Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/8137/19 (910/13186/20) : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: 30.07.2021. Зареєстровано: 30.07.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2021.
Дата набрання законної сили: 21.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 липня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  910/8137/19 (910/13186/20) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Огородніка К.М.- головуючого,      Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.; 
		 
		за участю представників: 
		ліквідатора ТОВ "БМБ Компаунд" арбітражного керуючого Пічугіна І.В., 
		ДП "Зееландія" - Василенка А.П, Величка О.В, Улька С.С., 
		ТОВ "Аграріан Фуд Технолоджи Продакшн"  - Лисовець Т.В., 
		ТОВ "Мані ФЛОУ" - Шалашової      В.І., 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" арбітражного керуючого Пічугіна Ігоря Вячеславовича
		на постанову Північного      апеляційного господарського суду від 25.03.2021
		та ухвалу Господарського суду      міста Києва від 24.12.2020 
		у справі      № 910/8137/19 (910/13186/20)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" 
		до ДП "Зееландія", 
		за участю: 
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Марко Поло",
		Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчуверний корпоративний фонд "Солід",
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторінгова Коипанія "Агро Фактор", 
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Компаунд-Комплекс-К", 
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Целестія", 
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріан Фуд Технолоджиз Актив",
		ОСОБА_1 ,
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріан Фуд Технолоджи Продакшн", 
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріан Фуд Технолоджиз",
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріан Фуд  Технолоджиз Холдинг",
		ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 , 
		приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Євгена Вікторовича, 
		про витребування майна з чужого незаконного володіння в межах справи      №910/8137/19.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Постановою Господарського суду міста Києва від 21.07.2020 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" (далі - ТОВ "БМБ Компаунд", боржник) банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Пічугіна І.В.
		 
		ТОВ    "БМБ   Компаунд"  в   особі    ліквідатора           арбітражного керуючого Пічугіна      І.В. (позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства ДП "Зееландія" (далі - ДП "Зееландія", Підприємство; відповідач) в межах справи      №910/8137/19 про банкрутство ТОВ "БМБ Компаунд" про витребування з чужого незаконного володіння нежитлової будівлі міні виробництва напівфабрикатів шоколадної глазурі (цегла) загальною площею 878, 3 кв.м, огорожа, бокси для стоянки автомобілів, загальною 42, 8 кв. м, навіс, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості №139327432000, номер об`єкта в РПВН 4100074) (спірне майно) 
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане спірне майно незаконно вибуло з його володіння, а тому підлягає поверненню шляхом витребування у відповідача. 
		 
		В якості доказів, що підтверджують позовні вимоги, було подано копії кредитного договору № 23 від 26.08.2011, іпотечного договору № 3590 від 29.09.2011, інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.08.2020, постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 та постанови Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі №910/2924/15-г.
		 
		Обставини встановлені судами першої та апеляційної інстанції
		 
		Як вбачається з п.1.2 Іпотечного договору від 29.09.2011, копія якого надана позивачем, однак сам договір надано не було, 07.09.2006 позивач набув у власність спірну нерухомість на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є.
		 
		26.08.2011 ПАТ "Банк Перший" (правонаступник - ПАТ "БГ Банк") та ТОВ "БМБ Компаунд" укладено кредитний договір № 23.
		 
		29.09.2011 ПАТ "Банк Перший" та ТОВ"БМБ Компаунд" укладено іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.С., реєстровий номер ЛУЗ590, за умовами якого в іпотеку передано нежитлову нерухомість (предмет іпотеки): будівля під мінівиробництво напівфабрикату шоколадної глазурі (цегла), загальною площею 878,3 кв.м., огорожа, бокси для стоянки автомобілів, загальною площею 42,8 кв.м., навіс, що розташовані за адресою: Київська обл., м.Бровари, провулок Тупий (провулок Староміський), 6 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17231853 від 11.11.2014 про зміну іпотекодержателя). 
		 
		За змістом пункту 3.4.7 договору іпотеки позивач взяв на себе зобов`язання негайно повідомити іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права Іпотекодержателя за цим Договором.
		 
		Відповідно до пункту 3.4.12 вказаного договору, позивач взяв на себе обов`язок самостійно здійснювати всі передбачені чинним законодавством дії, необхідні для захисту предмету іпотеки від замахів третіх осіб. Положення цього пункту Договору не можуть розглядатися як обмеження зобов`язань Іпотекодавця, передбачених цим Договором.
		 
