Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13255/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2021. Зареєстровано: 03.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2021.
Дата набрання законної сили: 29.07.2021
Номер судового провадження: К/9901/23011/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 липня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 826/13255/18
		адміністративне провадження № К/9901/23011/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Олендера І.Я.,
		суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза вітрів» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 (суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 (судді: Бужак Н.П. (головуючий), Костюк Л.О., Кобаль М.І.) у справі №826/13255/18.
		 
		У С Т А Н О В И В
		І. Суть спору
		Короткий зміст позовних вимог
		1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза вітрів»       (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - контролюючий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 5 червня 2018 року № 0006901402 з мотивів безпідставності його прийняття.
		2. Так, позивач вважав безпідставними висновки контролюючого органу за наслідками проведеної перевірки щодо порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України ( у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) про заниження податку з доходів нерезидентів при виплаті доходу нерезиденту, тому підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у відповідача не було, таке є протиправним і підлягає скасуванню.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		3. Рішенням від 13 грудня 2018 року Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року, позов Товариства задоволено повністю.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		4. Відповідач в касаційній скарзі посилається на необґрунтованість судових рішень внаслідок неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Контролюючий орган у доводах касаційної скарги зазначає, що судами неправильно застосовано пункт 103.3 статті 103, підпункт 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України. Право на застосування пільги щодо оподаткування при виплаті доходів нерезиденту, передбачене умовами міжнародного договору, можливе за наявності такого договору та за умови, що такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Оскільки позивач при виплаті доходу нерезиденту не утримав податок з доходів нерезидентів на користь британської компанії PB Leasing CA (UK), яка фактично здійснила транзит доходів від операційної оренди на користь компанії власника, та не може вважатись бенефіціарним власником отриманого доходу, тому коли дохід сплачено нерезиденту, який діє в якості агента або номінального одержувача доходу, надання пільги законодавством не передбачено. Суди також помилково вважали неправомірним отримання інформації за результатами розгляду спеціального запиту, а також безпідставно взяли до уваги висновок експерта в галузі права.
		5. Позивач у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що відповідачем у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому полягає відступ у рішенні суду апеляційної інстанції від висновку щодо застосування норм ПК України, викладений в постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 806/1213/15. Відповідач не зазначив у чому конкретно полягає неправильне застосування судами норм пункт 103.3 статті 103, підпункт 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України. Вважає, що касаційна скарга зводиться до переоцінки тих доказів та обставин, яким судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку. Крім того встановлено, що відповідач під час перевірки діяв з перевищенням повноважень та поклав в основу Акту перевірки документи отримані з порушенням законодавства. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення першої та апеляційної інстанції без змін. 
		6. Основним питанням щодо правозастосування у даному спорі в порядку касаційного перегляду є те, чи не припустилися суди першої та апеляційної інстанції помилки дійшовши висновку про те, що позивачем не порушено податкового законодавства щодо не утримання податку з доходів нерезидентів при виплаті таких доходів.
		6.1. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		6.2. Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
		6.3. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		6.4. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		6.5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		6.6. Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017, результати якої викладені в акті перевірки від 11.05.2018 року № 1199/28-10-14-01/32657656, яким встановлено, зокрема порушення вимог підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів нерезидентів на суму 26     713     928 грн.
		На підставі акту перевірки контролюючим органом 09 червня 2018 року сформовано податкове повідомлення-рішення № 0006901402, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи в розмірі 30   262   227 грн, з яких              26   713   928 грн за податковим зобов`язанням та 3   548  299 грн за штрафними(фінансовими) санкціями. 
		Також судами встановлено наступне.
		20.03.2013 року між позивачем ТОВ «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» (Лізингоотримувач) та нерезидентом PB Leasing CA (UK) Limited, Великобританія, (Лізингодавець) укладено Угоду про загальні умови операційного лізингу літака та Спеціальну угоду з лізингу літака.
		Згідно з п. 2.1 статті 2 Угоди про загальні умови операційного лізингу літака, Лізингодавець передає Лізингоотримувачу в лізинг літак А321-211, серійний номер виробника 0781, Лізингоотримувач погоджується прийняти у Лізингодавця в лізинг літак на термін лізингу, якщо інше не передбачається положеннями та умовами Угоди з лізингу.
