Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/7160/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; до засобів масової інформації.
Надіслано судом: 03.08.2021. Зареєстровано: 04.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2021.

Номер судового провадження: 2/755/4130/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 753/7160/21
		Провадження № 2/755/4130/21
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"02" серпня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
		головуючого - судді -                Хромової О.О.
		при секретарі                         Кошель К.А.
		розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом, в якому просить:
		- визнати недостовірною та такою, що порушує її особисті немайнові права, інформацію, яка була розповсюджена у відеоматеріалі ОСОБА_3 в мережі Інтернет на YouTube-каналі «ОСОБА_3» ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
		- зобов`язати ОСОБА_3 як власника YouTube -каналу «ОСОБА_3» протягом
		10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом поширення ним відеоматеріалу на YouTube-каналі «ОСОБА_3», в якому повідомити інформацію такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , на моєму YouTube-каналі « ОСОБА_3 » у відеоматеріалі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5», була поширена недостовірна інформація про причетність Начальника Головного управління Державної податкової служби в Одеській області ОСОБА_1 як куратора схем ухилення від сплати податків (так званих податкових «скруток») суб`єктами господарської діяльності Одеської області. ОСОБА_5 свої вибачення за шкоду, завдану її честі, гідності та діловій репутації».
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в мережі Інтернет на каналі YouTube «ОСОБА_3» ІНФОРМАЦІЯ_4 був розміщений відеоматеріал, який набрав майже 16,5 тисяч переглядів, під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 . У вказаному відеоматеріалі відповідачем повідомлено широкому загалу, що податкова служба Одеської області, на чолі з ОСОБА_1 , курує злочинні податкові схеми (так звані податкові скрутки або «скрутки» ПДВ), отримуючи від кожної такої операції неправомірну вигоду, а також доповідає Державній податковій службі України неправдиву інформацію про стан справ в Одеському регіоні. Вказаний відеоматеріал являє собою текст, який промовляє відповідач ОСОБА_3 на фоні графічних зображень і фотографій осіб, про яких йде мова у відеосюжеті, із зазначенням їхніх імен та прізвищ.
		Комплексний лінгвістичний і правовий аналіз тексту дозволяє зробити висновок про те, що відповідачем у вищевказаному відеоматеріалі було доведено до відома широкого загалу інформацію, подану у вигляді встановлених відповідачем фактів, про скоєння позивачем спільно з іншими особами низки кримінальних правопорушень, а саме: сприяння ухиленню суб`єктами господарювання, що перебувають на податковому обліку в Головному управлінні Державної податкової служби в Одеській області, від сплати податків (зокрема, податку на додану вартість), отримання неправомірної вигоди за таке сприяння від суб`єктів господарювання, зловживання владою чи службовим становищем і здійснення незаконного впливу на інших осіб в системі державної податкової служби з метою призначення ОСОБА_7 на відповідні посади, повідомлення неправдивої інформації до Державної фіскальної служби України стосовно стану податкового контролю в Одеському регіоні, що мало результатом невиконання чи неналежне виконання органом державної податкової служби своїх обов`язків зі здійснення податкового контролю.
		ОСОБА_1 зазначає, що в спірному відеоматеріалі мова йде про встановлені факти вчинення позивачем податкових і кримінальних правопорушень, однак законом передбачено інший порядок встановлення таких фактів.
		Так, відповідно до положень Податкового кодексу України єдиним належним способом виявлення порушення платником податку порядку нарахування і сплати податкових зобов`язань є проведення податкової перевірки, за результатами якої податковий орган виносить податкове повідомлення-рішення про донарахування суми податку і застосування фінансових санкцій, податкові зобов`язання, визначені таким податковим повідомленням-рішенням, вважаються такими, що узгоджені, лише після закінчення процедури адміністративного та/або судового оскарження або строку на таке оскарження. Лише з моменту такого узгодження можна стверджувати про вчинення особою порушення податкового законодавства. 
		Що стосується вчинення особою кримінального правопорушення, то відповідно до статті 62 Конституції України в Україні діє презумпція невинуватості, і особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Це означає, що лише відповідний обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, може бути підставою для встановлення фактів вчинення позивачем кримінального правопорушення.
