Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 346/5216/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.07.2021.
Дата набрання законної сили: 28.07.2021
Номер судового провадження: 61-3050ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України        
		 
		28 липня 2021 року                                                                       
		м. Київ                                                                                          
		 
		справа № 346/5216/18
		провадження № 61-3050св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Горейко М. Д.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2018 року до суду із вищевказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 3/8 частин житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зазначений позов мотивований тим, що вона та відповідачі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 .
		Спадковим майном, на яке відкрилася спадщина, є житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Згідно з даними технічного паспорта зазначеного житлового будинку його побудовано у 1977 році, а відповідно до чинного на той час законодавства (Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищних міського типу від 31 січня 1966 року) виникнення права власності на будинки не залежало від державної реєстрації.
		За даними довідки Шепарівцівської сільської ради від 23 травня 2018 року                                      № 116/022-13/05 вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_4 . Однак, згідно з виписки з інвентаризаційних матеріалів ОКП «Коломийське МБТІ» від 19 липня 2018 року № 61897 зазначено, що право власності на житловий будинок не зареєстровано.
		Її батько ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з 1/2 частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частина даного будинковолодіння належали дружині померлого - ОСОБА_5 , як частка в спільному майні подружжя.
		В управління спадковим майном вступила дружина померлого ОСОБА_5 та один із синів померлого ОСОБА_2 , які прийняли спадщину. Однак свідоцтва про право на спадщину вони не оформили. Таким чином, частка ОСОБА_5 у спадковому майні становила 1/2 частина + 1/4 частина = 3/4 частини, частка ОСОБА_2 - 1/4.
		ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з 3/4 частин спірного житлового будинку.
		Спадкоємцями першої черги за законом на спадщину після смерті матері є вона та відповідач ОСОБА_2 , оскільки відповідач ОСОБА_3 спадщину не прийняв.
		Вважає, що їй як спадкоємцю першої черги після смерті матері ОСОБА_5 належить                3/8 частки спірного будинковолодіння, тобто 3/4 : 2= 3/8.
		Вона звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на спадкове нерухоме майно.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 26 жовтня 2020 року позов задовольнив частково.
		Визнав за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - 1/4 частини житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
		В решті позову відмовив.
		Місцевий суд рішення мотивував тим, що спадкодавець ОСОБА_5 не зверталась про виділ їй частки в майні подружжя відповідно до пункту 224 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та не отримувала свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя. Позивач не надала доказів, що померла                  ОСОБА_5 зверталась до суду про виділ частки у майні подружжя, тому після смерті матері відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме 1/2 частину спірного житлового будинку з господарськими спорудами.
		Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
		Визнав за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом.
		Визнав за ОСОБА_2 право власності на 5/8 частини житлового будинку господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Апеляційний суд постанову мотивував тим, що позивач у встановлений строк звернулася із заявою про прийняття спадщини, вона є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 та має право на визнання права на частку у спірному будинку, враховуючи відмову нотаріуса в оформленні.
		Доводи апелянта про визнання за нею, як спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , права на 3/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом є обґрунтованими, а враховуючи наявність спору та вирішення питання про визнання права власності в судовому порядку, апеляційний суд дійшов висновку вирішити спір по суті та визнати за відповідачем ОСОБА_2                         право власності на 5/8 частин (1/4 частина + 3/8 частин) спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 .
		ОСОБА_3 спадщину після смерті матері не прийняв, тому підстави для вирішення питання щодо його частки відсутні.
		Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не має права на спадкування після смерті матері у зв`язку з тим, що спадкодавець за життя не оформила та не виділила свою частку у власності на частину спірного житлового будинку, оскільки пункт 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції 2004 року № 20/5) щодо можливості нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні, вказує тільки на порядок вчинення нотаріальної дії і не може заперечувати самого права спадкування.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ОСОБА_2 у лютому 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з Архівним витягом із додатку до рішення № 10 Шепарівської сільської ради від 28 березня 2000 року, а також свідоцтва про право власності, ОСОБА_4 був власником спірного будинковолодіння.
		ОСОБА_5 не могла претендувати на 3/4 частини зазначеного житлового будинку, оскільки вони спільно проживали, він допомагав матері по господарству, сплачував комунальні послуги, придбавав продукти харчування та інші необхідні речі. Позивач з часу свого одруження не проживала з ними, не вкладала коштів у будинок та не дбала про його схоронність.
		За життя його батьки не зверталися про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності. 
		ОСОБА_5 не отримувала свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя. Чинне законодавство не надає нотаріусу права здійснювати виділ частки, який відбувається виключно судом.
		Позивач не надала доказів, що померлій ОСОБА_5 виділялася частка у майні подружжя, чи зверталася вона після смерті ОСОБА_4 до нотаріуса про прийняття спадщини чи виділення частки в майні подружжя, тому після смерті ОСОБА_4 він та його мати вступили в управління спадковим майном.
		Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно - спірний житловий будинок, який він та ОСОБА_5 успадкували в рівних частках. Тому після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне їй майно - 1/2 частину зазначеного житлового будинку, на яке претендує він та позивач в рівних частинах, що становить по 1/4. 
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_1 у травні 2021 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, у справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане у період шлюбу майно не спростована.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 квітня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
		Справа № 346/5216/18 надійшла до Верховного Суду 05 травня 2021 року.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Сторони у справі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх батьків - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Спір між сторонами виник щодо спадкування житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_5 .
		Згідно з довідкою Шепарівцівської сільської ради від 23 травня 2018 року                                         № 116/022-13/05 вказаний будинок належав на праві власності ОСОБА_4 , тип двору робітничий.
		Право власності на зазначений житловий будинок не зареєстровано, що підтверджується випискою з інвентаризаційних матеріалів ОКП «Коломийське МБТІ»                    від 19 липня 2018 року № 61897.
		З технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 судами встановлено, що спірний будинок побудовано у 1977 році, тому згідно чинного на час побудови законодавства (Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищних міського типу від 31 січня 1966 року) виникнення права власності на будинки не залежало від державної реєстрації.
		Такі ж дані щодо року побудови будинку містяться і у витребуваній апеляційним судом інвентаризаційній справі Коломийського МБТІ - 1977 рік.
		ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 1966 року.
		ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації смертей 06 березня 2006 року зроблено відповідний актовий запис за № 7.
		Згідно з рішенням Шепарівської сільської ради від 28 березня  2000 року № 10 «Про оформлення права власності на окремих громадян та селянських дворів в селі Шепарівцях» вирішено погодитися з висновками Коломийського ОБТІ та вважати можливим оформити право власності окремих громадян та спільну сумісну власність в селянських дворах на житлові будинки згідно із списком.
		Відповідно до Архівного витягу із додатку до рішення № 10 Шепарівської сільської ради від 28 березня 2000 року домогосподарство по АДРЕСА_1 закріплено за                  ОСОБА_4 , група господарства - робітничий.
		Житловий будинок та господарські споруди в АДРЕСА_1 належать до типу двору - робітничий, що підтверджується довідками Шепарівцівської сільської ради від 23 травня 2018 року № 116/022-13/05 та від 03 грудня 2018 року                  № 46/02.2-13/05.
		На час смерті ОСОБА_4 в спірному будинку були зареєстровані та проживали: дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_6 , онуки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , тип двору робітничий, що підтверджується довідкою Шепарівцівської сільської ради від 23 травня 2018 року № 116/022-13/05.
		Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина за законом на домоволодіння в АДРЕСА_1 .
		Заповіт від імені спадкодавця ОСОБА_4 у виконкомі Шепарівцівської сільської ради Коломийського району не посвідчувався.
		ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 28 листопада 2017 року складено відповідний актовий запис № 21.
		На момент смерті ОСОБА_5 у спірному житловому будинку були зареєстровані та проживали: син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_6 та онук ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою Шепарівцівської сільської ради. 
		Заповіт від імені ОСОБА_5 у виконкомі Шепарівцівської сільської ради Коломийського району не посвідчувався.
		Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина за законом на частину спірного домоволодіння.
		Згідно з листом приватного нотаріуса Досин Н. Ф. від 01 червня 2018 року, з метою оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , позивач звернулася із заявою про прийняття спадщини. Однак нотаріус рекомендувала звернутися з позовом до суду оскільки право власності за ОСОБА_4 , спадкоємцем якого була його дружина                   ОСОБА_5 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , не зареєстровано.
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як спадкоємці першої черги за законом, подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , що підтверджується копією спадкової справи.
		ОСОБА_3 у встановлені строки спадщину після смерті батьків не прийняв.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 22 КпШС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите  подружжям  за  час  шлюбу,  є  його   спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий  веденням  домашнього  господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		З аналізу зазначених норм вбачається, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно.
		За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. 
		За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Встановивши, що спірний житловий будинок був збудований батьками сторін під час шлюбу у 1977 році, відповідач факту спільності майна не заперечував і не надав доказів на підтвердження набуття спірного нерухомого майна за особисті кошти одного з подружжя, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зазначений житловий будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності у рівних частках, тому після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного житлового будинку, однак спадкоємці спадщину не оформляли.
		Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті                     ОСОБА_5 подали заяви про прийняття спадщини, оскільки є спадкоємцями 3/4 частин спірного житлового будинку після її смерті.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
		Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України уразі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
		Встановивши, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася із заявою про прийняття спадщини, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 та має право на                                3/8 частини спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом.
		Також апеляційний суд правильно визначив за ОСОБА_2 право власності на                        5/8 частини зазначеного житлового будинку в порядку спадкування за законом, оскільки наявний спір щодо права власності, який вирішується в судовому порядку.
		Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надала доказів, що померлій ОСОБА_5 виділялася частка у майні подружжя, тому після смерті ОСОБА_4 він та його мати вступили в управління спадковим майном, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові                         від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19).
		Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
		Визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                              № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суде не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька   А. І. Грушицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...