		За наданий літак Лізингоотримувач сплачує Лізингодавцю лізинговий платіж щомісячно по передплаті, починаючи з дня, що не пізніше за три (3) банківські дні перед запланованою датою доставки літака. Кожна послідуюча сплата лізингового платежу повинна здійснюватися щомісяця після цього, не пізніше, ніж три дні перед тим самим днем в місяці, що й дата доставки літака, за умови, якщо такий день не є банківським днем, лізинговий платіж буде здійснюватися в попередній банківський день.          Якщо доставка виконується в 29-й, 30-й або 31-й день місяця, та в будь-якому конкретному місяці протягом строку лізингу не існує відповідної дати, лізинговий платіж повинен бути сплачений в останній банківський день такого місяця.          
		Лізингоотримувач також сплачує Лізингодавцю додатковий лізинговий платіж, заснований на використанні літака Лізингоотримувачем протягом кожного місяця строку Угоди з лізингу в формі додаткового лізингового платежу.
		Оплата за виконання зобов`язань, лізинговий платіж, додатковий лізинговий платіж та будь-який інший платіж, що повинен бути здійснений згідно з цією Угодою з лізингу, сплачується на банківський рахунок Лізингодавця.
		Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечується, що          ТОВ «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» протягом 2015-2017 років на виконання вказаних Угод сплатило на користь нерезидента PB Leasing CA (UK) Limited 7   373    806 доларів США, що складає 178                    092                    854 грн, а саме:
		2015 рік - 3                    791                    710 дол. США, що складає 83                    471                    549 грн;
		2016 рік - 3                    387                    330 дол. США, що складає 89                    326                    577 грн;
		2017 рік - 196                    766 дол. США, що складає 5                    294                    728 грн.
		Лізингодавець - PB Leasing     (UK) Limited зареєстрований відповідно до законодавства Англії та Уельсу, має зареєстрований офіс за адресою 602 Kingston Road, Лондон, Сполучене Королівство.
		В Спеціальній угоді з лізингу літака визначено, що літак А 321-211, серійний номер 0781, є власністю PBL0781 Limited, місце реєстрації Гібралтар.
		Суди встановили, що нерезидент PB Leasing     (UK) Limited при виконанні договірних зобов`язань виступав від власного імені і у власних інтересах, що випливає зі змісту Угоди про загальні умови операційного лізингу літака та Спеціальної угоди з лізингу літака від 20.03.2013 року, та фактичних дій вчинених на виконання зазначених угод, а отже нерезидент не діяв як агент або посередник.
		Також, суди встановили, що умовами угоди, а саме за п.2.1 ст.2 Угоди про загальні умови операційного лізингу літака, нерезидент підтвердив, що є кінцевим бенефіціаром і одержувачем всіх коштів, що виплачуються відповідно до лізингу, за винятком виплат по загальній втраті.
		Судами встановлено, що позивачем з власником літака будь-які угоди не укладались, договірні відносини між ними відсутні.
		Також при вирішенні спору суд першої інстанції у рішенні послався на Висновок експертів у галузі права, що потребують спеціальних знань (щодо визначення правової природи договору, застосування аналогії закону та права, змісту норм іноземного права) від 23.11.2018, поданий позивачем, як на джерело відомостей та зробив відповідний висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що угоди укладені між позивачем та нерезидентом, мають суттєві відмінності з договорами про надання посередницьких послуг і такі відмінності не дозволяють відносити зазначені угоди до посередницьких договорів , зокрема через відсутність у нерезидента як лізингодавця функцій та ознак посередника у таких правовідносинах.
		PB Leasing     (UK) Limited при виконанні договірних зобов`язань виступав від власного імені і у власних інтересах та у вказаних правовідносинах був кінцевим бенефіціаром і одерожувачем.
		Встановлено подання позивачем відповідачу під час перевірки довідок підтвердження статусу податкового резидента PB Leasing CA (UK) Limited від 10.07.2015, 01.07.2016, 16.08.2017, видані компетентним органом Управлінням податків і зборів в м. Лондон, Велика Британія, апостильовані 21.07.2015 №К607686, 12.07.2016 № L080025, 14.09.2917 № АРО-533290 в м. Лондон, Велика Британія. Зауваження щодо змісту або форми довідок у відповідача відсутні.
