Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/15811/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Грабіж.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2021. Зареєстровано: 03.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2021.
Дата набрання законної сили: 02.09.2021
Номер судового провадження: 1-кп/161/248/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018030010001285

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 161/15811/18 
		Провадження № 1-кп/161/248/21
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		   м. Луцьк                             02 серпня 2021 року         Луцький міськрайоннийсуд Волинськоїобласті в складі:
		головуючого                    судді ОСОБА_1 , 
		з участю секретаря
		судового засідання                 ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030010001285 від 06.04.2018, про обвинувачення  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_2 , громадянин України, освіта середня, не працює, неодружений, судимий 23.01.2017 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді 4 роки позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки;
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.125, ч.2 ст.186 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора                     ОСОБА_4 ,
		потерпілих                 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		захисника                 ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого             ОСОБА_3 ,
		 
		В С Т А Н О В И В
		 
		Обвинувачений ОСОБА_3 у період часу з 26.03.2018 по 10.00год. 05.04.2018 (точні дата та час органом досудового розслідування не встановлені), діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою таємного викрадення чужого майна, шляхом зламу навісного замка, проник всередину підвального приміщення АДРЕСА_3 , яке слугувало сховищем для речей, звідки повторно таємно викрав бойлер марки «Ardo», об`ємом 80 л, вартістю 4000 грн., чим завдав потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на вищевказану суму.
		ОСОБА_3 інкримінується таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане із проникнення у сховище, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України. 
		Окрім цього, він же, 12.08.2018 у період часу з 23.10год. по 23.50год., у дворі поблизу будинку АДРЕСА_4 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс не менше одного удару кулаком руки у ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_6 від чого той впав на землю. Після цього ОСОБА_3 умисно наніс не менше двох ударів кулаками рук та ногами в ділянку тулуба потерпілого, чим спричинив потерпілому синці на правому оці, нижній повіці лівого ока, крововилив під білкову оболонку правого очного яблука, забій правої бокової половини грудної клітки, які згідно висновку судово-медичного експерта №557 від 21.08.2018 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. 
		ОСОБА_3 інкримінується нанесення умисного легкого тілесного ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України. 
		Окрім цього, органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що у період часу з 23.10год. по 23.50год. 12.08.2018, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_4 , умисно, з корисливих мотивів, керуючись раптово виниклим умислом та метою відкритого викрадення чужого майна, повторно, відкрито викрав належний потерпілому ОСОБА_6 мобільний телефон марки «Samsung Galaxy J3», чорного кольору із ІМЕІ №1: НОМЕР_1 разом із прозорим силіконовим чохлом до нього, вартістю 1376 грн. 33 коп., у якому була сім-картка ПрАТ «ВФ Україна» № НОМЕР_2 , яка цінності для потерпілого не становить, із картою пам`яті марки «Kingston», формату «Micro SD», об`ємом 32 ГБ, вартістю 429 грн., грошові кошти в сумі 60 грн. (номіналом купюр 50 грн. та 10 грн.), стерео Bluetooth-гарнітуру, моделі «ERGO ВТ-801/ВТ-530», вартістю 390 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на загальну суму 2255 грн. 33 коп.
		ОСОБА_3 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України. 
		Допитаний всудовому засіданніобвинувачений ОСОБА_3 вину увчиненні злочину,передбаченого ч.3ст.185КК України,не визнав.Суду давпоказання,що бойлер з підвального приміщення по АДРЕСА_5 не викрадав. Наявність сліду свого взуття у підвалі потерпілого ОСОБА_5 пояснив тим, що саме у підвалі (при його вході) мав розмову з дружиною потерпілого, яка показувала звідки викрадено бойлер, а тому можливо тоді і залишив слід у підвалі, який був зачинений на замок. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди також не визнав. 