		У подальшому до кредитного та іпотечного договорів було внесено ряд змін.
		 
		12.11.2014 та 14.11.2014 ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Марко Поло" укладено договори про відступлення права вимоги, згідно з якими ПАТ "БГ Банк" відступив, а ТОВ "Марко Поло" прийняло право вимоги за кредитним договором № 23 від 26.08.2013, укладеним з ТОВ "БМБ Компаунд" та іпотечним договором № 3590 від 29.09.2011.
		 
		05.06.2015 майнові права за кредитним договором № 23 від 26.08.2013, укладеним з ТОВ "БМБ Компаунд" та іпотечним договором № 3590 від 29.09.2011 були відступлені ТОВ "Марко Поло" на користь ВАТ "ЗНВКІФ "Солід". 
		 
		14.07.2015 ВАТ "ЗНВКІФ "Солід" відступило майнові права за зазначеними вище кредитним та іпотечним договорами з ТОВ "БМБ Компаунд" на користь ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор".
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі № 910/2924/15-г було визнано недійсними договори відступлення права вимоги від 14.11.2014 та 12.11.2014. Вказаною постановою суду були застосовані наслідки недійсності правочину - договору про відступлення прав вимоги від 12.11.2014 шляхом зобов`язання ТОВ "ФК "Марко Поло" повернути ПАТ "БГ Банк" оригінали всіх документів, які зазначені в Акті прийому-передачі документації (Додаток № 2 до Договору від 12.11.2014).
		 
		Однак зазначене рішення виконано не було. 
		 
		31.03.2016 ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор" передало спірне майно, як внесок до статутного капіталу ТОВ "Компаунд-Комплекс-К".
		 
		05.04.2016 ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор" продала свої корпоративні права ТОВ "Компаунд-Комплекс-К" на користь ОСОБА_4 .
		 
		25.11.2016 ТОВ "Компаунд-Комплекс-К" продало спірне майно на користь ТОВ "Целестія". 
		 
		27.09.2017  ТОВ "Целестія" продало спірне майно на користь ТОВ "Аграріан Фуд Технолоджиз Продакшн".
		 
		26.12.2018 між ТОВ "Аграріан Фуд Технолоджиз Продакшн" та ДП "Зееландія"  було укладено договір купівлі-продажу спірного майна. 
		 
		11.02.2019 ТОВ "Аграріан Фуд Технолоджиз Продакшн" спірне майно за актом приймання-передачі було передане відповідачеві. 
		 
		Ліквідатор ТОВ "БМБ Компаунд", з метою захисту порушених прав та поновлення законних прав власника нерухомого майна,  посилаючись на судові рішення у справі № 910/2924/15-г, як на підставу своїх вимог, звернувся до суду в межах справи про банкрутство останнього з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		 
		Вказував, що про протиправне вибуття із власності ТОВ "БМБ Компаунд" нерухомого майна, а саме  нежитлової будівлі під мінівиробництво напівфабрикату шоколадної глазурі (цегла), загальною площею 878,3 кв. м., огорожі, боксів для стоянки автомобілів, загальною площею 42,8 кв. м., навіс, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Бровари, пров. Тупий, буд. 6. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 139327432000, номер об`єкта в РПВН 4100074), про що йому стало відомо 31.08.2020 після отримання інформаційної довідки №222040659.
		 
		ДП "Зееландія" подано заяву про застосування строку позовної давності, зазначаючи про те, що строк позовної давності розпочався у позивача з 28.01.2016, тобто з дати, коли право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор".
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/8137/19 (910/13186/20) відмовлено в задоволенні позову повністю.
		 
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020  залишено без змін.
		 
		В судових рішеннях,  з посиланням на матеріали справи та висновки, наведені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі №910/2924/15-г, судами встановлено підтвердження наявності порушеного права позивача.
		 
		Проте, встановивши, що строк, в межах якого позивач міг звернутися за захистом порушеного права сплив, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосував наслідки спливу позовної давності, про що відповідачем було подано відповідну заяву. 
		 