		Судами встановлено отримання відповідачем відповіді від компетентного органу Великобританії поза межами проведеної перевірки, відсутність у відповідача на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення- рішення офіційного перекладу Угоди зміст якої аналізувався та було зроблено посилання в акті перевірки.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ                             
		8. Згідно з підпунктом 134.1.3 пункту 134.1 статті     134 ПК України     об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом     141.4     статті     141     цього     Кодексу, з джерелом походження з України.
		9. Пунктом     141.4 статті     141 ПК України     встановлено особливості оподаткування нерезидентів. Згідно з підпунктом 141.4.1 пункту 141 статті     141 ПК України     доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, в тому числі,          лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди (п.п. "ґ", п.п.     141.4.1     п.     141.4          статті     141 ПК України).
		10. Відповідно до підпункту    141.4.2     пункту     141.4     статті     141 ПК України     резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
		11. Отже, виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, що регулюють порядок сплати податку, платники податку - резиденти, що сплачують на користь нерезидентів доходи у вигляді лізингової/орендної плати, зобов`язані утримувати з таких доходів податок за ставкою 18%.
		12. Разом з тим, резиденти при виплаті доходу нерезидентам мають право скористатися перевагами угоди про уникнення подвійного оподаткування.
		13. Пунктом     3.2     статті     3 ПК України     визначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
		14. Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування, яка має пріоритет порівняно з нормами     Податкового кодексу України, визначає особливості стягнення з резидентів Договірних держав податків на доход і на приріст вартості майна.
		15. Відповідно до статті 4 Конвенції для її цілей цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця знаходження керівного органу, місця реєстрації або будь-якого аналогічного критерію. Цей термін, разом з тим, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує          доходи          або          приріст вартості майна з джерел у цій Державі.
		16. У частині першій статті 7 Конвенції визначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується податком тільки у цій Договірній Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво.
		17. Статтею 8 Конвенції окремо зазначено про порядок оподаткування операцій, пов`язаних з експлуатацією морського та повітряного транспорту. Зокрема, прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від експлуатації морських і повітряних          суден у міжнародних перевезеннях буде оподатковуватися лише в цій Державі. Для цілей цієї статті прибуток включає, зокрема доход від здачі в оренду порожніх морських або повітряних суден. 
		18. Згідно з пунктом 103.1 статті 103 ПК України (тут і далі норми Податкового кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) застосування правил міжнародного договору України здійснюється, зокрема шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
		19. Пунктом 103.2 статті 103 ПК України передбачено, що особа (податковий) агент має право застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
		20. Відповідно до пункту 103.3 статті 103 ПКУ бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із доходів в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів. 
		21. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу. 
		22. Вказане визначення загалом відповідає визначенням, наведеним в Коментарях ОЕСР (пункт 12 Коментарів до статті 10, пункт 9 Коментарів до статті11, пункту 4 Коментарів до статті 12). 
		23. В той же час, слід враховувати, що ані в положеннях Модельної конвенції, ані в положеннях Коментарів ОЕСР поняття бенефіціарного власника не згадується в інших статтях, аніж статті, які стосуються дивідендів, процентів та роялті. З цього приводу Коментар вказує, що застосування терміну «бенефіціарний власник» пов`язано із специфічними формулюваннями, які використано в статті 10, 11 і 12 Модельної конвенції, а саме - використанням словосполучення «що сплачуються на користь резидента договірної держави». 
		24. Таким чином, виходячи із наведеного правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування концепції бенефіціарного власника відносно будь-яких інших доходів, аніж до процентів, дивідендів і роялті не відповідає положенням законодавства.
		25. Наведений висновок не дає підстав стверджувати, що звільнення, передбачені конвенцією, безумовно надаються до будь-яких платежів, що здійснюються на користь посередника (агента, номінального утримувача (номінального власника) або тільки посередника щодо такого доходу). 
		26. За загальним правилом, таке звільнення має надаватись в контексті розгляду інших, аніж статус бенефіціарного власника обставин, зокрема - в контексті інтерпретації терміну «прибуток» або дохід.
		27. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 815/371/18, від 12 лютого 2020 року у справі 160/1061/19.
