Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/22380/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.07.2021. Зареєстровано: 30.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2021.
Дата набрання законної сили: 27.07.2021
Номер судового провадження: A/855/12429/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/22380/19                                                                     
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		27 липня 2021 року                                                                                            м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Бужак Н. П.
		Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
		За участю секретаря: Шевченко Е.П.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року, суддя Шрамко Ю.Т., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,-
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:
		- визнати наказ відповідача від 17 жовтня 2019 року №1111ц "Про звільнення ОСОБА_1 із 18.10.2019 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", незаконним;
		- поновити позивача на роботі на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності з 18.10.2019 або на рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
		- стягнути з відповідача та зобов`язати виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, обрахованого з моменту звільнення по дату винесення судового рішення.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення з огляду на відсутність підстав для звільнення, передбачених  пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки фактичної ліквідації, реорганізації Генеральної прокуратури України та скорочення кількості її прокурорів не відбулося. Позивач в установленому порядку та строк звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення до Офісу Генерального прокурора. Звільнення з огляду на те, що подана ним заява не відповідає встановленій формі суперечить загальним засадам права та меті проведення реформи органів прокуратури. Звільнення відбулося за відсутності подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів. При звільненні не дотримано гарантії, визначені нормами трудового законодавства, порушено Конституцію України та норми міжнародного законодавства. Положення законодавства, на підставі якого відбулося звільнення, позивач вважає незаконними.
		Судом першої інстанції під час розгляду справи змінено Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора з огляду на зміну найменування юридичної особи.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. 
		Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом першої інстанції встановлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 14 квітня 2017 року №499ц призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника Департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.
		Наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1111ц звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 жовтня 2019 року.
		Вважаючи наказ про звільнення протиправним, а звільнення не законним та таким, що порушено права і свободи, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
		Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності/неправомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації.
		Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
		Пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ) передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
		Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
		Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
		Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
		Відповідно до пунктів 7-17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок).
		Пунктом 9 Порядку встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
		У додатку 2 до Порядку встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий: «На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.
		З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.
		Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.
		Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
		Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності».
		Відповідно до пункту 10 Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
		Отже, відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
		Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ Порядком проходження прокурорами атестації визначається строк подачі заяви, її форма та порядок подачі.
		Разом з тим, відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства, що приймаються уповноваженими нормотворчими суб`єктами на основі і на виконання законів, не повинні суперечити їм.
		Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про прокуратуру», Закон № 113-ІХ та Порядок не передбачають ототожнення невідповідності поданої заяви визначеній формі, встановленій додатком 2 до Порядку, з неподанню такої заяви взагалі. 
		Оскільки Законом № 113-ІХ визначено вимоги до змісту заяви про переведення та проходження атестації, суди не прийняли до уваги посилання відповідачів на невідповідність змісту заяви вимогам додатку 2 як на обставину/підставу оскаржуваного наказу про звільнення з органів прокуратури.
		Саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». 
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19.
		Як убачається із матеріалів справи, позивач 11.10.2019 подав поштою до Генерального прокурора заяву вх. №214440-19 від 16.10.2019, в якій повідомив, що не заперечує проти призначення його в порядку переведення на одну із вакантних адміністративних посад у регіональній (обласній) прокуратурі, визначеній п.п. 6, 7, 8 ст. 39 Закону України "Про прокуратуру", або на одну із вакантних адміністративних посад в Генеральній прокуратурі України з подальшим переведенням на адміністративну посаду в Офіс Генерального прокурора. 
		Листом від 31.10.2019 Генеральна прокуратура України повідомила позивача про надходження від нього заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, поданої за невстановленою формою та змістом, повідомлено Генерального прокурора, яким прийнято рішення про відхилення цієї заяви та звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону.
		Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, подана позивачем заява надійшла до Генеральної прокуратури 16.10.2019 та не була повернута позивачу у зв`язку з можливим неналежним, на думку відповідача, її оформленням, а наслідками розгляду заяви позивача від 11.10.2019 Генеральним прокурором стало не лише прийняття оскаржуваного наказу, а ще й надання відповіді Генеральною прокуратурою України на ту ж саму заяву позивача від 11.10.2019 листом від 31.10.2019 про те, що подана позивачем заява про переведення до Офісу Генерального прокурора не відповідає встановленій формі, що свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заява позивача була розглянута не у спосіб, що встановлений законом, а подана позивачем заява дає підстави для розуміння волі позивача та погодження на проходження атестації. 
		Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є підставою для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №1111ц "Про звільнення ОСОБА_1 із 18.10.2019 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", а також поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку.
		Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08      лютого 1995      року №100      (далі по тексту - Порядок).
		Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8      Порядку).
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац      другий пункту 8 Порядку).
		Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Таким чином, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
		Відповідно до довідки Офісу Генерально прокурора від 28.01.2020 №21-86зп сума середньоденної заробітної плати позивача складає 2046,36 грн.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
		Пунктом 8 Порядку, зокрема, визначено, що "нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком".
		За змістом п. 10 Порядку "у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), яку розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення."