		Окрім цього, визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України та показав, що ввечері із ОСОБА_8 , і його знайомим відпочивали за вказаному в обвинувальному акті місці. Із потерпілим виникла словесна перепалка, в ході якої він наніс ОСОБА_6 тілесні ушкодження, а саме декілька ударів кулаком руки в ділянку тулуба (3-4 удари), однак наявні у потерпілого ушкодження виникли не лише від його дій, а й від ударів ОСОБА_9 . 
		Також, зазначив, що грабежу щодо потерпілого ОСОБА_6 не вчиняв, телефон, навушники, гроші у нього не брав. Телефон випав у потерпілого, який втікав, ОСОБА_8 його забрала, поклала його собі у кишеню, в подальшому ввечері передала йому для підзарядки. 
		Висновок щодо інкримінованих ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, суд обгрунтовує на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом допустимих доказах.
		По епізоду таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного із проникнення у сховище, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України винуватість ОСОБА_3 підтверджується наступними доказами.
		Так потерпілий ОСОБА_5 , будучи допитаним безпосередньо в судовому засіданні показав, що у 2018 році виявив відсутність бойлера у підвальному приміщенні, яке закріплене за його квартирою. У підвалі побачив пошкодження скоби (вона була зірвана), на якій висів замок. Після чого він викликав поліцію. Категорично ствердив, що вільного доступу до підвалу не було, він був зачинений на навісний замок, який він зачиняв особисто. Сусіди, так і сам обвинувачений (який казав про це особисто його дружині та пообіцяв, що збитки поверне), стверджували про те, що крадіжку вчинив саме ОСОБА_3 . Після приїзду працівників поліції було оглянуто належний йому підвал, де знаходився бойлер та вилучено слід взуття за його дверима. Також, потерпілий показав, що у підвальному приміщенні відсутня належна нумерація приміщень, кожен підвал закріплений безпосередньо за квартирою. Бойлер купували 6 років тому, вартість якого становила 4000 грн. Цивільний позов про відшкодування майнової шкоди в сумі 4000 грн. підтримав повністю, просить його задовольнити, щодо міри покарання покладався на розсуд суду.
		Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні повідомила про те, що обвинувачений ОСОБА_3 є їхнім сусідом. Сусідка з першого поверху повідомила, що всі підвали були відчинені, замок на їх дверях висів, однак на вигляд був зірваний, тому вона спустилась у підвал, закріплений за їх квартирою та виявила зникнення бойлера марки «Аrdo». Вони відразу ж викликали працівників поліції, написали заяву. Працівники поліції оглянули підвал, де знаходився бойлер та вилучили слід взуття за його дверима. Після цього вона особисто приходила до обвинуваченого ОСОБА_3 і при розмові останній повідомив, що саме він викрав бойлер.
		Показання вказаних потерпілого та свідка є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити всі обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останні оговорюють обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а їхні показання повністю узгоджуються між собою та відповідають і іншим доказам у справі.
		Окрім цього, посилання сторони захисту на зацікавленість свідка ОСОБА_10 не заслуговує на увагу, оскільки свідок, після роз`яснення змісту ст.63 Конституції України, погодилась давати показання, дала такі показання, будучи попередженою про кримінальну відповідальність та знаходячись під присягою. 
		Протоколом огляду місця події від 05.04.2018, проведеного на підставі письмової згоди потерпілого ОСОБА_5 , зафіксовано огляд підвального приміщення буд. АДРЕСА_5 та встановлено факт пошкодження скоби навісного замка, виявлено слід низу взуття на насипі піску, у підвалі належному потерпілому ОСОБА_5 . Вказаний слід зафіксовано гіпсовим зліпком, який опечатано, та визнано речовим доказом у справі згідно постанови слідчого від 28.06.2018, оскільки він відповідає критеріям речового доказу, визначеним ч.1 ст.98 КПК України.
		Згідно довідки ФОП ОСОБА_11 встановлена вартість бувшого у використанні бойлера марки «Ardo» об`ємом 80 л станом на 05.04.2018, 4000 грн.