		28. Так, коли виплата лізингових платежів здійснюється на користь особи, яка є лізингодавцем, то така виплата за своєю сутністю є для нього доходом, тому такий вважатиметься бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України, якщо тільки не є посередником щодо такого доходу (агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу).
		29. При вирішенні спорів, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Також слід враховувати, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		30. Отже, контролюючий орган повинен довести, що нерезидент був агентом чи номінальним утримувачем (номінальним власником) або тільки посередником щодо такого доходу.
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 
		31. Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права - п. 103.3 ст. 103, п.п. 141.4.2 п. 141.4. ст. 141 Податкового кодексу України та порушення норми процесуального права - ст. 242 КАС України та застосування норм права без врахування висновку Верховного Суду  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року по справі №806/1213/15 касаційне провадження №16/9901/28112/18.
		32. Суд зазначає, що відповідач не обґрунтовує, в чому конкретно полягає неправильне застосування судами вказаних норм Податкового кодексу України, з урахуванням частини третьої статті 351 КАС України, а доводи скарги зводяться лише до переоцінки тих доказів та обставин, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій.
		33. Суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права - пункту 103.3 статті 103, підпункту 141.4.2 пункту 141.4. статті 141 Податкового кодексу України ( редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки встановили, що нерезидент з яким позивач уклав угоди був бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і резидентом країни з якою укладено міжнародний договір України, що доведено наявними довідками про резидентство, так як відповідач не довів належними та допустимими доказами, що такий у спірних правовідносинах був агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або тільки посередником щодо такого доходу.
		34. Так, відповідно до пункту 103.3 статті 103 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.
		35. При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
		36. В підпункті 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України у відповідній редакції визначено, що резиденти, які здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, утримують податок з таких доходів, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати.
		37. Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на те, що компанія РВ Leasing СА (UK) Limited не може вважатись бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу від лізингу літака, виплаченого позивачем, оскільки не є власником цього літака, так як законодавство такої вимоги до бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу не встановлює.
		38. При цьому суди зазначили, що законодавство України не містить визначення фактичного (бенефіціарного) отримувача доходу, як і переліку документів для підтвердження цього статусу, тому для визначення особи фактичного (бенефіціарного) отримувача доходу має значення юридичне оформлення та зміст зовнішньоекономічного договору, в рамках якого здійснюється господарська діяльність та сплачується дохід.
		39. Діюча міжнародна практика застосування угод про уникнення подвійного оподаткування визначає, що для визнання особи в якості фактичного отримувача доходу така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.
		40. Дослідивши зміст наявних у справі зовнішньоекономічних угод, листувань, висновку експертів у галузі права щодо змісту норм іноземного права, дані фінансової звітності нерезидента та інші документи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що РВ Leasing СА (UK) Limited не діяв як агент або посередник в інтересах власника літака, а виступав у відносинах з позивачем від власного імені та у власних інтересах, мав для цього в своєму розпорядженні достатню матеріальну базу.
		41. Такий висновок обгрунтовано тим, що лізингодавець - РВ Leasing СА (UK) є самостійною стороною укладених з позивачем угод та безпосереднім отримувачем сплачених позивачем коштів. При цьому, лізингодавець - РВ Leasing СА (UK) самостійно визначає подальшу економічну долю такого доходу та не обмежений договірними умовами щодо необхідності перераховувати його власнику або погоджувати з власником напрямки його подальшого використання.
		42. Посилання відповідача про те, що РВ Leasing СА (UK) сплачує окрему плату власнику літака, суди обгрунтовано не взяли до уваги як такі, що не мають правового значення, оскільки основним видом діяльності РВ Leasing СА (UK) є лізинг повітряних суден, РВ Leasing СА (UK) самостійно здійснює свою господарську діяльність, має значне коло контрагентів (лізингоотримувачів, власників літаків, обслуговуючих компаній тощо) та власні зобов`язання перед ними, які випливають з окремих договорів та не зв`язані умовами угод між РВ Leasing СА (UK) та ТОВ «АК «Роза Вітрів». Відповідачем не доведено, що обов`язок РВ Leasing СА (UK) сплачувати кошти власнику літака напряму залежить від сплати ТОВ «АК «Роза Вітрів» лізингових платежів, що могло бути ознакою  посередницької діяльності.
