Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/1479/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 28.07.2021. Зареєстровано: 30.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2021.
Дата набрання законної сили: 28.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/7485/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 380/1479/20
		адміністративне провадження № К/9901/7485/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом Приватного підприємства «Добро-Буд»
		до Головного управління Держпраці у Львівській області
		про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу
		за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області
		на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Кушнерика М.П., суддів Мікули О.І., Пліша М.А.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		Приватне підприємство «Добро-Буд» (далі також - ПП «Добро-Буд», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також - відповідач), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 23 січня 2020 року № ЛВ 4717/1097/АВ/ФС.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року, позов задоволено повністю. 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем ні за результатами інспекційного відвідування, ані в межах судового розгляду справи не додано доказів того, що відносини між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають ознаки трудових.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі відповідач вказує на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення статей 24, 259, 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статті 628, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункти 2, 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок № 823), положення частин четвертої, п`ятої статті 2, частини одинадцятої статті 4, частини третьої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон України № 877-V) та пункти 2, 3, 5 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
		Скаржник наголошує на тому, що вищевказане спричинило прийняття необґрунтованого та безпідставного рішення про відсутність підстав для накладення штрафу за результатами проведення інспекційного відвідування ПП "Добро-Буд".
		Крім того, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування судами правових висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 30 липня 2020 року у справі № 160/8063/18 та від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, який встановлює, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		Скаржник також звертає увагу на необхідність врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 9 липня 2020 року у справі № 821/851/17 та просить врахувати те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.
		На протиправність вказаних судових рішень, на думку скаржника, впливає також неврахування при вирішенні спірних правовідносин позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18, від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/19, а також у постанові від 20 липня 2020 року у справі № 809/164/17, у яких суд зазначив, що правовідносини фактично є трудовими, у разі якщо вони не містять конкретних фізичних величин або ж об`ємів робіт; в свою чергу, працівник виконує певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу.
		Позиція інших учасників справи
		Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому суд зазначає, що позивачем ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у справі отримано 22 червня 2021 року.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Касаційна скарга надійшла до суду 4 березня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №380/1479/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 28 липня 2021 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 1 жовтня 2019 року на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області надійшов лист УСБУ у Львівській області за вх. №62/2/3-7161-нт щодо можливих порушень законодавства в ході здійснення фінансово-господарської діяльності ПП «ДОБРО-БУД».
		31 жовтня 2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на адресу Головного управління Держпраці у Львівській області надійшов лист за вх. № 29481/05-71 з інформацією щодо отримання у серпні 2019 року трьома особами заробітної плати менше мінімальної у зв`язку з виконанням роботи на підставі цивільно-правових договорів.
		26 листопада 2019 року на підставі підпункту 6 пункту 5 Порядку № 295 Управлінням видано наказ № 2311-П та направлення № 2311, якими інспекторів праці Колівошко Н.П. та Орнат Т.М. уповноважено на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування у ПП «ДОБРО-БУД» в період з 26 листопада 2019 року по 9 грудня 2019 року.
		За результатами проведеного 29 листопада 2019 року інспекційного відвідування ПП «ДОБРО-БУД» складено акт №ЛВ4717/1097/АВ від 29 листопада 2019 року, який містить висновок про порушення ПП «ДОБРО-БУД» вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме, трудові відносини з громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оформлені неналежним чином, без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		На підставі висновків акта перевірки інспектором праці Колівошко Н.П. винесено припис №ЛВ4717/1097/АВ/П від 29 листопада 2019 року про усунення виявлених порушень, а також начальником Головного управління Держпраці у Львівській області Вільховою О.О. винесено постанову про накладення штрафу від 23 січня 2020 року №ЛВ4717/1097/АВ/ФС, якою на ПП «ДОБРО-БУД» накладено штраф в сумі 500 760 грн.
		Не погоджуючись з рішенням відповідача про накладення штрафу від 23 січня 2020 року, позивач звернувся до суду із позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
		Предметом судового розгляду є постанова відповідача про накладення штрафу від 23 січня 2020 року №ЛВ4717/1097/АВ/ФС, якою на ПП «ДОБРО-БУД» накладено штраф в сумі 500 760 грн за порушення трудового законодавства в частині допуску до роботи 4 осіб без укладення трудового законодавства.