		ОСОБА_1 стверджує, що вони з відповідачем особисто не знайомі. Відповідач не обізнаний про службову діяльність позивача, зі змістом його управлінських рішень. Натомість, ОСОБА_1 не є особою, яка володіє вичерпною інформацією з приводу фінансово-господарської діяльності, податкового обліку і звітності суб`єктів господарювання, про які мова йде у спірному відеоматеріалі. Позивач також не може на законних підставах володіти і інформацією, яка становить банківську таємницю, про фінансові операції відповідних суб`єктів господарювання, а тому висновки відповідача, які він подає як факти, насправді за жодних обставин не можуть бути об`єктивними і достовірними. 
		Зважаючи на викладене, у відповідача станом на час розміщення відеоматеріалу не було і не могло бути жодних правових підстав звинувачувати позивача, самого або спільно з іншими особами, у вчиненні будь-яких неправомірних дій. Інформацію, яка була поширена серед невизначеного кола осіб шляхом розміщення відповідачем в Інтернет-просторі відеоматеріалів, ОСОБА_1 вважає негативною та недостовірною, оскільки вона не має жодного відношення до будь-якого з суб`єктів господарювання, діяльність якого висвітлюється у відеосюжеті.
		Крім того, позивач зазначає, що відносно неї не відкрито будь-якого кримінального провадження, вона не є учасником жодного кримінального провадження, пов`язаного з розслідуваннями фактів, висвітлених у відеосюжеті. Натомість, факти, які наводяться у оприлюдненому відеоматеріалі, є спотвореними, перекрученими, не стосуються позивача і є такими, що грубо порушують презумпцію невинуватості.
		У зв`язку з тим, що поширена відносно позивача інформація є негативною, недостовірною, порушує особисті немайнові права позивача, ОСОБА_1 просить визнати її недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права і підлягає спростуванню, та зобов`язати відповідача її спростувати в такий самий спосіб, як вона була поширена.
		Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію передано на розгляд Дніпровському районному суду міста Києва.
		В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями 07 травня 2021 року заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. 
		У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_8 , подав відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, пославшись на таке.
		В позовних вимогах відсутній конкретний перелік інформації, яку позивач просить суд визнати недостовірною. Крім того, зазначає, що такий спосіб захисту, як публічне вибачення за поширення недостовірної інформації чинним законодавством не передбачено, а тому відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано до матеріалів справи самого відеозапису, що є предметом спору у даній справі, не відомо на якому носії надавалася спірна відеопублікація експерту та чи досліджувався експертами сам відеозапис, а тому даний висновок експерта не може вважатися належним.
		Відповідач вказує, що позивач ОСОБА_1 є публічною особою, а тому має бути готова до більш прискіпливої уваги до себе з боку суспільства та журналістів і проявляти більшу толерантність до критики.
		Відповідач є відомим журналістом-розслідувачем, спеціальним кореспондентом телеканалу «1+1», ведучим програми «Секретні матеріали». Він отримав від джерела інформацію про податкові «скрутки» в Одеській області. На підставі отриманої інформації зробив відеозапис, в якому продемонстрував ті дані, які він отримав щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпроград», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Прайм» та інших компаній і висловив свої думки та висновки. Жодних фактів щодо податкових «скруток» з розслідування відповідача Головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області не спростовано. Просив у задоволенні позову відмовити.
		Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
		Відповідно до частини третьої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Статтею 34 Конституції України гарантовано право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Статтями 3, 28 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності.
		Загальною декларацією прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Згідно зі статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його честі та гідності, на недоторканість своєї ділової репутації.
		Згідно із статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
		Частиною першою статті 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, зокрема, є честь, гідність і ділова репутація особи.
		Відповідно до змісту частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Проте, такі дії особи не повинні порушувати конституційних прав інших осіб, завдавати шкоди їхній честі, гідності та діловій репутації
		Згідно із статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. 
		У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року
		№ 1 «Про практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» вказано, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
		Згідно із положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. 
		У Постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі
		№ 761/6866/16-ц визначено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» передбачено, що при розгляді таких справ суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації).
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року
		№ 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи» роз`яснює, що, беручи до уваги положення статей
		32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
		Відповідно до експертного лінгвістичного висновку від 25 вересня 2020 року № 056/179, виконаного Українським бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, на замовлення адвоката Зарубицької Вероніки Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , експерту з приводу оспорюваного відеозапису поставлено такі запитання:
		1. Чи містить текстовий матеріал відеопублікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» или ІНФОРМАЦІЯ_5» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3) інформацію про те, що керівник податкової служби Одеської області ОСОБА_1 є учасницею корупційних схем? Якщо так, то які саме висловлення містять таку інформацію?
