Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 319/414/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2021.
Дата набрання законної сили: 29.07.2021
Номер судового провадження: 61-1333ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		29 липня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 319/414/20
		провадження № 61-1333св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Комиш-Зорянська селищна рада Більмацького району Запорізької області, 
		треті особи:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гришком Романом Володимировичем, на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Куйбишевського районного суду Запорізької області з позовом до Комиш-Зорянської селищної ради Більмацького району Запорізької області про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права на отримання земельної ділянки у власність.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 . Вона є єдиним спадкоємцем першої черги. У видачі свідоцтва 
		про право на спадщину їй відмовлено в зв`язку з пропуском шестимісячного строку з дня відкриття спадщини для подання заяви про прийняття спадщини. 
		 
		Після смерті ОСОБА_4 її син, ОСОБА_3 , вступив в управління спадковим майном та розпорядився ним, що підтверджується довідкою селищної ради.
		 
		Позивач вважала, що спадщину прийняв її син, тому їй не потрібно звертатися 
		до нотаріуса протягом шести місяців з відповідною заявою.
		 
		Крім того, вважає, що поважною причиною для продовження їй строку для прийняття спадщини є те, що спадкове майно - земельна ділянка - знаходиться на території Запорізької області, а вона проживала та проживає в Полтавській області.
		 
		Посилаючись на наведене, просила продовжити їй строк для прийняття спадщини після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за нею у порядку спадкування за законом право на отримання у власність земельної частки (паю) розміром 7,13 умовних кадастрових га згідно із сертифікатом 
		від 06 вересня 1996 року серії ЗП № 0055068.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 вересня
		2020 року позов задоволено. Продовжено ОСОБА_1 строк для прийняття спадщини після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано 
		за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) площею 7,13 умовних кадастрових га із земель колективної власності 
		КСП «Зірка», на яку мав право спадкодавець ОСОБА_4 на підставі сертифіката серії ЗП № 0055068, виданого Куйбишевською районною державною адміністрацією 06 вересня 1996 року.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив 
		з того, що ОСОБА_1 пропустила строк прийняття спадщини з поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця, а тому є підстави для продовження їй строку для прийняття спадщини. 
		 
		Крім того, позивач має право в порядку спадкування за законом отримати 
		у спадщину право на земельну частку (пай) із земель, які перебували 
		у колективній власності КСП «Зірка», розміром 7,13 в умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке за життя мав 
		ОСОБА_4 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) 
		від 06 вересня 1996 року серії З П №0055068.
		Вирішуючи питання про доведеність факту прийняття позивачем спадщини, суд першої інстанції взяв до уваги довідку, видану виконавчим комітетом Білоцерківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, 
		в якій зазначено, що громадянин ОСОБА_3 , син позивача, прийняв спадщину у вигляді земельної частки (паю), що належав його дідові (батько матері) ОСОБА_4 та протягом шести місяців після його смерті фактично розпорядився цим майном.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення.
		 
		Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у позивача перешкод для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини відповідно
		до вимог законодавства, яке було чинним на час відкриття спадщини, тобто 
		ЦК УРСР 1963 року), а зазначені нею обставини, зокрема проживання у іншій області, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
		 
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У січні 2021 року адвокат Гришко Р. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Запорізького апеляційного суду
		від 22 грудня 2020 року скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду 
		від 24 червня 2020 року у справі № 759/10380/16-ц, від 26 червня 2019 року 
		у справі № 565/1145/17.
		 
		Також вказує, що на її думку, проживання в іншій місцевості є поважною причиною для задоволення заяви про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		Зазначає, що третя особа у справі - ОСОБА_2 є онукою спадкодавця, 
		її батько, ОСОБА_5 , був сином спадкодавця ОСОБА_4 і був живий на час смерті спадкодавця, отже ОСОБА_2 не має права на спадкування після діда 
		та безпідставно була залучена до участі у справі.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу 
		до касаційного суду не направили.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 319/414/20, витребувано її з Куйбишевського районного суду Запорізької області.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд встановив, що спадкодавець ОСОБА_4 , батько позивача та дід третіх осіб у справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		21 листопада 2019 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 
		 
		24 січня 2020 року заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_1 
		 
		14 лютого 2020 року заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подав ОСОБА_3 .
		 