		При цьому, позов був обґрунтований зокрема тим, що між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існували цивільно-правові відносини, про що свідчать укладені між позивачем та вказаними особами цивільно-правові договори.
		Задовольняючи позов про скасування вказаної постанови відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем ні за результатами інспекційного відвідування, ані в межах судового розгляду справи не додано доказів того, що відносини між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають ознаки трудових
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
		Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
		Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
		Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Згідно з частиною першою статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області.
		Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі, також - Порядок № 823).
		Згідно з пунктом 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
		Пунктами 5, 6 Порядку №823 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться з таких підстав, зокрема, за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної;
		Положеннями пункту 11 Порядку №823 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право, серед іншого, під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування, іншим особам, що володіють необхідною інформацією, запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.
		За результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю, що передбачено пунктом 19 Порядку №823.
		Пунктом 27 Порядку №823 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої  законом  відповідальності.
		За змістом статті 265 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		Відповідно до частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Процедуру накладення штрафів за порушення законодавства про працю визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
		Пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.
		Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
		Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Управління Держпраці у Львівській області як територіальний орган Держпраці уповноважене на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами, зокрема, у формі інспекційних відвідувань, за наслідками яких складати акти перевірок та за наявності порушень - приписи про їх усунення, а також вживати заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.
		Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
		Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.
		За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
		Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється. 
		Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.
		Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України). 
		Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.
		Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19).
		З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що під час судового розгляду спору відповідач не довів факт порушення позивачем статті 24 КЗпП України та фактичний допуск ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи без оформлення трудового договору, однак колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи із наступного.
		Так, судами попередніх інстанцій було установлено, що основними видами діяльності ПП «Добро-Буд» є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, вантажно автомобільним транспортом, будівництво житлових та нежитлових будівель та інше.
		1 серпня 2019 року між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_1 , 1 вересня 2019 року між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_2 , між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_3 , між ПП «Добро-Буд» та ОСОБА_4 було укладено цивільно - правові угоди.
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що встановивши укладення між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цивільно-правових договорів, судами попередніх інстанцій не з`ясовувалося, чи є вищевказані договори такими, які врегульовуються положеннями ЦК України, або укладенні для «приховування» трудових відносин, тобто суди не досліди, чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.
		Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до вказаних угод ПП «Добро-Буд» (замовник) доручає, а виконавці зобов`язуються виконувати роботу згідно виданого завдання директора замовника.
		Виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку товариства, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.
		Водночас, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, які саме роботи виконувалися виконавцями відповідно до цих угод, а саме, чи була ця робота індивідуально-визначена, мала якийсь кінцевий матеріально-визначений результат, чи послуги надавалися в процесі виконання якоїсь функції, особою відповідно до професії, спеціальності, кваліфікації, чи були передбачені якісь особливі вимоги до осіб, які виконували роботи відповідно до вказаних цивільно-правових договорів.
		Крім того, встановивши зі змісту цивільно-правових договорів, що виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, а також те, що на них не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку товариства, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи дійсно для виконавців не був встановлений режим роботи і яким чином виконавці за цивільно-правовими договорами могли самостійно організовувати роботи на власний ризик.
		Так, суди не звернули увагу та не надали оцінку положенням пункту 1.1 цивільно-правових договорів, якими встановлено, що виконавці зобов`язуються виконувати роботу згідно виданого завдання директора ПП «Добро-Буд», тобто директор вказаного підприємства безпосередньо брав участь в процесі організації трудової діяльності  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Також, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на положення пункту 3.1 цивільно-правових договорів, відповідно до яких замовник зобов`язувався забезпечити виконавців усім необхідним для виконання покладеної на них роботи.
		Зазначені обов`язки відповідають обов`язкам роботодавця, передбаченим частиною першою статті 21 КЗпП України, відповідно до яких роботодавець зобов`язується забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Як було зазначено вище, однією з основних ознак, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.
		Крім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінку положенням пункту 3.2 цивільно-правових договорів, якими передбачена тривалість робочого дня з 9.00 до 18.00 години, і яка може змінюватися лише за взаємною згодою сторін. Також, положеннями вказаного пункту передбачено, що у разі неможливості прибуття на роботу виконавець завчасно повинен попередити про це відповідальну особу на даному об`єкті (виконроба).
