяння серйозної і непоправної шкоди та ефективного здійснення їх права на індивідуальну заяву, гарантованого статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		ЄСПЛ вказує, що тимчасові заходи відіграють важливу роль в запобіганні випадків заподіяння непоправної шкоди, які можуть послужити перешкодою для розгляду справи Європейським судом належним чином, а також при необхідності забезпечити ефективну і доступну реалізацію заявником передбачених Конвенцією прав. Відповідно, за даних обставин, невиконання Державою-відповідачем тимчасових заходів буде підривати ефективність реалізації права на подачу індивідуальної скарги, гарантованого статтею 34 Конвенції, та взятого на себе державою формального зобов`язання відповідно до статті 1 Конвенції захищати права і свободи, передбачені нею.
		Вказівка ЄСПЛ про застосування тимчасових заходів дозволяє Суду не тільки проводити ефективний розгляд заяви, але також упевнитися в тому, що захист, що надається заявнику Конвенцією, є ефективним. Підстави, на яких може бути застосовано Правило 39, не встановлені у Правилах Суду, але визначаються Судом через свою прецедентну практику.
		Тимчасові заходи направлені на державу-відповідача. У деяких виключних випадках тимчасові заходи можуть бути направлені Судом і на заявника (Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia; Савченко проти Росії). У міждержавних справах рішення може бути направлене на обидві сторони (Україна проти Росії (І, ІІІ).
		Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає обґрунтованими доводи заявника про те, що зупинення будівництва зачіпає не лише його права та інтереси, а також цілком реально спричинить застосування до нього штрафних санкцій за договорами з контрагентами щодо здійснення будівництва, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованими доводи заявника щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
		Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
		Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, - залишити без задоволення.
		Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року по справі № 420/7316/21, - залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст Постанови складено  28 липня 2021 року.
		 
		суддя-доповідач  Семенюк Г.В.судді    Домусчі С.Д.   Шляхтицький О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...