		Протоколом огляду місця події від 12.04.2018 (з фототаблицями) встановлено, що в кімнаті прийому громадян Луцького ВП ГУНП у Волинській області, ОСОБА_12 видав кросівки марки «Adidas», синього кольору, 43 розміру, які визнано речовим доказом у справі згідно постанови слідчого від 12.04.2018, оскільки вони відповідають критеріям речового доказу, визначеним ч.1 ст.98 КПК України, та залишено на зберіганні в камері схову речових доказів Луцького ВП ГУНП у Волинській області (квитанція №100144 від 11.08.2018).
		Відповідно до висновку трасологічної експертизи №243 від 26.06.2018 встановлено, що представлений на дослідження слід низу взуття, який був виявлений та відкопійований на гіпсовий зліпок в ході огляду місця події від 05.04.2018 у підвальному приміщенні АДРЕСА_3 , придатний для ідентифікації низу взуття. Слід низу взуття, який був виявлений і відкопійований на гіпсовий зліпок в ході огляду місця події від 05.04.2018, залишений взуттям (кросівком на ліву ногу), яке було вилучене у ОСОБА_12 .
		Згідно постанови про уточнення анкетних даних від 30.07.2018, анкетні дані ОСОБА_12 , вказані у протоколах проведених слідчих дій та експертизі, є помилковими та правильними є  ОСОБА_3 . 
		Висновок трасологічної експертизи є науково-обґрунтованим та піддавати його сумніву в суду підстав немає. Не наведені такі підстави і учасниками кримінального провадження. Такий висновок суд бере до уваги та оцінює в сукупності зі всіма доказами у справі.
		Відповідно до ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку чи іншого володіння особи. Відповідно до ч.7 цієї ж статті при огляді слідчий, прокурор має право, зокрема, оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження.
		Згідно ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
		Конституція України гарантує недоторканість не лише житла, а й іншого володіння особи, тобто будь-якого приміщення, яке належить їй на законних підставах, - споруд господарського призначення, службових або складських приміщень, гаражу, тощо. Це право може бути обмежене за наявності передбачених законом підстав, до яких належать, зокрема, провадження слідчих дій з метою розкриття та розслідування злочину. Аналогічні підстави обмеження даного права передбачені і Конвенцією, відповідно до п.2 ст.8 якої, органи державної влади не можуть втручатись у його здійснення інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або демократичного добробуту країни з метою запобігання заворушенням і злочинам. 
		Так, відповідно до заяви від 05.04.2018 власник приміщення  підвалу №8 по АДРЕСА_5 , а саме  потерпілий ОСОБА_5 надав добровільну згоду працівникам поліції на його огляд.
		Відповідно до протоколу огляду від 05.04.2018 огляд проведено за участю понятих та власника  ОСОБА_5 , при цьому, нумерація дверей у даному протоколі (зокрема другої частини підвалу) здійснена слідчим не по фактичній нумерації, а по порядку їх розташування. Зважаючи на присутність власника під час огляду та відсутність будь-яких зауважень як самого власника, так і понятих підстави вважати, що огляд та вилучення сліду низу взуття було проведено у іншому підвальному приміщенні  у суду відсутні. Протокол від 05.04.2018 відповідає вимогам, встановленим для даного виду документів. 
		Таким чином, огляд було проведено відповідно до вимог чинного КПК України, на підставі письмової згоди власника приміщення на проведення даної слідчої дії, її проведення відповідає ст.2 КПК України щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування, а отримані докази, відповідно до ст. ст.85, 86 КПК України, суд вважає належними та допустимими та поряд із іншими доказами у даній справі покладає в основу даного вироку. 
		Твердження обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що слід в підвалі він залишив тоді, коли з дружиною потерпілого спускався в підвал, суд оцінює критично, на думку суду, вони надані ним з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки слід був виявлений відразу при огляді місця події 05.04.2018, а належних і допустимих доказів, які б вказували на те, що слід був залишений саме при відвідуванні підвалу до проведення огляду місця події зі свідком ОСОБА_10 в матеріалах кримінального провадження немає. 