		Наведена позивачем позиція про те, що саме з 31.08.2020  (отримання інформаційної довідки № 222040659 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) йому стало відомо про протиправне відчуження нерухомого майна,  отже строки позовної давності не завершились, а порушене право Позивача підлягає захисту, судами визнана такою, що суперечить позиції Верховного суду, яка викладена у справі № 5023/5847/11 (постанова від 30.04.2020) та у справі № 10/5026/995/2012 у постанові від 17.03.2020, про те, що у разі пред`явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим. 
		 
		Судами встановлено, що позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права власності починаючи з 28.01.2016, тобто з дати, коли право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор". Про цю обставину позивачеві не могло бути не відомо, однак, позивач не вживав жодних заходів по захисту свого права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		В касаційній  скарзі  ліквідатор  ТОВ  "БМБ  Компаунд"   арбітражний  керуючий Пічугін І.В. просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021 у справі №910/8137/19 (910/13186/20) повністю.  Ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ "БМБ Компаунд" задовольнити повністю. Витребувати від ДП "Зееландія" на користь ТОВ "БМБ Компаунд" нежитлову будівлю.
		 
		В обґрунтування доводів посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17 щодо застосування      статті 261 ЦК України, у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №925/1691/17, від 11.11.2019 у справі № 760/16751/15-ц та порушення положень статей 216, 236 ЦК України; порушення норми процесуального права, а саме статей 73, 86 ГПК України щодо неповного з`ясування обставин справи.
		 
		Скаржник зазначає, що попереднім керівництвом ТОВ "БМБ Компаунд" не передало жодних первинних документів ліквідатору ТОВ "БМБ Компаунд" арбітражному керуючому Пічугіну І.В., інформацію про майно боржника отримана  ним виключно з офіційних джерел та реєстрів, зокрема, в результаті моніторингу інформації розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме з інформаційної довідки № 222040659 від 31.08.2020, отже строки позовної давності не завершились, а порушене право позивача підлягає захисту.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		ДП "Зееландія" подало відзив на касаційну скарну, в якому просить у  задоволенні касаційної скарги відмовити; вирішити питання про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень щодо зазначення про відмову у позові по суті, не погоджуючись із застосуванням судами позовної давності.
		 
		Стверджує, що з огляду на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), презумпцію правомірності набуття права власності (стаття 328 ЦК України), пред`явлення вимоги про витребування майна боржника призводить до того, що дійсний договір перестає бути таким без відома та участі його сторін, що суперечить принципу правової передбачуваності.
		 
		При цьому зазначає, що строк позовної давності у даній справі розпочався для позивача з 28.01.2016, тобто з дня звернення стягнення на його майно з боку ТОВ "ФК "Агро Фактор", та на час звернення з позовом вже сплив. Оскільки банкрутство позивача на строк позовної давності не впливає, доводи касаційної скарги щодо не спливу позовної давності вважає помилковими та маніпулятивними.
		 
		ТОВ "Аграріан Фуд Технолоджиз Продакшн" в поданому до Верховного  Суду відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її вимог з підстав, зазначених у відзиві, просить оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної  інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права
		 
		Предмет розгляду у цій справі становлять вимоги ліквідатора ТОВ "БМБ Компаунд" про витребування з чужого незаконного володіння ДП "Зееландія" спірного нерухомого майна.
		 
		Об`єктом касаційного перегляду є ухвала Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2021  у справі № 910/8137/19 (910/13186/20) про відмову у задоволенні заяви ліквідатора з підстав застосування позовної давності за відповідною заявою відповідача - ДП "Зееландія".
		 
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача закріплено в статті 388 ЦК України, та відповідно до частини першої залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. 
		 
		Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Позивач, звертаючись з позовом про  витребування майна з  володіння ДП "Зееландія" на підставі пункту 3 статті 388 ЦК України, посилався на те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння ТОВ "БМБ Компаунд" не з його волі, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі №910/2924/15-г, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2016,  визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладений між ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло"; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.11.2014, укладений між ПАТ "БГ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло"; застосовано наслідки недійсності правочину - договору про відступлення права вимоги від 12.11.2014 шляхом зобов`язання ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" повернути ПАТ "БГ Банк" оригінали всіх документів, які зазначені в Акті прийому-передачі документації (додаток № 2 до Договору від 12.11.2014).
		 
		З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій що визнання недійсними первісних договорів про відступлення права вимоги, свідчить про наявність порушених прав  позивача та правових підстав для звернення останньої до суду з цим позовом.
		 
		Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування     спірного майна від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.
		 