		43. Також суди правильно врахували встановлені обставини, а саме що у ТОВ «АК «Роза Вітрів» відсутні жодні договірні взаємовідносини з власником літака - РВL0781 Limited (Гібралтар); ТОВ «АК «Роза Вітрів» не є стороною жодних договорів за участю РВL0781 Limited ; ТОВ «АК «Роза вітрів» не обізнано зі змістом договорів, укладених між РВ Leasing СА (UK) та РВL0781 Limited (Гібралтар) та не володіє інформацією щодо їх взаємних прав та обов`язків; ТОВ «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» не здійснювало платежів на користь РВL0781 Limited та не має прав та обов`язків з РВL0781 Limited.
		 
		44. Крім того, відповідачем не доведено, що виконання РВ Leasing СА (UK) своїх грошових зобов`язань перед РВL0781 Limited (Гібралтар) поставлено в залежність від виконання грошових зобов`язань ТОВ «АК «Роза Вітрів» перед РВ Leasing СА (UK).
		45. Щодо доводів скаржника про не врахування висновку Верховного Суду  у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року по справі № 806/1213/15 касаційне провадження №9901/28112/18, то відповідачем не конкретизовано, яку саме норму права неправильно застосували суди з врахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.12.2019, та в чому полягає така невідповідність.
		45.1. При цьому постанова Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 806/1213/15 не містить висновків щодо застосування норм підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України, а зміст рішень судів попередніх інстанцій у цій справі не протирічить змісту зазначеної постанови Верховного Суду при тому, що і правовідносини у вказаних справах не можна вважати повністю подібними (у справі № 806/1213/15 Верховний Суд не робив висновків щодо бенецфіціарного отримувача доходу з джерелом походження з України, у відносинах, що виникають з лізингу (оренди) повітряних суден).
		46. Щодо доводів відповідача про безпідставне врахування судами Висновку спеціалістів у галузі права, то такі не не заслуговують на увагу, оскільки позивачем з дотриманням приписів статті 112 КАС України було подано до матеріалів справи Висновок експертів в галузі права від 23.11.2018, виготовлений експертами Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України.
		46.1. Вказаний висновок стосувався питань правової природи укладених угод та чи мають правовідносини між сторонами ознаки посередницької (агентської) діяльності з урахуванням особливостей національгоо законодавства Англії та Уельсу.
		46.2. Кодексом адміністративного судочинства України визначено такий окремий вид експертизи, як експертиза в галузі права, який не є судовою експертизою. Законодавство обмежує можливість проведення такої експертизи лише двома випадками, коли необхідно отримати висновок щодо: застосування аналогії закону чи аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
		46.3. Відповідачем помилково ототожннено судову експертизу та експертизу в галузі права. Про вказані експертизи зазначено в окремих параграфах глави 5 КАС України, проведення таких регулюється різними процесуальними нормами, судовий експерт та експерт в галузі права мають різний обсяг прав та обов`язків.
		46.4. На відміну від висновків судової експертизи, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатись в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, проте має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
		46.5. При вирішенні даної справи суди самостійно дійшли висновку про характер спірних правовідносин між сторонами, не обмежуючись при цьому висновком наданої позивачем експертизи. Доводи скаржника, про те, що експерти не були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, не відповідають дійсності.
		47. Відпоавідчем також не було спростовано, що документальна виїзна перевірка позивача проводилась з 28.02.2018 по 05.05.2018, проте, відповідь від компетентного органу Великобританії отримано відповідачем 14.11.2017, тобто, поза межами проведеної перевірки.
		47.1. Крім того, судами було встановлено, а відповідачем не спростовано, що на час проведення перевірки у відповідача був відсутній офіційний переклад угоди, укладеної між РВ Leasing СА (UK) та власником літака РВL0781 Limited (Гібралтар), зміст якої аналізувався фахівцями відповідача при складенні Акту перевірки, що вказує і на те, що на дату прийняття оскаржуваного рішення у контролюючого органу, не було перекладу тих документів, зокрема угод, на підставі аналізу яких він прийшов до висновку про порушення ТОВ «АК «Роза Вітрів» податкового законодавства.
		48. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		49. Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно до     статті 8 Конституції України,     статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України     та частини першої     статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»     суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		50. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 слід залишити без задоволення.
		51. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		52. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 в справі № 826/13255/18 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова  Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...