		Гіпсовий зліпок вилучений у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, оскільки у протоколі огляду від 05.04.2018 вказано про його поміщення у паперову коробку, запечатування та вилучення, а у висновку експерта №243 від 26.06.2018 (у дослідницькій частині) вказано, що об`єкт надійшов в упакованому вигляді, коробка опечатана шляхом наклеювання бирки, на якій наявні відтиски печатки, підписи понятих, її цілісність не порушена (додаток: зображення 1, 2).
		Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом. При цьому, під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб.
		Так, підвал є місцем, відведеним для зберігання матеріальних цінностей, і як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_5 , свідка ОСОБА_10 та протоколу огляду місця події від 05.04.2018 мав засоби охорони  був обладнаний навісним замком, який був зачиненим, що унеможливлювало вільний доступ до нього сторонніми особами.
		Відсутність у потерпілого правовстановлюючих документів на підвал жодним чином не вказує про неналежність такого підвалу до сховища в розумінні диспозиції ч.3 ст.185 КК України.
		Таким чином, кваліфікація дій обвинуваченого за даною кваліфікуючою ознакою  проникнення у сховище, є правильною та знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду. 
		Дані докази, на підставі ст.ст. 85, 86 КПК України, суд вважає належними, допустимими, а їх сукупність, відповідно до ст.94 КПК України, - достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні даного кримінального правопорушення.
		По епізоду умисного легкого тілесного ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч.1 ст.125 КК України винуватість ОСОБА_3 підтверджується наступними доказами.
		Показами самого обвинуваченого ОСОБА_3 , який вину за даним епізодом визнав повністю, не оспорюючи фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті.
		Окрім того, потерпілий ОСОБА_6 , будучи допитаним безпосередньо в судовому засіданні за даним епізодом, і при повідомленні про вчинене кримінальне правопорушення від 02.10.2018, послідовно розповів про нанесення ОСОБА_3 йому тілесних ушкоджень за обставин, які викладені в обвинувальному акті, підтвердив їх кількість та локалізацію.
		Показання потерпілого за епізодом нанесення легких тілесних ушкоджень є чіткими, послідовними та дають змогу відтворити всі обставини кримінального правопорушення, які були до, на момент та після його вчинення. Немає в суду обґрунтованих підстав вважати, що останній оговорює обвинуваченого, оскільки в суді не було встановлено таких об`єктивних причин, а його показання повністю узгоджуються та відповідають іншим доказам у справі, зокрема і показаннями самого обвинуваченого.
		Також свідок ОСОБА_13 підтвердила факт нанесення обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 .
		Відповідно до висновку експерта №557 від 21.08.2018 встановлено, що при судово-медичній експертизі та згідно, наданих медичних документів, у ОСОБА_6 були виявлені наступні ушкодження: синці навколо правого ока, на нижній повіці лівого ока, крововилив під білкову оболонку правого очного яблука, забій правої бокової половини грудної клітки. Дані тілесні ушкодження виникли від травмуючої дії тупих предметів, цілком можливо в час вказаний підекспертним, за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Виходячи з характеру, кількості та локалізації ушкоджень виявлених на тілі ОСОБА_6 йому було причинено не менше трьох травмуючих впливів. Виникнення вищевказаних ушкоджень в результаті падіння з висоти власного зросту  малоймовірно.
		Висновок судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень є науково-обґрунтованим та піддавати його сумніву в суду підстав немає. Не наведені такі вмотивовані підстави і стороною захисту.
		Згідно довідки КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» №3391 від 13.08.2018 та витягу з журналу запису ургентних хворих Волинської обласної клінічної лікарні об`єктивно підтверджується наявність тілесних ушкоджень у потерпілого у виді забою грудної клітки та гематоми верхньої повіки з субкон`юктивальним крововиливом правого ока.
		Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як це передбачено ст.94 КПК України.