		Водночас, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
		 
		Матеріали справи свідчать і судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач подав заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.
		 
		Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). 
		 
		До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16.
		 
		Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		 
		Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. 
		 
		У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
		 
		Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		 
		Для суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину (договору), днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Така правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18.
		 
		У розвиток наведених позицій у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.03.2020, у справі № 10/5026/995/2012 сформовано висновок про те, що у разі пред`явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.
		 
		Враховуючи, що ані Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ані чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником), Верховний Суд акцентував, що при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство, так і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні положення стосовно позовної давності.
		Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).
		 
		За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
		 
		Суд зазначає, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
		 
		Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16). 
		 
		У наведеній постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі  № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття   добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
		 
		Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
		 
		Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів.
		 
		Оскільки у справі, що розглядається, право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, тому, як вірно зазначили суди першої та апеляційної інстанції,  початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права на підставі статті 388 ЦК України, пов`язується з моментом, коли ТОВ "БМБ Компаунд" довідалося або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи. Судами встановлено, що позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права власності починаючи з 28.01.2016, тобто з дати, коли право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор".
		 
		Посилання скаржника на ті обставини, що строк позовної давності почався 31.08.2020 (дата отримання довідки  № 222040659  з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного  реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна) суперечать позиції Верховного Суду, яка викладена у справі № 5023/5847/11 (постанова від 30.04.2020) та у справі 10/5026/995/2012 (постанова від 17.03.2020). 
		 
		Враховуючи усталену на час касаційного перегляду цієї справи правову позицію щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами ліквідатора в інтересах боржника з моменту як боржник довідався або міг довідатися про порушення своїх прав (протиправного відчуження майна, тобто факту вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи),  Верховний Суд відхиляє аргументами касаційної скарги щодо іншого визначення початку цього строку.
		 
		За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
		 
		Водночас, наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, за результатами оцінки у сукупності всіх обставин справи, позицій сторін та наявних в матеріалах справи доказів, заяв по суті справи та з процесуальних питань,  встановив, що звернення позивача з позовом відбулося поза межами строків позовної давності, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності. 
		 
		При цьому питання щодо поважності причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, позивачем не заявлялось, позивач наполягає на позиції звернення до суду з позовом у межах позовної даності.
		 
		Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах      від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 16.04.2019 у справі № 925/1691/17, від 11.11.2019 у справі № 760/16751/15-ц, на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки дані справи за предметом та підставами позову, обставинами, відповідно правовими висновками суду не є релевантними зі справою № 902/1255/15 (902/398/20).
		 
		Зважаючи на викладені в цій постанові висновки, враховуючи сталу практику Верховного Суду щодо підстав витребування майна від добросовісного набувача відповідно до 388 ЦК України та застосування строків позовної давності до даної категорії спору, колегія суддів  не вбачає підстав для зміни мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень.
		 
		З вказаних підстав ухвалою Верховного Суді від 21.07.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання ДП "Зееландія" про передачу справи № 910/8137/19 (910/13186/20) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		 
		В рішенні ЄСПЛ у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки "на умовах, передбачених законом", а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.
		 
		Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		 
		Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, вважатиметься порушенням статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
		 
		З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
		 
		Відповідач у даній справі набув право власності на спірне нерухоме майно за відплатним правочином, а тому згідно приписів статті 388 ЦК України вважається добросовісним набувачем такого майна. З огляду на що, несвоєчасний та неефективний захист ТОВ "БМБ Компаунд" своїх порушених прав може призвести до позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне майно та втручання у право власності особи, що у відповідності до наведених вище рішень ЄСПЛ, було б виправданим лише у випадку "суспільного", "публічного" інтересу та відповідати принципу пропорційності. Однак, у даному випадку жодні обставини справи та наявні у матеріалах справи докази не доводять виправданого втручання держави у мирне володіння відповідачем спірним майном.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		 
		У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанції, яким суди надали вичерпну оцінку.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.
		 
		Судові витрати
		 
		У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
		 
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" арбітражного керуючого Пічугіна Ігоря Вячеславовича залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Північного      апеляційного господарського суду від 25.03.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі      №910/8137/19 (910/13186/20) залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуючий, суддя                                                               Огороднік К.М.
		 
		Судді                                                                                       Банасько О.О.
		 
		                                                                                          Ткаченко Н.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...