		2. Якщо текст відеопублікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» или ІНФОРМАЦІЯ_5» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) містить інформацію про те, що керівник податкової служби Одеської області ОСОБА_1 є учасницею корупційних схем, у якій формі її представлено: твердження чи оціночного судження?
		3. Чи містить текст відеопублікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» или ІНФОРМАЦІЯ_5» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) інформацію про керівника податкової служби Одеської області ОСОБА_1, яка може бути принизливою для її честі й гідності, і завдавати шкоди її діловій репутації? Якщо так, то які саме висловлювання містять таку інформацію?
		На вказані вище питання експертами зроблено такі висновки:
		Щодо першого питання. Текст відеопублікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» или ІНФОРМАЦІЯ_5» (режим доступу:  ІНФОРМАЦІЯ_3 ) містить інформацію про те, що керівник податкової служби Одеської області  ОСОБА_9  є учасницею корупційних схем. Зазначена інформація міститься, зокрема, в такому висловлюванні: «Конкретно по этому кейсу да и вообще все существующие сегодня схемы «скруток» в Одесской области за последнее время реализуются с согласования и  одобрения двух человек: руководителя Одесской налоговой ОСОБА_1 , начальника управления налогового мониторинга  ОСОБА_11  (хронометраж 8:55).
		Щодо другого питання. Текст відеопублікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» или ІНФОРМАЦІЯ_5» (режим доступу:  ІНФОРМАЦІЯ_3 ) містить інформацію про те, що керівник податкової служби Одеської області ОСОБА_9 є учасницею корупційних схем, виражену у формі фактологічного твердження.
		Щодо третього питання. Текст відеопублікації «ІНФОРМАЦІЯ_2» или ІНФОРМАЦІЯ_5» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3) містить інформацію про керівника податкової служби Одеської області ОСОБА_1, яка може бути принизливою для її честі й гідності і завдавати шкоди її діловій репутації. Інформацію про  ОСОБА_1 , що виражена у формі твердження і може бути принизливою для її честі й гідності і завдавати шкоди її діловій репутації, містить таке висловлення: «Конкретно по этому кейсу да и вообще все существующие сегодня схемы «скруток» в Одесской области за последнее время реализуются с согласования и  одобрения двух человек: руководителя Одесской налоговой ОСОБА_1 , начальника управления, начальника управления налогового мониторинга  ОСОБА_11  (хронометраж 8:55).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Частиною першою статті 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Згідно із частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
		Статтею 2 Закону України «Про інформацію» визначено, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
		Статтею 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та іншими. 
		Таким чином, згідно із статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема, у Рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети, або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання і свободою вираження думки.
		Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 Рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 04 листопада 2008 року у справі 42512/02 « Mihaiu v. Romania» зазначив, що у випадках, коли у поширеній інформації зазначається ім`я особи, його посада та звинувачення в конкретному злочині, розповсюджувач інформації повинен надати достатнє фактичне обґрунтування своїх висловлювань, інакше він не може виправдовувати свою поведінку певним ступенем перебільшення, яка є допустимою при реалізації свободи слова. 
		Верховним Судом при застосуванні правових норм при розгляді справ у подібних правовідносинах сформовано правову позицію про те, що за відсутності вироку суду стосовно позивача поширення інформації, яка містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами (постанова Верховного Суду від 08 травня 2019 у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19). 
		У пункті 75 рішення у справі «Фельдек проти Словаччини» від 12 липня 2001 року Європейський суд з прав людини також зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
		Таким чином, інформація у спірному відеосюжеті розмежовується від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених відповідачем в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова. Оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню. Крім того, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що оспорювана інформація дійсно була поширена, і дійсно відповідачем.
		З огляду на це, вищезазначена інформація про позивача, поширена відповідачем, порушує принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини і є фактично твердженням про причетність позивача до вчинення злочинів, чим створюється негативне уявлення про нього і заподіюється шкода його правам та інтересам.
		Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.
		Дана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 листопада 2018 у справі № 910/17819/17.
		Отже, виходячи з вимог приведених вище норм права відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчись, що вона відповідає дійсності, а відтак, і в суді надати докази належного виконання своїх обов`язків щодо опублікування і поширення саме достовірної інформації. Тому посилання відповідача на те, що позивач повинен довести недостовірність поширеної відповідачем інформації, є безпідставним. 