		Постановою приватного нотаріуса Більмацького районного нотаріального округу Запорізької області Дашевської А. О. від 22 листопада 2019 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заява подана після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини.
		 
		Постановою приватного нотаріуса Більмацького районного нотаріального округу Запорізької області Дашевської А. О. від 24 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заява подана після спливу встановленого законом строку.
		 
		Постановою приватного нотаріуса Більмацького районного нотаріального округу Запорізької області Дашевської А. О. від 24 січня 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у нього такого права відповідно до частини другої статті 529 ЦК УРСР.
		 
		Листом від 13 липня 2020 року № 414/01-16 приватний нотаріус Більмацького районного нотаріального округу Запорізької області Дашевська А. О. повідомила, що згідно з матеріалами спадкової справи № 141/2019, заведеної 21 листопада 2019 року, спадкоємців, що прийняли спадщину після ОСОБА_4 , який помер 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає.
		 
		Відповідно до довідки виконавчого комітету Білоцерківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області від 4 грудня 2000 року, що міститься у матеріалах справи, ОСОБА_3 прийняв спадщину у вигляді земельної частки (паю), яка належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на час його смерті проживав з ним.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - 
		ЦПК України)  завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права 
		без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення 
		від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права 
		чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої 
		або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність 
		або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів 
		над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції 
		в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто 
		до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, тобто предметом позову 
		є вирішення питання про надання додаткового строку на прийняття спадщини, яка відкрилась до 2004 року, і визнання права на спадкове майно.
		 
		Частинами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) визначено, що відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 
		(2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 
		1963 року.
		 
		Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.
		 
		Статтею 549 ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час відкриття спадщини, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив 
		в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		 
		Частиною першою статті 550 ЦК Української РСР 1963 року строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
		 
		Цей строк може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд 
		з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.
		 
		Отже, нормами ЦК Української РСР 1963 року не було передбачено надання спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини, а передбачено продовження строку на прийняття спадщини.
		 
		Крім того, відповідно до статті 553 ЦК УРСР 1963 року вважається, 
		що відмовився від спадщини спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, 
		що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
		 
		Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, зазначав, що у позивача були відсутні перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини відповідно до чинного на час відкриття спадщини законодавства, тобто ЦК Української РСР, а зазначені нею обставини, зокрема проживання в іншій області, не є об`єктивними та непереборними труднощами, 
		з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини з 1997 року до 2020 року.
		 
		Касаційний суд погоджується з такими висновками та вважає рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим.
		 
		Надаючи оцінку довідці, виданій позивачеві виконавчим комітетом Білоцерківської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, 
		в якій зазначено, що ОСОБА_3 прийняв спадщину у вигляді земельної частки (паю), що належав його дідові (батькові матері) ОСОБА_4 та протягом шести місяців після його смерті фактично розпорядився нею, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вказана довідка не є доказом прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_3 на час відкриття спадщини 
		не відносився до кола спадкоємців, які могли прийняти спадщину після 
		ОСОБА_4 , будучи онуком спадкодавця, а до спадкоємців першої черги відносилась його мати - позивач у справі. Враховуючи викладене, розпорядитися спадковим майном він також не міг.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 24 червня 
		2020 року у справі № 759/10380/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі 
		№ 565/1145/17 на увагу не заслуговують, оскільки прийнята у цій справі постанова апеляційного суду не суперечить цим висновкам.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду. 
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
		 
		Скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних підстав не допускається (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення 
		є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів 
		не спростовують.
		 
		 
		 
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної 
		чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гришком Романом Володимировичем, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити 
		без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:С. Ю. Бурлаков   В. М. Коротун   М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...