		Таким чином, суди попередніх інстанцій не перевірили чи дійсно робота, яку виконували ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , була самостійною, не надавалася в процесі виконання певної трудової функції, а також чи поширювалися на вказаних виконавців правила внутрішнього розпорядку.
		Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що матеріали справи містять акти приймання виконаних робіт, згідно яких виконавцями на замовлення замовника було виконано, зокрема, ремонт приміщень ціаністого відділення цеху №7 ДП «ЛДАРЗ» за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 3, (виконано ОСОБА_1 ); ремонтні роботи фундаменту інформаційного стенду ДП «ЛДАРЗ» за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна,3, (виконано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
		Водночас суди не дослідили зміст зазначених актів та не встановили який саме конкретний кінцевий результат роботи був переданий виконавцями замовнику, обсяг цих робіт та винагорода, яку мали отримати виконавці відповідно до цих актів. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що вказані акти ідентичні за змістом підписувалися кожного місяця (а.с. 181-184, Т. 1), що може свідчити про те, що роботи виконувалися в процесі виконання певної трудової функції, а не мали конкретний індивідуально-визначений кінцевий результат.
		Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи замовником за укладеними цивільно-правовими договорами з виплаченої винагороди здійснювались відрахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та ЄСВ, при тому, що в матеріалах справи наявний звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с. 183-187, Т. 1). 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що цивільно-правових договорах не зазначено вид робіт, які повинні були виконуватися виконавцями. Роботи, зазначені в актах виконаних робіт відповідно до Національного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003:2010», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327 (далі - Класифікатор професій (ДК 003:2010), підпадає під код професійних робіт 7129, а саме: ремонтник штучних споруд.
		З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій зі свідчень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було встановлено, що вказані особи займалися лише прибиранням сміття, водночас суди не надали належної оцінки, як такі роботи узгоджуються із роботами, зазначеними в актах виконаних робіт (ремонт приміщень ціаністого відділення та ремонтні роботи фундаменту інформаційного стенду). Суд зазначає, що відповідно до Класифікатор професій (ДК 003:2010) цей вид професійних робіт підпадає під код 9162, а саме: прибиральник територій.
		Також суди попередніх інстанцій не досліди строки чинності наданих договорів. Так, відповідно до пункту 5.1 цивільно-правових договорів, які знаходяться в матеріалах справи, вони вважаються укладеними з моменту підписання, однак у них не зазначений кінцевий строк їх дії.  
		Як зазначалося вище, цивільно-правові угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється, в той час, як трудовий договір після закінчення виконання визначеного завдання не припиняється.
		Тобто, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що зміст укладених цивільно-правових угод містить положення, які притаманні саме трудовим договорам.
		При тому, що на зазначені обставини звертав увагу відповідач під час інспекційного відвідування позивача та під час судового розгляду справи.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що незарахування працівників до штатного розпису підприємства не може бути безумовним доказом того, що між сторонами відсутні трудові відносини. Вказане може свідчити про неналежне оформлення роботодавцем трудових відносин із працівником, який виконує роботу на постійній основі. 
		Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.
		Такі підходи узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18, від 16 червня 2020 року у справі №815/5427/17 та від 20 серпня 2020 року у справі №813/2520/16.
		Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
		При цьому, при новому розгляді справи, суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).
		Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:
		1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;
		2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;
		3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;
		4. виконується працівником особисто;
		5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;
		6. має характерну тривалість/продовжуваність;
		7. вимагає особисту присутність працівника;
		8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
		При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:
		1. періодичність виплати винагороди працівнику;
		2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;
		3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;
		4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;
		5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;
		6. відсутність фінансового ризику у працівника.
		Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.
		При цьому Верховний Суд зазначає, що без оформлених трудових відносин особа позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до частини другої  статті 353 КАС України  підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Отже, як установлено колегією суддів Верховного Суду суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242  КАС України.
		Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись статтями  242,  341,  345,  349,  353,  355,  356,  359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити частково.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року скасувати, а справу № 380/1479/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...