		Підстав для визнання недопустимих доказів, які подані стороною обвинувачення, суд не вбачає, оскільки такі докази зібрані та отримані в порядку, передбаченому КПК України, будь-яких істотних порушень прав та свобод людини при цьому не виявлено.
		Таким чином, порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень (ч.3 ст.185, ч.1 ст.125 КК України), які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.
		За таких обставин, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виразилися у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного із проникненням у сховище, вчинив злочин, передбачений ч.3 ст.185 КК України. 
		Окрім цього, він же, своїми умисними протиправними діями, які виразилися у нанесенні умисного легкого тілесного ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення (кримінальний проступок), передбачене ч.1 ст.125 КК України. 
		Прокурором на підтвердження вини ОСОБА_3 по факту відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, надані наступні докази, які досліджені в судовому засіданні.
		Так, потерпілий ОСОБА_6 , будучи допитанимбезпосередньо всудовому засіданніза данимепізодом, показав, що 17.08.2018 (точної дати не пам`ятає) познайомився із дівчатами на ім`я ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Наступного дня він передзвонив до ОСОБА_16 , купив алкоголь, близько 22.00год. чекав їх у дворі по вул.Винниченка у м.Луцьк. Конфлікту між ними не було. Першою звідти пішла ОСОБА_17 , а вони ще залишались, до них приєднався хлопець на ім`я ОСОБА_18 . В ході в цих подій він тричі відлучався із обвинуваченим в інший двір. Потім обвинувачений повалив його на землю, і наніс йому кілька ударів по обличчю (зокрема, під око) та по тілу (по ребрах). Відчув, як хтось виймав з кишені мобільний телефон, навушники і грошові кошти в сумі 60 грн., однак ствердити, хто саме виймав чи ОСОБА_8 ( ОСОБА_19 ) чи обвинувачений ОСОБА_3 він не може, оскільки в цей момент лежав на землі обличчям донизу. Після цього всі, хто був біля нього, втекли. Наступного дня він звернувся в поліцію з заявою про вчинення кримінального правопорушення, однак не пам`ятає зміст заяв. Впевнений, що саме ОСОБА_20 наносив йому тілесні ушкодження. Чи наносила йому тілесні ушкодження ОСОБА_8 , він не знає. ОСОБА_8 викрала в нього телефон і гарнітуру, а ОСОБА_20 витягнув гроші. Впевнений, що ОСОБА_18 ( ОСОБА_21 ) стояв і все бачив. Щодо покарання  покладається на розсуд суду.
		Свідок ОСОБА_22 в присутності законного представника ОСОБА_23 в судовому засіданні показав, що влітку 2018 разом ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , потерпілий ОСОБА_26 гуляли. ОСОБА_24 покликала його до них. Згодом до них підійшов обвинувачений ОСОБА_3 , останній підходив до потерпілого, однак він не пам`ятає чи обвинувачений наносив удари потерпілому, оскільки було темно. Наступного дня, не пам`ятає ОСОБА_25 чи то ОСОБА_3 (точно не пам`ятає хто з них) принесли телефон і попросили поставити його на зарядку. Від слідчого він дізнався, що у потерпілого зник телефон. 
		Свідок ОСОБА_27 , будучи безпосередньо допитаною в судовому засіданні, в присутності законного представника ОСОБА_28 показала, що літом 2018 року вона з ОСОБА_13 гуляли. Потерпілий ОСОБА_26 запропонував зустрітися, і вони пішли до нього. Пізніше до них підійшли ОСОБА_3 та ОСОБА_22 . В подальшому її забрала подруга сестри. Також показала, що ОСОБА_25 їй нічого не розповідала про бійку, про зникнення у потерпілого ОСОБА_29 мобільного телефону, навушників їй нічого невідомо, події були давно, тому вона не пам`ятає детально обставини. 
		Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показала, що влітку 2018 разом з ОСОБА_24 гуляли. За магазином «7-23», що по вул.Винниченка в м.Луцьк бачила бійку між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_6 . ОСОБА_27 в той час з нею вже не було. Місце нанесення ударів потерпілому вона не бачила. Їй невідомо чи обвинувачений ОСОБА_3 забирав у потерпілого речі. Особисто вона ударів потерпілому не наносила, речей в нього не забирала. В подальшому її забрала мама і вони пішли додому.
		Відповідно до протоколу огляду місця події від 13.08.2018 (з фототаблицями) встановлено місце знайомства та відпочинку потерпілого ОСОБА_6 з обвинуваченим ОСОБА_3 та іншими особами  прилегла територія до будинку по АДРЕСА_6 , місце вчинення кримінального правопорушення  поблизу будинку №47 по вул.Винниченка м.Луцьк (за магазином «7/23»). Ці обставини не оспорюються учасниками кримінального провадження.
		Згідно копій квитанцій та інструкцій з використання, приєднаних за клопотанням потерпілого ОСОБА_6 встановлено факт придбання та вартість мобільного телефону, карти пам`яті та стерео-гарнітури.
		Відповідно до протоколу огляду місця події від 13.08.2018 (з фототаблицями) встановлено, що у приміщенні службового кабінету №416 Луцького ВП ГУНП у Волинській області, що по вул.Грибоєдова, 2, м.Луцьк обвинувачений ОСОБА_12 добровільно видав мобільний телефон марки «Samsung Galaxy J3» чорного кольору із прозорим силіконовим чохлом, без сім картки, без карти пам`яті формату «Micro SD», об`ємом 32 ГБ та без наушників «Ergo». Під час огляду місця події ОСОБА_3 повідомляв, що мобільний телефон йому передала дівчина на ім`я ОСОБА_8 . Вилучені предмети визнано речовими доказами у справі згідно постанови слідчого від 13.08.2018, оскільки вони відповідають критеріям речового доказу, визначеним ч.1 ст.98 КПК України, та згідно розписки від 06.09.2018 передано на зберігання потерпілому ОСОБА_6 .
		Висновком товарознавчої експертизи №493 від 30.08.2018 стверджується ринкова вартість мобільного телефону марки «Samsung SM-J320FN» чорного кольору, ІМЕІ: НОМЕР_1 із прозорим силіконовим чохлом, станом на 12.08.2018 - 1376, 33 грн.
		Відповідно до довідок ФОП ОСОБА_11 встановлено, що вартість бувшої у користуванні карти пам`яті ТМ «Kingston» об`ємом 32 ГБ станом на 12.08.2018 може становити 429 грн., а бувшої у використанні стерео bluetooth  гарнітури (навушників), моделі «ERGO BT-801/BT-530» - 390 грн.
		Відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Стаття 22 КПК України констатує, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Відповідно до ст.337 КПК України, суд зобов`язаний проводити судовий розгляд лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту.
		Стаття 8 Конституції Українидекларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Згідно з вимогами ст.6 Конвенції про захист прав людини, ст.62 Конституції України, ст.17 КПК України кожна людина має право на справедливий розгляд справи, не може бути піддана кримінальному покаранню поки не буде визнана винним в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.
		Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст.62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
		У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п.150, п.253).
		Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.373 КПК України - виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
		Допитавши обвинуваченого, свідків, потерпілого та дослідивши надані прокурором письмові докази за епізодом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, суд виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення в їх сукупності, приходить до висновку про те, що причетність ОСОБА_3 до вчинення кримінального правопорушення не доведена.
		Так, покази потерпілого про викрадення ОСОБА_30 у нього грошових коштів, не дають суду можливості визначити роль останнього в цій події, оскільки потерпілий акцентує уваги на іншій особі, яку він знає як ОСОБА_9 . Роль обвинуваченого в цій події знову ж таки визначити неможливо, у зв`язку з недостатністю доказів. Інші докази самостійного доказового значення для справи не мають, при цьому показання потерпілого в цій частині не є послідовними та конкретними.