		Таким чином, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		З аналізу вищенаведених норм суд приходить до висновку, що публікуючи наведену у відеозаписі інформацію, відповідач не пересвідчився у її достовірності, не навів жодних офіційних джерел, які б свідчили про взаємозв`язок наведених у сюжеті фактів з конкретною особою, в даному випадку з позивачем у справі ОСОБА_1 . Відповідач, як на доказ правдивості інформації, посилається на висловлювання третіх осіб, проте такі вислювлювання можуть розцінюватися лише як індивідуальна позиція, яка не обґрунтована та не підтверджена офіційними даними. Жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили, що позивач вчинила дії, про які зазначає відповідач у відеосюжеті, відповідачем суду не надано. 
		Не знайшли свого підтвердження і заперечення відповідача з приводу експертного лінгвістичного висновку, проведеного Українським бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України. Відповідач зазначає, що експерту не було надано друкованого тексту фонограми, однак зі змісту експертного висновку чітко прослідковується дослідження змісту текстового фрагменту даного відеоматеріалу, якому надано лінгвістичну оцінку.
		Проаналізувавши інформацію, наведену у спірній публікації, а також характер використаних при її викладенні мовностилістичних засобів, зокрема, остання не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо. Суд дійшов висновку, що вказана інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження.
		Про характер поширеної відносно позивача інформації як фактичних даних, а не оціночних суджень, свідчать стверджувальні вислови, застосовані відповідачем, які вказують на вчинення позивачем тих чи інших протиправних дій (дифамаційні обвинувачення).
		Дані вислови можна перевірити на предмет відповідності їх дійсності, а тому вони не можуть вважатись оціночними судженнями.
		На підставі викладеного, суд погоджується з тим, що опубліковані про позивача відомості не ґрунтуючись на жодних фактичних даних, є образливими та такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію.
		Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 та статті 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.  Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про спростування інформації підлягають до задоволення, оскільки в матеріалах відсутні будь-які докази на підтвердження достовірності поширеної в публікації інформації. Відповідачем поширено інформацію в мережі Інтернет, яка не відповідає дійсності та в якій містяться неправдиво викладені відомості.
		Відповідно до пунктів 24, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи» задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		Щодо позовної вимоги про публічне вибачення, то така позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки згідно із пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України
		від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної і юридичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичні особи мають право вимагати спростування відомостей, які не відповідають дійсності та принижують їх честь і гідність, та відшкодування завданої шкоди. Обидва заходи було застосовано у справі заявників. Проте на додаток до них суди зобов`язали другого заявника опублікувати у газеті офіційне вибачення. Суд зазначає, що такий захід безпосередньо не передбачено в національному законодавстві. Як вбачається з відповідної національної судової практики, хоча й пізнішої за події, які розглядаються, встановлення зобов`язання вибачитися у справах про захист честі, гідності та ділової репутації може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів. За цих обставин Суд доходить висновку, що зобов`язання судом другого заявника вибачитися не було встановлене законом і, відповідно, у цьому відношенні було порушення статті 10 Конвенції (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 54, 58, 59, ЄСПЛ, від 05 травня 2011 року).
		З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати ОСОБА_2 спростувати недостовірну та таку, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, яка була розповсюджена у відеоматеріалі ОСОБА_3 в мережі Інтернет на YouTube-каналі «ОСОБА_3» ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом розміщення відеоматеріала такого змісту: «Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, яка була розповсюджена у відеоматеріалі ОСОБА_3 в мережі Інтернет на YouTube-каналі «ОСОБА_3» ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
		На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, статтями 200, 201, 297, 277, 299, 302 ЦК України, статтями 4, 19, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи», суд,
		У Х В А Л И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію задовольнити частково.
		Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, яка була розповсюджена у відеоматеріалі ОСОБА_3 в мережі Інтернет на YouTube-каналі «ОСОБА_3» ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Зобов`язати ОСОБА_2  спростувати недостовірну та таку, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, яка була розповсюджена у відеоматеріалі ОСОБА_3 в мережі Інтернет на YouTube-каналі «ОСОБА_3»  ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 протягом 10 (десяти) днів з дня набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду міста Києва
		від 02 серпня 2021 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію, шляхом розміщення відеоматеріала такого змісту: «Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 , інформацію, яка була розповсюджена у відеоматеріалі ОСОБА_3 в мережі Інтернет на YouTube-каналі «ОСОБА_3» ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или ІНФОРМАЦІЯ_5» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 ». 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
		Відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме: Дніпровський районний суд міста Києва.
		Повний текст рішення суду складено 02 серпня 2021 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                          О.О. Хромова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...