		У пункті 38 постанови від 06.08.2019 у справі №0640/4691/18, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення, звернув увагу судів першої та апеляційної інстанції на необхідність суворого дотримання положень пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, згідно з яким, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, шо враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
		Згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" №505, заступникам начальника управління у складі департаменту у тому числі позивачу, було встановлено оклад у розмірі 9280,00 грн., який був чинним і на момент звільнення останнього, а тому повинен застосовуватися під час визначення коефіцієнту підвищення при черговому обчисленні середньої заробітної плати, приймаючи до уваги також і те, що саме зазначений оклад було використано при вищевказаному розрахунку його середньоденної заробітної плати.
		У відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 за №1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (набрання чинності 16.01.2020), посадовий оклад заступника начальника управління у складі департаменту, було підвищено до 37459,00 грн. Враховуючи, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівнику (прокурор відділу) після підвищення, на посадовий оклад, що був встановлений до підвищення в результаті відповідного розрахунку маємо його у розмірі 4,04 (37459,00 грн: 9280,00 грн).
		Отже, виходячи з існуючих норм права, судової практики та правової позиції Верховного Суду щодо необхідності коригування на коефіцієнт підвищення середньоденний розмір заробітної плати позивача, з 16.01.2020 складає 8267,29 грн. (2046,36 х 4,04).
		Внаслідок набрання (26.03.2020) чинності рішення Конституційного суду України за №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), посадовий оклад заступника начальника управління у складі департаменту було підвищено до 46317,57 грн.
		Рішення та висновки, ухвалені Конституційним судом України, є обов`язковими для виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		Враховуючи, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівнику (заступник начальника управління у складі департаменту) після підвищення, на посадовий оклад, що був встановлений до підвищення в результаті відповідного розрахунку маємо його у розмірі 4,99 (46317,57 грн.: 9280,00 грн.).
		Виходячи з існуючих норм права, судової практики щодо необхідності коригування на коефіцієнт підвищення, середньоденний розмір заробітної плати позивача, з 26.03.2020 складає 10211,34 грн. (2046,36 х 4,99).
		Разом з тим, колегія суддів зазначає, що пункт 10 Постанови №100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, набрала законної сили 12.12.2020 року), тому застосування даного пункту стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення може бути лише по дату 11 грудня 2020 року.
		Таким чином, з 12 грудня 2020 року по 23 березня 2021 року середній заробіток позивачач розраховується за загальним правилом без коефіцієнту підвищення, що не було враховано судом першої інстанції.
		Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача розраховується наступним чином:
		- з 18.10.2019 по 15.01.2020 кількість робочих днів складає 61, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 124827,96 грн (2046,36 грн х 61);
		- з 16.01.2020 по 25.03.2020 кількість робочих днів складає 49, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 405097,21 грн (2046,36 грн х 4,04 х 49);
		- з 26.03.2020 по 11.12.2020 кількість робочих днів складає 180, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 1    838    041,20 грн (2046,36 грн х 4,99 х 180).
		- з 12.12.2020 по 23.03.2021 (день прийняття рішення у справі) кількість робочих днів складає 68, а тому за вказаний період сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, з урахуванням попередньо визначеної суми середньоденного розміру заробітної плати позивача, складає 139    152,48 грн (2046,36 грн х 68).
		Таким чином, стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2    507    118,85 грн з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 та постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 з застосуванням коефіцієнту підвищення при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу до прийняття постанови Кабінету Міністрів України №1213 від 09 грудня 2020 року.
		Разом з тим, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції ОСОБА_1 поновлено в Офісі Генерального прокурора на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та в органах прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України.
		Разом з тим, Закон України «Про прокуратуру» не визначає правових наслідків незаконного звільнення прокурора з посади. У зв`язку з цим при виборі способу поновлення прав позивача колегія суддів керується Кодексом законів про працю України.
		У відповідності до  ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Зазначена норма права вказує на те, що суд, встановивши факт звільнення без законної на те підстави, зобов`язаний поновити працівника на раніше займаній посаді. 
		Згідно ст. 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 493 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».
		Кодекс законів про працю України не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та у ст. 240-1 КЗпП України. Відтак суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що вкладена в постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 640/21065/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 0840/3202/18. 
		Під час розгляду справи судом встановлено, що Генеральна прокуратура України не була ліквідована, у зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним застосувати ч. 1 ст. 235 КЗпП України та поновити позивача на раніше займаній посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України починаючи з 18 жовтня 2019 року.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2021 року в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробвтку за час вимушеного прогулу слід змінити, виклавши абзац третій та абзац четвертий резолютивної частини рішення наступного змісту: 
		«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України починаючи з 18 жовтня 2019 року.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 жовтня 2019 року по 23 березня 2020 року у розмірі 2    507    118,85 грн (два мільйони п`ятсот сім тисяч сто вісімнадцять гривень вісімдесят п`ять копійок).»
		В решті рішення суду залишити без змін.
		Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
		Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 01.10.2018  у справі №569/17904/17.
		Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача витрат, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 18000,00 грн, оскільки їх фактичне понесення підтверджено належними доказами, а саме; копією договору про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 31.10.2019 №3110/19, копією додаткової угоди від 30.12.2020 до договору про надання професійної правничої допомоги від 31.10.2019 №3110/19, є свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копією ордера №720509 від 31.10.2019, копією акту приймання-передачі виконаних робіт від 15.02.2021 року на суму 18000,00 грн, копією виписки з особового рахунку.
		Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності звільнення позивача з займаної посади.
		Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині  або змінити рішення.
		Згідно з ч.1 ст. 317 КАС України  підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправіильне застосування норм матеріального права.
		Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року змінити, виклавши абзац третій та абзац четвертий резолютивної частини рішення наступного змісту:
		«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, починаючи з 18 жовтня 2019 року.
		Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 жовтня 2019 року по 23 березня 2020 року у розмірі 2    507    118,85 грн (два мільйони п`ятсот сім тисяч сто вісімнадцять гривень вісімдесят п`ять копійок).»
		В решті рішення суду залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                Бужак Н.П.
		 
		Судді:                                                                                          Костюк Л.О.
		 
		                                                                                                    Кобаль М.І.
		 
		 
		 
		Повний текст виготовлено 27 липня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...