Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/15984/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 29.07.2021. Зареєстровано: 30.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2021.
Дата набрання законної сили: 29.07.2021
Номер судового провадження: A/855/14530/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/15984/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добрянська Я.І.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		29 липня 2021 року м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого  суддіКостюк Л.О.;
		суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
		за участю секретаря: Несін К.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  Хомича Івана Олександровича на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року (розглянута у порядку спрощеного (письмового) провадження без проведення судового засідання та ивклику учасників справи, м.Київ, дата складання повного тексту рішення  відсутня) у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У липні 2020 року, ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі  відповідач), у якому просить:
		- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення позивачу основного розміру пенсії з 90 % до 70% від відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити позивачу пенсію в розмірі 90% грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром згідно ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. N 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою починаючи з 01.01.2018р.;
		- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати позивачу у 2018 року лише 50 % суми підвищеної пенсії, у 2019 року лише 75 % суми підвищеної пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити позивачу 100 % суми підвищеної пенсії, перерахованої згідно ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військово службовців, осіб рядового та начального складу та деяких інших осіб» та Постанови від 21.02.2018 N 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» починаючи з 01.01.2018 року з врахуванням проведення раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно, однією сумою;
		- - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нездійснення перерахунку та виплату пенсії позивачу з 01.01.2018р. на підставі довідки Київського міського військового комісаріату №ФА151239 від 28.02.2019 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію позивачу в розмірі 90% суми грошового забезпечення, визначеного довідкою №ФА151239 від 28.02.2019 виданою Київським міським військовим комісаріатом, без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01.01.2018р. з врахуванням проведених раніше виплат.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон N 2262). Зазначив, що незгоден з діями відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру його пенсії під час її перерахунку з 01.01.2018 р. з 90 % до 70 % сум грошового забезпечення. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відтермінування виплати підвищення пенсії суперечать вимогам статті 52 Закону N 2262, якою передбачено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у зв`язку з чим вимушений звернутись до суду за захистом порушених пенсійних прав. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року адміністративний позов залишено без розгляду.
		Не погоджуючись з постановленою ухвалою, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просив дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.
		Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19, позовну заяву позивач подав з пропуском встановленого законом строку звернення.
		Також зазначено, що позивачем не було дотримано встановлених строків звернення до суду, оскільки момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав є час отримання пенсії за березень 2018 року. При цьому позивач не звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску не надав. В той же час, суд зауважив, що отримання позивачем листа Київського міського військового комісаріату від 22.05.2020, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через два роки після отримання пенсії за березень 2018 року. При цьому позивач не звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску не надав.
		З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.
		Щодо строку звернення до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
		Так, судом першої інстанції звернено увагу на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання позивачем пенсії після перерахунку (у березні 2018 року), проте суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки по - перше, йому пенсію було перераховано лише у травні 2018 року, крім того, станом на день такого перерахунку спору з приводу додаткових видів грошового забезпечення не було і відповідних вимог позивачем не було заявлено.
		Крім того, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту військовослужбовців, а саме, ст.ст. 51, 55 Закону №2262-ХІІ, визначає, що перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком, а нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь- яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		Аналіз зазначених положень свідчить про те, що в Україні відносно осіб, звільнених з військової служби не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
		Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
		За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
		Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, а також у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 635/7878/16-а та від 26 січня 2021 року у справі № 520/11178/20.
		Також, виходячи з принципу «належного врядування» пенсіонер, який отримує пенсію, виходить з презумпції, що її розмір визначено відповідно до закону. Пенсіонер не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій працівників Пенсійного фонду. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 520/11178/2020.
		Таким чином, маючи впевненість у правильності нарахування йому пенсії позивач і не звертався за захистом свого порушеного права, оскільки не знав і не мав причин сумніватися у правильності нарахування йому пенсії.
		Окрім зазначеного вище , колегія суддів звертає увагу на те, що постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, на яку покликається суд першої інстанції, ухвалена у справі, що виникла з правовідносин, що стосуються соціального захисту громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, стосується лише певного проміжку часу, а тому є нерелевантними і не можуть застосовуватися у справі, що розглядається, оскільки у даному випадку правопорушення є триваючим і стосується пенсії призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
		Крім того, ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду; якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Тобто, у випадку, якщо суд виявляє, що позивачем пропущено строки звернення до суду, то у позивача є право на заявлення про поновлення пропущеного строку та обґрунтування причин такого пропуску,
		Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що правопорушення щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачеві гарантованих державою пенсійних витрат є триваючим правопорушенням, на сьогоднішній день не припинено, виникло з 2018 року. 
		Проте відповідно до ст.122 КАС України визначено шестимісячний строк на звернення до суду щодо захисту свої прав та обов`язків.
		Таким чином, поза увагою суду першої інстанції лишився період щодо попередніх шести місяців, до звернення позивача до суду першої інстанції.
		На підставі вище зазначеного колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не надано можливості позивачу повноцінно використати свої процесуальні права, зокрема, шляхом подачі заяви про поновлення строку звернення до суду.
		Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Аналізуючи оскаржувані рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
		У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).
		У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).
		Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
		Проте, суд першої інстанції на зазначені вище положення та обставини, викладені в позовній заяві, належної уваги не звернув та в порушення вищезазначених вимог необгрунтовано залишив позов без розгляду, тим самим виявив надмірний формалізм, обмеживши позивача у доступі до правосуддя та позбавив права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв`язку із чим суд прийшов до помилкового висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду.
		Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без розгляду адміністративного позову, чим порушив норми процесуального права. 
		За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року  скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  Хомича Івана Олександровича - задоволити.
		Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2021 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
		(Повний текст виготовлено  29 липня 2021 року).
		 
		Головуючий суддя:Л.О. Костюк 
		 
		Судді: Н.П. Бужак,
		 
		М.І. Кобаля

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...