		Протоколом огляду місця події від 13.08.2018, проведеного за участю ОСОБА_3 , встановлено, що мобільний телефон останньому передала дівчина на ім`я ОСОБА_8 .
		Звертає суд увагу і на те, що згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13.08.2018 потерпілому ОСОБА_6 роз`яснено права заявника, останнього попереджено про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, при цьому останній заявив, що 12.08.2018 у період часу із 23.00год. по 23.40год., невстановлені особи, перебуваючи у дворі будинку по вул.Винниченка у м.Луцьк (район магазину «7/23»), шляхом нанесення тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя чи здоров`я потерпілого, відкрито викрали мобільний телефон марки «Samsung Galaxy J3», чорного кольору із ІМЕІ №1: НОМЕР_1 , вартістю станом на 16.12.2017 523 злотих, разом із прозорим силіконовим чохлом до нього, вартістю станом на 16.12.2017 у сумі 16 злотих, сім-карткою ПрАТ «ВФ Україна» № НОМЕР_2 , яка цінності не становить, із картою пам`яті марки формату «Micro SD», об`ємом 32 ГБ, вартістю 500 грн., грошові кошти в сумі 60 грн., навушники «ERGO», чорного кольору, вартістю 390 грн., чим спричинили матеріальну шкоду. Тілесні ушкодженняйому заподіянодвома невідомимиособами чоловічоїстаті.Двоє невідомихйому осібчоловічої статінаносили йомуушкодження, дівчина на ім`я ОСОБА_8 , відкрито викрадала його вищевказане майно.
		Разом з тим, згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.10.2018 потерпілому ОСОБА_6 роз`яснено права заявника, останнього попереджено про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, при цьому останній заявив, що 12.08.2018 у період часу із 23.00год. по 23.40год.,  ОСОБА_3 , перебуваючи у дворі будинку по АДРЕСА_4 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин, шляхом нанесення ударів кулаками та ногами по обличчю та тулубу, спричинив тілесні ушкодження. Очевидцями вказаної події були дівчина на ім`я ОСОБА_8 та хлопець на ім`я ОСОБА_18 . 
		Покази свідка ОСОБА_22 про те, що наступного дня після зустрічі він не пам`ятає чи ОСОБА_25 чи ОСОБА_3 принесли телефон і попросили поставити його на зарядку, не підтверджують об`єктивну причетність ОСОБА_31 до відкритого викрадення майна потерпілого.
		Також, і показання свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_32 не підтверджують причетність ОСОБА_3 до відкритого викрадення майна потерпілого.
		Відповідно до ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
		Учасники судового розгляду не ставили питання про проведення повторного, одночасного допитів, вказаних вище осіб, в порядку ч.ч. 14, 15 ст.352 КПК України, при цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, як це передбачено ч.6 ст.22 КПК України.
		Аналіз сукупності зібраних доказів, наданих стороною обвинувачення, дозволяє суду зробити висновок про те, що такі докази не містять сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які б доводили винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
		Таким чином, у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_3 інкримінованого кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про необхідність, в силу презумпції невинуватості, закріпленої уст.62 Конституції України,виправдати його за ч.2 ст.186 КК України.
		Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.
		У відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які, відповідно до вимог ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжкого злочину та кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено, не зазначені такі обставини і в обвинувальному акті.
		Обвинувачений ОСОБА_3 частково визнав свою винуватість, раніше судимий, має постійне місце проживання, негативно характеризується за місцем проживання, на обліку в нарколога чи психіатра не перебуває.
		На підставі викладеного, враховуючи обставини вчинених кримінальних правопорушень, думки потерпілих, дані про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч.2 ст.50 КК України, а також із врахуванням ч.2 ст.416 КПК України, обираючи серед альтернативних видів покарань, передбачених санкціями закону, за якими визнав ОСОБА_3 винуватим, вважає за необхідне призначити останньому покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі в мінімальній межі, за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт.
		Остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, суд призначає шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
		На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
		Підстав для призначення покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу чи виправних робіт суд не вбачає, оскільки обвинувачений не працює та не має постійного джерела прибутку. 
		Разом з тим, з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, конкретні обставини справи та те, що ОСОБА_3 раніше судимий за вчинення умисного тяжкого корисливого злочину проти власності, судимість за який не знята та не погашена в установленому законом порядку, при цьому, знову вчинив кримінальні правопорушення в період іспитового строку, визначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2017, тому, на підставі ч.1 ст.71 КК України, суд вважає за необхідне до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
		Строк відбуття покарання обвинуваченому необхідно рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		Потерпілий ОСОБА_5 звернулася з позовом до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 4000 грн.
		Вирішуючи цивільний позов суд виходить з наступного.
		Частиною 1 ст.128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Стаття 1166 ЦК України регламентує підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
		Таким чином, оскільки в судовому засіданні доведено те, що потерпілому ОСОБА_5 завдано майнової шкоди саме діями обвинуваченого ОСОБА_3 , останній збитки не відшкодував, враховуючи встановлені в судовому засіданні факти вчинення кримінального правопорушення проти власності, цивільний позов про стягнення майнової шкоди підлягає до задоволення в повному обсязі.
		Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.
		Процесуальні витрати за проведення експертизи під час досудового розслідування підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України.
		Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, при цьому, оскільки суд на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України визнає обвинуваченого ОСОБА_3 невинуватим у пред`явленому обвинуваченніза ч.2 ст.186 КК України та виправдовує, процесуальні витрати за проведення товарознавчої експертизи №493 від 30.08.2018 необхідно прийняти за рахунок держави.
		Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу ОСОБА_3 необхідно залишити попередній  тримання під вартою з метою запобігання ризику, передбаченого ст.177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.
		Окрім того, суд зараховує в строк відбування покарання обвинуваченого термін його перебування під вартою у відповідності до вимог ст.72 КК України. 
		Підстав для застосування положень ст.49 КК України (за ч.1 ст.125 КК України), суд не вбачає зважаючи на правовий висновок, який викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 квітня 2021 року №328/1109/19, який, в силу ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», повинен враховуватися судом.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 118, 120, 124, 128, 129, 366-368, 371, 373, 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
		 
		У Х В А Л И В
		 
		Визнати  ОСОБА_3  невинуватим у пред`явленому обвинуваченніза ч.2 ст.186 КК України та виправдати, на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.125 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання:
		-за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;
		-за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.
		На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_3 до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.01.2017, та остаточно визначити до відбуття  ОСОБА_3  покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 1 (один) місяць.
		Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_3 в користь потерпілого ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.
		Речові докази у справі, а саме: 
		-кросівки марки «Adidas» синього кольору, 43 розміру, що передані на зберігання до камери речових доказів Луцького ВП ГУНП у Волинській області, повернути за належністю ОСОБА_3 ;
		-слід низу взуття, поміщений в пакет експертної служби №4189413, залишити при матеріалах кримінального провадження впродовж всього часу їх зберігання;
		-мобільний телефон «Samsung Galaxy J3», чорного кольору ІМЕІ №1: НОМЕР_3 із прозорим силіконовим чохлом, залишити за належністю ОСОБА_6 .
		Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави витрати за проведення експертизи №243 від 26.06.2018 в сумі 572 (п`ятсот сімдесят дві) гривні.
		Судові витрати в сумі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень за проведення експертизи №493 від 30.08.2018 прийняти за рахунок держави.
		Арешт, який накладений ухвалами слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.04.2018, 16.08.2018 на майно, скасувати.
		Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній  тримання під вартою.
		Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 13.08.2018 по 28.07.2020 включно, 17.11.2020, з 24.03.2021 по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду учасниками судового провадження протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області, а особою, яка перебуває під вартою, з моменту отримання копії судового рішення.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		Головуючий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...